Вавилон

столиця Вавилонії, місце археологічних розкопок
Версія від 16:58, 25 травня 2021, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (замінено закодовану відсотковим кодуванням частину URL-адреси на звичайні літери)

Вавило́н («баб-ілі» означає «брама Бога») — місто, столиця стародавньої Вавилонії, розташоване на пологому березі в нижній течії річки Євфрат.

Вавилон
аккад. Bābili(m); шум. KÁ.DINGIR.RAKI
дав-євр. בָּבֶל‎ (Babel); дав.-гр. Βαβυλών (Babylōn)
араб. بابل‎ (Babil)
Вид на Вавилон з боку колишнього літнього палацу Саддама Хусейна. Фото ВМС США. 2003 рік.
Вид на Вавилон з боку колишнього літнього палацу Саддама Хусейна. Фото ВМС США. 2003 рік.
Альтернативна назва Кадингірра, Тинтир, Ерида, Шуанна й ін. (в тому числі культові імена)
Сучасне розташування Ірак
Регіон Межиріччя
Географічні координати 32°32′30″ пн. ш. 44°25′24″ сх. д. / 32.54167° пн. ш. 44.42333° сх. д. / 32.54167; 44.42333
Історія
Заснування 3-тє тисячоліття до н. е.
Ключові події siege of Babylond і Siege of Babylond
Вавилон

DSC 0658-Recovered.jpg

32°32′30″ пн. ш. 44°25′53″ сх. д. / 32.54178055558377736° пн. ш. 44.43164444447177175° сх. д. / 32.54178055558377736; 44.43164444447177175Координати: 32°32′30″ пн. ш. 44°25′53″ сх. д. / 32.54178055558377736° пн. ш. 44.43164444447177175° сх. д. / 32.54178055558377736; 44.43164444447177175
Країна Імперія Ахеменідів, Vergina Sun WIPO.svg Стародавня Македонія, Держава Селевкідів, Парфія, Парфія, Derafsh Kaviani flag of the late Sassanid Empire.svg Держава Сасанідів, Black flag.svg Праведний халіфат і Стародавній Рим
Розташування Хілла
Тип колишня державаd (1792 до н. е.)
Дата заснування 1894 до н. е.

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Руїни Вавило́на в 1932
Деталі Воріт Іштар

Нині розташований на території Іраку за 88 км на південь від Багдада й за 8 км на північ від Хілла, який переважно побудований із руїн Вавилона.

Висячі сади Семіраміди, одне із семи чудес світу, яке, за легендою, збудував цар Навуходоносор своїй дружині Семіраміді були споруджені на склепінчастому кам'яному фундаменті, єдиній кам'яній споруді в глинобитному місті. Вони утворювали серію терас і забезпечувалися водою за допомогою гідравлічної системи.

Походження назви

Українська назва міста «Вавилон» є запозиченням із грецької мови (Βαβυλών) через старослов'янську. Оскільки запозичення відбувалося з візантійської мови (один з етапів розвитку грецької мови), то згідно з чинними фонетичними нормами, літера β вимовлялася як [в], а не [б] (наприклад, Babylon /ˈbæbɪ.lɒn/ в англійській мові)[1][2].

Споконвічна назва міста втрачена, тому можливе походження топоніму Вавилон залишається темою обговорення шумерологів[3]. Аккадська назва міста Бабілі (Bābili) записувалася через шумерограму[a] KA2.DIG̃IR.RAKI (клинописом: 𒆍𒀭𒊏𒆠, складається з 𒆍 [KA2] «ворота, брама» + 𒀭 [DIG̃IR] «бог, божество» + 𒊏 [RA] суфікс на позначення родового відмінка + детермінатив[b] 𒆠 [KI] на позначення місця/міста/землі), що читалося як Кадінгірра або Кадімірра[4][5][6]. Найближчим відповідником в шумерській мові була фраза kan diĝirak, дослівно — «брама богів». Тому більшість сходознавців XIX ст. вважали, що аккадська назва Бабілі є лише перекладом старої шумерської назви міста, до таких сходознавців відносився, наприклад, Арчибальд Генрі Сейс[7]. Проте нині цю версію спростовують[8], спираючись на той факт, що в писемних джерелах ми вперше зустрічаємо назву Бабілім, а не Кадінгірра[5]. На даний час домінують дві версії походження назви Вавилон: по-перше, назва міста могла утворитися шляхом народної етимології, коли семітські народи (до яких відносяться прибулі аккадці) спробували пояснити стару назву міста, вірогідно несемітського походження (пам'ятаємо, що шумери, які жили тут до приходу аккадців, були несемітського походження) і підібрали найбільш близьке словосполучення зі своєї мови, що і утворило назву Кадінгірра, тому «брама богів» в цьому випадку лише випадковість[9]; по друге, це міг бути прямий переклад старішої назви, тобто до приходу аккадців місто вже існувало під назвою «брама богів»[4][5].

На шумерське походження назви вказує цікава знахідка, яка зберігається в колекції Єльського університету. На одній із табличок згадується енсі (володар) міста Бабалі (BAR.KI.BAR), який побудував храм богу Мардуку (dAMAR.UTU). Мардук був покровителем Вавилона, тому можна припустити що Бабалі — перша назва міста, тоді її можна співвіднести із шумерським словом babbar, тобто «білий, осяйний»[10].

Аккадські джерела підтримують народну версію назви. Наприклад, у вавилонському міфі про створення світу Енума Еліш, походження назви Вавилон пояснюється наступним чином[11]:

129. lu-ub-bi-ma Aum-[Au bdb-ili]KIa) R.ME8 DINGIR.ME8 GAL.ME~b І назву я його Бабілі [Вавилон], «домівка могутніх богів»
130. [ina] ni-piA-t[e um-ma]-ni ep-pu-[us-su]a І збудую його з умілістю кращих майстрів

У Біблії назва міста Вавилон згадується в легенді про Вавилонське стовпотворіння і тлумачиться від дієслова bilbél (בלבל, «перемішувати, збивати з пантелику»)[12]:

  І тому то названо ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі.  

— (Бут. 11:9)

Географічне розташування Вавилона та загальний опис руїн

Фізико-географічна характеристика

Історичний Вавилон розташовувався в центральній частині Месопотамської низовини, а точніше в південній її половині. У давнину русла Євфрату та Тигру тут пролягали паралельно (що й обумовлює прийняту серед вчених синонімічну назва цієї області — «Межиріччя» або «Дворіччя») і окремо впадали в Перську затоку, води якої тоді починалися значно північніше. Спочатку Вавилон знаходився на берегах одного з відгалужень Євфрату — каналі Арахту (аккад. Araḫtu), води якого текли з півночі на південь і губилися в пісках південно-західної пустелі. До I тис. до н. е. Арахту перетворився в рукав великої річки і незабаром туди ж перемістилося основне русло Євфрату; назви Євфрат (аккад. Purattu) і Арахту стали синонімами.

Низький уклін долини і слабка оформленість русел великих річок, приводили до частих повеней, результатом яких стало формування в Нижньому Межиріччі потужного шару річкових відкладень — алювія. При використанні відповідних технологій алювій відрізняється надзвичайно високою родючістю; тому поява перших іригаційних систем рано сформувала економічну базу для виникнення в Межиріччі однієї з найдавніших цивілізацій в історії людства — шумерської. Заснування Вавилона, ймовірно, відноситься саме до шумерської епохи.

Природний ландшафт Нижнього Межиріччя складають пустельні пейзажі з розрідженою рослинністю з фінікових пальм, тамарикса, кураїв. Життя зосереджене в основному по берегах водойм. Вздовж річок, каналів, стариць виростають різні види верб, особливо багато очерету. На ділянках сухих степів і напівпустель мешкають дрібні гризуни, варани, у давнину зустрічалися газелі, онагри (дикі віслюки), леви; в заболочених районах водяться кабани і особливо — різноманітні водоплавні птахи. Євфрат традиційно був багатий промисловими породами риб: коропом, сомом тощо. Діяльність людини, у першу чергу облаштування іригаційних споруд, привела до значних змін довкілля. Численні канали і відгалуження русла Євфрату зрошують широку алювіальну долину, озеленюючи її. Однак умови для життя тут як і раніше досить важкі: високі температури поєднуються з вологістю в районі боліт і стариць, великою кількістю шкідливих комах, особливо москітів і комарів — переносників малярії, а також інших небезпечних для людини тварин — змій, скорпіонів. Місцевий клімат в цілому жаркий, тропічний, що характеризується загальною аридністю.

Давньогрецький історик Діодор так описав джерело бітуму, що містилось у районі селища Хіт поблизу Вавилона, на місці сучасного Багдада: «Чимало дивовижних речей можна зустріти у Вавилонії, проте жодне з них не порівняти з виявленим тут джерелом нескінченної кількості бітуму».

Опис руїн

 
Спрощений план руїн Вавилона із зазначенням назв їх основних частин

Руїни Вавилону представляють собою групу пагорбів (тель), найважливіші з яких мають власні назви. До моменту запустіння, Євфрат ділив Вавилон на дві частини — Західне і Східне місто. Пізніше, русло великої річки змінилося і тепер воно проходить через руїни Західного міста. Серед руїн Східного міста виділяється кілька ділянок, для яких використовують окремі арабські назви (при цьому приставка «тель-» часто опускається). Окремо стоїть пагорб Бабіль, розташований на північній околиці, у районі передмість. Традиційно виділяються наступні ділянки[13]:

  • Тель-Бабіль (араб. بابل‎ Babil — «Вавилон») — тель в північній частині пам'ятника. Включає Літній (Північний) палац-фортецю Навуходоносора II.
  • Тель-Каср (араб. قصر‎ Qasr — «палац») — тель в північно-західній частині Східного міста. Включає руїни Південного палацу Навуходоносора, залишки (ймовірно) Висячих садів, Центральний палац-музей, фортифікаційні споруди.
  • Тель-Меркес (араб. مركز‎ Merkes — «центр») — розташований на південний схід від пагорба Каср. Переважно житлова забудова.
  • Ес-Сахн (араб. صحن‎ Sahn — «блюдо», мається на увазі плато) — плоска область в центральній частині руїн, що приховує перибол гігантського зикурата Етеменанкі[14].
  • Тель-Амрані-ібн-Алі (Amran ibn Ali) — тель, що примикає з півдня до області Сахн. Приховує залишки храмового комплексу Есагіла.
  • Ішан-ель-Асвад (також Ішин-Асвад, Ishin Aswad) — зольний пагорб (ішан) в південній частині Східного міста. Храми Ішхари, Нінурти, приватна забудова.
  • Тель-Хомера (Homera) — тель у північно-східній частині Східного міста. Приватна забудова, у тому числі елліністичного часу, грецький театр.

Зараз руїни Вавилона примикають до околиці міста Хілла, столиці провінції Бабіль. Археологічні розкопки та будівельна діяльність сильно змінили вигляд пам'ятки. Археологи оголили залишки багатьох будівель верхнього шару — будинків та храмів, захисних споруд тощо. За правління Саддама Хусейна Вавилон піддався реконструкції; відбудовані багато будинків Теля Каср, храм Емах (в честь богині-матері Нінмах) та деякі інші споруди. У безпосередній близькості від руїн був зведений палац іракського лідера.

Історичні відомості

Докладніше: Історія Вавилона

Рання історія

Існують припущення про дуже стародавнє, навіть дошумерське (протоєвфратське) походження топоніму «Вавилон»[15][16], проте достовірних відомостей про час заснування міста немає: високий рівень ґрунтових вод не дозволяє археологам досліджувати нижні шари пам'ятки [17]. На сьогоднішній день найдавніші знахідки з Вавилона датуються часом близько 2400 року до н. е.[18]. У письмових джерелах того часу згадується про таку собі міську громаду (читання топоніму невизначене) з незалежним енсі та головним святилищем на честь шумерського бога Амар-Уту/Амаруту (= аккадський Мардук)[16][19]. Вважається, що в ранньодинастичний період Вавилон існував, але був незначним містом, центром невеликого «нома» в рамках системи шумерських міст-держав [20].

У XXIV-XXII ст. до н. е. територіальні утворення Стародавнього Межиріччя були об'єднані під владою династії Аккад; до часу правління царя Шаркалішаррі (початок XXII ст. до н. е.) відноситься і перша достовірна згадка про Вавилон (під шумерским ім'ям Кадингірра) в письмових джерелах. З напису Шаркалішаррі слідує, що Кадингірра була одним з підлеглих міст аккадської держави і що цар вів там культове будівництво. Після короткочасного періоду панування гутіїв, землі Стародавнього Межиріччя були об'єднані в рамках нової близькосхідної держави: Шумеро-Аккадського царства III династії Уру (XXII-XXI ст. до н. е.). З господарських документів того часу відомо, що Вавилон/Кадингірра був одним з провінційних центрів, що управлявся окремим енсі і платив податок — «балу» на користь столиці[21].

Крах Шумеро-Аккадського царства на рубежі III—II тис. до н. е. супроводжувалося переселенням на землі Стародавнього Межиріччя численних напівкочових громад амореїв. На початку II тис. до н. е. аморейське плем'я яхрурум захопило Вавилон і зробило його своєю столицею.

Давньовавилонський період (бл. 1894 — бл. 1595 рр. до н. е.)

Створене амореями Вавилонське царство спочатку було невеликим і займало територію вздовж каналів Арахту та Апкаллату (західні відгалуження Євфрату). Основне населення цих місць — нащадки шумерів та аккадців — поступово злилися в єдину народність вавилонян та асимілювали завойовників-амореїв.

З перших років свого існування нова держава була втягнута в запеклі війни з сусідніми племенами і «номами» Південного Межиріччя; з цієї причини вже ранні правителі з I (аморейської) династії надавали великого значення обороноздатності Вавилона. Датувальні формули Сумуабума, Суму-ла-Еля іта Апіль-Сіна, згадують про будівництво укріплень навколо міста і війни з сусідами[22]. Аморейські царі активно зводили і перебудовували храми в столиці: відомо про спорудження і оновлення святилищ на честь Нінісіни, Нанни, Адада, Іштар та інших божеств шумеро-аккадського пантеону[23]. Особлива увага завжди приділялася Есагілі — головному і ймовірно найдавнішому храму Вавилона, присвяченому покровителю міста, богу Мардуку (шум. Амар-Уту). Використовуючи складну дипломатію, армію та вигідні позиції міста в регіональній торгівлі, ранні аморейські правителі змогли за сотню років перетворити Вавилон на столицю найсильнішого царства на території області Аккад. Доленосним для історії міста виявилося правління царя Хамурапі (1793-1750 рр. до н. е.), Який зумів за кілька десятиліть підпорядкувати всі основні міста Стародавнього Межиріччя і створити нову велику державу. З цього часу місто переживає бурхливе зростання, його розміри з часом перевершують розміри міста Ур — столиці Шумеро-Аккадського царства. Джерела свідчать про активне культове будівництво в Вавилоні, зведення палаців; місто було важливим релігійним центром Стародавнього Межиріччя, зосередженням економічного, політичного та культурного життя регіону. Передбачається, що Вавилон в той час не мав регулярної забудови, але вже тоді він займав обидва береги каналу Арахту, що поділяв Вавилон на Західне і Східне місто.

До кінця XVII століття до н. е. Вавилонське царство вступило в смугу кризи, чим скористалися його войовничі сусіди. Близько 1595 року до н. е. війська Хетського царства завдали поразки Вавилонії; місто було розграбоване і піддане руйнуванням, аморейська династія повалена, а царство знищене.

Середньовавилонський період (бл. 1595- бл. 1004 рр. до н. е.)

Каситський Вавилон (III династія)

Після розгрому, вчиненого хеттами та їх союзниками, Вавилон став здобиччю інших завойовників. На початку XVI століття до н. е. його ймовірно захопив Гулькішар — правитель Країни Моря на півдні Межиріччя, потім в місті зміцнилися касити — гірські племена, які заснували там власну (III) династію. Каситське царство Кардуніаш зі столицею у Вавилоні з самого початку було великою державою, при наступних правителях його територія значно розширилася і Вавилон став столицею нової близькосхідної держави. Як і амореї, касити поступово асимілювалися з корінним населенням країни — вавилонянами, розчинившись в культурному середовищі Стародавнього Межиріччя.

З правлінням III династії дослідники пов'язують масштабні зміни в житті Вавилона, проте подробиці цих змін залишаються неясними: в каситський час спостерігається загальний спад в міській культурі регіону, кількість письмових джерел зменшується. Скоріше за все, місто продовжувало бурхливо розвиватися навіть незважаючи на перенесення царської резиденції в Дур-Курігальзу. При III династії Вавилон, як і деякі інші центри Стародавнього Межиріччя, придбав регулярний план. Відтепер місто було оточено «класичною» прямокутною стіною І́мгур-Енлі́ль (і можливо «валом» Не́мет-Енлі́ль), його територія ділилася на десять округів/кварталів, основні вулиці перетиналися під прямим кутом. Нові кордони Вавилона охоплювали територію, яка значно перевершує площу міста при аморейській династії, однак деякі з включених в межі поселення земель довгий час не були належним чином освоєні. Каситські царі, безсумнівно, вели якесь культове будівництво в Вавилоні, про масштаби якого можна лише робити припущення. З цим же часом ассиріологи пов'язують і діяльність місцевого жрецтва по синкретизації міфології і релігії Стародавнього Межиріччя, вибудовування віровчення навколо головного місцевого бога Мардука, який все частіше іменується «Белом» (аккад. «Господь»). Велика кількість храмів, зв'язок з найбільш значущими культами й важливе ідеологічне значення привели до того, що вже в той час жителі Стародавнього Межиріччя| могли сприймати Вавилон як священне місто, престиж якого був дуже високий.

Для Південного Межиріччя середньовавилонського періоду було характерно поступове ослаблення центральної влади: каситські роди, які захопили країну володіли певною автономією у відносинах з царським палацом, особливо у фінансовій сфері; згодом кількість осіб, які отримували іммунітетні грамоти (кудурру) неухильно зростало, а це призводило до деградації державної системи. До кінця XIII ст. до н. е. царство Кардуніаш вступило в смугу кризи, його військова міць ослабла, чим скористалися войовничі сусіди. Біля 1223 року до н. е. війська царя Ассирії Тукульти-Нінурти I зайняли Вавилон; стіни міста були зруйновані, частина мешканців страчена або викрадена в рабство, храми розграбовані (в тому числі відвезений ідол Мардука), цар потрапив до полону; протягом 7 років Вавилон перебував під ассирійським пануванням. В середині XII ст. до н. е. країна зазнала небувалого спустошення: війська Еламського царства, які знаходилися на піку могутності, завдали жорстокої поразки силам країни Кардуніаш. Близько 1158 року до н. е. Шутрук-Наххунте захопив Вавилон і скинув Забаба-шум-іддіна; фактично Вавилон був підпорядкований Еламу. Спроба повстання під керівництвом Еллільнадінаххі/Еллільшумуцура спровокувала новий спустошливий похід: Вавилон знову піддався грабункам і руйнації, останній правитель III династії був забраний в полон, а царство Кардуніаш фактично перестало існувати.

Місто при II династії Ісіна та в кінці XI ст. до н. е.

Нововавилонський період (бл. 1004—539 рр. до н. е.)

Нововавилонська держава

Вавилон під владою Персії

У 539 р. до н. е. Нововавилонське царство було захоплене Киром II Великим, царем Персії. Аби ввірватися до Вавилона, Кир Великий вдався до безпрецедентного військового маневру. Вавилон був оточений величезними недоступними стінами. Проте через місто протікала річка Євфрат. В тому місці, де річка входила в межі міста та виходила з них, були розташовані металеві ворота. Вони знаходились прямо над рівнем води, так що ніхто не міг пробратися в місто через них, не пірнувши під воду. Кир Великий вдався до такого плану. Коли в місті готувались до святкування великого свята, Кир Великий наказав своїм воїнам прокопати обхідний канал вздовж Євфрату. Увечері тимчасову дамбу було прорвано, і вода з Євфрату стрімко пішла обхідним каналом, русло Євфрату обміліло. Під захистом нічної темряви армія Кира Великого пробралась по багну під воротами і ввірвалась до Вавилона. Місто було швидко захоплено. Причому напад було скоєно таким чином, що більшість населення і не підозрювала про нього до останнього моменту. Розповідь про це можна знайти в творах Геродота та на сторінках Старого Завіту. Кир заявляв, що пробрався в місто через ворота, коли більшість вавилонян були п'яні.

 
Карта вавилонських територій

Пізніше Кир дозволив євреям, які знаходились в вавилонському полоні, повернутись на свою батьківщину. Також він дав згоду на те, щоб вони відбудували свій храм в Єрусалимі. На це є підтвердження у Біблії, 2 Хронік, 36:22-23 — А першого року Кіра, царя перського, коли сповнилось слово Господнє, проречене устами Єреміїними, збудив Господь духа Кіра, царя перського, і він оголосив по всьому царству своєму, а також на письмі, говорячи: — Так говорить Кір, цар перський: Усі земні царства дав мені Господь, Бог Небесний, і Він наклав на мене збудувати Йому храма в Єрусалимі, що в Юдеї. Хто між вами з усього Його народу, нехай буде Господь, Бог його, з ним, і нехай він іде до Єрусалиму!

Під час правління Кира та Дарія І Великого Вавилон був столицею 9-ї сатрапії. Місто продовжувало бути центром освіти та науки.

При Ахеменідах було відроджено вавилонську астрономію та математику. Вавилонські вчені закінчили складати карту сузір'їв. Місто було адміністративним центром Перської імперії, яка на той час була найсильнішою в усьому відомому тоді світі.

Перські царі намагались підтримувати релігійні церемонії Мардука, але при Дарії III через податкову політику та безперестанні війни основні храми Вавилона та його канали було занедбано.

У 552, 521 та 482 роках до н. е. відбулися збройні повстання, проте Вавилон залишився під перською владою. Лише в 331 р. до н. е. у Вавилоні з'явився новий володар — Александр Македонський.

Елліністичний Вавилон (331-біля. 130 рр. до н. е.)

Занепад і запустіння

Людству не відомі точні відомості про занепад Вавилону, проте в Біблії, в книгах Старого Завіту, досить зрозуміло описані події до занепаду, опис занепаду та причина. Якщо дослідити Святе Писання і звірити з історією та сьогоденням, то видно, що воно так і є.

В пошуках стародавнього міста

За свідченнями сучасних мандрівників, я сподівався знайти у Вавилоні одночасно і більше, і менше, аніж я насправді знайшов. Менше, бо не міг навіть уявити протяжність всіх руїн, або розміри, масивність чи стан будь-якої їх частини. І більше, бо мені здавалося, що я зможу знайти сліди, дарма що недосконалі, більшості важливих споруд Вавилону. Я уявляв як казатиму: «Тут були стіни, а такою мала би бути їх протяжність. Тут стояв палац, а тут безсумнівно знаходилася Вавилонська вежа». Але це ввело мене в оману: замість пари курганів, які стояли б осторонь, я побачив усю історію країни, вкриту залишками будівель, стіни деяких на диво залишилися неушкодженими, а інших — стояли у таких дивних розвалинах невідомої форми і розміру, ніби когось попросили взяти будь-яку теорему й перетворити її на нісенітницю.

Клавдій Джеймс Річ, «Спогади про руїни Вавилону» (1815 рік).

Перші відомості та спогади мандрівників

Насправді Вавилон ніколи не зникав і його розташування залишалося відомим. Не зважаючи на невелику плутанину через міста Борсіппу та Дур-Курігальзу, чиї зикурати нагадували Вавилонську вежу, одна з частин міста зберігала стару назву — Бабіль, тому і місцеві жителі, й іноземні мандрівники досконало знали про руїни і про їхню історію[24].

Про Вавилон згадують ще античні історики, правда їх дані зазвичай перебільшені або спираються на міфологічні сюжети. В першу чергу це пов'язано із тим, що вони вже не застали Вавилонію[25][26]. Наприклад, про Вавилон пише Філон Візантійський у своїй праці «Про Сім чудес світу», де описує Сади Семіраміди і саме місто, але його дані неточні й перебільшені[24][27].

Одне античне джерело, що хоча й дійшло до нас фрагментами і крізь цитати з інших джерел, вважається найточнішим. Це історія Вавилонії, написана вавилонянином, на ім'я Берос. Він був жерцем Мардука і створив розгорнуту хронологію Вавилона на замовлення Антіоха I Селевкіда. Проте це не звичайна хронологія, а радше вступ до вавилонської культури, щоб ознайомити із нею греків[28][29].

Відомості про Вавилон знаходимо і в арабських джерелах, але в основному вони обмежуються лише згадкою про Вавилон, почасти — коротко описують руїни. У X ст. Вавилон відвідав Абу-ль-Касім Ібн-Хаукаль ан-Насибі, який він описав у своїй роботі «Книга картини землі». За його свідченнями у місті ще досі живуть люди, проте воно більше скидається на село. Він писав: «Бабіль — це невеличке селище, але найстаріше в усьому Іраку. Через нього увесь регіон називають Бабіль[24]».

 
Вавилон, зображення із «Нюрнберзької хроніки». 1493 рік.

Окрім арабських та античних джерел, інформацію про Вавилон запозичували зі святих книг юдаїзму та християнства. Саме звідти з'явилися розповіді про Вавилонську вежу, Вавилонське стовпотворіння, Сади Семіраміди. В цих джерелах знаходимо інформацію про легендарних цариць Семіраміду та Нітокріс, а також про реальні персоналії того часу — Навуходоносора, Валтасара тощо. Можливість на власні очі побачити Вавилон і знайти Вавилонську вежу розбурхувала уяву мандрівників з усього світу.

Першим європейцем, хто побував у Вавилоні, став рабин Веніамін Тудельський. Він двічі подорожував до Вавилона у період між 1160 і 1173 роками. Веніамін залишив спогади про палац Навуходоносора II (скоріше за все мається на увазі Літній палац[30]), зробив деякі заміри і описав громаду юдеїв які проживали неподалік і «молилися в синагозі, яку збудував ще сам Даниїл[31]». Він також писав, що знайшов Вавилонську вежу, але насправді сплутав її із руїнами зикурату в місті Борсіппа.

24 жовтня 1574 року під час своєї подорожі до Багдаду, до Вавилона прибув Леонард Раувольф, лікар з Авґсбурґу[30]. Дослідника дуже засмутили розходження біблійської оповіді та реальної картини: замість родючих і багатих земель, Леонарда зустріли сухий гарячий вітер пустелі й занедбані руїни. Він побачив залишки мосту, вірогідно легендарний міст через Євфрат про який писав Геродот, і який пізніше знайшли під час розкопок[32]. Крім того, він описав великий палац, який він побоявся відвідати через змій та скорпіонів, і про руїни Вавилонської вежі, які він сплутав із руїнами зикурату в Дур-Курігальзу[32]. Аналогічну помилку із зикуратом в Дур-Курігальзу зробить англійський купець Джон Елдред, який відвідає Вавилон в кінці XVI століття[33].

У 1616 році Вавилон відвідав відомий італійський мандрівник П'єтро делла Валле, який вже прославився тим, що привіз перші зразки клинописних написів до Європи. Він залишив опис будівель і цегли, з якої вони складалися[30].

У 18 ст. зростає зацікавлення Вавилоном, його відвідують відомі мандрівники Карстен Нібур та П'єр Жозеф де Бошам. Спогади Бошана, перекладені англійською у 1792 році, зацікавили британську Ост-Індійську компанію. Компанія споряджає декілька експедицій в Багдад і Басру, щоб розшукати месопотамські реліквії і доставити їх у Лондон.

Перші археологічні дослідження

 
План руїн Вавилона, тель Каср. Автор — Роберт Кер Портер, 1821 рік.
 
Вид на руїни Вавилона, малюнок. «Спогади про руїни Вавилона», Клавдій Джеймс Річ. 1818 рік.
 
Руїни Вавилона, мапа була складена в 1829 році перед проведенням розкопок. Під час розкопок Ормуз Рассам знайшов Циліндр Кира в телі Амрані-ібн-Алі (на карті позначений літерою Е), там де пізніше розкопають храмовий комплекс Есагіла.

У грудні 1811 року на прохання Ост-Індійської компанії до Вавилона приїздить Клавдій Джеймс Річ[34]. Дипломат, знавець багатьох східних мов (турецької, перської, арабської та івриту) і антиквар, він із захопленням починає дослідження видимих руїн Вавилона. Річ перший дав назву усім холмам (телям), згідно із місцевими назвами, і провів розкопки в телі Бабіль. Під час свого перебування у Вавилоні, Річ склав перші детальні плани міста, замалював руїни, зробив заміри деяких об'єктів. Він також відкопав Лева Вавилона і знайшов декілька артефактів. Усі свої спостереження він вклав у дві роботи «Спогади про руїни Вавилона» та «Другі спогади про руїни Вавилона». За весь час Річ двічі розкопував Вавилон у 1811-1812 та у 1817 році[35][36].

В 1818 року Вавилон відвідав англійський художник Роберт Кер Портер. Під час свого перебування він знайшов декілька артефактів і описав свої враження в книзі, які проілюстрував власними малюнками, чим тільки більше розіграв зацікавлення Вавилоном в Європі.

У 1827 році Вавилон відвідав британський офіцер та мандрівник Роберт Мігнан, він описав місто і зібрав додаткові дані про його розміщення[37]. Вільям Лофтус, відомий британський геолог, відвідав Вавилон у 1849 році, який описав значення рік та зміну їх русел[38].

 
Місце, де у 1855 році відбувся «Інцидент в Аль-Курна». Малюнок 1885 року.

На початку XIX століття постає новий научний напрям вивчення Стародавнього Сходуассирологія. Незрозумілі знаки на глиняних табличках, які були привезені мандрівниками в минулому, починають детально вивчати. Під час аналізу виявляється, що це окремий вид письма, так званий клинопис. Ключ до дешифрування клинописного письма винайшов вчитель німецького ліцею Георг Гротефенд. Але остаточно клинопис дешифрували лише в середині XIX ст. Це зробили норвежець К. Лассен, француз Ежен Бюрнуф, та англієць Генрі Роулінс. Ці вченні скористались сенсаційною знахідкою РоулінсаБехістунським написом, якого було викарбувано на прямовисній Бехистунській скелі в іранській долині за наказом царя Дарія І. Відтепер в арсеналі дослідників з'явився цілий пласт літературних пам'яток, які залишили жителі давньої Месопотамії. Розкопки давніх міст тільки примножували кількість писемних пам'яток у розпорядженні вчених, зокрема і про Вавилон.

В 1850 році до Вавилона приїжджають Поль-Еміль Ботта і Остін Генрі Лаярд, відомі своїми розкопками месопотамських міст, насамперед розкопками Ніневії та відкриттям більшої частини бібліотеки Ашшурбаніпала. Ботта і Лаярд провели розкопки на телях Бабіль, Каср та Амрані-ібн-Алі, однак їм не вдалося скласти більш-менш цільну картину розташування будівель. В першу чергу цьому завадили як значна площа пам'ятки, так і пошкодження культурного шару, які виникли через місцевих жителів, які розкрадали цеглу з руїн міста. На вершині теля Бабіль були знайдені численні поховання, проте їх не вдалося віднести до якої-небудь епохи, вірогідно що вони відносилися до ранньої історії міста. Через брак знахідок розкопки припинилися[39].

Французька експедиція на чолі із Фульгенсом Френелєм проводила перші найбільші розкопки Вавилона з 1852 по 1854 рр[40][41]. Разом зі своїми асистентами Юліусом Опертом та Феліксом Томасом вони знайшли і розкопали велику кількість артефактів із різних частин міста. На жаль, більша частина предметів була втрачена в травні 1855 року, коли вони намагалися переправити через Тигр 200 ящиків із артефактами. Під час «Інциденту в Аль-Курна» на плот напали пірати і він затонув разом з усім вантажем[42]. У травні 1856 року під час рятувальної місії були підняті 80 ящиків і відправлені до Гавру[43]. Інші спроби знайти втрачені артефакти із місії Френеля, включаючи японську експедицію 1971-1972 рр., були марними[44].

Генрі Роулінсон, відомий як дешифрувальник перського клинопису, відвідав Вавилон у 1854 році, але не затримався там надовго[45]. У 1962 році французький дипломат Пацифік-Генрі Делапорт знайшов парфійську могилу. Всі знайдені в ній артефакти він відправив до Лувру[46].

Наступні значні розкопки у Вавилоні проводив Ормуз Рассам, якого у Вавилон направив Британський музей. Роботи почалися у 1876 року і тривали аж до 1882. Місцеві жителі, які до цього збирали цеглу з місця розкопок, почали розкрадати й перепродавати то, що вони знаходили. Не зважаючи на велике розкрадання і значні пошкодження через дикунські методи проведення археологічного дослідження, Рассам все таки зміг розкопати і перевезти велику кількість визначних знахідок, наприклад Маніфест Кира[47].

Для того, щоб зупинити розкрадання на розкопках, Британський музей направив Е. А. Уоліса Баджа, який зміг домовитися із місцевими перекупниками, що всі глиняні таблички, печатки і особливо цінні артефакти вони продаватимуть музею. Через сварки із місцевими робітниками, розкопки періодично закінчувалися і розпочиналися знову, аж доки у 1897 році Вавилоном не зацікавилися німці[48].

Новий етап вивчення і розкопки Німецького східного товариства

 
Роберт Кольдевей (1855-1925) на фоні складу зі своїми знахідками у Вавилоні. Дата невідома, автор — Гертруда Белл.
 
Пошуковий котлован німецької експедиції на телі Каср. 30 серпня 1919 року, автор — Роберт Кольдевей.
 
Порівняння лапи драконоподібної істоти мушхушшу, зображеної на Брамі Іштар, із хижим птахом. «Розкопки у Вавилоні», Роберт Кольдевей, 1914 рік.
 
Фрагмент Брами Іштар. Автор — Роберт Кольдевей, 1914 рік.

Справжнє відкриття Вавилона для науки пов'язують з діяльністю Роберта Кольдевея. У 1897 році, вражений знахідками Ост-Індійської компанії, він відвідав руїни. Наступного року (1898) було створено Німецьке східне товариство, щоб поширити зацікавлення сходом і назбирати необхідні кошти для майбутніх експедицій. У той же час створили Східний департамент музеїв Прусії, який мав займатися отриманням майбутніх знахідок. Із 1901 року Вільгельм II візьме товариство під свою опіку і почне його фінансувати[49].

Саме Кольдевей очолив перші повномасштабні розкопки міста, які проходили з 1899 по 1917 роки. Окрім нього в експедиції були задіяні й інші дослідники, зокрема: Вальтер Андре, Фрідрих Ветцель, Оскар Ройтер та Георг Буддензіг. Розкопки проходили на високому професійному рівні, для допомоги археологам залучалися й місцеві жителі. Розкопки Кольдевея допомогли відкрити матеріал нововавилонського, ахеменідського, селевкідського та парфянського періодів, а також давніших епох, хоча й в меншому об'ємі (розкопати нижні археологічні шари заважають ґрунтові води). Найбільш документованим виявиться нововавилонський період, коли місто досягло свого розквіту як столиця великої імперії (під час правління халдейської династії). Саме цей період найбільше згадується в Старому Завіті, почасти бо на царювання Навуходоносора II припадає початок «Вавилонського полону». Могутність та багатство міста, яких воно досягло в той час, лягли в основу апокаліптичного образу Вавилона. Тому результати розкопок німецьких археологів зацікавили європейську спільноту[50].

Експедиції Р. Кольдевея вдалося встановити, що в період розквіту Вавилон був великим, добре впорядкованим містом із міцною фортифікацією, розвиненою архітектурою і високим рівнем культури. Місто оточувало потрійне кільце стін та оборонний рів, а також додаткова зовнішня стіна для розмежування передмістя. Місто було сплановано як майже ідеальний прямокутник із периметром 8150 м і площею близько 4 км², а якщо враховувати територію, яку охоплювала зовнішня стіна, то площа досягала 10 км². Вавилон був спланований дуже старанно: стіни були закладені відповідно до сторін світу (за місцевими уявленнями), вулиці перетиналися під прямим кутом і оточували центральний храмовий комплекс, який уявляв собою єдиний ансамбль. Річка Євфрат розділяла столицю навпіл на Західне та Східне місто; із Євфратом також з'єднувалася й система каналів міста, яка поставляла воду в усі квартали. Деякі вулиці були прикрашені мозаїкою із кольорової цегли. Більшість знайдених будинків боли одноповерхові, із зовнішнім світом місто сполучали вісім воріт[50].

У Вавилоні розміщувалося багато храмів, присвячених різним богам — Іштар, Нанні, Ададу, Нінурті, але найбільше всього поважали покровителя міста і главу пантеону богів — Мардука. На його честь, в самому центрі столиці був зведений масштабний комплекс Есагіла із 7-поверховим зикуратом Етеменанкі — Вавилонською баштою висотою в 91 м. Проте Кольдевею вдалося розкопати лише частину Есагіли. Північніше, на місці теля Каср, розташовувалися фортифікації, які межували з Південним палацем Навуходоносора II; там же були знайдені склепінчасті конструкції, як тоді гадали — залишки Садів Семіраміди. Вхід у Вавилон перекривали масивні укріплення, шлях до якого проходив повз Північний палац (тель Бабіль) і аж до Брами Іштар. Цей шлях ще відомий як Процесійна дорога[50].

Одночасно проводилися розкопки декількох місць (від 3 до 5), кількість робітників, які розкопували телі, варіювалася від 150 до 250. Окрім Вавилона, одночасно велися розкопки у містах Борсіппа, Шуруппак та Ашшур, які з 1903 по 1913 рр. очолював Волтер Андре, один із колег Кольдевея[50].

Розкопки у Вавилоні допомогли визначитися із розташуванням важливих монументів, археологи створили мапи і зібрали дані в такій кількості, як ще ніколи не вдавалося зібрати в історії археології Месопотамії. На користь експедиції зіграло й те, що її очільник був архітектором за освітою, тому він був зацікавлений не тільки у знахідках, а й у збереженні пам'яток і старих будівель[50].

У 1913 році Кольдевей опублікував свої дослідження у книзі «Відновлення Вавилона» (нім. Das wiedererstehende Babylon), яку перевидавали аж до його смерті й яка досі залишається основним джерелом знань про археологію Месопотамії[50].

Усі артефакти, сотні клинописних табличок та частини Брами Іштар були відправлені до Німеччини, де друг і колега Кольдевея, Волтер Андре зібрав їх у композицію і реставрував браму у повну висоту. Композицію помістили до Музею Передньої Азії (Пергамський музей), де вона знаходиться й зараз[51][49]. У 1917 році німецькі археологи покинули Вавилон через війська Антанти, які окупували прилеглі території. Усі знайдені у Вавилоні артефакти вони були змушені покласти у сховище, яке пізніше британські офіцери використовували як дім відпочинку, через що була втрачена значна частина знайдених предметів[48]. Іракський музей, який створили у 1923 році, провів ревізію того що залишилося і в 1926 році знахідки було поділено між музеями Багдаду та Берліну[52].

Після того як Кольдевей покинув Вавилон, розкопки довгий час не відбувалися. Лише у 1956 розкопки були відновлено Німецьким археологічним інститутом під керівництвом німецького археолога Генріха Лензена[53]. Лензен займався дослідженням і розкопками елліністичного театру. У 1962 році до нього приєднався Ганс-Йорг Шмід, який зосередився на розкопках зикурату Етеменанкі[54].

Починаючи з 1974 року Центр археологічних досліджень в Турині та Іраксько-італійський інститут археології розпочали нові розкопки, їх основною метою було підтвердження (чи коригування) данних німецької експедиції Кольдевея, особливо що стосувалося водоносної системи міста. Італійські археологи, яких очолив Джакомо Бергаміні, зібрали важливі дані, а у 1979-1980 рр., разом із командою з Іраку розкопали храм Набу, де знайшли велику кількість клинописних табличок[55]. Роботи були перервані 1990 роком через Війну в Перській затоці.

Реконструкція і занепад

 
Один з палаців Саддама Хусейна на річці Євфрат. 2003 рік.

В кінці XX століття Вавилон став інструментом ідеологічної політики Садама Хусейна. Іракський президент вважав себе нащадком великих правителів давнини і тому наказує розпочати будівництво власної резиденції у Вавилоні. Крім того, він продовжує реконструкцію міста, проте виконується це варварським методом — без урахування стратиграфії, над старими руїнами зводилися нові споруди, добудовувалися старі тощо.

В 1960-70 роках іракські археологи розпочали процес відновлення старовинних пам'яток країни, зокрема храму Нінмах, а також проведення нових розкопок. Вавилон швидко став національним символом Іраку, а Лев Вавилона почав з'являтися на марках. Починаючи з 1978 року роботи з відновлення стають інтенсивнішими, це було пов'язано із бажанням Саддама Хусейна пов'язати свою генеалогію з національними героями, як от Хамураппі або Навуходоносор II. Відновлюються стіни багатьох монументів, стіни фортифікацій і Брама Іштар, деякі споруди модифікуються, як от Південний палац, чия тронна зала розширюється для проведення там концертів, або античний театр, де встановлюється 2500 сидячих місць для проведення тематичних вистав (наприклад, театральної адаптації Епоса про Гільгамеша). Садам Хусейн навіть залишив особистий підпис на деяких цеглинах, як це робили правителі Вавилона, і побудував свій палац на одному з холмів міста. У Вавилоні починають проводити фестивалі і свята, що непокоїть спільноту археологів, адже це заважає розкопкам і шкодить руїнам.

Найбільше руїни Вавилона постраждали під час вторгнення коаліційних сил до Іраку у 2003 році. Під час конфлікту місце розкопок було обрано для зведення військового табору Camp Alpha на 2000 солдат. Дії американських та польських військових призвели до пошкодження багатьох будівель, особливо Брами Іштар; окрім цього розкрадалися й деякі частини споруд, частіше всього цегла. Військова база проіснувала із вересня 2003 року по грудень 2004 року, американські військові вибачилися за пошкодження й виділили кошти на реставраційні роботи[56].

5 липня 2019 року Вавилон було визнано об'єктом світової спадщини ЮНЕСКО[57].

Див. також

Коментарі

  1. Аккадська мова запозичила з шумерської не тільки техніку письма, а й графіку. Проте графіка була запозичена без уваги до фонетики, тому одні й ті самі знаки читаються по-різному. Отже кожен знак (а іноді й фраза, яку називають шумерограмою) могла мати декілька прочитань, як шумерською, так і аккадською.
  2. Одні й ті самі знаки могли позначати різні фонеми, склади, слова або мати будь-яке інше значення. Все це ускладнювало прочитання текстів, тому в мові з'явилися детермінати. Це були особливі знаки (частіше всього їх ставили у кінці слів), які вказували на значення слова. В більшості випадків ці знаки не читалися.

Примітки

  1. Horrocks, Geoffrey C., author. Greek : a history of the language and its speakers. ISBN 9781118785157. OCLC 861318652. 
  2. Церкевич, К. (Кость) (1982-). Довідник з української мови. Naukovo-doslidne t-vo ukraïnsʹkoï terminolohiï. OCLC 10045834. 
  3. Kőszeghy, Miklós. (2007). Der Streit um Babel in den Büchern Jesaja und Jeremia. Stuttgart: Kohlhammer. ISBN 978-3-17-019823-4. OCLC 122260173. 
  4. а б Sayce, A. H. (Archibald Henry) (1877). Babylonian literature : lectures delivered at the Royal institution. London : S. Bagster and sons. с. 33. 
  5. а б в Die sumerischen und akkadischen Königsinschriften / bearb. von F. Thureau-Dangin (нім.). 1907. 
  6. Information TheoryReprinted with permission from Encyclopaedia Brittanica, 14th edition, 1968 by Encyclopaedia Britannica, Inc.. Claude E. Shannon. IEEE. 2009. с. 178. ISBN 978-0-470-54424-2. 
  7. Archibald Henry Sayce (1872). The origin of Semitic civilisation, chiefly upon philological evidence (English). с. 5. 
  8. Hess, Richard S.; Tsumura, David Toshio (1994). I Studied Inscriptions from Before the Flood: Ancient Near Eastern, Literary, and Linguistic Approaches to Genesis 1-11 (англ.). Eisenbrauns. с. 266. ISBN 978-0-931464-88-1. 
  9. Folk-Etymology (англ.). Ardent Media. 
  10. Beaulieu, Paul-Alain,. A history of Babylon, 2200 BC-AD 75. Chichester, West Sussex. ISBN 978-1-119-45907-1. OCLC 1010542283. 
  11. Landsberger, B. (1961-07). The Fifth Tablet of Enuma Eliš. Journal of Near Eastern Studies 20 (3). с. 154–179. ISSN 0022-2968. doi:10.1086/371634. Процитовано 6 лютого 2021. 
  12. Muntingh, L. M.; Magnusson, Magnus (1978-12). Archaeology of the Bible Lands. The South African Archaeological Bulletin 33 (128). с. 173. ISSN 0038-1969. doi:10.2307/3888156. Процитовано 6 лютого 2021. 
  13. Koldewey R. Das wieder erstenhende Babylon new ausgeben von B. Hrouda. München, 1990..
  14. = image & menu = maximize & top = & left = | Budge, EA Wallis. By Nile and Tigris (v. 1). P. 299
  15. André-Salvini B. Les premières mentions historiques et la légende des origines. Р. 28-29.
  16. а б Lambert WG Babylon: origins.
  17. Klengel-Brandt, 1997, с. 252.
  18. Gibson McG. The City and the Area of Kish. Coconut Grove, Miami, 1972. P. 149.
  19. André-Salvini B. Les premières mentions historiques et la légende des origines. P. 28-29.
  20. ІДВ, 1983.
  21. Sharlach TN Provincial Taxation and the Ur III State. Leiden: Brill / Styx, 2004. P. 9
  22. Reallexikon der Assyriologie und vorderasiatischen Archaologie (Berlin 1 928 ff.) / Енциклопедія ассиріології та близькосхідної археології (Берлін 1928 і далі)
  23. Там же.
  24. а б в Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою :8 не вказано текст
  25. Herodotus on Babylon. World History Encyclopedia (англ.). Процитовано 25 квітня 2021. 
  26. Beautiful Babylon: Jewel of the Ancient World. History (англ.). 17 січня 2017. Процитовано 25 квітня 2021. 
  27. Hanging Gardens—Philo of Byzantium. www.plinia.net. Процитовано 28 квітня 2021. 
  28. W, D. J. (1981/02). S. M. Burstein: The Babyloniaca of Berossus. (Sources for the Ancient Near East, Vol. I, Fasc. 5.) 44 pp. Malibu, California: Undena Publications, 1978. $3.30.. Bulletin of the School of Oriental and African Studies (англ.) 44 (1). с. 218–219. ISSN 1474-0699. doi:10.1017/S0041977X00105129. Процитовано 25 квітня 2021. 
  29. Spek, R. J. (Bert) van der. Berossus as a Babylonian chronicler and Greek historian. in: R.J. van der Spek et al. eds. Studies in Ancient Near Eastern World View and Society presented to Marten Stol on the occasion of his 65th birthday, 10 november 2005, and his retirement from the Vrije Universiteit Amsterdam (Bethesda MD: CDL Press 2008) 277-318 (англ.). Процитовано 25 квітня 2021. 
  30. а б в Deutsche Orient-Gesellschaft e.V.. www.orient-gesellschaft.de. Процитовано 26 квітня 2021. 
  31. Travelling to Jerusalem--Benjamin of Tudela. depts.washington.edu. Процитовано 25 квітня 2021. 
  32. а б rev. john ray, f r s (1738). a collection of curious travels and voyages (English). 
  33. Richard., Hakluyt, (2013). Principal navigations voyages traffiques and discoveries of the english nation.. Cambridge Univ Press. ISBN 978-1-107-28635-1. OCLC 922744673. 
  34. Collections Online | British Museum. www.britishmuseum.org. Процитовано 26 квітня 2021. 
  35. J., Rich, Claudius (1818). Memoir on the ruins of Babylon. Longman, Hurst, Rees, Orme, and Brown. OCLC 831263489. 
  36. Rich, Claudius James (1818). Second Memoir on Babylon: Containing an Inquiry Into the Correspondence Between the Ancient Description of Babylon and the Remains Still Visible on the Site (англ.). Longman, Hurst, Rees, Orme, and Brown. 
  37. Mignan, Robert (1829). Travels in Chaldæa: Including a Journey from Bussorah to Bagdad, Hillah, and Babylon, Performed on Foot in 1827. With Observations on the Sited and Remains of Babel, Seleucia, and Ctesiphon (англ.). H. Colburn and R. Bentley. 
  38. William Kennett Loftus (1857). Travels and researches in Chaldaea and Susiana with an account of excavations at Warka, the Erech of Nimrod, and Shush, Shushan the Palace of Esther, in 184952 (English). Robert Carter & Brothers. 
  39. Layard, Austen Henry (1853). Discoveries in the ruins of Nineveh and Babylon; with travels in Armenia, Kurdistan and the desert: being the result of a second expedition undertaken for the Trustees of the British Museum. New York, G.P. Putnam and Co. 
  40. Pillet, Maurice (1881-1964) Auteur du texte (1922). L'expédition scientifique et artistique de Mésopotamie et de Médie, 1851-1855 / Maurice Pillet,... (FR). 
  41. National Library of Naples (1863). Expédition scientifique en Mésopotamie exécutée par ordre du gouvernement de 1851 à 1854 par mm. Fulgence Fresnel, Félix Thomas et Jules Oppert publiée sous les auspices de son excellence m. le ministre d'état par Jules Oppert Relation du voyage et résultats de l'expédition (French). Imprimerie Impériale. 
  42. The Qurnah Disaster. Biblical Archaeology Society (англ.). 20 січня 2021. Процитовано 25 квітня 2021. 
  43. The Conquest of Assyria : Excavations in an Antique Land (англ.). Routledge. 3 червня 2014. ISBN 978-1-315-86285-9. doi:10.4324/9781315862859. 
  44. EGAMI, NAMIO (1972). THE REPORT OF THE JAPAN MISSION FOR THE SURVEY OF THE UNDER-WATER ANTIQUITIES AT QURNAH THE FIRST SEASON (1971-1972). Orient 8. с. 1–36,1. ISSN 1884-1392. doi:10.5356/orient1960.8.1. Процитовано 25 квітня 2021. 
  45. Rawlinson, Sir Henry Creswicke. 1911 Encyclopædia Britannica. Volume 22. Процитовано 25 квітня 2021. 
  46. Chronologie traditionnelle dite moyenne | Dossiers d'Archéologie hors-série n° 14 (Babylone). www.dossiers-archeologie.com. Процитовано 25 квітня 2021. 
  47. Pinches, T. G. (1898/01). Asshur and the Land of Nimrod; being an Account of Discoveries made in the Ancient Ruins of Nineveh, Asshur, Sepharvaim, Calah, Babylon, Borsippa, Cuthah, and Van, etc. By Hormuzd Rassam, with an Introduction by Robert W. Rogers, Ph.D., D.D. (Cincinnati: Curts & Jennings, 1897.) - Nippur, or Explorations and Adventures on the Euphrates. By John Punnett Peters, Ph.D., Sc.D., D.D. Two Vols. (G. P. Putnam's Sons, 1897.). Journal of the Royal Asiatic Society (англ.) 30 (1). с. 183–188. ISSN 2051-2066. doi:10.1017/S0035869X00146362. Процитовано 25 квітня 2021. 
  48. а б Pedersén, Olof (27 липня 2011). Excavated and Unexcavated Libraries in Babylon (нім.). De Gruyter. ISBN 978-3-11-022212-8. doi:10.1515/9783110222128.47/html. 
  49. а б Bilsel, Can (2012). Antiquity on display : regimes of the authentic in Berlin's Pergamon Museum. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-957055-3. OCLC 773811619. 
  50. а б в г д е Koldewey, Robert; Johns, Agnes Sophia Griffith (1914). The excavations at Babylon. London : Macmillan and Co. 
  51. Ishtar Gate. World History Encyclopedia (англ.). Процитовано 25 квітня 2021. 
  52. Pedersen, Olof. Work on a Digital Model of Babylon using Archaeological and Textual Evidence (англ.). Процитовано 27 квітня 2021. 
  53. Zeitschrift für Assyriologie und vorderasiatische Archäologie 98 (1). 2008-06. ISSN 0084-5299. doi:10.1515/za.2008.98.issue-1 http://dx.doi.org/10.1515/za.2008.98.issue-1 Пропущений або порожній |title= (довідка). Процитовано 25 квітня 2021. 
  54. Schmid, Hansjörg (1995). Der Tempelturm Etemenanki in Babylon. Mainz am Rhein: P. von Zabern. ISBN 3-8053-1610-0. OCLC 33238088. 
  55. Giovanni., Bergamini,. Levels of Babylon reconsidered : a re-examination of the stratigraphical outlines of the town with special emphasis on the problem of the ancient water levels. OCLC 610712090. 
  56. U.S. troops accused of damaging Babylon's ancient wonder - CNN.com. edition.cnn.com. Процитовано 28 квітня 2021. 
  57. Centre, UNESCO World Heritage. Babylon. UNESCO World Heritage Centre (англ.). Процитовано 28 квітня 2021. 

Посилання