Відкрити головне меню

Координати: 49°47′04″ пн. ш. 34°36′20″ сх. д. / 49.78444° пн. ш. 34.60556° сх. д. / 49.78444; 34.60556 Брусі́я — колишнє село в Україні. Підпорядковувалося Стасівській сільраді Диканського району Полтавської області. Після Другої світової війни було об'єднане з селом Михайлівкою під спільною назвою «Михайлівка»[1]. Розташоване у долині Ворскли.

Село отримало назву від «брусів» — Відслонення пісковиків в урочищі Церковний горб, вздовж якого протяглося село.

Вигляд Брусії з боку відслонення пісковиків

Зміст

ІсторіяРедагувати

 
Шкільний учитель (до 1920 року) Пестременко Трохим Макарович, Брусія, 1910
 
Пестременко Неоніла Іванівна, вчителька і завідувачка школи більше 20-ти років (фотографія 1910 року)

Час заснування села донині невідомий.

Давні часиРедагувати

 
Брусія на карті 1857 року

На території села виявлені поселення часів неоліту (IV тисячоліття до н. е.)[2].

На пісковикових брилах, від яких, ймовірно, пішла назва села, виявлені петрогліфи доби бронзи — ранньої залізної доби, що датуються II—I тисячоліттям до Р. Х.. Місцезнаходження їх — ліворуч від старої дороги на Диканьку в урочищі Церковний Горб[3]

Вже у IX—XIII століттях в урочищі Брусія існувало городище.

Згідно з Законом України «Про охорону культурної спадщини» Постановою Кабінету міністрів України від 3 вересня 2009 р. N 928 пам'ятка археології городище IX—XIII ст. в урочищі Брусія (с. Михайлівка), як об'єкт культурної спадщини національного значення, занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (№ 160016-Н)[4].

 
Брусія на карті 1869 року
 
Брусія на карті 1953 року.

XVIII—XX століттяРедагувати

За часів гетьмана Івана Мазепи від 1691 року село отримав сотник Полтавської полкової сотні Андрій Нащинський[5].

За переписами 1719 та 1732 років Брусія входила до Першої полкової сотні Полтавського полку. На час перепису 1732 року отаманом Брусівського куреня був Микита Холодний, а осавульцем — Василь Товстовій. На той час у селі було 24 козацьких двори[6].

Село Михайлівка було «панське», а село Брусія — козацьке, у якому ніколи не було кріпаччини, хоча люди у Брусії, за спогадами місцевих жителів, жили бідніше ніж у Михайлівці.

Млин на Ворсклі, що належав князю Кочубею, на початку 19 ст. належав до найкращих на Полтавщині[7].

Найдавніша відома дерев'яна церква в ім'я архангела Господнього Михаїла в с. Брусія Полтавського полку збудована 1732 року. Тоді ж київським митрополитом Рафаїлом (Заборовським) до храму було видано антимінс.

Церква згадувалась у зв'язку з передачею її (10 жовтня 1776) з відомства Київської до відомства Слов'янської і Херсонської єпархій. На той час вона мала двох священиків та одного церковнослужителя. Нову, муровану, церкву збудували на місці старої 1807 року коштом дворянина Хведора Михайловича Кованька. Поряд із церквою була дзвіниця на чотирьох дерев'яних стовпах.

У 1776 році до церковної парафії входило 60 дворів та 18 бездвірних хат[3]. Залишки цегляної попової хати, збудованої десь у середині 19 ст. розібрали у 2010 році.

На 1859 рік у козацькому селі Брусія було 70 дворів. Проживало 184 особи чоловічої та 205 жіночої статі[8].

Від 1917 до 1991 рокуРедагувати

До Брусії та Михайлівки за часів Радянської влади були переселені жителі навколишніх хуторів, наприклад, хутора Петренки.

Першу річницю створення колгоспу люди відзначали як свято. А через кілька років, як і скрізь по Україні, у селі лютував голод. У Національному музеї «Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні» в Національній Книзі Пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років згадане с. Брусія і прізвища померлих у селі у той страшний час.

До 1941 року у селі діяв дитячий будинок «для дітей ворогів народу».

До війни 1941—1945 школа, що знаходилась на межі сіл, мала назву «Брусіє-Михайлівська». До 1947 року завідувала школою Пестременко Неоніла Іванівна, нагороджена у той час орденом Трудового Червоного Прапора (що його вручав М. Калінін у Москві), а після війни — орденом Леніна.

Німці спалили село (1943) і після війни у ньому залишилось лише сім хат[9].

 
Геологічна пам'ятка природи «Відслонення пісковиків» — «Бруси»

Природоохоронні територіїРедагувати

ЗображенняРедагувати

       
Старий шлях на Диканьку
Міст через Ворсклу у Брусії
Відслонення пісковиків (Брусія, фрагмент)
Відслонення пісковиків (Брусія, фрагмент)

ТакожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1648—2012 рр.): Довідник з історії адміністративно-територіального поділу / Редкол.: Білоус Г. П., Білоусько О. А., Гудим В. В. та ін.; упоряд.: Васильєва Ю. О., Жук В. Н., Коротенко В. В. та ін. — Вид. друге, перероб. і доп.– Полтава: ТОВ «АСМІ», 2012.– С. 371.
  2. Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Полтавська область / Редакційна колегія тома: Буланий І. Т. (голова редколегії), Бардик Г. С. (заступник голови редколегії), Бевзо О. А., Білий П. X., Вербицька В. М., Гальчук І. Н. (відповідальний секретар редколегії), Данішев С. О., Ємець П. Н., Жук В. Н., Костюк Р. Г., Кулик Г. І., Легенький І. Ю., Момонт А. Г., Олещенко І. А., Пліш М. С, Соколовський О. X., Тарасенко О. А., Яворська Н. С. / АН УРСР. Інститут історії.– К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1967.– С. 316.
  3. а б Полтавіка — Полтавська енциклопедія. Том 12: Релігія і Церква.- Полтава: «Полтавський літератор», 2009.— С. 401.
  4. Кабінет міністрів України. Постанова від 3 вересня 2009 р. N 928 «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України»
  5. Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини.— К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008.— С. 263.
  6. Горобець В. М. Структура врядування та соціальне дисциплінування в південних полках Гетьманату (за матеріалами ревізій Полтавського полку 1719, 1721 і 1732 рр.)— Український історичний журнал, 2008, № 44, с. 49-68.
  7. Записки о Полтавской губерніи, Николая Арандаренка, составленныя въ 1816 году. Въ трехъ частяхъ. Часть III.— Полтава: Въ типографіи Губернскаго Правленія, 1852.— С. 9.
  8. Списки населенныхъ местъ Россійской Имперіи, составленные и издаваемые Центральнымъ статистическимъ комитетом Министерства внутреннихъ дѣлъ. XXXIII. Полтавская губернія. Санкт Петербургъ, 1862.— С. 18.
  9. Спогади Дзюбенка Івана Івановича, 2010

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати