Перегляд вихідного коду сторінки Гадяцький договір

{{Угода
| назва               = Гадяцький договір
| повна_назва         = Гадяцькі статті
| зображення          = IRP1658.png
| ширина              = 250px
| заголовок           = Мапа кордонів Республіки Трьох Народів згідно з Договором
| тип                 = міжнародний
| дата_підготовки     =
| дата_підписання     = [[16 вересня]] [[1658]]
| місце_підписання    = [[Гадяч]]
| скріплений_печаткою =
| набуття_чинності    = від моменту підписання
| умови               = '''договору:'''
* Право 5-ти православних митрополитів брати участь у засіданнях Сенату. Пункт про скасування [[Берестейська унія|Берестейської унії]] з угоди було вилучено. Зберігся пункт про обмеження на будівництво [[Греко-католицизм|греко-католицьких]] церков. Також сейм відкинув вимогу козаків про повернення маєтків та чинів, відібраних у [[Православ'я|православних]] греко-католиками.
* Угода не дозволяла гетьману приймати іноземні посольства.
* Сеймова редакція договору передбачала повернення приватним власникам володінь, втрачених в часи [[Хмельниччина|Хмельниччини]].
* Козацький реєстр мав складатися з 30 тисяч осіб. Козаки звільнялися від сплати податків.
* Право вибору гетьмана надавалось королю з чотирьох кандидатів, які представляли чини Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств.
* Іван Виговський отримував у пожалування [[Любомль]] та посаду воєводи київського.
| втрата_чинності     = 
| підписаний          =
| сторони             = {{flagicon image|Flag of the Cossack Hetmanat.svg}} [[Гетьманщина]]<br/>{{flagicon image|Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg}} [[Річ Посполита]]
| місце_зберігання    =
| мова                =
| мови                =
| website             =
| wikisource          =
}}

'''Га́дяцький до́говір''' (застаріле іменування «'''Гадяцькі статті'''»; {{lang-pl|ugoda hadziacka}})&nbsp;— угода, укладена [[16 вересня]] [[1658]] року під містом [[Гадяч]] з ініціативи гетьмана [[Іван Виговський|Івана Виговського]] між [[Річ Посполита|Річчю Посполитою]] і [[Гетьманщина|Гетьманщиною]], що передбачала входження останньої до складу [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] під назвою «[[Велике князівство Руське (1658—1659)|Великого Князівства Руського]]» як третього рівноправного члена двосторонньої унії [[Польща|Польщі]] і [[Велике князівство Литовське|ВКЛ]]. Передбачалася також ліквідація [[Берестейська унія|Берестейської унії]]. Основні перетворення залишилися на папері, оскільки Сейм Речі Посполитої ратифікував договір у значно урізаному вигляді, скасувавши його головні положення.

== Причини підписання угоди ==
[[Файл:Ugoda Hadziacka.jpg|right|thumb|250px|Присяга короля [[Ян II Казимир|Яна II Казимира]] на договорі підписана [[10 червня]] [[1659]]]]

У [[1656]] [[Московське Царство]] згорнуло військові дії та підписало [[Віленське перемир'я|перемир'я]] з Річчю Посполитою, а влітку розпочало війну зі [[Шведська імперія|Швецією]].

Цей акт був розцінений [[Богдан Хмельницький|Богданом Хмельницьким]] та його оточенням як [[Сепаратизм|сепаратний]], недотримання [[Березневі статті|попереднього пакту]] та зрада інтересів України. В грудні [[1656]] року він приєднався до ліги протестантських держав, які ухвалили план щодо розподілу Речі Посполитої. Спочатку військові дії складалися на користь Гетьманату&nbsp;— на деякий час була захоплена [[Варшава]]. Але влітку ліга, зазнавши значних поразок від поляків та татар, по суті розпалася. Після цього у зовнішній політиці Гетьманщини настала криза.

=== Обставини за часів Івана Виговського ===
В історіографії відсутні факти про незгоду [[Іван Виговський|генерального писаря]] з політикою гетьмана, зокрема, й у питанні прийняття московського протекторату. Навпаки, до [[1658]] року [[Іван Виговський]] не виявляв антимосковських поглядів і був прибічником Москви<ref>Степанчук Ю. С. з [http://chtyvo.org.ua/authors/Zbirnyk_statei/Hadiatska_uniia_1658_roku_kontroversii_mynuloho_i_suchasnist/ «Гадяцька унія 1658 року: контроверсії минулого і сучасність]: Збірник статей за матеріалами Міжнародної наукової конференції»/''Політична обстановка на Полтавщині перед укладанням Гадяцької унії: повстання Мартина Пушкаря''&nbsp;— 2009&nbsp;— стр.130.</ref>. У передвиборчий період Іван Виговський виступав як прибічник московської орієнтації, що дозволяло йому здаватися рядовому козацтву і частині старшини продовжувачем і правонаступником політики Хмельницького<ref name="Кривошея. ст. 118-121">{{Cite web |url=http://www.memory.gov.ua/data/upload/publication/main/ua/1476/krivosheya_51.pdf |title=Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини (Українська козацька старшина в умовах початкового етапу Громадянської війни (1658—1663 рр.) ст. 118—121). Київ: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 452 с. ISBN 978966024850 |accessdate=27 вересень 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20110927055018/http://www.memory.gov.ua/data/upload/publication/main/ua/1476/krivosheya_51.pdf |archivedate=27 вересень 2011 |deadurl=no }}</ref>. Незадоволені гетьманом та поновленням старих соціальних пропольських порядків, наприкінці року [[Повстання Пушкаря і Барабаша|повстали]]. Повстання охопило [[Запорожжя]] та південні полки [[Лівобережжя]]. Оскільки новий гетьман міг сподіватися на вірність лиш [[Григорій Гуляницький|Григорія Гуляницького]] та знеславленого козацького корпусу, чільників котрого&nbsp;— [[Антін Жданович|Антіна Ждановича]], [[Іван Богун|Івана Богуна]], [[Сербин Іван Юрійович|Івана Сербина]]&nbsp;— він врятував від смерті, яку присудив їм Хмельницький, Виговський звернувся за додатковою допомогою до царя. Московський цар допоміг Виговському приборкати повстанців&nbsp;— видав йому завірчу гетьманську грамоту, зупинив [[Мартин Пушкар|Мартина Пушкаря]] в поході на [[Чигирин]], а після того як повсталі все одно вирішили дати гетьману бій, вислав московське військо задля їх знищення, невдовзі видавши Виговському [[Яків Барабаш|Якова Барабаша]], та заточивши, на його прохання, вцілілих старшин-пушкарівців в [[Бєлгород|Білгородському]] [[в'язниця|острозі]].

Задля цієї допомоги Іван Виговський на [[Переяславська рада|Переяславській раді]] ([[15 лютого]] [[1658]] року) став на шлях запобігливо-поспішних поступок&nbsp;— погодився на прибуття [[Воєвода|воєвод]] до [[Чернігів|Чернігова]], [[Переяслав]]а та [[Ніжин]]а й передачу їм адміністративної влади, а також на включення до складу Московії Бихова і [[Чауси|Чаусів]]. А після березневої старшинської ради, та укладання договору з татарами, направив до Москви посольство [[Григорій Лісницький|Григорія Лісницького]] з низкою прохань: вплинути на позицію [[Мартин Пушкар|Мартина Пушкаря]]; направити ''«доброго дворянина»'' на Запорожжя з грамотою, щоб ''«бунтівників і свавільників приборкати»''; надіслати воєвод до ''«знатних міст»''; прислати комісарів із військовими підрозділами для складання [[Компут|козацького реєстру]] та перепису міщан, млинів і оренд з метою налагодити збирання податків до московської скарбниці. Московський уряд обома руками вхопився за цю ініціативу, і вже в квітні було призначено воєвод до [[Біла Церква|Білої Церкви]], [[Корсунь-Шевченківський|Корсуня]], [[Полтава|Полтави]] й [[Миргород]]а, а також видано наказ боярину [[Шереметєв Василь Борисович|Василю Шереметєву]], як організувати складення реєстру й перепис міщан і селян з їх повинностями<ref>Смолій В. А., Степанков В.&nbsp;С.&nbsp;[http://shron3.chtyvo.org.ua/Smolii_Valerii/Ukrainska_derzhavna_ideia_XVII__XVIII_stolit.pdf Українська державна ідея XVII—XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації]. (с. 108)&nbsp;— К.: «Альтернатива», 1997.</ref>.

[[Кримське Ханство]] з [[1654]] року перебувало у союзі з Річчю Посполитою. Тому було вирішено повернутися до перемовин з Річчю Посполитою. На попередніх переговорах українську сторону представляли [[Юрій Немирич]] і [[Павло Тетеря]], а польську [[Станіслав-Казимир Беневський]] та [[Казимир Людвик Євлашевський|Казимир Євлашевський]]. Від кожного полку в Україні були присутні спеціально визначені представники, які узгоджували пункти договору, кожний з яких підписували.

== Угода ==
[[Файл:Iwan Wyhowski.PNG|thumb|left|[[Іван Виговський]]. Портрет невідомого художника [[XVII]]&nbsp;століття.]]
[[Файл:Polish Lithuanian Ruthenian Commonwealth 1658 historical map.jpg|right|thumb|250px|left|«[[Річ Посполита Трьох Народів]]», 1658.]]

В основу концепції примирення України та Речі Посполитої було покладено реалізований на [[Люблінська унія|Люблінському сеймі]] [[1569]] року принцип федеративного устрою Речі Посполитої.

Згідно із запропонованими Іваном Виговським умовами, Україна як незалежна держава під назвою Велике Князівство Руське мала увійти на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерації. Територію Великого Князівства Руського складали Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Вибір кандидатів на гетьмана мали здійснювати спільно всі стани українського суспільства&nbsp;— козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював збройні сили України. У Великому Князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал.

Все діловодство мало вестися українською мовою. У Києві або в іншому місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети.

Українська армія мала складатися з 30 тисяч козаків і 10 тисяч найманого гетьманом війська<ref>[http://history.org.ua/LiberUA/5-203-01639-9/5-203-01639-9.pdf «Володарі гетьманської булави»] [[Степанков Валерій Степанович]]&nbsp;— Петро Дорошенко ст. 289—290</ref>. Військам Речі Посполитої заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні війська Речі Посполитої, які перебували на її території, переходили під командування гетьмана. Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали прийматися до шляхетського стану.

[[Православ'я|Православні]] віряни зрівнювались у правах з [[Католицизм|католиками]]. Греко-католицька церква зберігалася, але не могла поширюватись на нові території. У спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право засідати православному митрополитові київському і п'ятьом православним єпископам.

Угода передбачала закріплення за [[Києво-Могилянська колеґія|Києво-Могилянським колегіумом]] академічного статусу і зрівняння його у правах з [[Краківський університет|Краківським університетом]]. На території князівства передбачалося заснування ще однієї православної академії та середніх навчальних закладів&nbsp;— колегіумів, а також фундування в необхідній кількості початкових шкіл та друкарень.

Остаточний варіант Гадяцької унії, ратифікований сеймом Речі Посполитої, був для козацької держави не таким привабливим, як початковий текст угоди. Зокрема він передбачав:

# Право 5-ти православних єпископів брати участь у засіданнях Сенату. Пункт про скасування [[Берестейська унія|Берестейської унії]] з угоди було вилучено. Зберігся пункт про обмеження на будівництво [[Греко-католицизм|греко-католицьких]] церков. Також сейм відкинув вимогу козаків про повернення маєтків та чинів, відібраних у православних греко-католиками.
# Угода не дозволяла гетьману приймати іноземні посольства.
# Сеймова редакція договору передбачала повернення приватним власникам володінь, втрачених в часи [[Хмельниччина|Хмельниччини]].
# Козацький реєстр мав складатися з 30 тисяч осіб. Козаки звільнялися від сплати податків.
# Право вибору гетьмана надавалось королю з чотирьох кандидатів, які представляли чини Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств.
# Іван Виговський отримував у пожалування [[Любомль]] та посаду воєводи київського.

Термін «князівство Руське» в остаточному тексті угоди не згадувався. Так само відкинуті пункти про карбування власної монети та створення власного сейму.

Такий «куций» варіант Гадяцької угоди викликав вкрай негативну реакцію в середовищі козацької еліти і був однією з причин втрати влади гетьманом Виговським.

З точки зору козацької політики, умови договору в редакції сейму Речі Посполитої були кроком назад порівняно з умовами, що їх чотири роки тому запропонувала козакам Москва. Замість фактично незалежної держави під протекцією іноземного правителя, козацька держава, названа тепер Руським князівством, ставала складовою Речі Посполитої, інтегрованою в її адміністративно-територіальну систему. Її територія ділилася на три воєводства. Гетьман не мав права на дипломатичні зносини з іноземними правителями. Козацьке військо скорочувалося від шістдесяти до тридцяти тисяч. Козаки втрачали право обирати гетьмана, яке тепер переходило до старшини. Більш того, надання шляхетства обмеженому колу козацької старшини позбавляло рядове козацтво власної еліти. Такі умови відчутно поступалися запропонованим і значною мірою реалізованим умовам Переяславського договору 1654.

== Наслідки ==
Навіть скорочена форма договору не влаштовувала керівні кола Речі Посполитої, які не могли змиритися з тим, що православні козаки матимуть однакові права з католицькою шляхтою, і сприйняли угоду з підозрою, зрештою відхиливши її. Угода не була прийнята й українським суспільством за багатьма причинами. Найважливіші з них&nbsp;— залишення у складі Польщі [[Руське воєводство|Руського]], [[Волинське воєводство (1566—1795)|Волинського]], [[Белзьке воєводство|Белзького]] і [[Подільське воєводство|Подільського воєводств]], повернення прав на маєтності шляхті, яка була змушена покинути свої володіння у попередні роки, а також висока вірогідність війни з православним Московським Царством. Рядове козацтво й селяни не сприймали новий договір, оскільки внаслідок розширення прав еліти Руського князівства знов підпадали під юрисдикцію і контроль заможних землевласників.

Московське царство не сприйняло цю угоду і [[Російсько-українська війна (1658-1659)|почало війну з Україною]]. Незважаючи на перемогу під [[Конотопська битва|Конотопом]], війна склалася для Виговського невдало. [[Запорізька Січ]] напала на татар і тому змусила їх повернутися назад у [[Крим]]. Промосковсько налаштовані кола старшини та козацтва саботували війну, бо на їхню думку Виговський «''продав Україну полякам''». Не бачачи іншого виходу з ситуації, гетьман Виговський у жовтні 1659 склав повноваження та виїхав до Речі Посполитої.

Для поляків війна складалася значно успішніше і 1660 вони завдали суттєвих поразок Московському царству та звільнили [[Вільно]].

В підсумку [[Московія]] і [[Річ Посполита]] уклали [[Андрусівське перемир'я]] 1667, а згодом Угоду про [[Вічний мир]] 1686. Лівобережна Україна перейшла під контроль Москви. Козацтво отримало менше привілеїв, ніж передбачав Гадяцький договір, і на кінець XVIII&nbsp;століття практично втратило політичний вплив.

Постанова Сейму від [[1676]]&nbsp;року, підтверджена в [[1699]]&nbsp;році, забороняла [[Львівське братство|Ставропігійним братствам]] підтримувати стосунки з ''[[Константинопольська православна церква|Константинопольським патріархатом]]''<ref>{{Cite book|title=Киевская Старина|last=|first=К.Харламовичъ|year=1902|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>, але де-факто ця постанова не виконувалась.

== Оцінки в історіографії ==
Оцінки та виклад подій довкола та самої угоди різняться. За влучним висловом [[Горобець Віктор Миколайович|В.&nbsp;М.&nbsp;Горобця]]:
{{text|Гадяцька угода І. Виговського з Польщею, так само як і Переяславська угода Б. Хмельницького з Московським царством, перетворилася на певний «культовий» сюжет, висвітлення якого було своєрідним «лакмусовим папірцем», що засвідчував відповідну політичну та ідеологічну платформу автора. Внаслідок цього, об'єктивно склалося так, що політична кон'юнктура детермінувала вивчення проблеми. За таких умов, навіть академічні праці професійних істориків не позбавлені певної політичної заангажованості, не говорячи вже про огульну критику «зрадницької» політики українського гетьмана з боку радянської історіографії, чи не менш категоричне звеличення Гадяча ж визначного «акту політичної зрілості»&nbsp;— в українській та польській діаспорній літературі. Варто зазначити, що до певної міри боротьба цих двох тенденцій знаходить свій розвиток і в сучасній історичній літературі<ref>Горобець В. М. [https://web.archive.org/web/20191117182205/http://history.org.ua/JournALL/journal/2002/2/10.pdf «Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654—1665»] (ст. 178—179) / Відп. ред. В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій. НАН України. Інститут історії України.&nbsp;— К.: Інститут історії України, 2001.&nbsp;— 533 с.</ref>.
}}

{{text|Польська сторона очевидно не була готова аби допустити Русь, до того ж козацьку Русь, до статусу партнера та соправителя Речі Посполитої, нехай навіть на правах «молодшого» литовського брата. Також на шляху до успіху Гадяча стояли впливові українські сили, насамперед рядове козацтво, що поповнювалося селянами, не бажавшими повернення польських панів та перетворення на панів власних старшин, рівно як і радикалізоване в умовах затяжної боротьби і козацької революції православне духовенство... Очевидний, хоча й суперечливий успіх Переяслава - більш ніж сторічне існування Гетьманщини в межах РІ - та неможливість досягнення автономії у складі Речі Посполитої явно вказують на правильний вибір промосковськи орієнтованої старшини щодо відмови від польської альтернативи.
[[Плохій Сергій Миколайович|Сергій Плохій]]<ref> Плохій С.&nbsp;М.&nbsp;[http://shron3.chtyvo.org.ua/Plokhii_Serhii/Natsyonalyzatsyia_ukraynskoho_kazachestva_v_XVII-XVIII_vv__ru.pdf Национализация украинского казачества в XVII—XVIII&nbsp;вв.] (583-585 ст.) // [[Ab Imperio]]&nbsp;— 2004.&nbsp;— №&nbsp;2 {{ref-ru}}</ref>}}

== Примітки ==
{{примітки}}

== Джерела та література ==
* ''Горобець&nbsp;В.&nbsp;М.'' [http://www.history.org.ua/?termin=Gadjackij_dogovir Гадяцький договір 1658] // {{ЕІУ|2|14}}
* [https://archive.org/details/etnoderzhavoznavstvo/page/n179/mode/2up/search/Клейноди?q=Клейноди Гадяцький трактат 1658&nbsp;р.] // Мала енциклопедія етнодержавознавства / [[Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України|Інститут держави і права ім. В.&nbsp;М.&nbsp;Корецького НАН України]], Упорядник [[Римаренко Юрій Іванович|Ю.&nbsp;І.&nbsp;Римаренко]] та ін.&nbsp;— Київ: «[[Генеза (видавництво)|Генеза]]», «Довіра», 1996.&nbsp;— С. 179—180.&nbsp;— ISBN 966-507-016-9; ISBN 966-504-001-4.
* ''Сергійчук&nbsp;В.&nbsp;І.''. ГадяцькиЙ договір 1658 // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т./Редкол.: Л.&nbsp;В.&nbsp;Губерський (голова) та ін.&nbsp;— К: Знання України, 2004.&nbsp;— Т.1&nbsp;— 760&nbsp;с. ISBN 966-316-039-X
* ''[[Чухліб Тарас Васильович|Чухліб Т]]''. [https://archive.org/stream/Politychna#page/n123/mode/2up Гадяцька угода 1658&nbsp;р.] // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін.&nbsp;— К.: Парламентське видавництво, 2011.&nbsp;— С.&nbsp;124. ISBN 978-966-611-818-2.
* ''[[Зенон Когут]].'' Від Гадяча до Андрусова: осмислення «отчизни» в українській політичній культурі / З. Когут // [http://shron2.chtyvo.org.ua/Zbirnyk_statei/Hadiatska_uniia_1658_roku_kontroversii_mynuloho_i_suchasnist.pdf Гадяцька унія 1658 року: контроверсії минулого і сучасність: Зб. ст. за матеріалами Міжнар. наук. конф. (Полтава, 16-17 вересня 2008&nbsp;р.)].&nbsp;— Полтава, 2009.&nbsp;— С. 82—89.
* ''[[Плохій Сергій Миколайович|Плохій С.]]'' [http://chtyvo.org.ua/authors/Zbirnyk_statei/Hadiatska_uniia_1658_roku_kontroversii_mynuloho_i_suchasnist/ «Гадяцька унія 1658 року: контроверсії минулого і сучасність]: Збірник статей за матеріалами Міжнародної наукової конференції»/ ''Гадяч 1658: творення міфу''&nbsp;— 2009.&nbsp;— С.&nbsp;5—23.
* ''[[Горобець Віктор Миколайович|Горобець В. М.]]'' «Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654—1665» (ст. 178—210) / Відп. ред. В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій. НАН України. Інститут історії України.&nbsp;— К.: Інститут історії України, 2001.&nbsp;— 533 с.
* ''[[Смолій Валерій Андрійович|Смолій В.]], [[Степанков Валерій Степанович|Степанков В]]., [[Горобець Віктор Миколайович|Горобець В.]], [[Чухліб Тарас Васильович|Чухліб Т]].'' [https://archive.org/stream/namezhisvitu#page/n177/mode/2up Гадяцький проект 1658 року] (178—190 ст.) // Дипломатія на «межі світу»: міжнародні відносини та зовнішня політика Української держави (XVII&nbsp;ст.&nbsp;— 1750-ті рр.).&nbsp;— К.: «Amenhotep» 2016.&nbsp;— 320 стор.
* ''[[Шанько Григорій Андрійович|Шанько Г. А]]''. Літературна Гадяччина: Нарис-довідник про зародження й розвиток літератури рідного краю та її окремих представників&nbsp;— письменників, літераторів, інших митців.&nbsp;— Гадяч, 1996.&nbsp;— 113 с.&nbsp;— Бібліогр.: с. 110—112.
* Іван Виговський: збірник статей наукової конференції, присвяченої 350-літтю Гадяцької угоди / упорядядник Степан Ревуцький.&nbsp;— Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2009.&nbsp;— 103 с.: іл. ISBN 978-966-553-827-1
* Іван Виговський: збірник статей наукової конференції «Від Гадяцької угоди до Конституції Пилипа Орлика» / упорядник Степан Ревуцький.&nbsp;— Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2011.&nbsp;— 107 с. ISBN 978-617-607-203-4
* [http://shron2.chtyvo.org.ua/Zbirnyk_statei/Hadiatska_uhoda_v_konteksti_polsko-ukrainskykh_vidnosyn.pdf Гадяцька угода в контексті польсько-українських відносин]. Збірник наукових праць.&nbsp;— Житомир, 2013.&nbsp;— 182 с. ISBN 978-966-2634-03-7
* ''[[Журавльов Денис Володимирович|Журавльов Д. В.]]'' 100 ключових подій української історії. Гадяцька угода.&nbsp;— Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2013.&nbsp;— 400 с.
* [http://history.org.ua/LiberUA/978-966-02-4776-5/978-966-02-4776-5.pdf Гадяцька унія 1658 року]. Збірник статей / Редколегія [[Сохань Павло Степанович|П. Сохань]], [[Брехуненко Віктор Анатолійович|В. Брехуненко]] та ін.&nbsp;— Київ, 2008.&nbsp;— 342 с. ISBN 978-966-02-4776-5
* ''[[Михайло Грушевський]]''. [[Історія України-Руси]]. Том X. Розділ III. [http://litopys.org.ua/hrushrus/iurt1003.htm Конфлікт з Москвою і Гадяцька унія].&nbsp;— Київ, 1936.&nbsp;— 394 с.

== Посилання ==
* [http://cyclop.com.ua/content/view/242/58/1/9/#12577 Гадяцький договір] // {{Юридична енциклопедія}}
* [https://archive.org/stream/UkrMalaEn/kn_02_В-Г#page/n103/mode/2up Гадяцький договір] // {{УМЕ2|сторінки=222-223}}
* [https://kijow.msz.gov.pl/uk/news/kult_osw/hadziacz_360_lat_ukr Гадяч 360 років потому&nbsp;— матеріали конференції в Україні з нагоди річниці, 20.10.2018]
* [http://eprints.kname.edu.ua/18656/1/5_ІСТОРІЯ_УКРАЇНИ_СЛОВНИК__на_друк_н.pdf Гадяцький трактат 1658 р]. Історія України: словник-довідник для студентів вищих навчальних закладів / М. Яцюк, Л. Жванко, О. Рябченко, Г. Фесенко; за ред. М.&nbsp;В.&nbsp;Яцюка; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва.&nbsp;— Х.: ХНАМГ, 2010.&nbsp;— 247 с.
* [http://movahistory.org.ua/wiki/Гадяцький_трактат_(текст) Текст Гадяцького договору у перекладі з польської мови В.Шевчука]
* [http://www.archives.gov.ua/Sections/Nezalezhnist/D-files.php?6 Копія Гадяцької угоди. ЦДІАК України, ф. 221, оп. 1, спр. 186, арк. 1, 3 зв., 4. Копія.]
* [[Юрій Немирич]] [http://litopys.org.ua/suspil/sus102.htm Маніфестація від імені Війська запорозького до іноземних володарів, що пояснює причини розриву з Москвою від жовтня 1658 року]
* [http://www.bbc.co.uk/ukrainian/indepth/story/2008/09/printable/080916_vygovsky_ob.shtml 350-річний ювілей Гадяцької угоди // Анатолій Мішин для BBC.co.uk. 16 вересня 2008&nbsp;р.]
* [http://litopys.org.ua/suspil/sus103.htm Перелік пунктів і покірних прохань, які подає Його Милість Ясновельможний Гетьман Війська Запорозького разом з усім Військом Запорозьким і народом руським Його Королівській Милості і всій Речі Посполитій]
* [https://kijow.msz.gov.pl/uk/news/kult_osw/hadziacz_360_lat_ukr Гадяч 360 років потому&nbsp;— матеріали конференції в Україні з нагоди річниці, 20.10.2018]
* {{ci}}

{{Руїна}}
{{Козацька дипломатія}}
{{Українсько-польські відносини}}
{{Північна війна 1655—1660}}
{{ac}}
[[Категорія:Мирні договори XVII століття]]
[[Категорія:Ранньомодерна історія України]]
[[Категорія:Міжнародні договори Гетьманщини]]
[[Категорія:Історичні документи України]]
[[Категорія:Українсько-польські договори]]
[[Категорія:Велике князівство Руське]]
[[Категорія:Міжнародні договори Польщі]]
[[Категорія:1658 в Україні]]
[[Категорія:Події 16 вересня]]
[[Категорія:Вересень 1658]]
[[Категорія:Історія Гадяча]]
[[Категорія:1658 у політиці]]