Відкрити головне меню

Вербиця (Жидачівський район)

село в Україні, в Жидачівському районі Львівської області.

Ве́рбиця — село в Україні, в Жидачівському районі Львівської області.

село Вербиця
Церква
Церква
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Жидачівський район
Громада Ходорівська міська громада
Код КОАТУУ 4621581501
Облікова картка картка 
Основні дані
Населення 467
Площа 1,41 км²
Густота населення 331,21 осіб/км²
Поштовий індекс 81760[1]
Телефонний код +380 3239
Географічні дані
Географічні координати 49°22′33″ пн. ш. 24°24′10″ сх. д. / 49.37583° пн. ш. 24.40278° сх. д. / 49.37583; 24.40278Координати: 49°22′33″ пн. ш. 24°24′10″ сх. д. / 49.37583° пн. ш. 24.40278° сх. д. / 49.37583; 24.40278
Середня висота
над рівнем моря
272 м
Відстань до
обласного центру
76 км
Відстань до
районного центру
25 км
Найближча залізнична станція Ходорів
Відстань до
залізничної станції
12 км
Місцева влада
Адреса ради 81760, Львівська обл., Жидачівський р-н, с.Вербиця , тел. 56-1-23
Карта
Вербиця. Карта розташування: Україна
Вербиця
Вербиця
Вербиця. Карта розташування: Львівська область
Вербиця
Вербиця
Мапа

Вербиця у Вікісховищі?

Зміст

РозташуванняРедагувати

Село розташоване за 25 кілометрів на схід від районного центру — міста Жидачева й за 12 кілометрів від залізничної станції Ходорів та за 76 кілометрів на південний схід від обласного центру — міста Львова.

Село розташоване у південно-західній частині природного району Опілля. Середня висота села над рівнем моря становить 272 метри. Географічні координати с. Вербиця 49° 23′ північної широти, 24° 24′ східної довготи. Вербиця лежить за півтора кілометри від автошляху між містами Ходоровом та Рогатином. Біля села Вербиця пролягає автомагістраль міжобласного значення Стрий — Бережани — Тернопіль.

Село межує із селами: Вовчатичами та Садками — на північному заході, Сугровом — на південному заході. На сході село Вербиця межує із селами Рогатинського району Івано-Франківської області: Помонятами, Княгиничами, Воскресінцями, на півночі — з Долинянами.

Сільська радаРедагувати

Вербиця — центр Вербицької сільської ради. Територія сільської ради займає площу 494,5 тис. м². Сільській раді підпорядковані чотири населених пункти: Вербиця, Вовчатичі, Садки, Сугрів. У сільській раді працює 15 депутатів, 8 членів виконкому.

НаселенняРедагувати

Станом на 1 січня 2009 року населення Вербицької територіальної громади становить 2340 чоловік, з них жителів с. Вербиця — 467 осіб, с. Вовчатичі — 1085 осіб, с. Садки — 303 особи, с. Сугрів — 485 осіб. Густота населення с. Вербиця становить 331,21 осіб/км². Загальна площа села становить 1,41 км².

Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення 2001 року, характеризується зменшенням частки дітей у загальній кількості населення, поряд із підвищенням питомої ваги осіб у віці, старшому за працездатний, ускладнюють сучасну демографічну ситуацію в нашому селі й свідчать про старіння населення. У віковій структурі села переважають люди похилого віку, дуже незначна частка молоді до 17 років, у статевому складі переважають жінки.

Зменшення кількості населення села Вербиці пов'язують із специфікою розташування села (віддаленість від транспортних шляхів обласного значення), а також від'ємним приростом населення, що зумовлено соціально-економічними умовами, (обмеженою кількістю робочих місць, розвитком інфраструктури села), міграцією за кордон (в більшій мірі чоловіків).

ПриродаРедагувати

Вербиця знаходиться у помірно-континентальному кліматичному поясі. Середня температура липня +18С, січня −4,5С, середня річна -+ 6,8С. Річна кількість опадів 650 мм, більшість з них (450 мм) випадає у теплий період року. Абсолютний максимум повітря -+35С, абсолютний мінімум −32С. Сніговий покрив не тривкий, через часті відлиги взимку. Чітко виражені пори року, однак їх тривалість неоднакова через нестійкість, мінливість погоди.

Село багате на землі середньої родючості. Однак останнім часом у зв'язку з розвалом колективного господарства збільшилася кількість землі, яку ніхто не використовує для обробітку.

Вербиця славиться дуже доброю водою, є тут понад п'ятнадцять джерел, з яких стало випливає чиста холодна вода. Джерела, в переважній більшості, знаходяться в межах села або поблизу нього і в народі їх ще називають криничками. Майже всі вони мають питну воду і, як би не була оформлена криничка, якщо вода придатна для пиття, біля неї є посудина, щоб перехожий міг напитися та втамувати спрагу.

У селі протікають кілька невеликих потоків, які живлять водою ставок, а дальше несуть свої води у річку Свірж, що знаходиться у сусідньому селі Воскресінцях Рогатинського району.

На території села Вербиці, в урочищі Гайок, є значні поклади керамічних та цегельних глин.

Перша письмова згадкаРедагувати

Багато сотень років учені працюють над проблемою виникнення населених пунктів на Прикарпатті. У більшості історичних досліджень науковці зводять свої думки до глибинних періодів давнини.

Село Вербиця належить до історичної території, яка називається Галичиною. Цей західноукраїнський регіон внаслідок політичних подій в історії України, що призводили до поділу українських земель, починаючи з XIV століття підпадав під владу Польщі, Литви (1349—1772 рр.), Австрії (1772—1918 рр.), Росії (1809—1815 рр.), Польщі (1918—1939 рр.), Радянської імперії (1939—1991 рр.).

У плині часу, хаосі, воєн та різних життєвих колізіях уціліло не дуже багато архівних документів про село. Так, історичні відомості про першу згадку с. Вербиця сягають XV століття. Перша письмова згадка про село датується 1445 роком. Про ранній період його розвитку поки що майже немає інформації. Існує твердження, що село могло виникнути ще в давньоруські часи. Скільки прожито літ і пережито бід моїми далекими пращурами… Літопис села має багату, а заодно й трагічну історичну спадщину. Згадуваний 1445 рік — перша, на даний час, віднайдена письмова згадка про Вербицю.

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 2 лани (близько 50 га) оброблюваної землі[2].

Як і більшість старовинних поселень, Вербиця розташовувалася в місці, пристосованому до оборони. У XVIII столітті згадувалися в документах поля «За Окопом» та «На Острові». Ці назви наводять на думку про існування в цьому місці якогось укріплення. Є припущення, що навколо цього укріплення знаходилися вириті рови та кілька великих ставків, які допомагали тримати оборону перед ворогами-нападниками. На випадок небезпеки разом із сім'ями наші пращури могли заховатись в збудованому укріпленні. Джерела польського періоду про таке укріплення не згадують, тому є підстава вважати, що до середини XV століття воно вже не існувало.

З найдавніших часів перші поселенці села будували глинобитні будівлі — хати та приміщення для худоби. Хати та інші будівлі покривали очеретом та китицями із житньої соломи. Будинки для житла будували одно- та двокімнатні. Перші хати поселян стояли недалеко теперішнього центру села. В найдавніші часи хати були курними, без димоходів. В хаті мурували велику піч з припічком, на якому спали. У великих сім'ях були широкі лавиці, на яких спала челядь.

У кожній сім'ї була скриня для одягу. Сільські столяри згодом навчилися робити дерев'яні ліжка та бамбетлі. В ліжках накладали солому і покривали плахтами.

Мешканці села займались, крім землеробства, розведенням великої рогатої худоби, свиней, овець і коней а також попутно різними ремеслами (бондарством, ковальством, шевством, кравецтвом тощо). Вмілому розміщенню Вербиці сприяло те, що через село протікало кілька потоків, з яких поселяни могли брати воду для приготування їжі, поїти коней та худобу.

Звідки походить назва села?Редагувати

Назви сіл Жидачівського району можна пояснити історичними та економічними умовами їх виникнення, характером території, природи, рельєфу тощо.

Деякі населені пункти отримали свої назви від найменувань старовинних урочищ; окремі назви сіл означають певну прикмету, властиву тій чи іншій оселі і т. д. Зокрема назви окремих сіл нашого краю носять у собі територіальні ознаки.

За однією версією, моє рідне село Вербиця нарекли такою милозвучною назвою через те, що в ньому росте багато верб.

Верба — ніжне дерево, миле і дороге серцю українця, тісно пов'язане з його життям та побутом. Здавна супроводжує людські поселення і оселі. Нею обсаджували ставки, береги річок, озера, дороги. Адже верби укріпляють береги, стримують зсуви, в посушливих місцях зупиняють піщані зноси, а зволожені ґрунти осушують. Верба — незамінний фітомеліорант у наших умовах.

Верби — надто вологолюбиві рослини. Вербові прутики — надійний засіб пошуку джерел води. Народна мудрість це давно запримітила — де ростуть верби, там водні джерела чисті. Згадайте слова народної пісні: Ой у полі вербиченька, Там стояла криниченька.

Не випадково з давніх давен криниці копали під вербою.

Верби над ставом — традиційна риса українського села. «Де срібна вербиця — там здорова водиця». Справді, верба — найнадійніший природний фільтр. У річці воду для пиття, як правило, брали під вербицею. А де копали колодязі, то на дно клали вербову дощечку, а невеличку, завбільшки з долоню, у відро з водою. Це дезенфікує воду, поліпшує смакові якості завдяки «вербового духу», що надають смолисті речовини.

Світоглядне значення поняття «верба» розкриває етимологія цього слова. Складається воно з двох слів «вер» i «ба». В давнину ці слова відповідно означали «всесвіт» i «матір». В українській мові подвійну матір, тобто матір матері й сьогодні називають «баба», «бабуля» «бабця» та іншими словами, похідними від подвоєння «ба». Слово має коріння у первісних культах Праматері світу. Й до сьогодні кам'яні культові зображення Праматері, що стояли на узвишшях могил по всій Україні, називають бабами.

Слово «вер» також дуже давнє. Величність позначуваного ним явища — Всесвіту — відбилась в багатьох українських словах, які ніби засвідчують величність та перевагу цього слова над іншими. Деякими з них ми користуємося і сьогодні. Це слова «верх», «вершина», «вершити», «верхів'я», «верхній», «зверхник», «верховода», «верховина» тощо.

В українській мові суфікс -иця вказує не лише на зменшувальне значення, його можна виділити і в таких словах: молодиця, гаківниця, винниця, болотниця, косовиця, полуниця, суниця, полотниця і т. д. Цей суфікс у зазначених словах вказує не на значення зменшувальності, а на місце знаходження (поміж верб, на болоті, поміж сосон та ін.).

Таке вшанування верби підкреслює значимість символіки цієї рослини для України і українського народу. Як символ Матері Всесвіту, а точніше її тотем-дерево, верба відігравала значну роль в обрядах і ритуалах українських релігійних і народних свят. Перед Великоднем цілий тиждень святкувалось вшанування Матері Всесвіту — верби. I досі збереглись спрощені та перекручені деякі обряди цього свята й назва — «вербний тиждень», «вербна неділя», «вербиця».

З вербою пов'язані і українські прізвища: Верба, Вербицький, Вербилівський, Вербин, Вербинець, Верб'яний, Верблян, Вербовець тощо У козацький реєстрах зустрічаємо прізвища — прізвиська: Верба, Вербенко, Вербило, Вербота, Вербята, Лозинець, Лозинський, Лозицький тощо

Згідно з іншою версією назва села походить від того, що тут вербували (наймали, набирали) людей до війська для боротьби з чужоземцями.

В Україні тотожних назв населених пунктів дуже багато. На основі адміністративно-територіального поділу, назви з коренем «верба» зустрічаються не тільки в інших регіонах України, а й за кордоном. Так, наприклад, село Вербиця зустрічаємо у Шумському районі Тернопільської області та поблизу Томашова Любельського у Люблінському воєводстві Республіки Польща.

ЕкономікаРедагувати

Територію села перетинає високовольтна лінія Західноукраїнської електропідстанції (напругою 750 кВ), а з 1983 року через Вербицю проходить магістральний експортний газопровід «Дружба», який з'єднує газові родовища півночі Західного Сибіру Російської Федерації із споживачами в Європі.

Запаси глини в свій час використовувалися на колгоспному цегельному заводі для випікання будівельної цегли для потреб господарства.

Село газифіковане та електрифіковане.

Освіта, культура, релігіяРедагувати

Є у Вербиці загальноосвітня середня школа І-ІІ ступенів, клуб на 200 місць, бібліотека, поштове відділення, фельдшерсько-акушерський пункт, 2 магазини, побутовий комбінат, автоматична телефонна станція.

Діє дерев'яна церква святого Архистратига Михаїла 1850. Храм внесено до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення за охоронним номером 1905-М.

На території сільської ради зареєстровано 4 релігійні громади.

ФотографіїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Жидачівський район
  2. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 166 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати