Ву́лиця Ко́стя Леви́цького — вулиця у Личаківському районі Львова. Простягається від вулиці Івана Франка на південний схід до вулиці Погулянка.

Вулиця Костя Левицького
Львів
Перехрестя з вулицями Тершаковців і Дороша

Перехрестя з вулицями Тершаковців і Дороша
Район Личаківський
Назва на честь Костя Левицького
Історичні відомості: колишні назви
На Рурах, Кохановського, Брайтеґассе, Маяковського
Загальні відомості
Протяжність 1450 м
Координати початку 49°50′10″ пн. ш. 24°02′06″ сх. д. / 49.8361500° пн. ш. 24.0350722° сх. д. / 49.8361500; 24.0350722
Координати кінця 49°49′45″ пн. ш. 24°03′05″ сх. д. / 49.8293611° пн. ш. 24.0514750° сх. д. / 49.8293611; 24.0514750
Поштові індекси 79005 (будинки 2—45), 79017 (будинки 47—106) [1]
Транспорт
Трамваї № 7 [2]
Зупинки громадського транспорту трамвайна зупинка «вул. К. Левицького»
Рух односторонній, двосторонній
Покриття асфальт, бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Державні установи Личаківська районна адміністрація, Управління державного казначейства у Львівській обл.
Медичні заклади Військова стоматологічна поліклінніка
Поштові відділення № 5 вул. Мартовича 2, № 17 вул. Івасюка 19[1]
Аптеки № 37
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim

Зміст

ІсторіяРедагувати

У першій половині ХІХ столітті сучасними вулицями Левицького та Франка проходила межа між Галицьким та Личаківським передмістями Львова.

Вулиця виникла на місці дороги, що була прокладена вздовж потоку під назвою Пасіка. Пасіка в той час витікала з ярів на Погулянці і разом із потоком Сорока утворювала Полтву. В місці, де тепер до Левицького примикає вулиця Кониського, до Пасіки впадав ще один потік із Вороблячого ставу, що в саду Монастиря Сакраменток.

Притоки Полтви розливались і утворювали численні болота. Через це вулиця в середній частині була майже не заселена. Будівельний бум почався у 1880-х роках. Поступово потік Пасіка був схований під землею і перетворений на каналізацію. Так на місці колишньої річки з'явилась алея, засаджена деревами. Від 1908 до 1963 року віддаленою від центу міста частиною вулиці курсували трамваї: маршрут № 3 і № 8, котрі проходили по Зеленій, Дніпровській, Левицького і повертали на вулицю Мечникова.

НазваРедагувати

Перша назва «На Рурах», або «Рури», походить з XVII ст. Від тогочасного слова Рура — труба. Цією дорогою з джерела Прибило на Погулянці до міста проходив водогін, вперше прокладений у 14041407 роках міським будівничим Петром Штехером.[3] У 1885 році вулицю названо на честь польського поета епохи Відродження Яна Кохановського (15301584). Наприкінці XIX ст. початок вулиці отримав назву «Кручені Стовпи» (пол. Kręcone Słupy) завдяки будинкові під номером 1, котрий мав наріжний портал із закрученими колонами. Під час німецької окупації у 1941 році назву змінено на Брайтеґассе (нім. Breitegasse — широка вулиця). 1950 року названо на честь радянського поета Володимира Маяковського. У 1992 році перейменовано на честь Костя Левицького (18591941) — українського громадського та політичного діяча, голови уряду ЗУНР, який наприкінці XIX — початку XX століть був власником будинку № 34 на цій вулиці.

ОписРедагувати

Вулиця розташована у південно-східній частині колишнього передмістя Львова. Довжина — 1450 м. Від парної сторони відгалужуються вулиці Семена Палія, Конопницької, Романчука, Дороша, Вагилевича, Дніпровська, Івасюка, Студентська, Коциловського. Від непарної — Кльоновича, Кониського, Тершаковців, Рильського, Мечнікова, Вахнянина.

Рух транспорту односторнній у напрямку до центру (до перехрестя із вул. Франка). Кількість смуг для руху — 2, перед перехрестям із вул. Франка створена додаткова (третя) смуга для руху. На останній ділянці вулиці, від стику із Мечнікова, до переходу у Вахнянина — двостороння. По непарній стороні цієї ділянки влаштовано двосторонній рух трамваю (маршрут № 7), що прямує за маршрутом Вахнянина (кінцева) — Левицького — Мечнікова і далі — до кінцевої на вул. Шевченка. Більшість вулиць, що примикають до Левицького, з одностороннім рухом. Тобто в'їзд на деякі з них з Левицького заборонений, а саме на: Палія, Романчука, Вагилевича, Івасюка, Студентську, Погулянку.

ЗабудоваРедагувати

 
№ 1, розібраний до 1911 р.. На фасаді оголошення про те, що будинок є першим призом лотереї
 
Личаківська районна адміністрація

Більшість будинків на вулиці є пам'ятками архітектури місцевого значення та містобудування м. Львова[4]:

№ 1. Чотирьохповерховий будинок (інша адреса — вул. Івана Франка, 17) із романськими та готичними елементами фасаду збудовано 1911 р. на розі із вулицею Івана Франка за проектом архітектора Саломона Рімера. Характерний архітектурний елемент — кручені колони наріжного порталу. Попередній будинок, що стояв на цьому місці, мав колони такого ж типу. Відомо, що кам'яниця була головним виграшем у лотереї, влаштованій з нагоди Загальної Крайової виставки у 1894 р.. Тут також проживала видатна польська письменниця Марія Конопницька. Перша згадка про будинок із «крученими стовпами» (ймовірно найстарший із попередників) датується 1785 р.. Нині в будинку міститься відділення «Ощадбанку» № 6319/023[5].

№ 4. Архітектором Петром Тарнавецьким для власника будинку Віктора Слонєвського, 21 квітня 1938 р., виконано проект добудови одноповерхового магазину в подвір’ї будинку, котрий 30 квітня того ж року затверджений маґістратом. 30 травня того ж року маґістрат дає дозвіл на будівництво магазину. Будова розпочата 4 травня і вже за чотири з половиною місяці, 22 вересня, зведення магазину завершене. Ще до завершення будови, 19 вересня, власник просить дозволу на використання одноповерхового магазину на подвір’ї свого будинку, на що 21 грудня 1938 р. маґістрат дає дозвіл на використання згідно подання власника на основі затвердженого проекту[6].

№ 9. Житловий будинок (колишня адреса — вул. Кохановського, 11) збудований 1893 р. за проектом архітектора Вінцента Равського-молодшого.

№ 11,11а,15. Кам'яниця Атляса.
Пам'ятки архітектури місцевого значення №№ 171, 172, 174
Зблокований житловий будинок, що складається з трьох кам'яниць (нині кожна кам'яниця має окремий номер, серед яких умисно уникнуто тринадцятого номера), збудований у 19111912 рр. за проектом архітекторів Фердинанда Касслера та Валерій Шульман у стилі модерну, на замовлення заможних власників Нарбута і Пауліни Атляс та Марії з Бєйковських Ульмової[7]. Скульптурне оздоблення виконав Францішек Томаш Бєрнат[8]. Напередодні Першої світової війни у будинку № 11а певний час мешкав художник Микола Івасюк[9]. У будинку № 15 останні роки свого життя провів архітектор-урбаніст та мистецтвознавець Ігнатій Дрекслер.

№ 14, 16. Кам'яниця Ельстерів.
Пам'ятки архітектури місцевого значення №№ 173, 990
Зблокований житловий будинок, що складається з двох кам'яниць, збудованих 1907 р. за проектом архітектора, ймовірно, Тадеуша Обмінського фірмою Івана Левинського у стилі орнаментальної сецесії на замовлення братів Юзефа та Александера Ельстерів[10].

№ 17. Наріжний будинок на розі з вулицею Кониського збудований у 18921893 рр. за проектом архітектора Анджея Ґоломба[11].

№ 18. Будинок збудований у 1875 р. за проектом Йозефа Енґеля-старшого для Євангелістської школи в чітких геометричних формах, зі скромним класистичним оздобленням[12]. У 1870-х роках у Львові відбулося витіснення німецької мови в навчальних закладах для заміни її польською. Щоб не асимілюватись, німецька громада створила власну школу при костелі Святої Урсули на вул. Зеленій, яка проіснувала там до 1939 р.. За радянських часів тут працювала восьмирічна школа № 24 з польською мовою навчання ряду предметів. Нині тут міститься Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області.

№ 19. Колишній будинок римо-католицької капітули. Над класистичним порталом фасаду зберігся барельєф 1940-х рр., який сповіщає, що тут була установа з красномовною назвою «Главсахар» Народного комісаріату харчової промисловості СРСР.

№ 21, 21-а.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 175
Зблокований житловий будинок, що складається з двох кам'яниць, збудованих 1905 р. за проектом архітектора Тадеуша Обмінського на замовлення Йозефа Свободи[13]. Особливу увагу привертають сецесійні грати на балконах у вигляді букетів квітів.

№ 22. Чиншова кам'яниця Нахтів.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 176
Житловий будинок, збудований у 19111912 рр. у стилі «раціонального» модерну за проектом Юзефа Авіна на замовлення братів Арона і Германа Нахтів. Скульпторне оздоблення будинку виконане скульптором Зиґмунтом Курчинським[14].

№ 23. Вілла, збудована 1888 р. за проектом архітектора Владислава Ґодовського для власних потреб[15]. У 1916 р. кам'яниця належала вже менонітській громаді села Керниця, поблизу Городка.

№ 25, 25-а.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 177
Зблокований житловий будинок, що складається з двох кам'яниць, збудованих у 19371938 рр. за проектом архітектора Фердинанда Касслера[16]. Раніше на місці будинку стояв палацик, збудований у 1890-х рр..

№ 26.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1333
Житловий будинок, на розі вулиць Конопницької та Левицького, збудований 1914 р. за проектом архітектора Фердинанда Касслера на замовлення Мавриція Каліша. Вестибуль оформлений масивними колонами іонійського ордеру та делікатними рельєфами, подібними на камеї, a з радянських часів - зображенням російської церкви у ніші. Меморіальна таблиця на фасаді повідомляє, що в цьому будинку у 19581991 рр. мешкав перший мер Львова Богдан Котик[17].

№ 27.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 178
У цьому будинку наприкінці травня 1944 р. містилось командування обводу № 3 польської Армії Крайової під командуванням генерала Владислава Філіпковського.

№ 34. Власником будинку (інша адреса — вул. Романчука, 1) був український політичний діяч Кость Левицький. У 18961900 рр. в цьому будинку мешкав професор Львівського університету, голова Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка, історик і політичний діяч Михайло Грушевський, після свого одруження з Іванною Марією Вояковською. У 20082009 рр., під час реконструкції, добудовано третій поверх.

№ 45. У будинку міститься відділення «Ощадбанку» № 6319/033[5].

№ 47.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2159
Житловий будинок

№ 52.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2160
Житловий будинок, збудований 1908 р. за проектом архітектора Тадеуша Обмінського.

№ 57. Житловий будинок, збудований 1908 р. за проектом архітектора Тадеуша Обмінського[13]. Нині належить Львівській ветеринарній академії. 30 вересня 1997 р. на фасаді старшого (колишнього головного) корпусу відкрито пам'ятну таблицю ректорові Вацлаву Морачевському, авторства скульптора Ярослава Мотики[18].

№ 67,69,71,73,75,77,77а. В цих будинках знаходилася давня фабрика Авґуста Шумана. У 1881 р. була тут створена Цісарсько-королівська Ветеринарна школа зі школою кування коней з клінікою-стаціонаром для тварин у Львові, що була єдиною такого профілю у Східній Європі та користувалася неабияким попитом у студентів, вихідців з Чехії, Хорватії, Сербії та Болгарії[19]. Нині в приміщеннях знаходяться старі навчальні корпуси ЛНУ ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. Гжицького, прохід до яких знаходиться при вул. Левицького, 67[20].

Ще у 1950-х р. існував Шуманівський (Лижв’ярський) став, що був відомим від 1846 року місцем для ковзання у Львові[21]. Став осушили разом з перекриттям русла річки Пасіки у 19711973 рр. під час спорудження будівлі адміністративного корпусу Червоноармійського районного комітету КПРС та районної ради депутатів трудящих (нині - Личаківська районна адміністрація), що нині знаходиться в будинку під № 67[22].

№ 76.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2161
Житловий будинок

№ 81.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2162
Житловий будинок

№ 95. Будинок, у якому міститься Генеральне консульство Російської Федерації у Львові.

№ 98.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2656
Двоповерхова кам'яниця на розі з вул. Дніпровською, збудована у 1930-х рр. в стилі функціоналізму.

№ 106. У цьому будинку (інша адреса — вул. Івасюка, 2) у 19731979 рр. мешкав композитор та поет Володимир Івасюк. В пам'ять про це на будинку встановлено меморіальну таблицю, авторства скульптора Миколи Посікіри та архітектора Василя Каменщика.

№ 107.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2163
Вілла

№ 110. Вілла, у якій нині знаходиться медичний центр «Горицвіт».

№ 112. У віллі, збудований у першій чверті ХХ ст., знаходиться гостинний дім «Андріївський» — готель-садиба, інтер'єр якого виконаний в замковому стилі.

№ 112а.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2657
Вілла

№ 116,118,120,122. Двоповерхові кам'яниці, що розташовані з парного боку вулиці за перехрестям з вулицями Студентською та Мечникова, збудованих у 1930-х рр. в стилі функціоналізму. Серед них оригінальністю фасаду вирізняється будинок під № 120, збудований 1936 р. за проектом архітектора Євгена Нагірного.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Перелік вулиць і поштових відділень на сайті львівської дирекції Укрпошти Переглянуто 7 квітня, 2010.
  2. Офіційний портал Львівської міської ради Трамваї Переглянуто 30 серпня, 2010.
  3. Ґранкін П. Е. Львівські «водяні» війни // Ринок інсталяцій. — № 3, 2007. — С. 59.
  4. Список будинків – пам’яток архітектури м. Львова
  5. а б Офіційний сайт Ощадбанку Мережа установ Переглянуто 11 вересня, 2010
  6. Інтерактивний Львів: вул. Левицького, 004 – житловий будинок
  7. Вул. Левицького, 011 – житловий будинок
  8. Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 220; Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 242. — ISBN 978-83-7543-009-7
  9. Прийма Л. За деякими пам'ятними львівськими адресами // Наукові записки / Львівський історичний музей. — Вип. X. — Львів: Новий час, 2001. — С. 105. — ISBN 966-95279-6-1
  10. Архітектура Львова… — С. 472
  11. Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 629
  12. Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 235
  13. а б Архітектура Львова… — С. 472, 473
  14. Архітектура Львова… — С. 489
  15. Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 627
  16. Архітектура Львова… — С. 563
  17. Архітектура Львова… — С. 487
  18. Львівська академія ветеринарної медицини імені С. З. Ґжицького (1784—2000). — Львів : Модерн-2, 2000. — С. 822—823. — ISBN 966-7158-73-X.
  19. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie. — Lwów-Warszawa: Ksiąźnica Atlas, 1925. — S. 193
  20. Вул. Левицького
  21. Де наші предки набивали собі синці або ковзанки старого Львова
  22. Галицька брама — 2006. — № 7—8 (139—140). — С. 22

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати