Відкрити головне меню

Біска́йська зато́ка (ісп. Golfo de Vizcaya, фр. Golfe de Gascogne, баск. Bizkaiko Golkoa, окситан. Golf de Gasconha) — частина Атлантичного океану, розташована на північ від Іспанії і на захід від Франції і що тягнеться від Галісії до Бретані.

Біскайська затока

ісп. Golfo de Vizcaya
фр. Golfe de Gascogne
баск. Bizkaiko Golkoa


окситан. Golf de Gasconha

названо на честь Біскайя і Гасконь
Bay of Biscay from Terra (2004-05-17).jpg
Bay of Biscay map.png
45°30′ пн. ш. 04°20′ зх. д. / 45.500° пн. ш. 4.333° зх. д. / 45.500; -4.333Координати: 45°30′ пн. ш. 04°20′ зх. д. / 45.500° пн. ш. 4.333° зх. д. / 45.500; -4.333
Частина від Північна Атлантика
Прибережні країни Flag of France.svg Франція і Flag of Spain.svg Іспанія
Довжина 400 км
Площа 200 тис. км²
Максимальна глибина 4735 м
Середня глибина 1,744 м
Вливаються
  • Луара і Гаронна
  • ідентифікатори і посилання
    P3006/ідентифікатор Marine Regions Geographic 2359
    GeoNames 2960858
    У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
    Біскайська затока. Карта розташування: Франція
    Біскайська затока
    Біскайська затока
    Біскайська затока (Франція)
    Біскайська затока у Вікісховищі?

    Зміст

    ГеографіяРедагувати

    Частина континентального шельфу простирається далеко в затоку, закінчуючись мілинами в багатьох місцях. Припливи до 6,7 м. Головними річками, що впадають в затоку, є Луара, Адур, а також Дордонь і Гаронна, що разом утворюють естуарій Жиронда.

    Рибальство (сардини, камбала), устричний промисел. Основні порти — Бордо, Брест, Сен-Назер, Ла-Рошель, Рошфор (Франція), Сан-Себастьян, Більбао, Сантандер, Хіхон та Авілес (Іспанія).

    Курорти та центри морського туризму: Ла-Боль-Ескублак, Сен-Жан-де-Люз та Біарріц (Франція).

    Назва затоки походить від баскської провінції Біскайя.

    МежіРедагувати

    КліматРедагувати

    Північна частина акваторії затоки лежить в помірному кліматичному поясі, центральна і південна — в субтропічному[2]. Над переважною частиною затоки увесь рік панують помірні повітряні маси. Переважає західний перенос. Значні сезонні коливання температури повітря. Зволоження достатнє. Цілий рік переважає циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми[3]. На півдні влітку переважають тропічні повітряні маси. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів. Влітку ясна спокійна погода; взимку мінлива й дощова[3]. Біскайська затока відома найгіршою погодою в Атлантиці, великі шторми проходять переважно в зимові місяці.

    БіологіяРедагувати

    Акваторія моря лежить в екорегіоні південноєвропейського атлантичного шельфу бореальної атлантичної морської зоогеографічної провінції[4]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до атлантичної області бореальної зони[5].

    ІсторіяРедагувати

    Південна частина затоки, яка іспанською має назву "Mar Cantábrico" (Кантабарійське море) і простягається від мису Естака-де-Барес до дельти річки Адур, отримала свою назву від давньоримського Sinus Cantabrorum (Затока Кантабрів) у 1 ст. до н.е., а також, Mare Gallaecum (море Галісійців). На деяких середньовічних картах, Біскайська затока позначається як El Mar del los Vascos (море Басків).[6]

    Протягом сторіч Біскайська затока була місце багатьох відомих морських битв. 1592 року іспанці перемогли англійський флот у Битві у Біскайській затоці. Біскайська кампанія червня 1795 року складалась з серії маневрів та двох битв між англійським Флотом Каналу і французьким Атлантичним флотом поблизу південного берега Бретані на другому році Французьких революційних війн. Військовий корабель "USS Californian 1900" затонув у затоці, підірвавшись на підводній міні 22 червня 1918 р.[7] У 1920 році корабель "SS Afrique" затонув після втрати руху та дрейфу на риф під час шторму; загинуло 575 людей. У часи Другої світової війни, 28 грудня 1943 року відбулась Битва у Біскайській затоці між англійськими легкими крейсерами "HMS Glasgow (C21)" і "HMS Enterprise (D52)" та групою німецьких есмінців і міноносців, як частина операції Стоунволл. Німецька субмарина U-667 затонула 25 серпня 1944 на позиції 46°00′ пн. ш. 01°30′ зх. д. / 46.000° пн. ш. 1.500° зх. д. / 46.000; -1.500, коли потрапила на міну; всі моряки загинули.

    12 квітня 1970 року у затоці затонув радянський підводний човен К-8 в результаті пожежі, яка пошкодила його атомні реактори. Спроба врятувати човен провалилась, загинуло 40 моряків та було втрачено чотири торпеди з ядерним зарядом. З огляду на великі глибини (4572 метри нижче рівня моря), спроби підняти човен не робились.

    ПриміткиРедагувати

    1. Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-02-06. 
    2. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
    3. а б (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
    4. (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
    5. (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
    6. El mar de los vascos, II: del Golfo de Vizcaya al Mediterráneo (PDF). Euskomedia.org. Процитовано 2015-07-17. 
    7. USS Californian (1918–1918). History.navy.mil. Архів оригіналу за 2004-12-24. Процитовано 2015-07-17. 

    ЛітератураРедагувати

    ПосиланняРедагувати