Банкімчандра Чаттопадхай (*বঙ্কিমচন্দ্র চট্টোপাধ্যায়, 27 липня 1838 —8 квітня 1894) — бенгальський громадський діяч, поет, письменник, журналіст, композитор часів Бенгальського Відродження.

Банкімчандра Чаттопадхай
бенг. বঙ্কিমচন্দ্র চট্টোপাধ্যায়
Bankim chandra chatterjee.jpg
Народився 27 липня 1838
с.Кантхалпара
Помер 8 квітня 1894
Калькута
Країна British Raj Red Ensign.svg Британська Індія
Діяльність поет, письменник
Alma mater Калькуттський університет, Presidency Universityd і Hooghly Mohsin Colleged
Знання мов англійська і бенгальська[1]
Magnum opus Anandamathd, Kapalkundalad, Durgeshnandinid, Bishabrikshad, Devi Chaudhuranid, Krishnakanter Willd і Mrinalinid
Конфесія Індуїзм
Батько Ядавчандра Чаттопадхай
Мати Дургадеві
Брати, сестри  • Sanjib Chandra Chattopadhyayd і Purna Chandra Chattopadhyayd
У шлюбі з 2 дружини
Діти 1 син та 3 доньки
Автограф Sign of Bankim Chandra Chattopadhyay.svg
IMDb nm1260317

Життєпис

Походив із зможної брамінської родини у селі неподолік м. Найхаті (Бенгалія). Син Ядавчандра Чаттопадхая, урядового чиновника. Здобув освіту в Енциклопедичній школі м. Хуглі (навчався з 1844 року). У 1849 році вперше одружився. Після чого поступив до Презиентського коледжу у Калькуті, якій закінчив у 1857 році зі ступеню бакалавра мистецтв. Вслід за цим блискуче вчився у місцевому університеті. Під час навчання у Калькутському університеті починає складати вірші, перші твори з прози.

У 1865 році було вперше опубліковано його повість. У 1869 році отримав ступінь бакалавра права. Вслід за чим поступив до державної служби, місцем його призначення був округ Джессор (південна Бенгалія). З 1872 року видавав щомісчний журнал «Бонгодоршон» («Дзеркало Бенгалії»), а з 1884 року — «Прочар» («Проповідник»).

У 1891 році подав у відставку та перебрався до Калькути. У 1894 році нагороджений Орденом Індійської імперії.

Творчість

Рішуче виступав за чистоту і демократизацію рідної мови, за зближення літератури і життя, за моральну і громадянську відповідальність художника. Банкімчандра затвердив у бенгальської літературі жанр історичного роману, він створив у цьому жанрі 7 творів: «Донька військовика» (1862 рік), «Мріналіні» (1869 рік), «Чондрошекхар» (1873 рік), «Оселя радості» (1882 рік), «Радж Сінґх»(1882 рік), «Дебі Чоудхурані» (1883 рік), «Сітарам» (1886 рік). Звертаючись до історії і культури минулого, він прагнув вселити співвітчизникам почуття гордості своїм минулим, зображував сильних і самовідданих героїв, безперечним якістю його романів був аналіз соціальних коренів подій, народних рухів і водночас виявлення причин поразок.

У романах «Коналокундала» (1866 рік), «Отруйне дерево» (1872 рік) і «Заповіт Крішноканто» (1875) відтворив складну картину соціальної дійсності з протиріччями між традиційним устроєм й новими віяннями наступаючої буржуазної епохи. Зіткнення нового зі старим автор показує на родинно-побутовому матеріалі, на становище жінки в індійському суспільстві.

У збірках «Народні забалки» (1874 рік) і «Комолаканто» (1885 рік), куди увійшли такі сатиричні жанри, як пародія, фейлетон, памфлет, алегорична казка, побутові замальовки та інші, автор не залишив без уваги жодної сфери соціальної дійсності.

На сторінках своїх журналів Чаттопадхай не залишив без уваги жодну з проблем, що хвилювали тогочасне суспільство. Він вів запеклі суперечки як з ортодоксами, що ратували «за чистоту релігії предків», так і з «англізованими індійцями», він пропагував досягнення західної науки і виступав за збереження та збагачення кращих рис самобутньої національної культури.

Філософія

Банкімчандра спробував синтезувати вчення Сен-Симона і Оуена, Руссо і Прудона, О.Конта і Д.Мілля з ідеями Упанішад і «Бгаваґад-Ґіти». Особливу увагу він приділяв боротьбі проти європейських фальсифікаторів національної історії. У своїх релігійно-філософських трактатах — «Діяння Крішни» (1886 рік), «Сутність релігії» (1885 рік) він піддав перегляду і раціоналізації традиційні категорії, узявши за основу вчення священної «Бгаваґад-Ґіти», він проголосив вищим релігійним обов'язком людини любов до батьківщини.

Композитор

Є автором індійської національної пісні «Ванді Матарам». а також римованих гімнів-стотра (з музикою) на честь Індії, яку представлено в якості богині. Вони складені мовами бенгалі та санскрит.

Джерела

  • Bhabathosh Chatterjee: Bankimchandra Chatterjee. Essays in perspective. Sahitya Akademi, New Delhi 1994, ISBN 81-7201-554-2.
  • René de Ceccatty, " Le Roman du Bengale ", Le Monde, 9 mai 2003.
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.