Бойки (XIX ст.)

Бо́йки, самоназва: верховинці, горальці, підгіряни (пол. Bojkowie, словац. Bojkovia, чеськ. Bojkové, нім. Bojken, рос. Бойки) — етнографічна група українців, що живуть на північних і південних схилах Карпат («Бойківщина») від річок Лімниця й Тересва на сході до річок Уж і Сян на заході. В Україні розселені в гірських районах Українських Карпат і Прикарпатті (Болехівський, Долинський і Калуський райони та частина Рожнятівського району Івано-Франківської області; Сколівський, Турківський, частини Стрийського, Дрогобицького, Самбірського та Старосамбірського районів Львівської області; Міжгірського та частини Воловецького районів Закарпатської області[1]).

Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Культура
АрхітектураКухняКіно
ЛітератураМодаМузика
Народне мистецтво
Образотворче мистецтво
СпортТеатрТанці

Українська діаспора
АвстраліяАвстріяАргентинаБельгія
БолгаріяБоснія і ГерцеговинаБразилія
БілорусьВелика БританіяВірменія
ГреціяГрузіяІспаніяІталіяКазахстан
КанадаКиргизстанКитайЛитва
ЛатвіяМолдоваНімеччинаПарагвай
ПольщаПортугаліяРумуніяРосія
СербіяСловаччинаСШАУгорщина
УругвайФінляндіяФранціяХорватіяЧехія

Етнографічні групи українців
БойкиВолиняниГаличаниГуцули
КубанціЛемкиЛитвиниНаддніпрянці
ОполяниПінчукиПодоляниПокутяни
ПоліщукиРусиниСіверяни
СлобожаниХарцизи

Українська міфологія
Релігія
Православ'я: УАПЦУПЦ-КПУПЦ (МП)
Католицизм: РКЦУГКЦ
ПротестантизмІсламЮдаїзм
Атеїзм

Мови
Українська та її діалекти

Інші статті
УкраїнаЗнамениті українціІсторія України
Всесвітні форуми українцівГолодомори
Етнокультурні регіониРозселення
Етногенез українцівУкраїнські меценати
Українські прізвищаУкраїнський родовід

Бойки з Долинського округу (1898 р.)
Бойки, літографія 1837 р.

Центром Бойківщини вважається карпатське містечко Турка.

Зміст

НазваРедагувати

За найпоширенішою версією бойки походять від кельтського племені бойїв яке проживало на території Чехії й Австрії в пізньоантичні часи[2]. Також бойків розглядають як нащадків давнього племені білих хорватів, котрі брали безпосередню участь у етногенезі українського народу часів раннього середньовічя та Київської Русі[2]. Але угри переселились в Наддунайську низовину,внаслідок чого племена східних та південних слов'ян були ними розділені[2].

Дослідники Павло Шафарик та Франьо Рачки ґрунтуючись на візантійських згадках 10 ст. Костянтина Багрянородного про положення «Бойків» (Бойківщини) за «Туркією» (Угорщиною), вважав Бойківщину батьківщиною білих сербів[2].

Священик Йосип Левицький у друкованій передмові до «Граматики» (1831) примітивно пояснював назву «бойки» — від вживання в їхній мові частинки «бо є», «бойє» («тільки»)[2], на відміну від лемків, що казали «лем», і «лишаків», що казали «лише», «лишень». Надалі цю назву розповсюдили О. Торонський, В. Хіляк та інші, хоча дане слово вживалося задовго до них і часто ставало прізвищем (наприклад, матері Т.Г. Шевченка). У Словаччині бойків називають «пуйдякамі» (словац. Pujďák), оскільки вони говорять «пуйдемо» на відміну від лемківського «пійдемо».

ІсторіяРедагувати

На думку багатьох вчених, перша писемна згадка про бойків трапляється в 948—952 роках нашої ери у компілятивному творі візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного «De Administrando Imperio» (Про управління імперією; розділ ХХХІІ):

Серби [ці] походять від неохрещених сербів, які також називаються "білими" і живуть по ту сторону країни тюрків, в місцевості, що зветься ними Бойки. З ними межує країна франків, а також Велика Хорватія, неохрещена, яку теж називають "Білою". Ось там і живуть спрадавна ці серби [3]

В цьому контексті «Бойки»  — це топонім, причому не автентичний.

КультураРедагувати

Бойки зберегли багато старовинних звичаїв і обрядів. Основні галузі традиційного господарства бойків — гірське скотарство та землеробство, лісові промисли та солеваріння, ремесла та художні промисли. В сучасних умовах бойки займаються переважно землеробством і тваринництвом, працюють на лісо- і нафторозробках, розвинені художні промисли, існує курортна галузь.

Чоловічий стрійРедагувати

Чоловіки носили штани синього коліру заправлені в чоботи. Влітку носили широкі полотняні, а взимку — вовняні голошні (штани). Сорочки носили вишиті білі, поверх штанів з шкіряним широким поясом. На голові носили чорні баранячі шапки, завужені до верху. Взимку носили довгі до коліна бурки чорного коліру, які носили на плечах не одягаючи. Бурки були обшиті червоно-чорними крученими шнурами. Шапки були пошиті без сукна. Кожухи носили білого коліру, а серм'яги кавового. Влітку на голові носили так звані «венгерські капелюхи». Сорочки бойків були оздоблені мережкою. На голові носили також «кучми» (баранячі кудлаті шапки). Влітку чорний низький з широкими крисами капелюх.[джерело?]

Жіночий стрійРедагувати

Жінки бойків носили на голові сивого коліру баранячі шапки з зеленим або червоним верхом; спідниці в квіти, поверху спідниці — пстру (вовняну запаску); сорочку з відокремленим станком, зібраним подолом та розрізом на спині. Сорочки вишивали на грудях у вигляді півкола. Спідниці були з білого полотна або вибійки (мережки). На свята волосся носили розпущеним. Носили також білі полотняні свитки, дівчата заплітали волосся в одну косу, яку прикрашали квітами і стрічками; жінки заміжні носили на голові завійку, яка часом цілком закривала голову. Взимку поверх звичайного одягу носили небесного коліру бекешу, розшиту червоними шнурами та чоботи. На шиї жінки бойків носили багато скляних пацьорків. До церкви ходили тільки в чоботах, обов'язково чорних (за описом Оскара Кольберґа)[4].

Відомі особистості БойківщиниРедагувати

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Бойки // Ін-т історії України НАНУ
  2. а б в г д стор. 149, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3
  3. Constantine Porphirogenetus. De administrando imperio. - Dumbarton Oaks, 1966.
  4. Oskar Kolberg. Rus Czerwona, czesc 1, Warszawa, 1976, s. 29-60

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати