Перегляд вихідного коду сторінки Галицько-Волинське князівство

{{Infobox Former Country
|native_name                =
|conventional_long_name                = Королівство Руське<br />{{small|(з [[1253]] року)}}
|common_name                = Королівство Руське<br/>Галицько-Волинська держава
|continent              = Європа
|region                 = Україна
|year_start             = 1199
|year_end               = 1349
|date_start             = [[1199]]
|date_end               = [[1349]]
|event_start            = <small>Утворення князівства</small>
|event1                 = <small>Повторне об'єднання</small>
|date_event1            = 1238
|event2                 = <small>Вторгнення монголів</small>
|date_event2            = [[1240]]—[[1241]]
|event3                 = <small>Коронація Данила</small>
|date_event3            = 1253
|event4                 = <small>Створення митрополії</small>
|date_event4            = 1303
|event_end              = <small>Поглинення Польщею</small>
|image_coat             = Alex K Halych-Volhynia.svg
|coa_size               = 75px
|image_map              = Korolivstvo_Ruske_13-14_stolittia.png
|image_map_caption      = Галицько-Волинське князівство у 13&nbsp;— 14 ст.
|religion               = [[християнство]] ([[православ'я]], [[католицизм]])
|capital                = [[Володимир-Волинський|Володимир]] (1199—1349, з перервами), [[Галич]] (1199—1206), [[Київ]] (1201 і 1204?), [[Холм]] (?—1264), [[Львів]] (?—?)
|government_type        = монархія
|legislature            =
|title_leader           = [[Галицько-Волинські князі|князі]], [[король|королі]]
|leader1                = [[Роман Мстиславич]]
|year_leader1              = [[1199]]—[[1205]]
|leader2                = [[Данило Галицький]]
|year_leader2              = [[1211]]—[[1264]]
| leader3               = [[Лев Данилович]]
| year_leader3             = [[1293]]—[[1301]]
| leader4               = [[Юрій Львович]]
| year_leader4             = [[1301]]—[[1308]]
| leader5               = [[Андрій Юрійович]] та<br/> [[Лев Юрійович]]
| year_leader5             = [[1308]]—[[1323]]
| leader6               = [[Юрій-Болеслав Тройденович|Юрій II]]
| year_leader6             = [[1323]]—[[1340]]
| leader7               = [[Любарт Гедимінович]]
| year_leader7             = [[1340]]—[[1349]]
|year_deputy1           =
|common_languages       = [[давньоруська мова|давньоукраїнська]], [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янська]], [[латина]]
|currency               = [[Історія української гривні|гривня]]
|image_flag=Alex K Halych-Volhynia-flag.svg|status=Ліквідоване}}

'''Галицько-Волинське князівство''' (з [[1253]] року '''Королівство Руське''') — це середньовічна [[монархія|монархічна]] держава у [[Східна Європа|Східній Європі]], існувало у [[1199]]-[[1349]] роках. Керувалася князями і королями із династій [[Рюриковичі]]в, [[П'ясти|П'ястів]] та [[Гедиміновичі]]в. Утворене волинським князем [[Роман Мстиславич|Романом Мстиславичем]] внаслідок приєднання [[Галицьке князівство|Галицького князівства]] у [[1199]] році. Після [[Коронація|коронації]] [[Данило Галицький|Данила Галицького]] у [[1253]] році, стало [[Королівство Русь (назва)|Руським королівством]], спадкоємцем [[Київська Русь|київської]] династії, продовжувачем [[Європа|європейських]], руських політичних і культурних традицій.

В історії [[Українці|українського народу]] Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно велику роль, ставши після занепаду Києва новим центром політичного та економічного життя. Територіально та політично воно об’єднало практично всі етнічні українські землі, зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки [[Східні слов'яни|східного слов’янства]], сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності.{{Джерело}}

Вдале географічне розташування, насамперед, близькість до західноєвропейських торговельних шляхів, зумовило економічне зростання та зміцнення даної території. А енергійна об’єднавча політика князів Романа Мстиславовича та Данила Романовича Галицького сприяла політичному піднесенню князівства, перетворенню його на активного політичного гравця на міжнародній арені. Більше ста років позиція Галицько-Волинського князівства суттєво впливала на політичні процеси тогочасної [[Західна Європа|Західної Європи]], а його правителі були серед найпомітніших постатей європейської політики. Завдяки інтенсивним зв'язкам з Європою вдалося значно поширити західноєвропейську культуру, уникнувши таким чином однобічної орієнтації на Візантію та непродуктивних азійських впливів.{{Джерело}}

Одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості [[Київська Русь|Русі]]. До його складу входили [[Галицьке князівство|Галицька]], [[Перемишльське князівство|Перемишльська]], [[Звенигородське князівство|Звенигородська]], [[Теребовлянське князівство|Теребовльська]], [[Волинське князівство|Володимирська]], [[Луцьке князівство|Луцька]], [[Белзьке князівство|Белзька]], [[Холмщина|Холмська]] та [[Берестейська земля|Берестейська]] землі, [[Пониззя]] (пізніше [[Поділля]]), а також територія між [[Східні Карпати|Східними Карпатами]], [[Дністер|Дністром]] і [[Дунай|Дунаєм]]&nbsp;— [[Шипинська земля|Шипинська]] та [[Берладська земля|Берладська]] землі, на яких згодом виникло [[Молдавське князівство]].

Проводило активну зовнішню політику в [[Східна Європа|Східній]] і [[Центральна Європа|Центральній Європі]]. Головними ворогами (конкурентами) були [[Королівство Польське (1025—1385)|Польща]], [[Королівство Угорське (1000 — 1526)|Угорщина]], з середини XIII століття&nbsp;— [[Золота Орда]] і [[Литва]]. Для протидії сусідам неодноразово укладались союзи із [[Католицтво|католицьким]] [[Папа Римський|Римом]] і [[Тевтонський орден|Тевтонським Орденом]].

Занепало внаслідок династичної кризи, надмірно сильні позиції [[бояри|боярської]] [[Шляхта|шляхти]] у політиці. У [[1340]] році, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства [[Юрій II Болеслав|Юрія ІІ Болеслава Тройденовича]], розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за [[Війна за галицько-волинську спадщину|галицько-волинську спадщину]]. У 1349 році королівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця: [[Галичина]] була поглинута сусіднім Польським королівством, а [[Волинське князівство|Волинь]] поступово [[Інкорпорація (право)|інкорпорована]] [[Гедиміновичі|Гедиміновичами]] до [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] після смерті останнього [[Король Русі|руського короля]] та волинського князя [[Любарт-Дмитро|Любарта]]. Угорщина не визнала зайняття Галицької землі Польщею у 1387&nbsp;р. У 1434 році на його території було створено [[Руське воєводство|Руське]], а в [[1462]]&nbsp;— [[Белзьке воєводство]].

== Назва ==
* '''Королівство Руське''', або '''[[Королівство Русі (назва)|Королівство Руси]]''' ({{lang-la|Regnum Russiæ}})&nbsp;— офіційна назва з 1254 року; відома у джерелах ХІІІ—XV&nbsp;ст.
* '''Князівства Руської землі&nbsp;— Галичини та Волині''' (перша половина XIV століття)<ref>М. Грушевський подає короткий опис грамот князів Андрія та Лева: ''З 9 серпня 1316&nbsp;р. маємо грамоту видану вже самими Юриєвичами, що називають в нїй себе '''Dei gracia duces tocius terre Russie&nbsp;— Galicie et Lademirie''', й відновляють союз з пруськими лицарями. […] Потім, з 1320&nbsp;р. ми маємо дві грамоти самого Андрія, видані в Володимирі, і він зве себе '''dux ladimirie et dominus Russie''' (в другій&nbsp;— '''dux ladomiriensis et dominus terre Russie'''), отже Галичини в титулї нема, як в грамотї братів 1316&nbsp;р.; з сього б найбільше простий був вивід, що Андрій як старший дістав Волинь, а Лев&nbsp;— Галичину''. Див.: М. Грушевський. [http://litopys.org.ua/hrushrus/iur30107.htm Історія України-Руси. Том III. Розділ I.]</ref>
* '''Королівство Галичини та Волині''' ({{lang-la|Regnum Galiciae et Lodomeriae}})&nbsp;— угорська назва.

''Кабінетні терміни''
* '''Галицько-Волинське князівство'''&nbsp;— назва, що походить від імені австрійського [[Королівство Галичини та Володимирії|Королівства Галіції і Лодомерії]] нового часу. Закріпилася у сучасній західній та російської історіографії, всупереч назвам, що зустрічається у джерелах ХІІІ—XV&nbsp;ст., а також титулатурі руських князів і королів{{Fact}}.
* '''Галицько-Волинська держава'''&nbsp;— в українській історіографії для уникнення термінів «князівство» або «королівство».
* '''Держава Романовичів'''<ref>Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького / Авт. кол.: В.&nbsp;М.&nbsp;Горобець, М.&nbsp;М.&nbsp;Волощук, А.&nbsp;Г.&nbsp;Плахонін, Б.&nbsp;В.&nbsp;Черкас, К.&nbsp;Ю.&nbsp;Галушко. ‒ Х., 2016. ‒ 352 с.</ref>.

== Символіка ==

=== Герб та прапор ===
[[Файл:Alex K Yuri Boleslav seal 2.png|thumb|200px|right|[[Печатка Юрія Львовича]].]]
Найдавніші відомості про державно-династичні герби Держави Романовичів походять від середини ХІІІ століття. При цьому треба розрізняти родові символи та територіальні, останні з яких і можна трактувати саме як державний герб. За свідченням літописця, на кам'яній вежі, що знаходилась поблизу міста Холм, де мав резиденцією Данило Романович, був вирізьблений орел (''«стоить же столпъ поприща . ѿ город̑ каменъ . а на нѣмь ѡрелъ каменъ . изваӕнъ»'')<ref>[http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat37.htm Іпат. літопис]</ref><ref name=":0">Однороженко О. [https://sigillum.com.ua/geraldyka/majsternya-2/ Майстерня геральдики] // IASH</ref>. Не виключено, що цим знаком, у вигляді двоголового орла, користувався ще батько Данила Роман Мстиславич, який на думку деяких дослідників був одружений на дочці візантійського імператора<ref name=":0"/>. У писемних джерелах наявні звістки про печатки «з зубом», які були при грамотах князя Лева<ref>Книш Я. [http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/19/110Knush.pdf Sigillum Leonis] // Княжа доба: історія і культура.&nbsp;— Львів, 2010.&nbsp;— Вип. 3.&nbsp;— С. 260.</ref>. У геральдичній поемі Конрада фон Муре «Clipearium Teutonicorum» вміщено опис герба одного з руських правителів&nbsp;— «Червоний повстяний капелюх у білому полі Руського короля, народ якого проживає далеко від Рейну»<ref name=":1">Однороженко О. [https://sigillum.com.ua/geraldyka/majsternya-2/ Майстерня геральдики] // IASH </ref>. Варіанти зображення цього герба бачимо у [[Цюрихський Гербовник|Цюрихському гербовому сувої]]<ref>[http://www.e-codices.unifr.ch/de/list/one/snm/AG002760 Zürcher Wappenrolle (um 1330—1345) Schweizerisches Nationalmuseum, AG 2760.]</ref>. В науковій літературі поширена думка про те, що «знак у вигляді зуба», «повстяний капелюх» являють собою переосмислення зображення [[тризуб]]оподібного знаку<ref>Див.: Гречило А. Становлення символів Руського королівства (друга половина ХІІІ&nbsp;— початок ХІV&nbsp;ст.): версії, міфи й традиція // ''Доба короля Данила в науці, мистецтві, літературі''. Львів, 2008. С. 272—274; Однороженко О. «Clipearium Teutonicorum» і «Zuricher Wappenrolle» та їх значення для вивчення Руської державної геральдики другої половини ХІІІ&nbsp;— початку ХІV&nbsp;ст. / О. Однороженко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр.&nbsp;— 2009.&nbsp;— Вип. 16.&nbsp;— С. 25-26.</ref>.
[[Файл:Lev2 Halic.jpg|міні|200px|ліворуч|Печатка [[Лев Юрійович|Лева Юрійовича]].]]
[[Файл:Volodymyr.JPG|міні|200px|ліворуч|Печатка міста Володимира або державна печатка першої половини XIV століття.]]

Король Юрій Львович використовував [[Печатка Юрія Львовича|печатку]], на лицевій стороні якої зображений король на троні, на зворотній&nbsp;— озброєний вершник, що тримає щит із зображенням лева, який ніби спинається на скелю. Ймовірно, з іменем короля Юрія пов'язана поява державного герба з зображенням хреста<ref name=":1"/>. Cин Юрія, Лев, використовував печатку, на лицевій стороні якої зображений володар, обабіч якого&nbsp;— півмісяць і хрест, а на зворотній стороні&nbsp;— лев. На портолані Анджеліно Дульсерта, датованому 1339 роком, над Львовом намальований зелений прапор з червоним хрестом і півмісяцем<ref>
[https://www.bl.uk/collection-items/portolan-chart-attributed-to-angelino-dulcert Portolan chart attributed to Angelino Dulcert (mid-14th century) British Library, Additional MS. 25691.]</ref>. Схожий прапор бачимо у списках [[Книга знань про всі королівства|«Книги знань про всі королівства землі і володіння, які є у світі»]]<ref>[http://bdh-rd.bne.es/viewer.vm?id=0000043289&page=10 Libro del conocimiento de todos los reinos, tierras y señoríos… [Manuscrito] (entre 1401 y 1500?) Biblioteca Nacional de España.]</ref>. У XIV столітті один з руських володарів карбував монети, на аверсі яких зображений хрест, на реверсі&nbsp;— лев<ref>Книш Я. [http://nbuv.gov.ua/UJRN/Uks_2013_23_11 Монети Галицько-Волинської держави / Я. Книш // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність].&nbsp;— 2013.&nbsp;— Вип. 23.&nbsp;— С. 101—113.</ref>. Зображення срібного хреста на червоному полі згодом виконуватиме роль земельного герба Волині.

У деяких публікаціях зображення вершника з печатки Юрія Львовича трактується як знак Володимирського князівства<ref>Наприклад: Крип'якевич І. Галицько-Волинське князівство.&nbsp;— Львів, 1999.&nbsp;— С. 154</ref>. На думку ряду дослідників, така інтерпретація є безпідставною, оскільки печатка короля Юрія виконана відповідно до тогочасної практики європейських володарських маєстатових печаток, на одній стороні яких був зображений король або князь на троні, на звороті&nbsp;— володар або воїн на коні (іноді&nbsp;— у турнірному обладунку), а династичний чи територіальний герб фігурував на щиті лицаря (іноді&nbsp;— ще й на попоні коня)<ref>Pastoreau M. Heraldry: Its origin and meaning.&nbsp;— London, 1997.&nbsp;— P. 20; Oswald G. Lexikon der Heraldik.&nbsp;— Leipzig, 1984.&nbsp; S. 330; Ströhl H. G. Heraldischer Atlas.&nbsp;— Stuttgart, 1899.&nbsp;— Taf. LXII; Гречило А. Українська територіальна геральдика.&nbsp;— Львів, 2010.&nbsp;— С. 31</ref>.

[[Гречило Андрій Богданович|Андрій Гречило]] вважає, що стабілізація постійного територіального знаку Держави Романовичів мала би пов'язуватися ще з фактом коронації Данила Романовича та прийняттям ним королівських атрибутів<ref>Grechylo A. Eagle and Lion in the heraldry of the Galician-Volhynian State (13th–14th centuries) // L'aigle et le lion dans le blason médiéval et moderne: Actes du IXe colloque international d'héraldique, Cracovie, 4–8 septembre 1995.&nbsp;— Warszawa, 1997.&nbsp;— P. 125</ref>. Хоча виявити королівську печатку чи інші свідчення про тогочасні знаки досі не вдалося, проте, як політична сторона цього факту, так і пізніша апеляція Данилових нащадків до королівської традиції, повинні були сприяти утвердженню єдиного знака Галицько-Волинської держави.

На думку О. Однороженка, від початку XIV століття в основі гербів столичних міст Володимира і Львова перебували сюжети похідні від державних гербів<ref name=":0"/>. На печатці Львова бачимо лева в міській брамі, на печатці Володимира&nbsp;— озброєного вершника з німбом (постать святого Юрія на коні), що проколює списом крилатого змія<ref name=":1"/>. Зображення постаті святого Юрія на коні згодом фігуруватиме як династичний герб руських князів під назвою «[[Погоня руська]]».

== Джерела та історіографія ==

=== Джерела ===

Основними джерелами для вивчення історії Галицько-Волинського князівства є місцеві та іноземні літописи, описи подорожей, нечисленні [[грамоти]], дані археологічних розкопок.

Початковий період історії Галичини і Волині в період перших [[Ростиславичі Галицькі|Ростиславичів]] висвітлює «[[Повість временних літ|Повість минулих літ»]], а події [[1117]]–[[1199]] розкриває [[Київський літопис]]. Добу [[1205]]–[[1292]] охоплює [[Галицько-Волинський літопис]], що умовно поділяється на дві частини&nbsp;— правління [[Данило Галицький|Данила Романовича]] і княжіння [[Володимир Василькович|Володимира Васильковича]].

До основних джерел іноземного походження, що висвітлюють історію [[Галичина|Галичини]] і [[Волинь|Волині]], належать:
* польські [[Хроніка Галла|хроніки Галла]] [[XII століття|12 століття]], [[Хроніка Вінцентія Кадлубека|Вінцентія Кадлубека]] [[13 століття]], [[Хроніка Яна Длугоша|Яна Длуґоша]] [[15 століття]];
* «[[Chronica Boemorum]]» [[Козьма Празький|Козьми Празького]] (1125);
* німецька [[хроніка Тітмара Мерзебурзького]] [[ХІ]] століття;
* угорські [[Хроніка Яноша Туроці|хроніки Яноша Туроці]] [[XV століття]], «[[Chronicon Pictum]]».
<br/>Про останні роки Галицько-Волинського князівства дають відомості польські літописи ''Янка з Чарнкова, Траска,'' [[Малопольський літопис]], чеські [[хроніка Франтішека Празького|хроніки Франтішека з Праги]], угорська [[Дубницька хроніка]].

Цінними є грамоти Володимира Васильковича 1287 року і [[Мстислав Данилович|Мстислава Даниловича]] (1289), що вписані до Галицько-Волинського літопису, та оригінали грамот Андрія і Льва Юрійовичів (1316—1325) та Юрія II (1325—1339).<ref>Крип'якевич 1984: 9—10.</ref>

=== Історіографія ===
Перші дослідження, присвячені історії Галичини і Волині, з'явилися наприкінці [[18 століття]] (роботи [[австрійська імперія|австрійських]] істориків Гебгарда, Гоппе та Енґеля). На початку [[19 століття]] польський історик Сярчинський видав праці з історії [[Перемишльське князівство|князівств Перемиського]] і [[Белзьке князівство|Белзького]], [[Гарасевич Михайло Григорович|Михайло Гарасевич]] скомпілював матеріали з історії Церкви в Галичині.

Першим істориком, який написав наукову «Историю древняго Галичско-русского княжества» у трьох частинах (1852—1855) був [[Зубрицький Денис Іванович|Денис Зубрицький]]. Йому наслідував [[Петрушевич Антоній Степанович|Антоній Петрушевич]], який 1854 у статті «Обзор важнейших политических и церковных происшествий в Галицком княжестве c половины XII до конца XIII&nbsp;ст.» дав загальний огляд історії Галичини. 1863 професор [[Львівський університет|Львівського університету]] [[Шараневич Ісидор|Ісидор Шараневич]] вперше на основі історичних, [[археологія|археологічних]] і [[топоніміка|топонімічних]] джерел видав у Львові «Історію Галицько-Волинської Русі від найдавніших времен до року 1453». Його роботу продовжили історики Смірнов, Бєльовський та Левицький.

У першій половині XIX століття історію Волині та [[Холмщина|Холмщини]] досліджували Руссов, [[Максимович Михайло Олександрович|Михайло Максимович]], Комашко, Перлштейн і Вербицький, Стецький, Крушинський та інші. Їхні праці мали оглядово-популярний характер. 1885 у [[Варшава|Варшаві]] вийшла спеціалізована робота Лонгинова «Червенские городы, исторический очерк, в связи c этнографией и топографией Червоной Руси», присвячена історії Холмщини. Давня історія Волині була висвітлена 1887 в праці Андріяшева, 1895 в монографії Іванова.

Більшість праць XIX століття висвітлювали переважно політику Галицько-Волинського князівства, оминаючи соціально-економічну тематику. Історія Галичини і Волині розглядалася через призму політичного буття [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]], [[Російська імперія|Російської імперії]], легалізуючи права і претензії цих імперій на вищезгадані землі.

Після [[Радянська анексія західноукраїнських земель|анексії західноукраїнських земель]] [[СРСР]] 1939 тема Галицько-волинського князівства була піднята радянською історіографією. Дослідники [[XX століття]] приділяли головну увагу переважно соціально-економічній проблематиці. Нові підходи до висвітлення історії князівства були представлені в роботах [[Греков Борис Дмитрович|Бориса Грекова]], Пічети, [[Пашуто Володимир Терентійович|Володимира Пашуто]]. 1984 вийшла у світ перша фундаментальна монографія з історії Галицько-волинського князівства під авторством [[Крип'якевич Іван Петрович|Івана Крип'якевича]]<ref>Крип'якевич 1984: 10—13.</ref>.

== Територія і демографія ==

=== Кордони ===
Галицько-Волинське князівство було утворене наприкінці XII століття об'єднанням [[Галицьке князівство|Галицького]] та [[Волинське князівство|Волинського князівств]]. Землі простягалися в басейнах рік [[Сян]]у, Верхнього [[Дністер|Дністра]], [[Західний Буг|Західного Богу (Бугу)]]. Князівство межувало на сході з руськими [[Турівське князівство|Турово-Пінським]] і [[Київське князівство|Київським]] князівствами, на півдні&nbsp;— з [[Берладське князівство|Берладдю]], згодом [[Золота Орда|Золотою Ордою]], на південному заході&nbsp;— з [[Королівство Угорське (1000 — 1526)|Угорським королівством]], на заході&nbsp;— з [[Королівство Польське (1025–1385)|Польським королівством]], на півночі&nbsp;— з [[Велике князівство Литовське|Литвою]], [[Тевтонський орден|Тевтонським орденом]], [[Полоцьке князівство|Полоцьким князівством]].

[[Карпати|Карпатські гори]] на південному заході були природним кордоном Галицько-Волинського князівства (відділяли від Угорщини). У [[1320-ті|1320-х]] цей кордон було відсунуто південніше у зв'язку з приєднанням галицькими князями [[Закарпаття]]. Західний кордон з Польщею затвердився по лінії, що проходила річками Яселкою, [[Віслок]]ом і [[Сян]]ом, також суходолом на 15-30&nbsp;км на захід від ріки [[Вепр]]. Попри тимчасові захоплення поляками [[Надсяння]] і приєднання Любліна русичами, західний кордон Галицько-Волинського князівства був доволі стабільним. Північна межа князівства пролягала ріками [[Нарва (притока Вісли)|Нарвою]] та [[Ясельда|Ясельдою]], на півночі [[Берестейська земля|Берестейської землі]] і часто змінювалася через перманентні війни з Литвою. Східний кордон з Турово-Пінщиною і Київщиною проходив через [[Прип'ять]], [[Стир]], правим берегом ріки [[Горинь|Горині]], з кінця XI&nbsp;ст.&nbsp;— по річці [[Случ (притока Горині)|Случ]]. Південна межа Галицько-Волинського князівства починалась у верхів'ях [[Південний Буг|Південного Бугу]] і сягала верхів'їв [[Прут]]у і [[Серет (притока Дунаю)|Серету]]. Ймовірно, з XII по XIII століття територія сучасного [[Поділля]], [[Молдова|Молдови]] і Нижнього [[Дунай|Дунаю]] також була залежною від галицьких князів<ref>У [[1130]]–[[1140]] галицький князь [[Іван Ростиславич]] заснував на Дунаї [[Берладське князівство]]. У «[[Слово о полку Ігоревім|Слові о полку Ігоревім»]] згадується, що Ярослав Осмомисл «зачинив Дунаєві ворота, рядить суди до Дунаю». [[Список городів руських, дальніх і ближніх]] кінця XIV століття зараховує до руських міста в Молдові, на Нижньому Дунаю</ref>.
{| border="0" cellpadding="2" cellspacing="2" align="center"
|-frame
|{{Галицько-Волинське князівство}}
|-
|}

=== Внутрішній поділ ===
Починаючи з [[1199]], межа між Галицьким і Волинським князівствами залишалася по галицькій стороні міста [[Любачів]], [[Львів]], [[Гологори|Голі Гори]], [[Пліснесько|Пліснеськ]], по волинській&nbsp;— [[Белз]], [[Буськ]], [[Кременець|Крем'янець]], [[Збараж]], [[Тихомель]]. Територія обох князівств поділялася на окремі землі або князівства.

[[Волинь]] утворювала одне [[Володимирське князівство]] зі стольним градом [[Володимир-Волинський|Володимиром]], яке в результаті міжусобиць і спадкових поділів володінь було подрібнене на менші удільні князівства. Серед них: [[Луцьке князівство]] з центром у [[Луцьк]]у, [[Дорогобузьке князівство]] з центром у [[Дорогобуж (село)|Дорогобужі]] та [[Пересопницьке князівство]] з центром у [[Пересопниця|Пересопниці]] на сході, [[Белзьке князівство]] з центром у [[Белз]]і на півдні, [[Червенське князівство]] з центром у [[Червен]]і на південному заході, [[Холмське князівство]] з центром у [[Холм]]і на заході, [[Берестейське князівство]] з центром у [[Берестя|Бересті]] на півночі.

[[Галичина]] складалась з чотирьох основних князівств, які ліквідовувались при сильній княжій владі і виникали за її послаблення. Цими князівствами були: [[Галицьке князівство]] з центром у [[Галич]]і у серці [[Підкарпаття]], [[Звенигородське князівство]] з центром у [[Звенигород (Пустомитівський район)|Звенигороді]] на півночі, [[Перемишльське князівство]] з центром у [[Перемишль|Перемишлі]] на заході, [[Теребовльське князівство]] з центром у [[Теребовля|Теребовлі]] на північному сході. У середині XIII століття (час правління [[Данило Галицький|Данила Романовича]]) усі 4 землі [[Підкарпаття]] були об'єднані в рамках одного Галицького князівства. Складовою Галичини були також землі над середнім Дністром, що називалися з XIII століття Пониззям, пізніше&nbsp;— [[Поділля]]м<ref>Крип'якевич 1984: 21—37.</ref>.

Поділ на малі землі-князівства зберігався до кінця [[13 століття]]. Пізніше зустрічаються лише назви Галичини і Володимирії як назви двох складових частин Галицько-Волинського князівства.

=== Населення ===
Джерел, на основі яких можна провести підрахунки населення Галицько-Волинського князівства, не збереглося. У Галицько-Волинському літописі є згадки про проведення князями переписів і укладання списків підконтрольних міст і сіл, проте дані самих переписів відсутні, а списки населених пунктів, зазвичай, неповні. Відомо, що галицько-волинські князі часто практикували переселення мешканців з завойованих земель до Володимирщини, [[Холмщина|Холмщини]] і Галичини. Населення цих територій також збільшувалось внаслідок прибуття [[біженець|біженців]] з південних і східних князівств Русі, які «тікали з татар».

На основі історичних документів та топографічних назв можна припустити, що третина або більше поселень Галичини і Волині, які існують нині, виникла не пізніше доби Галицько-Волинського князівства, їхні жителі були переважно слов'янами-[[Русичі|русинами]]. Окрім них, існували нечисленні поселення, засновані полоненими [[Поляки|поляками]], «литовцями»&nbsp;— [[Прусси|прусами]], [[Ятвяги|ятвягами]], [[Литовці|литвинами]]; представниками кочових народів. У містах князівства існували ремісничо-купецькі колонії [[німці]]в, [[Вірмени|вірменів]], [[сурожці]]в<ref>Крип'якевич 1984: 18—20.</ref>, [[Історія євреїв в Україні|євреїв]].

== Політична історія ==

=== Західні землі Русі ===
[[Файл:St Volodymyr statue.jpg|міні|180px|праворуч|Святий Володимир, який приєднав землі Галичини і Волині до Руської держави ([[Пам'ятник Володимиру Великому (Лондон)|пам'ятник у Лондоні]]).]]
У [[6 століття|6]]&nbsp;— [[7 століття]]х на землях сучасних [[Волинь|Волині]] і Галичини існували потужні [[родоплемінний союз|родоплемінні союзи]]. На початку 7 століття згадуються [[дуліби]], наприкінці століття&nbsp;— [[бужани]], [[черв'яни]], [[уличі]], [[білі хорвати]], землі яких мали по 200—300 поселень. До середини [[9 століття]] існувало об'єднання [[волиняни|волинян]], якому підлягали інші племена (мало великий авторитет серед слов'ян). Центрами таких племінних політичних об'єднань були укріплені «[[Городище (укріплення)|городища»]]. Відомо, що білі хорвати і дуліби виступали «толковинами», тобто союзниками [[русин]]ів у [[Русько-візантійська війна 907|поході Олега на Візантію]] [[907]].

Історики припускають, що на початку [[960-ті|960-х]] землі Галичини і Волині були приєднані до [[Київська Русь|Київської держави]] [[Святослав Ігоревич|Святославом І Завойовником]]; після його смерті [[972]] землі були захоплені сусідньою [[Королівство Польське|Польщею]]<ref>Крип'якевич 1984: 62—63.</ref>. [[981]] його син [[Володимир Святославич|Володимир І Святий]] повернув собі Галичину і Волинь, включно з [[Перемишль|Перемишлем]] і [[Червен]]ом; [[992]] підкорив білих хорватів, остаточно приєднав [[Підкарпаття]]. [[1018]] польський король [[Болеслав Хоробрий]] скористався міжусобицями руських князів, захопив [[Червенські міста]] (перебували під чужоземною окупацією 12 років; [[Ярослав Мудрий]] повернув у походах [[1030]]-[[1031]] рокiв). У наступні роки з Польщею був укладений мир, який залишав за Руссю Червен і Перемишль.

=== Князівства Галичини і Волині ===
На середину [[11 століття]] землі Галичини і Волині остаточно закріпилися у складі Руської держави. Серед них провідне місце посідала Волинь&nbsp;— багатолюдна земля з розвинутими містами, [[Торговий шлях|торговим шляхом]] на захід. Столицею усіх західноруських земель було місто [[Володимир-Волинський|Володимир]], де перебував княжий престол і єпископія. Київські монархи довгий час утримували ці стратегічно важливі території, оберігаючи їх від дроблення на удільні князівства<ref>Крип'якевич 1984: 58—68.</ref>

[[1084]] у землях Галичини вокняжилися [[Ростиславичі Галицькі|Ростиславичі]], почергово правили князі-[[ізгой|ізгої]] [[Рюрик Ростиславич (князь перемишльський)|Рюрик]], [[Володар Ростиславич|Володар]] і [[Василько Ростиславич|Василько]]. У результаті воєн з волинськими і київськими князями наприкінці 11 століття вони вибороли собі незалежні князівства. [[1141]] ці князівства були об'єднані сином Володара [[Володимирко Володарович|Володимирком]] в єдине удільне [[Галицьке князівство]] зі столицею в [[Галич]]і. Воно підтримувало зв'язок із київськими і суздальськими князями, та [[Половці|половцями]] для протистояння зазіханням волинських, польських, угорських правителів.

За правління сина Володимира [[Ярослав Осмомисл|Ярослава Осмомисла]] Галицьке князівство поставило під свій контроль землі сучасної [[Молдова|Молдови]], [[Придунав'я]]. Після смерті Ярослава [[1187]] бояри не захотіли приймати його синів князями; «скоївся великий заколот в Галицькій земли», у результаті якого вона була окупована угорськими військами короля [[Бела III|Бели III]]. За допомоги німецького імператора [[Фрідріх Барбаросса|Фрідріха Барбаросси]] й Польщі, Галич був повернутий останньому князю з гілки Ростиславичів&nbsp;— [[Володимир Ярославич (галицький князь)|Володимиру Ярославичу]]<ref>Крип'якевич 1984: 68—80.</ref>.

На противагу швидкому виокремленню Галичини в удільне князівство стратегічно важлива для Києва Волинь перебувала в залежності від нього до [[1160-ті|1160-х]]. Її виділення в окреме князівство розпочав київський князь [[Ізяслав Мстиславич]], онук [[Володимир Мономах|Володимира Мономаха]], який почувався непевно на київському престолі. Його син [[Мстислав II Ізяславич|Мстислав Ізяславич]] зумів зберегти Волинь у власності родини, і з того часу Волинська земля розвивалась як незалежне князівство<ref>Крип'якевич 1984: 80—82.</ref>.

=== Заснування єдиного князівства ===
[[Файл:Roman Mstyslavych.jpg|міні|180px|Роман Мстиславич&nbsp;— засновник Галицько-Волинського князівства.]]

Об'єднання Галичини і Волині було здійснено волинським князем [[Роман Мстиславич|Романом Мстиславичем]], сином [[Мстислав II Ізяславич|Мстислава Ізяславича]]. Скориставшись безладдям у [[Галич]]і, він вперше захопив його [[1188]], але не зміг утримати під натиском [[угорці]]в, які також вдерлися до галицької землі на заклик місцевих бояр. Вдруге Роман приєднав Галичину до Волині [[1199]] після смерті останнього галицького [[Володимир Ярославич (галицький князь)|князя]] з роду [[Ростиславичі Галицькі|Ростиславичів]]. Він жорстоко придушив місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам централізувати управління, і заклав основи єдиного Галицько-Волинського князівства.

Водночас князь Роман втрутився у боротьбу за [[Київ]]: здобув [[1204]], прийняв титул [[Великий князь Київський|Великого князя Київського]]; [[1202]], [[1204]] здійснив успішні походи на [[половці]]в, чим завоював популярність серед простого населення. На початку [[XIII століття]] князь Роман перетворився на наймогутнішого правителя [[Східна Європа|Східної Європи]], якого літописці називали «великим князем», «самодержцем усієї Руси» та «царем в Руській землі»<ref>{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv10.htm |title=Іпатський літопис. — С. 479, 536. Цитата за Крип'якевич 1984: 85. |accessdate=28 серпня 2007 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20070930182608/http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv10.htm |archivedate=30 вересня 2007 |deadurl=no }}</ref>. Реалізувати до кінця своїх планів він не зміг через війну з [[Королівство Польське|Польським королівством]], у якій [[Битва під Завихостом|загинув]] [[1205]]<ref>Крип'якевич 1984: 84—87.</ref>.

=== Міжусобиці ===
{{main|Війна за об'єднання Галицько-Волинського князівства}}
Через раптову смерть князя Романа у Галицько-Волинському князівстві утворився вакуум влади. Галичину і Волинь охопила низка безперервних міжусобиць, іноземних інтервенцій. Волинські дрібні князі унезалежнилися, галицькі бояри відмовилися визнавати владу малолітніх [[Романовичі]]в&nbsp;— [[Данило Романович|Данила]], [[Василько Романович|Василька]]. Під приводом захисту синів покійного князя Романа у справи князівства втрутилися сусіди&nbsp;— Польща й Угорщина.

Першими розпочали боротьбу за владу у Галицькому князівстві [[Володимир Ігорович|Володимир]], [[Святослав III Ігорович|Святослав]] та [[Роман Ігорович]]і&nbsp;— сини оспіваного у «[[Слово о полку Ігоревім|Слові о полку Ігоревім»]] новгород-сіверського князя [[Ігор Святославич|Ігоря Святославича]]<ref>дружина Ігоря була донькою легендарного галицького князя Ярослава Осмомисла, що легітимізувало вимоги Ігорових синів на галицький престол.</ref>. Вони утримувались в Галичині з [[1206]] по [[1212]], через конфлікт з боярською верхівкою зазнали поразки. В результаті цього, [[1213]] княжий престол у [[Галич]]і узурпував боярин [[Володислав Кормильчич]], лідер проугорського угрупування галицької шляхти. Після його вигнання 1214 [[Андрій II (король Угорщини)|монархи Угорщини]] та [[Лешко I Білий|Польщі]], користуючись слабкістю галицьких земель, вдерлися до них і розділили між собою. Незабаром угорці пересварилися з поляками і заволоділи усією Галичиною.

Війну проти іноземців очолив [[Мстислав Удатний]]&nbsp;— виходець з дрібних київських князів (до того владарював у Новгороді). За допомоги половців розбив угорські війська у вирішальній [[Битва під Галичем (1221)|битві під Галичем]] [[1221]], визволив Галицьке князівство і став панувати. Задля укріплення свого положення князь Мстислав уклав союз з молодими Романовичами, під впливом проугорської партії галицьких бояр був змушений покинути князівство [[1228]] і заповів його угорському королевичу [[Андрій Андрійович|Андрію Андрійовичу]]<ref>Крип'якевич 1984: 88—91.</ref>.

<div style='text-align: center;'>
{| border="0" cellpadding="2" cellspacing="2" align="center"
|-frame
|[[Файл:Nte-kir-2andras.jpg|150px]]
|[[Файл:1000 Galitsky Udatny.jpg|150px]]
|[[Файл:Leszek Bialy.jpg|150px]]
|-
|<small>Угорський король Андрій II, завойовник Галичини.</small>
|<small>Мстислав Удатний, князь галицький (зліва).</small>
|<small>Краківський князь Лешко I, завойовник західної Волині.</small>
|}
</div>

Волинь по смерті князя Романа розпалася на дрібні удільні князівства, її західні землі були захоплені польськими військами. Законні володарі Галицько-Волинського князівства, малолітні [[Данило Романович|Данило]] і [[Василько Романович]]і утримували лише другорядні волості. 1215 вони спромоглися повернути собі [[Володимир-Волинський|Володимир]], 1219 здійснили перший успішний похід проти Польщі. 1227 Романовичі звільнилися з-під польського протекторату через смерть короля [[Лешко I Білий|Лешка I Білого]], розбили удільних волинських князів, до 1230 об'єднали у своїх руках Волинь. Князі Данило і Василько повернули половину земель, які належали їхньому батькові. Наступні 8 років вони воювали за свою другу «вотчину» Галичину (окуповану угорцями). 1238 князь Данило здобув Галич, вигнав іноземців, відновив Галицько-Волинське князівство<ref>Крип'якевич 1984: 92—94.</ref>.

=== Княжіння і королювання Данила Романовича ===
[[Файл:Митра перемиських єпископів.jpg|міні|250px|[[Митра перемиських єпископів]], так звана корона Данила Романовича.]]

Об'єднавши колишні володіння батька Романа, князі-брати [[Данило Романович|Данило]] і [[Василько Романович|Василько]] розподілили повноваження. Перший сів у Галичі, другий у Володимирі. Лідерство у цьому [[дуумвірат]]і належало Данилу як старшому синові Романа Мстиславича.

Перед ординською навалою на руські землі Галицько-Волинське князівство встигло розширити свої кордони. 1238 Данило Романович повернув північно-західні землі Берестейщини, захопив місто [[Дорогочин]] на півночі, який перебував у володінні [[Добжинський орден|добжинських хрестоносців]]<ref>Літопис записав слова Данила щодо захоплення цього міста: «''Не личить держати нашу батьківщину крижевникам'' (хрестоносцям), ''темпличам'' (тамплієрам), ''яких звуть соломоничами''». Іпатський літопис, с. 524. Цитата за: Крип'якевич 1984: 98. У 1241 році Дорогочин повстав проти князя Данила, бунт було придушено.</ref>, також у 1239 році приєднав до своїх земель Турово-Пінське і Київське князівства на сході, разом зі столицею Русі&nbsp;— [[Київ|Києвом]].

З приходом ординців позиції галицько-волинських князів похитнулися. 1240 було захоплено Київ<ref>Місто обороняв призначений Данилом [[тисяцький]] [[Дмитро (воєвода)|Дмитро]]</ref>, 1241 ординці вдерлися до Галичини і Волині, де сплюндрували безліч міст, включно зі стольними градами Галичем і Володимиром. Оскільки княжа влада не зуміла протистояти навалі, проти неї вкотре виступила боярська верхівка. Слабкістю князівства скористались західні сусіди, які спробували захопити Галич. У відповідь [[Романовичі]] захопили 1244 польський [[Люблін]], 1245-го розбили війська угорців, поляків, бунтівних бояр у [[битва під Ярославом|битві під Ярославом]]. Боярська опозиція була остаточно знищена, князь Данило зміг централізувати своє управління.

Посиленням позицій Галицько-Волинських земель були невдоволені у [[Золота Орда|Золотій Орді]], яка поставила вимогу передати їй Галичину. Не маючи сил протистояти ординцям, Данило Романович був змушений визнати [[сюзеренітет]] золотоординського [[хан (титул)|хана]] 1245, але добився підтвердження своїх князівських прав на Галицько-Волинські землі. Потрапивши у залежність від Орди, князь спрямував свій зовнішньополітичний курс на утворення антиординської коаліції держав. Для цього Данило Романович уклав союзи із Польщею, Угорщиною, [[Мазовія|Мазовією]] і [[Тевтонський орден|Тевтонським Орденом]], захопив [[Ятвяги|ятвязькі]] землі, [[Чорна Русь|Чорну Русь]] 1250—1253, чим ліквідував загрозу нападів литовців на Волинь. 1253 Данило прийняв у Дорогочині титул «Короля Руси» від [[Папа римський|папи]] [[Інокентій IV|Інокентія IV]], який обіцяв організувати [[хрестовий похід]] проти ординців. Став першим королем Руси-України, першим східнослов'янським королем.

Центральноєвропейські країни були нездатні протистояти Золотій Орді, їхні вояки не мали достатньої мотивації для походу у південноруські степи, на противагу біблейським землям [[Палестина|Палестини]]. Відповідно, попри сподівання короля Данила, коаліція не склалася і він змушений був самостійно воювати проти ординців. Перша війна 1254—1255 проти орд [[Куремса|Куремси]] була переможною, однак залучення ордою елітних військ полководця [[Бурундай|Бурундая]] 1259 змусило русинів капітулювати. За його наказом князі зруйнували замки у своїх землях, приєдналися до ординської виправи на Литву і Польщу.

У 1264 році король Данило помер, не змігши завершити визволення Галицько-Волинського князівства з-під ординської залежності<ref>Крип'якевич 1984: 93—105.</ref>.

=== Княжіння нащадків Данила ===
[[Файл:Europe in 1328.png|180px|міні|ліворуч|Країни Європи станом на 1328 рік.]]
[[Файл:Lev Danylovich of Halych.PNG|міні|180px|Лев Данилович на фоні Львова.]]
У другій половині [[XIII століття]], по смерті короля Данила, князя Василька, галицько-волинські землі формально залишились однією державою, але всередині відбувалося суперництво між Волинню, яку очолював [[Володимир Василькович]], та Галичиною, якою правив [[Лев Данилович]]. Окремі незначні уділи мали інші сини Данила Галицького. [[Мстислав Данилович|Мстислав]] утримував [[Луцьк]], [[Шварно Данилович|Шварно]]&nbsp;— [[Холм]] з Дорогочином. Почався поступовий занепад Галицько-Волинської держави. У [[1270-ті|1270-х]] від неї відійшли [[Турово-пінське князівство|турово-пінська]] і [[Ятвяги|ятвязькі]] землі. Певною компенсацією було повторне захоплення Любліна 1289 та приєднання частини [[Закарпаття]] 1299.

За князювання Володимира і Лева Галицько-Волинське князівство залишалося васалом Золотої Орди, виконуючи роль її авангарду на Заході. 1286 відбувся руйнівний набіг ординців під час їхнього походу на Польщу<ref>''[[Томашівський Степан Теодорович|Томашівський С.]]'' [http://shron.chtyvo.org.ua/Tomashivskyi_Stepan/Ukrainska_istoria_Staryna_i_seredni_viky.pdf Українська історія. Нарис] {{Webarchive |url=https://web.archive.org/web/20131228114826/http://shron.chtyvo.org.ua/Tomashivskyi_Stepan/Ukrainska_istoria_Staryna_i_seredni_viky.pdf |date=28 грудня 2013 }}.&nbsp;— Львів&nbsp;: «Вчора і нині», 1919.&nbsp;— 155 с.&nbsp;— С. 104.</ref>.
[[Файл:Yuri II Boleslav.jpg|міні|222x222пкс|'''Юрій-Болеслав Тройденович''' або '''Юрій ІІ''', [[король Русі]] ([[1325]]—[[1340]]) з династії [[П'ясти|П'ястів]]]]
На початку [[14 століття]] єдність Галицько-Волинського князівства була відновлена сином Лева, королем [[Юрій I Львович|Юрієм I]]. 1303 він домігся від [[Константинопольський патріарх|Константинопольського патріарха]] визнання окремої [[Галицька митрополія|Галицької митрополії]]. У зовнішній політиці Юрій І підтримував союз з Тевтонським орденом для стримування [[Велике князівство Литовське|Литви]] і Орди, та союз з Мазовією, спрямований проти Кракова. Після його смерті у 1308 році Галицько-Волинське князівство перейшло до його синів [[Андрій Юрійович|Андрія]] і [[Лев Юрійович|Лева]], які розпочали боротьбу проти Золотої Орди, традиційно покладаючись на тевтонських лицарів і мазовецьких князів. 9 серпня 1316 князі засвідчили добросусідські стосунки з Тевтонським орденом. Титулатуру князів у латиномовному документі подано так: Андрій і Лев, Божою милістю князі всієї Руської, Галицької та Володимирської землі ({{lang-la|Andreas et Leo, Dei gratia duces totius Terrae Russuae, Galiciae et Lademiriae}}). Припускають, що обидва сини Юрія загинули у бою проти ординців або були отруєні ними 1323. <br/>Є аргументована думка: на початку 1320-х років як результат чергового наступу орди на Галицько-Волинське князівство південна Бессарабія (між Прутом та Дністром північніше Дунаю) та Галицьке Пониззя ввійшли до складу Золотої Орди, утворивши Подільську землю як окремий феодальний територіально-політичний комплекс.<ref>''Козубовський Г.'' Грошові одиниці з «Уривків Бенешевича…» // Український історичний журнал.&nbsp;— К., 2014.&nbsp;— №&nbsp;5 (518) (вер.—жовт.).&nbsp;— С. 138—139.&nbsp;— ISSN 0130-5247.</ref>

Останнім галицько-волинським монархом був [[Юрій-Болеслав Тройденович|Юрій II]]&nbsp;— син дочки Юрія I [[Марія Галицька|Марії]] та мазовецького князя [[Тройден]]а. Він врегулював відносини з Золотою Ордою, визнав свою залежність від неї, здійснив у 1337 році спільний з ординськими військами похід на Польщу. Підтримуючи мир з Литвою і Тевтонським орденом, Юрій II був у неладах з Польщею та Угорщиною, які готували спільний наступ на Галицько-Волинське князівство. У внутрішній політиці він сприяв розвитку міст, надаючи їм [[магдебурзьке право]] (цим також сприяв появі іноземних колоністів-католиків&nbsp;— німців, поляків,&nbsp;— на підтримку яких оперся після окупації Галичини король Казимир ІІІ та його наступник на престолі Людовик І Угорський<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. V.&nbsp;— С. 228.</ref>), активізував міжнародну торгівлю та прагнув обмежити владу боярської верхівки. Для реалізації своєї політики Юрій II залучав чимало іноземних фахівців, допомагав об'єднавчим процесам між [[Православна церква|православ'ям]] та [[Католицька церква|католицтвом]]. Ці заходи викликали незадоволення бояр, які отруїли князя 1340.

=== Війна за спадщину ===
{{main|Війна за галицько-волинську спадщину}}
[[Файл:CasimirtheGreat.jpg|міні|180px|праворуч|[[Казимир III Великий|Казимир III]]&nbsp;— завойовник Галичини]]
Смерть Юрія II поклала кінець незалежності Галицько-Волинського князівства. Почався період боротьби за Галичину і Волинь, який закінчився поневоленням цих земель сусідніми державами. На Волині був визнаний князем [[Любарт-Дмитро]], син литовського князя [[Гедимін]]а,<ref>Дружиною Любарта була донька князя Льва Юрійовича, що давало йому право володіти галицько-волинським князівством. Номінально він був також князем Галича, але фактично галицькі землі опинилися під владою місцевих бояр.</ref>, у Галичині реальну владу перебрали місцеві бояри на чолі з [[Дмитро Дядько|Дмитром Дядьком]], який номінально визнавав своїм правителем Любарта-Дмитра.<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 20.</ref>

У 1349 році польський король [[Казимир III Великий|Казимир III]], перед тим уклавши перемир'я з татарами організував проти Галицько-Волинського князівства великий похід, захопив головніші замки Королівства Руси, крім Луцька,<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 33—34.</ref> і продовжив війну з литовцями за волинські володіння{{fact}}. Угорщина не визнала анексії Галичини Польщею у 1387&nbsp;р.,<ref>''Войтович Л.'' [http://shron.chtyvo.org.ua/Voitovych_Leontii/Korolivstvo_Rusi_realnist_i_mify.pdf Королівство Русі: факти і міфи] {{Webarchive |url=https://web.archive.org/web/20171019163959/http://shron.chtyvo.org.ua/Voitovych_Leontii/Korolivstvo_Rusi_realnist_i_mify.pdf |date=19 жовтня 2017 }} // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Збірник наукових праць.&nbsp;— 2003.&nbsp;— Вип. VII.&nbsp;— С. 63.</ref> хоча все обмежилося дипломатичними протестами, а, ймовірно, за посередництвом Папи римського 1388 року королі Угорщини Сигізмунд Люксембург та Польщі Ягайло уклали перемир'я на один рік, а 1398-го уклали ще одну угоду на 16 років<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 123.</ref>. [[Війна за Галицько-волинську спадщину|Довготривалий конфлікт]] між Польщею і Литвою закінчився 1392 прилученням Польським королівством Галичини з [[Белзьке князівство|Белзькою землею]] і [[Холмщина|Холмщиною]], [[Велике князівство Литовське|Великим князівством Литовським]]&nbsp;— Волині. Галицько-Волинське князівство остаточно припинило існувати<ref>Крип'якевич 1984: 106—115.</ref>.

== Соціально-економічна історія ==

=== Суспільство ===
{{main|Список руських міст далеких і близьких}}
Суспільство Галицько-Волинського князівства складалося зі станів, приналежність до яких визначалась родоводом, родом занять. Соціальну верхівку утворювали [[князь|князі]], [[бояри]], [[духовенство]]; вони контролювали землі держави і її населення.

Князь вважався сакральною особою, ''«володарем, [[Бог]]ом даним»,'' властителем всієї землі і міст князівства, та головою війська. Він мав право надавати підлеглим угіддя за службу, а також позбавляти їх земель та привілеїв за непослух. У державних справах князь покладався на бояр, місцеву [[Шляхта|шляхту]]. Вони поділялись на «старих» і «молодих», яких також іменували «луччими», «великими» або «нарочитими». Великі старші бояри складали управлінську верхівку і «старшу [[дружина (загін)|дружину»]] князя. Вони володіли «батьківщинами» або «[[дідич|дідитцвами»]], давнішніми родинними землями, і жалуваними від князя новими уділами та містами. Їхні сини «отроки», або молодші бояри, складали «молодшу дружину» князя і служили при його дворі наближеними «дворними слугами». Керівництво духовенства було представлено шістьма [[єпископія]]ми у [[Володимир-Волинський|Володимирі]], [[Перемишль|Перемишлі]], [[Галич]]і й [[Угровськ]]у (пізніше в [[Хелм|Холмі]]), [[Луцьк]]у і [[Турівськ]]у. Ці єпископії володіли великими угіддями поблизу цих міст. Окрім них існувала низка [[монастир]]ів, що контролювали значні землі і населення, яке проживало на них. Після утворення [[1303]] [[Галицька митрополія|Галицької митрополії]], залежної від Константинопольського патріархату, головою церкви у галицько-волинських землях був [[Митрополит Галицький|Галицький митрополит]].

<center><gallery>
Файл:Coat of arms of the Principality of Halych.svg|Галицька земля
Файл:Alex_Volhynia.svg|Волинська земля
Файл:Alex Peremyshel.svg|Перемиська земля
Файл:Coat_of_Arms_of_Belz_Principality.svg|Белзька земля
</gallery></center>

Окремо від князів і бояр існувала група міських адміністраторів&nbsp;— «ліпших мужів», які контролювали життя міста, виконуючи накази князів, бояр чи священнослужителів, яким це місто належало. З них поступово сформувався міський [[Патриції|патриціат]]. Поряд з ними у місті жили «прості люди», так звані «горожани» або «[[містич]]и». Вони були зобов'язані сплачувати податки на користь князів і бояр. Обов'язки мешканців міста, зокрема, визначені у грамоті Мстислава Даниловича Берестю: ''«…від ста (чоловік) по дві міри меду, дві вівці, 15 десятків льону, 100 хлібів; 5 цебрів вівса; 5 цебрів жита, 20 курей, крім цього від усіх міщан 4 гривні кун''»<ref>Крип'якевич 1984: 48.</ref>.

Найчисельнішою групою населення у Галицько-Волинському князівстві були «прості» селяни&nbsp;— «[[смерд]]и». Більшість з них були вільними селянами, які жили общинами і сплачували владі [[натуральна економіка|натуральну]] данину. Інколи через надмірні побори, смерди покидали свої домівки переселяючись на фактично безконтрольні землі [[Поділля]] і Придунав'я.

=== Економіка ===
Економіка князівства була переважно [[натуральна економіка|натуральною]]. В її основі лежало [[сільське господарство]], що базувалося на самодостатніх угіддях&nbsp;— [[дворище|дворищах]]. Ці господарчі одиниці мали власні ріллі, сіножаті, луги, ліс, ловища та рибні озера. Головними сільськогосподарськими культурами були переважно [[овес]] і [[жито]], менше [[пшениця]] і [[ячмінь]]. Окрім цього було розвинуте [[тваринництво]], насамперед [[конярство]], а також [[вівчарство]] і [[свинарство]]. Важливими складовими господарювання були промисли&nbsp;— [[бортництво]], [[мисливство]] і [[рибалка|рибальство]].

Серед ремесел були відомі [[ковальство]], [[гончарство]], обробка шкіри, зброярство, [[ювелірна справа]] і [[ливарництво]]. Оскільки Галицько-Волинське князівство перебувало у лісовій і лісостеповій зоні, що була густо вкрита лісом, особливого розвитку набуло будівництво й обробка деревини. Одним з провідних промислів князівства було [[Соляна промисловість|солеваріння]]. Галицько-Волинське князівство, поряд з Кримом, було єдиним регіоном, який постачав сіль до Русі і у країни Західної Європи.

Торгівля у Галицько-Волинських землях не була розвинута належним чином. Більшість виготовленої продукції йшла на внутрішнє споживання. Відсутність виходу до моря і великих річок заважало веденню широкої міжнародної торгівлі та, відповідно, збагаченню скарбниці. Основними торговельними шляхами були сухопутні. На сході вони зв'язували Галич і Володимир з Київським і Полоцьким князівствами та [[Золота Орда|Золотою Ордою]], на півдні і заході&nbsp;— з [[Візантія|Візантією]], [[Болгарія|Болгарією]], [[Королівство Угорське|Угорщиною]], [[Чехія|Чехією]], [[Королівство Польське|Польщею]] та [[Священна Римська імперія|Священною Римською імперією]], а на півночі&nbsp;— з [[Велике князівство Литовське|Литвою]] й [[Тевтонський Орден|Орденом]]. До цих країн Галицько-Волинське князівство [[експорт]]увало переважно [[Хлорид натрію|сіль]], [[хутро]], [[віск]], зброю, а інколи збіжжя. Товарами імпорту були київські художньо-ювелірні вироби, литовські хутра, західноєвропейська [[вовна]], сукно, зброя, [[скло]], [[мармур]], [[золото]] та [[срібло]], а також візантійські і східні [[вино|вина]], [[шовк]] та [[спеції]].

Торгівля відбувалася в містах Галицько-Волинського князівства, яких наприкінці 13 століття було понад вісімдесят. Найбільшими з них були [[Галич]], [[Холм]], [[Львів]], [[Володимир-Волинський|Володимир]], [[Звенигород (Пустомитівський район)|Звенигород]], [[Дорогочин]], [[Теребовля]], [[Белз]], [[Перемишль]], [[Луцьк]] і [[Берестя]]. Князі заохочували міжнародну торгівлю, зменшуючи мита і податки з купців на торгових шляхах і міських площах<ref>Крип'якевич 1984: 39—47.</ref>.

Державна скарбниця поповнювалася збором данини, податків, мит з населення, війною і конфіскацією володінь неугодних бояр. На теренах Галицько-Волинського князівства в обігу використовувалися руські [[Гривня|гривні]], чеські [[Гріш|гроші]] й угорські [[Денарій|денарії]]. З [[Галицько-Волинський літопис|літопису]] відомо, що князі карбували монети власного виробництва, проте [[Археологія|археологи]] їх не знайшли<ref>Крип'якевич 1984: 132—135.</ref>.

=== Управління ===
{{main|Правителі Галицько-Волинського князівства|Дипломатія Галицько-Волинського князівства}}
[[Файл:GAL-VOL JUR2.png|міні|250px|Галицько-Волинське князівство за правління Юрія ІІ (1323—1340)]]

Головним і найвищим представником влади у Галицько-Волинських землях був [[князь]]. Він об'єднував у своїх руках [[Законодавча влада|законодавчу]], [[Виконавча влада|виконавчу]], [[Судова влада|судову]] гілки влади, а також мав монопольне право здійснювати [[Дипломатія|дипломатичні]] відносини. Намагаючись стати абсолютним «самодержцем», князь постійно перебував у конфлікті з боярським оточенням, яке прагнуло зберегти свою незалежність і перетворити монарха на власний політичний інструмент. Посиленню князівської влади також заважали [[дуумвірат]]и князів, дроблення удільних земель та втручання іноземних держав. Хоча монарх мав право ухвалювати рішення одноосібно, він інколи скликав боярські ради&nbsp;— «[[Дума|думи»]], для розв'язання важливих політичних питань. Ці ради набули постійного характеру з початку [[14 століття]], остаточно заблокувавши «самодержавство» князя. Це стало визначальним фактором у поступовому занепаді князівства<ref>Крип'якевич 1984: 116—126.</ref>.

Княжа центральна адміністрація складалася з призначених ним бояр. Вона була досить диференційована, мала спеціальні звання, таких як урядник княжого двору&nbsp;— «[[дворський]]», оберігач княжої печатки&nbsp;— «[[печатник]]», головний секретар&nbsp;— «[[писар|писець»]], управитель княжих угідь&nbsp;— «[[стольник]]» та інші. Проте це були радше [[титул]]и, ніж посади, оскільки їхні обіймачі часто виконували доручення князів, не пов'язані з їхніми прямими адміністративними обов'язками. Тобто, у Галицько-Волинському князівстві не існувало ефективного чиновницького апарату, а спеціалізація в управлінні не була послідовно здійснена. Це було характерною рисою більшості [[Середньовіччя|середньовічних]] держав [[Європа|Європи]].

До кінця [[13 століття]] регіональна адміністрація була доручена удільним князям, а з початку [[14 століття]], у зв'язку з перетворенням удільних князівств Галицько-Волинської держави на волості, княжим волосним намісникам. Більшість намісників добиралися і призначалася князем з бояр, а інколи&nbsp;— з духовенства. Окрім волостей, княжі урядники направлялися до міст і великих міських районів.

Устрій міст у 12-13 століттях був такий самий, як і в інших землях [[Русь|Русі]],&nbsp;— з перевагою боярсько-патриціанської верхівки, з розподілом на одиниці оподаткування&nbsp;— сотні і вулиці, з міською радою&nbsp;— [[віче]]м. В цей період міста належали безпосередньо князям чи боярам. У 14 столітті, з проникненням до руських земель [[Магдебурзьке право|магдебурзького права]], окремі міста, серед яких [[Володимир-Волинський|Володимир]] і [[Сянок]], прийняли новий напівсамоврядний устрій на чолі з [[війт]]ом.

Судова влада була поєднана з адміністративною. Вище суддівство проводив князь, а нижче&nbsp;— [[тивун]]и. Основним законом залишались положення «[[Руська правда|Руської Правди»]]. Міське судочинство часто базувалося на німецькому праві<ref>Крип'якевич 1984: 127—132.</ref>.

=== Військо ===
[[Файл:Halich boyar.jpg|міні|180px|праворуч|Галицький боярин початку 13 століття у західноєвропейському озброєнні з візантійським шоломом (реконструкція І.Дзися).]]
Військо Галицько-Волинського князівства було організоване за зразком традиційного руського. Воно складалося з двох головних частин&nbsp;— «[[Дружина (військо)|дружини»]] і «[[вої]]в».

Дружина була основою княжого війська, що формувалася з підрозділів бояр. Великі бояри були зобов'язані виступати у похід особисто з численним почтом кінноти і піших слуг, який міг досягати тисячі осіб. Від простих бояр вимагалося прибути на позиції лише у супроводі двох вояків&nbsp;— важкоозброєного [[оружник]]а і лучника-стрільця. Молоді бояри&nbsp;— «отроки»&nbsp;— становили своєрідну гвардію князя, постійно перебуваючи при ньому. У свою чергу, вої були народним [[ополчення]]м і формувалися з «простих людей»&nbsp;— міщан і селян. Їх використовували лише при нагальній потребі. За успішну кампанію бояр нагороджували землею, а простий люд&nbsp;— грішми або харчами.

Через постійну внутрішню боротьбу князів з боярами, вони не могли вповні розраховувати на боярську військову допомогу. У зв'язку з цим галицько-волинські монархи неодноразово користувалися послугами [[найманці]]в&nbsp;— зазвичай [[угорці]]в, [[німці]]в і [[половці]]в. Проте вони були ненадійними помічниками і часто грабували княжі землі.

Епохальними для Галицько-Волинської держави стали військові реформи [[Данило Романович|Данила Романовича]], який одним з перших на Русі створив незалежне від боярської дружини княже військо, набране з «простих людей» і безземельного боярства. Воно поділялося на важкоозброєних «оружників» та легкоозброєних «стрільців». Перші виконували функції ударної сили, як [[Кіннота|кінноти]], так і [[Піхота|піхоти]], а другі&nbsp;— роль зачинателя битви і підрозділів прикриття. Уніфікованого озброєння це військо не мало, але користувалося осучасненим арсеналом&nbsp;— облегшеними залізними обладунками і щитами, [[Спис|копіями]], [[сулиця]]ми, [[рогатина]]ми, [[меч]]ами, поліпшеними луками [[Рожанці|рожанцями]], а також середньовічною [[Метальна машина|артилерією]], яка складалась з [[Пороки|пороків]], [[Праща|пращей]], [[самостріл]]ов, з «сосудами ратними і градними». Командував цим військом особисто князь або вірні йому [[Воєвода|воєводи]] чи [[Тисяцький|тисяцькі]].

У 13 столітті зазнало змін фортифікаційне будівництво. Старі руські укріплення з земляних валів і дерев'яних стін почали замінювати замками з каменю і цегли. Перші новітні фортеці були зведені у [[Холм]]і, [[Кам'янець|Кам'янці-Литовському]], [[Берестя|Бересті]], [[Чорторийськ]]у<ref name=":2">Крип'якевич 1984: 136—139.</ref>.

=== Культура ===
{{main|Українська культура в період Галицько-Волинської держави}}
[[Файл:Saint Panteleimon Church, Shevchenkove, Ukraine-6297.jpg|міні|180px|праворуч|[[Церква святого Пантелеймона (Шевченкове)|Церква св. Пантелеймона]] єдина частково збережена пам'ятка галицької архітектурної школи XII—XIII&nbsp;ст.]]
[[Файл:Marko Evangelist.jpg|міні|180px|праворуч|Євангеліст Лука ([[Володимир-Волинський|Володимир]], 13 ст., [[Волинське Євангеліє]]).]]

Галицько-Волинське князівство внаслідок свого географічного розташування та історичної долі перебувало під постійним впливом різних культур&nbsp;— християнської, європейської в тому числі західноєвропейської, латинської, франкської і німецької, [[католицизм|католицької]] і східноєвропейської, грецької, слов‘янської і руської, [[Православна церква|православної]] та степової, татарської, азійської, [[китаєцентризм|китаєцентричної]] та турецько-арабської, [[іслам]]ської культур. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції [[Київська Русь|Київської Русі]] й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав. Більшість відомостей про цю культуру маємо з писемних і археологічних джерел.

Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурному житті країни посідала Волинь, а місто [[Володимир-Волинський|Володимир]], давнішня цитадель Романовичів, прославилося завдяки діяльності князя Василька, якого літописець згадував як «книжника великого і філософа, якого не було у всій землі і після нього не буде». Цей князь розбудував [[Берестя]] і [[Кам'янець]], створив власну бібліотеку, спорудив чимало церков по всій Волині, яким дарував ікони і книги. Другим за значенням культурним центром був [[Галич]], відомий своїм митрополичим собором, церквою святого Пантелеймона, а також пам'ятками письменства&nbsp;— [[Галицько-Волинський літопис|Галицько-Волинським літописом]] та [[Галицьке євангеліє|Галицьким євангелієм]]. До найбільших і найвідоміших монастирів князівства входили [[Полонський монастир|Полонинський]], [[Богородичний монастир|Богородичний]] та [[Святопреображенський Спаський монастир|Спаський монастирі]].

Про [[архітектура|архітектуру]] князівства відомо небагато. Писемні джерела описують переважно церкви, не згадуючи світських будівель князів чи бояр. Даних археологічних розкопок не вистачає для точної реконструкції тогочасних споруд. Залишки храмів Галицько-Волинського князівства в поєднанні з записами літопису дають змогу стверджувати, що на західноруських землях залишалися міцними традиції [[Архітектура Київської Русі|руської архітектури]] Київської доби, але відчувалися нові віяння західноєвропейських архітектурних стилів.<ref>Літописець так описує зовнішнє і внутрішнє багатство церкви святого Іоана, спорудженої Данилом:<br/>''Звів також Данило церкву святого [[Іоанн Златоустий|Іоанна Златоустого]], красну і гожу. І споруда її була така: склепінь чотири; з кожного вугла&nbsp;— склепіння, і стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені були [[вітраж|склом римським]]; при вході у вівтар стояли два стовпи з цілого каменя, і на них&nbsp;— склепіння; а верх же вгорі прикрашений був зорями золотими на лазурі; внутрішній же поміст її був вилитий з міді і з чистого олова, так що блищав він, як дзеркало. Дверей же її двоє були прикрашені каменем тесаним&nbsp;— галицьким білим і зеленим холмським; різьблені одним умільцем Авдієм горорізьби їх були всяких барв і золоті; спереду ж їх на західних дверях був зроблений Спас, а на північних&nbsp;— святий Іоанн Златоустий, так що всі, хто дивився на них, дивувалися. Прикрасив Данило камінням дорогим, бісером і золотом також ікони, які він приніс із Києва, і образ Спаса і пресвятої Богородиці, що їх йому сестра Федора дала з київського монастиря святого Феодора; приніс він також ікону Стрітення з города Вручого од отця його Мстислава Мстиславича. Диву подібні були образи сі, що погоріли в церкві святого Іоанна; один архангел Михаїл зостався з чудових тих ікон. І дзвони Данило приніс із Києва, а інші тут вилив…'' [http://litopys.org.ua/litop/lit24.htm Галицько-Волинський Літопис. Переклад Л.Махновця. Роки 1245—1260. Бл. 1237] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070927200935/http://litopys.org.ua/litop/lit24.htm |date=27 вересня 2007 }}</ref>.

[[Образотворче мистецтво]] князівства перебувало під сильним впливом [[Візантійське мистецтво|візантійського]]. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14-15 століть<ref>''Логвин Г.'' [http://www.art.lutsk.ua/art/volvol/tkt12.htm Живопис Волині XI—XV століть] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080121012443/http://www.art.lutsk.ua/art/volvol/tkt12.htm |date=21 січня 2008 }} // Образотворче мистецтво.&nbsp;— 1972.&nbsp;— №&nbsp;1.</ref>. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури через її зв'язок з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах, що ймовірно свідчить про католицькі впливи на майстрів західноруських земель. Моду у декоративному мистецтві, особливо у обробці зброї і військових знарядь, диктували азійські країни.

Починаючи з 13 століття, на території князівства поширилася нова для Русі культура західноєвропейського [[Лицарство|лицарства]]. Галицько-волинські князі і бояри неодноразово проводили [[Лицарський турнір|лицарські турніри]], які називалися «іграми». Разом з різними запозиченнями у військовій справі, розвитком міждержавної торгівлі та проведенням активної зовнішньої політики, на руських землях поширились [[латина]], універсальна мова західноєвропейського цивілізаційного простору.

Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західноруські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і шляхта шукали протидію агресії зі Сходу<ref name=":2"/>.

== Див. також ==
* [[Подільське князівство]]
* [[Львівське королівство]]
* [[Руська корона]]
* [[Королівство Галичини та Володимирії]]
* [[Шипинська земля]]
* [[Буковина]]
* [[Покуття]]

== Примітки ==
{{reflist|3}}

== Бібліографія ==

=== Джерела ===
* {{ПСРЛ|2}}
* {{Літопис руський}}
* {{Купчинський 2004}}
* Галицкий исторический сборник.&nbsp;— 1854. Вып. 2.
* Zubrzycki D. Kronika miasta Lwowa. Lwów, 1844.

=== Монографії ===
* [[Крип'якевич Іван Петрович|Крип'якевич, І. П.]] [http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv02.htm Галицько-Волинське князівство].&nbsp;— К., 1984.
* Андрияшев А.&nbsp;М.&nbsp;Очерки истории Волынской земли до конца XIV&nbsp;ст.&nbsp;— К., 1887.
* Болеслав-Юрий II, князь всей Малой Руси. Сборник материалов и исследований.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1907.
* {{ВойтовичКД}}
* Иванов П.&nbsp;А.&nbsp;Исторические судьбы Волынской земли с древнейших времен до конца XIV века.&nbsp;— Одесса, 1895.
* Ідзьо В. Українська держава в ХІІІ столітті. Наукове видання.&nbsp;— Івано-Франківськ: «Сімик», 2015&nbsp;р.&nbsp;— 260с. ([http://2761d2619889a45.ua.s.siteapi.org/docs/6026ef55d06baa80bd78d398a46013f613100a49.pdf link])
* Материалы для истории и этнографии края. Волынския губернския ведомости, 1854.
* Пашуто В.&nbsp;Т.&nbsp;Очерки по истории Галицко-Волынской Руси.&nbsp;— Москва, 1950.
* Руссов С. Волынские записки сочинінные Степаном Руссовым в Житомире.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1809.
* [[Смирнов Михайло Павлович|Смирнов М. П.]] Судьбы Червоной или Галицкой Руси до соединения ее с Польшею.&nbsp;— СПб., 1860.
* Українські землі часів короля Данила Галицького: церква і держава: Ст. й матеріали / ред.: В. Гаюк; Ін-т релігієзнавства&nbsp;— філ. Львів. музею історії релігії, Львів. від-ня Ін-ту укр. археографії та джерелознавcтва ім. М.Грушевського.&nbsp;— Л. : Логос, 2005.&nbsp;— 148 c.
* Шабульдо Ф.&nbsp;М.&nbsp;Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. К. : Наукова думка, 1987.
* [[Август Бельовський|Bielowski A]]. Halickowlodzimierskie księstwo.&nbsp;— Biblioteka Ossolińskich., t. 4.
* Bielowski A. Królewstwo Galicji'' (o starem księstwie Halickiem).&nbsp;— Biblioteka Ossolińskich, 1860, t. 1
* Gebhard L. A. Geschichte des Konigreiches Galizien, Lodomerien und Rotreussen.&nbsp;— Pest, 1778;
* Engel J. Ch. Geschichte von Halitsch und Vlodimir.&nbsp;— Wien, 1792.
* Harasiewicz M. Annales ecclesiae Ruthenae. Leopoli, 1862.
* [[Гарасевич Михайло Григорович|Harasiewicz M]].'' Berichtigung der Umrisse zu einer Geschichte der Ruthenen. Wien, 1835.
* Hoppe L A. Geschichte des Konigreiches Galizien und Lodomerien.&nbsp;— Wien, 1792.
* Stecki J. T. Wołyń pod względem statystycznym, historycznym i archeologicznym.&nbsp;— Lwów, 1864.
* Zubrzycki D. Rys do historii narodu ruskiego w Galicji i hierarchii cerkiewnej w temże królewstwie.&nbsp;— Lwów, 1837.

=== Статті ===
* Lewicki A. Ruthenische Teilfürstentümer // Österreichische Monarchie im Wort und Bild Galizien.&nbsp;— Wien, 1894.
* Siarczyński F. Dzieje księstwa niegdyś Przemyślskiego // Czasopism naukowy Biblioteki im. Ossolińskich.&nbsp;— 1828.&nbsp;— N 2/3.
* Siarczyński F. Dzieje niegdyś księstwa Belzkiego i miasta Belza // Czasopism naukowy Biblioteki im. Ossolińskich.&nbsp;— 1829.&nbsp;— N 2.
* [[Гречило Андрій Богданович|Гречило, А.]] [https://www.academia.edu/22981246/Гречило_А_Становлення_символів_Руського_королівства_друга_половина_ХІІІ_початок_ХІV_ст_версії_міфи_й_традиція_Доба_короля_Данила_в_науці_мистецтві_літературі_Львів_2008_С_260_276 Становлення символів Руського королівства (друга половина ХІІІ&nbsp;— початок ХІV&nbsp;ст.): версії, міфи й традиція // ''Доба короля Данила в науці, мистецтві, літературі''. Львів, 2008. С. 260—276.]

=== Довідники ===
* {{ЕІУ|5|173|стаття=Королівство Русь|автор статті=[[Ісаєвич Ярослав Дмитрович|Ісаєвич Я. Д.]]|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Korolivstvo_Rus}}
* {{ЕІУ|2|34—36|стаття=Галицько-Волинське князівство|автор статті=[[Котляр Микола Федорович|Котляр М. Ф.]]|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Galycko_Volynske_knjazivstvo}}
* [http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm Довідник з історії України]. За ред. І. Підкови та Р. Шуста.&nbsp;— К. : Генеза, 1993.
* [http://leksika.com.ua/15690503/ure/galitsko-volinske_knyazivstvo Галицько-Волинське князівство] // {{Юридична енциклопедія|1}}

== Посилання ==
{{Вікіпосилання
|Тема               = Галицько-Волинське князівство
|Портал             = Галичина
|Портал-зображення  = Alex K Halych-Volhynia.svg
|Вікісховище        = Halych-Volhynia
|Вікіцитати         = Галицько-Волинське князівство
}}
* [http://litopys.org.ua/oldukr/galvxleb.htm Галицько-Волинський Літопис. Острозький (Хлєбниковський) список].
* [http://litopys.org.ua/psrl3235/lytov.htm Литовсько-білоруські літописи].
* [https://web.archive.org/web/20091229050742/http://kep.tar.hu/mollach/50207264 Ілюстрації з «Chronicon Pictum»].
* [http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv18.htm Перелік джерел за «''Крип'якевич І.'' Галицько-волинське князівство.&nbsp;— Київ, 1984»].
* [https://archive.org/stream/istoriyaderzhavnosti#page/n15/mode/2up Галицько-Волинське князівство] // Історія державності та правові пам'ятки України: довідник / Т.&nbsp;А.&nbsp;Михайлів, Т.&nbsp;В.&nbsp;Михайлів.&nbsp;— Х. : Основа, 2013.&nbsp;— 93 с.&nbsp;— (Бібліотека журналу «Історія та правознавство» ; вип. 12 (120).&nbsp;— С. 14—15.
* [https://web.archive.org/web/20081209023156/http://www.dt.ua/3000/3150/33129/ Ісаєвич Я. Князь і король Данило та його спадкоємці] // Дзеркало тижня. 2001, №&nbsp;48 (372).
* [http://litopys.org.ua/krypgvol/gvol.gif Карта Галицько-Волинського князівства].
{{Бібліоінформація}}

{{Історія України}}
{{Україна в темах}}
{{Портали|Історія України}}
{{Медаль|з історії}}

[[Категорія:Галицько-Волинське князівство| ]]
[[Категорія:Середньовічні держави України]]
[[Категорія:Середньовічні держави Білорусі]]
[[Категорія:Історія Центральної Європи]]
[[Категорія:Середньовічні держави Європи]]
[[Категорія:Держави і території, засновані 1199]]
[[Категорія:Колишні королівства]]
[[Категорія:Зникли 1349]]