Перегляд вихідного коду сторінки Боснійська війна

{{Infobox Military Conflict
|conflict=Боснійська війна
|partof=[[Югославські війни]]
|image=[[Файл:Bosnian war header.no.png|300px]]
|caption= <small>Парламент у вогні після артилерійського обстрілу, [[Сараєво]], травень 1992 р.; [[Ратко Младич]] із солдатами боснійських сербів; норвезький військовослужбовець сил ООН в аеропорту Сараєво. Фото Михайла Євстафьєва</small>
|date= [[1 квітня]] [[1992]] – [[14 грудня]] [[1995]]
|place=[[Боснія і Герцеговина]]
|result=[[Дейтонські угоди|Дейтонська мирна угода]]
|casus=Проголошення незалежності [[Республіка Боснія і Герцеговина|Республіки Боснія і Герцеговина]]
|territory=Поділ Боснії і Герцеговини на [[Федерація Боснія і Герцеговина|Федерацію Боснія і Герцеговина]], [[Республіка Сербська|Республіку Сербську]] та [[округ Брчко]].
|combatant1='''1992–94:'''<br />[[Файл:Flag of Bosnia and Herzegovina (1992-1998).svg|20px|border]] [[Республіка Боснія і Герцеговина]]
|combatant2='''1992–94:'''<br />[[Файл:Flag of the Croatian Republic of Herzeg-Bosnia.svg|20px|border]] [[Хорватська республіка Герцег-Босна]]<br /> [[Файл:Flag of Croatia.svg|20px|border]] [[Хорватія]]
|combatant3= '''1992–94:'''<br />[[Файл:Flag of Republika Srpska.svg|20px|border]] [[Республіка Сербська]]<br />[[Файл:Flag of Serbia and Montenegro.svg|20px|border]] [[Союзна Республіка Югославія|СР Югославія]]<br />[[Файл:Flag of AP Western Bosnia (1993-1995).svg|20px|border]]  [[Автономна область Західна Боснія|Автономний край Західна Боснія]]
|commander1=[[Алія Ізетбегович]]<br />[[Сефер Халілович]]<br />[[Расім Делич]]
|commander2=[[Франьо Туджман]]<br />[[Янко Бобетко]]<br />[[Мате Бобан]]<br />[[Мілівой Петкович]]<br />[[Даріо Кордич]]
|commander3=[[Слободан Мілошевич]]<br />[[Радован Караджич]]<br />[[Ратко Младич]]<br />[[Фікрет Абдич]]
|strength1= ~100 танків<br />~200 000 вояків
|strength2= ~300 танків<br />~70 000 вояків
|strength3= ~600-700 танків<br />~120 000 вояків
|casualties1= 31 270 військовиків<br />33 071 цивільних осіб
|casualties2= 5 439 військовиків<br />2 163 цивільних осіб
|casualties3= 20 649  військовиків<br />4 075  цивільних осіб
}}
'''Боснійська війна''' або '''Війна в Боснії і Герцеговині''' ({{lang-bs|rat u Bosni i Hercegovini, agresija na Bosnu i Hercegovinu}}, {{lang-hr|rat u Bosni i Hercegovini}}, {{lang-sr|рат у Босни и Херцеговини, грађански рат у Босни и Херцеговини}})&nbsp;— загальноприйнята назва міжнародного військового конфлікту на території [[Боснія і Герцеговина|Боснії і Герцеговини]], який тривав із [[6 квітня]] [[1992]]&nbsp;р. до [[14 вересня]] [[1995]]&nbsp;р. між [[Сербія|Сербією]] і [[Чорногорія|Чорногорією]] з одного боку, [[Республіка Боснія і Герцеговина|Республікою Боснією і Герцеговиною]] з другого та [[Республіка Хорватія|Республікою Хорватією]] з третього. Ця війна часто йменується боснійцями і як «Агресія проти Боснії і Герцеговини» та «Громадянська війна в Боснії і Герцеговині». Боснія і Герцеговина офіційно висунула перед [[Міжнародний суд|Міжнародним судом]] звинувачення проти Сербії і Чорногорії у геноциді. Суд [[21 лютого]] [[2007]]&nbsp;р. оприлюднив ухвалу, у якій зробив висновок, що війна мала міжнародний характер.

Офіційним початком війни вважається 6 квітня 1992 року, коли зазнала нападу столиця боснійців&nbsp;— [[Сараєво]], хоча фактично війна почалася [[1 квітня]] [[1992]]&nbsp;р., коли воєнізоване формування «Сербська добровольча гвардія» під орудою відомого в Європі злочинця [[Желько Ражнатович|Желька Ражнатовича]] на прізвисько «Аркан» за наказом начальника сербської державної служби безпеки Йовіци Станішича перейшло сербсько-боснійський кордон і, атакувавши місто [[Бієліна]], скоїло першу різанину боснійців<ref>[http://www.dw-world.de/dw/article/0,,4299561,00.html Zvornička operacija planirana u Beogradu, Deutsche Welle 03.06.2009.]</ref><ref>[http://www.armijabih.com/index-1992.html Kronologija rata u Bosni i Hercegovini]</ref>.

Припускається, що в майже чотирирічній війні загинуло від 100 000 до 200 000 осіб, тоді як більш ніж два мільйони жителів були змушені покинути свої домівки. За останніми даними, у війні загинуло близько 94 000 мешканців, а 1,8 мільйона людей було переміщено. Війну спричинено складним поєднанням у країні загальнополітичної, суспільної і безпекової криз, якими обернувся кінець [[Холодна війна|холодної війни]] і падіння соціалістичного ладу в [[Соціалістична Федеративна Республіка Югославія|Югославії]]. Війна закінчилася підписанням [[Дейтонські угоди|мирної угоди]] в [[Дейтон (Огайо)|Дейтоні]] [[21 листопада]] [[1995]] року.

== Передісторія конфлікту ==

=== Розпад Югославії ===
Війна в Боснії та Герцеговині тісно пов'язана з [[розпад Югославії|розпадом Югославії]]. Югославську кризу породжено послабленням колишньої комуністичної влади, що можна розцінювати як складову частину загальних змін, які настали після кінця «холодної війни». У випадку з Югославією комунізм все більше втрачав ідеологічну силу під натиском націоналістичних і сепаратистських ідеологій наприкінці 1988-го і на початку 1989-го років, особливо в Сербії та Хорватії, далі у Боснії і Герцеговині, і меншою мірою — у Словенії.

Цей процес також прямо залежний від приходу до влади в Сербії [[Слободан Мілошевич|Слободана Мілошевича]], який почав з того, що пішов назустріч пробудженню тієї самої націоналістичної ідеології, а також виступив у ролі [[лідер|провідника]] [[серби|сербів]] у [[Косово|Косові]] 1989 року. Основною метою політики Мілошевича було здобуття влади та панування над югославською федерацією. Для досягнення своєї мети Мілошевич інсценував кілька процесів, які дали йому змогу взяти владу у свої руки, перш за все у [[Воєводина|Воєводині]] та Чорногорії, ставлячи при владі політиків, які відповідали його власному баченню майбутньої Югославії. Це бачення ґрунтувалося на пануванні Сербії як найчисельнішої республіки у [[СФРЮ]] і Мілошевича як лідера Сербії. Криза Югославії погіршилася після того, як Мілошевич сфабрикував процес, який призвів до повалення влади [[косовські албанці|косовських албанців]] у Косові, після чого він зосередив у своїх руках контроль над майже половиною Югославії. Це співвідношення сил привело до протидії інших союзних республік, у першу чергу, [[Словенія|Словенії]].

На 14-му [[з'їзд]]і [[Союз комуністів Югославії|Союзу комуністів Югославії]] 20 січня 1990 року Мілошевич уперше використав своє панівне становище для [[обструкція|обструкції]] багатьох конституційних поправок, які словенські депутати у федеральному парламенті намагалися провести з метою відновлення балансу сил між республіками. З'їзд закінчився провалом і припиненням участі в його роботі делегатів зі Словенії та Хорватії, що можна розцінити як початок розпаду Югославії.

=== Становище в Боснії і Герцеговині ===

[[Файл:BiH - ES N 1991 1.gif|thumb|right|Національний склад населення в [[Боснія і Герцеговина|БіГ]] 1991&nbsp;р.]]
[[Перепис населення]] у Боснії і Герцеговині станом на [[31 березня]] [[1991]] року подає сукупно 4 377 033 жителі.
{| class="wikitable" style="text-align:center;"
|- bgcolor="#efefef"
! colspan=5 style="border-right:0px;" | Витяг із перепису населення БіГ 1991 року
|- bgcolor="#efefef"
| '''Нація'''
| '''Чисельність'''
| '''Частка в сукупній чисельності мешканців'''
|-
| align=left|[[Боснійці]]<sup>1</sup> ||align=left| 1 902 956 ||''' 43,47&nbsp;%'''
|-
| align=left|[[Серби]] ||align=right| 1 366 104 ||''' 31,21&nbsp;%'''
|-
| align=left|[[Хорвати]] ||align=right| 760 852 ||''' 17,38&nbsp;%'''
|-
| align=left|[[Югослави]] ||align=right| 242 682 ||''' 5,54&nbsp;%'''
|-
| align=left|Решта<sup>2</sup> ||align=right| 104 439 ||''' 2,38&nbsp;%'''
|-
|}
<sup>1</sup> ''При переписі 1991&nbsp;р. не існувало можливості називатися боснійцем.''

<sup>2</sup> ''Під категорією «Решта» наведено такі нації і народності: чорногорці, македонці, словенці, албанці, чехи, італійці, євреї, угорці, німці, поляки, цигани, румуни, росіяни, русини, словаки, турки, українці та інші з невідомою, регіональною і незаявленою національною належністю.''

За цим переписом боснійці становили більшість у 45 муніципалітетах (у 13 — відносну, в 31 — абсолютну), серби утворювали більшість у 34 муніципалітетах (5&nbsp;— відносна, 29&nbsp;— абсолютна), а хорвати були більшістю у 20-х муніципалітетах (6&nbsp;— відносна, 14&nbsp;— абсолютна).

На перших вільних демократичних виборах у листопаді [[1990]]&nbsp;р. перемогла коаліція трьох найбільших національних партій у країні в складі [[босняки|боснійської]] [[Партія демократичної дії|Партії демократичної дії (ПДД)]], [[Сербська демократична партія|Сербської демократичної партії (СДП)]] та [[Хорватська демократична співдружність Боснії і Герцеговини|Хорватської демократичної співдружності Боснії і Герцеговини (ХДС БіГ)]].
{| class="wikitable" style="text-align:center;"
|- bgcolor="#efefef"
! colspan=5 style="border-right:0px;" | Результати виборів 1990&nbsp;р. у БіГ
|- bgcolor="#efefef"
| '''Політична партія'''
| '''Кількість депутатів'''
| '''Відсоток здобутих голосів'''
|-
| align=left|[[Партія демократичної дії]] || 86 ||'''&nbsp;— %'''
|-
| align=left|[[Сербська демократична партія]] || 72 ||'''&nbsp;— %'''
|-
| align=left|[[Хорватська демократична співдружність Боснії і Герцеговини|Хорватська демократична співдружність]] || 46 ||'''&nbsp;— %'''
|-
| align=left|Решта || 26 ||'''&nbsp;— %'''
|-
|}

Національні партії, незважаючи на періодичні суперечки та взаємні звинувачення через методи агітації (наприклад, нерідко пов'язували прапор ПДД зеленого кольору або хорватський національний) і побоювання, що не складеться політичний союз боснійців і хорватів проти сербів, все-таки встановили мовчазний альянс. Хоча вони й відрізнялися між собою програмовими та політичними засадами, основною причиною, яка їх поєднувала і створювала ідилічну гармонію і терпимість, був [[антикомунізм]] або спільне бажання, щоб тодішній [[соціалізм|соціалістичній]] владі в країні настав кінець.

Партії поділили владу за національною ознакою таким чином, що головою Президії [[Соціалістична Республіка Боснія і Герцеговина|Республіки Боснії і Герцеговини]] було обрано боснійця, спочатку [[Фікрет Абдич|Фікрета Абдича]], який поступився місцем [[Алія Ізетбегович|Алії Ізетбеговичу]], головою [[парламент]]у Боснії і Герцеговини обрали серба [[Момчило Країшник|Момчила Країшника]], а головою уряду Боснії і Герцеговини став хорват [[Юре Пеліван]]. Угода про поділ влади діяла під час передвиборних перегонів, на виборах та при розподілі повноважень, чим вона себе й вичерпала.

Завершальний етап розпаду [[СФРЮ]], що розпочався словенським проголошенням незалежності і [[Десятиденна війна|короткочасною війною]] проти [[ЮНА]], продовжився пожвавленням самостійницьких зусиль Хорватії. У Хорватії влітку [[1991]]&nbsp;р. активізувалися воєнні сутички між ЮНА та [[Збройні сили Республіки Хорватії|хорватськими військами]] (тоді республіканським [[Міністерство внутрішніх справ Хорватії|МВС Хорватії]] і підрозділами Національної гвардії. ЮНА використовувала територію БіГ як трамплін для військових операцій і підмоги для заколоту частини сербського населення у Хорватії, а всі шляхи сполучення до бунтівних сербів у так званій [[Республіка Сербська Країна|Країні]] і західній [[Славонія|Славонії]] проходили через територію БіГ. Після закінчення строку тримісячного мораторію на проголошення державної самостійності, укладеного за посередництва представників [[Європейський союз|Європейського співтовариства]] на архіпелазі [[Бріуни]] у липні [[1991]]&nbsp;р. ЮНА оголосила часткову мобілізацію [[3 жовтня]] [[1991]] року, а [[Хорватія]] [[8 жовтня]] 1991 року заявила про розрив усіх зв'язків із рештою СФРЮ.

[[Парламентська Скупщина Боснії і Герцеговини|Скупщина БіГ]], реагуючи на перебіг подій, [[15 жовтня]] 1991 року ухвалила «Акт підтвердження суверенітету Республіки Боснії і Герцеговини». Цим актом вирішено відмовитися від роботи депутатів БіГ у федеральних органах, доки не буде досягнуто згоди між усіма республіками, які складали Югославію. На це погодились депутати від ПДД і ХДС, а представники СДП у парламенті відмовилися діяти згідно з прийнятим актом.

На рівні Президії та Уряду БіГ було прийнято рішення, за яким призовники і резервісти не будуть відправлятися в ЮНА. Водночас, мобілізовано резервні загони Міністерства внутрішніх справ Боснії і Герцеговини, які направлено до міст [[Градішка|Босанска-Ґрадішка]] та [[Костайниця|Босанска-Костайніца]], щоб запобігти можливим конфліктам і вторгненням у Хорватію з боку Боснії. Одначе з цим завданням вони не впоралися, позаяк їх зупинили сербські воєнізовані формування.

З середини вересня до середини листопада 1991 року, спираючись на муніципалітети, в яких вона здобула владу, СДП створює так звані [[Сербська автономна область|Сербські автономні області]] (САО), які у всіх своїх діях не залежали від центральної влади. Кульмінацією такого розвитку подій став референдум сербського народу [[9 листопада]] і [[10 листопада]] 1991 року, де серби проголосували за створення так званої самостійної сербської республіки в межах Боснії і Герцеговини, з наміром приєднання до залишків Югославії. Уряд Боснії і Герцеговини в [[Сараєво]] зайняв позицію, що референдум слід вважати неконституційним і недійсним, так і не вживши ніяких подальших заходів. У відповідь на намагання СДП, ХДС БіГ [[12 листопада]] 1991&nbsp;р. проголосила так звану ''Хорватську республіку Посавіна'' в м. [[Босанський Брод]], а [[18 листопада]] 1991&nbsp;р. у м. [[Груде]] проголошена і так звана [[Хорватська республіка Герцег-Босна]].

[[9 січня]] [[1992]]&nbsp;р. СДП формально оголосила «автономні області» так званою Сербською Республікою Боснії і Герцеговини (пізніше перейменованою в [[Республіка Сербська|Республіку Сербську]]) перш, ніж Скупщина Боснії і Герцеговини [[25 січня]] [[1992]]&nbsp;р. ухвалила рішення провести референдум про незалежність. За цим послідувало проголошення так званої Хорватської республіки Центральної Боснії [[27 січня]] 1992 року. У сербському випадку, створення автономних областей було перенесенням рецепту заколоту з Хорватії на боснійсько-герцеговинську територію. У тих частинах країни, де вона завоювала більшість голосів і, таким чином, мандат, СДП підпорядкувала своїм цілям наявний державний адміністративний апарат, і ті муніципалітети правили їй за базу для подальшої підготовки війни. Там, де СДП не здобула більшість, вона почала планувати створення так званих ''сербських муніципалітетів'', що відповідало її баченню національного розколу, у якому були б створені окремі установи тільки для сербів.

Несподіванкою стало створення хорватських державних утворів, які нагадували сербські автономні області. Обидва види виключно національних адміністративно-територіальних одиниць виникли на теренах, де національні партії одержали більшість, а тим самим і владу, так що не було ніякої реальної необхідності у створенні додаткового адміністративного апарату, крім уже наявного, який був під їхнім наглядом. Утворення таких областей та [[мікродержава|мікродержав]] пояснювалося ''турботою про захист людей''. Зважаючи на те, що конституційним правам сербів і хорватів у БіГ ніщо не загрожувало, а їхня участь у державному управлінні була пропорційна, творення національних державних утворів являло собою антиконституційну спробу поділу держави і приєднання її територій до сусідніх держав за планами і картами політичного керівництва Сербії та Хорватії. Самі такі дії виправдовувалися самоорганізацією того чи іншого народу, самоврядуванням внаслідок нездатності і неузгодженої роботи центрального апарату, а також самообороною у зв'язку з неефективністю Міністерства внутрішніх справ Республіки Боснія і Герцеговина, розвалом [[Територіальна оборона СФРЮ|Територіальної оборони]] Боснії і Герцеговини та створенням ряду воєнізованих підрозділів на національній основі ([[Патріотична ліга]], [[Хорватська рада оборони]] та низки сербських добровольчих частин, які підтримувалися югославською армією і добровольчими формуваннями з території Сербії). Цим самим давалися чіткі сигнали провідних політиків, які говорили про єдність і неподільність БіГ, а працювали над поділом БіГ шляхом створення незалежної влади, окремої поліції, органів управління, війська, транспортної та валютної системи.

Відповіддю на неконституційне створення нових територіальних політичних одиниць у Республіці Боснія і Герцеговина була спроба державних органів за всяку ціну зберегти мир. Крім відданих громадян існували і політичні течії, які посилено працювали над розколом країни. В умовах неоголошеної військової окупації, відкрита підготовка до оборони була вкрай ускладнена і уривчаста. Крім відверто руйнівної політики СДП, роль третього партнера по владі, ХДС, була двозначна. Тоді як частина ХДС БіГ (умовно названа боснійською) працювала на користь стабілізації обстановки в державі (висловлення на Референдумі за незалежність країни, участь в оборонних зусиллях), друга частина (умовно названа герцеговинська) вживала заходів, які сприяли дестабілізації держави (заснування хорватських державних утворів, переговори з крайнім крилом СДП, кульмінацією яких стали зустрічі [[Мате Бобан|Бобан]]-[[Радован Караджич|Караджич]] у [[Ґрац|Грац]]і. У такій ситуації, з відкритим противником і нестійким союзником, наполягання ПДД на збереженні миру за всяку ціну здається логічним кроком. Подальший огляд діяльності урядовців показує, що період перед війною вони використовували для численних міжнародних контактів та пошуку допомоги. Можна справедливо стверджувати, що головною стратегічною метою було домогтися міжнародного визнання після виконання поставлених умов визнання збоку [[ЄС|Європейського співтовариства]]. БіГ не здобула міжнародного визнання до війни, що навряд чи було можливо з огляду на інтенсивність агресії, зате їй це вдалося протягом війни.

== Початок війни ==

Ріст напруженості в Республіці Боснія і Герцеговина призвів до масового особистого озброювання. За даними республіканського МВС з червня 1991 року, 92 500 боснійців зареєстрували 110 400 одиниць зброї, 131 900 сербів&nbsp;— 157 200 од. зброї, а 43 000 хорватів&nbsp;— 51 800 од. зброї. Вважається, що дійсна кількість зброї у володінні громадян була майже втричі більша.

Першою ознакою війни в Боснії і Герцеговині було знищення села Равно у східній Герцеговині, населеного хорватами, в сербському оточенні в листопаді 1991 року.
Село зазнало нападу ЮНА в ході агресії проти Хорватії під час операції в напрямку [[Дубровник]]а. Завдяки пропаганді ЮНА можна було чути заяви деяких журналістів, що село лежить взагалі не в Боснії і Герцеговині. Село було зруйновано внаслідок бойових дій ЮНА і [[чорногорці|чорногорських]] резервістів з метою захоплення Дубровника. На прикладі Равно виявилася неспроможність республіканського керівництва запобігти використанню території Боснії югославською армією як полігону для нападів на Хорватію.

До пропагандистської війни ЮНА можна також додати напади сербських воєнізованих формувань в регіоні Посавіна, які потім подаються по радіо і телебаченню Сараєво, як малозначущі локальні сутички.

З осені 1991 року до початку війни по всій Боснії і Герцеговині стаються численні інциденти. Так патрулі МВС БіГ перехоплюють вантажівки зі зброєю, про які ніхто не знає «звідки вони і куди їдуть», резервісти з Сербії та Чорногорії, мобілізовані на війну проти Хорватії при проходженні через Боснію, часто перевищують межі необхідної оборони і періодично відкривають вогонь для залякування населення, з'являються барикади і самозвані «правоохоронні органи» здійснюють контроль дорожнього руху.

Дедалі більша кількість інцидентів, прибуття частин ЮНА, які виводилися зі Словенії і Хорватії, та чорногорських і сербських резервістів привели до того, що республіканське керівництво мобілізувало частину резервного складу республіканського МВС, єдиної озброєної сили, яка залишалася під контролем державних органів. Через мобілізацію резервного складу МВС почала проводити мобілізацію і ЮНА, хоча Президія республіки рекомендувала не відгукуватися на ті заклики. На заклик ЮНА відгукувалися здебільшого серби, тоді як боснійці й хорвати відправлялися в резервний склад МВС. Для підтримки порядку за погодженням з військовим командувачем Сараєвського військового округу генералом Мілутіном Куканяцем навіть створювалися мішані патрулі МВС БіГ та югославської армії, щоправда без особливих результатів. Хоча командування [[Територіальна оборона СФРЮ|Територіальної оборони]] (ТО) Боснії і Герцеговини було підзвітне республіканським властям, ЮНА шляхом переведення зброї під свій контроль роззброювала це формування. Крім того, велика кількість кадрів ТО, а також командувач генерал Вукосавлєвич були сербами, що додатково ускладнювало доступ до мобілізаційних списків. Вилучення зброї Територіальної оборони силами ЮНА не проходило легко і без опору. У муніципалітетах з більшістю хорватського та мусульманського населення, муніципальні органи влади успішно відмовились передавати зброю ЮНА і шляхом блокування та захоплення складів бойового спорядження ЮНА заволоділи незначними запасами зброї та матеріально-технічних засобів. Політичні конфлікти між ХДС БіГ та ПДД у цих муніципалітетах почалися через поділ здобичі, а також організацію блокади невеликих складів у центральній Боснії.

На початку 1992 року в Сараєво і по всій країні відбуваються антивоєнні протести. Тим часом, протягом березня керівництво СДП завершує приготування до війни: доформовуються «сербські муніципалітети» як паралельні органи влади там, де СДП не виграла вибори, ведуться приготування до виведення сербських кадрів зі складу республіканського МВС, яким належало створити сербське МВС. У кінці березня відзначається [[спорадичні бої|спорадична стрілянина]] (23 березня в [[Горажде]], 29 березня в [[Купрес]]і, [[Мостар]]і і [[Дервента|Дервенті]]), поширюючись з початку квітня 1992&nbsp;р. по всій території Боснії і Герцеговини.

== Хід війни ==

=== Сербський наступ ===
Наміром ЮНА було оволодіти територією Боснії і Герцеговини в короткий час, найімовірніше, до кінця літа 1992 року. Тому розпочато загальний наступ у чотирьох головних напрямах: Сараєво, долина річки [[Сава (річка)|Сава]], долина річки [[Дріна]] і [[Герцеговина]].

==== Сараєвський напрям ====
{{основна стаття|Облога Сараєва}}
Метою ЮНА було оволодіння столицею і захоплення всіх державних установ. Сербські напіввійськові утворення долучилися до втілення в життя цього плану ЮНА. Вони почали зводити в місті барикади з наміром розколоти його навпіл. У той самий час у місті почали діяти чисельні снайпери з метою посіяти паніку і паралізувати міське життя. Патріотична Ліга відреагувала зведенням контрбарикад та розбиттям сербських загороджень і, таким робом, зуміла очистити ядро місто та установити внутрішні комунікації. Коли ЮНА частково вийшла до заздалегідь підготовлених позицій навколо міста, почався невибірковий артобстріл самого міста. Начальник штабу Армії Боснії та Герцеговини [[Сефер Халілович]] у серпні 1992 року підрахував, що під час сербської [[Облога Сараєва|облоги Сараєва]] на довколишніх горах ''розміщувалися 450 артилерійських гармат усіх можливих калібрів, близько 120 танків, 200 бронетранспортерів і маса зенітних установок''. З іншого боку, мусульмани теж починають чинити напади на сербське населення, особливо в Сараєві, де ще 1 березня 1992 р. боснійський кримінальний авторитет Раміз Делаліч із 3 своїми колегами напали на Башчаршії (центральна площа старого Сараєва) на сербську весільну процесію, вбивши при цьому батька нареченого за те, що той ніс прапор Сербської православної церкви.<ref>{{Cite news|url=http://www.glassrpske.com/novosti/vijesti_dana/Godisnjica-ubistva-srpskog-svata-na-Bascarsiji/18496.html|title=Годишњица убиства српског свата на Башчаршији|work=Glas Srpske|accessdate=2018-11-24}}</ref>

Підрозділи ЮНА, прорвавшись, намагалися [[2 травня]] 1992 року захопити центр міста і будівлю Президії Республіки Боснії і Герцеговини, але в запеклій сутичці були відкинуті. У той день президент [[Алія Ізетбегович|Ізетбегович]] потрапив у полон в аеропорту Сараєво. У післяобідні години того самого дня сили оборони БіГ оточили казарму ЮНА в центрі міста. Телебачення Сараєво встановлює зв'язок з Ізетбеговичем, і президент повідомляє міжнародній громадськості, що він&nbsp;— заручник сербських сил. Члени Президії Республіки Боснії і Герцеговини ([[Еюп Ґанич]] і [[Степан Клюїч]]) спробували підбадьорити світову громадськість після викрадення президента. Після переговорів боснійської та сербської сторін за посередництва UNPROFOR досягнуто домовленості про обмін Ізетбеговича на командувача Другого військового округу генерала Мілутіна Куканяца та виведення ЮНА з повним озброєнням з міста за наказом останнього. При відході колона військових була атакована боснійським вояками, які влаштували засідку на вулиці Доброволячка, у причетності до чого суд Сербії звинувачує, зокрема, [[Еюп Ґанич|Еюпа Ґанича]]. Тоді було вбито 42 югославські солдати і офіцери, 73 військовослужбовця було поранено, а 215 взято в полон.

Тим часом, доки президент Ізетбегович перебував у неволі, член Президії Республіки Боснії і Герцеговини [[Фікрет Абдич]] учинив спробу захоплення влади. Задум Абдича провалився, після чого він перебрався в [[Автономна область Західна Боснія|Західну Боснію]].

Лінія фронту в районі Сараєво остаточно встановлюється у квітні і травні 1992&nbsp;р., залишаючись практично незмінною (внутрішнє кільце облоги) до самого кінця війни.

==== Долина річки Дріни ====
Метою ЮНА було захоплення місцевості уздовж усієї течії [[Дріна|Дріни]], перервання сполучення між Боснією і Герцеговиною та [[Санджак]]ом і етнічні чистки серед боснійського населення в басейні річки протягом від [[Бієліна|Бієліни]] до [[Фоча|Фочі]]. Верхів'я Дріни малонаселене, а в східній Герцеговині проживає переважно сербське населення, так що на південь від Фочі не було значних воєнних цілей. Сербські сили загарбали Бієліну, [[Зворник]], [[Вишеград (Боснія і Герцеговина)|Вишеград]] і Фочу, тоді як [[Сребрениця]] і [[Горажде]] втримали оборону, а наприкінці літа місцеві сили Армії Боснії та Герцеговини зуміли звільнити значну територію і пробитися до річки Дріна, а місцями вийшли і до державного кордону.

==== [[Посавіна|Долина Сави]] ====
[[Файл:Former Yugoslavia durning war.svg|thumb|Території під контролем сербських сил протягом конфлікту.]]
Тут дії ЮНА спрямовувались на оволодіння місцевістю вздовж Сави та басейном цієї річки, встановлення безпечного коридору, який би пов'язав суходолом західні частини Боснії і Герцеговини (області [[Баня-Лука (регіон)|Баня-Лука]] і [[Добой (регіон)|Добой]]) і порубіжні області ([[Країна (земля)|країни]]) Хорватії, вже контрольовані сербами, із самою Сербією. Залучені з цією метою великі механізовані та бронетанкові з'єднання вели важкі бої ціле літо. Північна частина басейну Сави, прилегла до річки, перебувала під контролем [[Хорватська рада оборони|ХРО]], широко підтримуваної хорватською армією шляхом матеріально-технічного забезпечення фронту і участю великими з'єднаннями. Але головну проблему оборони на цій ділянці фронту становило існування двох ліній командування&nbsp;— політичної та військової. Хоча логіка війни вимагала рішучої оборони і перекриття коридору в напрямку [[Республіка Сербська|Країни]], що прискорило б і падіння [[Республіка Сербська Країна|Країни]] у Хорватії, а частини хорватської армії і ХРО були достатньо оснащені і мотивовані, щоб успішно виконати таку операцію, проте політичний аргумент переважив і хорватську армію було виведено з боснійської частини басейну Сави, услід за чим сербські сили окупували і цю частину Боснії.

Південна частина басейну Сави (міста [[Ґрадачац]], [[Брчко]]) лишалась під контролем армії Боснії і Герцеговини. Літо 1992 року пройшло в запеклих наступах і контрнаступах, але кінцевий результат для сербської сторони був сприятливим. Серби проводили наступальні дії у три етапи. У квітні і травні вони зайняли міста [[Шамац|Босанський Шамац]] (17 квітня 1992&nbsp;р.) і Брчко (7 травня 1992&nbsp;р.), у червні захопили міста [[Дервента]] (7 червня 1992&nbsp;р.), [[Модрича]] (10 червня 1992&nbsp;р.) і [[Оджак]] (13 червня 1992&nbsp;р.), а остаточний злам оборони стався 6 жовтня 1992 року, коли серби окупували [[Босанський Брод]]. У проміжках між сербськими наступами відбувалися контрнаступи військ Хорватії і ХРО, у ході яких їм, нібито, вдалося просунутись до м. Добой, але тоді їх зупинили політичні директиви. На своєму відрізку фронту армія Республіки Боснії і Герцеговини відзначилася успіхом в обороні [[Ґрадачац]]а. Менш відомий факт, що частини армії Боснії і Герцеговини до 1993 року тримали лінію фронту у передмістях Брчко приблизно за кілометр від річки Сави. У північній стороні долини річки Сава під контролем ХРО утримався тільки анклав поблизу [[Ораш'є]], де місцеве керівництво виступило проти рішення про відхід.

==== Герцеговина ====
В умовах, коли сили ЮНА відрізали південь Хорватії і тримали Дубровник в оточенні, метою ЮНА було відрізати [[Мостар]] з півдня і напрямком [[Столац]]&nbsp;— [[Чапліна]]&nbsp;— [[Меткович]] оволодіти східним берегом [[Неретва|Неретви]] і, ймовірно, її дельтою та вийти до моря. Сербські сили у ході наступу (24&nbsp;— 28 квітня 1992&nbsp;р.) зуміли оволодіти східною частиною Мостара і пробитися до Чапліни. Там їх було зупинено втручанням хорватської армії і відтіснено на схід від Столаца. У боях було визволено лівий берег Неретви в межах Мостара, а ЮНА відступила на південний схід від міста. Визволення Мостара було світлим моментом боротьби в Герцеговині і прикладом, що тільки злагоджені дії можуть привести до успіху.

У воєнних операціях влітку і восени 1992 року встановилася лінія фронту, яка істотно не змінилася до кінця 1994 року. Хоча сербські джерела стверджували, що [[армія Республіки Сербської]] контролювала близько 70&nbsp;% території, Сефер Халіловіч зазначав, що [[армія Республіки Боснії і Герцеговини]] і [[Хорватська рада оборони|ХРО]] з квітня по вересень 1992 року визволили 58&nbsp;% державної території. Точні дані не з'ясовано. Найсуттєвішим здобутком армії Республіки Сербської були густонаселені промислові області Баня-Лука і Добой з перевагою міського населення. Територія південно-західної Боснії (від [[Дрвар]]а до [[Лівно|Лівна]]), малолюдна і слаборозвинена і раніше відома як демографічна «чорна діра» БіГ, не мала достатньої кількості корінного населення для функціональної оборони. Басейн річки Дріна має важливе значення через гідроенергетичний потенціал Дріни і великі запаси корисних копалин, але вигнання більшості боснійського населення позбавило його людських ресурсів. Східна Боснія і Східна Герцеговина — це гірські місцевості, лісові масиви і карстові зони, вони теж малонаселені і слабо розвинені. Тільки захопивши більшість боснійської частини басейну Сави, Республіка Сербська «якісно» розширила свою територію.

Сербським силам не вдалося втілити свій основний задум&nbsp;— швидко загарбати територію Боснії і Герцеговини та якісно забезпечити найважливіші шляхи сполучення з так званою [[Республіка Сербська Країна|Країною]] в Хорватії. Таким чином, восени 1992 року після захоплення м. [[Яйце (місто)|Яйце]], вони перейшли до стратегічної оборони, яка триватиме до кінця війни.

=== Боснійсько-хорватський конфлікт ===

[[Армія Республіки Боснії і Герцеговини]] провела до серпня 1992 року повну мобілізацію і налічувала 168 500 вояків без сил [[Хорватська рада оборони|ХРО]] та МВС БіГ. Головними проблемами були відносини з ХРО та створення єдиного командування, яке б об'єднувало і узгоджувало військові дії. Ця проблема стоятиме гостро до кінця війни, хоча весь досвід ведення воєн говорить, що військові успіхи можливі там, де є скоординовані дії.

Конфлікт між боснійцями і хорватами, зокрема на просторах Герцеговини і центральної Боснії, почався ще з 1992 року. Крім того, слід особливо відзначити сутички та інциденти в містах [[Мостар]], [[Прозор]] і [[Кіселяк]], а також ліквідацію командувача [[Хорватські оборонні сили|ХОС]] [[Блаж Кралєвич|Блажа Кралєвича]] з боку спецпідрозділу ХРО.

Наприкінці квітня 1993&nbsp;р., протистояння між боснійцями і хорватами переросло у тотальну війну міжнародного характеру. У той час у м. [[Травник (місто)|Травник]] ХРО вимагала, щоб боснійська армія роззброїлась і розпустилась, посилаючись на план [[Девід Оуен|Оуена]]-[[Сайрус Венс|Венса]], за яким Травник було включено в «хорватський край». ХРО зажадала виведення всіх нехорватських сил з цього краю.
Впродовж декількох тижнів у квітні і травні 1993&nbsp;р. після сербської відмови від плану Венса-Оуена стало очевидним, що міжнародне співтовариство нездатне здійснити мирний план а, отже, і запобігти повсюдній хорватсько-боснійській війні, у якій настав істотний політичний і військовий поворот: керована боснійцями армія Республіки БіГ почала перехоплювати ініціативу. Третій корпус цієї армії намагався обрізати трикутник не підвладної уряду БіГ території в центральній Боснії, який простягався від Тузли на північному сході до Сараєво на південному сході і до Мостара на південному заході. Тогочасна територія, контрольована урядом Республіки Боснії і Герцеговини зводилася до групи ізольованих анклавів навколо міст [[Травник (місто)|Травник]], [[Зеніца]], [[Тузла]], [[Біхач]], Сараєво, і анклавів у східній Боснії. Жоден з цих анклавів не міг протриматись без постійної міжнародної допомоги, перш за все доправлення гуманітарної допомоги, чому перешкоджали сербські або хорватські сили, які перекривали підступи до них, взявши їх в облогу.

Головним пріоритетом Третього корпусу було надання каналів зв'язку між розсіяними територіями в районі [[Вітез]]а. Боснійська армія почала наступ на хорватські села на пагорбах над тамтешньою долиною. До початку літа, армія Республіки БіГ забезпечила свого роду шлях, який обходив заглибину Вітеза з тилу і сполучав [[Травник (місто)|Травник]] з Зеніцею і далі з Тузлою. У м. Горний Вакуф саме сплинув тримісячний строк перемир'я, досягнутого після найбільшого на той час наступу хорватських сил на середину міста і довколишні села. Тому у липні 1993 року напади відновилися, триваючи до лютого 1994 року. З обох сторін коїлися військові злочини, грабежі та підпали майна.

На самій межі охопленої конфліктом території розташовувалось м. [[Вареш]] з відносною хорватсьою більшістю перед війною, де боснійцям і хорватам вдавалося уникати протистояння ціле літо 1993&nbsp;р. до самого розколу всередині хорватського народу. Місцеве керівництво виступало за подальше співробітництво з боснійцями, обстоюючи інтерес пробоснійських кіл, але ситуація погіршилася з прибуттям підрозду ХРО з м. Кіселяк у жовтні 1993&nbsp;р. Місцевого хорватського міського голову і начальника поліції було на короткий час взято під варту і потім відсторонено від посад, було призначено нового голову громади. Боснійських чоловіків забрано в неволю, вчинено напади на будинки боснійців. Протягом декількох днів майже все цивільне боснійське населення втекло на південь, до села Дабравіна. Між тим, хорвати не могли і не хотіли захистити Вареш, передовсім тому, що місто не вписувалось у їхні територіальні плани. Як тільки вони оволоділи містом, почалися приготування до евакуації населення в Герцеговину. Шляхи до відходу пролягали через сербську територію, та це не становило проблеми з огляду на співробітництво ХРО м. Кіселяк з сербами, але боснійське село Ступні Дол за два кілометри від Вареша являло собою проблему. Тим часом, 22 жовтня 1993&nbsp;р. Франьо Туджман скликав нараду в Президентському палаці, де, зокрема, був присутній [[Янко Бобетко]], на якій президент Хорватії виклав своє бачення території [[Хорватська республіка Герцег-Босна|Герцег-Босни]] по лінії міст [[Новий Травник]]&nbsp;— Вітез&nbsp;— [[Бусовача]] через розв'язання питання Мостара і Горного Вакуфа.

У ніч на [[23 жовтня]] 1993&nbsp;р. після безперестанного цілоденного бомбардування села Ступні-Дол бійці хорватських підрозділів увірвалися в село, після чого скоїли розправу над населенням. Безчинства щодо цивільних осіб і майна тривали декілька днів до ранку 3 листопада 1993 р., після чого і хорватським громадянам було наказано зібратися на вулицях для евакуації. Так понад 10 000 осіб утекло протягом однієї ночі.

Коли війна завирувала, уряд [[США]] почав чинити тиск на [[Загреб]]. Призначений із цією метою президентом [[Білл Клінтон|Клінтоном]] посланник Чарльз Редман мав завдання переконати [[Франьо Туджман|Туджмана]] забути про територіальні домагання у Боснії. Американці висловили позицію, що в противному разі Хорватія втратить підтримку у визволенні третини своєї території, що перебувала під сербським контролем. Ініціативу щодо припинення конфлікту підтримала і Німеччина, що вже раніше схилилася на бік Хорватії. [[Рада Безпеки ООН|Рада Безпеки]] [[3 лютого]] [[1994]]&nbsp;р. встановила Хорватії двотижневий строк для виведення частин своїх регулярних військ з Боснії, погрожуючи в разі невиконання ультиматуму наслідками у вигляді санкцій, яких уже зазнала Сербія. Тиск дав свої плоди. У наступні кілька днів боснійську та хорватську делегації було запрошено у [[Вашингтон]], де було підписано [[Вашингтонська угода|Угоду про боснійсько-хорватську федерацію]], а Хорватії, у свою чергу, було обіцяно військову та економічну допомогу.

=== Втручання міжнародного співтовариства ===
{{main|Операція НАТО в Боснії та Герцеговині (1995)}}
З початком конфлікту і [[Облога Сараєва|облоги]] [[Сараєво]], влада [[Республіка Боснія і Герцеговина|БіГ]] зажадала військового втручання міжнародного співтовариства, яке, заплутавшись у внутрішній політиці, не змогло зайняти ясну і тверду позицію. У відповідь воно почало налагодження доставки масової гуманітарної допомоги, а також створення сил [[UNPROFOR]] у Боснії і Герцеговині як нейтрального військового підрозділу [[ООН]], повноваження якого знову ж таки було не зовсім чітким, крім того, що UNPROFOR не мали права втручатися у воєнні операції будь-якої сторони або застосовувати силу. Пізніше з'ясувалося, що їхня роль у боснійській війні, ймовірно, ще більше ускладнила ситуацію, особливо у військово-політичному плані, після того, як численний особовий склад UNPROFOR протримали в заручниках сербські війська (в [[Горажде]] і [[Сребрениця|Сребрениці]]).

З боку міжнародного співтовариства організовано кілька мирових місій на чолі з визначними західними політиками. Та цілий ряд угод про припинення вогню було підписано тільки, щоб залишитися «пустими словами на папері». Західні дипломати своєю позицією і поведінкою зламали й «утопічне бачення» того, що вирішення війни в Боснії прийде ззовні, що теж пізніше виявиться неправдою. Одним з найвідоміших політичних і невдалих розв'язків був так званий план мирної угоди [[Сайрус Венс|Венса]]-[[Девід Оуен|Оуена]]. Наостанок можна зробити висновок, що основною проблемою позиції міжнародного співтовариства було нерозуміння обстановки на місцях і основних цілей та напрямів ідеології сербської, хорватської та боснійської сторін. Доки справи в БіГ вирішувалися зброєю, позиція міжнародного співтовариства, яке наполягало на мирному дипломатичному розв'язанні, сприймалась як [[утопія|утопічна]].

У міру того, як конфлікт ускладнювався, залучення міжнародної спільноти набувало все більшої суперечливості. Одним з найсуперечливіших рішень ООН було створення так званих «зон безпеки» [[Жепа]], [[Сребрениця]], [[Горажде]] і [[Сараєво]]. Очевидна неспроможність міжнародного співтовариства контролювати ситуацію завершилася падінням Сребрениці та [[різня у Сребрениці|геноцидом у Сребрениці]], де військами [[Серби в Боснії і Герцеговині|боснійських сербів]] було вбито близько 8 000 [[боснійці]]в. Хоча геноцид у Сребрениці запустив низку змін у ставленні міжнародної спільноти до війни в Боснії, слід зауважити, що за час, коли Сараєво було під «захистом» ООН як «зона безпеки», у Сараєво вбито сербською армією близько 12 000 цивільних осіб.

Вже маючи досвід обмежених втручань під час війни 1992—1995 років у вигляді одиничних малозначущих авіаударів, 30 серпня 1995 року близько 02:00 [[повітряні сили|військово-повітряні сили]] НАТО розпочали завдавання бомбових ударів по сербських позиціях навколо [[Сараєво]]. Військове втручання було безпосередньою реакцією на останнє вбивство цивільних осіб Сараєво 25 серпня 1995&nbsp;р. на ринку Маркале, коли загинуло понад 60 мирних жителів міста. Хоча за свідченнями багатьох джерел можна стверджувати, що військове втручання викликано рядом причин, а різня в Маркале послужила тим єдиним приводом, який викликав достатній політичний імпульс, щоб НАТО зі [[Сполучені Штати Америки|Сполученими Штатами]] як лідером чітко і безпосередньо долучилися до конфлікту. Операція «Обдумана сила» (Deliberate Force), як назвали це втручання, включала бомбардування сербських позицій, яке тривало з невеликими перервами близько 2 тижнів. Операцію було офіційно закінчено угодою про зняття блокади з Сараєво 14 вересня 1995&nbsp;р.

Основною метою військової інтервенції НАТО був підрив військової спроможності [[Республіка Сербська|Республіки Сербської]] та боєздатності її армії, а також прагнення змусити сербську сторону погодитися на мирний процес розв'язання збройного конфлікту. Окрім бомбардування сербських військових баз навколо Сараєво, план НАТО охоплював і одиничні авіаудари по стратегічних сербських військових позиціях на всій території Боснії і Герцеговини, куди входило і бомбардування комунікаційного вузла сербської армії поблизу м.[[Баня-Лука]], що дезорганізувало сербські військові позиції у західній Боснії та дозволило суттєво просунутися хорватським і боснійським військам протягом [[операція «Буря»|операції «Буря»]]. Сили НАТО за 15 днів бомбардування провели 3 515 літако-вильотів на 338 окремих цілей і скинули на сербські позиції 10 000 тонн вибухових речовин. Внаслідок повітряних ударів НАТО загинули 152 цивільні особи і 273 дістали поранення.

=== Операція «Буря» ===
{{main|Операція «Буря»}}
Після успіху [[операція «Блискавка»|операції «Блискавка»]] президент [[Білл Клінтон|Клінтон]] дав згоду на початок [[операція «Буря»|операції «Буря»]]. Сполучені Штати активно включилися в підготовку операції «Буря», брали участь в її початку та нагляді за нею. Зелене світло Білого дому для операції «Буря» доставив у Хорватію капітан Річард Геррік, який повідомив, що [[Сполучені Штати Америки|США]] не мають нічого проти початку цієї операції, і що вона має бути «швидкою і ефективною» та тривати 5 днів.

Вона являла собою заключний етап військового співробітництва між США і Хорватією, який почався в [[1992]]&nbsp;р. 1995 року Клінтон готувався до переобрання і кандидат від Республіканської партії [[Боб Доул]] усе голосніше обстоював вимоги Сенату скасувати ембарго на постачання зброї боснійським мусульманам. Для Клінтона [[Балкани]] стають одним із ключових стратегічних питань для подальшого перебування у Білому домі.

У своїй стратегії врегулювання кризи адміністрація США на чолі з Клінтоном вирішила використати хорватську армію для нападу на сербські війська, задля чого було підписано [[Сплітська угода|Сплітську декларацію]] між [[Алія Ізетбегович|Ізетбеговичем]] і [[Франьо Туджман|Туджманом]], що дозволило вступ [[Збройні сили Республіки Хорватії|хорватських збройних сил]] на чолі з генералом [[Анте Готовіна|Анте Готовіною]] на територію Боснії і Герцеговини для взаємодії з [[Армія Республіки Боснії і Герцеговини|армією Боснії і Герцеговини]]. Для успіху цієї операції необхідно було хорватським військам захопити гору [[Дінара|Динару]] вище від [[Кнін]]а і визволити Кнін і Країну впродовж операції «Буря», щоб відразу після цього перекинутись у Боснію і потіснити сербів там, тим самим присилувавши Мілошевича підписати [[Дейтонські угоди|Дейтонський мир]].

У спільному нападі на сербські позиції активну участь узяла регулярна армія Республіки Хорватії. На [[Республіка Сербська Країна|країнському]] напрямку було залучено п'ять бригад хорватської армії, особовий склад яких походив зі [[Спліт]]а, [[Вараждин]]а, [[Загреб]]а, [[Трогір]]а, [[Беловар]]а і [[Госпич]]а, а також три добровольчі полки з [[Меткович]]а, [[Спліт]]а і [[Унешич]]a. У цілому, тут перебувало 30000 хорватських воїнів.

Також в області [[Посавіна]] було задіяно 30 000 бійців хорватської армії. Це бригади з міст [[Вінковці]], [[Жупаня]], [[Загреб]], [[Осієк]], [[Нова-Ґрадішка]], [[Славонський Брод]] і [[Нашице]].

== Кінець війни ==
[[Кульмінація|Кульмінаційною]] точкою так званої човникової дипломатії, започаткованої [[Річард Голбрук|Річардом Голбруком]] та його командою під егідою Сполучених Штатів, стали [[Дейтонські угоди|Дейтонські мирні угоди]], які й поклали край війні. Човникова дипломатія відіграла роль посередника між протиборчими сторонами. Простіше кажучи, це була контактна група, яка відстежувала, передавала і узгоджувала вимоги сторін, що воювали.

Багато засад і передумов Дейтонської угоди було насправді вироблено цією посередницькою дипломатією ще за рік до завершальної конференції. Одна з підвалин Дейтонської угоди, яку погодила Контактна група, це поділ Боснії і Герцеговини у співвідношенні 51 до 49 (51&nbsp;% території&nbsp;— [[Федерація Боснія і Герцеговина|Федерації Боснії і Герцеговини]] та 49&nbsp;%&nbsp;— [[Республіка Сербська|Республіці Сербській]]).

Конференція тривала з 1 листопада по 21 листопада 1995 року. Основними учасниками були [[Босняки|боснійський]] президент [[Алія Ізетбегович]], президент [[Сербія|Сербії]] [[Слободан Мілошевич]], президент [[Хорватія|Хорватії]] [[Франьо Туджман]] та головний [[США|американський]] посередник [[Річард Голбрук]] і [[генерал]] [[Веслі Кларк]]. Угоду було офіційно підписано в [[Париж]]і [[14 грудня]]. Нинішня адміністративна структура Боснії і Герцеговині та склад уряду були одними з наслідків угоди.

Хоч Дейтонська угода фактично закінчила війну, багато речей вона залишила нерозв'язаними. Крім того, остаточна угода, досягнута в Дейтоні, сьогодні вважається одним з найбільш спірних політичних рішень, породжених усією [[Югославські війни|югославською кризою]].

== Наслідки ==
Через двадцять років після закінчення конфлікту в Боснії і Герцеговині, наслідки війни можна помітити в усіх верствах суспільства. Всі наслідки можна приблизно поділити на три великі групи:
''[[демографія|демографічні]]'', ''економічні'' та ''політичні'' наслідки.

'''Демографічні наслідки''' полягають у змінах, пов'язаних з внутрішнім (переміщення) і зовнішнім (еміграція) переселенням передвоєнного населення Боснії і Герцеговини.

'''Економічні наслідки''' це зміни в економічних тенденціях БіГ, породжені воєнними діями та дикою економікою у роки після закінчення конфлікту. Наприкінці 1980-х&nbsp;— на початку 1990-х років Боснія і Герцеговина поряд з [[Республіка Македонія|Македонією]] була найбіднішою республікою у складі Югославії з погано розвинутими [[інфраструктура|інфраструктурою]] та галузями промисловості. Як прямий результат війни 1992—1995&nbsp;рр. низьке і без того промислове виробництво в країні знизилося процентів на 80&nbsp;%. Все це призвело до значного зростання [[безробіття]] і зниження рівня життя. У перші роки (1996—1998) після підписання Дейтонських мирних угод відзначено високий відсотковий ріст промислового виробництва. Між тим виявилося, що цей високий темп росту промислового виробництва не вдалося зберегти. [[Валовий внутрішній продукт|ВВП]] Боснії і Герцеговини зараз починає наближатися до ВВП країни в 1991 році.

'''Політичні наслідки''' стосуються змін в адміністративній структурі Боснії та Герцеговини, які виникли в результаті [[Дейтонські угоди|Дейтонських мирних угод]]. Після перемоги національно орієнтованих партій на перших багатопартійних виборах у БіГ побутувала думка, що ці партії поступово покинуть національну риторику і почнуть розрізнятися як і більшина інших європейських партій за узвичаєним поділом на ліві-праві. З приходом війни на землі БіГ цей процес зупинився. Вважалося, що з успіхом Соціал-демократичної партії БіГ цей процес знову зрушив з мертвої точки, але успіхи національних партій показали, що боснійсько-герцеговинське політичне середовище все ще далеке від політичного середовища в решті Європи.

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
* Malcolm, Noel (1995.) Povijest Bosne, Zagreb&nbsp;— Sarajevo: Erasmus Gilda&nbsp;— Novi Liber&nbsp;— Dani
* Bildt, Carl (1998.) «Dr.Franjo Tuđman veliki je pobjednik u drami podjele Jugoslavije, a Slobodan Milošević žalosni gubitnik», Globus, 16.1.
* Duraković, Nijaz (1993.) Prokletstvo Muslimana, Sarajevo, Oslobođenje
* Halilović, Sefer (1997.) Lukava strategija, Sarajevo, Maršal d.o.o.

== Література ==
* ''М.&nbsp;С.&nbsp;Каменецький''. Венса&nbsp;— Оуена план 1993 // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т./Редкол.:Л.&nbsp;В.&nbsp;Губерський (голова) та ін.&nbsp;— К: Знання України, 2004&nbsp;— Т.1&nbsp;— 760с. ISBN 966-316-039-X

== Посилання ==
* [http://www.hsp1861.hr/vijesti/201129erra.htm Opis Hrvatsko-bošnjačkog sukoba i uloga Blaža Kraljevića] {{ref-hr}}
* [http://mmc.et.tudelft.nl/~sii/b92net/unfinishedpeace/smrt_jugoslavije/ Smrt Jugoslavije&nbsp;— tekst]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} {{ref-hr}}
* [https://web.archive.org/web/20101123032940/http://www.bhdani.com/arhiva/280/t28004.shtml Dio stenograma Franje Tuđmana] {{ref-hr}}
* [http://www.iwpr.net/?apc_state=henitri2003&l=sr&s=f&o=163881 Institut za izvještavanje o ratu i miru&nbsp;— Dnevnik Tribunala&nbsp;— Chris Stephen, Podjela BiH] {{ref-hr}}
* [http://www.pbase.com/zidar/rat&page=all Foto dokumentacija rata u srednjoj Bosni, James Mason] {{ref-hr}}
* ''Сергій Бабаков'', [http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/07/25/47112/ Миротворець Микола Верхогляд: «Я сказав Младічу, що політики його здадуть»] // ''Історична правда'', 25.07.2011

{{Югославські війни}}
{{Війни XX століття}}
{{Боснія і Герцеговина в темах}}

[[Категорія:Новітня Боснія і Герцеговина]]
[[Категорія:Війни XX століття]]
[[Категорія:Війни за незалежність]]
[[Категорія:Війни Югославії]]
[[Категорія:Локальні війни]]
[[Категорія:Югославські війни]]
[[Категорія:Боснійська війна| ]]