Відкрити головне меню

Вільнянськ

місто в Запорізькій області (Україна)

Вільня́нськ (до 1935 року — Софіївка[2], до 1939 р. — Красноармійське, до 1966 р. — Червоноармійське) — місто районного значення, центр Вільнянського району, знаходиться в північній частині Запорізької області[3]. На території міста розташована однойменна залізнична станція (лінія Синельникове — Запоріжжя), за 18 км від обласного центру — міста Запоріжжя. Через місто проходить автомагістраль Н15 Запоріжжя — Донецьк. До 1924 року селище при станції Софіївка, до 1935 року — селище Софіївка, до 1939 року — селище Красноармійське, до 1966 року — селище Червоноармійське, з 1966 року — місто Вільнянськ.[4]

Вільнянськ
Coat of arms Vilnyansk.PNG Flag of Vilnyansk.PNG
Герб Вільнянська Прапор Вільнянська
Вільнянськ1.jpg
Залізничний вокзал станції Вільнянськ
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Запорізька область
Район Вільнянська міська рада
Код КОАТУУ 2321510100
Засноване 1840
Статус міста з 1966 року
Населення 15 421 (2017) [1]
Площа 4,2 км²
Густота населення 3672 осіб/км²
Поштові індекси 70000—70004
Телефонний код +380-6143
Координати 47°56′40″ пн. ш. 35°25′59″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 144—155 м
Водойма р. Вільнянка
Відстань
Найближча залізнична станція Вільнянськ
До обл./респ. центру
 - залізницею 26 км
 - автошляхами 18,2 км
До Києва
 - автошляхами 542 км
Міська влада
Адреса Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Бочарова, 4; тел. 4-11-07
Веб-сторінка Вільнянська міська рада
Міський голова Мусієнко Наталя Олександрівна
Вільнянськ на earth.google.

Commons-logo.svg Вільнянськ у Вікісховищі

Карта
Вільнянськ. Карта розташування: Україна
Вільнянськ
Вільнянськ
Вільнянськ. Карта розташування: Запорізька область
Вільнянськ
Вільнянськ

Місто районного підпорядкування, центр району, залізнична станція на лінії Синельникове I — Запоріжжя I. Розташоване у верхів'ях річки Вільнянки. Міській раді підпорядковане село Смородине.

Зміст

Географія, структура містаРедагувати

 
Місцевість «Водокачка» на річці Вільнянка поблизу м. Вільнянська

Див. також Вільнянськ — карта з вулицями і будинками, Географія Вільнянська, Вільнянськ на earth.google.

Вільнянськ[5] розташований в північно-східній частині Запорізької області. Відстань від обласного центру м. Запоріжжя по шосейній дорозі — 18 км.

Річка (за 1 км) Вільнянка[6][7] (нині — вервечка ставків, які при надлишку води перетікають один в інший).

Вище за течією на відстані за 1,5 км розташоване село Роздолля, нижче за течією примикає село Смородине, на протилежному березі — села Вільнянка і Новоселівка. До міста зі сходу примикає село Павлівське.

Через місто проходить залізниця, яка ділить його на північну та південну частини. Місто витягнуте вздовж залізниці з заходу на схід, більш розвинута його північна частина.

Вільнянськ має поліцентричну систему обслуговування: старий загальноміський центр, розміщений на перехресті вулиць Соборна і Козацька[8], підцентр, розміщений по вулиці Бочарова, в районі багатоповерхової забудови і підцентр, розміщений біля колишнього заводу столових виробів (Вільнянський завод імені Шевченка).

Погода у ВільнянськуРедагувати

Див. також сайти про погоду у Вільнянську:

Клімат у зоні м. Вільнянськ — атлантично-континентальний, з вираженими в літній період посушливими суховійними явищами, які в окремі роки виявляються особливо інтенсивно. Літо тепле, зазвичай починається в перших числах травня і триває до початку жовтня, охоплюючи період близько п'яти місяців. Зима помірно м'яка, часто спостерігається відсутність стійкого снігового покриву. У середньому, висота снігового покриву становить 14 см, найбільша — 35 см.

Клімат Вільнянськ
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −2 −1 5 14 21 25 26 25 20 12 6 0 13
Середня температура, °C −4,2 −2,9 1,7 9,9 16,4 20,2 22,0 21,2 16,2 9,5 3,8 −1,8 9,4
Середній мінімум, °C −6 −5 −1 5 11 15 16 15 11 6 1 −3 5
Норма опадів, мм 49 39 36 38 46 60 48 40 32 27 43 52 510
Джерело: https://www.meteoprog.ua/ua/weather/Volnyansk/

Середня річна температура +9,0 °C, середня температура в липні +22,8 °C, у січні —4,9 °C.

Середня глибина промерзання ґрунту — 0,8 м, максимальна — близько 1 м.

За умовами забезпеченості вологою територія міста належить до посушливої зони. Середньорічна кількість опадів становить 443 мм, а випаровування з поверхні суходолу — 480 мм, з водної поверхні — 850 мм. При цьому влітку часто спостерігаються зливи, що сильно розмивають поверхню ґрунту.

Відносна вологість повітря о 13 годині становить 60 %, найменша — 40 % — спостерігається в липні — серпні.

Переважні напрямки вітру в теплий період — північний і північно-східний, у холодний період — північно-східний і східний. Середня швидкість вітру становить 3,8 м/сек, посилюючись до 4,2 м/сек на околицях міста. Максимальна швидкість вітру, до 28 м/сек, спостерігається один раз на 15-20 років.

Щороку, у середньому, місто вкрито туманом 45 днів на рік. Найбільше число туманів — 60 на рік.

ІсторіяРедагувати

Пам'ятки найдавнішої історіїРедагувати

Під містом Вільнянськ з боку Запоріжжя є могильник дніпро-донецької культури маріупольського типу.[9][10][11][12]

Загалом в межах міста розташовані 2 курганних могильника епохи міді і бронзи.

Загальний історичний опис міста ВільнянськаРедагувати

Тривалий час вважалося, що Софіївка була заснована як поміщицьке село у 1840 році. Проте на сьогодні це твердження викликає певні сумніви. Так, на думку дослідника Ю. Князькова сучасний Вільнянськ утворився від селища Софіївка, яке виникло при однойменній залізничні станції у 1873 році. Саме це селище при станції Софіївка впродовж 19241935 років і вважалося районним центром[13]. Стосовно поміщицького села Софіївки, то воно виникло не у 1840 році, а близько 18101816 рр. і тепер, за словами Ю. Князькова, це західна частина села Новоселівки, за межею сучасного міста Вільнянська.

Розростанню селища сприяло відкриття руху потягів на залізничній лінії Лозова — Синельникове I — Запоріжжя I, а також будівництво на станції Софіївка блокгаузів.

Німецькі колоністи Классен (очевидно голландець за походженням) і Генріх Нейфельд (Нойфельд) в останній чверті XIX ст. заснували в Софіївці чавуно-ливарний механічний завод із виробництва сільськогосподарських машин: молотарок (молотилок) на кінській тязі, бункерів, плугів тощо.

У 1891 році завод Классена перейшов у повну власність Нейфельда. Це стало новою віхою в історії як заводу, так і самої Софіївки. Саме в цей час на заводі Классена-Нейфельда створюються нові цехи, а продукція заводу користується попитом не лише на внутрішньому ринку Російської імперії, але й на зовнішньому світовому ринку. Завод Классена-Нейфельда неодноразово виборював нагороди на міжнародних конкурсах та виставках.

Зростання обсягів виробництва заводу значно сприяло і економічному розвиткові самої Софіївки. Завдяки промисловому підйому на початку XX ст. помітно збільшилася кількість мешканців Софіївки, частина яких працювала на заводі Классена-Нейфельда, що був вже досить великим підприємством із річним об'ємом виробництва в 300—315 тис. крб. і по суті виконував роль містотвірного підприємства.

На межі XIX—ХХ століть певні зрушення відбулися в освітній, культурній та духовній сферах життя мешканців селища. У Софіївці діяли церковнопарафіяльна школа, «школа грамоти» при заводі Классена—Нельфельда.

У 1894 році на станції Софіївка було засноване дворічне фабрично-залізничне початкове училище. В ньому готували кваліфікованих робітників для обслуговування Лозово-Севастопольської залізниці. У 1913 році тут навчалося 47 учнів за професіями залізничного обхідника, ремонтника, помічника машиніста локомотива. Значна частина випускників цього закладу працювала в Олександрійських майстернях.

1902 року в Софіївці було споруджено Свято-Володимирський собор. Пізніше, за часів радянської влади (1930—1932 рр.) собор був закритий, культовий інвентар вивезено, а розписи забілено. Лише 1993 року силами громадськості міста при сприянні місцевої влади собор був повністю реставрований і переданий церковній громаді[14][15]

З початком Першої світової війни та загальної мобілізації в Софіївці суттєвого занепаду соціально-економічного життя не сталося. Цьому сприяло швидке переорієнтування Нейфельдового заводу. Тепер він для потреб військової армії випускав суто військову продукцію. У липні 1916 році завод Нейфельда одержав замовлення на виготовлення 10 тис. гранат.

Після повалення самодержавства в Софіївці значно активізувалося громадсько-політичне життя. Навесні 1917 року тут почали діяти органи Української Центральної Ради. Серйозну конкуренцію їм становили більшовики та анархісти Нестора Махна[16][17]. Вплив останнього значно посилився у часи Гетьмана Павла Скоропадського. 8 січня 1920 року Софіївка знову була зайнята загонами Червоної армії. Проте невдовзі на зміну денікінцям Софіївку захопили врангелівці, яких вдалося вибити лише наприкінці жовтня 1920 року. Четверта спроба встановлення радянської влади цього разу виявилася на той час вже остаточною (до 1991 р.).

Взимку 1924—1925 рр. Софіївка стала адміністративним центром Софіївського району. Почесним членом Софіївської ради було обрано одного з керівників Радянської України — Власа Чубаря.

У 19321933 роках Вільнянщина, як і вся Україна, зазнала непоправного лиха від Голодомору[18][19]

Та незважаючи на роки колективізації, Голодомору і сталінських репресій у часи радянської влади в Софіївці відбувалися і позитивні явища: відновив свою діяльність колишній завод Нейфельда (тепер завод імені Тараса Шевченка), розпочав роботу елеватор, місткістю 1,5 тис. тонн зерна тощо. У передвоєнні роки в селищі спорудили кілька двоповерхових будинків, відкрили амбулаторію, дитячі ясла. Діти навчалися в середній та семирічній школах. Працювали районна, заводська та шкільна бібліотеки.

З 1 лютого 1935 року почала виходити районна газета «Зоря комуни» (нині — «Дніпровські вогні»).

Селище Червоноармійське (так перед війною називалася Софіївка) було електрифіковане та радіофіковане.

6 жовтня 1941 року у Червоноармійське вторглися німецькі війська, група армій «Південь». За майже два роки окупації німці встигли розстріляти кілька десятків місцевих мешканців та замучити 220 радянських військовополонених. 150 молодих вільнянців було відправлено до Німеччини на примусові роботи.

 
Старий центр міста

21 вересня 1943 року Червоноармійське (сучасний — Вільнянськ) було визволено радянськими військами Південно-Західного фронту (командувач — генерал армії Родіон Малиновський).

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 3 листопада 1966 року селище Червоноармійське перейменовано в місто Вільнянськ[20].

У 2016 році, згідно Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи пропозиції і побажання мешканців міста Вільнянська виконавчий комітет міста прийняв ухвалу "Про перейменування об’єктів топоніміки міста Вільнянська"[21]

Вільнянськ і Вільнянський район має непересічний туристично-рекреаційний ресурс[22]

Суспільно-політичне життя Вільнянська і Вільнянського району детерміноване близькістю до Запоріжжя і традиціями краю[23]. З громадських організацій, зокрема, діє об'єднання ліквідаторів Чорнобильської катастрофи[24]

Галерея «Історія Вільнянська»Редагувати

Колишня історія

Пам'ятники ВільнянськаРедагувати

Меморіальний комплексРедагувати

У центрі міста Вільнянськ розташований меморіальний комплекс[25] слави на честь вояків Червоної армії, загиблих у роки німецько-радянської війни та учасників військових подій в Афганістані[26], пам'ятник жертвам нацизму в Ароновому саду, нещодавно на вулиці Бочарова встановлено пам'ятний знак у формі мальтійського хреста на честь 2000-річчя Різдва Христового.

В боях за Вільнянськ (тоді селище Червоноармійське) брали участь бійці 1-ої та 2-ої механізованих бригад 1-го гвардійського механізованого корпусу під командуванням генерал-лейтенанта І. М. Русіянова разом з танкістами 135-ї танкової бригади Південно-Західного фронту на чолі з підполковником М. З. Безнощенком. Внаслідок стрімкого наступу радянських військ 21 вересня 1943 року районний центр було визволено від німецько-фашистських загарбників.

Меморіал Слави у Вільнянську — це місце, де поховано 773 вояки Червоної Армії (12-ї та 8-ї гвардійських армій), в тому числі — Герой Радянського Союзу Я. В. Бочаров. Пам'ятник на честь Я. В. Бочарова — протитанкова гармата — розміщена біля районного краєзнавчого музею. На західній околиці міста — пам'ятник на честь рейду 25-го танкового корпусу — танк Т-34.

На могилі встановлено гранітний обеліск (висота 1,2 м) і стелу з посвятою. По обидва боки від могили встановлено 17 меморіальних гранітних плит (0,9 х 1,35 м) з прізвищами 28 воїнів.

На Алеї Слави на честь 618 воїнів-земляків, які загинули при визволенні району, та Героїв Радянського Союзу встановлено гранітні блоки з викарбуваними прізвищами: В. Авраменка, Д. Білокопитова, Я. Бочарова, В. Гнаровської, П. Зачиняєва, В. Канарєєва, І. Скворцова, О. Слободчикова та інших.

У 2005 році на місці залізобетонних плит Меморіального комплексу було встановлено 30 гранітних плит з прізвищами похованих тут радянських воїнів. Біля підніжжя обеліска була розміщена гранітна стела розміром 1,2 х 1,8 м із зображенням О. Г. Єременка — легендарного комбата, нашого земляка. Автор монумента А. І. Ротач, працівник Янцівського гранітного кар'єру.

Галерея «Пам'ятники кінця ХХ ст.»Редагувати

У 1995 році у східній частині комплексу встановлено пам'ятний знак на честь воїнів, які загинули в Афганістані, у вигляді гранітного обеліску (вистота 11 м) з посвятою. Він являє собою форму автоматної мушки діаметром 6 м, висотою 7 м. В середині напівкола встановлено гранітний обеліск, на лицьовій стороні якого зверху викарбувана зірка, нижче текст: “Афганистан болит в моей душе”. Перед обеліском покладено полірований гранітний камінь, на якому викарбувано в обрамленні муарової стрічки автомат і головний убір воїна-інтернаціоналіста. Дуги напівкола зверху з'єднані зіркою з нержавіючої сталі. Пам'ятник встановлено на полірованому гранітному постаменті. Ліворуч та праворуч від пам'ятника пропорційно розміщено по 3 трапецієвидні похилі блоки. На лицьовій похилій стороні кожного блока знаходяться металеві барельєфи шести загиблих земляків, воїнів-афганців. У 2010 році пам'ятник було реконструйовано, зокрема барельєфи воїнів-афганців викарбувані на камені з реальних портретів воїнів[27][28]

Галерея "Сучасні пам'ятники"Редагувати

Інші пам`ятки історії та культури м. ВільнянськаРедагувати

Будинок фабричного початкового училища

вул. Соборна, 8 (поруч із залізничною станцією)

Двоповерховий цегляний, побілений будинок з двосхилим дахом під шифером. Розміри 23 х 58 м. Училище відкрито 1894 року як дворічний фабрично-заводський заклад, де готували кваліфікованих робітників для обслуговування Лозово-Севастопольської залізниці. У 1913 році тут навчалося 47 учнів, які мали змогу отримати професію залізничного обхідника, ремонтника, помічника машиніста. Більша частина випускників працювала в Олександрівських майстернях. Тепер приміщення використовується як пристанційна будівля. [33]

Корпус заводу Г. Д. НейфельдаРедагувати

Розташований за адресою: вул. Перемоги, 3. Одноповерховий будинок з червоної цегли, дах двосхилий під шифером. Розміри 19 х 41 м. У 1886 році німецькими колоністами Нейфельдом та Классеном заснований завод сільськогосподарських машин і обладнання, на якому працювала основна частина населення Софіївки. У лютому 1905 року на території заводу почався страйк робітників, які вимагали поліпшення умов праці.

У 1910—1913 роках завод став великим підприємством сільськогосподарського машинобудування. Тут випускали парові та кінськотяглові молотарки, плуги, жниварки тощо.

У часи Першої світової війни завод виготовляв воєнну продукцію — піхотні гранати. Тепер у цьому приміщенні знаходиться один з корпусів заводу імені Т. Г. Шевченка. [34]

Т-34 — пам’ятник бойової славиРедагувати

 
Пам'ятник на честь рейду 25-го танкового корпусу — танк Т-34

За 0,5 км на захід від міста на автошляху Н15 Запоріжжя — Донецьк. У лютому 1943 року під час Донецької операції 25-й танковий корпус здійснив бойовий рейд на напрямку Павлоград — Запоріжжя, заглиблюючись у нацистський тил на 300 км. 23 лютого, отримавши наказ, вийшов із рейду в районі міста Запоріжжя.

У 1974 році на честь загиблих танкістів встановлено бойовий танк Т-34 на залізобетонному постаменті (6 х 3,3 м) та гранітну меморіальну плиту (1,9 х 1,18 м) з текстом-присвятою. Автор Борсюк В. П. У 2019 р. танк реставровано на Мотор-Січ.[35]

Транспорт та зв'язокРедагувати

ЗалізницяРедагувати

Залізнична станція Вільнянськ за основним призначенням та характером роботи — вантажна станція. За обсягом роботи відноситься до 3-го класу. Виконує пропуск пасажирських поїздів дальнього та приміського сполучення, прийом та пропуск вантажних поїздів. Має 6 колій загального користування, до яких примикають 5 під'їзних колій.

До станції Вільнянськ примикає три напрямки:

Відкрита станція Вільнянськ 1873 року (первинна назва — Софіївка) як станція Лозово-Севастопольської залізниці. У 1974 році станція отримала сучасну назву — Вільнянськ.

Автобусна станціяРедагувати

Автобусна станція Вільнянськ розташована поряд із залізничною і перебуває на автошляху національного значення Н15 Запоріжжя — Донецьк.

Забезпечує автомобільне сполучення з селами Вільнянського району та частково — міжміське сполучення (більша частина міжміських автобусів прямують об'їзною дорогою, минаючи м. Вільнянськ).

Зв'язокРедагувати

Див. також: Історія розвитку засобів зв'язку в Запорізькій області[36]

У місті Вільнянськ забезпечене якісне покриття мобільним зв'язком послуг Київстар , Lifecell, Vodafone Україна (раніше — МТС), Lycamobile та ТриМоб.

ДемографіяРедагувати

Населення міста Вільнянська станом на 2017 рік становило ≈15,4 тис. осіб.[37].

ЕкономікаРедагувати

[38]

Економічний потенціал міста представлений 11 промисловими підприємствами, зокрема:[39]:

  • Вільнянський завод імені Шевченка та його ДП,(Асоціація «РІСТ-Холдинг»)
  • ТОВ Науково-виробниче підприємство «РІСТ» (Асоціація «РІСТ-Холдинг»)
  • ТОВ «Ритм» (Завод пластмасових виробів)[40],
  • ВАТ «Вільнянський маслозавод»[41][42][43],
  • ВАТ «Вільнянський комбінат хлібопродуктів»[44],
  • ЗАТ «Агротехсервіс»[45][46].
  • Вільнянська сортовипробувальна станція[47][48]
  • РКП «Друкарня»[49]
  • Вільнянська міжрайонна рибомеліоративна станція по відтворенню рибних запасів[50]
  • Вільнянська птахофабрика.
  • Близько міста Вільнянська (с. Біляївка, Павлівська сільська рада) виявлені великі поклади каолінових глин.[51]

Станом на 2017 рік найбільшими підприємствами Вільнянська є ТОВ НВП «Ріст», ЗАТ «Агротехсервіс», ТОВ «Ритм», ВАТ «Вільнянський маслозавод», ВАТ «Вільнянський комбінат хлібопродуктів», ТОВ «Пожтехніка».

На території міста розташовані дві установи з виконання покарань — Вільнянська ВК № 20, Софіївська ВК № 55.

У структурі промислового виробництва найбільшу вагу займають підприємства машинобудування — 49 % (ВАТ «Вільнянський завод ім. Т. Г. Шевченка», установи — ВК 31020, ВК 310/55), хімічної промисловості — 16,4 % (ТОВ «Ритм»)

Основна продукція, що виробляється підприємствами, це — столові вироби, комплектуючі до акумуляторних батарей, культурно-побутові товари з пластмаси і металу, вогнегасники, комплектуючі до сільгосподарських машин, масло селянське, комбікорм.

Крім названих підприємств, у місті розташований Комбінат хлібопродуктів, Вільнянський КОП із птаховодства, Центр електрозв'язку та районний вузол зв'язку, у 2002 р. встановлено радіощоглу українського мобільного зв'язку. В осінньо-зимовий період працюють 5 котелень.

Торгова мережа у місті представлена магазинами продовольчих товарів, кіосками. Їх кількість весь час збільшується.

Мережа підприємств сфери обслуговування представлена 30 магазинами,10 кав'ярнями, 31 кіоском, 2 приватними хлібопекарнями.

У місті працює торговельна мережа з продажу товарів місцевих товаровиробників, що включає 3 магазини: магазин ВАТ «Вільнянський маслозавод», магазин СП «Алкор» — заводу безалкогольних напоїв, магазин Вільнянської виправної колонії № 20.

Значну роль у забезпеченні споживчими товарами, продуктами харчування відіграють ринки. На території міста діють центральний і вечірній ринки.

Практично все населення має свої присадибні ділянки, де вирощується городина, картопля, розповсюджені сади — груша, яблуня, вишні, черешні, сливи, виноград, абрикоси, шовковиця тощо.

Вільнянськ вважають екологічно чистим містом [52].

Вільнянська виправна колонія № 20 (середній рівень безпеки)

Вільнянська виправна колонія № 20 — найстаріша колонія області. Свій початок вона бере з Софіївської дитячої колонії № 1, яка була заснована у 1928 році і перепрофільована у сільськогосподарську установу після 1932—1933 років, коли у країні лютував голодомор.

Остаточно у промислову установу колонія перетворена у середині 70-х років ХХ ст. Вільнянська виправна колонія тривалий час утримує першість серед установ області не лише за виробничими показниками, а й у справі збереження і примноження професійних традицій. У 2005 році при колонії освячено храм в ім`я Святої Великомучениці Анастасії Узорешительниці[53][54][55]. В установі утримуються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини. При установі функціонує республіканська психіатрична лікарня для засуджених чоловіків. У різні роки колонію очолювали Клименко М. Й., Колпіков А. І., Волков Д. П., Юрченко І. І., Селеменєв В. В., Борзенков І. Г., Посвалюк О.Г., Козенко А. З. Зараз начальник установи – підполковник внутрішніх справ Коляда Микола Іванович. [56]. [57]

Софіївська виправна колонія № 55 (середній рівень безпеки)

Установа була утворена після винесення з об`єктів Запорізького моторобудівного заводу контрагентської колонії № 159. Це сталося у 1962 році. Для облаштування колонії у сільській місцевості було виділено ділянку консервного заводу виправно-трудової колонії № 20. З того часу установа № 55 та установа № 20 є найближчими серед колоній області сусідами. Сьогодні Софіївська виправна колонія № 55 забезпечує функціонування двох важливих підрозділів – міжобласної лікарні для засуджених чоловіків, хворих на туберкульоз, та сектору максимального рівня безпеки для утримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі. Решту спецконтингенту установи складають чоловіки, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі. У різні роки установу очолювали Осадчий В. В., Шевченко І. Ф., Куценко Г. Г., Курисько Б. Д., Зноєв М. М., Рожман А. Ф., Мікула Ю. Г., Демків М. Й.

КультураРедагувати

У місті діє районна бібліотека[58], Вільнянська районна дитяча бібліотека[59][60], палац культури, Вільнянський районний краєзнавчий музей[61], Центр дитячої та юнацької творчості м. Вільнянськ[62] [63], Свято-Володимирський храм, Вільнянське районне об'єднання культури та дозвілля[64]

ЦеркваРедагувати

1990 року відновив свою роботу Свято-Володимирський храм збудований у 1902 р. Після більшовицької революції 1917 р. і приходу більшовиків до влади у храмі було влаштовано склад. Згодом там відкрили клуб заводу ім. Шевченка, в якому містився також однойменний кінотеатр. Споруда храму сьогодні майже повністю реставрована. Храм УПЦ МП діючий і є історичною цінністю та архітектурною прикрасою міста Вільнянська. Поряд з храмом — дзвонарня.

На території міста також є представники інших релігійних організацій — Свідки Єгови та Християн П'ятидесятників.

Художня самодіяльністьРедагувати

  • Самодіяльний народний ансамбль «Вільняночка»[65]
  • Самодіяльний народний ансамбль “Журавка”[66]
  • Хореографічний колектив: ансабль “Фортуна” [67]

Театральні колективиРедагувати

  • У Вільнянську утворюються і працюють театральні колективи, зокрема, театральна студія «БЕМС»[68][69] [70]

МузеїРедагувати

 
Старовинна «баба» на території Вільнянського районного краєзнавчого музею.

Декоративно-ужиткове мистецтвоРедагувати

  • У Вільнянську працює майстер художньої ковки Олександр Названов[76][77]
  • Майстрині-вишивальниці Євгенія Захарченко [78], Г. Т. Слободчикова, Є. І. Захарченко, О. М. Філіпенко [79] [80] [81], Г. В. Ребро [82]
  • Майстрині оригінальних картин - вишитих, з природного матеріалу тощо[83] [84],

Образотворче мистецтвоРедагувати

На початку ХХІ ст. можна говорити про наявність “Вільнянської художньої школи”[85] [86] [87] [88]

ОсвітаРедагувати

Школи, дошкільні і позашкільні закладиРедагувати

У місті функціонують 3 загальноосвітні денні школи, навчально виховний комплекс «Світоч».

Загальна кількість дітей які охоплені повною загальною середньою освітою становить 2691 в тому числі:

У школах міста Вільнянськ налічується разом близько 100 класів.

Крім того працюють вечірні школи при колоніях: Вільнянській ВК № 20 та ВК № 55

Діє мережа позашкільних закладів:

У місті працює 3 дошкільні дитячі заклади (дитячі садочки).[106]. Зокрема, дитячі садочки: «Дзвіночок», «Сонечко», «Казка».

ПресаРедагувати

Районна газета — «Дніпровські вогні»[107].

З 2010 року почала виходити газета «Вільнянські вісті».

ПаркиРедагувати

Місто добре озеленене, на його території розташовано 2 парки для відпочинку вільнянців, зокрема, Парк імені Т.Г.Шевченка[108], парк Ювілейний. Останній — площею 17 га і налічує понад 3,5 тис. різноманітних декоративних порід, та є улюбленим місцем дозвілля та відпочинку мешканців міста. Пам'ятник літак Л-29 («Дельфін») розташовується в міському парку міста Вільнянськ.

СпортРедагувати

 
Центральний Кавказ. Група туристів Вільнянського Туристсько-альпіністський клубу «Пошук» на маршруті з Безенгійської ущелини до перевалу Кель-Баші, 1968 р.

У Вільнянську у останній третині XX ст. і до сьогодні розвинений футбол. Існує стадіон, дуже популярний у другій половині ХХ ст.

У 19701980-х роках успішно діяв відомий на Запоріжчині Молодіжний туристсько-альпіністський клуб «Пошук».

Також діє ДЮСШ «Колос» в якому функціонують гуртки з: футболу, боксу, греблі, гирьового спорту.

При відділі освіти працює Дитяча юнацька спортивна школа на 876 дітей в якій функціонують гуртки з: дзюдо, волейболу, баскетболу, футболу та інші.

МедицинаРедагувати

У Вільнянську розташована Вільнянська центральна районна комунальна лікарня[109], діє мережа аптек[110][111]

У виправній колонії № 55 — туберкульозний диспансер[112][113]

Відомі люди ВільнянщиниРедагувати

 
Кавказ. Сердюк Вадим Дмитрович веде групу українських альпіністів на Безенгійському льодовику. 1968 р.

Вільнянський район відомий своїми земляками, серед яких:

Інші Почесні жителі Вільнянського району : О. А. Васько, А. В. Чаусов, Л. І. Романенко, Г. П. Романенко – це почесне звання їм присвоєно з нагоди 85-річчя утворення району (2009) // Дніпровські вогні. – 2009. – 16 груд. – С.2.

Галерея: День Незалежності. Вільнянськ, 2016Редагувати

День незалежності України у Вільнянську святкується як народне свято - на майданах, у парках, з виставками, концертами, гуляннями тощо.

Вільнянськ у фольклорі та творах художньої літературиРедагувати

  • Самоткан М. Пісня про Вільнянськ // Самоткан М. Любов моя...: Лірика. — Вільнянськ: Дніпровські вогні. — 1990. — 22 верес.
  • Мудре слово : Прислів'я та приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини. Вип.2. — Запоріжжя: Комунар, 1992. — 169 с. — Із змісту : [прислів’я та приказки, записані у Вільнянську]. — с. 30, 40, 84, 126, 137, 144.
  • Сестра орлів: Легенди та перекази / упоряд. В. А. Чабаненко. — Дніпропетровськ: Січ, 1991. — 95 с. — Із змісту : Знайда : [записала влітку 1966 р. від Олекси Несуна у с. Сторчовому Вільнян. р-ну С. Романова]. — с. 12.[116]
  • Макаренко Ольга. Намалюю я високе небо: Лірика. — Вільнянськ, 2001. — 27 с.

ІншеРедагувати

 
Радіорелейна станція РРС-21

В межах міста стоїть 96 метрова металева вежа РРС-21 (радіорелейна станція), що належить ВАТ «Укртелеком»[117]. Крім того, розвиток мобільного зв'язку обумовив побудову в межах міста кількох веж, що забезпечують покриття сигналу різних операторів мобільного зв'язку.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Гриценко Т. Р. Вільнянськ у минулому і сьогодні.
  3. Горпинич В. Словник географічних назв України : (топоніми та відтопонімні прикметники). – К. : Довіра, 2001. – 526 с. – Із змісту : Вільнянськ. – С.79.
  4. Універсальний словник-енциклопедія. — 2-е вид., доп. — К.: Атлас, 2001. — 1575 с. — Із змісту: Вільнянськ. — С. 262.
  5. Географічна енциклопедія України. В 3 т. Т.1 : А—Ж. — К.: УРЕ, 1989. — 414 с. — Із змісту : Вільнянськ. — С.184.
  6. Барабоха Н. Топонімічний словник-довідник Запорізької області: Природні топоніми / Н. М. Барабоха, О. С. Арабаджи, О. П. Барабоха. — Мелітополь, 2005. – 84 с. — Із змісту: Вільнянка [річка]. — С.18.
  7. Стрижак С. Назви річок Запоріжжя і Херсонщини. — К.: Наук. думка, 1967. — 128 с. — Із змісту: [р. Вільнянка]. — С. 11, 49, 91, 106.
  8. Список перейменованних вулиць Вільнянська
  9. Кобинець А. Сказання степового кургану: [про археол. розкопки А. Г. Плешивенко та О. В. Бодянського у Вільнянському районі] // Запорізька правда. — 1986. — 15 жовтня
  10. Воловоденко В. Археологи – дослідники нашого району // Дніпров. вогні. — 1995. — 23 вересня (№ 77). — С. 3.
  11. Пам'ятки історії та культури Запорізької області. Вип. 2: (Вільнянський, Михайлівський, Новомиколаївський райони). — Запоріжжя, 1999. — 136 с.: іл. — Із змісту: Пам`ятки археології: [в т. ч. про курган на околиці м. Вільнянська]. — С.7; Пам`ятки історії: [в т. ч. в м. Вільнянську]. — С. 35–37.
  12. Василенко О. Це було справжнє свято рідного дому: [170-та річниця заснування міста та 67-та річниця визволення від фашистів] // Дніпров. вогні. — 2010.  22 вересня (№ 74). — С. 1.
  13. Чиженок Ю. Історія рідного краю : [Вільнянський район, 1920-ті роки] / Ю. Чиженок, С. Жук // Дніпровські вогні. — 1992. — 17 жовтня
  14. Воловоденко В. Щоб сяяв наш храм усією красою: [про сьогодення собору розповідає його настоятель отець В'ячеслав] // Дніпровські вогні. — 2010. — 13 жовтня (№ 80). — С. 2.
  15. Веретюк Е. Гордости Вольнянска — 100 лет // Индустриальное Запорожье (Панорама). — 2002. — 1 августа. — С. 2.
  16. Турченко Ф. Південна Україна: модернізація, світова війна, революція (кінець ХІХ ст. — 1921 р.): іст. нариси / Турченко Ф. Г., Турченко Г. Ф. — К.: Генеза, 2003. — 304 с. — Із змісту: [боротьба з махновщиною в районі станції Софіївка]. — С. 230.
  17. Левензон Ф. Проти Махна на Денікінському фронті: [в т. ч. згадуються події в районі Софіївки] // Літопис революції. — 1929. — № 4. — С. 264–281
  18. 1. Колосок пам'яті: [акція, присвячена вшануванню пам'яті жертв голодомору] // Запорізька правда. — 2008. — 19 липня — С. 2. 2. Не згасни, свічко пам'яті: [вшанування пам'яті жертв голодомору в СШ № 3] // Дніпровські вогні. — 2008. — 19 листопада. — С. 2. 3. Гриценко Т. Розповіді про пережиті часи голоду // Дніпровські вогні. — 2008. — 9 квітня (№ 28). — С. 2. 4. Зарецька В. Пам'ятаймо, щоб не повторилося // Дніпровські вогні. — 2008. — 16 липня (№ 54). — С. 2. 5. Воловоденко В. Жорстока пам'ять: [до Дня пам'яті жертв голодомору і політичних репресій] // Дніпровські вогні. — 2003. — 22 листопада. — С. 2; Запорізька правда. — 2003. — 22 листопада. — С.7. 6. Рекубрацький А. Таємниця Рову у Вільнянську: [про місце поховання жертв масових репресій] // Запорізька правда. — 1992. — 2 квітня.
  19. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932–1933 років в Україні. Запорізька область / [відповід. за вип. О. М. Лазутін ; Укр. ін-т нац. пам`яті; Запоріз. обл. держ. адміністрація]. — [Запоріжжя: Дике Поле, 2008]. — 1080 с. — Із змісту: Вільнянський район. — С. 90–99; 852–857
  20. Ростуть міста: Указом Президії Верховної Ради УРСР від 3 листопада 1966 року селище Червоноармійське перейменовано в місто Вільнянськ // Комсомолець Запоріжжя. — 1967. — 1 січня
  21. Про перейменування об’єктів топоніміки міста Вільнянська
  22. Перспективні туристичні маршрути Запорізької області. — Запоріжжя: [АА Тандем], 2010. — 32 с. — Із змісту: Етнічна палітра Вільнянщини: [в т. ч. іст. пам'ятки в центрі м. Вільнянськ]. — С. 14. — (Маршрути районного значення). Мандруємо Запорізькими просторами: Путів.-довід. / Управління культури і туризму Запорізької облдержадміністрації; Запорізький обласний туристично-інформаційний центр. — Запоріжжя: АА Тандем, 2008. — 63 с. — Із змісту: Карта-схема туристично -рекреаційних ресурсів. Вільнянський район. — С. 26–27
  23. Список осередків політичних партій, зареєстрованих у Вільнянському районі // Дніпров. вогні. — 2005. — 17 грудня. — С. 2
  24. Воловоденко В. Попіл Чорнобиля... // Дніпровські вогні. — 2005. — 23 квітня. — С. 1. Надьків В. Є у районі об'єднання “чорнобильців” // Дніпровські вогні. — 2002. — 23 січня. — С. 2.
  25. Меморіальні комплекси, пам’ятники, братські могили, поодинокі захоронення та пам’ятні знаки загиблим у Другій світовій війні 1941–1945 рр. на території Запорізької області. — Запоріжжя, 2008. — 59 с. — Із змісту: [м. Вільнянськ]. — С.17.
  26. Евтушенко Ю. Книга-мемориал памяти воинов-запорожцев, погибших в Афганистане и других локальных войнах. — Запорожье: 1994. — 80 с. — Из содерж.: [уроженцы Вольнянского района]. — С. 23, 29, 65, 66, 67.
  27. Вільнянці – воїни-інтернаціоналісти: [іст. довідка] / Вільнянський район. краєзнав. музей; матеріал підготувала Т. Р. Гриценко. — Вільнянськ, 2010. — 3 с. – [Машинодрук].
  28. Це стосується пам`яті усіх нас : [про реконструкцію пам`ятника воїнам-афганцям] // Дніпровські вогні. — 2009. — 21 жовтня. — С. 1.
  29. Чайка Т. Шануємо пам`ять поета: [погруддя Т. Г. Шевченка на території заводу ім. Шевченка; скульптор В. І. Зноба] // Дніпровські вогні. — 1966. — 1 вересня
  30. Ті роки забуттю не підлягають : [відкрито пам`ятний знак жертвам голодомору] // Дніпровські вогні. —2007. — 28 листопада. — С. 1.
  31. Короткевич О. Село ти моє колискове…: Публіцистика. — Вільнянськ : Район. Друкарня, 2010. — 203 с. — Із змісту : [в т. ч про відкриття пам. знака жертвам голодоморів та політ. репресій]. — С. 150.
  32. Бочковская Е. Летали над Вольнянском дельтапланы : [18 сент. с. г. был открыт памятник – самолет Л–29] // Надежда. — 2010. — 24 сент.(№ 39). — С. 2.
  33. Пам'ятки історії та культури Запорізької області. Вип. 2: (Вільнянський, Михайлівський, Новомиколаївський райони). — Запоріжжя, 1999. — 136 с.: іл. — Із змісту: Пам`ятки історії: [в т. ч. будинок фабричного початкового училища]. — С. 36.
  34. Пам'ятки історії та культури Запорізької області. Вип. 2: (Вільнянський, Михайлівський, Новомиколаївський райони). — Запоріжжя, 1999. — 136 с.: іл. — Із змісту: Пам'ятки історії: [в т. ч. корпус заводу Нейфельда]. — С. 36.
  35. http://vilnyanskiy-kray.zp.ua/index.php/2013-02-16-19-47-15/1831-2018-11-13-07-10-56.html
  36. История развития средств связи в Запорож. обл. (ХVIII—ХХI вв.) / А. И. Карагодин, О. Г. Скворцов, В.Г. Ткаченко; Под ред. А.И. Карагодина. — Запорожье: Дикое Поле, 2007. — 192 с. — Из содерж.:Корж А. В., начальник ЦЄС № 3, г. Вольнянск (с 1998 г. и по настоящее время): [фото]. — С. 160–161; Варуша А. А., начальник Вольнянского РУС (1971—1988): [фото]. — С. 160–161; Центр электросвязи № 3 ЗФ ОАО «Укртелеком», г. Вольнянск: [фото]. — С. 176–177.
  37. [Населення Запорізької області: Стат. довідник. Ч. 1.: (за даними Всеукр. перепису населення 2001 року). — Запоріжжя, 2003. — 114 с. — Із змісту: дані по м. Вільнянську. — С. 5, 13, 27]
  38. Запорізька область: Динаміка розвитку (1939— 2009): Наук.-доп. бібліогр. довід. / ЗОУНБ; Укладач Г. Нагорна. — Запоріжжя: Дике Поле, 2009. — 232 с. — Із змісту : м. Вільнянськ. — С. 87.
  39. Діяльність підприємств — суб`єктів підприємницької діяльності Запорізької області у 2004 році: [в т. ч. у Вільнянському районі]: Стат. зб. — Запоріжжя, 2005. — 170 с.
  40. ТОВ «Ритм»: технології нові, ресурси місцеві: [на заводі освоєно виробництво тротуарної плитки] // Дніпровські вогні. — 2009. — 13 червня. — С. 1.
  41. Запорізький край / ЗОР; ЗОДА. — Запоріжжя: АА Тандем, 2008. — 288 с.: іл. — Із змісту: Вільнянський район : [в т. ч. про ВАТ «Вільнянський маслозавод»].  — С.152.
  42. Короткевич О. Зроблено у Вільнянську // Запорозька Січ — 2008. — 2 лютого. (№ 24). — С. 5.
  43. Вільнянському вершковому маслу – бути! : [відновлення роботи місцевого маслозаводу] // Дніпровські вогні. — 2005. — 16 липня. — С.2.
  44. Запорізький край / ЗОР; ЗОДА. – Запоріжжя: АА Тандем, 2008. — 288 с.: кр. — Із змісту: Вільнянський район: [в т. ч. про «Вільнянський комбінат хлібопродуктів»]. — С.152.
  45. Запорізький край /ЗОР; ЗОДА. — Запоріжжя: АА Тандем,2008. — 288 с.: іл. — Із змісту: Вільнянський район: [в т.ч. про ЗАТ «Агротехсервіс»]. — С.152.
  46. Руденко В. Поїзд ще можна наздогнати: з приводу майбутнього агротехсервісу : [ст. дир. оренд. підприємства «Агротехсервіс»: м. Вільнянськ]// Запорізька правда. — 1992. — 3 квітня
  47. 1. Воловоденко В. Про сорти дбати і людей не забувати…: [НВП «Сортостанція»] // Дніпровські вогні. — 2005. — 26 березня. — С. 2. 2. Основа О. Перевірене насіння – запорука доброго врожаю // Дніпровські вогні. — 2005. — 12 лютого. — С. 2.
  48. Полигон высоких урожаев // Суббота плюс. — 2001. — 19 июля. — С. 2.
  49. Вільнянські поліграфісти тримають «марку»! // Дніпровські вогні. — 2005. — 28 травня. — С. 1.
  50. Кулак В. Щоб врожаїлась «голуба нива»: [бесіда з дир. станції; записала О. Василенко] // Дніпровські вогні. — 1992. — 11 липня
  51. http://zor.gov.ua/sites/default/files/pasport_vilnyanskogo_rayonu_0.pdf
  52. Вільнянськ — екологічно «чисте місто»: [серія матеріалів] // Дніпровські вогні. — 1991. — 21 вересня
  53. Логанов Е. Храм в колонии: в Вольнянске открыли церковь святой Анастасии — заступницы всех осужденных // Индустриальное Запорожье. — 2005. — 25 января.(№ 17). — С. 2.
  54. Первая в местах лишения свободы: [об освящении церкви св. великомученицы Анастасии Узорешительницы на территории Вольнян. исправит. колонии № 20] // Горожанин. — 2005. — 27 января (№ 4). — С. 3.
  55. Воловоденко В. Храм, який очищатиме душі: [про відкриття церкви Святої Анастасії Узорешительниці у виправній колонії № 20] // Дніпровські вогні. — 2005. — 29 січня. — С. 2.
  56. Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Запорізькій області. 10 років. — Б. в. д. — Із змісту: Вільнянська виправна колонія № 20 (середній рівень безпеки). – С. 26
  57. Смольєнко Д. Вільнянській виправній колонії — 75 років // Запорозька Січ. — 2003. — 10 червня. — С. 3.
  58. Публічні бібліотеки Запорізької області: Довідник. — Запоріжжя : АА Тандем, 2010. — 175 с. — Із змісту: Вільнянська центральна районна бібліотека; Районна бібліотека для дітей. — С. 51.
  59. Галевко М. Справи і проблеми дитячої бібліотеки // Дніпровські вогні. — 1994. — 22 жовтня
  60. Стешенко В. Сімейне читання // Дніпровські вогні. — 1993. — 18 грудня. Панасенко В. Бенефіс читача // Дніпровські вогні. — 1992. — 20 травня. Фоменко В. Читацький бенефіс // Запорізька правда. — 1992. — 29 травня. Романенко Л. Серед книжок, дітей та ідей : [про Л. С. Пушняк, дир. бібліотеки] // Дніпровські вогні. — 1991. — 5 травня.
  61. Вільнянський районний краєзнавчий музей
  62. 1. Макарчук В. Клуб «Юність»: завжди енергійні, творчі, активні // Дніпровські вогні. — 2006. — 8 листопада. — С. 1. 2. Пихтєєва В. Вокалісти з ЦДЮТ попереду // Дніпровські вогні. — 2005. — 29 січ. Левченко В. Наші театрали тепер зразкові!: [театральна студія «БЕМС» при ЦДЮТ] // Дніпровські вогні. — 2005. — 30 березня. — С. 2.
  63. Пихтєєва В. Стали новоселами і ти, і я?: [в приміщенні колиш. Вільнян. райкому партії розмістився «Центр дитячої та юнацької творчості»] // Дніпровські вогні. — 1991. — 26 листоп
  64. Життя моє — моя любов: [Н. П. Кагадей, дир. РОКД] // Дніпровські вогні. — 2009. — 2 вересня. — С. 1. Романенко С. Наші «Вечорниці» приймали з оркестром та хлібом з медом : [самодіял. нар. колектив РОКД представляли Запорізьку область на ІІ Міжнародному фольклорному фестивалі етнографічних регіонів України «Родослав»] // Дніпровські вогні. — 2009. — 10 жовтня. — С.1. Катя Охріменко — володарка гран—прі: [керівник дитяч. вокал. ансамблю «Карамель» РОКД отримала найвищу нагороду Всеукр. пісен. фестивалю «Цвіт папороті» (м. Стрий, Львів. обл.)] // Дніпровські вогні. — 2009. — 25 липня. — С. 2. Відразу зачарували співом : [дитяч. вокал. ансамбль «Карамель» РОКД ] // Дніпровські вогні. — 2009. — 3 червня. — С. 2. [Улянка Антонова — учасниця вокал. ансамблю “Каприз” (керівник Т. Охріменко, РОКД)] // Дніпров. вогні. — 2009. — 13 червня. — С. 2. Степаненко О. Відзнаки вільняської молоді: [премії для обдаров. молоді отримали К. Охріменко, А. Музика, О. Венгерова] // Дніпровські вогні. — 2007. — 3 липня. — С. 2.
  65. 1. Короткевич О. Село ти моє колискове...: Публіцистика. — Вільнянськ : Район. друкарня, 2010. — 203 с. — Із змісту : Короткевич О. Краса пісенна. — С. 130–133. 2. Пихтєєва В. «На серці згадка оживає…» : [40-річчя “Вільняночки”] //Дніпров. вогні. – 2007. — 31 січня. — С. 1.
  66. 1. Короткевич О. «Журавка» — 20 січня. — С.8. 2. Пихтєєва В. Півстоліття з баяном: [про Я. Г. Ганошенка, керівника хору «Журавка», якому виповнюється 70 років] // Дніпровські вогні. — 2008. — 16 серпня. — С. 2. 3. Пихтєєва В. Вітаємо “Журавку” з перемогою : [І місце на обл. огляді фольклор. колективів] // Дніпровські вогні. — 2008. — 6 грудня. — С. 2.
  67. Пихтєєва Л. Коли чарує душу дивовижний танця світ: [про В. Юнацьку, вихованку ансаблю “Фортуна” (м. Вільнянськ); студентку Київського національного університету культури і мистецтв] // Дніпровські вогні. — 2006. — 29 квітня. — С. 2.
  68. Короткевич О. Село ти моє колискове...: Публіцистика. — Вільнянськ : Район. друкарня, 2010. — 203 с. — Із змісту : Короткевич О.На шляху до звання народного : [театрал. студія БЕМС]. — С. 134—137.
  69. Левченко В. Наші театрали тепер зразкові!: [театрал. студія “БЕМС” при ЦДЮТ] // Дніпров. вогні. —2005. — 30 березня. — С. 2.
  70. Пихтєєва В. Дитячий драматичний : [театр при Вільнян. Будинку піонерів] // Дніпровські вогні. — 1991. — 25 червня.
  71. Рутинський М. Музеєзнавство: Навч. посіб. для вузів / М. Й. Рутинський, О. В. Стецюк. — К.: Знання, 2008. — 432 с. — Із змісту: [в т. ч. про Вільнян. краєзнав. музей]. — С. 195—199.
  72. Гриценко Т. Вільнянський краєзнавчий музей / Т. Р. Гриценко, Ю. В. Гаджилова // Енциклопедія сучасної України. — К., 2005. — Т. 4: В – Вог. — С.551.
  73. Вільнянський краєзнавчий музей // Музеї України. – 2005. –№ 2. — С. 24.
  74. 1. Короткевич О. Створили освітяни свій музей // Запороз. Січ. – 2005. – 23 квітня. – С. 8. 2. Кліковка Г. У Вільнянську відкритий перший в Україні музей освіти // Запоріз. правда. – 2004. — 14 грудня. — С. 3.
  75. Большеменник П. Буде музей на заводі [ім. Т. Г. Шевченка] // Дніпровські вогні. — 1988. — 5 липня.
  76. Воловоденко В. Симфонія металу Олександра Названова: [майстер худож. ковки із Вільнянська] // Дніпровські вогні. — 2010. — 1 вересня. (№ 68). – С.2.
  77. Пихтєєва Л. Коваль свого щастя : гаряча сталь і родинне тепло : [О. В.Названов] // Дніпровські вогні. — 2006. — 29 серпня. (№ 66). – С. 2.
  78. Пихтєєва В. “Квіткова симфонія” Євгенії Захарченко : [виставка робіт майстрині-вишивальниці, колиш. півробітника відділу комплектування та обробки літератури Вільнян. ЦРБ] // Дніпровські вогні. — 2010. — 12 червня. — С.2.
  79. «Для людей відкрита наша біла хата»: [про майстриню-вишивальницю О. М. Філіпенко] // Дніпров. вогні. – 2009. — 26 вересня. — С. 2.
  80. Левченко В. Майстрині «Золоті руки»: [про виставку робіт вільнян. рукодільниць, присвячену 70-річчю заснування Запорізької області] // Дніпров. вогні. — 2008. — 7 березня. — С. 2.
  81. Пихтєєва В. Творці краси неповторної: [аматори нар. мистецтва – вишивальниці Г. Т. Слободчикова, Є. І. Захарченко, О. М. Філіпенко з Вільнянська : виставка робіт в район. Будинку культури] // Дніпровські вогні. — 2005. — 26 березня. — С. 1.
  82. Пихтєєва В. Вільнянський самоцвіт : [про вишивальницю Г. В. Ребро : Вільнянський район] // Дніпровські вогні. — 1999. — 6 лютого.
  83. Воловоденко В. Там, де починається добра казка : [про виставку робіт вільнян. майстрині В. Кучер (картини з природ. матеріалу)] // Дніпровські вогні. — 2008. — 15 жовтня. — С. 2.
  84. Воловоденко В. Світ очима нашої землячки : [про виставку вишитих картин вільнян. художниці С. Верлос] // Дніпровські вогні. — 2007. — 1 вересня. — С.2.
  85. Короткевич О. Село ти моє колискове...: Публіцистика. — Вільнянськ: Район. друкарня, 2010. — 203 с. — Із змісту: Короткевич О. Художній світ Адама Макарчука: [про художника, нар. майстра]. — С. 72–73.
  86. Воловоденко В. Звітують майстри пензля : [виставка робіт митців творч. об`єднання «Колорит»; серед них – дир. Вільнян. худож. школи Науменко С.П.] // Дніпров. вогні. — 2010. — 27 лютого. — С. 1.
  87. Пихтєєва В. «Повні жмені сонць» Анни Поплавки (Музики) та її вихованців : [виставка робіт молодої художниці та її вихованців] // Дніпровські вогні. — 2010. — 29 травня. — С. 2.
  88. Пихтєєва В. Коли до цього лежить душа : [про виставку робіт мол. художниці А. Альокмінської, вихованки Вільнянської художньої школи (зараз опановує спеціальність промислов. дизайнера) в район. краєзнав. музеї] // Дніпровські вогні. — 2007. — 3 лютого. — С. 2.
  89. Романовський В. На все життя, що залишилось : [Глоба В. Г. – випус- кник першого випуску Вільнян. СШ № 1] // Дніпровські вогні. — 2005. — 27 квітня. — С. 1.
  90. http://volnskola2.ucoz.ua/
  91. Вільнянській ЗОШ № 2 — 90 років // Дніпров. вогні. — 1998. — 24 жовтня. — С. 3.
  92. сайт школи
  93. сайт школи-1
  94. САЙТ
  95. Левченко В. Гімназія «Світоч»: найперше – якість знань // Дніпров. вогні. — 2005. — 8 жовтня. — С. 2.
  96. Павлівська В. Вільнянська школа-інтернат відзначила свої 50! // Дніпровські вогні. — 2010. — 9 січня. (№ 2). – С. 3.
  97. Пихтєєва В. Школа для дітей, які живуть без сім`ї // Дніпровські вогні. — 2005. — 2 квітня. — С. 2.
  98. 1. Макарчук В. Клуб «Юність»: завжди енергійні, творчі, активні // Дніпровські вогні. — 2006. — 8 листопада. — С. 1. 2. Пихтєєва В. Вокалісти з ЦДЮТ попереду // Дніпров. вогні. – 2005. – 29 січ. Левченко В. Наші театрали тепер зразкові! : [театрал. студія “БЕМС” при ЦДЮТ] // Дніпров. вогні. — 2005. — 30 березня. — С. 2.
  99. Пихтєєва В. Стали новоселами і ти, і я? : [в приміщенні колиш. Вільнян. райкому партії розмістився «Центр дитячої та юнацької творчості»] // Дніпровські вогні. — 1991. — 26 листопада
  100. 1. Випускників нашого ліцею охоче беруть на роботу : [бесіда з дир. ліцею О. В. Супруненко; записала В. Пихтєєва] // Дніпровські вогні. — 2010. — 2 жовтня. (№ 77). — С. 2. 2. За наукою у свій ліцей // Дніпровські вогні. — 2005. — 27 липня. — С. 1.
  101. 1. Наші борці – у Снігурівці : [вихованці Вільнян. ДЮСШ] // Дніпровські вогні. — 2005. – 16 квітня. — С. 2. 2. Греш М. Чи буде спортивне містечко?: [у Вільнянську по вул. Бочарова]// Дніпров. вогні. — 1988. — 29 верес.
  102. В Вольнянске на базе клуба Данко уже несколько лет успешно функционирует Вольнянская районная детская юношеская спортивная школа «Колос».
  103. 1. Пихтєєва В. Нашій художній школі — 40 років // Дніпровські вогні. — 2006. , — 7 червня. — С. 2. 2. Левченко В. Підростають художники, дизайнери // Дніпров. вогні. — 2005. — 5 жовт. — С. 2. 3. Художня школа: знайти своє місце у житті // Дніпровські вогні. — 2004. — 19 червня. — С. 2
  104. Сьогодні – Міжнародний день музики : [Вільнян. муз. школі – 40 років] // Дніпров. вогні. – 2008. – 1 жовт. – С. 1.
  105. 1. Для юних музикантів : [кращі учні школи побували на концерті переможців ХІ міжнар. конкурсу юних виконавців у театрі ім. В. Магара (м.Запоріжжя)] // Дніпровські вогні. — 2005. — 25 лютого. — С. 1. 2. Карпенко О. Скрипалі грали найкраще: [вихованці муз. школи були найкращими на ІІІ обл. фестивалі-конкурсі «Лунай, скрипко!»] // Дніпровські вогні. — 2004. — 17 березня. — С. 2.
  106. Крутій К. “Дошкільний похід” та його результати: до 100-річного ювілею першого дитячого садочка на Запорізькій землі: [в т. ч. про дит. садок]// Дошкіл. освіта. — 2008. — № 4. — С. 58—60.
  107. Значний внесок у розвиток місцевої журналістики зробили Петро Якович Іващенко, Євген Романович Березовський, Борис Федорович Куліш, Віктор Павлович Фоменко, Дмитро Гнатович Братко, Михайло Олександрович Чернойван, Юрій Павлович Дзюбаненко..
  108. http://vilnyanskiy-kray.zp.ua/index.php/2013-03-04-21-05-53/1229-2016-08-03-11-00-43.html
  109. ВІЛЬНЯНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА КОМУНАЛЬНА ЛІКАРНЯ
  110. Заклади охорони здоров`я та захворюваність населення області : [в т. ч. дані по Вільнян. р-ну]: Стат. зб. – Запоріжжя, 2004. — 45 с.
  111. Медицина Запорізької області: Іст. нариси. – Запоріжжя: Дике Поле, 2001. — 410 с. —Із змісту: Развитие здравоохранения Вольнянского района. — С. 344—358.
  112. Воловоденко В. Туберкульоз: що протиставити лиху? : [проблеми з захворюваністю в регіоні; в т. ч. про міжобл. туберкульоз. лікарню при Софіїв. виправній колонії №55] // Дніпровські вогні. — 2005. — 2 березня. — С. 2.
  113. Туберкульоз і місто: чиновники і медики заспокоюють // Дніпровські вогні. — 2006. — 15 липня. — С. 2.
  114. Переможці. Книга пам'яті України. Запорізька область т. 22. С. 55.
  115. Дніпровські вогні. 5 березня 2016 р. с. 4.
  116. Воловоденко В. Легенди та перекази Вільнянщини // Дніпров. вогні. — 1995. — 16 груд.
  117. Радиорелейная станция РРС-21 (Вольнянск)

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Запорозька старовина. Вип.2 / НДІ козацтва, Запоріз. від-ня. — К. — Запоріжжя: Вид-во ВАТ «Мотор Січ», 2002. — 408 с. — Із змісту : Шевченко Т. Про заснування ряду населенних пунктів Вільнянського району Запорізької області запорозькими козаками. — С. 272–274.
  • Запорізький край / Н. І. Кузьменко (авт.-укладач), О. І. Абліцов, С. В. Воловник, Т. А. Гузенко та ін. — Запоріжжя: АА Тандем, 2008. — 530 с.: іл. — Із змісту : Вільнянський район. — С. 146—153.
  • Новітня історія України: Імена. Звершення. Творчість. Вип. 1: Запоріжжя / Авт.-упоряд. В. В. Болгов. — К.: Новий Світ, 2006. — 112 с.: іл. — Із змісту: Вільнянський район. — С. 18.
  • Енциклопедія сучасної України. В 20 т. Т. 4 : В — Вог. — К., 2005. — 700 с. Із змісту: Донченко О. Вільнянськ. — С.550 — 551.
  • Запорізька область: Ілюстрована енциклопедія. Т. 2 : Архітектура і містобудування. Культура. Економіка. Райони області / К. С. Карафін, О. І. Красюк. — Запоріжжя: Дике Поле, 2004. — 293 с. : іл. — Із змісту: Вільнянський район. — 258 с. — 259.
  • Універсальний словник-енциклопедія. — 2-е вид., доп. — К.: Атлас, 2001. — 1575 с. — Із змісту: Вільнянськ. — С. 262.
  • Вільнянськ (до 170-річчя дня заснування міста). Бібліографічний покажчик. Запоріжжя: Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека. Видавництво «АА Тандем». 2010. 108 с.
  • Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2010 рік : календар і корот. довідки з бібліогр. списками / КЗ «ЗОУНБ»; уклад. І. В. Шершньова. — Запоріжжя: АА Тандем, 2009. — 152 с. — Із змісту: Романів Н. 170 років (1840) від дня заснування м. Вільнянська. — С. 95–97; Нагорна Г. 140 років (1870) від дня заснування Вільнянського ВАТ «Машинобудівний завод імені Шевченка». — С. 100–101.
  • Супруненко В. Запорожский край: попул. энц. — Запорожье: Мотор Сич, 2003. — 219 с. — Из содерж.: Вольнянск. — С.208.
  • Соломка А. Вільнянський район у період кам`яної доби // Вільнян. вісті. – 2010. — 7 серпня. — С. 4.
  • Софіївка – Червоноармійське – Вільнянськ : [коротка історична довідка] // Дніпров. вогні. — 2010. — 18 вересня (№ 73). — С. 4.
  • Я. В. Верменич. Запорізька область // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 266-267. — ISBN 966-00-0610-1.
  • Запорізька область — Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Запорізька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 765 с.)
  • Шиханов Р. Б. Керівники Запорізької області (1939–2000 рр.): Біогр. довідник / Держ. арх. Запорізької обл., Центральноєвропей. ін-т демократичних реформ. — Запоріжжя: Тандем-У, 2000. — 72 с.: іл.
  • Павлюк О. Хто будував місто Вільнянськ // Дніпровські вогні. — 2010. — 7 серпня. (№ 61). — С. 1.
  • Запоріжжя — мій рідний край: (метод. рекомендації для вихователів дошкіл. закладів і груп продовжен. дня). — Запоріжжя: [б. в.], 1992. — 74 с. — Із змісту: Вільнянськ. — С. 34–35.
  • Князьков Ю. Запорізька область: Іст.-геогр. і топонім. словник. Вип. 1 : (Василівський, Вільнянський, Гуляйпільський, Запорізький, Новомиколаївський райони). — Запоріжжя: Тандем — У, 2004. — 340 с. — За змістом: Вільнянськ. — С.72.
  • Горпинич В. Словник географічних назв України: (топоніми та відтопонімні прикметники). — К.: Довіра, 2001. — 526 с. — Із змісту: Вільнянськ.– С.79.
  • Географічна енциклопедія України. В 3 т. Т.1 : А — Ж. — К. : УРЕ, 1989. — 414 с. — Із змісту: Вільнянськ. — С.184.
  • Енциклопедія сучасної України. В 20 т. Т. 4 : В — Вог. — К., 2005. — 700 с. — Із змісту : Донченко О. Вільнянськ. - С.550—551.