Перегляд вихідного коду сторінки Галичина

{{Infobox settlement|name=Галичина|timezone1=[[Eastern European Time|EET]]|image_caption=Вид з [[Гора Лева|Левової гори]] на історичний центр [[Львів|Львова]]|image_skyline=Lviv-downtown(2).JPG|timezone2_DST=[[Central European Summer Time|CEST]]|utc_offset2_DST=+2|utc_offset2=+1|timezone2=[[Central European Time|CET]]|utc_offset1_DST=+3|utc_offset1=+2|timezone1_DST=[[Eastern European Summer Time|EEST]]|population_density_km2=auto|image_shield=Coat of arms of the Kingdom of Galicia and Lodomeria.svg|seat=[[Львів]]|seat_type=Найбільше місто|population_demonym=Galician, Halychynian|subdivision_type=[[Список країн світу|Держави]]|subdivision_name={{POL}}<br/>{{UKR}}|settlement_type=історичний регіон|image_map=Region of Galicia in modern Europe map.png|flag_alt=(1890–1918)|image_flag=Flag of Galicia-Lodomeria 1890-1918.svg|map_caption=[[Королівство Галичини і Володимирії]] (на тлі сучасних кордонів країн).}}{{Otheruses-2|Наддністрянська Україна}}
{{Otheruses-2|Західна Україна}}
{{Otheruses|Галичина (значення)}}'''Галичина́''' ({{lang-pl|Galicja}}, {{lang-de|Galizien}}, {{lang-yi|גאליציע}})&nbsp;—  історичний регіон південно-західної [[Україна|України]]<ref>''Ісаєвич Я. Д.'' Галичина // {{ЕІУ|2|40}}</ref><ref>«історична країна»&nbsp;— такий термін вжитий в [[ЕУ]],&nbsp;— [https://archive.org/stream/eu0t0/EU_T_1_A_H#page/n341/mode/2up С. 343]</ref> та південно-східної [[Польща|Польщі]]. Займає території сучасних [[Тернопільська область|Тернопільської]] (крім північної частини), [[Львівська область|Львівської]], [[Івано-Франківська область|Івано-Франківської]] областей України і [[Підкарпатське воєводство|Підкарпатського]] і [[Малопольське воєводство|Малопольського]] воєводств Польщі. Згідно з [[Енциклопедія українознавства|Енциклопедією Українознавства]], в етнографічних межах має площу 55700 км².<ref>Галичина…&nbsp;— С. 343.</ref>

Назва «Галичина» походить від міста [[Галич]]&nbsp;— столиці [[Галицьке князівство|Галицького князівства]]. З другої половини [[XIII століття]] політичним та культурним центром краю стало місто [[Львів]]. Серед інших найбільших міст Галичини є [[Тернопіль]], [[Івано-Франківськ]] (раніше Станиславів), [[Ряшів]] та ін.

У період входження Галичини до складу [[Габсбурзька монархія|Габсбурзької імперії]] у XVIII столітті, до Галичини додали частину польських земель ([[Малопольща]]), включно з [[Краків|Краковом]], і утворено провінцію [[Королівство Галичини та Володимирії]], після чого виник умовний поділ на [[Малопольща|Західну]] (польську) і [[Східна Галичина|Східну]] (українську, основну) частини Королівства Галичини і Володимирії. Після 1850&nbsp;року межею поміж Східною і Західною Галичиною прийнято вважати не давню межу між [[Галицьке князівство|Галицьким князівством]] (Руським королівством) та польськими князівствами (пізніше&nbsp;— між воєводствами), що пролягає по межиріччю [[Віслок]]а і [[Дунаєць (річка)|Дунайця]] та території так званої [[Сандомирська пуща|''Сандомирської пущі'']]<ref>Я.Ісаєвич Перемишль і Перемишльська земля. Перші сторінки історії. Перемишль і Перемиська земля протягом віків: Збірник наукових праць та матеріалів Міжнародної наукової конференції. 24–25 червня 1994 року в Перемишлі / Під ред. С. Заброварного; Упорядн. М. Литвин. Наукове товариство ім. Т. Шевченка в Польщі; Видавнича рада в Перемишлі.&nbsp;— Перемишль; Львів, 1996.&nbsp;— 368 с.</ref>, а межу розподілу між двома апеляційними судами у Львові й Кракові. Тому центром [[Західна Галичина (судова)|Західної Галичини]] вважалося малопольське місто [[Краків]], Східної&nbsp;— [[Львів]]. Таким чином західна околиця українських земель була віднесена адміністративно до апеляційного суду в Кракові. Межі Східної Галичини майже повністю збігаються з кордонами [[Західноукраїнська Народна Республіка|Західноукраїнської Народної Республіки]] (ЗУНР), проголошеної [[1 листопада]] [[1918]] року. Після окупації Галичини поляками в 1919 році&nbsp; термін «Галичина» в офіційному вжитку був замінений на «Східна Малопольща».

У межах Галичини виділяють культурно-етнографічні регіони: [[Поділля|Західне Поділля]], [[Опілля]], [[Наддністрянщина]], [[Підгір'я (регіон)|Підгір'я]], [[Покуття]], [[Надсяння]], північні частини [[Бойківщина|Бойківщини]], [[Гуцульщина|Гуцульщини]] та [[Лемківщина|Лемківщини]]. За діалектними, етнографічними особливостями Галичина&nbsp;— регіон неоднорідний. Зокрема, на теренах краю побутують [[Наддністрянський говір|наддністрянський]], [[Бойківський говір|бойківський]], [[Покутсько-буковинський говір|покутсько-буковинський]], [[Надсянський говір|надсянський]] та [[Лемківський говір|лемківський говори]].

Галичина мала як свою державність&nbsp;— [[Галицьке князівство]] (1084—1199), так і перебувала у складі різних держав, серед яких [[Галицько-Волинське князівство]] (1199—1349), [[Угорське королівство]] (1349—1387)<ref>формально&nbsp;— і пізніше, з 1387 року після походу поляків</ref>, [[Королівство Польське (1385—1569)|Королівство Польське]] (1387—1569), [[Річ Посполита]] (1569—1772), [[Королівство Галичини та Володимирії]]&nbsp;— [[Коронна земля|коронний край]], складова частина [[Габсбурзька монархія|Габсбурзької монархії]] (1772—1804), [[Австрійська імперія|Австрійської імперії]] (1804—1867) і [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] у [[1772|1867]]–[[1918]] роках, [[Західноукраїнська Народна Республіка]] (1918—1919), [[Українська Народна Республіка]] (1919), [[Польська Республіка (1918—1939)|Польська Республіка]] (1919—1939). Після [[Друга світова війна|Другої світової війни]] Галичина розділена кордоном: західна частина&nbsp;— у складі [[Польща|Польщі]], а східна&nbsp;— у складі [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] (до 1991 року) і [[Україна|України]] (з 1991 року).

Через часткову лібералізацію національної політики в [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщині]] після «[[Революції 1848—1849 років|Весни народів]]» 1848 року Східна Галичина стала осередком розвитку української та польської культури (західна частина переважно польської культури), літератури та науки, в той час як у підросійській Україні (у складі [[Російська імперія|Російської імперії]]) проводилася політика жорсткого [[Русифікація|зросійщення]] і дискримінація української культури. Через це Східна Галичина отримала назву «[[Український П'ємонт]]».

== Назва ==
Ім'я регіону дала назва міста [[Галич]] (столиці [[Галицьке князівство|Галицького князівства]]).
За поширеною версією, назва має походження від грецького слова '''αλάς'' (''галас'')&nbsp;— «сіль». Вперше таку версію висловив австрійський історик кінця [[XVIII століття]] Гакет<ref>Haquet, Neueste Phisiologicshe Reisen in den Jahren 1791-93, I.c I, 196</ref>, якого підтримав німецький географ Й. Еґлі<ref>Egli J. Nomina Geographica, Ляйпціґ, 1893, 339</ref>, а також історик [[Теофіль Коструба]], який проводив паралелі із подібними назвами соледобувних центрів як Гальштадт в Австрії і [[Галле (Саксонія-Ангальт)|Галле]] у Німеччині<ref>''Коструба Т.'' Звідки пішла «Галичина».&nbsp;— Львів: Життя і знання ХІ, 1938.&nbsp;— С. 145—146.</ref> та [[Пастернак Ярослав Іванович|Ярослав Пастернак]]<ref>''Пастернак Я.'' Старий Галич.&nbsp;— Ів.-Франківськ&nbsp;: Плай, 1991.&nbsp;— С. 25.</ref>.

За однією з інших версій, назва походить від [[кельти|кельтського]] племені [[галли|галлів]], які проживали на території сучасної Франції та нібито прийшли у цей регіон у IV—III століттях до нашої ери. Кельтські племена залишили подібні (бо також належали до індоєвропейської мовної сім'ї) або кельтизовані назви на території усієї [[Європа|Європи]] та інших місць міграції (наприклад [[Галісія]], [[Галатія]] (від «галли»), [[Баварія]], [[Богемія]] (від «[[бойї]]»&nbsp;— одне з кельтських племен), та інші)<ref>''Ідзьо В.&nbsp;С.''&nbsp;Ранньослов'янське суспільство і ранньослов'янська державність. Зародження і становлення християнства на території України.&nbsp;— Львів&nbsp;: СПОЛОМ, 2004.&nbsp;— С. .</ref>.

Однією із перших згадок слова '''''«Галичина»''''' є фрагмент візантійської хроніки, в якій князь [[Роман Мстиславич]] названий «ігемоном Галичини» ({{lang-el|Γαλίτζης ἡγεμών}})<ref>Nicetae Choniatae Historia / Rec. I. A. van Dieten. Berolini; Novi Eboraci, 1975. P. 522—523.</ref>.

У грамоті Угорського королівства від 2 травня 1189 року [[Бела III|Бела ІІІ]] (1145–1196) титулується «славетним королем Угорщини, Далмації, Рами та Галіції» ({{lang-la|gloriosissimi regis Ungariae, Dalmatiae, Ramaeque et Galaciae}}).<ref name=":0">{{Cite book
|title=[http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/kdik_2015_9_12.pdf Некороновані і короновані королі Південно-західної Русі] // Княжа доба: історія і культура. 2015. — Вип. 9.
|last=Головко
|first=Олександр
|year=
|publisher=
|location=
|pages=183—216
|language=
|isbn=
}}</ref> Є певна недовіра щодо згадки 1189 року, тому що в документі зазначено непоширене формулювання поняття Галичина – «Galacia» замість поширеного в ХІІІ ст. «Gallicia» або «Galicia». Документ 1189 року не є офіційним актом угорського королівського двору, а документом  однієї з церковних канцелярій. До початку ХІІІ століття схожих формулювань в угорських грамотах не було виявлено.<ref name=":0" />

== Географія ==
{| style="float: right; margin: 0 0 1em 1em; background: #f9f9f9; border: 1px #aaa solid; border-collapse: collapse; font-size: 85%; width: 280px;"
| style="background-color: #efefef; border-bottom:1px #aaa solid; font-size; smaller; text-align: center;" | '''Галичина'''
|-
| style="text-align: center;" |
{| style="background-color: #f9f9f9; border-collapse: collapse;"
|}
[[Файл:Ukraine-Halychyna.jpg|270px|]]
|-
| style="text-align: center" |Територія історичного регіону Галичина
|-
| style="text-align: center" |
{| style="background-color: #f9f9f9; border-collapse: collapse"
|}
[[Файл:Northern side of the Market Square Lviv Ukraine.JPG|270px|]]
|-
| style="text-align: center" |Площа Ринок у [[Львів|Львові]]&nbsp;— історичній столиці Галичини.
|-
| style="text-align: center" |
{| style="background-color: #f9f9f9; border-collapse: collapse"
|}
|-
| style="text-align: center" |

{| style="background-color: #f9f9f9; border-collapse: collapse"
|}
[[Файл:Ukraina (439).jpg|270px|]]
|-
| style="text-align: center" |Руїни старостинського замку [[Галич]]а&nbsp;— першої столиці Галичини
{| style="background-color: #f9f9f9; border-collapse: collapse"
|}
[[File:Przemyśl - panoramio (5).jpg|270px|]]
|-
| style="text-align: center" |Руїни [[Перемиський замок|Княжого замку у Перемишлі]] (нині на території Польщі).
|}
Територія Галичини&nbsp;— північні схили [[Карпати|Карпатських гір]], басейн верхнього і середнього [[Дністер|Дністра]], [[Західний Буг|Західного Бугу]] (верхня течія), верхнього [[Сян]]у, зі сходу обмежена річкою [[Збруч]].

До складу Галичини входять:{{джерело}}
* '''у [[Польща|Польщі]]'''
** [[Сілезьке воєводство]] (тільки [[Живецький повіт|Живецький]] та [[Бельський повіт (Сілезьке воєводство)|Бельський]] повіти)
** [[Малопольське воєводство]] (крім [[Меховський повіт|Меховського]] та [[Олькуський повіт|Олькуського]] повітів)
** [[Підкарпатське воєводство]]
* '''в [[Україна|Україні]]'''
** [[Тернопільська область]] (крім більшої частини [[Кременецький район|Кременецького]] району на півночі області)
**[[Львівська область]]
** [[Івано-Франківська область]]

[[Східна Галичина]] лежить у межах території сучасної України плюс прикордонні регіони Польщі (частина [[Закерзоння]]), решта територій зараховують до [[Західна Галичина (судова)|Західної Галичини]].

Частина Галичини в межах сучасної України займає 8,2&nbsp;% площі країни, тут проживає 10,4&nbsp;% її населення.{{Джерело}}

== Історія ==
Землі Галичини були ареалом розселення людини вже в добу [[палеоліт]]у. [[археологія|Археологічна]] карта цього регіону надзвичайно багата і барвиста, що свідчить про сприятливі умови для проживання тут людини.

=== [[Бронзова доба]] ===
З [[XIV]]&nbsp;ст. до&nbsp;н.&nbsp;е. до кінця [[V століття|V]] ст. до&nbsp;н.&nbsp;е. на цих теренах були поселення носіїв [[Лужицька культура|Лужицької культури]], яких одна частина дослідників відносить до кельто-германських племен, інша&nbsp;— до протослов'янських.

=== [[Залізна доба]] ===
Наприкінці [[V століття|V]] ст. до&nbsp;н.&nbsp;е. Лужицька культура занепадає і на зміну їй поступово приходить [[Латенська культура]] кельтських племен, які мігрували з південної Швейцарії на схід. Винайшовши першими в Європі [[кіннота|кінноту]] як рід війська, [[кельти]] легко підкорили й асимілювали лужицькі племена; крім того, кельтська залізна зброя і амуніція була кращою за лужицьку. Саме серед знахідок Латенської культури в галицьких землях уперше з'являється гончарне коло.

Унікальний археологічний комплекс Латенської культури, досліджений біля с. [[Бовшів]] на р. [[Гнила Липа]] (11&nbsp;км на північ від [[Галич]]а), беззаперечно свідчить про перебування кельтських племен на території Галичини задовго до появи [[слов'яни|слов'ян]]. Вік цієї археологічної знахідки дослідники визначають як середина II&nbsp;ст. до&nbsp;н.&nbsp;е.&nbsp;— друга чверть I&nbsp;ст. до&nbsp;н.&nbsp;е. Перебування кельтів у верхньому Подністров'ї підтверджується також і писемними джерелами. [[Клавдій Птолемей]] згадує в цій місцевості чотири кельтомовні [[урбанонім]]и: [[Карродунон]], Маетоніум, Вібантаваріум та Ерактон. Перший з них, [[Карродунон]], етимологізується виключно на кельтському ґрунті: від кельт. ''karr-'' «каміння» та ''dun-'' «фортеця».

У ранньому середньовіччі (VI&nbsp;ст.&nbsp;н.&nbsp;е.) ця територія була заселена конгломератом племен: кельтами, лужитами, [[готи|готами]] і [[вандали|вандалами]] ([[Пшеворська культура|Пшеворська]] і [[Пухівська культура|Пухівська]] культури).

Під час [[велике переселення народів|великого переселення народів]], через галицькі землі в Західну і Південну Європу одна за одною пройшли хвилі народів:
* IV—V&nbsp;ст.&nbsp;— [[сармати]] (алани);
* V&nbsp;ст.&nbsp;— [[гуни]];
* VI—VIII&nbsp;ст.&nbsp;— [[авари]];
* VI&nbsp;ст.&nbsp;— слов'янські племена [[серби|сербів]], [[хорвати|хорватів]], чехів та інші;
* IX&nbsp;ст.&nbsp;— [[болгари]], [[мадяри]], [[печеніги]], [[половці]].

Спустошливі набіги гунів зруйнували більшість місцевих поселень, сильно скоротилася кількість населення, культура прийшла до занепаду.

Зрештою, з середини [[VI]]&nbsp;ст. на цих землях оселилися прибулі слов'янські народи&nbsp;— карпатські хорвати<ref>''[[Войтович Леонтій Вікторович|Войтович Л]]''. [http://shron.chtyvo.org.ua/Voitovych_Leontii/Prykarpattia_v_druhii_polovyni_I_tysiacholittia_n_e.pdf Прикарпаття в другій половині I тисячоліття н. н.:найдавніші князівства] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170810131954/http://shron.chtyvo.org.ua/Voitovych_Leontii/Prykarpattia_v_druhii_polovyni_I_tysiacholittia_n_e.pdf |date=10 серпня 2017 }} // Вісник Львівського університету, 2010.&nbsp;— Вип. 45.&nbsp;— С. 47.</ref> (за іншими даними, [[білі хорвати|білі]] і червоні [[хорвати]]<ref>''Смолій В.&nbsp;А.''&nbsp;Історія України.&nbsp;— К. : Альтернатива, 1997.&nbsp;— С. 24—25.</ref>), [[дуліби]], [[тиверці]], [[бужани]], та ін. Місцеві кельтські й кельтсько-лужицькі племена були частково витіснені в західну Європу, частково асимільовані. Проте багато [[топонім]]ів і культурно-побутових елементів кельтського фольклору залишилося в культурі слов'янських племен ([[Бойківщина]])

=== Раннє середньовіччя ===
[[891]]–[[892]]&nbsp;років моравський король [[Святополк I (князь Великої Моравії)|Святоплук І]] долучив галицькі землі разом із [[Перемишль|Перемишлем]] до складу [[Великоморавія|Великоморавського королівства]]. Незабаром, послаблена усобицями між синами Святоплука І і тривалою війною зі [[Східнофранкське королівство|Східнофранкським королівством]], Великоморавія була неспроможна утримувати периферійні території. Цим скористались мадярські кочові племена і близько [[898]]&nbsp;року захопили [[Галич]] та прилеглі землі, про що згадує анонімний хроніст угорського короля [[Бела II|Бели II]] у своєму літописі Gesta Hungarorum:{{text|A negyedik héten Álmos vezér övéivel együtt Halicsba jött, s ott pihenőhelyet választott magának és övéinek. Midőn ezt Halics vezére meghallotta, minden hozzátartozójával mezítláb elébe ment Álmos vezérnek, és különféle ajándékokat nyújtott át Álmos vezér használatára: majd Halics városának a kapuját megnyitván, mint a saját urát, úgy látta vendégül, egyetlen fiát az ország főembereinek a fiaival együtt túszul adta, azonfelül tíz kitűnő arab paripát meg háromszáz más lovat nyergestül, fékestül, továbbá háromezer márka ezüstöt meg kétszáz márka aranyat és gyönyörűséges ruhákat ajándékozott a vezérnek, sőt minden katonájának is. Mikor aztán Álmos vezér egy hónapja tartott pihenőt Halicsban, akkor Halics vezére és többi társai, akiknek a fiai kezességben voltak, azzal a kérelemmel folyamodtak Álmos vezérhez és nemeseihez, hogy a Havason túl nyugat felé, Pannónia földjére szálljanak le.}}

Проте основна частина угорських племен перейшла [[Карпати]] і розселилась в [[Паннонія|Паннонії]], що дозволило чеському князю близько [[955]]&nbsp;року легко відвоювати галицькі землі.

[[979]] року [[Поляни (західні)|польський]] князь [[Мешко I]], приєднавши до держави [[П'ясти|П'ястів]] землю, відому пізніше як північно-східна [[Малопольща]], ймовірно, взяв під свій контроль і деякі терени сучасної Галичини. Ймовірно, у [[981]] році<ref>''Юсупович А.'' Чи ходив Вололимир Великий на/до ляхів? (польсько-руські відносини наприкінці Х&nbsp;— на початку ХІ с.) // Український історичний журнал.&nbsp;— К., 2015.&nbsp;— №&nbsp;5 (524) (вер.—жовт.).&nbsp;— С. 43—69.&nbsp;— ISSN 0130-5247.</ref> внаслідок військового походу київського князя [[Володимир Великий|Володимира Святославовича]] «[[червенські городи]]» (Галичина і [[Волинь]]) були включені до складу [[Київська Русь|Київської Русі]] й згодом набули назви [[Червона Русь]]. Проте дворічне панування «ляхів» над цим тереном дозволило київському [[Нестор літописець|літописцю Нестору]] через майже півтора століття написати про ті події<ref>Полное собрание Русских летописей.&nbsp;— Т. 1. Лаврентьевская летопись.&nbsp;— Л., 1926.&nbsp;— Стлб. 69-102. {{ref-ru}}</ref>:{{text|В л{{Unicode|ѣ}}т{{Unicode|̑}}. {{Unicode|҂}}s{{Unicode|҃}} у{{Unicode|҃}}. п{{Unicode|҃ѳ}}. [6489 (981)] Иде [Володимеръ] к Л{{Unicode|ѧ}}хомъ и за{{Unicode|ӕ}} грады их{{Unicode|̑}}. Перемышль Червенъ. и ины грады. єже суть и до сего дн{{Unicode|҃}}е подъ Русью}}

[[1018]]&nbsp;року під час походу на Київ (на прохання [[Святополк Володимирович|Святополка Володимировича]]) військо польського князя [[Болеслав Хоробрий|Болеслава I Хороброго]] на річці Буг розгромило військо київського князя [[Ярослав Мудрий|Ярослава Володимировича]] і взяло [[Київ]]<ref>Полное собрание Русских летописей.&nbsp;— Т. 1. Лаврентьевская летопись.&nbsp;— Л., 1926.&nbsp;— Стлб. 143</ref>:{{text|В л{{Unicode|ѣ}}т{{Unicode|̑}}. {{Unicode|҂}}s{{Unicode|҃}}. ф{{Unicode|҃}}. к{{Unicode|҃}}s [6526 (1018)] Приде Болеславъ съ Ст{{Unicode|҃}}ополкомь на {{Unicode|Ѧ}}рослава с Л{{Unicode|ѧ}}хы. {{Unicode|Ѧ}}рославъ же. совокупивъ Русь. и Вар{{Unicode|ѧ}}гы. и Слов{{Unicode|ѣ}}н{{Unicode|ѣ}}. поиде противу Болеславу. и Стополку. [и] приде Волыню и сташа {{Unicode|ѡ}}баполъ р{{Unicode|ѣ}}кы. Буга. и б{{Unicode|ѣ}} оу {{Unicode|Ѧ}}рослава кормилець. и воєвода. именемь Буды. нача оукар{{Unicode|ѧ}}ти Болеслава гл{{Unicode|ѧ}}. да то ти прободемъ тр{{Unicode|ѣ}}скою черево твоє толъстоє б{{Unicode|ѣ}} бо Болеславъ великъ и т{{Unicode|ѧ}}жекъ. {{Unicode|ӕ}}ко и на кони не могы с{{Unicode|ѣ}}д{{Unicode|ѣ}}ти. но б{{Unicode|ѧ}}ше смыслень. и реч{{Unicode|̑}} Болеславъ къ дружин{{Unicode|ѣ}} своєи. аще вы сего оукора не жаль. азъ єдинъ погыну. вс{{Unicode|ѣ}}дъ на конь вбреде в р{{Unicode|ѣ}}ку и по немь вои {{Unicode|ѥ}}го. {{Unicode|Ѧ}}рослав же не оут{{Unicode|ѧ}}гну исполчитис{{Unicode|ѧ}}. и поб{{Unicode|ѣ}}ди Болеславъ {{Unicode|Ѧ}}рослава {{Unicode|Ѧ}}рославъ же оуб{{Unicode|ѣ}}жа съ. д{{Unicode|҃}}. ми мужи Новугороду. Болеславъ же вниде в Кыєвъ съ Ст{{Unicode|҃}}ополкомь. и реч{{Unicode|̑}} Болеславъ развед{{Unicode|ѣ}}те дружїну мою по городомъ на покоръмъ. и быс{{Unicode|̑}} тако.}}

Повертаючись з трофеями назад, [[Болеслав Хоробрий]] знову захопив Червону Русь. Але [[1030]]–[[1031]]&nbsp;років об'єднані війська князя київського [[Ярослав Мудрий|Ярослава Володимировича]] і князя [[Тмуторокань|тмутороканського]] та [[Чернігівське князівство|чернігівського]] [[Мстислав Володимирович (Хоробрий)|Мстислава Володимировича]] відібрали їх. На відвойованій території між [[Сян]]ом і [[Буг]]ом Ярослав Володимирович заснував місто [[Ярослав (місто)|Ярослав]].
[[Файл:Alex K Halych 2.svg|міні|170пкс|Герб Галицького князівства (1084—1199, у центрі птах [[Галка (птах)|Галка]])]]
[[Файл:Alex K Halych-Volhynia.svg|міні|170пкс|Герб Галицько-Волинського князівства (1199—1349, у центрі [[Лев]])]]
[[1069]]&nbsp;року польський князь [[Болеслав II Сміливий]], на прохання свого дядька [[Ізяслав Ярославович|Ізяслава I Ярославовича]], якого кияни вигнали з міста, виступив у похід на Київ і взяв його. Повертаючись додому, польські війська, як і 51 рік тому, взяли міста Червоної Русі.

[[1080]]&nbsp;року, за правління польського князя [[Владислав I Герман|Владислава Германа]], червенські городи й землі були вкотре відвойовані Києвом.

Після ''de facto'' розпаду Русі через міжусобні війни тут [[1084]] року утворилось незалежне [[Галицьке князівство]], де князювали правнуки Ярослава Мудрого&nbsp;— [[Рюрик Ростиславич (князь перемиський)|Рюрик]], [[Володар Ростиславич|Володар]] і [[Василько Ростиславич]]і. Онук Володаря [[Ярослав Осмомисл]] суттєво поширив територію свого князівства, приєднавши землі між [[Дністер|Дністром]] і [[Карпати|Карпатами]] до пониззя [[Дунай|Дунаю]].

[[1199]]&nbsp;року волинський князь [[Роман Мстиславич|Роман Великий]] об'єднав Галицьке князівство зі своїм [[Волинське князівство|Волинським князівством]] у єдину [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинську державу]].

[[1215]]–[[1221]]&nbsp;—&nbsp;Галицько-Волинське королівство; угорський князь, король [[Андраш ІІ]] (або Андрій ІІ, {{lang-la|rex Galiciae et Lodomeriae}}).<ref name=":1">{{Cite book
|title=Коронація князя Данила Романовича в контексті ідеологічного життя і міжнародних відносин слов’янства Східної Європи
|last=Головко
|first=О.Б.
|year=
|publisher=Історичні науки
|location=
|pages=218
|language=
|isbn=
}}</ref>

[[1253]]–[[1264]]&nbsp;— Галицько-Волинське королівство; король Русі [[Данило Романович|Данило]] ({{lang-la|rex Ruthenorum}}).<ref name=":1" /> Суперник Данила Галицького&nbsp;— [[Ростислав Михайлович]]&nbsp;— згадується як «князь Галичини» ({{Lang-la|dux Galliciae}}).<ref name=":1" /> Рочнік Красінських згадує про коронацію Данила 1253 року: «Року Божого 1253 Данило князь Русії королем коронувався» ({{Lang-la|Anno domini 1253 Daniel dux Russie in regem coronatus}}).<ref name=":0" /> Ще одним підтвердженням коронації є текст угоди між Данилом, мазовецьким князем Семовитом і віцемагістром Тевтонського ордену в Пруссії [[Буркхард фон Горнгаузен|Бурхардом фон Горнхаузеном]], яка була підписана у Рачонжі-Мазовецькому 1254 року, де згадується про передачу Орденом частини ятвязьких земель «Данилу першому королю рутенів» ({{lang-la|Danieli primo regi Ruthenorum}}).<ref name=":0" /> 
{{Main|Галицьке князівство|Галицько-Волинське князівство}}

=== Пізнє Середньовіччя ===
: ''Про війну між Короною та ВКЛ дивіться статтю'' '''[[Війна за галицько-волинську спадщину|Війна за галицько-волинську спадщину (1340—1392)]]'''

В середині [[XIV]]&nbsp;століття Галичина стала об'єктом суперечки між [[Польща|Польським королівством]], [[Угорщина|Угорським королівством]] та [[Литва|Литовською державою]]. [[7 квітня]] [[1340]]&nbsp;року у [[Володимир-Волинський|Володимирі]] галицьким{{джерело}} боярством був отруєний останній галицько-волинський князь [[Юрій-Болеслав Тройденович|Юрій ІІ Тройденович]]. Цим скористалися королі польський ([[Казимир III]]) та угорський (Людовик І, який визнавав за собою традиційні королівські права на Галичину<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 29.</ref>), які поспішили відправити до Галичини війська. Казимир III несподіваним нападом захопив кілька замків, забрав здобич. У відповідь правитель Королівства Руси [[Дмитро Дедько]] звернувся по допомогу до татар, тому поляки (зі значною здобиччю) змушені повернутись назад. Невдовзі Дмитро Дедько та Казимир ІІІ уклали мирну угоду.<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 26—27.</ref>

Дмитро Дедько у своїй грамоті десь 1341 року називав князя [[Любарт Гедимінович|Любарта-Дмитра]] володарем Галицько-Волинської держави, а татарського хана&nbsp;— зверхником. Після того, як минула загроза татарського нападу, Казимир ІІІ відновив свої дії щодо загарбання Галичини, також влітку 1341 звернувся до папи [[Бенедикт XII|Бенедикта XII]] за розгрішенням («диспензою») через те, що мав намір не дотримуватись укладеної з Д. Дедьком угоди. Папа задовольнив прохання польського короля.<ref>Там само.&nbsp;— С. 28, 30.</ref>

Казимир III за правом спадкування заявив претензії на галицько-волинський престол{{fact}}. [[1349]]&nbsp;р. військо Казимира III захопило [[Львів]] та інші галицькі міста<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 33—34.</ref>. Галицько-Волинські землі увійшли до складу Польського королівства як окреме «[[Королівство Русі]]»{{fact}}. Окупована Польщею Галичина займала непевне становище між Угорським та Польським королівствами<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 100.</ref>, бо на підставі історичних прав (результат [[Другий з'їзд монархів у Вишеграді|Вишеградського договору]] між Казимиром III і угорським королем [[Карл I Роберт|Карлом І Робертом]], підтвердженого договором Казимира III та угорського короля [[Людовик Угорський|Людовика]] у [[1350]] році) визнавалася землею угорською<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 101—102.</ref> і польськими урядовими колами<ref>Там само.&nbsp;— С. 103.</ref>. Після смерті короля [[Казимир III|Казимира III]] ([[1370]]) Галичина перейшла під владу [[Угорське королівство|угорського]] та польського<ref>з листопада 1370 → див.: ''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 103.</ref> короля Людовика. Новий правитель 1372 року своєю чергою призначив управителем Руського королівства (Regni Russie)<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 105.</ref> (де-факто&nbsp;— надав ці землі (Руське королівство) на княжому праві (jure ducali)<ref name="МГ 107">''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 107.</ref>) своєму вірному слузі<ref>Там само.&nbsp;— С. 104.</ref>&nbsp;— князеві [[Владислав Опольчик|Владиславові Опольському]]. <!-- від імені якого керував [[намісник]]&nbsp;— титулярний король Руси Владислав Опольчик,--> 1378 року Владислав Опольчик передав Галичину знову під пряму владу короля<ref name="МГ 107"/>, який у грудні 1378 року видав у Вишеграді грамоту (чим перетворював Галичину на звичайну провінцію Угорського королівства), якою постановив взяти від Владислава Опольського «землю нашу Руську з усіма її правами, землями й приналежностями в володіння своє, своїх дітей і святої корони нашої».<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 112.</ref> Відтоді безпосередню владу на місцях мали угорські старости; в багатьох галицьких містах була угорська [[Гарнізон|залога]].

[[1387]] року відбувся похід поляків на Галичину під проводом королеви Ядвіги.

У [[1434]]&nbsp;р. відбулася інкорпорація Королівства Русі до складу Польщі, чим було скасовано автономне становище Галичини, скасоване [[руське право]] та судочинство, а галицьке боярство було урівняне в правах з польською шляхтою. Тут виникло [[Руське воєводство]] (з центром у Львові), що складалося з 5 земель: [[Сяноцька земля|Сяноцької]], [[Перемишльська земля|Перемишльської]], [[Львівська земля|Львівської]], [[Галицька земля|Галицької]] та [[Холмська земля|Холмської]]. Згодом, у [[1462]]&nbsp;р. на цих теренах було утворене [[Белзьке воєводство]]. В писемних, зокрема польських, джерелах 15-18 століття до Руського і Бельзького воєводств використовувалась назва [[Червона Русь]].

У 1436 році утворилась конфедерація шляхти Руського воєводства та інших українських земель Корони з тих «галицьких панів», які були незадоволені зі свого, на їх думку, принизливого становища у Королівстві, бо вони були обтяжені спеціальними податками та обов'язками, яких не мали шляхтичі інших земель Польщі. У своїх грамотах її представники погрожували знищенням майна кожному шляхтичу чи уряднику, який не погоджувався з її вимогами. У грамоті 1438 року конфедерати попередили короля, що будуть вести з ним боротьбу, якщо він не виконає їх вимог. Проголошення королем Владиславом ІІІ зрівняння у правах «галицьких панів» викликало незадоволення вже вищих польських кіл.<ref>''М. Грушевський.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 221—222.</ref>

У цей час у Галичині тривав процес закріпачення селянства, який завершився у [[1505]]&nbsp;р. Це викликало незадоволення селян і знайшло свій вияв у ряді повстань, найбільше серед яких відбулося у [[1490]]–[[1492]]&nbsp;рр. під керівництвом Мухи та Борулі. У першій половині [[16 століття|XVI століття]] на Підкарпатті розгорнувся [[опришки|опришківський]] рух, який свого апогею досяг у [[XVIII століття|XVIII столітті]] під проводом [[Довбуш Олекса|Олекси Довбуша]].

Після того, як у [[1478]]&nbsp;р. [[Менґлі I Ґерай]] прийняв протекторат Османської імперії, стали частими набіги кримських татар на подільські околиці Галичини з метою грабежу та забирання в ясир галицької людності<ref>''[[Томашівський Степан Теодорович|Томашівський С.]]'' [http://shron.chtyvo.org.ua/Tomashivskyi_Stepan/Ukrainska_istoria_Staryna_i_seredni_viky.pdf  Українська історія. Старинні і середні віки] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131228114826/http://shron.chtyvo.org.ua/Tomashivskyi_Stepan/Ukrainska_istoria_Staryna_i_seredni_viky.pdf |date=28 грудня 2013 }}.&nbsp;— Львів&nbsp;: Вчора і нині, 1919.&nbsp;— С. 141—143.</ref> (можна згадати долю [[Роксолана|Роксолани]]). Ситуація стала гіршою після прийняття [[Стефан III Великий|Штефаном III]] васальної залежності від [[Османська імперія|Османської імперії]]; поліпшилась після [[1530]]-х років (зокрема, завдяки діяльності [[Острозький Костянтин Іванович|Костянтина Острозького]], [[Тарновський Ян Амор|Яна Амора Тарновського]], [[Бернард Претвич|Бернарда Претвича]] з розбудови мережі військових укріплень на Волині та Поділлі).

[[1594]] року [[польний коронний гетьман]] [[Станіслав Жолкевський]] у [[Заліщики|Заліщиках]] збирав військо для відсічі татарам, які того року спалили прикарпатські міста [[Галич]], [[Долина (місто)|Долина]], [[Тлумач]], [[Єзупіль|Чешибіси]], [[Калуш]], [[Снятин]], [[Тисмениця (місто)|Тисмениця]] під час нападу на Галичину через прорахунки коронного командування. Татари цього разу не брали в полон через те, що збиралися в далекий похід. Їх біля [[Самбір|Самбору]] зустріли загони на чолі з Яном Замойським, але вони обдурили жовнірів та потрапили в Угорщину.<ref>''Леп'явко С.'' Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій.&nbsp;— К. : Варта, 1994.&nbsp;— С. 61.&nbsp;— ISBN 5-203-01639-9.</ref>

З [[16 століття|XVI століття]] в Галичині виникають [[братства]], які мали не тільки релігійний, а й культурно-просвітницький характер. Найвідомішим було [[Львівське Успенське братство|Львівське Успенське Ставропігійське братство]] ([[1586]]&nbsp;р.). На рубежі [[16 століття|XVI]]-[[17 століття|XVII]] ст. в Галичині тривав процес національно-культурного відродження. Розквітає українське шкільництво, книгодрукування, література та мистецтво. Вихідцями з Галичини були [[гетьман]] [[Сагайдачний Петро|Петро Сагайдачний]], [[Борецький Йов|Йов Борецький]], [[Плетенецький Єлисей Михайлович|Єлисей Плетенецький]], [[Копистенський Захарія|3ахарія Копистенський]], [[Сакович Касіян|Касіян Сакович]], [[Беринда Памво|Памво Беринда]], [[Зизаній Стефан|Стефан]] і [[Зизаній Лаврентій|Лаврентій Зизанії]].

У Галичині було започатковано справу [[Берестейська унія|унії]] між Католицькою і Православною Церквами. Однак перемишльський&nbsp;— [[Копистенський Михайло|Михаїл Копистенський]] та львівський&nbsp;— [[Гедеон (Балабан)|Гедеон Балабан]] православні [[єпископ]]и вже на завершальному етапі цього процесу відмовились прийняти церковну унію. [[Перемишль]]ська [[єпархія]] прийняла унію лише у [[1692]]&nbsp;р., Львівська&nbsp;— у [[1700]] р., Львівське братство&nbsp;— у [[1708]] році.

У роки [[Хмельниччина|Хмельниччини]] ([[1648]]–[[1657]] роки) [[гетьман]] [[Хмельницький Богдан|Богдан Хмельницький]] здійснив два походи у Галичину ([[1648]], [[1655]] рр.), під час яких двічі без успіху облягав [[Львів]].

=== Новий час ===
{{see also|Королівство Галичини та Володимирії}}
[[Файл:Галичина1800.jpg|270px|thumb|right|Галичина у складі імперії Габсбургів, 1800&nbsp;р.]]
Внаслідок першого поділу [[Польща|Польщі]] ([[1772]]&nbsp;р.) Галичину включили до складу володінь [[Габсбурги|Габсбургів]] (у [[Священна Римська імперія|Священній римській імперії]], згодом, з [[1804]]&nbsp;р.&nbsp;— [[Австрійська імперія]]). Тут було створено окрему провінцію&nbsp;— «[[Королівство Галичини і Володимирії]]» (''Königreich Galizien und Lodomerien''), до складу якої увійшли українські етнічні землі (Галичина) та південна частина Польщі з [[Краків|Краковом]] (Малопольща). У [[1786]]–[[1849]]&nbsp;рр. до складу провінції входила також [[Буковина]].
<blockquote>Австрія застала Галичину у величезному занедбанні, без шкіл… доріг… великих міст… промислу, торгівлі, з бідним цілковито закріпощеним польською шляхтою сільським населенням… тому українське населення Галичини радо привітало окупацію Австрії, вірячи, що гірше ніяк не може бути…<ref>Василь Верига. Нариси з історії України… С. 137</ref></blockquote>

Друга половина [[17 століття|XVII століття]]&nbsp;— перша половина [[18 століття|XVIII століття]] століть&nbsp;— період економічного та культурного занепаду галицьких земель, спричиненого постійними війнами, слабкістю центральної влади [[Річ Посполита|Речі Посполитої]]. За [[Верига Василь Іванович|Василем Веригою]]: <blockquote>Останні роки XVIII і перші ХІХ ст.… безпросвітна, чорна доба в історії українців Галичини… його єдина «інтелігентна» верства&nbsp;— священство була поголовно зденаціоналізоване… одиниці мали деяке, дуже неясне почуття національної свідомості, проявом якої була симпатія до панщизняного раба-«хлопа» і відсутність погорди до його «мужицької» мови. Вище духовенство не мало національної свідомости, користувалося польською або латиною.<ref>''[[Верига Василь Іванович|Верига В]]''. Нариси з історії України…&nbsp;— С. 145.</ref></blockquote>

Чех, урядник Вацлав Коранда першим звернув увагу уряду на те, що населення Галичини не є польським, не говорить польською мовою.<ref>Там само.&nbsp;— С. 138.</ref> 1774 року Йозеф ІІ як співрегент вперше відвідав коронний край.<ref name="В142">''Верига В''. Нариси з історії України…&nbsp;— С. 142.</ref> Після встановлення панування Габсбурґів для господарського та культурного піднесення краю уряд провів ряд реформ:
* законом 1775 року дідичам було заборонено «вимагати від селян більше як записано в інвентарії, панщину в неділю, свята, примусову роботу за гроші без згоди селян, монополію корчмаря на горілку». Було обмежене застосування тілесних кар тощо.<ref name="В142"/>
* 1777 року уряд видав окрему заборону гнати сільських священників на панщину, але дідичі почали використовувати їх для двірських робіт<ref>''Верига В''. Нариси з історії України…&nbsp;— С. 146.</ref>
* запровадження нового судочинства,
* утворення ряду навчальних закладів для українського населення, зокрема, 1774 року відкрили «[[Барбареум]]» у Відні, відновили діяльність [[Львівський університет]] ([[1784]]&nbsp;р.) та [[Галицька греко-католицька митрополія]] ([[1808]]&nbsp;р.).
* у листопаді 1781 Йозеф ІІ видав тимчасовий закон, за яким панщина не повинна була тривати більше 3 днів на тиждень.
* 1782 року формально скасовано особисту залежність селян від панів (без згоди пана: женитися, посилати дітей до міської школи), примусову службу на панському дворі, надано елементарні громадянські права, сільським громадам&nbsp;— право самоврядування. Селянин був зобов'язаний точно означеною кількістю безплатної пішої чи тяглої роботи на користь пана; за це мав право безплатно користуватися дровами з лісу для опалення, пасовиськом, які були власністю дідича<ref name="В142"/>
* 12 січня 1782 року цісар видав декрет про ліквідацію українських монастирів і католицьких кляшторів, які не утримували шкіл, не займались наукою, не доглядали хворих; на жаль, було ліквідовано корисні монастирі, книгозбірні яких містили багато цінних рукописів. Чимало кириличних рукописів продали крамницям «за безцінь на опакування»<ref>Там само.&nbsp;— С. 145</ref>
* 1785 року закрито Манявський Скит з чималою бібліотекою
* 1786 року тимчасовий закон листопада 1781 року став постійним; робочий день влітку мав становити 12 годин, взимку&nbsp;— 8
* у серпні 1786 відділено панські та державні (домінікальні) землі від селянських («рустикальних»), власникам маєтків заборонено ними розпоряджатися, замінювати, ділити, приєднувати до фільварків. Селяни отримали право спадкового користування своїми наділами тощо.<ref name="В142"/>
* ліквідація [[панщина|панщини]] законом цісаря [[Йосиф II|Йозефа II]] від [[10 лютого]] [[1789]] року<ref name="В143">''Верига В''. Нариси з історії України…&nbsp;— С. 143.</ref>,
* її відновлення наступником&nbsp;— [[Леопольд II (імператор Священної Римської імперії)|Леопольдом II]],<ref name="В143"/>
[[Файл:Wappen Königreich Galizien & Lodomerien.png|thumb|200px|right|[[Герб Галичини та Володимирії|Герб королівства Галичини та Володимирії]] у складі Австро-Угорської імперії (1772—1918)]]

1805 року шовіністично налаштовані поляки отримали від цісарського двору право нагляду за всіма галицькими (також буковинськими) школами для римо-католицьких (де-факто&nbsp;— польських) консисторій. Через 10 років нагляд за українськими школами було передано греко-католицьким консисторіям. Заходами шляхти у 1812 році було скасовано обов'язкову шкільну освіту&nbsp;— багато селян перестало посилати дітей вчитись. Одним з головних противників поширення освіти серед русинів був львівський латинський архієпископ [[Анджей Анквіч]], який добився заборони книгодрукування руською мовою.<ref>''Верига В''. Нариси з історії України…&nbsp;— С. 150.</ref>

У 1-й половині [[19 століття|XIX століття]] в Галичині розпочалося українське національне відродження, очолене представниками свідомого греко-католицького духовенства. Вагомими явищами у цьому процесі стали утворення у [[Перемишль|Перемишлі]] [[Могильницький Іван|Іваном Могильницьким]] «Клерикального товариства», діяльність [[Михайло Левицький|митрополита Михайла Левицького]] й, особливо, утворення «[[Руська трійця|Руської трійці]]» ([[1837]]&nbsp;р.) та видання альманаху «[[Русалка Дністровая]]». Революційні події [[1848]]–[[1849]]&nbsp;рр. (т.з. «[[Революції 1848—1849 років|Весна народів]]») сприяли пробудженню національної самосвідомості українського населення Галичини. [[Головна Руська Рада]], що виникла у [[Львів|Львові]] ([[1848]]&nbsp;р.), проголосила ідею єдності всіх українських земель, а також пропонувала утворити з українських земель Східної Галичини, [[Буковина|Буковини]] та [[Закарпаття]] окремий коронний край у складі Австрійської імперії. Важливою подією було [[Революція 1848 року в Галичині#Скасування панщини|скасування панщини в Галичині]] у [[1848]] р., яке викрило нові можливості для розвитку економіки краю, сприяло відродженню національно-культурного життя.

Розвивається галицький народний іконопис, котрий ніс на собі впливи барокових зразків. Одним з улюблених сюжетів був образ [[Юрій Змієборець|Юрія Змієборця]]. Нині чимала збірка галицьких ікон міститься в колекції етнографічних музеїв&nbsp;— зокрема, [[Музей української домашньої ікони|Музею української домашньої ікони]] історико-культурного комплексу «[[Замок Радомисль]]»<ref>''Богомолець О.'' Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia.&nbsp;— Київ, 2013.&nbsp;— С. .</ref>.

Після утворення дуалістичної [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] в [[1867]]&nbsp;р. провінція Королівство Галичини та Володимирії увійшла до складу австрійської її частини (Ціслейтанії). Влада у провінції повністю належала польським аристократам, до Першої світової війни постійно існувало українсько-польське протистояння.

Наприкінці XIX&nbsp;ст. 598 тис. (48&nbsp;%) селянських господарств мали менше 2 га, загалом&nbsp;— 9&nbsp;% усієї площі, 400 тис.&nbsp;— до 5 га; разом без- та малоземельні складали понад 80&nbsp;%. 3235 дідичів володіли бл. 3&nbsp;млн га землі, що складало близько половини території краю (зокрема, двоє графів Потоцьких&nbsp;— 129 тис. моргів землі, граф Дідушицький&nbsp;— 42 тис., князь Сапіга&nbsp;— 36). 1891 року за цілоденну працю на фільварку, від досвітанку до ночі селяни отримували від дідичів 7 крейцерів (3 центи США), при цьому харчувалися своїм коштом<ref>''[[Макух Іван|Макух І]]''. [http://diasporiana.org.ua/memuari/6331-makuh-i-na-narodniy-sluzhbi/ На народній службі].&nbsp;— Детройт&nbsp;: Видання Української Вільної Громади Америки, 1958.&nbsp;— С. 36—37.</ref>.

ІІ-а половина [[XIX століття]] Галичина&nbsp;— регіон активного розвитку українських національно-культурних установ: товариство [[Просвіта (товариство)|«Просвіта»]] ([[1868]]&nbsp;р.), «Літературне товариство ім. [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]]» ([[1873]]&nbsp;р.), кооперативні організації, спортивні товариства [[Січ (товариство)|«Січ»]], [[Сокіл (товариство)|«Сокіл»]] тощо.

Працювали видатні українські діячі того часу&nbsp;— [[Франко Іван Якович|Іван Франко]], Михайло Павлик, Анатоль Вахнянин, [[Юліан Романчук|Юліян Романчук]] та інші. З [[1894]] р. у Львові працював проф. [[Михайло Грушевський]].

1911 року з 409 професорів університетів українцями були 10, зі 129 професорів політехнік&nbsp;— жодного. Станом на 1914 поляки мали 2 університети, 10 торгових шкіл, 200 с/г шкіл нижчого типу, 2 Високі школи політичних наук, 18 державних, 12&nbsp;— приватних&nbsp;— учительських семінарій.<ref>''Верига В.'' Нариси з історії України…&nbsp;— С. 180.</ref>

==== Боротьба за автономію ====
[[Файл:Austria Hungary ethnic.svg|міні|праворуч|250пкс|Етнічна карта Австро-Угорщини станом на 1910 рік]]
Від [[1848]]&nbsp;р. українські політичні сили боролися за поділ провінції на українську і польську частини з утворенням окремої української автономної провінції (до розпаду Австро-Угорщини в жовтні [[1918]]&nbsp;р. цього не було досягнуто).
[[Файл:Diet of Galicia and Lodomeria.png|міні|Галицький сейм]]
1861&nbsp;р. провінція отримала автономію від австрійського цісаря. Діяв [[Галицький сейм]], послів (депутатів) якого обирали, крайовий виділ і підпорядковані йому органи місцевого самоврядування. Влада в автономному краї належала фактично польським колам. Урядовою мовою в 1867&nbsp;р. стала польська (українці&nbsp;— посли сейму&nbsp;— мали право виступати і подавати письмові внесення українською мовою).

=== Перша світова війна ===
[[Файл:ZUNR coa.svg|міні|upright|left|Герб Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) (1918—1919)]]
{{see also|Українські січові стрільці|Листопадовий чин|Західноукраїнська Народна Республіка|Українсько-польська війна 1918–1919}}
У роки [[Перша світова війна|Першої світової війни]] в Галичині було сформовано Легіон [[Українські Січові Стрільці|Українських Січових Стрільців]], перше українське військове формування нового часу.

[[19 жовтня]] [[1918]] року у Львові було проголошено створення Української держави на українських землях Австро-Угорщини, яка [[13 листопада]] [[1918]]&nbsp;р. отримала назву&nbsp;— [[Західноукраїнська Народна Республіка]] (ЗУНР) у складі Східної Галичини, Буковини і [[Закарпаття]], уряд якої [[3 січня]] [[1919]] року ухвалив закон про Злуку з [[Українська Народна Республіка|Українською Народною Республікою]]. Урочисто [[Акт Злуки]] УНР та ЗУНР було проголошено [[22 січня]] [[1919]] р.

У липні [[1919]] р. територію Галичини зайняли польські війська під командуванням генерала [[Юзеф Галлер|Юзефа Галлера]]. Офіційне рішення про приєднання Галичини до [[Польща|Польщі]] [[Рішення Ради послів держав Антанти про Галичину від 14 березня 1923 р.|Рада Послів Антанти ухвалила 15 березня 1923 р.]] Згідно з ним, польському уряду пропонувалось надати Галичині права [[автономія|автономії]], що не було здійснено, тому викликало несприйняття та спротив переважаючого чисельно українського населення. Крім того, через 20 років (тобто [[1943]] року) планувалося повернутися до питання статусу Галичини.

=== Міжвоєнний період ===
{{see also|Українська військова організація|Організація українських націоналістів|Пацифікація у Галичині 1930}}

У 1922 році сейм прийняв статут для Галичини, який не був запроваджений у життя. 14 березня 1923 [[Рішення Ради послів держав Антанти щодо східних кордонів Польщі|конференція амбасадорів у Парижі ухвалила рішення приєднати Галичину до Польщі]] при умові надання краю автономного статусу.<ref name="Г7">Галичина…&nbsp;— С. 347.</ref>

Період [[1919]]–[[1939]]&nbsp;рр. характеризується заходами активної [[Полонізація#Польща у міжвоєнні роки|полонізації]] краю, складним соціально-економічним становищем сільського населення, утисками українського громадсько-політичного життя. Польська колонізація Галичини проводилась вихідцями з земель етнічної Польщі. У цих умовах розгорнулась активна підпільна боротьба [[УВО]]-[[ОУН]], відповіддю на яку було проведення польським урядом [[Пацифікація у Галичині 1930|пацифікації]] та інших репресивних заходів. Але навіть у цих умовах українці Галичини розвивали діяльність культурно-освітніх та кооперативних організацій: [[Просвіта (товариство)|«Просвіта»]], [[Рідна школа, Українське педагогічне товариство|«Рідна школа»]],[[Сільський господар (товариство)|«Сільський господар»]] тощо&nbsp;— друкували газети: «[[Український Голос (Перемишль)|Український Голос]]», «Вісти з Лугу», «[[Мета (газета, 1939)|Мета]]», «[[Назустріч]]», «[[Неділя (газета)|Неділя]]», «[[Дажбог (журнал)|Дажбог]]», «Жіноча Доля», «Нова Хата», «[[Діло (газета)|Діло]]», «Студентський Шлях», «Просвіта» та інші.

В Галичині внаслідок урядової програми спольщення освіти в 1937 році діяли тільки 352 українські школи, в той час як за часів Австро-Угорщини&nbsp;— 2417.<ref name="Г7"/>

=== Друга світова війна, «совіти» ===
{{see also|Радянська анексія західноукраїнських земель|Українська повстанська армія|Дивізія «Галичина»|Виселення українців з Польщі до УРСР|Операція «Вісла»}}

Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]], [[17 вересня]] [[1939]]&nbsp;р. на підставі «[[пакт Молотова-Ріббентропа|пакту Молотова-Ріббентропа]]» радянські війська вступили на територію Галичини, де було встановлено [[тоталітаризм|тоталітарний]] режим. Розпочалися масові [[репресії]] проти місцевого населення. В тюрмах [[Народний Комісаріат Внутрішніх Справ|НКВС]] на Західній Україні з 1939 по 1941 роки відбувалися масові вбивства, [[катування]], [[четвертування]] людей тощо.<ref>[http://cbs.at.ua/UPA.htm 14 жовтня&nbsp;— День Української Повстанської Армії та Покрови Пресвятої Богородиці / Тернопільська міська централізована бібліотечна система]</ref><ref>[http://dyvys.info/polityka/u-lvovi-pokazhut-film-upa-tretya-syla.html У Львові покажуть фільм «УПА. Третя сила»]</ref> Загони НКВС на території Галичини не гребували навіть храмами, використовуючи їх у своїх «цілях»; наприклад, [[Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Бучач)|Церква Святої Покрови]] в [[Бучач]]і, де було знайдено останки 148 осіб, у тому числі дітей.

В таких умовах [[26 жовтня]] [[1939]]&nbsp;р. маріонеткові селянсько-пролетарські «[[Народні Збори Західної України]]» ухвалили рішення про включення Західної України до складу Радянської України. На землях Галичини було утворено 4 області [[УРСР]]&nbsp;— [[Тернопільська область|Тернопільську]] (до 1944 р. — Тарнопільська) , [[Львівська область|Львівську]], Станіславську (з [[1962]]&nbsp;р.&nbsp;— [[Івано-Франківська область|Івано-Франківська]]), та [[Дрогобицька область|Дрогобицьку]] (у [[1959]]&nbsp;р. об'єднана зі [[Львівська область|Львівською]]).

Здійснювалися чотири масові депортації поляків, українців, білорусів, євреїв, німців, росіян, чехів, вірмен та інших з колишніх східних воєводств [[Друга Річ Посполита|Речі Посполитої]] (західних областей УРСР і БРСР).<ref>[http://www.memorial.krsk.ru/Articles/BirgerS/05.htm Владимир Биргер. ''Обзор ссыльных потоков и мест ссылки в Красноярском крае и Республике Хакасия. Депортации из Восточной Польши''. Красноярское общество «Мемориал»]</ref>

Приблизно колишніх 335&nbsp;000 польських громадян було виселено в північно-східні регіони європейської частини [[РРФСР]], [[Казахстан]] та [[Сибір]] і на Далекий Схід.<ref>{{Cite web |url=http://www.electronicmuseum.ca/Poland-WW2/ethnic_minorities_occupation/jews_1.html |title=Mark Paul, ''Neighbours on the eve of the Holocaust. Polish-Jewish relations in Soviet-occupied Eastern Poland, 1939—1941.''  |accessdate=5 листопада 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120720142708/http://www.electronicmuseum.ca/Poland-WW2/ethnic_minorities_occupation/jews_1.html |archivedate=20 липня 2012 |deadurl=yes }}</ref><ref>[http://www.ipn.gov.pl/portal/pl/2/699/Prezentacja_ksiazki_8222Deportacje_obywateli_polskich_z_Zachodniej_Ukrainy_i_Zac.html Instytut Pamięci Narodowej :: FSB, Moskwa 2004]</ref>
Мінімум 198&nbsp;536 осіб було депортовано із західних областей УРСР:
* лютий 1940&nbsp;р.&nbsp;— 89&nbsp;062 осіб (приблизно 84,8&nbsp;% поляків, 13,8&nbsp;% українців, 1,4&nbsp;% євреї та інших) вивезених в північно-східні регіони європейської частини РСФСР (Архангельська область, Комі АРСР, та інші), Сибір та Казахстан;
* квітень 1940&nbsp;р.&nbsp;— 31&nbsp;332 осіб (приблизно 70,6&nbsp;% поляків, 25,0&nbsp;% українців, 3,0&nbsp;% євреїв, 1,4&nbsp;% росіян, німців та інших) вивезених в Казахстан;
* червень-липень 1940&nbsp;р.&nbsp;— 67&nbsp;049 осіб (приблизно 84,6&nbsp;% євреїв, 11,0&nbsp;% поляків, 3,3&nbsp;% українців, 0,4&nbsp;% німців, 0,7&nbsp;% інших) вивезених в Сибір і на Далекий Схід,<ref>Jan Tomasz Gross, Irena Grudzińska-Gross, ''W czterdziestym nas matko na Sybir zesłali …'', Publisher: London: Aneks, 1983. ISBN 0-906601-10-X</ref> та в північно-східні регіони європейської частини РСФСР (Архангельська область, Вологодська область, Марійська АРСР, та інші);
* травень-червень 1941&nbsp;р.&nbsp;— 11 093 осіб (більшість українців, а також поляки та інші) вивезених в Сибір і Казахстан.<ref>[http://www.s-ciesielski.com/sov-dep/polacy/nardep.html Stanisław Ciesielski, ''Struktura narodowościowa ofiar deportacji radzieckich z ziem wschodnich II Rzeczypospolitej w latach 1940—1941.'']</ref><ref>[http://www.poshuk-lviv.org.ua/ru/zut/index1.htm Олег Романів, Інна Федущак, ''Західноукраїнська трагедія 1941'', Львів&nbsp;— Нью Йорк, 2002, НТШ, 430 с.]</ref>

Під час радянсько-німецької війни [[1941]]–[[1945]]&nbsp;рр. Галичина була окупована німецькими військами і [[1 серпня]] [[1941]]&nbsp;р. її включили до складу [[Генеральна губернія|Генеральної губернії]] як [[Дистрикт Галичина|окремий дистрикт]].

У воєнні роки було змінено західний кордон Галичини. Уклавши договори з [[Польща|Польщею]] у [[1945]]&nbsp;р. і [[1951]]&nbsp;рр., радянський уряд віддав західну частину регіону&nbsp;— ([[лемки|Лемківщину]] і [[Надсяння]]) Польщі.

=== Післявоєнний час ===
Після війни на галицьких землях було відновлено тоталітарний режим, який супроводжувався масовими репресіями, виселенням мирного населення на схід [[СРСР]]. Проведено [[колективізація|колективізацію]] сільського господарства. На [[Львівський собор 1946|Львівському церковному соборі]] [[1946]]&nbsp;р. було ліквідовано [[Українська Греко-Католицька Церква|Українську Греко-Католицьку Церкву]] (вийшла з підпілля [[1989]] року). Відповіддю тоді став широкий рух опору, який вела [[Українська Повстанська Армія]] та збройне підпілля [[ОУН]] (тривав до 1956 року).

{{цитата|Майже весь післявоєнний радянський період назва «Галичина» була табуїзованою. Доходило до курйозних випадків. Наприклад, для того, щоб винести в назву монографію про класову боротьбу українців в Австрійській імперії формулювання «Східна Галичина», потрібна була заледве не згода ідеологічного відділу ЦК КП УРСР. В усіх підручниках історії Галичина проходила окремим параграфом під назвою «Західноукраїнські землі в добу…» Майже вся ідеологічна машина працювала на затирання факту існування в минулому багатоетнічного краю, зміщуючи акценти на соціальне протистояння та класову боротьбу. Назву «Галичина» було дозволено вживати виключно в негативному контексті, або пишучи про факти української колаборації з нацистами та про дивізію СС «Галичина». З ліквідацією і забороною діяльності Української греко-католицької церкви та з проведенням нового церковного-територіального поділу з ужитку зникла ще одна згадка про Галичину, а саме&nbsp;— «Галицька митрополія».<ref>[http://www.zaxid.net/article/68258/ Василь Расевич, ''В пошуках Галичини'', ZAXID.NET 21.06.2010]</ref>}}

[[Файл:Галичина сучасна 2013.png|thumb|Галичина в межах сучасної України]]

У 1960-1970-х рр. Галичина була центром діяльності українських [[Дисидентський рух|дисидентів]], яка наприкінці 1980-х рр. переросла у хвилю широкого національно-демократичного руху. Саме тоді з'явився відомий вислів: «Галичина&nbsp;— це [[український П'ємонт]]».

Про українську Галичину часів незалежності говорять такі цитати: «Галичина, поза сумнівом, є однією з тих символічних „останніх територій“, що їх боронить і боронитиме від агресивного (пост)совєтизму … уся прозахідна українська інтелігенція. Для кожного з них Галичина є тим клаптиком України, котрий здатен,&nbsp;— завдяки своїй польсько-австрійській спадщині&nbsp;— певним чином легалізувати європейські амбіції усієї країни.» ([[Микола Рябчук]], 2003){{Джерело?}}

«Галичина, будучи в сфері західного культурного впливу, вже в давні часи відігравала роль „українського вікна“ в Західну Європу. Це й було причиною того, що Львів став першим вогнищем української культури ще до революції Богдана Хмельницького і звідси почалось культурне й національне-політичне відродження всього українського народу» ([[Ісидор Нагаєвський]], 1989){{Джерело?}}

«[[Альтруїзм]] галичан призвів до того, що вони постійно будують Україну, але втрачають Галичину.» ([[Тарас Возняк]], 2005){{Джерело?}}

== Населення ==

Основою населення майбутньої Галицької землі стали хорвати, до яких доєднались [[уличі]] й [[тиверці]], що рятуючись від натиску [[Печеніги|печенігів]] у другій половині [[Х століття]] переселилися у Подністров'я<ref>Седов В. Восточные славяне в VI—XIII&nbsp;вв.&nbsp;— Москва, 1982.&nbsp;— С. 128. {{ref-ru}}</ref>.

Населення Королівства Галичини та Володимирії 1816—1880&nbsp;рр.<ref>Кабузан В. М. «Украинцы в мире. Динамика численности и расселения»&nbsp;— М., 2006. {{ref-ru}}</ref><br/>
* 1816&nbsp;— 3454,6 тис.
* 1820&nbsp;— 3664,9 тис.
* 1830&nbsp;— 4201,3 тис.
* 1840&nbsp;— 4463,1 тис.
* 1850&nbsp;— 4667,6 тис.
* 1860&nbsp;— 4836,0 тис.
* 1870&nbsp;— 5417,9 тис.
* 1880&nbsp;— 5881,3 тис.


{| class="standard"
|-
! період
! природний рух<br/>тис.
! міграційний рух<br/>тис.
|-
| 1816-1820
| align=center| +271,3
| align=center| +10,5
|-
| 1821-1830
| align=center| +467,1
| align=center| +28,8
|-
| 1831-1840
| align=center| +283,1
| align=center| −1,2
|-
| 1841-1850
| align=center| +44,9
| align=center| −3,6
|-
| 1851-1860
| align=center| +160,4
| align=center| +166,4
|-
| 1861-1870
| align=center| +588,5
| align=center| +20,9
|-
| 1871-1880
| align=center| +436,3
| align=center| −1,8
|-
| 1881-1890
| align=center| +710,4
| align=center| −82,2
|-
| 1891-1900
| align=center| +1010,8
| align=center| −320,1
|-
| 1901-1910
| align=center| +1198,2
| align=center| −480,9
|-
| 1911-1920
| align=center| +44,3
| align=center| −581,7
|-
| 1921-1930
| align=center| +1110,0
| align=center| −135,5
|-
| 1931-1940
| align=center| +771,4
| align=center| −32,2
|-
|}

=== Національний склад ===
{| align="left" class="standard"
|+Королівство Галичини та Володимирії
|-
! Рік
! етнічних українців
! греко-католиків
! українськомовних
|-
| 1800
| align=center| 51,0&nbsp;%
| align=center| 46,3&nbsp;%
| align=center|
|-
| 1811
| align=center|
| align=center| 47,3&nbsp;%
| align=center|
|-
| 1846
| align=center| 50,1&nbsp;%
| align=center| 45,3&nbsp;%
| align=center|
|-
| 1857
| align=center| 46,3&nbsp;%
| align=center| 44,8&nbsp;%
| align=center| 45,0&nbsp;%
|-
| 1869
| align=center| 45,0&nbsp;%
| align=center| 42,5&nbsp;%
| align=center| 44,0&nbsp;%
|-
| 1880
| align=center| 43,9&nbsp;%
| align=center| 42,3&nbsp;%
| align=center| 42,8&nbsp;%
|-
| 1890
| align=center| 43,6&nbsp;%
| align=center| 42,2&nbsp;%
| align=center| 42,8&nbsp;%
|-
| 1900
| align=center| 43,0&nbsp;%
| align=center| 42,4&nbsp;%
| align=center| 42,0&nbsp;%
|-
| 1910
| align=center| 42,9&nbsp;%
| align=center| 41,1&nbsp;%
| align=center| 39,9&nbsp;%
|-
| 1921
| align=center| 40,5&nbsp;%
| align=center| 40,4&nbsp;%
| align=center| 35,8&nbsp;%
|-
| 1931
| align=center| 39,4&nbsp;%
| align=center| 39,2&nbsp;%
| align=center| 33,9&nbsp;%
|-
|}

{| align="center" class="standard"
|+Східна Галичина
|-
! Рік
! етнічних українців
! греко-католиків
! українськомовних
|-
| 1800
| align=center| 78,6&nbsp;%
| align=center|
| align=center|
|-
| 1811
| align=center|
| align=center| 71,9&nbsp;%
| align=center|
|-
| 1846
| align=center| 78,4&nbsp;%
| align=center| 70,9&nbsp;%
| align=center|
|-
| 1857
| align=center| 68,5&nbsp;%
| align=center| 66,4&nbsp;%
| align=center| 66,6&nbsp;%
|-
| 1869
| align=center| 68,4&nbsp;%
| align=center| 64,9&nbsp;%
| align=center|
|-
| 1880
| align=center| 65,9&nbsp;%
| align=center| 63,3&nbsp;%
| align=center| 64,3&nbsp;%
|-
| 1890
| align=center| 65,5&nbsp;%
| align=center| 62,8&nbsp;%
| align=center| 64,4&nbsp;%
|-
| 1900
| align=center| 63,5&nbsp;%
| align=center| 62,7&nbsp;%
| align=center| 62,3&nbsp;%
|-
| 1910
| align=center| 61,8&nbsp;%
| align=center| 61,7&nbsp;%
| align=center| 58,6&nbsp;%
|-
| 1921
| align=center| 60,6&nbsp;%
| align=center| 60,5&nbsp;%
| align=center| 53,6&nbsp;%
|-
| 1931
| align=center| 58,6&nbsp;%
| align=center| 58,5&nbsp;%
| align=center| 50,7&nbsp;%
|-
| 1939<ref>''Кубійович В.'' [http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/10893/file.pdf Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939].&nbsp;— Вісбаден, 1983.&nbsp;— с.&nbsp;XV.</ref>
| align=center| 73,2&nbsp;%
| align=center| 64,4&nbsp;%
| align=center| 72,9&nbsp;%
|-
| 1943<ref>Перепис 1.03.1943</ref>
| align=center| 77,2&nbsp;%
| align=center|
| align=center|
|-
|}
{{-}}
Населення Галичини у XX&nbsp;ст. (кінець XIX&nbsp;— початок XX&nbsp;ст.).<ref>http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvvnu/geograf/2008_1/2/Gydzeljak_Roik.pdf</ref><ref>Piotr Eberhardt. ''Ethnic groups and population changes in twentieth-century Central-Eastern Europe: history, data, analysis''. M.E. Sharpe, 2003. pp.92-93. ISBN 978-0-7656-0665-5</ref>
{| class="standard"
|-
! Національний склад <br/> населення
! Східна Галичина <br/> 55300 км²
! Західна Галичина <br/> 23200 км²
|-
| українці
| align=center| 64,5&nbsp;%
| align=center| 13,2&nbsp;%
|-
| поляки
| align=center| 21,0&nbsp;%
| align=center| 78,7&nbsp;%
|-
| євреї
| align=center| 13,7&nbsp;%
| align=center| 7,6&nbsp;%
|-
| німці
| align=center| 0,3&nbsp;%
| align=center| 0,3&nbsp;%
|-
| інші національності
| align=center| 0,5&nbsp;%
| align=center| 0,2&nbsp;%
|-
|}

{|class="whitetable" style="text-align:center"
 |+ '''Релігійний склад населення Галичини (в межах України) за переписом 1900 року'''
 | width="24%"|[[Файл:EastGalicia1900GreekCatholic.PNG|center|250px]]
 | width="1%"|
 | width="24%"|[[Файл:EastGalicia1900RomanCatholic.PNG|center|250px]]
 | width="1%"|
 | width="24%"|[[Файл:EastGalicia1900Judaism.PNG|center|250px]]
 | width="1%"|
 | width="24%"|[[Файл:EastGalicia1900Protestant.PNG|center|250px]]
 | width="1%"|
 |-
 |'''греко-католики'''
 |
 |'''римо-католики'''
 |
 |'''юдеї'''
 |
 |'''протестанти'''
 |
 |}

== Міста Галичини ==
Межа поміж Східною і Західною Галичиною пролягає західніше від річки [[Сян]]. На берегах ріки знаходяться міста: [[Лісько]], [[Сянік]], [[Перемишль]], [[Ярослав (місто)|Ярослав]].
{{see also|Міста Королівства Галичини та Володимирії}}

=== Міста Східної Галичини ===
{{стовпці|5}}
* [[Львів]]
* [[Тернопіль]]
* [[Івано-Франківськ]] ([[Івано-Франківськ|Станиславів]])
* [[Калуш]]
* [[Коломия]]
* [[Надвірна]]
* [[Снятин]]
* [[Дрогобич]]
* [[Долина (місто)|Долина]]
* [[Борислав]]
* [[Самбір]]
* [[Теребовля]]
* [[Тлумач]]
* [[Тисмениця (місто)|Тисмениця]]
* [[Галич]]
* [[Сокаль]]
* [[Червоноград]]
* [[Стрий]]
* [[Чортків]]
* [[Бережани]]
* [[Борщів]]
* [[Броди]]
* [[Заліщики]]
* [[Перемишль]]
* [[Лісько]]
* [[Сянік]]
* [[Скалат]]
* [[Підгайці]]
* [[Кросно]]
* [[Ярослав (місто)|Ярослав]]
* [[Бучач]]
* [[Рогатин]]
* [[Бурштин (місто)|Бурштин]]
* [[Косів]]</div>

=== Міста Західної Галичини ===
* [[Ряшів]]
* [[Переворськ]]
* [[Коросно (місто)|Коросно]]
* [[Горлиці]]
* [[Ланьцут]]
* [[Нисько]]
* [[Стрижів]]
* [[Криниця-Здруй|Криниця]]

== Див. також ==
* [[Східна Галичина]]
* [[Західна Галичина (етнографічна)|Західна Галичина]]
* [[Нова (Західна) Галичина]]
* [[Королівство Галичини та Володимирії]]
* [[Білі хорвати]]
* [[Пониззя]]
* [[Галісія]]&nbsp;— автономний регіон в Іспанії
* [[Галатія]]&nbsp;— історичний регіон в Туреччині
* [[Галлія]]&nbsp;— давньоримська область в Західній Європі

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела ==
* ''[[Верига Василь Іванович|Верига Василь]].'' Нариси з історії України (кінець XVIII&nbsp;— початок XIX&nbsp;ст.).&nbsp;— Львів: Світ, 1996.&nbsp;— 448 с.&nbsp;— ISBN 5-7773-0359-5.
* Галичина // {{ЕУ}}&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— С. 343—351.
* Галичина: етнічна історія: Тематичний збірник статей.&nbsp;— Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008.&nbsp;— 216 с.
* ''Грушевський Михайло.'' Історія України-Руси (у 10-ти томах).
* ''Ісаєвич Я. Д.'' [http://www.history.org.ua/?termin=Galychyna Галичина] // {{ЕІУ|2|}}
* ''[[Левицький Кость]].'' Історія політичноі думки галицьких украінців 1848—1914. На підставі споминів.&nbsp;— Львів, 1926.
* ''Пірко В. О.'' [http://vesna.org.ua/txt/index.htm Галицьке село наприкінці XVII&nbsp;— в першій половині XVIII&nbsp;ст. (історико-економічний нарис за матеріалами Перемишльської землі)].&nbsp;— Донецьк&nbsp;: [[Український культурологічний центр]]. [[Східний видавничий дім]], 2006.&nbsp;— 148 с.
* ''Романишин Н.'' Політика польського уряду щодо Галичини напередодні другої світової війни.&nbsp;— С. 222—229.
* ''Шубарт П.'' Про українську федералізацію і латинізацію української мови // Чорноморські новини, 2009.&nbsp;— №&nbsp;123—124.
* ''Пашаева Н.'' Очерки истории Русского Движения в Галичине XIX—XX&nbsp;вв.&nbsp;— Москва, 2001.
* ''Петрушевичъ А.'' Сводная Галичско-Русская Лѣтопись съ 1700 до конца августа 1772 года.&nbsp;— Львовъ, 1887.
* Полное собрание Русских летописей.&nbsp;— Т. 1. Лаврентьевская летопись.&nbsp;— Л., 1926.&nbsp;— Ст-Пб.&nbsp;— С. 69—102.
* ''[[Свистун Пилип|Свистун П.]]'' Прикарпатская Русь подъ владѣніемъ Австріи.&nbsp;— Львовъ, 1895.
* ''Свистун П.'' Прикарпатская Русь подъ владѣніемъ Австріи. Часть вторая (1850—1895).&nbsp;— Львовъ, 1896.
* ''Чорновол'' І. Нариси з історії Галичини.&nbsp;— Львів, 2017.&nbsp;— 432 с. [https://www.academia.edu/33815476/Нариси_з_історії_Галичини]

== Література ==
* Галичина в етнополітичному вимірі : [монографія / авт. кол.: В.О. Котигоренко (керівник) та ін.]. – К. : ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса, 2017. – 840 с. – ISBN 966-02-8312-1.
* Галичина на зламі епохи : вибрані твори / І. Смолій. – Київ : Вид-во ім. О. Теліги, 2009. – 704 с. – ISBN 966-355-034-3.
* До Галичини. Про хасидів, гуцулів, поляків і русинів. Уявна мандрівка зниклим світом Східної Галичини та Буковини / М. Поллак ; пер. з нім. Н. Ваховська. – Чернівці : Книги - ХХІ, 2017. – 272 с. – ISBN 617-614-164-8.
* Транспорт і зв'язок Галичини / В. М. Клапчук ; ДВНЗ "Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника". — Івано-Франківськ : Фоліант, 2016. — 672 с. : іл., табл., портр. — Бібліогр.: с. 661—671 (299 назв) та в підрядк. прим. — ISBN 978-966-2988-91-8
* Українська інтелігенція у Габсбурзькій Галичині: освічена верства й емансипація нації / С. Пахолків. – Львів : Піраміда, 2014. – 612 с. – ISBN 966-441-332-6.
* ''Черепанин&nbsp;М.&nbsp;В''. Музична культура Галичини (друга половина XIX&nbsp;— перша половина XX століття): Монографія.&nbsp;— К.: Вежа, 1997.&nbsp;— 324&nbsp;с.: іл.&nbsp;— Бібліогр.: с.&nbsp;317—323.
* Бойко І. Й. Органи влади і право в Галичині у складі Польського Королівства (1349-1569 рр.): монографія. – Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2009. – 628 c. ([https://archive.org/details/orhany-vlady-i-pravo-v-Halychyni-u-skladi-polskoho-korolivstva/mode/2up link 1 — archive.org], [https://chtyvo.org.ua/authors/Boiko_IY/Orhany_vlady_i_pravo_v_Halychyni_u_skladi_Polskoho_Korolivstva_13491569_pp/ link 2 — chtyvo.org.ua])

== Посилання ==
{{Вікіпосилання
|Тема               = Галичина
|Портал             = Галичина
|Портал-зображення  = Wappen Königreich Galizien & Lodomerien.png
|Портал1             = Україна
|Портал1-зображення  = Flag of Ukraine.svg
|Портал2            = Польща
|Портал2-зображення = Flag of Poland.svg
|Портал3            = Європа
|Портал3-зображення = Europe map.jpg
|Вікісловник        = 
|Вікіпідручник      = 
|Вікіцитати         = Галичина
|Вікіджерела        = 
|Віківиди           = 
|Вікіновини         = 
|Вікісховище        = Category:Galicia (Central Europe)
|Метавікі           = 
|Проект             = 
|Родовід            = 
}}

* [https://web.archive.org/web/20060412140403/http://www.deutsche-schutzgebiete.de/webpages/kuk_Galizien_u_Lodomerien_1914+.jpg Galizien und Lodomerien, мапа]
* [http://report.if.ua/istoriya/biblioteka-nyu-jorka-vyklala-unikalnu-kartu-galychyny-j-bukovyny-18-stolittya-foto/ Бібліотека Нью-Йорка виклала унікальну карту Галичини й Буковини 18 століття (ФОТО)], 12 Січня 2016, сайт «Репортер»
* ''Олександр Палій.'' [http://www.istpravda.com.ua/columns/2013/02/28/114906/ Галичина від моря до моря або Куди понаїхали «вуйки»] // Історична правда, 28 лютого 2013
* [http://www.machliniec.de/gal099.htm Königreich Galizien und Lodomerien]
* [http://virtuelleschuledeutsch.at/literatur3/pic_start.htm Galizien und Bukowina]
* [https://web.archive.org/web/20070929105205/http://www.franko.lviv.ua/page/n51/08.pdf Наполеон і Галичина]
* [http://www.day.kiev.ua/302343/ ''Лосєв І.'' Українське й галицьке]
* [http://www.historians.in.ua/index.php/dyskusiya/501-frank-sysyn-pro-ideiu-halychyny-lari-vulfa?tmpl=component&print=1&layout=default&page= ''Франк Сисин''. Про «Ідею Галичину» Ларі Вулфа]
* [http://rorotoko.com/interview/20100816_wolff_larry_idea_galicia_history_fantasy_habsburg_politic_culture Larry Wolff. On his book The Idea of Galicia: History and Fantasy in Habsburg Political Culture. Cover Interview of August 16, 2010 // rorotoko.com]
* [https://web.archive.org/web/20161014060300/http://www.radozamok.com.ua/uk Офіційний сайт історико-культурного комплексу «Замок Радомисль»]
* [http://pidruchniki.ws/15660212/finansi/groshoviy_obig_zahidnoukrayinskih_zemlyah Нумізматика&nbsp;— Шуст P. M. Розділ 7. Грошовий обіг на Західноукраїнських землях у другій половині XVIII&nbsp;— на початку XX&nbsp;ст. §&nbsp;1. Монетний ринок Галичини, Буковини та Закарпаття в умовах австрійського панування (друга половина XVIII&nbsp;— перша половина XIX&nbsp;ст.)]

{{Етнокультурні регіони України}}
{{Український рух в Австрійській імперії}}
{{Бібліоінформація}}

[[Категорія:Галичина|*]]
[[Категорія:Історичні землі України]]
[[Категорія:Краї України]]
[[Категорія:Західна Україна]]
[[Категорія:Історичні краї Польщі]]
[[Категорія:Історія Підкарпатського воєводства]]
[[Категорія:Розділені регіони]]
[[Категорія:Регіони Європи]]
[[Категорія:Центральна Європа]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]
[[Категорія:Етимологія географічних назв]]
[[Категорія:Історія Малопольського воєводства]]