Перегляд вихідного коду сторінки Галицько-Волинське князівство

{{Infobox Former Country
|native_name            = Галицько-Волинське Князівство
|common_name            = України
|conventional_long_name = 
|continent              = Європа
|region                 = Україна
|year_start             = 1199
|year_end               = 1349
|date_start             = [[1199]]
|date_end               = [[1349]]
|event_start            = <small>Утворення князівства</small>
|event1                 = <small>Повторне об'єднання</small>
|date_event1            = 1238
|event2                 = <small>Вторгнення монголів</small>
|date_event2            = [[1240]]—[[1241]]
|event3                 = <small>Коронація Данила</small>
|date_event3            = 1253
|event4                 = <small>Створення митрополії</small>
|date_event4            = 1303
|event_end              = <small>Поглинення Польщею</small>
|image_coat             = Alex K Halych-Volhynia.svg
|coa_size               = 77px
|symbol                 = Герб України
|image_flag             = Alex K Halych-Volhynia-flag.svg
|flag                   = Прапор України
|image_map              = Alex K Halych-Volhynia general.png
|image_map_caption      = Галицько-Волинське князівство у 13 — 14 ст.
|religion               = [[християнство]] ([[православ'я]], [[католицизм]])
|capital                = [[Володимир-Волинський|Володимир]]
|government_type        = монархія
|legislature            = 
|title_leader           = [[Галицько-Волинські князі|князі]], [[король|королі]]
|leader1                = [[Роман Мстиславич]]
|year_leader1              = [[1199]]—[[1205]]
|leader2                = [[Данило Галицький]]
|year_leader2              = [[1211]]—[[1264]]
| leader3               = [[Лев Данилович]]
| year_leader3             = [[1293]]–[[1301]]
| leader4               = [[Юрій Львович]]
| year_leader4             = [[1301]]–[[1308]]
| leader5               = [[Андрій Юрійович]] та<br /> [[Лев Юрійович]]
| year_leader5             = [[1308]]–[[1323]]
| leader6               = [[Юрій-Болеслав Тройденович|Юрій II]]
| year_leader6             = [[1323]]–[[1340]]
| leader7               = [[Любарт Гедимінович]]
| year_leader7             = [[1340]]–[[1349]]
|year_deputy1           = 
|common_languages       = [[руська мова|руська]], [[латина]], [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янська]]
|currency               = [[Історія української гривні|гривня]]
}}
'''Га́лицько-Воли́нське князівство''', або '''Ру́ське королі́вство''' ({{lang-la|Regnum Russiæ<ref>[https://library.hungaricana.hu/hu/view/KozMagyOkmanytarak_Codex_Diplomaticus_Tom_9_vol_4/?pg=30&layout=s XXXI] / {{iw2|Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis||hu}}. Tomi IX. Volvmen 4. Ab Anno Christi 1367—1374. Budae, 1834.&nbsp;— 1004 S.</ref> / Rusie}}<ref name=az>Regnum Rusie, [https://books.google.com.ua/books?id=vTwgAAAAQBAJ&pg=PA263&lpg=PA263&dq=%22Regnum+Rusie%22&source=bl&ots=LlEJQomJCz&sig=ACfU3U36XF8ennE-Qe7j0IffRqK1qe3LoA&hl=uk&sa=X&ved=2ahUKEwjpgc7Byd7jAhXElosKHSoCDxEQ6AEwBXoECAkQAQ#v=onepage&q=%22Regnum%20Rusie%22&f=false S. 263], «C. XXVI. De alia divisione Scithie» (nach {{iw2|Paulinus Minorita||it|Paolino Minorita}}, De mapa mundi (1320). Ms. Biblioteca Apostolica Vaticana lat. 1960 fol. 16v) / ''Anna Dorothee von den Brincken''. «… ut describeretur universus orbis». Zur Universalkartographie des Mittelalters, S. 249—278 in: Albert Zimmermann (Hrsg.), [https://www.enzyklothek.de/zimmermann-hg-1970-%E2%80%93-methoden-in-wissenschaft-und-kunst Methoden in Wissenschaft und Kunst des Mittelalters] / Mediävistentagung, vom Thomas-Institut der Universität Köln veranstaltet im Jahre 1968 ([https://www.degruyter.com/view/serial/16137 Miscellanea Mediaevalia], Tom 7), De Gruyter, Berlin, 1970.&nbsp;— 358 S.</ref>)&nbsp;— середньовічна [[монархія|монархічна]] держава у [[Східна Європа|Східній Європі]]. Існувало у 1199—1349 роках. Керувалася князями і королями із династій [[Рюриковичі]]в, [[П'ясти|П'ястів]] та [[Гедиміновичі]]в. Утворене волинським князем [[Роман Мстиславич|Романом Мстиславичем]] внаслідок приєднання [[Галицьке князівство|Галицького князівства]] у 1199. Після [[Коронація|коронації]] [[Данило Галицький|Данила Романовича]] у 1253, стало [[Королівство Русі (назва)|Руським королівством]], спадкоємцем [[Київська Русь|Київської]] династії, продовжувачем [[Європа|європейських]], руських політичних і культурних традицій.

Одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості [[Київська Русь|Русі]]. До його складу входили [[Галицьке князівство|Галицька]], [[Перемишльське князівство|Перемишльська]], [[Звенигородське князівство|Звенигородська]], [[Теребовлянське князівство|Теребовльська]], [[Волинське князівство|Володимирська]], [[Луцьке князівство|Луцька]], [[Белзьке князівство|Белзька]], [[Холмщина|Холмська]] та [[Берестейська земля|Берестейська]] землі, [[Пониззя]] (пізніше [[Поділля]]) а також територія між [[Східні Карпати|Східними Карпатами]], [[Дністер|Дністром]] і [[Дунай|Дунаєм]]&nbsp;— [[Шипинська земля|Шипинська]] та [[Берладська земля|Берладська]] землі, на яких згодом виникло [[Молдавське князівство]].

Проводило активну зовнішню політику в [[Східна Європа|Східній]] і [[Центральна Європа|Центральній Європі]]. Головними ворогами (конкурентами) були [[Королівство Польське (1025—1385)|Польща]], [[Королівство Угорське (1000 — 1526)|Угорщина]], з середини XIII століття&nbsp;— [[Золота Орда]] і [[Литва]]. Для протидії сусідам неодноразово укладались союзи із [[Католицтво|католицьким]] [[Папа Римський|Римом]] і [[Тевтонський орден|Тевтонським Орденом]].

Занепало внаслідок династичної кризи, надмірно сильні позиції [[бояри|боярської]] [[Шляхта|шляхти]] у політиці. У [[1340]] році, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства [[Юрій II Болеслав|Юрія ІІ Болеслава Тройденовича]], розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за [[Війна за галицько-волинську спадщину|галицько-волинську спадщину]]. У 1349 році королівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця: [[Галичина]] була поглинута сусіднім Польським королівством, а [[Волинське князівство|Волинь]] поступово [[Інкорпорація (право)|інкорпорована]] [[Гедиміновичі|Гедиміновичами]] до [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] після смерті останнього [[Король Русі|руського короля]] та волинського князя [[Любарт-Дмитро|Любарта]]. Угорщина не визнала зайняття Галицької землі Польщею у 1387&nbsp;р. У 1434 році на його території було створено [[Руське воєводство|Руське]], а в [[1462]]&nbsp;— [[Белзьке воєводство]].

== Назва ==
* '''Руське королівство''', або '''[[Королівство Руси]]''' ({{lang-la|Regnum Russiæ}})&nbsp;— офіційна назва з 1254 року; відома у джерелах ХІІІ—XV&nbsp;ст.
* '''Князівства Руської землі&nbsp;— Галичини та Волині''' (перша половина XIV століття)<ref>М. Грушевський подає короткий опис грамот князів Андрія та Лева: ''З 9 серпня 1316&nbsp;р. маємо грамоту видану вже самими Юриєвичами, що називають в нїй себе '''Dei gracia duces tocius terre Russie&nbsp;— Galicie et Lademirie''', й відновляють союз з пруськими лицарями. […] Потім, з 1320&nbsp;р. ми маємо дві грамоти самого Андрія, видані в Володимирі, і він зве себе '''dux ladimirie et dominus Russie''' (в другій&nbsp;— '''dux ladomiriensis et dominus terre Russie'''), отже Галичини в титулї нема, як в грамотї братів 1316&nbsp;р.; з сього б найбільше простий був вивід, що Андрій як старший дістав Волинь, а Лев&nbsp;— Галичину''. Див.: М. Грушевський. [http://litopys.org.ua/hrushrus/iur30107.htm Історія України-Руси. Том III. Розділ I.]</ref>
* '''Королівство Галичини та Волині''' ({{lang-la|Regnum Galiciae et Lodomeriae}})&nbsp;— угорська назва.
* '''Га́лицько-Воли́нське князівство'''&nbsp;— назва, що походить від імені австрійського [[Королівство Галичини та Володимирії|Королівства Галіції і Лодомерії]] нового часу. Закріпилася у сучасній західній та російської історіографії, всупереч назвам, що зустрічається у джерелах ХІІІ—XV&nbsp;ст., а також титулатурі руських князів і королів.
* '''Галицько-Волинська держава'''&nbsp;— в українській історіографії для уникнення термінів «князівство» або «королівство».
* '''Держава Романовичів'''<ref>Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького / Авт. кол.: В.&nbsp;М.&nbsp;Горобець, М.&nbsp;М.&nbsp;Волощук, А.&nbsp;Г.&nbsp;Плахонін, Б.&nbsp;В.&nbsp;Черкас, К.&nbsp;Ю.&nbsp;Галушко. ‒ Х., 2016. ‒ 352 с.</ref>.

== Символіка ==

=== Герб та прапор ===
[[Файл:Alex K Yuri Boleslav seal 2.png|thumb|200px|right|[[Печатка Юрія Львовича]]. Поч. XIV&nbsp;ст.]]
Найдавніші відомості про державно-династичні герби Держави Романовичів походять від середини ХІІІ століття. У писемних джерелах наявні звістки про печатки «з зубом», які були при грамотах князя Лева<ref>Книш Я. [http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/19/110Knush.pdf Sigillum Leonis] // Княжа доба: історія і культура.&nbsp;— Львів, 2010.&nbsp;— Вип. 3.&nbsp;— С. 260.</ref>. У геральдичній поемі Конрада фон Муре «Clipearium Teutonicorum» вміщено опис герба одного з руських правителів&nbsp;— «Червоний повстяний капелюх у білому полі Руського короля, народ якого проживає далеко від Рейну»<ref>Однороженко О. [https://sigillum.com.ua/geraldyka/majsternya-2/ Майстерня геральдики] // IASH </ref>. Варіанти зображення цього герба бачимо у [[Цюрихський Гербовник|Цюрихському гербовому сувої]]<ref>[http://www.e-codices.unifr.ch/de/list/one/snm/AG002760 Zürcher Wappenrolle (um 1330—1345) Schweizerisches Nationalmuseum, AG 2760.]</ref>. В науковій літературі поширена думка, що «знак у вигляді зуба», «повстяний капелюх» являють собою переосмислення зображення [[тризуб]]оподібного знаку<ref>Див. хоча б: Однороженко О. «Clipearium Teutonicorum» і «Zuricher Wappenrolle» та їх значення для вивчення Руської державної геральдики другої половини ХІІІ&nbsp;— початку ХІV&nbsp;ст. / О. Однороженко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр.&nbsp;— 2009.&nbsp;— Вип. 16.&nbsp;— С. 25-26.</ref>.
[[Файл:Lev2 Halic.jpg|міні|200px|ліворуч|Печатка [[Лев Юрійович|Лева Юрійовича]]. XIV&nbsp;ст.]]
Король Юрій Львович використовував [[Печатка Юрія Львовича|печатку]], на лицевій стороні якої зображений король на троні, на зворотній&nbsp;— озброєний вершник, що тримає щит із зображенням лева, який ніби спинається на скелю. Ймовірно, з іменем короля Юрія пов'язана поява державного герба з зображенням хреста святого Юрія<ref>Однороженко О. [https://sigillum.com.ua/geraldyka/majsternya-2/ Майстерня геральдики] // IASH </ref>. На портолані Анджеліно Дульсерта, датованому 1339 роком, над Львовом намальований зелений прапор з червоним хрестом і півмісяцем<ref>
[https://www.bl.uk/collection-items/portolan-chart-attributed-to-angelino-dulcert Portolan chart attributed to Angelino Dulcert (mid-14th century) British Library, Additional MS. 25691.]</ref>. Схожий прапор бачимо у списках [[Книга знань про всі королівства|«Книги знань про всі королівства землі і володіння, які є у світі»]]<ref>[http://bdh-rd.bne.es/viewer.vm?id=0000043289&page=10 Libro del conocimiento de todos los reinos, tierras y señoríos… [Manuscrito] (entre 1401 y 1500?) Biblioteca Nacional de España.]</ref>. У XIV столітті один з руських володарів карбував монети, на аверсі яких зображений хрест, на реверсі&nbsp;— лев<ref>Книш Я. [http://nbuv.gov.ua/UJRN/Uks_2013_23_11 Монети Галицько-Волинської держави / Я. Книш // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність].&nbsp;— 2013.&nbsp;— Вип. 23.&nbsp;— С. 101—113.</ref>. Зображення срібного хреста на червоному полі згодом виконуватиме роль земельного герба Волині.
[[Файл:Volodymyr.JPG|міні|200px|ліворуч|Печатка міста Володимира або державна печатка першої половини XIV століття.]]
На думку О. Однороженка, від початку XIV століття в основі гербів столичних міст Володимира і Львова перебували сюжети похідні від державних гербів<ref>Однороженко О. [https://sigillum.com.ua/geraldyka/majsternya-2/ Майстерня геральдики] // IASH</ref>. На печатці Львова бачимо лева в міській брамі, на печатці Володимира&nbsp;— озброєного вершника з німбом (постать святого Юрія на коні), що проколює списом крилатого змія<ref>Однороженко О. [https://sigillum.com.ua/geraldyka/majsternya-2/ Майстерня геральдики] // IASH </ref>. Зображення постаті святого Юрія на коні згодом фігуруватиме як династичний герб руських князів під назвою «[[Погоня руська]]».

== Джерела та історіографія ==

=== Джерела ===

Основними джерелами для вивчення історії Галицько-Волинського князівства є місцеві та іноземні літописи, описи подорожей, нечисленні [[грамоти]], дані археологічних розкопок.

Початковий період історії Галичини і Волині в період перших [[Ростиславичі Галицькі|Ростиславичів]] висвітлює «[[Повість временних літ|Повість минулих літ»]], а події [[1117]]–[[1199]] розкриває [[Київський літопис]]. Добу [[1205]]–[[1292]] охоплює [[Галицько-Волинський літопис]], що умовно поділяється на дві частини&nbsp;— правління [[Данило Галицький|Данила Романовича]] і княжіння [[Володимир Василькович|Володимира Васильковича]].

До основних джерел іноземного походження, що висвітлюють історію [[Галичина|Галичини]] і [[Волинь|Волині]], належать:
* польські [[Хроніка Галла|хроніки Галла]] [[XII століття|12 століття]], [[Хроніка Вінцентія Кадлубека|Вінцентія Кадлубека]] [[13 століття]], [[Хроніка Яна Длугоша|Яна Длуґоша]] [[15 століття]];
* «[[Chronica Boemorum]]» [[Козьма Празький|Козьми Празького]] (1125);
* німецька [[хроніка Тітмара Мерзебурзького]] [[ХІ]] століття;
* угорські [[Хроніка Яноша Туроці|хроніки Яноша Туроці]] [[XV століття]], «[[Chronicon Pictum]]».
<br/>Про останні роки Галицько-Волинського князівства дають відомості польські літописи ''Янка з Чарнкова, Траска,'' [[Малопольський літопис]], чеські [[хроніка Франтішека Празького|хроніки Франтішека з Праги]], угорська [[Дубницька хроніка]].

Цінними є грамоти Володимира Васильковича 1287 року і [[Мстислав Данилович|Мстислава Даниловича]] (1289), що вписані до Галицько-Волинського літопису, та оригінали грамот Андрія і Льва Юрійовичів (1316—1325) та Юрія II (1325—1339).<ref>Крип'якевич 1984: 9—10.</ref>

=== Історіографія ===
Перші дослідження, присвячені історії Галичини і Волині, з'явилися наприкінці [[18 століття]] (роботи [[австрійська імперія|австрійських]] істориків Гебгарда, Гоппе та Енґеля). На початку [[19 століття]] польський історик Сярчинський видав праці з історії [[Перемишльське князівство|князівств Перемиського]] і [[Белзьке князівство|Белзького]], [[Гарасевич Михайло Григорович|Михайло Гарасевич]] скомпілював матеріали з історії Церкви в Галичині.

Першим істориком, який написав наукову «Историю древняго Галичско-русского княжества» у трьох частинах (1852—1855) був [[Зубрицький Денис Іванович|Денис Зубрицький]]. Йому наслідував [[Петрушевич Антоній Степанович|Антоній Петрушевич]], який 1854 у статті «Обзор важнейших политических и церковных происшествий в Галицком княжестве c половины XII до конца XIII&nbsp;ст.» дав загальний огляд історії Галичини. 1863 професор [[Львівський університет|Львівського університету]] [[Шараневич Ісидор|Ісидор Шараневич]] вперше на основі історичних, [[археологія|археологічних]] і [[топоніміка|топонімічних]] джерел видав у Львові «Історію Галицько-Волинської Русі від найдавніших времен до року 1453». Його роботу продовжили історики Смірнов, Бєльовський та Левицький.

У першій половині XIX століття історію Волині та [[Холмщина|Холмщини]] досліджували Руссов, [[Максимович Михайло Олександрович|Михайло Максимович]], Комашко, Перлштейн і Вербицький, Стецький, Крушинський та інші. Їхні праці мали оглядово-популярний характер. 1885 у [[Варшава|Варшаві]] вийшла спеціалізована робота Лонгинова «Червенские городы, исторический очерк, в связи c этнографией и топографией Червоной Руси», присвячена історії Холмщини. Давня історія Волині була висвітлена 1887 в праці Андріяшева, 1895 в монографії Іванова.

Більшість праць XIX століття висвітлювали переважно політику Галицько-Волинського князівства, оминаючи соціально-економічну тематику. Історія Галичини і Волині розглядалася через призму політичного буття [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]], [[Російська імперія|Російської імперії]], легалізуючи права і претензії цих імперій на вищезгадані землі.

Після [[Радянська анексія західноукраїнських земель|анексії західноукраїнських земель]] [[СРСР]] 1939 тема Галицько-волинського князівства була піднята радянською історіографією. Дослідники [[XX століття]] приділяли головну увагу переважно соціально-економічній проблематиці. Нові підходи до висвітлення історії князівства були представлені в роботах [[Греков Борис Дмитрович|Бориса Грекова]], Пічети, [[Пашуто Володимир Терентійович|Володимира Пашуто]]. 1984 вийшла у світ перша фундаментальна монографія з історії Галицько-волинського князівства під авторством [[Крип'якевич Іван Петрович|Івана Крип'якевича]]<ref>Крип'якевич 1984: 10—13.</ref>.

== Територія і демографія ==

=== Кордони ===
Галицько-Волинське князівство було утворене наприкінці XII століття об'єднанням [[Галицьке князівство|Галицького]] та [[Волинське князівство|Волинського князівств]]. Землі простягалися в басейнах рік [[Сян]]у, Верхнього [[Дністер|Дністра]], [[Західний Буг|Західного Богу (Бугу)]]. Князівство межувало на сході з руськими [[Турівське князівство|Турово-Пінським]] і [[Київське князівство|Київським]] князівствами, на півдні&nbsp;— з [[Берладське князівство|Берладдю]], згодом [[Золота Орда|Золотою Ордою]], на південному заході&nbsp;— з [[Королівство Угорське (1000 — 1526)|Угорським королівством]], на заході&nbsp;— з [[Королівство Польське (1025–1385)|Польським королівством]], на півночі&nbsp;— з [[Велике князівство Литовське|Литвою]], [[Тевтонський орден|Тевтонським орденом]], [[Полоцьке князівство|Полоцьким князівством]].

[[Карпати|Карпатські гори]] на південному заході були природним кордоном Галицько-Волинського князівства (відділяли від Угорщини). У [[1320-ті|1320-х]] цей кордон було відсунуто південніше у зв'язку з приєднанням галицькими князями [[Закарпаття]]. Західний кордон з Польщею затвердився по лінії, що проходила річками Яселкою, [[Віслок]]ом і [[Сян]]ом, також суходолом на 15-30&nbsp;км на захід від ріки [[Вепр]]. Попри тимчасові захоплення поляками [[Надсяння]] і приєднання Любліна русичами, західний кордон Галицько-Волинського князівства був доволі стабільним. Північна межа князівства пролягала ріками [[Нарва (притока Вісли)|Нарвою]] та [[Ясельда|Ясельдою]], на півночі [[Берестейська земля|Берестейської землі]] і часто змінювалася через перманентні війни з Литвою. Східний кордон з Турово-Пінщиною і Київщиною проходив через [[Прип'ять]], [[Стир]], правим берегом ріки [[Горинь|Горині]], з кінця XI&nbsp;ст.&nbsp;— по річці [[Случ (притока Горині)|Случ]]. Південна межа Галицько-Волинського князівства починалась у верхів'ях [[Південний Буг|Південного Бугу]] і сягала верхів'їв [[Прут]]у і [[Серет (притока Дунаю)|Серету]]. Ймовірно, з XII по XIII століття територія сучасного [[Поділля]], [[Молдова|Молдови]] і Нижнього [[Дунай|Дунаю]] також була залежною від галицьких князів<ref>У [[1130]]–[[1140]] галицький князь [[Іван Ростиславич]] заснував на Дунаї [[Берладське князівство]]. У «[[Слово о полку Ігоревім|Слові о полку Ігоревім»]] згадується, що Ярослав Осмомисл «зачинив Дунаєві ворота, рядить суди до Дунаю». [[Список городів руських, дальніх і ближніх]] кінця XIV століття зараховує до руських міста в Молдові, на Нижньому Дунаю</ref>.
{| border="0" cellpadding="2" cellspacing="2" align="center"
|-frame
|{{Галицько-Волинське князівство}}
|-
|}

=== Внутрішній поділ ===
Починаючи з [[1199]], межа між Галицьким і Волинським князівствами залишалася по галицькій стороні міста [[Любачів]], [[Львів]], [[Гологори|Голі Гори]], [[Пліснесько|Пліснеськ]], по волинській&nbsp;— [[Белз]], [[Буськ]], [[Кременець|Крем'янець]], [[Збараж]], [[Тихомль]]. Територія обох князівств поділялася на окремі землі або князівства.

[[Волинь]] утворювала одне [[Володимирське князівство]] зі стольним градом [[Володимир-Волинський|Володимиром]], яке в результаті міжусобиць і спадкових поділів володінь було подрібнене на менші удільні князівства. Серед них: [[Луцьке князівство]] з центром у [[Луцьк]]у, [[Дорогобузьке князівство]] з центром у [[Дорогобуж (село)|Дорогобужі]] та [[Пересопницьке князівство]] з центром у [[Пересопниця|Пересопниці]] на сході, [[Белзьке князівство]] з центром у [[Белз]]і на півдні, [[Червенське князівство]] з центром у [[Червен]]і на південному заході, [[Холмське князівство]] з центром у [[Холм]]і на заході, [[Берестейське князівство]] з центром у [[Берестя|Бересті]] на півночі.

[[Галичина]] складалась з чотирьох основних князівств, які ліквідовувались при сильній княжій владі і виникали за її послаблення. Цими князівствами були: [[Галицьке князівство]] з центром у [[Галич]]і у серці [[Підкарпаття]], [[Звенигородське князівство]] з центром у [[Звенигород (Пустомитівський район)|Звенигороді]] на півночі, [[Перемишльське князівство]] з центром у [[Перемишль|Перемишлі]] на заході, [[Теребовльське князівство]] з центром у [[Теребовля|Теребовлі]] на північному сході. У середині XIII століття (час правління [[Данило Галицький|Данила Романовича]]) усі 4 землі [[Підкарпаття]] були об'єднані в рамках одного Галицького князівства. Складовою Галичини були також землі над середнім Дністром, що називалися з XIII століття Пониззям, пізніше&nbsp;— [[Поділля]]м<ref>Крип'якевич 1984: 21—37.</ref>.

Поділ на малі землі-князівства зберігався до кінця [[13 століття]]. Пізніше зустрічаються лише назви Галичини і Володимирії як назви двох складових частин Галицько-Волинського князівства.

=== Населення ===
Джерел, на основі яких можна провести підрахунки населення Галицько-Волинського князівства, не збереглося. У Галицько-Волинському літописі є згадки про проведення князями переписів і укладання списків підконтрольних міст і сіл, проте дані самих переписів відсутні, а списки населених пунктів, зазвичай, не повні. Відомо, що галицько-волинські князі часто практикували переселення мешканців з завойованих земель до Володимирщини, [[Холмщина|Холмщини]] і Галичини. Населення цих територій також збільшувалось внаслідок прибуття [[біженець|біженців]] з південних і східних князівств Русі, які «тікали з татар».

На основі історичних документів та топографічних назв можна припустити, що третина або більше поселень Галичини і Волині, які існують нині, виникла не пізніше доби Галицько-Волинського князівства, їхні жителі були переважно слов'янами-[[Русичі|русинами]]. Окрім них, існували нечисленні поселення, засновані полоненими [[Поляки|поляками]], «литовцями»&nbsp;— [[Прусси|прусами]], [[Ятвяги|ятвягами]], [[Литовці|литвинами]]; представниками кочових народів. У містах князівства існували ремісничо-купецькі колонії [[німці]]в, [[Вірмени|вірменів]], [[сурожці]]в<ref>Крип'якевич 1984: 18—20.</ref>, [[Історія євреїв в Україні|євреїв]].

== Політична історія ==

=== Західні землі Русі ===
[[Файл:St Volodymyr statue.jpg|міні|180px|праворуч|Святий Володимир, який приєднав землі Галичини і Волині до Руської держави ([[Пам'ятник Володимиру Великому (Лондон)|пам'ятник у Лондоні]]).]]
У [[6 століття|6]]&nbsp;— [[7 століття]]х на землях сучасних [[Галичина|Галичини]] і [[Волинь|Волині]] існували потужні [[родоплемінний союз|родоплемінні союзи]]. На початку 7 століття згадуються [[дуліби]], наприкінці століття&nbsp;— [[бужани]], [[черв'яни]], [[уличі]], [[білі хорвати]], землі яких мали по 200—300 поселень. До середини [[9 століття]] існувало об'єднання [[волиняни|волинян]], якому підлягали інші племена (мало великий авторитет серед слов'ян). Центрами таких племінних політичних об'єднань були укріплені «[[Городище (укріплення)|городища»]]. Відомо, що білі хорвати і дуліби виступали «толковинами», тобто союзниками [[русин]]ів у [[Русько-візантійська війна 907|поході Олега на Візантію]] [[907]].

Історики припускають, що на початку [[960-ті|960-х]] землі Галичини і Волині були приєднані до [[Київська Русь|Київської держави]] [[Святослав Ігоревич|Святославом І Завойовником]]; після його смерті [[972]] землі були захоплені сусідньою [[Королівство Польське|Польщею]]<ref>Крип'якевич 1984: 62—63.</ref>. [[981]] його син [[Володимир Святославич|Володимир І Святий]] повернув собі Галичину і Волинь, включно з [[Перемишль|Перемишлем]] і [[Червен]]ом; [[992]] підкорив білих хорватів, остаточно приєднав [[Підкарпаття]]. [[1018]] польський король [[Болеслав Хоробрий]] скористався міжусобицями руських князів, захопив [[Червенські міста]] (перебували під чужоземною окупацією 12 років; [[Ярослав Мудрий]] повернув у походах [[1030]]-[[1031]] рокiв). У наступні роки з Польщею був укладений мир, який залишав за Руссю Червен і Перемишль.

=== Князівства Галичини і Волині ===
На середину [[11 століття]] землі Галичини і Волині остаточно закріпилися у складі Руської держави. Серед них провідне місце посідала Волинь&nbsp;— багатолюдна земля з розвинутими містами, [[Торговий шлях|торговим шляхом]] на захід. Столицею усіх західноруських земель було місто [[Володимир-Волинський|Володимир]], де перебував княжий престол і єпископія. Київські монархи довгий час утримували ці стратегічно важливі території, оберігаючи їх від дроблення на удільні князівства<ref>Крип'якевич 1984: 58—68.</ref>

[[1084]] у землях Галичини вокняжилися [[Ростиславичі Галицькі|Ростиславичі]], почергово правили князі-[[ізгой|ізгої]] [[Рюрик Ростиславич (князь перемишльський)|Рюрик]], [[Володар Ростиславич|Володар]] і [[Василько Ростиславич|Василько]]. У результаті воєн з волинськими і київськими князями наприкінці 11 століття вони вибороли собі незалежні князівства. [[1141]] ці князівства були об'єднані сином Володара [[Володимирко Володарович|Володимирком]] в єдине удільне [[Галицьке князівство]] зі столицею в [[Галич]]і. Воно підтримувало зв'язок із київськими і суздальськими князями, та [[Половці|половцями]] для протистояння зазіханням волинських, польських, угорських правителів.

За правління сина Володимира [[Ярослав Осмомисл|Ярослава Осмомисла]] Галицьке князівство поставило під свій контроль землі сучасної [[Молдова|Молдови]], [[Придунав'я]]. Після смерті Ярослава [[1187]] бояри не захотіли приймати його синів князями; «скоївся великий заколот в Галицькій земли», у результаті якого вона була окупована угорськими військами короля [[Бела III|Бели III]]. За допомоги німецького імператора [[Фрідріх Барбаросса|Фрідріха Барбаросси]] й Польщі, Галич був повернутий останньому князю з гілки Ростиславичів&nbsp;— [[Володимир Ярославич (галицький князь)|Володимиру Ярославичу]]<ref>Крип'якевич 1984: 68—80.</ref>.

На противагу швидкому виокремленню Галичини в удільне князівство стратегічно важлива для Києва Волинь перебувала в залежності від нього до [[1160-ті|1160-х]]. Її виділення в окреме князівство розпочав київський князь [[Ізяслав Мстиславич]], онук [[Володимир Мономах|Володимира Мономаха]], який почувався непевно на київському престолі. Його син [[Мстислав II Ізяславич|Мстислав Ізяславич]] зумів зберегти Волинь у власності родини, і з того часу Волинська земля розвивалась як незалежне князівство<ref>Крип'якевич 1984: 80—82.</ref>.

=== Заснування єдиного князівства ===
[[Файл:Roman Mstyslavych.jpg|міні|180px|Роман Мстиславич&nbsp;— засновник Галицько-Волинського князівства.]]

Об'єднання Галичини і Волині було здійснено волинським князем [[Роман Мстиславич|Романом Мстиславичем]], сином [[Мстислав II Ізяславич|Мстислава Ізяславича]]. Скориставшись безладдям у [[Галич]]і, він вперше захопив його [[1188]], але не зміг утримати під натиском [[угорці]]в, які також вдерлися до галицької землі на заклик місцевих бояр. Вдруге Роман приєднав Галичину до Волині [[1199]] після смерті останнього галицького [[Володимир Ярославич (галицький князь)|князя]] з роду [[Ростиславичі]]в. Він жорстоко придушив місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам централізувати управління, і заклав основи єдиного Галицько-Волинського князівства.

Водночас князь Роман втрутився у боротьбу за [[Київ]]: здобув [[1204]], прийняв титул [[Великий князь Київський|Великого князя Київського]]; [[1202]], [[1204]] здійснив успішні походи на [[половці]]в, чим завоював популярність серед простого населення. На початку [[XIII століття]] князь Роман перетворився на наймогутнішого правителя [[Східна Європа|Східної Європи]], якого літописці називали «великим князем», «самодержцем усієї Руси» та «царем в Руській землі»<ref>{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv10.htm |title=Іпатський літопис. — С. 479, 536. Цитата за Крип'якевич 1984: 85. |accessdate=28 серпень 2007 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20070930182608/http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv10.htm |archivedate=30 вересень 2007 |deadurl=no }}</ref>. Реалізувати до кінця своїх планів він не зміг через війну з [[Королівство Польське|Польським королівством]], у якій [[Битва під Завихостом|загинув]] [[1205]]<ref>Крип'якевич 1984: 84—87.</ref>.

=== Міжусобиці ===
{{main|Війна за об'єднання Галицько-Волинського князівства}}
Через раптову смерть князя Романа у Галицько-Волинському князівстві утворився вакуум влади. Галичину і Волинь охопила низка безперервних міжусобиць, іноземних інтервенцій. Волинські дрібні князі унезалежнилися, галицькі бояри відмовилися визнавати владу малолітніх [[Романовичі]]в&nbsp;— [[Данило Романович|Данила]], [[Василько Романович|Василька]]. Під приводом захисту синів покійного князя Романа у справи князівства втрутилися сусіди&nbsp;— Польща й Угорщина.

Першими розпочали боротьбу за владу у Галицькому князівстві [[Володимир Ігорович|Володимир]], [[Святослав III Ігорович|Святослав]] та [[Роман Ігорович]]і&nbsp;— сини оспіваного у «[[Слово о полку Ігоревім|Слові о полку Ігоревім»]] новгород-сіверського князя [[Ігор Святославич|Ігоря Святославича]]<ref>дружина Ігоря була донькою легендарного галицького князя Ярослава Осмомисла, що легітимізувало вимоги Ігорових синів на галицький престол.</ref>. Вони утримувались в Галичині з [[1206]] по [[1212]], через конфлікт з боярською верхівкою зазнали поразки. В результаті цього, [[1213]] княжий престол у [[Галич]]і узурпував боярин [[Володислав Кормильчич]], лідер про-угорського угрупування галицької шляхти. Після його вигнання 1214 [[Андрій II (король Угорщини)|монархи Угорщини]] та [[Лешко I Білий|Польщі]], користуючись слабкістю галицьких земель, вдерлися до них і розділили між собою. Незабаром угорці пересварилися з поляками і заволоділи усією Галичиною.

Війну проти іноземців очолив [[Мстислав Удатний]]&nbsp;— виходець з дрібних київських князів (до того владарював у Новгороді). За допомоги половців розбив угорські війська у вирішальній [[Битва під Галичем (1221)|битві під Галичем]] [[1221]], визволив Галицьке князівство і став панувати. Задля укріплення свого положення князь Мстислав уклав союз з молодими Романовичами, під впливом проугорської партії галицьких бояр був змушений покинути князівство [[1228]] і заповів його угорському королевичу [[Андрій Андрійович|Андрію Андрійовичу]]<ref>Крип'якевич 1984: 88—91.</ref>.

<div style='text-align: center;'>
{| border="0" cellpadding="2" cellspacing="2" align="center"
|-frame
|[[Файл:Nte-kir-2andras.jpg|150px]]
|[[Файл:1000 Galitsky Udatny.jpg|150px]]
|[[Файл:Leszek Bialy.jpg|150px]]
|-
|<small>Угорський король Андрій II, завойовник Галичини.</small>
|<small>Мстислав Удатний, князь галицький (зліва).</small>
|<small>Краківський князь Лешко I, завойовник західної Волині.</small>
|}
</div>

Волинь по смерті князя Романа розпалася на дрібні удільні князівства, її західні землі були захоплені польськими військами. Законні володарі Галицько-Волинського князівства, малолітні [[Данило Романович|Данило]] і [[Василько Романович]]і утримували лише другорядні волості. 1215 вони спромоглися повернути собі [[Володимир-Волинський|Володимир]], 1219 здійснили перший успішний похід проти Польщі. 1227 Романовичі звільнилися з-під польського протекторату через смерть короля [[Лешко I Білий|Лешка I Білого]], розбили удільних волинських князів, до 1230 об'єднали у своїх руках Волинь. Князі Данило і Василько повернули половину земель, які належали їхньому батькові. Наступні 8 років вони воювали за свою другу «вотчину» Галичину (окуповану угорцями). 1238 князь Данило здобув Галич, вигнав іноземців, відновив Галицько-Волинське князівство<ref>Крип'якевич 1984: 92—94.</ref>.

=== Княжіння і королювання Данила Романовича ===
[[Файл:Митра перемиських єпископів.jpg|міні|250px|[[Митра перемиських єпископів]], так звана корона Данила Романовича.]]

Об'єднавши колишні володіння батька Романа, князі-брати [[Данило Романович|Данило]] і [[Василько Романович|Василько]] розподілили повноваження. Перший сів у Галичі, другий у Володимирі. Лідерство у цьому [[дуумвірат]]і належало Данилу як старшому синові Романа Мстиславича.

Перед ординською навалою на руські землі Галицько-Волинське князівство встигло розширити свої кордони. 1238 Данило Романович повернув північно-західні землі Берестейщини, захопив місто [[Дорогочин]] на півночі, який перебував у володінні [[Добжинський орден|добжинських хрестоносців]]<ref>Літопис записав слова Данила щодо захоплення цього міста: «''Не личить держати нашу батьківщину крижевникам'' (хрестоносцям), ''темпличам'' (тамплієрам), ''яких звуть соломоничами''». Іпатський літопис, с. 524. Цитата за: Крип'якевич 1984: 98. У 1241 році Дорогочин повстав проти князя Данила, бунт було придушено.</ref>, також у 1239 році приєднав до своїх земель Турово-Пінське і Київське князівства на сході, разом зі столицею Русі&nbsp;— [[Київ|Києвом]].

З приходом ординців позиції галицько-волинських князів похитнулися. 1240 було захоплено Київ<ref>Місто обороняв призначений Данилом [[тисяцький]] [[Дмитро (воєвода)|Дмитро]]</ref>, 1241 ординці вдерлися до Галичини і Волині, де сплюндрували безліч міст, включно зі стольними градами Галичем і Володимиром. Оскільки княжа влада не зуміла протистояти навалі, проти неї вкотре виступила боярська верхівка. Слабкістю князівства скористались західні сусіди, які спробували захопити Галич. У відповідь [[Романовичі]] захопили 1244 польський [[Люблін]], 1245-го розбили війська угорців, поляків, бунтівних бояр у [[битва під Ярославом|битві під Ярославом]]. Боярська опозиція була остаточно знищена, князь Данило зміг централізувати своє управління.

Посиленням позицій Галицько-Волинських земель були невдоволені у [[Золота Орда|Золотій Орді]], яка поставила вимогу передати їй Галичину. Не маючи сил протистояти ординцям, Данило Романович був змушений визнати [[сюзеренітет]] золотоординського [[хан (титул)|хана]] 1245, але добився підтвердження своїх князівських прав на Галицько-Волинські землі. Потрапивши у залежність від Орди, князь спрямував свій зовнішньополітичний курс на утворення антиординської коаліції держав. Для цього Данило Романович уклав союзи із Польщею, Угорщиною, [[Мазовія|Мазовією]] і [[Тевтонський орден|Тевтонським Орденом]], захопив [[Ятвяги|ятвязькі]] землі, [[Чорна Русь|Чорну Русь]] 1250—1253, чим ліквідував загрозу нападів литовців на Волинь. 1253 Данило прийняв у Дорогочині титул «Короля Руси» від [[Папа римський|папи]] [[Інокентій IV|Інокентія IV]], який обіцяв організувати [[хрестовий похід]] проти ординців. Став першим королем Руси-України, першим східнослов'янським королем.

Центральноєвропейські країни були нездатні протистояти Золотій Орді, їхні вояки не мали достатньої мотивації для походу у південноруські степи, на противагу біблейським землям [[Палестина|Палестини]]. Відповідно, попри сподівання короля Данила, коаліція не склалася і він змушений був самостійно воювати проти ординців. Перша війна 1254—1255 проти орд [[Куремса|Куремси]] була переможною, однак залучення ордою елітних військ полководця [[Бурундай|Бурундая]] 1259 змусило русинів капітулювати. За його наказом князі зруйнували замки у своїх землях, приєдналися до ординської виправи на Литву і Польщу.

У 1264 році король Данило помер, не змігши завершити визволення Галицько-Волинського князівства з-під ординської залежності<ref>Крип'якевич 1984: 93—105.</ref>.

=== Княжіння нащадків Данила ===
[[Файл:Europe in 1328.png|180px|міні|ліворуч|Країни Європи станом на 1328 рік.]]
[[Файл:Lev Danylovich of Halych.PNG|міні|180px|Лев Данилович на фоні Львова.]]
[[Файл:CasimirtheGreat.jpg|міні|180px|праворуч|[[Казимир III Великий|Казимир III]]&nbsp;— завойовник Галичини]]
У другій половині [[XIII століття]], по смерті короля Данила, князя Василька, галицько-волинські землі формально залишились однією державою, але всередині відбувалося суперництво між Волинню, яку очолював [[Володимир Василькович]], та Галичиною, якою правив [[Лев Данилович]]. Окремі незначні уділи мали інші сини Данила Галицького. [[Мстислав Данилович|Мстислав]] утримував [[Луцьк]], [[Шварно Данилович|Шварно]]&nbsp;— [[Холм]] з Дорогочином. Почався поступовий занепад Галицько-Волинської держави. У [[1270-ті|1270-х]] від неї відійшли [[Турово-пінське князівство|турово-пінська]] і [[Ятвяги|ятвязькі]] землі. Певною компенсацією було повторне захоплення Любліна 1289 та приєднання частини [[Закарпаття]] 1299.

За князювання Володимира і Лева Галицько-Волинське князівство залишалося васалом Золотої Орди, виконуючи роль її авангарду на Заході. 1286 відбувся руйнівний набіг ординців під час їхнього походу на Польщу<ref>''[[Томашівський Степан Теодорович|Томашівський С.]]'' [http://shron.chtyvo.org.ua/Tomashivskyi_Stepan/Ukrainska_istoria_Staryna_i_seredni_viky.pdf Українська історія. Нарис] {{Webarchive |url=https://web.archive.org/web/20131228114826/http://shron.chtyvo.org.ua/Tomashivskyi_Stepan/Ukrainska_istoria_Staryna_i_seredni_viky.pdf |date=28 грудень 2013 }}.&nbsp;— Львів&nbsp;: «Вчора і нині», 1919.&nbsp;— 155 с.&nbsp;— С. 104.</ref>.

На початку [[14 століття]] єдність Галицько-Волинського князівства була відновлена сином Лева, королем [[Юрій I Львович|Юрієм I]]. 1303 він домігся від [[Константинопольський патріарх|Константинопольського патріарха]] визнання окремої [[Галицька митрополія|Галицької митрополії]]. У зовнішній політиці Юрій І підтримував союз з Тевтонським орденом для стримування [[Велике князівство Литовське|Литви]] і Орди, та союз з Мазовією, спрямований проти Кракова. Після його смерті у 1308 році Галицько-Волинське князівство перейшло до його синів [[Андрій Юрійович|Андрія]] і [[Лев Юрійович|Лева]], які розпочали боротьбу проти Золотої Орди, традиційно покладаючись на тевтонських лицарів і мазовецьких князів. 9 серпня 1316 князі засвідчили добросусідські стосунки з Тевтонським орденом. Титулатуру князів у латиномовному документі подано так: Андрій і Лев, Божою милістю князі всієї Руської, Галицької та Володимирської землі ({{lang-la|Andreas et Leo, Dei gratia duces totius Terrae Russuae, Galiciae et Lademiriae}}). Припускають, що обидва сини Юрія загинули у бою проти ординців або були отруєні ними 1323. <br/>Є аргументована думка: на початку 1320-х років як результат чергового наступу орди на Галицько-Волинське князівство південна Бессарабія (між Прутом та Дністром північніше Дунаю) та Галицьке Пониззя ввійшли до складу Золотої Орди, утворивши Подільську землю як окремий феодальний територіально-політичний комплекс.<ref>''Козубовський Г.'' Грошові одиниці з «Уривків Бенешевича…» // Український історичний журнал.&nbsp;— К., 2014.&nbsp;— №&nbsp;5 (518) (вер.—жовт.).&nbsp;— С. 138—139.&nbsp;— ISSN 0130-5247.</ref>

Останнім галицько-волинським монархом був [[Юрій-Болеслав Тройденович|Юрій II]]&nbsp;— син дочки Юрія I [[Марія Галицька|Марії]] та мазовецького князя [[Тройден]]а. Він врегулював відносини з Золотою Ордою, визнав свою залежність від неї, здійснив у 1337 році спільний з ординськими військами похід на Польщу. Підтримуючи мир з Литвою і Тевтонським орденом, Юрій II був у неладах з Польщею та Угорщиною, які готували спільний наступ на Галицько-Волинське князівство. У внутрішній політиці він сприяв розвитку міст, надаючи їм [[магдебурзьке право]] (цим також сприяв появі іноземних колоністів-католиків&nbsp;— німців, поляків,&nbsp;— на підтримку яких оперся після окупації Галичини король Казимир ІІІ та його наступник на престолі Людовик І Угорський<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. V.&nbsp;— С. 228.</ref>), активізував міжнародну торгівлю та прагнув обмежити владу боярської верхівки. Для реалізації своєї політики Юрій II залучав чимало іноземних фахівців, допомагав об'єднавчим процесам між [[Православна церква|православ'ям]] та [[Католицька церква|католицтвом]]. Ці заходи викликали незадоволення бояр, які отруїли князя 1340.

=== Війна за спадщину ===
{{main|Війна за галицько-волинську спадщину}}
Смерть Юрія II поклала кінець незалежності Галицько-Волинського князівства. Почався період боротьби за Галичину і Волинь, який закінчився поневоленням цих земель сусідніми державами. На Волині був визнаний князем [[Любарт-Дмитро]], син литовського князя [[Гедимін]]а,<ref>Дружиною Любарта була донька князя Льва Юрійовича, що давало йому право володіти галицько-волинським князівством. Номінально він був також князем Галича, але фактично галицькі землі опинилися під владою місцевих бояр.</ref>, у Галичині реальну владу захопили місцеві бояри на чолі з [[Дмитро Дядько|Дмитром Дядьком]], який номінально визнавав своїм правителем Любарта-Дмитра.<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 20.</ref>

У 1349 році польський король [[Казимир III Великий|Казимир III]], перед тим уклавши перемир'я з татарами організував проти Галицько-Волинського князівства великий похід, захопив головніші замки Королівства Руси, крім Луцька,<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 33—34.</ref> і продовжив війну з литовцями за волинські володіння{{fact}}. Угорщина не визнала анексії Галичини Польщею у 1387&nbsp;р.,<ref>''Войтович Л.'' [http://shron.chtyvo.org.ua/Voitovych_Leontii/Korolivstvo_Rusi_realnist_i_mify.pdf Королівство Русі: факти і міфи] {{Webarchive |url=https://web.archive.org/web/20171019163959/http://shron.chtyvo.org.ua/Voitovych_Leontii/Korolivstvo_Rusi_realnist_i_mify.pdf |date=19 жовтень 2017 }} // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Збірник наукових праць.&nbsp;— 2003.&nbsp;— Вип. VII.&nbsp;— С. 63.</ref> хоча все обмежилося дипломатичними протестами, а, ймовірно, за посередництвом Папи римського 1388 року королі Угорщини Сигізмунд Люксембург та Польщі Ягайло уклали перемир'я на один рік, а 1398-го уклали ще одну угоду на 16 років<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 123.</ref>. [[Війна за Галицько-волинську спадщину|Довготривалий конфлікт]] між Польщею і Литвою закінчився 1392 анексією Польським королівством Галичини з [[Белзьке князівство|Белзькою землею]] і [[Холмщина|Холмщиною]], [[Велике князівство Литовське|Великим князівством Литовським]]&nbsp;— Волині. Галицько-Волинське князівство остаточно припинило існувати<ref>Крип'якевич 1984: 106—115.</ref>.

== Соціально-економічна історія ==

=== Суспільство ===
{{main|Список руських міст далеких і близьких}}
Суспільство Галицько-Волинського князівства складалося зі станів, приналежність до яких визначалась родоводом, родом занять. Соціальну верхівку утворювали [[князь|князі]], [[бояри]], [[духовенство]]; вони контролювали землі держави і її населення.

Князь вважався сакральною особою, ''«володарем, [[Бог]]ом даним»,'' властителем всієї землі і міст князівства, та головою війська. Він мав право надавати підлеглим угіддя за службу, а також позбавляти їх земель та привілеїв за непослух. У державних справах князь покладався на бояр, місцеву [[Шляхта|шляхту]]. Вони поділялись на «старих» і «молодих», яких також іменували «луччими», «великими» або «нарочитими». Великі старші бояри складали управлінську верхівку і «старшу [[дружина (загін)|дружину»]] князя. Вони володіли «батьківщинами» або «[[дідич|дідитцвами»]], давнішніми родинними землями, і жалуваними від князя новими уділами та містами. Їхні сини «отроки», або молодші бояри, складали «молодшу дружину» князя і служили при його дворі наближеними «дворними слугами». Керівництво духовенства було представлено шістьма [[єпископія]]ми у [[Володимир-Волинський|Володимирі]], [[Перемишль|Перемишлі]], [[Галич]]і й [[Угровськ]]у (пізніше в [[Хелм|Холмі]]), [[Луцьк]]у і [[Турівськ]]у. Ці єпископії володіли великими угіддями поблизу цих міст. Окрім них існувала низка [[монастир]]ів, що контролювали значні землі і населення, яке проживало на них. Після утворення [[1303]] [[Галицька митрополія|Галицької митрополії]], залежної від Константинопольського патріархату, головою церкви у галицько-волинських землях був [[Митрополит Галицький|Галицький митрополит]].

<center><gallery>
Файл:Alex K Halych.svg|Галичина
Файл:Alex Peremyshel.svg|Перемишльщина
Файл:Alex_Volhynia.svg|Волинь
Файл:Coat_of_Arms_of_Belz_Principality.svg|Белщина
</gallery></center>

Окремо від князів і бояр існувала група міських адміністраторів&nbsp;— «ліпших мужів», які контролювали життя міста, виконуючи накази князів, бояр чи священнослужителів, яким це місто належало. З них поступово сформувався міський [[Патриції|патриціат]]. Поряд з ними у місті жили «прості люди», так звані «горожани» або «[[містич]]и». Вони були зобов'язані сплачувати податки на користь князів і бояр. Обов'язки мешканців міста, зокрема, визначені у грамоті Мстислава Даниловича Берестю: ''«…від ста (чоловік) по дві міри меду, дві вівці, 15 десятків льону, 100 хлібів; 5 цебрів вівса; 5 цебрів жита, 20 курей, крім цього від усіх міщан 4 гривні кун''»<ref>Крип'якевич 1984: 48.</ref>.

Найчисельнішою групою населення у Галицько-Волинському князівстві були «прості» селяни&nbsp;— «[[смерд]]и». Більшість з них були вільними селянами, які жили общинами і сплачували владі [[натуральна економіка|натуральну]] данину. Інколи через надмірні побори, смерди покидали свої домівки переселяючись на фактично безконтрольні землі [[Поділля]] і Придунав'я.

=== Економіка ===
Економіка князівства була переважно [[натуральна економіка|натуральною]]. В її основі лежало [[сільське господарство]], що базувалося на самодостатніх угіддях&nbsp;— [[дворище|дворищах]]. Ці господарчі одиниці мали власні ріллі, сіножаті, луги, ліс, ловища та рибні озера. Головними сільськогосподарськими культурами були переважно [[овес]] і [[жито]], менше [[пшениця]] і [[ячмінь]]. Окрім цього було розвинуте [[тваринництво]], насамперед [[конярство]], а також [[вівчарство]] і [[свинарство]]. Важливими складовими господарювання були промисли&nbsp;— [[бортництво]], [[мисливство]] і [[рибалка|рибальство]].

Серед ремесел були відомі [[ковальство]], [[гончарство]], обробка шкіри, зброярство, [[ювелірна справа]] і [[ливарництво]]. Оскільки Галицько-Волинське князівство перебувало у лісовій і лісостеповій зоні, що була густо вкрита лісом, особливого розвитку набуло будівництво й обробка деревини. Одним з провідних промислів князівства було [[солеварництво]]. Галицько-Волинське князівство, поряд з Кримом, було єдиним регіоном, який постачав сіль до Русі і у країни Західної Європи.

Торгівля у Галицько-Волинських землях не була розвинута належним чином. Більшість виготовленої продукції йшла на внутрішнє споживання. Відсутність виходу до моря і великих річок заважало веденню широкої міжнародної торгівлі та, відповідно, збагаченню скарбниці. Основними торговельними шляхами були сухопутні. На сході вони зв'язували Галич і Володимир з Київським і Полоцьким князівствами та [[Золота Орда|Золотою Ордою]], на півдні і заході&nbsp;— з [[Візантія|Візантією]], [[Болгарія|Болгарією]], [[Королівство Угорське|Угорщиною]], [[Чехія|Чехією]], [[Королівство Польське|Польщею]] та [[Священна Римська імперія|Священною Римською імперією]], а на півночі&nbsp;— з [[Велике князівство Литовське|Литвою]] й [[Тевтонський Орден|Орденом]]. До цих країн Галицько-Волинське князівство [[експорт]]увало переважно [[Хлорид натрію|сіль]], [[хутро]], [[віск]], зброю, а інколи збіжжя. Товарами імпорту були київські художньо-ювелірні вироби, литовські хутра, західноєвропейська [[вовна]], сукно, зброя, [[скло]], [[мармур]], [[золото]] та [[срібло]], а також візантійські і східні [[вино|вина]], [[шовк]] та [[спеції]].

Торгівля відбувалася в містах Галицько-Волинського князівства, яких наприкінці 13 століття було понад вісімдесят. Найбільшими з них були [[Галич]], [[Холм]], [[Львів]], [[Володимир-Волинський|Володимир]], [[Звенигород (Пустомитівський район)|Звенигород]], [[Дорогочин]], [[Теребовля]], [[Белз]], [[Перемишль]], [[Луцьк]] і [[Берестя]]. Князі заохочували міжнародну торгівлю, зменшуючи мита і податки з купців на торгових шляхах і міських площах<ref>Крип'якевич 1984: 39—47.</ref>.

Державна скарбниця поповнювалася збором данини, податків, мит з населення, війною і конфіскацією володінь неугодних бояр. На теренах Галицько-Волинського князівства в обігу використовувалися руські [[Гривня|гривні]], чеські [[Гріш|гроші]] й угорські [[Денарій|денарії]]. З [[Галицько-Волинський літопис|літопису]] відомо, що князі карбували монети власного виробництва, проте [[Археологія|археологи]] їх не знайшли<ref>Крип'якевич 1984: 132—135.</ref>.

=== Управління ===
{{main|Правителі Галицько-Волинського князівства|Дипломатія Галицько-Волинського князівства}}
[[Файл:GAL-VOL JUR2.png|міні|250px|Галицько-Волинське князівство за правління Юрія ІІ (1323—1340)]]

Головним і найвищим представником влади у Галицько-Волинських землях був [[князь]]. Він об'єднував у своїх руках [[Законодавча влада|законодавчу]], [[Виконавча влада|виконавчу]], [[Судова влада|судову]] гілки влади, а також мав монопольне право здійснювати [[Дипломатія|дипломатичні]] відносини. Намагаючись стати абсолютним «самодержцем», князь постійно перебував у конфлікті з боярським оточенням, яке прагнуло зберегти свою незалежність і перетворити монарха на власний політичний інструмент. Посиленню князівської влади також заважали [[дуумвірат]]и князів, дроблення удільних земель та втручання іноземних держав. Хоча монарх мав право ухвалювати рішення одноосібно, він інколи скликав боярські ради&nbsp;— «[[Дума|думи»]], для розв'язанняв важливих політичних питань. Ці ради набули постійного характеру з початку [[14 століття]], остаточно заблокувавши «самодержавство» князя. Це стало визначальним фактором у поступовому занепаді князівства<ref>Крип'якевич 1984: 116—126.</ref>.

Княжа центральна адміністрація складалася з призначених ним бояр. Вона була досить диференційована, мала спеціальні звання, таких як урядник княжого двору&nbsp;— «[[дворський]]», оберігач княжої печатки&nbsp;— «[[печатник]]», головний секретар&nbsp;— «[[писар|писець»]], управитель княжих угідь&nbsp;— «[[стольник]]» та інші. Проте це були радше [[титул]]и, ніж посади, оскільки їхні обіймачі часто виконували доручення князів, не пов'язані з їхніми прямими адміністративними обов'язками. Тобто, у Галицько-Волинському князівстві не існувало ефективного чиновницького апарату, а спеціалізація в управлінні не була послідовно здійснена. Це було характерною рисою більшості [[Середньовіччя|середньовічних]] держав [[Європа|Європи]].

До кінця [[13 століття]] регіональна адміністрація була доручена удільним князям, а з початку [[14 століття]], у зв'язку з перетворенням удільних князівств Галицько-Волинської держави на волості, княжим волосним намісникам. Більшість намісників добиралися і призначалася князем з бояр, а інколи&nbsp;— з духовенства. Окрім волостей, княжі урядники направлялися до міст і великих міських районів.

Устрій міст у 12-13 століттях був такий самий, як і в інших землях [[Русь|Русі]],&nbsp;— з перевагою боярсько-патриціанської верхівки, з розподілом на одиниці оподаткування&nbsp;— сотні і вулиці, з міською радою&nbsp;— [[віче]]м. В цей період міста належали безпосередньо князям чи боярам. У 14 столітті, з проникненням до руських земель [[Магдебурзьке право|магдебурзького права]], окремі міста, серед яких [[Володимир-Волинський|Володимир]] і [[Сянок]], прийняли новий напів-самоврядний устрій на чолі з [[війт]]ом.

Судова влада була поєднана з адміністративною. Вище суддівство проводив князь, а нижче&nbsp;— [[тивун]]и. Основним законом залишались положення «[[Руська правда|Руської Правди»]]. Міське судочинство часто базувалося на німецькому праві<ref>Крип'якевич 1984: 127—132.</ref>.

=== Військо ===
[[Файл:Halich boyar.jpg|міні|180px|праворуч|Галицький боярин початку 13 століття у західноєвропейському озброєнні з візантійським шоломом (реконструкція І.Дзися).]]
Військо Галицько-Волинського князівства було організоване за зразком традиційного руського. Воно складалося з двох головних частин&nbsp;— «[[Дружина (військо)|дружини»]] і «[[вої]]в».

Дружина була основою княжого війська, що формувалася з підрозділів бояр. Великі бояри були зобов'язані виступати у похід особисто з численним почтом кінноти і піших слуг, який міг досягати тисячі осіб. Від простих бояр вимагалося прибути на позиції лише у супроводі двох вояків&nbsp;— важкоозброєного [[оружник]]а і лучника-стрільця. Молоді бояри&nbsp;— «отроки»&nbsp;— становили своєрідну гвардію князя, постійно перебуваючи при ньому. У свою чергу, вої були народним [[ополчення]]м і формувалися з «простих людей»&nbsp;— міщан і селян. Їх використовували лише при нагальній потребі. За успішну кампанію бояр нагороджували землею, а простий люд&nbsp;— грішми або харчами.

Через постійну внутрішню боротьбу князів з боярами, вони не могли вповні розраховувати на боярську військову допомогу. У зв'язку з цим галицько-волинські монархи неодноразово користувалися послугами [[найманці]]в&nbsp;— зазвичай [[угорці]]в, [[німці]]в і [[половці]]в. Проте вони були ненадійними помічниками і часто грабували княжі землі.

Епохальними для Галицько-Волинської держави стали військові реформи [[Данило Романович|Данила Романовича]], який одним з перших на Русі створив незалежне від боярської дружини княже військо, набране з «простих людей» і безземельного боярства. Воно поділялося на важкоозброєних «оружників» та легкоозброєних «стрільців». Перші виконували функції ударної сили, як [[Кіннота|кінноти]], так і [[Піхота|піхоти]], а другі&nbsp;— роль зачинателя битви і підрозділів прикриття. Уніфікованого озброєння це військо не мало, але користувалося осучасненим арсеналом&nbsp;— облегшеними залізними обладунками і щитами, [[Спис|копіями]], [[сулиця]]ми, [[рогатина]]ми, [[меч]]ами, поліпшеними луками [[Рожанці|рожанцями]], а також середньовічною [[Метальна машина|артилерією]], яка складалась з [[Пороки|пороків]], [[Праща|пращей]], [[самостріл]]ов, з «сосудами ратними і градними». Командував цим військом особисто князь або вірні йому [[Воєвода|воєводи]] чи [[Тисяцький|тисяцькі]].

У 13 столітті зазнало змін фортифікаційне будівництво. Старі руські укріплення з земляних валів і дерев'яних стін почали замінювати замками з каменю і цегли. Перші новітні фортеці були зведені у [[Холм]]і, [[Кам'янець|Кам'янці-Литовському]], [[Берестя|Бересті]], [[Чорторийськ]]у<ref>Крип'якевич 1984: 136—139.</ref>.

=== Культура ===
{{main|Українська культура в період Галицько-Волинської держави}}
[[Файл:Saint Panteleimon Church, Shevchenkove, Ukraine-6297.jpg|міні|180px|праворуч|[[Церква святого Пантелеймона (Шевченкове)|Церква св. Пантелеймона]] єдина частково збережена пам'ятка галицької архітектурної школи XII—XIII&nbsp;ст.]]
[[Файл:Marko Evangelist.jpg|міні|180px|праворуч|Євангеліст Лука ([[Володимир-Волинський|Володимир]], 13 ст., [[Волинське Євангеліє]]).]]

Галицько-Волинське князівство внаслідок свого географічного розташування та історичної долі перебувало під постійним впливом різних культур&nbsp;— європейського [[католицизм]]у і [[Православна церква|православ'я]] та азійського [[китаєцентризм]]у та [[іслам]]у. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції [[Київська Русь|Київської Русі]] й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав. Більшість відомостей про цю культуру маємо з писемних і археологічних джерел.

Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурному житті країни посідала Волинь, а місто [[Володимир-Волинський|Володимир]], давнішня цитадель Романовичів, прославилося завдяки діяльності князя Василька, якого літописець згадував як «книжника великого і філософа, якого не було у всій землі і після нього не буде». Цей князь розбудував [[Берестя]] і [[Кам'янець]], створив власну бібліотеку, спорудив чимало церков по всій Волині, яким дарував ікони і книги. Другим за значенням культурним центром був [[Галич]], відомий своїм митрополичим собором, церквою святого Пантелеймона, а також пам'ятками письменства&nbsp;— [[Галицько-Волинський літопис|Галицько-Волинським літописом]] та [[Галицьке євангеліє|Галицьким євангелієм]]. До найбільших і найвідоміших монастирів князівства входили [[Полонський монастир|Полонинський]], [[Богородичний монастир|Богородичний]] та [[Святопреображенський Спаський монастир|Спаський монастирі]].

Про [[архітектура|архітектуру]] князівства відомо небагато. Писемні джерела описують переважно церкви, не згадуючи світських будівель князів чи бояр. Даних археологічних розкопок не вистачає для точної реконструкції тогочасних споруд. Залишки храмів Галицько-Волинського князівства в поєднанні з записами літопису дають змогу стверджувати, що на західноруських землях залишалися міцними традиції [[Архітектура Київської Русі|руської архітектури]] Київської доби, але відчувалися нові віяння західноєвропейських архітектурних стилів.<ref>Літописець так описує зовнішнє і внутрішнє багатство церкви святого Іоана, спорудженої Данилом:<br/>''Звів також Данило церкву святого [[Іоанн Златоустий|Іоанна Златоустого]], красну і гожу. І споруда її була така: склепінь чотири; з кожного вугла&nbsp;— склепіння, і стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені були [[вітраж|склом римським]]; при вході у вівтар стояли два стовпи з цілого каменя, і на них&nbsp;— склепіння; а верх же вгорі прикрашений був зорями золотими на лазурі; внутрішній же поміст її був вилитий з міді і з чистого олова, так що блищав він, як дзеркало. Дверей же її двоє були прикрашені каменем тесаним&nbsp;— галицьким білим і зеленим холмським; різьблені одним умільцем Авдієм горорізьби їх були всяких барв і золоті; спереду ж їх на західних дверях був зроблений Спас, а на північних&nbsp;— святий Іоанн Златоустий, так що всі, хто дивився на них, дивувалися. Прикрасив Данило камінням дорогим, бісером і золотом також ікони, які він приніс із Києва, і образ Спаса і пресвятої Богородиці, що їх йому сестра Федора дала з київського монастиря святого Феодора; приніс він також ікону Стрітення з города Вручого од отця його Мстислава Мстиславича. Диву подібні були образи сі, що погоріли в церкві святого Іоанна; один архангел Михаїл зостався з чудових тих ікон. І дзвони Данило приніс із Києва, а інші тут вилив…'' [http://litopys.org.ua/litop/lit24.htm Галицько-Волинський Літопис. Переклад Л.Махновця. Роки 1245—1260. Бл. 1237] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070927200935/http://litopys.org.ua/litop/lit24.htm |date=27 вересень 2007 }}</ref>.

[[Образотворче мистецтво]] князівства перебувало під сильним впливом [[Візантійське мистецтво|візантійського]]. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14-15 століть<ref>''Логвин Г.'' [http://www.art.lutsk.ua/art/volvol/tkt12.htm Живопис Волині XI—XV століть] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080121012443/http://www.art.lutsk.ua/art/volvol/tkt12.htm |date=21 січня 2008 }} // Образотворче мистецтво.&nbsp;— 1972.&nbsp;— №&nbsp;1.</ref>. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури через її зв'язок з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах, що ймовірно свідчить про католицькі впливи на майстрів західноруських земель. Моду у декоративному мистецтві, особливо у обробці зброї і військових знарядь, диктували азійські країни.

Починаючи з 13 століття, на території князівства поширилася нова для Русі культура західноєвропейського [[Лицарство|лицарства]]. Галицько-волинські князі і бояри неодноразово проводили [[Лицарський турнір|лицарські турніри]], які називалися «іграми». Разом з різними запозиченнями у військовій справі, розвитком міждержавної торгівлі та проведенням активної зовнішньої політики, на руських землях поширились [[латина]], універсальна мова західноєвропейського цивілізаційного простору.

Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західноруські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і шляхта шукали протидію агресії зі Сходу<ref>Крип'якевич 1984: 136—139.</ref>.

== Див. також ==
* [[Подільське князівство]]
* [[Львівське королівство]]
* [[Руська корона]]
* [[Королівство Галичини та Володимирії]]
* [[Шипинська земля]]
* [[Буковина]]
* [[Покуття]]

== Примітки ==
{{reflist|3}}

== Бібліографія ==

=== Джерела ===
* {{ПСРЛ|2}}
* {{Літопис руський}}
* {{Купчинський 2004}}
* Галицкий исторический сборник.&nbsp;— 1854. Вып. 2.
* Zubrzycki D. Kronika miasta Lwowa. Lwów, 1844.

=== Монографії ===
* [[Крип'якевич Іван Петрович|Крип'якевич, І. П.]] [http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv02.htm Галицько-Волинське князівство].&nbsp;— К., 1984.
* Андрияшев А.&nbsp;М.&nbsp;Очерки истории Волынской земли до конца XIV&nbsp;ст.&nbsp;— К., 1887.
* Болеслав-Юрий II, князь всей Малой Руси. Сборник материалов и исследований.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1907.
* {{ВойтовичКД}}
* Иванов П.&nbsp;А.&nbsp;Исторические судьбы Волынской земли с древнейших времен до конца XIV века.&nbsp;— Одесса, 1895.
* Материалы для истории и этнографии края. Волынския губернския ведомости, 1854.
* Пашуто В.&nbsp;Т.&nbsp;Очерки по истории Галицко-Волынской Руси.&nbsp;— Москва, 1950.
* Руссов С. Волынские записки сочинінные Степаном Руссовым в Житомире.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1809.
* [[Смирнов Михайло Павлович|Смирнов М. П.]] Судьбы Червоной или Галицкой Руси до соединения ее с Польшею.&nbsp;— СПб., 1860.
* Українські землі часів короля Данила Галицького: церква і держава: Ст. й матеріали / ред.: В. Гаюк; Ін-т релігієзнавства&nbsp;— філ. Львів. музею історії релігії, Львів. від-ня Ін-ту укр. археографії та джерелознавcтва ім. М.Грушевського.&nbsp;— Л. : Логос, 2005.&nbsp;— 148 c.
* Шабульдо Ф.&nbsp;М.&nbsp;Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. К. : Наукова думка, 1987.
* [[Август Бельовський|Bielowski A]]. Halickowlodzimierskie księstwo.&nbsp;— Biblioteka Ossolińskich., t. 4.
* Bielowski A. Królewstwo Galicji'' (o starem księstwie Halickiem).&nbsp;— Biblioteka Ossolińskich, 1860, t. 1
* Gebhard L. A. Geschichte des Konigreiches Galizien, Lodomerien und Rotreussen.&nbsp;— Pest, 1778;
* Engel J. Ch. Geschichte von Halitsch und Vlodimir.&nbsp;— Wien, 1792.
* Harasiewicz M. Annales ecclesiae Ruthenae. Leopoli, 1862.
* [[Гарасевич Михайло Григорович|Harasiewicz M]].'' Berichtigung der Umrisse zu einer Geschichte der Ruthenen. Wien, 1835.
* Hoppe L A. Geschichte des Konigreiches Galizien und Lodomerien.&nbsp;— Wien, 1792.
* Stecki J. T. Wołyń pod względem statystycznym, historycznym i archeologicznym.&nbsp;— Lwów, 1864.
* Zubrzycki D. Rys do historii narodu ruskiego w Galicji i hierarchii cerkiewnej w temże królewstwie.&nbsp;— Lwów, 1837.

=== Статті ===
* Lewicki A. Ruthenische Teilfürstentümer // Österreichische Monarchie im Wort und Bild Galizien.&nbsp;— Wien, 1894.
* Siarczyński F. Dzieje księstwa niegdyś Przemyślskiego // Czasopism naukowy Biblioteki im. Ossolińskich.&nbsp;— 1828.&nbsp;— N 2/3.
* Siarczyński F. Dzieje niegdyś księstwa Belzkiego i miasta Belza // Czasopism naukowy Biblioteki im. Ossolińskich.&nbsp;— 1829.&nbsp;— N 2.

=== Довідники ===
* {{ЕІУ|5|173|стаття=Королівство Русь|автор статті=[[Ісаєвич Ярослав Дмитрович|Ісаєвич Я. Д.]]|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Korolivstvo_Rus}}
* {{ЕІУ|2|34—36|стаття=Галицько-Волинське князівство|автор статті=[[Котляр Микола Федорович|Котляр М. Ф.]]|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Galycko_Volynske_knjazivstvo}}
* [http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm Довідник з історії України]. За ред. І. Підкови та Р. Шуста.&nbsp;— К. : Генеза, 1993.
* [http://leksika.com.ua/15690503/ure/galitsko-volinske_knyazivstvo Галицько-Волинське князівство] // {{Юридична енциклопедія|1}}

== Посилання ==
{{Вікіпосилання
|Тема               = Галицько-Волинське князівство
|Портал             = Галичина
|Портал-зображення  = Alex K Halych-Volhynia.svg
|Вікісховище        = Halych-Volhynia
|Вікіцитати         = Галицько-Волинське князівство
}}
* [http://litopys.org.ua/oldukr/galvxleb.htm Галицько-Волинський Літопис. Острозький (Хлєбниковський) список].
* [http://litopys.org.ua/psrl3235/lytov.htm Литовсько-білоруські літописи].
* [https://web.archive.org/web/20091229050742/http://kep.tar.hu/mollach/50207264 Ілюстрації з «Chronicon Pictum»].
* [http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv18.htm Перелік джерел за «''Крип'якевич І.'' Галицько-волинське князівство.&nbsp;— Київ, 1984»].
* [https://archive.org/stream/istoriyaderzhavnosti#page/n15/mode/2up Галицько-Волинське князівство] // Історія державності та правові пам'ятки України: довідник / Т.&nbsp;А.&nbsp;Михайлів, Т.&nbsp;В.&nbsp;Михайлів.&nbsp;— Х. : Основа, 2013.&nbsp;— 93 с.&nbsp;— (Бібліотека журналу «Історія та правознавство» ; вип. 12 (120).&nbsp;— С. 14—15.
* [https://web.archive.org/web/20081209023156/http://www.dt.ua/3000/3150/33129/ Ісаєвич Я. Князь і король Данило та його спадкоємці] // Дзеркало тижня. 2001, №&nbsp;48 (372).
* [http://litopys.org.ua/krypgvol/gvol.gif Карта Галицько-Волинського князівства].
{{Бібліоінформація}}

{{Історія України}}
{{Україна в темах}}
{{Портали|Історія України}}
{{Медаль|з історії}}

[[Категорія:Галицько-Волинське князівство| ]]
[[Категорія:Середньовічні держави України]]
[[Категорія:Середньовічні держави Білорусі]]
[[Категорія:Історія Центральної Європи]]
[[Категорія:Середньовічні держави Європи]]
[[Категорія:Держави і території, засновані 1199]]
[[Категорія:Колишні королівства]]
[[Категорія:1199 у Європі]]
[[Категорія:Зникли 1349]]
[[Категорія:1349 у Європі]]