Відкрити головне меню
Гаїчка-пухляк
Parus atricapillus 2 (Marek Szczepanek).jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Надряд: Кілегруді (Neognathae)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Синицеві (Paridae)
Рід: Poecile
Вид: Гаїчка-пухляк
Біноміальна назва
Poecile montanus
(Conrad von Baldenstein, 1827)
Синоніми
Parus montanus
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Poecile montanus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Poecile montanus
ITIS logo.svg ITIS: 562353
IUCN logo.svg МСОП: 562353
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 48895

Гаїчка-пухляк або гаїчка чорноголова (Poecile montanus, раніше — Parus montanus) — невеликий птах родини синицевих. Мешканець хвойних лісів Євразії. В Україні осілий, кочовий вид.

Зміст

Систематика та таксономіяРедагувати

Перший науковий опис виду під назвою Parus cinereus montanus був здійснений шведським натуралістом Томасом Конрадом фон Балденштейном у 1827 році. До недавнього часу гаїчку-пухляка відносили до роду Синиця (Parus). На основі останніх досліджень гаїчку-пухляка виділяють до іншого роду — Poecile[1]. Остання класифікація знайшла відображення у авторитетних джерелах, зокрема у виданні «Handbook of the Birds of the World»[2]

Виділяють 14 підвидів гаїчки-пухляка:[2]

ОписРедагувати

Морфологічні ознакиРедагувати

Маса тіла 9-12 г. Довжина тіла близько 12 см. У дорослого птаха верх голови і горло бурувато-чорні; щоки і боки шиї білі; спина, плечові пера, поперек, надхвістя і покривні пера верху крил бурувато-сірі; низ білуватий, на боках тулуба і череві сірувато-вохристий відтінок; на складеному крилі на другорядних махових перах білувата пляма; махові і стернові пера бурі; дзьоб сірувато-чорний; ноги сірувато-бурі. Молодий птах схожий на дорослого, але верх голови і горло бурі.[3]

Від болотяної гаїчки відрізняється більшою чорною плямою на горлі, білуватою плямою на другорядних махових перах на складеному крилі та відсутністю металічного полиску на голові, але достовірно — лише покликом.

ГолосРедагувати

Пісня гаїчки-пухляка

Вокальний репертуар гаїчки-пухляка не такий різноманітний, як у близького виду — болотяної гаїчки. Пісня — мелодійне швидке «ті — ті — ті — ті — ті», поклик — різке «джіі — джіі» або «ціі — ціі — ціі».

ПоширенняРедагувати

Ареал охоплює зону лісів Євразії на схід від Великої Британії і центральних районів Франції до узбережжя Тихого океану й Японських островів. На півночі зустрічається до межі деревної рослинності, досягаючи лісотундри — в Скандинавії і Фінляндії до 69—70° пн. ш., європейській частині Росії та Західному Сибіру до Єнісею до 68° пн. ш., далі на схід — до 66-ї паралелі.

На півдні досягає смуги лісостепу і в окремих випадках степу. У Франції зустрічається до 46° пн. ш., у центральній Європі до південної межі Альп, Балканських, Родопських гір та південних меж Карпат. В Україні південна межа ареалу проходить південніше Волино-Подільської височини, через Київську, Полтавську і Харківську області. У Росії через Воронезьку, Пензенську, Саратовську, Самарську та Оренбурзьку. Далі на схід межа ареалу проходить через Казахстан в районі 52-ї паралелі, Каркаралінськ і хребет Саур, далі Монгольский і Гобійський Алтай, Сахалін, Хоккайдо, Хонсю і можливо північні Курильські острови.[4]

В Україні поширена в лісовій та лісостеповій смузі.

ЧисельністьРедагувати

Чисельність в Європі оцінена в 24—42 млн пар, в Україні — 170–210 тис. пар. Чисельність має тенденцію до повільного скорочення[5].

Місця існуванняРедагувати

Населяє переважно хвойні та мішані ліси тайгового типу. Типовими місцями існування є сосонові бори, сосняки з домішками різних листяних порід, ялинові та ялиново-листяні ліси зі старими деревами й трухлявими пеньками. У мішаних лісах обирає ділянки з переважанням сосен або ялин. Зрідка оселяється поблизу людини, інколи гніздиться у великих лісопарках.

ГніздуванняРедагувати

Осілий птах. Гніздиться окремими парами в дуплах, які зазвичай видовбує у гнилих пеньках, обламаних сухих або трухлявих стовбурах дерев на висоті 0,5-1,5 м. Рідше використовує готові порожнини, але завжди розчищає та поглиблює їх. Діаметр льотка не перевищує 25-35 мм. Гніздо влаштовує з різноманітного матеріалу — з луб'яних волокон, шматочків трухлявої деревини, моху, стебел сухих трав, з лусочок соснових бруньок. Для висилки використовує шерсть та волосся тварин, додаючи до них рослинний пух, павутиння. У виключних випадках для будівництва гнізда використовує дуже мало матеріалу або взагалі обходиться без нього — тоді в гнізді не буває нічого, крім трухлого дерева.

Кладка складається з 6-9 (зазвичай 7-8), зрідка з 5 або 10 яєць. Шкаралупа блискуча, молочно-біла, вкрита нещільними або більш густими поверхневими плямами іржаво-коричневого кольору, що часто утворює біля тупого кінця віночок. Глибокі плями мають червонувато-фіолетовий відтінок. Середні розміри яєць 15,81×12,37 мм.

Пари утворюються взимку у перший рік життя і, як правило, зберігаються, поки один з партнерів не загине. Відкладання яєць відбувається у різних регіонах від початку квітня до початку травня. Протягом року один виводок, але інколи буває і два. Насиджує самка протягом 14-15 діб. Пташенята стають здатними до польоту через 17-20 діб.[6]

ЖивленняРедагувати

Живиться дрібними безхребетними та їх личинками. Влітку раціон дорослих птахів приблизно порівну складається з тваринних і рослинних кормів, тоді як взимку рослинна їжа складає до трьох чвертей раціону. Серед рослинної їжі споживають головним чином насіння хвойних дерев — сосни, ялини, ялівцю. Молодих птахів вигодовують гусеницями метеликів, павуками та личинками пильщиків із наступним додаванням рослинних кормів. Дорослі особини у великій кількості споживають павуків, дрібних жуків (особливо довгоносиків), метеликів на всіх стадіях розвитку, рівнокрилих, перетинчастокрилих та двокрилих.

ПосиланняРедагувати

  1. Gill, Frank B.; Slikas, Beth; Sheldon, Frederick H. (2005). Phylogeny of titmice (Paridae): II. Species relationships based on sequences of the mitochondrial cytochrome-b gene.. Auk 122: 121–143. doi:10.1642/0004-8038(2005)122[0121:POTPIS]2.0.CO;2. 
  2. а б Gosler, Andrew; Clement, Peter. Family Paridae (Tits and Chickadees) // Handbook of the birds of the world. — Barcelona: Lynx Edicions, 2007. — Volume 12: Picathartes to Tits and Chickadees. — ISBN 84-96553-42-6.
  3. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  4. Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М. : Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7.
  5. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  6. Птицы Белоруссии: Справочник-определитель гнезд и яиц / М.Е. Никифоров, Б.В. Яминский, Л.П. Шкляров. — Минск : Выш. шк, 1989. — 479 с. — ISBN 5-339-00209-8.

ЛітератураРедагувати

  • Воинственский М. А. Пищухи, поползни, синицы УССР. Биология, систематика, хозяйственное значение. — К.: Изд-во КГУ, 1949. — 122 с.

ДжерелаРедагувати