Відкрити головне меню
Вхідна брама до табору в Белжці
Остання дорога — вигляд на сучасний меморіал у Белжці

Белжець (нім. Sonderkommando Belzec der Waffen-SS, пол. Bełżec) — винищувальний табір на українському кордоні в Польщі біля однойменного села, ґміни та залізничної станції Белжець, близько 70 км на північний захід від Львова та одразу ж після перетину сучасного українсько-польського кордону Рава-Руська — Гребенне. Діяв у 1940—1943 роках (на території дистрикту Люблін). У 1940 р. гітлерівці заснували в Белжці концентраційний табір спочатку для циган, а згодом для євреїв та інших народів; у таборі були спеціальні бараки для українців. Перші вбивства в Белжці сталися 17 березня 1942 року. Щоденно в таборі вбивали 15.000 євреїв [джерело?]. У квітні в Белжець вислано на страту 800 євреїв з міста Борщів (Тернопільської області).

Щонайменше 434 500 євреїв (головно з теренів Західної України) страчено в Белжці[1], і невідома кількість поляків, українців та циган. Лише два євреї пережили Белжець: Рудольф Редер та Хаїм Гершман. За серпень 1942 року в Белжець було вислано більше 50 000 єврейських жителів Львова.

Табір смерті у Белжці обіймав декілька гектарів території, яку в минулому займало СС-Сондеркомандо Белжець — і став однією з найбільших фабрик смерті під час Другої світової війни [джерело?]. Тільки з лютого по листопад 1942 року страчено тут приблизно 600 тисяч євреїв з Любліна, Львова, Бережан, Підгаєць і з усієї Галичини та Західної України, а також з Чехії, Словаччини, Австрії, Німеччини, Голландії, Бельгії, Норвегії [джерело?]. Загинуло тут півтори тисячі поляків, як і українців, які намагалися допомагати євреям. На початку 1943 року зліквідовано цей концетраційний табір, затираючи сліди його існування [джерело?] .

Під кінець, винищувальний табір в Белжці складався з двох підтаборів: Табір 1, який включав бараки українців, майстерні та бараки євреїв, прийомну зону з двома бараками для роздягання, і Табір 2, який містив газові камери і масові могили. Два табори були з'єднані вузьким коридором шлаух, чи тубе. Німецькі охоронці і адміністрація роміщувалися в двох хатах поза табором через дорогу.

Три газові камери [джерело?] почали діяти 17 березня 1942 — ця дата запланована для початку Операції «Рейнгард». Її першими жертвами були євреї вивезені з Любліна та Львова.

Зміст

Депортації в Белжець із УкраїниРедагувати

Німецькі нацистські спецлужби СС депортували євреїв для страти в Белжець з таких українських міст:

Зі Львівщини та Дрогобиччини:

  • Жовква: 25-26 березня, 1942—700 ос.; 22 листопада, 1942 — 2 000 — 2,500 ос.
  • Львів: 15 Березня — 1 квітня — 15 000 чоловік; 10-23 серпня — 50 000 ос.; 18-21 листопада — 8 000-10 000 ос.
  • Стрий: вересень 1942  — 5000 ос., 7 жовтня, 1942  — 3000 — 4000 ос.
  • Бібрка: 12 серпня — 1,200-1,500 ос.
  • Городок: 13 серпня — 2,500 чол
  • Мостиська: 10 жовтня — 2 000 ос.
  • Судова Вишня: жовтень — 500 ос.
  • Яворів: 7-8 листопада — 1 300 ос.
  • Куликів: 25 листопада — 500 ос.
  • Рудки: листопад — 800 ос.
  • Щирець: 29-30 листопада — 700 ос.
  • Рава-Руська: 20 березня — 1 500 ос.; 29 липня — 1 200 ос.; 7-11 грудня — 2 000 — 2 500 ос.
  • Немирів (через Раву-Руську): — 20 березня — 1 500 ос.
  • Угнів: початок жовтня — 2 000 ос.
  • Любачів (тепер в Польщі): жовтень — 2 000 ос.
  • Любичі (тепер в Польщі): жовтень — 2 00 ос.
  • Олешиці (тепер в Польщі): листопад — 1 000 ос.
  • Дрогобич: 24 березня — 2 000 ос.; 8-17 серпня — 2 500 ос.; 23-24 серпня — 2 300 ос.; 9 листопада — 1 000 ос.
  • Борислав: 4-6 серпня — 5 000 ос.; жовтень — 1 500 ос.; листопад — 2 000 ос.
  • Самбір: 4-6 серпня — 4 000 ос.; 17-18 жовтня — 2 000 ос.; 22 жовтня — 2 000 ос.
  • Старий Самбір: 5-6 серпня — 1 500 ос.
  • Турка: 4-8 серпня — 5 000 ос.

З Тернопільщини:

З Станіславщини (з 1962 р. Івано-Франківська область):

  • Станіслав: 31 березня 1942 — 5 000 ос. та кінець вересня 1942 — бл. 5 000 ос.
  • Більшівці: 21 вересня та кінець жовтня — 1 000 ос.
  • Букачівці: 21 вересня та 26 жовтня — 700 ос.
  • Бурштин: 21 вересня — 200 ос.; 26 жовтня — 1 400 ос.
  • Коломия: 4 квітня 1942 — 3 000 ос.; 8 вересня 1942 — 5 000 ос.; 11-13 жовтня 1942 — 4 000 ос.

Список не завершено

Охорона таборуРедагувати

Охорона табору складалась з військовополонених та цивільних працівників, що зголосились на співпрацю з німцями, представників різних націнальностей — німців, поляків, чехів, словаків, а також колишніх вояків Червоної Армії — представників багатьох народів СРСР.

Доля злочинців керівників таборуРедагувати

 
Ріхард Томалла, член СС та НСРП, головний архітектор, конструктор та перший комендант концтаборів Белжець, Треблінка та Собібор. Розстріляний радянським НКВД у чеському місті Їчин у травні 1945 року.

Перший керівник табору Крістіан Вірт (Christian Wirth) був вбитий в Італії партизанами поблизу Трієсту в кінці травня, 1944 року. Його наступник Ґоттліб Герінг служив після війни короткий час, як голова кримінальної поліції міста Гайльбронн і помер восени 1945 року в лікарні. Лоренц Гакенгольт пережив війну але ніколи не був віднайденим. Сім колишніх членів СС-спецкоманди Белжець були арештованими в Мюнхені (Німеччина), але лише один Йозеф Обергаузер був притягненим до суду в 1965 році і ув'язнений до 4,5 років тюрми.

Меморіал на місці концтабору смертіРедагувати

На місці злочину створено символічне Місце Пам'яті — кам'яний мавзолей площею 4 га, з захороненнями жертв. На цвинтарі знаходяться таблички з назвами місцевостей, із яких привозили євреїв. Музей нагадує про історію гітлерівського геноциду, зокрема операцію Рейнгард (тобто остаточне вирішення єврейської проблеми), ланкою якої був Белжець.

ДжерелоРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Телеграма Германа Гьофле. Див.: Peter Witte and Stephen Tyas, «A New Document on the Deportation and Murder of Jews during ‘Einsatz Reinhardt’ 1942,» Holocaust and Genocide Studies 15:3 (2001) pp. 468—486.