Перегляд вихідного коду сторінки Гвіанське нагір'я

{{Гірська система 
| назва                 = Гвіанське нагір'я
| місцева_назва         = <small>{{lang-es|Escudo de Guayana}}</small>
| зображення            = Mt Roraima in Venezuela 001.JPG
| зображення_розмір     = 250
| зображення_підпис     = Гора Рорайма
<!-- *** Країни, регіони *** -->
| країна                = {{VEN}}<br/>{{BRA}}<br/>{{GUY}}<br/>{{COL}}<br/>{{SUR}}
<!-- *** Орографія *** -->
| одиниця               =
| одиниця1              =
| межа                  =
| межа1                 =
| геологія              =
| геологія1             =
| період                = [[архей]]
| період1               =
| гороутворення         =
| гороутворення1        =
<!-- *** Географія *** -->
| площа                 =
| довжина               = 1900
| довжина_орієнтація    = захід-схід
| ширина                = 300—1000
| ширина_орієнтація     = північ-південь
| найвища_назва         = [[Серро-де-ла-Небліна]]
| найвища_розташування  = [[Небліна]]
| найвища_країна        = {{BRA}}
| найвища_штат          = [[Амазонас]]
| найвища_регіон        =
| найвища_область       =
| найвища_висота        = 3014
| найвища_шир_г         = 0
| найвища_шир_х         = 48
| найвища_шир_с         = 19
| найвища_шир_NS        = N
| найвища_дов_г         = 66
| найвища_дов_х         = 0
| найвища_дов_с         = 19
| найвища_дов_WE        = W
| найнижча_назва        =
| найнижча_розташування =
| найнижча_країна       =
| найнижча_штат         =
| найнижча_регіон       =
| найнижча_область      =
| найнижча_висота       =
| найнижча_шир_г        =
| найнижча_шир_х        =
| найнижча_шир_с        =
| найнижча_шир_NS       =
| найнижча_дов_г        =
| найнижча_дов_х        =
| найнижча_дов_с        =
| найнижча_дов_WE       =
| woods                 =
|lat_dir= N |lat_deg = 05 |lat_min = 00 |lat_sec = 00
|lon_dir= W |lon_deg = 65 |lon_min = 00 |lon_sec = 00
| мапа                  =
| мапа_розмір           =
| мапа_підпис           =
| мапа_першою           =
| карта розташування    = Південна Америка
| розмір карти          = 200
| ref = }}

'''Гвіа́нське нагі́р'я, Гвіа́нське плоскогі́р'я'''<ref name="УРЕ"/>{{sfn|Атлас. Географія материків і океанів|2014|}}{{sfn|Атлас світу|2005|}} ({{lang-es|Escudo de Guayana}}; {{lang-en|Guiana Highlands}}; {{lang-pt|Escudo das Guianas}}; {{lang-nl|Hoogland van Guyana}})&nbsp;— гористе [[плоскогір'я]] на півночі [[Південна Америка|Південної Америки]], між басейнами річок [[Ориноко]] на північному-заході та [[Амазонка]] на півдні, берегова [[Гвіанська низовина]] відокремлює його від узбережжя [[Атлантичний океан|Атлантичного океану]]<ref name="УРЕ"/><ref name="ВРЕ"/>. Нагір'я лежить в межах [[Колумбія|Колумбії]], [[Венесуела|Венесуели]], [[Бразилія|Бразилії]], [[Гаяна|Гаяни]], [[Суринам]]у й [[Франція|французького]] заморського департаменту [[Гвіана (департамент)|Гвіана]] {{перехід|#Політично-адміністративний поділ|2|}}. У рельєфі сильно розчленоване горбисте нагір'я сильно зруйнованого [[пенеплен]]у з численними [[плато]] ([[Тепуй|тепуї]] центральної частини), останцями-[[батоліт]]ами (захід), сильнозруйнованими гірськими хребтами (схід). Найвища точка&nbsp;— гора [[Серро-де-ла-Небліна]] (3014 м) {{перехід|#Рельєф|2|}}. У фундаменті нагір'я лежить древній [[архей]]ський кратон [[Гвіанський щит|Гвіанського щита]], перекритий зверху [[протерозой]]ським чохлом {{перехід|#Геологія|2|}}. Надра багаті на поклади руд чорних, кольорових і благородних металів, коштовного каміння {{перехід|#Корисні копалини|2|}}. Вологий субекваторіальний клімат в центральній частині має виражений сухий період, на вершинах плато постійні тумани {{перехід|#Клімат|2|}}. Нагір'я дренується численними порожистими притоками річок басейну Атлантичного океану&nbsp;— Ориноко, Амазонка та інші. Численні водоспади, включно з найвищим у світі&nbsp;— водоспадом [[Анхель (водоспад)|Анхель]] {{перехід|#Гідрографія|2|}}. Для гірського масиву характерне чергування [[ландшафт]]ів одних з найбільших незайманих масивів [[Вологі тропічні ліси|вологих тропічних лісів]] ([[Амазонський дощовий ліс|гілей]]) на червоно-жовтих [[Латеритні ґрунти|латеритних ґрунтах]] ([[Фералітні ґрунти|фералітних]] і [[Феритні ґрунти|феритних]]) і ділянок [[Савана|саван]] ([[льянос]]) на червоних латеритних {{перехід|#Рослинність і ґрунти|2|}}. Фауна нагір'я подібна до прилеглих районів [[Амазонська низовина|Амазонії]] та є одним із світових регіонів високого [[біорізноманіття]] та високогірного [[ендемізм]]у {{перехід|#Тваринний світ|2|}}. Регіон залишається одним з найменш освоєних тропічних регіонів планети. Господарча діяльність ([[гірництво]], [[лісозаготівля]]) зосереджена на півночі. Найбільше місто регіону&nbsp;— [[Сьюдад-Гуаяна]] (Венесуела) {{перехід|#Господарча діяльність|2|}}. Заради збереження незайманої природи створено ряд національних парків {{перехід|#Охорона природи|2|}}.

== Назва ==
Назва даного географічного об'єкта вказує на його приналежність до південноамериканського регіону '''[[Гвіана]]''' та на характер рельєфу. '''[[Плоскогір'я]]'''&nbsp;— типові форми рельєфу рівнинних ділянок з високими столовоподібними горами з урвистими схилами (шапади) центральної частини, що морфологічно, за середніми абсолютними висотами, відносяться до типу гірських країн&nbsp;— '''[[нагір'я]]'''. Власне плоскогір'ям вірно називати лише центральну (венесуельську) частину Гвіанського нагір'я. Топонім Гвіана&nbsp;— «гваї ана», ймовірно, запозичений у місцевих індіанських племен і означає&nbsp;— «велика вода»{{sfn|Поспелов Е. М.|2005|}}. У широкий вжиток увійшов через свою подібність до назви африканського регіону [[Гвінея]], що лежить на тих самих широтах на іншому березі Атлантичного океану, має подібну природу та освоювався європейцями в той самий час. Відповідно до норм вимови і написання трансформувався в [[Англійська мова|англійській мові]] у ''Guiana'', у [[Нідерландська мова|нідерландській]]&nbsp;— ''Guyana'', у [[Французька мова|французькій]]&nbsp;— ''Guyane'', в [[Іспанська мова|іспанській]]&nbsp;— ''Guayana'', у [[Португальська мова|португальській]]&nbsp;— ''Guiana''.

== Геологія ==
Гвіанське нагір'я є виступом давнього фундаменту [[Південноамериканська плита|Південноамериканської платформи]], північна [[антекліза]] якої ([[Гвіанський кристалічний щит]]) утворює величезний поріг плоскогір'я{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1971|}}{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}<ref name="СГЕ1"/>. Гвіанський щит є одним з трьох основних древніх [[кратон]]ів (наряду із [[Західнобразильський щит|Західнобразильським]] і [[Східнобразильський щит|Східнобразильським]]), з яких складається південноамериканських континент<ref name="A2"/>. Він складений древніми (1,7&nbsp;млрд років) [[архей]]ськими [[граніт]]ами, [[гнейс]]ами, [[Зелений сланець|зеленими сланцями]], подекуди перекритих субгоризонтальними шарами [[протерозой]]ських гранітів (типу [[рапаківі]]), [[пісковик]]ів, [[кварцит]]ів та конгломератів з молодими мафічними [[інтрузія]]ми ([[Дайка|дайки]], [[Сілла|сілли]]) [[габро]]-[[діабаз]]ів (переважно на сході){{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}<ref name="A2"/><ref name="Горная"/><ref name="ГЕС3"/>. У центральній та західній частині чохол континентальних відкладень [[тріас]]ового віку{{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=162-163}}.

[[Четвертинні відклади]] у підвищеній незруйнованій частині представлені [[делювій]]-[[колювій|колювієм]] (dc) і колювієм (c) у підніжжя урвистих схилів. У рівнинних частинах нагір'я поширені [[елювій]] (e) та елювій-делювіальні відклади (ed) з [[Латеритна кірка|латеритними кірками вивітрювання]], що в долина великих річок змінюються [[алювій|алювіальними]] (a){{sfn|ФГАМ|1964|с=164}}.

[[Сейсмічність]] стабільної древньої платформи, пасивної континентальної окраїни і внутрішньоплитових поодиноких субширотних розломів характерний досить спокійний сейсмічний режим{{sfn|Апродов В. А.|2010|с=409}}. Поодинокі випадки глибинних [[землетрус]]ів ([[епіцентр]]и глибше 300 км) на західній околиці нагір'я в Колумбії з [[магнітуда|магнітудою]] 7,0-7,7{{sfn|ФГАМ|1964|с=12}}.

=== Корисні копалини ===
Поклади [[Залізні руди|залізної руди]] (родовища [[Ель-Пао]], [[Сьєрро-Болівар]]&nbsp;— 65&nbsp;% заліза, розвідані запаси більше 2&nbsp;млрд тонн), [[золото|золота]] ([[Ель-Кальяо]]&nbsp;— постмагматичне, [[Потаро (родовище)|Потаро]]&nbsp;— розсипне), розсипних [[алмаз]]ів ([[Ріо-Пао]], по річці Мазаруні, [[Ла-Гран-Сабане]]) пов'язані з пізньоархейськими товщами на півночі<ref name="УРЕ"/><ref name="ЛАЕС"/>{{sfn|ФГАМ|1964|с=161}}. Потужна [[кора вивітрювання]], переважно на сході, містить величезні запаси [[Боксити|бокситів]] (по річці Суринам і Демерара у Гаяні), [[марганець (метал)|марганцю]] (метаморфогенне родовище [[Сьєрра-ду-Навіу]] в Бразилії є найбільшим в південній півкулі)<ref name="УРЕ"/>{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}{{sfn|ФГАМ|1964|с=161}}. Знайдені поклади [[Уранові руди|урану]]<ref name="ГЕС"/>. Серед коштовного і напівкоштовного каміння слід відмітити [[гірський кришталь]], [[Яшма|яшму]], [[берил]], [[гранати]] і [[турмалін]]{{sfn|Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н.|1987|}}.

<gallery caption="" mode="packed" style="">
Guiana shield map-es.svg|Гвіанський кристалічний щит {{ref-en}}
Map of the Guiana shield.png|Гвіанський кристалічний щит {{ref-en}}
Escudo guyanés.svg|Межі Гвіанського кристалічного щита
</gallery>

== Орографія ==
Довжина приблизно 1 930&nbsp;км, ширина від 300 до 1000&nbsp;км<ref name="УРЕ"/><ref name="ГЕС"/>. Середні висоти: 500—1000&nbsp;м на заході й 200—500&nbsp;м на сході<ref name="УРЕ"/><ref name="ВРЕ"/>. Найвища точка&nbsp;— гора [[Сьєрро-де-ла-Небліна]] (2995 м) в масиві [[Небліна]] на бразильсько-венесуельському кордоні, що має незвичну гостроконічну форму як для поширених в цьому регіоні пласких тепуй<ref name="A3"/>. [[Вивітрювання]] і [[розмив]], а також недавні [[диз'юнктивні дислокації]] перетворили кристалічний [[пенеплен]] на сильно розчленоване горбисте нагір'я, над яким піднімаються кілька масивних гірських хребтів і [[Останець|гір-останців]] у вигляді [[Цукрова голова (гора)|цукрових голів]] ([[Парагуаза]], [[Іматака]]), а також вкриті [[мезозой]]ськими [[пісковик]]ами столові плоскогір'я або [[плато]]{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1971|}}.

Під Гвіанським нагір'ям розуміють велику область на півночі Південної Америки, що дугою простяглася від відрогів [[Анди|Анд]] до нижньої течії [[Амазонка|Амазонки]]<ref name="СГЕ1"/>. Виділяють 3 області нагір'я:
  
'''Західна частина,''' або плато [[Пардаос]] (Чирібікете) у Колумбії, розташована між 2 ° пн. ш. і [[екватор]]ом. Плато на заході відокремлено від [[Східні Анди|Східних Анд]] товстими [[неоген]]овими відкладеннями [[Передандійський прогин|Передандійського прогину]], що йде вздовж північного та західного краю Гвіанського щита{{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=162-163}}. На сході відокремлюється від центральної частини [[западина Ріу-Негру - Ориноко|западиною Ріу-Негру&nbsp;— Ориноко]]<ref name="СГЕ1"/>. Геоморфологічно представляє собою кристалічне плато [[педиплен]] з вцілілими ділянками пісковикового покриву у вигляді пласких плато з висотами до 900&nbsp;м, що єдиним фронтом [[Денудація|денудаційно]]-[[Скидові гори|скидових уступів]] обриваються на схід{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1971|}}{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}.

Guyanas.svg Гвіана {{ref-en}}

'''Центральна частина,''' або [[Ла-Гран-Сабана]] (Велика рівнина) розташовується на схід від долини річки Ориноко у Венесуелі, Гаяні та Бразилії до ззападини Ессекібо{{sfn|Дорст Ж.|1977|сторінки=61-75}}. У цій частині збереглися потужні товщі пісковиків, тому нагір'я сягає абсолютної висоти 2772 м (гора [[Рорайма (гора)|Рорайма]]). Північні окраїни нагір'я являють собою пологохвилястий пенеплен (середні висоти 300—400&nbsp;м), що поступово переходить у берегову [[Гвіанська низовина|Гвіанську низовину]]. Найбільш своєрідним є південний край центральної частини плоскогір'я, де поширені вцілілі від ерозії пісковики, що горизонтально залягають на кристалічному фундаменті<ref name="СГЕ1"/>. Вони утворюють витягнуті крутостінні гряди з пласкими вершинами та плато&nbsp;— [[шапади]]: хребет [[Серра-Пакарайма]] висотою 2200—2300&nbsp;м над рівнем моря з прямовисної південною стіною 1500&nbsp;м відносної висоти; хребет [[Серра-Паріма]] та окремі останцеві масиви, [[тепуї]] (Серра-Небліна 3100&nbsp;м, [[Рорайма (гора)|Рорайма]] 2772&nbsp;м, [[Ауян-Тепуї]] 2953&nbsp;м та інші){{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}<ref name="ГЕС"/>{{sfn|Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н.|1987|сторінки=352-353}}. Різна міцність пісковиків і [[діабаз]]ів та [[кварцит]]ів, що їх пронизують, обумовлює химерні [[форми вивітрювання]]. Вершини плато зайняті кам'янистою напівпустелею з хаосами вивітрених брил<ref name="СГЕ1"/>. Пористі тріщинуваті урвисті стіни червоного, рожевого і білого кольору підносяться над пологим кристалічним фундаментом, що його вкриває зелений саван тропічної [[Сельва|сельви]]{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}.

'''Східна частина''' являє собою дугоподібну серію центральних масивів [[Гори Вільгельміни|гір Вільгельміни]] уздовж південного кордону Суринаму та Гаяни, від гір [[Серра-Акарі]] на кордоні Гаяни і бразильського штату [[Рорайма (штат)|Рорайма]] до гір [[Серра-ді-Тумукумакі]] (Тумук-Гумак) у бразильських штатах [[Пара (штат)|Пара]] і [[Амапа]]. У цій частині майже повністю змито чохол пухких відкладень, і поверхня представлена горбистим пенепленом або згладженими кристалічними хребтами до 900—1300&nbsp;м висоти над рівнем моря, що чергуються з широкими долинами-депресіями (верхів'я [[Ріу-Бранку]]&nbsp;— [[Ессекібо]]) або тектонічними улоговинами, розробленими [[Ерозія|ерозією]]{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}<ref name="СГЕ1"/>.

<gallery caption="" mode="packed" style="text-align:right">
Pico da Neblina.jpg|Серро-де-ла-Небліна (3014 м)
Roraima3 (79).JPG|Тепуя Рорайма (2772 м)
Mt Kukenan from Mt Roraima in Guyana HighLand 001.JPG|Тепуя Кукенан
Kukenan Roraima GS.jpg|Тепуї Кукенан (ліворуч) і Рорайма (праворуч)
Cerros de Mavecure (Guainía, Colombia).JPG|Серрос-де-Мавекуре (Колумбія)
</gallery>

<gallery caption="" mode="packed" style="text-align:right">
Roraima Rocks3.JPG|Поверхня вивітрювання тепуй
Roraima Rocks4.JPG|Поверхня вивітрювання тепуй
</gallery>

=== Карст ===
У пісковиковому чохлі центральної частини поширений [[карст]], особливо в північній частині. [[Карстова воронка|Карстові воронки]] й глибокі [[Карстовий колодязь|колодязі]] ([[Бревер-Каріас]]), що приваблюють спелеологів, біологів та [[Бейс-джампінг|бейс-джамперів]]. Північною околицею плоскогір'я розвинений силікатний [[брадікарст]] у вигляді печер та провалів у залізистих кварцитах, численних джерел з урвистих схилів<ref name="Карст"/><ref name="Максимович1975"/>.

== Клімат ==
Центральна і східна частини Гвіанського нагір'я лежить у [[субекваторіальний кліматичний пояс|субекваторіальному кліматичному поясі]]{{sfn|Атлас. Географія материків і океанів|2014|}}. Влітку переважають вологі [[екваторіальні повітряні маси]], взимку&nbsp;— [[Тропічні повітряні маси|тропічні]]{{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=40-41}}. Влітку вітри дмуть від, а взимку до [[екватор]]а. Навітряні північні схили нагір'я дістають багато [[Атмосферні опади|атмосферних опадів]] (до 3500&nbsp;мм на рік у східній частині та до 6500-7500 на вершинах тепуй), вони перехоплюють вологу, що її несуть протягом усього року [[пасати]] з Атлантики, особливо взимку і навесні{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}{{sfn|Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н.|1987|}}. Сезонні амплітуди температури повітря незначні (до 2-4&nbsp;°C), зимовий період ненабагато прохолодніший за літній{{sfn|ФГАМ|1964|с=32}}. Кліматичні умови нагір'я відчутно різняться більшою м'якістю від навколишніх низовинних територій, середньомісячні температури менші на 5°-7°C<ref name="ВРЕ"/>. На південному сході області буває короткочасний сухий період, який збігається з зимовими місяцями південної півкулі, коли з півночі пасати приносять сюди бідне на вологу повітря з тропічних областей Атлантики{{sfn|Алисов Б. П. и др. |1954|сторінки=215-217}}. Чітко проявляється зимовий сухий період (3—4 місяці) в центральній частині нагір'я. Наприклад, у [[Каєнна|Каєнні]] за вересень і жовтень випадає 65&nbsp;мм опадів, а за квітень і травень&nbsp;— 1070 мм{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}. Середні місячні температури високі (+26°..+27&nbsp;°C), найвищі температури припадають на кінець посушливого періоду{{sfn|Алисов Б. П. и др. |1954|сторінки=215-217}}. З висотою спостерігається помітне похолодання. Так, на висотах близько 2000&nbsp;м температури звичайно не піднімаються вище від +12° до +15°C{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1971|}}. Вершини плато, майже завжди оповиті хмарами і [[туман]]ами. У центральній частині чіткіше виражені сухий і вологий періоди.

Західна частина нагір'я, на захід від западини Ориноко&nbsp;— Ріу-Негру, лежить у [[екваторіальний кліматичний пояс|екваторіальному кліматичному поясі]] і знаходитсья протягом всього року під впливом [[Внтурішньотропічна зона конвергенції|внутрішньотропічної зони конвергенції]]{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}{{sfn|Атлас. Географія материків і океанів|2014|}}. Тут цілий рік панують [[екваторіальні повітряні маси]], цілий рік спекотно, сезонні коливання температури незначні (до 2&nbsp;°C), значно менші за добові{{sfn|ФГАМ|1964|с=32}}. Перевалюють слабкі вітри, цілий рік надмірне зволоження, до 3000&nbsp;мм атмосферних опадів на рік, задушлива волога погода, що переривається бурями з [[гроза]]ми та [[злива]]ми{{sfn|Алисов Б. П. и др. |1954|сторінки=215-217}}{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}{{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=42-43}}.


== Гідрографія ==
Гвіанське нагір'я розчленоване численними притоками річок [[Ориноко]] ([[Ґуав'яре]], [[Інірида]], [[Вентуарі]], [[Каура]], [[Кароні]]) та [[Амазонка|Амазонки]] ([[Апапоріс]], [[Ріу-Негру]], [[Ріу-Бранку]], [[Жаурапері]], [[Тромбетас]], [[Ерепекуру]], [[Пару]], [[Жарі]]), що спроектовані з осадового покриву минулих епох, які не встигли глибоко врізатися в тверді породи, про що свідчать незавершені [[Перехват річковий|річкові перехвати]], [[Біфуркація річки|річкові біфуркації]] (річка [[Касік'яре]] між Ориноко і Ріу-Гранде)<ref name="УРЕ"/>{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}. Безпосередньо на північ до Атлантичного океану несуть свої води (із заходу на схід): [[Куюні]], [[Мазаруні]], [[Ессекібо]], [[Корантейн]], [[Суринам (річка)|Суринам]], [[Мароні]], [[Ояпокі]] та інші{{sfn|Атлас. Географія материків і океанів|2014|}}<ref name="ВРЕ"/><ref name="ЛАЕС"/>. Річка [[Арагуарі]] несе свої води до Атлантичного океану зі східного краю нагір'я на схід, до дельти Амазонки{{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=138-139}}. Пісковикові гряди і масиви зазвичай є одночасно і [[вододіл]]ами, і [[Гідрографічний вузол|гідрографічними вузлами]]. Між горбистими пасмами та плато понижені заболочені ділянки лісу&nbsp;— «[[крікес]]»{{sfn|Дорст Ж.|1977|сторінки=61-75}}. Нижче за течією, річки прорізують ущелини до 100&nbsp;м завглибшки, продовжуючи роз'єднувати пісковикові останці{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}. На кристалічних породах річки врізані слабо, їхня течія часто переривається [[Річковий поріг|порогами]] і численними [[водоспад]]ами [[Йосемітський водоспад|йосемітського типу]], особливо в центральній частині нагір'я ([[Анхель]] у верхів'ях річки [[Чурун]] 1054&nbsp;м заввишки; [[Кукенан]]&nbsp;— 674&nbsp;м; [[Каєтур]] на річці [[Потаро]]&nbsp;— 225 м){{sfn|Бєлозоров С. Т.|1971|}}<ref name="ГЕС"/>. Найбільший у світі водоспад Анхель був уперше відкритий з повітря американським льотчиком [[Джиммі Ейнджел]]ом [[1935]] року і названий на його честь на іспанський манір{{sfn-текст|Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н.|1987|}}. Перша експедиція дісталась підніжжя водоспаду наприкінці 1940-х років{{sfn-текст|Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н.|1987|}}{{sfn|Нитобург Э. Л.|1967|}}. Водоспад утворений підземним потоком, що збирає воду з поверхні Ауян-Тепуї (2400 м) та виривається назовні на 70&nbsp;м нижче від краю плато. Потоки води спочатку падають з висоти 800&nbsp;м на уступ, звідки ще однією сходинкою на 200&nbsp;м, загальна висота водоспаду у 21 раз перевищує висоту [[Ніагарський водоспад|Ніагарського]]; ширина біля підніжжя приблизно 150 м{{sfn|Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н.|1987|}}{{sfn|Нитобург Э. Л.|1967|}}.

Великі запаси [[Гідроенергія|гідроенергії]], на річці [[Кароні]] у Венесуелі побудований великий [[каскад ГЕС]] сумарною потужністю до 10 ГВт; одне з найбільших водосховищ континенту&nbsp;— [[Гурі]], його заповнення почалося у 1960-х роках{{sfn|Авакян А. Б. и др.|1987|сторінки=282-295}}<ref name="УРЕ"/>. На річці Суринам у 1964—1968 роках створено водосховище [[ГЕС Афобака (Бкоропондо)|Брокопондо (Афобака)]] площею 1560 км2 (1&nbsp;% території Суринаму), об'ємом 24 км3 і глибинами до 50 м (середня 16 м){{sfn|Авакян А. Б. и др.|1987|сторінки=282-295}}. Електроенергія ГЕС якого використовується для алюмінієвих заводів.

Atardecer_llano.jpg Гуав'яре
GuyanaKaieteurFalls2004.jpg Водоспад Каєтур

У [[живлення річок|живленні річок]] центральної частини і північної околиці переважає дощове надходження вологи (rx), сезонний розподіл [[Річковий стік|стоку]] з максимумом переважно (до 50&nbsp;%) влітку (ey){{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=58-59}}. Загальний річковий стік становить від 600 до 1000&nbsp;мм на рік{{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=60-61}}. У режимі порожистих річок центральної частини чітко вимальовуються осінній мінімум витрат (зменшення до 2-5 разів від ординару) і зимово-весняний максимум{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}<ref name="ВРЕ"/>. На заході й на південних схилах живлення річок майже виключно дощове (R), сезонний розподіл стоку переважно (більше 50&nbsp;%) осінній (Ay){{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=58-59}}. На північній околиці долини річок розширюються до 10-15&nbsp;км, а їхні [[Річище|річища]] до 2-3&nbsp;км, але їх ступінчастий, порожистий поздовжній профіль зберігається аж до самого впадіння до Ориноко. Розливи річок припадають на літо. На крайньому заході плоскогір'я з крутих схилів денудаційно-скидових сходів стікають численні притоки [[Какета (Жакета)|Какети]], Ріу-Негру і Ориноко. Вони розмивають нижчі другу і третю сходинки, розкривають кристалічний фундамент{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}.


== Рослинність та ґрунти ==
У ботаніко-географічному відношенні флора Гвіанське нагір'я відноситься до [[Неотропічне флористичне царство|Неотропічного флористичного царства]]{{sfn|ФГАМ|1964|с=65}}. На території нагір'я описано 13 367 видів [[Судинні рослини|судинних рослин]], приблизно 40&nbsp;% з яких вважаються ендемічними для даного регіону<ref name="A8"/><ref name="A9"/>. Для Гвіанського масиву характерне чергування [[ландшафт]]ів [[Вологі тропічні ліси|вологих тропічних лісів]] (одного з найбільших незайманих масивів у світі) на [[Підзолисті ґрунти|опідзолених]] [[Латеритні ґрунти|латеритних ґрунтах]] і ділянок [[Савана|савани]]{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1971|}}<ref name="СГЕ1"/>. У розподілі ґрунтово-рослинного покриву дуже велика роль [[Експозиція схилу|експозиції схилів]] і [[Літологія|літології]]{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}. Навітряні північні та східні схили височин укриті опідзоленими червоно-жовтими [[Фералітні ґрунти|фералітними ґрунтами]], на яких ростуть особливо розкішні вологі вічнозелені ліси, за видовим складом подібні до амазонської [[Амазонські дощові ліси|гілеї]]{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}.

У західній колумбійській частині нагір'я через екваторіальний тип клімату з надмірним зволоженням поширені екваторіальні гілейні ліси на червоних латеритних (фералітних і феритних) ґрунтах з величезними деревами 30-40&nbsp;м заввишки, перші гілки яких з'являються на висоті 15-18 м{{sfn|Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н.|1987|}}{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}. Постійно-вологі та змінно-вологі вічнозелені екваторіальні ліси&nbsp;— гілея. Видовий склад [[Лісовий полог|лісового пологу]] представлений видами: [[горіх бразильський]] (''Bertolletia excelsa''), [[гевея бентамова]] (''Hevea Bentamiana''), [[бавовняне дерево]] (''Ceiba pentandra''), [[махагоні]] (''Swietenia Mahagoni''), [[вукапу]] (''Voucapoua americana''), [[андіра]] (''Andira Aubletii''), [[гіменолобіум високий]] (''Hymenolobium excelsium''), [[лукума]] (''Pouteria lucuma''), [[макролобіум акацієлистий]] (''Macrolobium acaciefollium''), [[трипларіс суринамський ]] (''Triplaris surinamensis''), [[бросімум параський]] (''Brosimum paraense''), [[багасса]] (''Bagassa guianensis''), [[сільвія ітаубійська]] (''Silvia itauba''), [[евксилофора параська]] (''Euxylophora paraensis''), [[сімаруба]] (''Simaruba amara''), [[карапа параська]] (''Carapa paraensis''), [[мімусопс амазонський]] (''Mimusops amazonica''){{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=170-171}}. Найцінніші дерева в області гілеї: [[челене]], [[вірола]] (''Virola''), [[симаруба]] (''Simaruba''), [[Анхелік (дерево)|анхелік]] (''Ocotea caracasana''), [[валлаба]] (''Epperua''), [[хабільо]] (''Hura crepitans''), [[панамське червоне дерево]]{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1971|}}. На стовбурах величезних дерев широко поширені [[епіфіти]] родин: [[орхідні]] (Orchidaceae), [[багатоніжкові]] (Polypodiaceae), [[бегонієві]] (Begoniaceae), [[геснерієві]] (Gesneriaceae), [[перцеві]] (Piperaceae), [[пухирникові]] (Lentibulariaceae){{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=170-171}}.

Підвітряні схили і долини правого берега Ориноко, що знаходяться в «сухій тіні» північно-східного пасату, посушливі. У таких місцях формуються червоні піщані або піщано-глинисті фералітні ґрунти, бідні на [[гумус]].&nbsp;На підвітряних схилах і внутрішніх улоговинах розвинуті [[чагарник]]ові й пальмові савани вкриті [[Ксерофіли|ксерофільними]] чагарниковими рідколіссями з чахлими деревцями [[чапарро]]&nbsp;— [[льянос]]{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}. Видовий склад трав'янистої формації представлений [[Злаки|злаками]]&nbsp;— [[цимбопогон]] (''Cymbopogon rufus''), [[Бородач (рослина)|бородач]] (''Andropogon condensatus''), [[спороболус]] (''Sporobolus indicus''), [[ценхрус]] (''Cenchrus pilosus''), [[трахіпогон]] (''Trachypogon plumosus''), [[аристіда]] (''Aristida riparia''). Дерев'яниста формація представлена видами [[цезальпінія дубильна]] (''Cesalpinia coriaria''), [[хлоролевкон]] (''Chloroleucon tortum''), [[копайфера лікарська]] (''Copaifera officinalis''), [[птерокарпус весняний]] (''Pterocarpus vernalis''), [[трихілія]] (''Trichilia palmetorum''), [[махаерія гварійська]] (''Machaerium guaricense''), [[курателла американська]] (''Curatella americana''), [[бирсоніма товстолисна]] (''Byrsonima crassifolia''){{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=170-171}}. Пальми: [[коперніція]] (''Copernica tectorum''), [[маврикієва пальма]] (''Mauritia flexuosa''), [[бактріс]] (''Bactris''), [[атталея]] (''Attalea''), [[енокарпус]] (''Oenocarpus''). Дуже поширені [[кактуси]] родів [[цереус]] (''Cereus'') і [[опунція]] (''Opuntia''){{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=170-171}}.


У центральній і східній частині різкіше проявляється залежність ландшафтів від експозиції. Тут переважають мішані, [[листопадно-вічнозелені ліси]] і тропічні високотравні саванни&nbsp;— [[кампос лімпос]] на червоних латеритних (фералітних і феритних) ґрунтах{{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=166-167}}. Змінно-вологі мусонні вічнозелені екваторіальні ліси. Видовий склад [[Лісовий полог|лісового пологу]] представлений видами: [[діморфандра висока]] (''Dimorphandra excelsa''), [[карапа параська]] (''Carapa paraensis''), [[калофіллум]] (''Calophyllum calaba''), [[симфонія бруньконоса]] (''Symphonia globulifera'')&nbsp;— єдиний неотропічний вид свого роду, [[птерокарпус лікарський]] (''Pterocarpus officinalis''), [[кампсіандра хохлата]] (''Campsiandra comosa''), [[бомбакопсіс]] (''Bombacopsis pachiroides''), [[бросімум алікаструм]] (''Bosimum alicastrum''), [[рожеве дерево]] (''Peltogyne porphyrocardia''), [[протіум]] (''Protium insigne''), [[поуї]] (''Tabebuia serratifolia''){{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=170-171}}. На відкритих саваннових місцевостях [[Пальма|пальми]]: [[маврикієва]] (''Mauritia''), [[капустна]] (''Euterpe''), [[аталея]] (''Maximiliana''){{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=170-171}}. На саваннових ділянках видовий склад трав'янистої формації представлений [[Злаки|злаками]]&nbsp;— [[тристахія]] (''Tristachya chrysothrix, T. leiostachya''), [[Бородач (рослина)|бородач]] (''Andropogon lateralis, A. villosus''), [[паспалюм]] (''Paspalum attenuatum''), [[просо]] (''Panicum echinulatum''), [[хлоріс]] (''Chloris bahiensis''), [[імперата]] (''Imperata brasiliensis, I. cordata''), [[елефантопус]] (''Elephantopus angustifolius''), [[лептохлоа]] (''Leptochloa virgata''), [[гусятник]] (''Eragostis articulata''); [[Бобові|бобовими]]&nbsp;— [[мейбомія]] (''Meibomia''), [[кроталярія]] (''Crotalaria''), [[стілосантес]] (''Stylosanthes''){{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=170-171}}. Дерева представлені видами: [[фікус сабтріплінервія]] (''Ficus subtriplinervia''), [[хлорофора сітчаста]] (''Chlorophora reticulata''), [[фагара пухнаста]] (''Fagara pubescens''), [[шварція йорорі]] (''Swartzia Jorori''), [[кассія достойна]] (''Cassia spectabilis''), [[махаерія волохата]] (''Machaerium villosum''), [[аспідосперма гуаранська]] (''Aspidosperma guaranitia''). Чагарникова формація: [[зізіфус витончений]] (''Zizphus elegans''), [[касеарія]] (''Casearia aculeata''), [[егіфіла]] (''Aegiphila cuspidata''), [[басанаканта]] (''Basanacantha monantha''){{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=170-171}}. Вище у горах вологі тропічні ліси і савани змінюються гірським тропічним лісом, а вище від 2000&nbsp;м панують зарості викривлених [[Ендемік|ендемічних]] вічнозелених чагарників (пекс, мурція, бефарія, форадендрон), [[Папороть|папороті]], [[трави-подушки]] і різнокольорові [[Мох|мхи]], своєрідні кам'янисті напівпустелі{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1971|}}<ref name="ГЕС"/>{{sfn|Дорст Ж.|1977|сторінки=61-75}}. У верхній частині гірських масивів рослини мають пригнічений вигляд через низькі температури (+10°..+12°С) і сильні вітри{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}.

H chimantensis2.jpg Ендемічна комахоїдна рослина ''[[Heliamphora chimantensis]]'', масив [[Чимантана]]

== Тваринний світ ==
За характером фауни область подібна до прилеглих районів [[Амазонська низовина|Амазонії]] і відноситься до [[Амазонська зоогеографічна підобласть|Амазонської провінції]] [[Гвіано-Бразильська фауністична підобласть|Гвіано-Бразильської підобласті]] [[Неотропічна зоогеографічна область|Неотропічної зоогеографічної області]]{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1971|}}<ref name="ВРЕ"/>{{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=70-71}}. Нагір'я є одним зі світових регіонів високого [[біорізноманіття]]. Описано понад 3000 видів [[Хребетні|хребетних тварин]]: 1168 видів [[Прісноводні риби|прісноводних риб]], 269 [[Земноводні|амфібій]] (з яких 54&nbsp;% ендеміки), 295 [[Плазуни|рептилій]] (29&nbsp;%), 1004 [[Птахи|птахів]] (7,7&nbsp;%) та 282 [[ссавці]]в (11&nbsp;%)<ref name="A4"/><ref name="A5"/>. Біорізноманіття [[Безхребетні|безхребетних]] залишається недостатньо вивченим, але описано кілька видів ендемічних метеликів і гнійників<ref name="A6"/><ref name="A7"/>. Зі звірів тут поширені [[широконосі мавпи]], [[трипалий лінивець]] (''Bradypus''), [[опосуми]], [[мурахоїд]], [[броненосець]], [[тапір]] (''Tapirus''), [[пекарі]], [[ягуар]], [[кажани-вампіри]] (''Desmodus rotundus''), [[Хом'ячок|хом'ячки]] роду ''[[Akodon]]''<ref name="УРЕ"/><ref name="СГЕ1"/>{{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=174-175}}. Велике різноманіття птахів: [[клинохвості папуги]] (''Araini''), [[ара]] (''Ara nobilis''), [[мускусна качка]] (''Cairina moschata''), яка була успішно одомашнена, [[оринокська гуска]] (''Neochen jubata''), [[тукан]] (''Ramphastos''), [[гоацин]] (''Opisthocomus hoazin''){{sfn|ФГАМ|1964|сторінки=174-175}}. З рептилій зустрічаються [[Ямкоголові|справжні гримучі змії]] роду [[справжній гримучник]] (''Crotalus''); у річках [[крокодили]] (Crocodylia){{sfn|ФГАМ|1964|с=69}}. [[Прісноводні риби|Риби прісних водоймищ]] відносяться до Бразильської підобласті Південноамериканської іхтіогеографічної області<ref name="Берг1940"/>.

== Фізико-географічне районування ==
У [[Фізико-географічне районування|фізико-географічному плані]] Гвіанське нагір'я являє собою єдину країну з приокеанською Гвіанською низовиною і поділяється на 5 фізико-географічних областей{{sfn|ФГАМ|1964|с=76}}:
* '''Південногвіанська західна.''' Морфоструктурно представляє собою низькі цокольні плоскогір'я та окремі останці вулканічних інтрузій, столові узвишшя. Тектонічне розчленування слабке. Постійно вологий екваторіальний клімат. Ландшафти постійно вологих вічнозелених лісів&nbsp;— гілея.
* '''Південногвіанська східна.''' Морфоструктурно представляє собою низькі цокольні плоскогір'я та окремі останцеві узвишшя. Тектонічне розчленування слабке. Непостійно вологий екваторіальний клімат підвітряних схилів. Ландшафти листопадно-вічнозелених лісів, вологі та помірновологі високотравні саванни і саваннові ліси.
* '''Центральногвіанська.''' Морфоструктурно представляє собою високі шарувато-осадові, складені пісковиками плоскогір'я з глибоким ерозійним розчленуванням. Сезонно вологий субекваторіальний клімат з сухим періодом. Ландшафти висотної поясності сезонно-вологих лісів та луків, біля підніжжя вологі екваторіальні вічнозелені ліси.
* '''Північногвіанська.''' Морфоструктурно представляє собою середьновисотні глибові гори. Тектонічне розчленування глибоке. Сезонно посушливий субекваторіальний клімат з переважанням сухого періоду. Ландшафти сезонно-вологих, переважно листопадних лісів, що переходять в сухі чагарникові саванни та редколісся.
* '''Східногвіанська.''' Морфоструктурно представляє собою середньовисотні плоскогір'я з густим ерозійним розчленуванням. Поодинокі острівні гори-останці. Тектонічне розчленування слабке. Непостійно вологий субекваторіальний клімат навітряних схилів. Ландшафти східних приокеанських постійно вологих лісів, що з висотою переходять у листопадно-вічнозелені.

== Населення ==
Територія заселена слабо, переважно нечисленне індіанське населення ([[Кариби (народ)|кариби]], [[араваки]] та інші) в долинах річок, поблизу центрів гірничих та лісозаготівельних підприємств європеоїдне і зметисоване населення ([[венесуельці]], [[колумбійці]], [[бразильці]], [[гаянці]], [[суринамці]], [[гвіанці]]). На початку [[1900-ті|1900-х]] років у верхів'ї Ориноко було відкрите невідоме і до того ізольоване індіанське плем'я рослих людей&nbsp;— [[панари|панарів]].

== Господарська діяльність людини ==
Нечисленне аборигенне індіанське населення займається полюванням, риболовлею, примітивним землеробством (вирощування [[Юка|юки]]), обслуговує туристичну галузь<ref name="ВРЕ"/>. У сільськогосподрському районуванні вирізняються наступні пояси: до висоти 1000&nbsp;м розташовуються плантації [[какао]], [[Цукрова тростина|цукрової тростини]] і [[Каучуконоси|каучуконосів]]; до висоти 2000&nbsp;м&nbsp;— [[кава]], [[кукурудза]], юка, [[ямс]], [[квасоля]], [[батат]], [[рис]], [[тютюн]], [[овес]], [[ячмінь]], [[картопля]] (найвисокогірніша культура){{sfn|Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н.|1987|}}. У садах поруч з [[Банан|бананами]], пальмами і [[Папая|папаєю]] ростуть [[Інтродукція|інтродуковані]] [[Слива|сливи]], [[айва]], [[персик]]и{{sfn|Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н.|1987|}}. Найгустіше заселені людиною ділянки на півночі та сході, де ведуться розробки бокситів, марганцевих руд, родовищ алмазів і золота{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1971|}}. [[Лісозаготівля]] ведеться переважно на сході, де найкращі умови для транспортування деревини. У Гаяні та Суринамі деревина зеленого дерева, або [[бетабаро]] (''Ocotea rodiaei'') йде на експорт{{sfn|Букштынов А. Д. и др.|1981|с.=274}}. Швидкий процес розвитку регіону перетворив місто [[Сьюдад-Ґуаяна]] (утворене [[1961]] року злиттям декількох міст навколо [[Санто-Томе-де-Гуаяна]]) у Венесуелі на місці впадіння Кароні до Ориноко на великий промисловий центр з 900 тис. населення<ref name="ЛАЕС"/>. Широкі сходи західної частини Гвіанського нагір'я в Колумбії, що вкриті вологими гілейними лісами вивчені дуже слабко{{sfn|Ермаков Ю. Г. и др.|1988|сторінки=329-331}}.

== Охорона природи ==
На території Гвіанського нагір'я створено [[природоохоронні території]]:
* Національний парк [[Піку-да-Небліна (національний парк)|Піку-да-Небліна]] (Бразилія).
* Національний парк [[Монтаньяс-ду-Тумукумакі]] (Бразилія).
* Національний парк [[Монте-Рорайма]] (Бразилія).
* Національний парк [[Серра-да-Мочидаде]] (Бразилія).
* Національний парк [[Віруа]] (Бразилія).
* Національний парк [[Канайма (національний парк)|Канайма]] (Венесуела).
* Національний парк [[Паріма-Тапірапеко (національний парк)|Паріма-Тапірапеко]] (Венесуела).
* Національний парк [[Серранія-де-ла-Небліна (національний парк)|Серранія-де-ла-Небліна]] (Венесуела).
* Національний парк [[Дуїда-Марахуака]] (Венесуела).
* Національний парк [[Япакана (національний парк)|Япакана]] (Венесуела).
* Національний парк [[Івокрама-Форест]] (Гаяна).
* Національний парк [[Каєтур (національний парк)|Каєтур]] (Гаяна).
* Національний парк [[Кануку (національний парк)|Кануку]] (Гаяна).
* Національний парк [[Гвіанська Амазонія (національний парк)|Гвіанська Амазонія]] (Гвіана).
* Водно-болотне угіддя згідно Рамсарської конвенції на річці [[Ініріда]], загальною площею 250 тис. га<ref name="A10"/>.
* [[Світова спадщина ЮНЕСКО]] [[Природоохоронна територія Центрального Суринаму]].

На початку 1960-х років групою ентузіастів і місцевих індіанців, яку очолив [[Джордж Волш]], за підтримки [[Міжнародний фонд дикої природи|Міжнародного фонду дикої природи]] і приватних грантодавців на території будівництва водосховища Брокопондо була проведена операція «[[Гвамба]]» (жалість) з переселення великих тварин (більше 10 тис. особин 43 видів) у безпечне місце{{sfn|Авакян А. Б. и др.|1987|сторінки=282-295}}. Ця операція дозволила не тільки зберегти тваринний світ цієї місцевості, але й уперше провести дослідження з щільності розселення окремих видів тварин у лісах на Гвіанському нагір'ї. Так вдалося встановити, що на території 1500 км2 мешкало 3 тис. особин лінивців двох видів, до тисячі броненосців, черепах і дикобразів кожних, 700 оленів тощо{{sfn|Авакян А. Б. и др.|1987|сторінки=282-295}}.

Згідно з останніми дослідженнями, екосистеми Гвіанського нагір'я знаходяться під загрозою через поширення [[Інвазивний вид|інвазивних видів]], таких як [[тонконіг]] (''Poa annua'') та [[багатоборідник видовжений]] (''Polypogon elongatus''). Окремою проблемою для місцевої екосистеми можуть становити фекальні бактерії [[гелікобактер пілорі]] (''Helicobacter pylori''), що їх залишають туристи<ref name="A11"/>.

== Історія ==
Ще наприкінці XX століття природа багатьох тепуй залишалась недослідженою, на деяких з них не ступала нога людини{{sfn|Макиннис X.|1982|}}.

== Політико-адміністративний поділ ==
Гвіанське нагір'я лежить в межах [[Колумбія|Колумбії]], [[Венесуела|Венесуели]], [[Бразилія|Бразилії]], [[Гаяна|Гаяни]] (колишня [[Британська Гвіана]]), [[Суринам]]у (колишня [[Нідерландська Гвіана]]) й [[Франція|французького]] [[Заморський департамент Франції|заморського департаменту]] [[Гвіана (департамент)|Гвіана]] (колишня [[Французька Гвіана]])<ref name="УРЕ"/><ref name="A1"/>{{sfn|Поспелов Е. М.|2005|}}<ref name="СГЕ1"/>.

== У культурі ==
Вважається, що високі плоскогір'я центральної частини нагір'я з незайманою недослідженою природою послужили прообразом «[[Загублений світ|загубленого світу]]» у фантастичному романі [[Артур Конан Дойл|Артура Конан Дойла]]<ref name="Котляков"/>.

== Див. також ==
* [[Гори Бразилії]]
* [[Гори Венесуели]]
* [[Гори Гаяни]]
* [[Гори Колумбії]]
* [[Гори Суринаму]]
* [[Рельєф Південної Америки]]
* [[Тепуй]]

== Примітки ==
{{reflist|refs=
<ref name="УРЕ">[http://leksika.com.ua/19551221/ure/gvianske_ploskoprya Гвіанське плоскогір'я] // {{УРЕ}}</ref>
<ref name="СГЕ1">{{ref-ru}} [http://geoman.ru/geography/item/f00/s02/e0002414/index.shtml Гвианское нагорье] // {{СГЕ1}}</ref>
<ref name="ЛАЕС">{{sfn-текст|Латинская Америка|1979|}}</ref>
<ref name="ВРЕ">{{ВРЕ|008898|Гвианское плоскогорье}}</ref>
<ref name="Берг1940">{{ref-ru}} {{Стаття|автор = [[Берг Лев Семенович|Берг Л. С.]] | назва = Система рыбообразных и рыб, ныне живущих и ископаемых | видання = [[Труды Зоологического института АН СССР]] |том = 5 | випуск = 2 |місце = {{comment|М.|Москва}} |рік = 1940 |сторінки = 85—517 |isbn= }}</ref>
<ref name="A1">Топонім [[Гвіана]] часто застосовують для південноамериканського регіону, що включає в себе східну частину Венесуели, Гаяну, Суринам, заморський французький департамент Гвіну та північні регіони Бразилії.</ref>
<ref name="A2">{{ref-en}} {{cite book |title= Historical Biogeography of Neotropical Freshwater Fishes |editor= [[Джеймс С. Альберт|James S. Albert]] and [[Роберто Ессер душ Рейс|Roberto E. Reis]] |year= 2011 |publisher= The Regents of the University of California |chapter= 13: The Guiana Shield |first1= Nathan K. |last1= Lujan |first2= Jonathan W. |last2= Arbruster |chapterurl= http://www.auburn.edu/~armbrjw/Guiana_shield.pdf}}</ref>
<ref name="A3">{{ref-pt}} {{cite press release |url=http://saladeimprensa.ibge.gov.br/noticias?view=noticia&id=1&busca=1&idnoticia=3109 |title=Geociências: IBGE revê as altitudes de sete pontos culminantes |language=Portuguese |trans_title=Geosciences: IBGE revises the altitude of seven high points | location=Brasília |publisher=[[Бразильський інститут географії і статистики|Brazilian Institute of Geography and Statistics]] (IBGE) |date=2016-02-29 |accessdate=2016-03-02 }}</ref>
<ref name="A4">{{ref-en}} {{cite journal|last1= Hollowell|first= T.|first2= R.P. |last2= Reynolds|year= 2005|title= Checklist of the Terrestrial Vertebrates of the Guiana Shield|journal= [[Біологічне товариство Вашингтону|Bulletin of the Biological Society of Washington]] |volume= 13|url= http://botany.si.edu/bdg/pdf/bswa_13_all.pdf}}</ref>
<ref name="A5">{{ref-en}} {{cite journal|last1= Vari|first1= R.P.|first2= C.J.|last2= Ferraris Jr.|first3= A.|last3= Radosavljevic|first4= V.A.|last4= Funk|year= 2009|title= Checklist of the freshwater fishes of the Guiana Shield|journal= [[Біологічне товариство Вашингтону|Bulletin of the Biological Society of Washington]] |volume= 17|url= http://botany.si.edu/bdg/pdf/bswa_fish-chcklst_2009-complete.pdf}}</ref>
<ref name="A6">{{ref-en}} {{cite journal|last1=Ferrer-Paris|first1=José R|last2=Lozano|first2=Cecilia|last3=Cardozo-Urdaneta|first3=Arlene|last4=Thomas Cabianca|first4=Arianna|title=Indicative response of ''Oxysternon festivum'' Linné (Coleoptera: Scarabaidae) to vegetation condition in the basin of the Orinoco river, Venezuela|journal=Journal of Insect Conservation|volume=in press|doi=10.1007/s10841-016-9886-6|accessdate=17 June 2016}}</ref>
<ref name="A7">{{ref-es}} {{cite journal|last1=Costa|first1=Mauro|last2=Viloria|first2=Ángel L.|last3=Hubber|first3=Otto|last4=Attal|first4=Stéphane|last5=Orellana|first5=Andrés|title=Lepidoptera del Pantepui. Parte I: Endemismo y caracterización biogeográfica|journal=Entomotropica|date=2013|volume=28|issue=3|pages=193--217|url=http://www.entomotropica.org/index.php/entomotropica/article/view/414/449|accessdate=25 June 2016|archiveurl=https://web.archive.org/web/20160827045133/http://www.entomotropica.org/index.php/entomotropica/article/view/414/449|archivedate=27 серпень 2016|deadurl=yes}}</ref>
<ref name="A8">{{ref-en}} {{cite journal|last1= Funk|first1= V.|first2= T.|last2= Hollowell|first3= P.|last3= Berry|first4= C.|last4= Kelloff|first5= S.N.|last5= Alexander|year= 2007|title=Checklist of the Plants of the Guiana Shield (Venezuela: Amazonas, Bolivar, Delta Amacuro; Guyana, Surinam, French Guiana)|journal= Contributions from the United States National Herbarium|volume= 55|url= http://botany.si.edu/bdg/pdf/vol55web.pdf}}</ref>
<ref name="A9">{{ref-en}} Hammond, David S. (ed.) (2005) ''Tropical Rainforests of the Guianan Shield'' CABI Publishing, Wallingford, UK, ISBN </ref>
<ref name="A10">{{ref-en}} [https://rsis.ramsar.org/ris/2217 Complejo de Humedales de la Estrella Fluvial Inírida (EFI).]&nbsp;— Ramsar Sites Information Service.</ref>
<ref name="A11">{{ref-en}} {{cite journal |last= Rull|first= V.|last2= Vegas-Vilarrúbia|first2= T.|last3= Safont|first3= E.|date= 2016|title= The Lost World's pristinity at risk|url= http://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/ddi.12469/full|journal= [[Diversity and Distributions]]|publisher= |volume= 22|issue= 10|pages= 995-999|doi= 10.1111/ddi.12469|accessdate=9 вересня 2016 року}}
</ref>
<ref name="Горная">{{Горная энциклопедия |том = 1 |частина = Гвианский щит |сторінки = 524-525 |посилання = http://www.mining-enc.ru/g/gvianskij-schit/ }}</ref>
<ref name="ГЕС3">Гвіанський щит // {{ГЕС3}}</ref>
<ref name="ГЕС">{{ref-ru}} Гвианское плоскогорье // {{ГЭС-2}}</ref>
<ref name="Карст">{{sfn-текст|Гвоздецкий Н. А.|1981|}}</ref>
<ref name="Максимович1975">{{sfn-текст|Максимович Г. А.|1975|}}</ref>
<ref name="Котляков">{{sfn-текст|Котляков В. М.|2006|}}</ref>
}}

== Література ==

=== Українською ===
* {{книга |автор = |частина =  |посилання частина =  |заголовок = Атлас світу |посилання =   |том= |відповідальний = голов. ред. [[Руденко Ірина Станіславівна|І. С. Руденко]] ; зав. ред. [[Радченко Вероніка Вікторівна|В. В. Радченко]] ; відп. ред. [[Вакуленко Олена Володимирівна|О. В .Вакуленко]] |місце =  {{comment|К.|Київ}} |видавництво = [[ДНВП «Картографія»]] |рік = 2005 |сторінок = 336 |сторінки = |isbn= 9666315467 |ref = Атлас світу }}
* {{книга |автор= |заголовок= Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів |відповідальний = Укладачі [[Скуратович Олег Ярославович|О. Я. Скуратович]], Н. І. Чанцева |місце = {{comment|К.|Київ}} |видавництво = [[ДНВП «Картографія»]] |рік = 2014 |isbn= |ref = Атлас. Географія материків і океанів}}
* {{книга |автор = [[Барановська Ольга Віталіївна|Барановська О. В.]] |заголовок = Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.] |місце = {{comment|Н.|Ніжин}} |видавництво = [[Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя|Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя]] |рік = 2013 |сторінок = 306 |isbn= 978-617-527-106-3 |ref = Барановська О. В. }}
* {{книга |автор = [[Бєлозоров Сергій Тихонович|Бєлозоров С. Т.]] |заголовок = Географія материків |місце = {{comment|К.|Київ}} |видавництво = [[Вища школа (видавництво)|Вища школа]] |рік = 1971 |сторінок = 371 |isbn= |ref = Бєлозоров С. Т.}}
* {{книга |автор = Панасенко Б. Д. |заголовок = Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. |місце = {{comment|В.|Вінниця}} |видавництво = Гіпаніс |рік = 2001 |сторінок = 410 |isbn= |ref = Панасенко Б. Д. }}

=== Англійською ===
* {{ref-en}} {{книга |автор = [[Graham Bateman]] |заголовок = The Encyclopedia of World Geography |місце = |видавництво = Andromeda |рік = 2002 |сторінок = 288 |isbn= 1871869587|ref = }}

=== Російською ===
* {{ref-ru}} {{книга |автор = [[Ермаков Юрій Григорович|Ермаков Ю. Г.]], [[Ігнатьєв Григорій Михайлович|Игнатьев Г. М.]], [[Куракова Ліна Іванівна|Куракова Л. И.]] и др. |заголовок = Физическая география материков и океанов: Учебник для географических специальностей университетов |відповідальний = под общей ред. [[Рябчиков Олександр Максимович|А. М. Рябчикова]] |місце = {{comment|М.|Москва}} |видавництво = [[Высшая школа (видавництво)|Высшая школа]] |рік = 1988 |сторінок = 592 |серія = |isbn= 5060013545|ref = Ермаков Ю. Г. и др.}}
* {{ref-ru}} {{книга |автор= |заголовок= Физико-географический атлас мира |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|М.|Москва}} |видавництво= Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР |рік= 1964 |том= |сторінок= 298 |сторінки= |isbn= |ref =http://geochemland.ru/uchebnye-materialy/fgam |ref = ФГАМ}}
* {{ref-ru}} {{книга |автор = |частина = |посилання частина = https://latin_america.academic.ru/868/Гвианское_плоскогорье |заголовок = Латинская Америка. Энциклопедический справочник [в 2-х тт.] |посилання =   |том= 1. А-К |відповідальний = Главный редактор [[Вольський Віктор Вацлавович |В. В. Вольский]] |місце =  {{comment|М.|Москва}} |видавництво = [[Велика російська енциклопедія (видавництво)|Советская энциклопедия]] |рік = 1979 |сторінок = 576 |сторінки = |isbn= |ref = Латинская Америка }}
* {{ref-ru}} Гвиана // {{книга |автор = [[Поспєлов Євген Михайлович|Поспелов Е. М.]] |заголовок =  Топонимический словарь |місце = {{comment|М.|Москва}} |видавництво = АСТ |рік = 2005 |сторінок = 229 |isbn= 5-17-016407-6 |ref = Поспелов Е. М.}}
* {{ref-ru}} Гвианское нагорье // {{книга |автор = |заголовок = Географический энциклопедический словарь: географические названия |відповідальний = под. ред. А. Ф. Трёшникова |видання = 2-е изд., доп |місце = {{comment|М.|Москва}} |видавництво = [[Велика російська енциклопедія (видавництво)|Советская энциклопедия]] |рік = 1989 |сторінок = 585 |isbn= 5-85270-057-6 |ref = ГЕС}}
* {{ref-ru}} Гвианское плоскогорье // {{книга |автор = |заголовок = Словарь современных географических названий |відповідальний = под общей редакцией акад. В. М. Котлякова |місце = {{comment|Екатеринбург|Єкатеринбург}} |видавництво = У-Фактория |рік = 2006 |isbn= |ref = Котляков В. М.}}
* {{ref-ru}} {{книга|автор = [[Авакян Артур Борисович|Авакян А. Б.]], [[Салтанкін Віктор Петрович|Салтанкин В. П.]], [[Шарапов Влолодимир Олексійович|Шарапов В. А.]]|заголовок = Водохранилища |місце = {{comment|М.|Москва}}|видавництво = [[Мысль]]|рік = 1987|сторінок = 326|серія = [[Природа мира]] |isbn= |ref = Авакян А.&nbsp;Б. и др. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор = [[Алісов Борис Павлович|Алисов Б. П.]], [[Берлін Ізабелла Абрамівна|Берлин И. А.]], [[Міхель Василь Михайлович|Михель В. М.]] |заголовок = Курс климатологии [в 3-х тт.] |відповідальний = под. ред. [[Рубінштейн Євгенія Самійлівна|Рубинштейн Е. С.]] |місце = {{comment|Л.|Санкт-Петербург}} |видавництво = [[Гидрометиздат]] |рік = 1954 |том = 3. Климаты земного шара |сторінок = 320 |isbn= |ref = Алисов Б. П. и др.}}
* {{ref-ru}} {{книга|автор = [[Букштинов Олексій Данилович|Букштынов А. Д.]], [[Грошев Борис Іванович|Грошев Б. И.]], [[Крилов Георгій Васильович|Крылов Г. В.]]|заголовок =  Леса |місце = {{comment|М.|Москва}}|видавництво = [[Мысль]]|рік = 1981 |сторінок = 316 |серія = [[Природа мира]] |isbn= |ref = Букштынов А. Д. и др.}}
* {{ref-ru}} {{книга |автор = [[Лукашова Євгенія Миколаївна|Лукашова Е. Н.]] |частина =  |посилання частина =  |заголовок = Южная Америка |посилання =   |том= |відповідальний = |місце =  {{comment|М.|Москва}} |видавництво = |рік = 1958 |сторінок = 464 |сторінки = |isbn= |ref = Лукашова Е. Н. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор = [[Гожев Олександр Дмитрович|Гожев А. Д.]] |частина =  |посилання частина =  |заголовок = Южная Америка |посилання =   |том= |відповідальний = |місце = {{comment|М.|Москва}} |видавництво = ОГИЗ Географгиз |рік = 1948 |сторінок = 360 |сторінки = |isbn= |ref = Гожев А. Д. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор = [[Гвоздецький Микола Андрійович|Гвоздецкий Н. А.]], [[Голубчиков Юрій Миколайович|Голубчиков Ю. Н.]]|заголовок = Горы |місце = {{comment|М.|Москва}}|видавництво = [[Мысль]]|рік = 1987|сторінок = 400|серія = [[Природа мира]] |isbn= |мова = ru |ref = Гвоздецкий Н.&nbsp;А., Голубчиков Ю.&nbsp;Н. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор = [[Ісаченко Анатолій Григорович|Исаченко А. Г.]], [[Шляпніков Олексій Опанасович|Шляпников А. А.]]|заголовок = Ландшафты |місце = {{comment|М.|Москва}}|видавництво = [[Мысль]]|рік = 1989|сторінок = 504|серія = [[Природа мира]] |isbn= 5-244-00177-9|ref = }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор = [[Гвоздецький Микола Андрійович|Гвоздецкий Н. А.]]|заголовок = Карст |місце = {{comment|М.|Москва}}|видавництво = [[Мысль]]|рік = 1981 |сторінок = 214|серія = [[Природа мира]] |isbn= |ref = Гвоздецкий Н.&nbsp;А.}}
* {{ref-ru}} {{книга|автор = [[Апродов Володимир Олександрович|Апродов В. А.]]|заголовок = Зоны землетрясений |місце = {{comment|М.|Москва}}|видавництво = [[Мысль]]|рік = 2010|сторінок = 462|тираж =|серія = [[Природа мира]] |isbn= 978-5-244-01122-7 |ref = Апродов В.&nbsp;А.}}
* {{ref-ru}} {{книга |автор = [[Власова Тетяна Володимирівна|Власова Т. В.]] |заголовок = Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида |видання = 4-е, перераб. |місце = {{comment|М.|Москва}} |видавництво = [[Просвещение]] |рік = 1986 |сторінок = 269 |isbn= |ref = }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор = [[Жан Дорст|Дорст Ж.]] |заголовок = Центральная и Южная Америка |місце = {{comment|М.|Москва}} |видавництво = [[Прогрес (видавництво)|Прогресс]] |рік = 1977 |сторінок = 318 |серія = Континенты на которых мы живем |isbn= |ref = Дорст Ж. }}
* {{ref-en}} {{книга |автор = [[Хаміш Маккініс|Макиннис X.]] |частина =  |посилання частина =  |заголовок = Восхождение в затерянный мир. |посилання =  |том=  |відповідальний =  |місце = {{comment|М.|Москва}} |видавництво = Физкультура и спорт |рік = 1982 |сторінок = 208 |сторінки = |серія = Необыкновенные путешествия |isbn= |ref = Макиннис X. }}
* {{ref-en}} {{книга |автор = Нитобург Э. Л. |частина = Природа и люди |посилання частина =  |заголовок = Венесуэла. Экономика, политика, культура |посилання =  |том=  |відповідальний = отв. ред. С. А. Гонионский |місце = {{comment|М.|Москва}} |видавництво = |рік = 1967 |сторінок = 359 |сторінки = |isbn= |ref = Нитобург Э. Л. }}
* {{ref-ru}} {{Стаття |автор= [[Максимович Георгій Олексійович|Максимович Г. А.]] |назва= Карст Южной Америки |посилання=  |відповідальний= |видання= Гидрогеология и карстоведение |тип= |рік= 1975  |місяць= |том= |випуск= 7 |номер= |сторінки= |issn= |bibcode= |doi= |pmid= |мова= |ref= Максимович Г. А. }}

=== Французькою ===
* {{ref-fr}} {{книга |автор = Denis P. |частина =  pt. 2 |посилання частина =  |заголовок = Amerique du Sud |посилання = |серія = Geographic universelle publieesousla direction de P. Vidal de la Blache et L. Gallois |том= |відповідальний = |місце =  {{comment||}} |видавництво = |рік = 1927 |сторінок = |сторінки = |isbn= |ref = Denis P. }}

== Посилання ==
{{Commonscat|Guiana Highlands}}
* [http://www.naturalist.if.ua/?p=700#more-700 Тепуї&nbsp;— Загублений світ або майже за Артуром Конаном Дойлем]&nbsp;— [[Станіславівський натураліст]], 8 грудня 2008 року.

{{Портали|Географія|Південна Америка|Бразилія|Венесуела|Гаяна|Гвіана|Колумбія|Суринам|Геоморфологія|Гори|колір=}}

[[Категорія:Гори Венесуели]]
[[Категорія:Гори Бразилії]]
[[Категорія:Гори Гаяни]]
[[Категорія:Гори Суринаму]]
[[Категорія:Гори Гвіани]]
[[Категорія:Гори Колумбії]]
[[Категорія:Рельєф Південної Америки]]