Георгій (Юрій), інок Зарубський — був у XII чи на поч. XIII ст. чорноризцем Зарубського монастиря, що стояв над Дніпром біля теперішнього села Трахтемирова, Переяслав-Хмельницького району, Київської області. Автор поученія.

Послання до духовного сина

Ця пам'ятка[1] — єдина, що збереглася після Зарубського монастиря, знищеного татарами. Повчання написане для молодого хлопця, що забажав мати Георгія духовним провідником. Юрій повчає його пам'ятати про смерть і про те, що готує вона людині, зробити в серці місце божому страхові, любити Бога, прикрашувати себе покорою, милосердям, опікою сиріт і вдів, любити всіх, зберігати таємниці приятелів, вистерігатися обмови, берегтися клятьби й заздрості.

Тут чернець виступає проти світських забав того часу, проти скоморохів, весельчаків і музикантів, яких не радить пускати до хати, а заступити гуслі Псалтирею та й повістями й повчаннями святих отців, що потерпіли за Бога. Виступає проти балакучості й почасти проти філософії, вказуючи на найвище християнське подвижництво.

Публікація творів

  • у книзі Срезневский И. Поучение Зарубского черноризца Георгия в списке XIII в. Сведения и заметки р малоизвестных и неизвестных памятниках. I–XI, вып. I.—Сб. отд. рус. яз. и слов. АН, т. I, 1867 на сторінках 54—57 — текст поученія.
  • у книзі Владимиров П. В. Обзор южнорусских и западнорусских памятников письменности от XI до XVII ст.— Чтен. в ист. общ. Нестора летоп., кн. 4, 1890, стор. 140–142 (приложение). текст «Поучение Зарубского чернорижца Георгия».

Література

  • Возник М. Історія української літератури. Т. І. — С. 145
  • Історія української літератури. — Т. І, ч. 1. — С. 151–152.
  • Лэбукин П. Очерк литературной борьбы представителей христианства с остатками язычества в русском народе (XI–XIV иска) // Рус. филолог, вестн., т. XXVIII, 1892. — С. 133–153; т. XXXV, 1896. — С. 222–272; т. XXXVII, 1897. — С. 229–273; т. XXXVIII, 1897. — С. 322–337; т. XXXIX, 1898. -С. 147–276.