Перегляд вихідного коду сторінки Атлантичний океан

{{Океан
|площа_місце = 2-ге
|глибина_сер = 3646
|глибина_макс = жолоб [[Пуерто-Рико (жолоб)|Пуерто-Рико]]
|узбережжя = 111,87 тис.
|морів = 17
|море = [[Саргасове море|Саргасове]] (6,75 млн км²) 
|затока = [[Мексиканська затока|Мексиканська]] (1,55 млн км²)
|острів = [[Гренландія]] (2,17 млн км²)
|півострів = [[Лабрадор (півострів)|Лабрадор]] (1,6 тис. км²)
|річка = [[Амазонка]] (219 тис. м³/с)
|порти = [[Нью-Йорк]], [[Х'юстон]], [[Буенос-Айрес]], [[Лондон]], [[Роттердам]], [[Дакар]], [[Лагос]] та ін.
|країни = 65 + {{comment|28|Залежні, або з невизначеним міжнародним статусом (Західна Сахара).}}
}}
{{Otheruses|Атлантика}}

'''Атланти́чний океа́н, Атлантика'''&nbsp;— другий за величиною та глибиною [[океан]] на [[Земля|Землі]], загальною площею 106,5&nbsp;млн км²<ref name="NOAA-how-big"/><ref name="Britannica"/>. Займає близько 20&nbsp;% поверхні планети та 29&nbsp;% акваторії [[Світовий океан|Світового океану]]. Океан поєднує дві найбільші частини світу, [[Старий світ|Старий]] і [[Новий світ]]. Серед його особливостей&nbsp;— вузька, але сильно видовжена з півночі на південь на 16 000&nbsp;км форма подібна до літери S. Атлантичний океан другий за глибиною ([[Пуероториканський жолоб]], 8742 м) після Тихого. Середні глибини океану&nbsp;— 3926 м{{Перехід|#Рельєф дна}}. На екваторі океан має найменшу ширину, на півночі й на півдні широко сполучається із холодними полярними водами [[Північний Льодовитий океан|Північного Льодовитого]] і [[Південний океан|Південного океанів]]. Межі з [[Індійський океан|Індійським]] і [[Тихий океан|Тихим океанами]] проведено умовно&nbsp;— від мисів на південних краях [[Африка|Африки]] і [[Південна Америка|Південної Америки]] по [[меридіан]]ах до [[Антарктида|Антарктиди]]{{Перехід|#Межі}}. Атлантичний океан лежить майже в усіх [[кліматичний пояс|кліматичних поясах]], окрім полярних{{Перехід|#Клімат}}. Акваторію океану поділяють на 16 окремих [[Море|морів]] і велику кількість [[Затока|заток]] та бухт різної площі. Історично внутрішнє [[Середземне море]] поділяють на менші частини&nbsp;— окремі самостійні моря. Серед морів, окрім окраїнних ([[Карибське море|Карибське]], [[Північне море|Північне]]) багато внутрішніх ([[Балтійське море|Балтійське]], Середземне, [[Чорне море|Чорне]], [[Азовське море|Азовське]]). Серед морів унікальне [[Саргасове море]], берегами якому слугують лише [[Морська течія|морські течії]]{{Перехід|#Моря і затоки}}. [[Міжпасатна протитечія]] близько 8° пн. ш. умовно поділяє океан на дві акваторії з відмінними й своєрідними природними умовами&nbsp;— '''Північну''' та '''Південну Атлантики'''<ref name="USN-2001" />{{Перехід|#Морські течії}}. Атлантичний океан був відомий мореходам ще з давніх часів{{Перехід|#Назва}}, але його дослідження розпочалось із [[Великі географічні відкриття|епохою Великих географічних відкриттів]]. З XIX століття океан досліджують [[Океанологія|океанографічні експедиції]] провідних країн Європи і Америки, серед його дослідників присутні імена [[українці]]в, що працювали як в складі російських і радянських морських експедицій, так і в національних наукових проєктах. Серед найвідоміших експедицій слід відзначити британську експедицію на судні [[Експедиція «Челленджера»|«Челленджер»]], німецьку на судні [[Експедиція «Метеора»|«Метеор»]] та багаторічні дослідження радянського судна [[Експедиція «Витязя»|«Витязь»]], американської геофізичної обсерваторії в [[Ламонт-Догерті (обсерваторія)|Ламонт-Догерті]] [[Колумбійський університет|Колумбійського університету]] та [[Гідрографічне бюро США|гідрографічного бюро]] [[Військово-морські сили США|ВМС США]]{{Перехід|#Історія дослідження}}.

== Назва ==
Першим з філософів античності термін '''«Атлантичний»''' вжив у своїх творах грецький історик [[V століття до н. е.|V століття до н.&nbsp;е.]] [[Геродот]], який писав, що ''«море, по якому плавають [[елліни]], і те, що за [[Гібралтарська протока|Геркулесовими стовпами]], називається Атлантіс»'' (від {{lang-grc|Ἀτλαντίς}}&nbsp;— Атлант){{efn|Подібну етимологію мають [[Атлантида]] (міфічна країна [[Платон]]а на захід від Геркулесових стовпів) й [[Атлаські гори]] на північно-західній околиці Африки.}}<ref name="vehi"/>. Назва походить від відомого у [[Стародавня Греція|Стародавній Греції]] міфу про [[Атлант]]а (Атласа), титана, що тримає на своїх плечах небесне склепіння у крайній західній точці [[Середземномор'я]]. Термін «Атлантичний океан» зустрічається в працях давньогрецького географа [[Ератосфен|Ератосфена Кіренського]] (III століття до н.&nbsp;е.) і римського натураліста [[I століття]] [[Пліній Старший|Плінія Старшого]] ({{lang-la|Oceanus Atlanticus}})<ref name="hbar"/>, але в тому, яку саме акваторію він позначав в давнину, вчені не впевнені досі. Можливо, так іменували лише акваторію між Гібралтарською протокою і [[Канарські острови|Канарськими островами]], що часто згадується як '''«Море Мороку»'''{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}, чи то через країнє західне положення, де сонце сідає за обрій, чи то через часту [[Імла|імлу]] (що її спостерігали перші мореплавці), яку викликають великі маси пилу, підняті вітрами з безкраїх просторів [[Сахара|Сахари]], або [[вулканічний попіл]], що його вивергають вулкани Канарських островів.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
MAN Atlante fronte 1040572.JPG|border|Статуя Атланта, що тримає небозвід, доби італійського відродження
Sahara dust plume Nov 1998.jpg|border|Хмара сахарського пилу на північ від Канарських островів
1710 De La Feuille Map of Africa - Geographicus - Africa-lafeuille-1710.jpg|border|«Ефіопський океан» на французькій карті Африки, 1710 рік
|border|
</gallery></small>

У різний час окремі частини океану називали '''Західний океан, Північне, Зовнішнє море'''. На картах європейських мореплавців, складених в [[XVII століття|XVII столітті]], фігурує назва '''Ефіопське море''', оскільки термін «Ефіопія» за традицією застосовувався до всієї [[Африка|Африки]] на південь від [[Сахара|Сахари]] (а до [[Ефіопська імперія|Ефіопської імперії]] застосовувався [[екзонім]] «Абіссінія»). Топонім Атлантика повернувся лише наприкінці [[XVIII століття]].

Згідно українського правопису 1929 року (так званого [[Український правопис 1928 року|харківського]]) унормовувався топонім '''Атланті́йський океа́н'''<ref name="правопис1929"/>. За радянської доби «нормалізації» української мови з російською узвичаїлось написання '''Атлантичний'''.

== Історія дослідження ==
[[Файл:Atlantic Ocean to Africa.ogv|міні|Океан з борту [[МКС-2|МКС]]]]
{{main|Історія дослідження Атлантичного океану}}
Історію дослідження Атлантичного океану умовно поділяють на 3 періоди<ref name="УРЕ"/>.
* Перший період&nbsp;— до [[1749]] року (плавання [[фінікійці]]в, [[карфаген]]ян, [[Христофор Колумб|Христофора Колумба]], [[Джон Кабот|Джона Кабота]], [[Фернан Магеллан|Фернана Магеллана]] та інших), коли зібрані відомості лише про розподіл [[Суходіл (географія)|суходолу]] і [[море|моря]]<ref name="УРЕ"/>.
* Другий період,&nbsp;— [[1749]]—[[1873]],&nbsp;— одержані перші дані про температури води на різних глибинах ([[Джеймс Кук]], [[Крузенштерн Іван Федорович|Іван Крузенштерн]], [[Лисянський Юрій Федорович|Юрій Лисянський]] та інші)<ref name="УРЕ"/>.
* Третій період&nbsp;— період комплексних [[океанографія|океанографічних]] досліджень з кінця [[XIX століття]] триває дотепер. Сюди відносять [[Наукова експедиція|експедиції]] на кораблях [[Челленджер (судно)|«Челленджер»]] (1872—1876), [[Витязь (судно)|«Витязь»]] (1886—1889), [[Метеор (судно)|«Метеор»]] (1925—1927, 1929—1938), [[Діскавері II|«Діскавері II»]] (1931—1962), дослідження вчених СРСР, проведені під час [[Міжнародний геофізичний рік|Міжнародного геофізичного року]] 1957/1958 на кораблях [[Обь (судно)|«Обь»]], [[Севастополь (судно)|«Севастополь»]], [[Ломоносов (судно)|«Ломоносов»]], та інші<ref name="УРЕ"/>.

Задовго до [[Епоха великих географічних відкриттів|епохи великих географічних відкриттів]] простори Атлантики борознили численні судна [[вікінгі]]в, [[Карфагеняни|карфагенян]], [[фінікійці]]в, [[Баски|басків]]<ref name="УРЕ"/>. Так плем'я басків оселилося на Піренейському півострові ще до появи на континенті індоєвропейських народів. Годуючись з рибальського промислу, але не маючи доступу до тихих бухт Середземного моря, баски досконально вивчили бурхливу [[Біскайська затока|Біскайську затоку]]. Не можна виключити, що за кілька століть до Колумба вони досягли «Землі в'яленої риби» (острів [[Ньюфаундленд]]) по той бік Атлантики, адже тамтешні води й донині відомі великими рибними запасами. У X—XI&nbsp;століттях нову сторінку у вивчення північної частини Атлантичного океану вписали нормани. На думку більшості дослідників доколумбових відкриттів, скандинавські вікінги першими не раз перепливали океан і досягали берегів американського континенту ([[Вінланд]]у), відкрили [[Гренландія|Гренландію]] та [[Лабрадор (півострів)|Лабрадор]].

Через кілька століть експедиції [[Христофор Колумб|Христофора Колумба]] нанесли на карту багато островів [[Карибський басейн|Карибського басейну]] і величезний материк, пізніше названий Америкою. Англійці не забарилися спорядити до північно-східних берегів [[Новий Світ|Нового Світу]] декілька дослідницьких експедицій, які зібрали цінні відомості, а 1529 року іспанські картографи склали карту північної частини Атлантики, що омиває західні береги Європи і Африки, і позначили на ній небезпечні [[Мілина|мілини]] й [[риф]]и. Наприкінці XV століття суперництво між [[Іспанська імперія|Іспанією]] і [[Португальська імперія|Португалією]] за панування в Атлантиці загострилося настільки, що в конфлікт був змушений втрутитися [[Ватикан]]. [[1494]] року був підписаний [[Тордесільяський договір]]<ref>{{cite web|url=http://www.vostlit.narod.ru/Texts/Dokumenty/Spain/Ferdi_Isabel/1494.07.06.dogovor.htm|title=Тордесильясский договор между королями Испании и Португалии о разделе мира 7 июня 1494 г.|publisher=Восточная литература|accessdate=2009-03-13|archiveurl=https://www.webcitation.org/616Jrt034?url=http://www.vostlit.narod.ru/Texts/Dokumenty/Spain/Ferdi_Isabel/1494.07.06.dogovor.htm|archivedate=2011-08-21|deadurl=no}}</ref>, яким уздовж 48—49 ° західної довготи встановлювався «Папський меридіан». Усі землі на захід від нього були віддані Іспанії, а на схід&nbsp;— Португалії. У XVI столітті в міру освоєння колоніальних багатств Атлантику почали регулярно борознити кораблі, що перевозили до Європи золото, срібло, дорогоцінні камені, перець, какао та цукор. До Америки тим же шляхом доставляли зброю, тканини, спиртне, продукти і рабів для робіт на плантаціях бавовни та цукрової тростини. Відтак, впродовж XVI—XVII&nbsp;столітть у цих краях ширився [[Піратство|піратський промисел]] і [[каперство]], а багато відомих піратів, таких як [[Джон Гокінс]], [[Френсіс Дрейк]] і [[Генрі Морган]], вписали свої імена до історії.

Перші спроби вивчення морського дна були зроблені [[1779]] року поблизу берегів [[Ютландський півострів|Ютландського півострова]], а початок серйозним науковим дослідженням поклала в 1803—1806 роках перша російська навколосвітня експедиція під керівництвом морського офіцера балтійського німця [[Крузенштерн Іван Федорович|Івана Крузенштерна]] та українця [[Лисянський Юрій Федорович|Юрія Лисянського]]{{sfn|Крузенштерн И. Ф.|2007|c=}}. Учасники подальших походів провели заміри температури та питомої ваги води на різних глибинах, взяли проби прозорості води і встановили наявність підводних течій. Під час експедиції уперше було застосовано [[батометр]]{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}. Тоді ж англійці зробили цілий ряд успішних наукових експедицій. Впродовж 1817—1818&nbsp;років [[Джон Росс]] здійснив плавання на судні «Ізабелла», 1839—1843&nbsp;— його племінник [[Джеймс Росс|Джеймс]] тричі плавав в [[Антарктика|Антарктику]] на суднах «[[Еребус (судно)|Еребус]]» і «[[Терор (судно)|Терор]]». Переломною подією в історії підводних досліджень стала поява [[1845]] року нового донного зонда, сконструйованого [[Джон Мерсер Брук|Джоном Бруком]]. Протягом 1868—1876 років [[Королівське географічне товариство]] Великої Британії організувало ряд океанографічних експедицій під керівництвом професора Единбурзького університету лорда [[Чарльз Томсон Різ Вільсон|Чарльза Томсона]] на судні [[Експедиція «Челленджера»|«Челленджер»]]. У другій половині XIX і початку XX&nbsp;століть були проведені систематичні дослідження в [[Мексиканська затока|Мексиканській затоці]] і [[Карибське море|Карибському морі]]. Не менш цінні наукові результати принесла експедиція [[Еріх фон Дрігальський|Еріха фон Дригальського]] на судні [[Гаус (судно)|«Гаус»]] (1901—1903), учасники якої провели ретельні вимірювання в північно-східній та південно-східній частині Атлантики.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
SantaMariaWestEdmontonMall2017.jpg|border|Сучасна репліка колумбової карраки «Санта-Марія»
Examining_a_haul_on_board_the_Challenger.jpg|border|Дослідження вмісту трала на судні «Челленджер»
DAE Reiseplan orig.jpg|border|Маршрут досліджень судна «Метеор»
Kaliningrad_05-2017_img62_Ocean_Museum.jpg|border|Судно «Витязь» як музейний експонат в Калініграді
LDEO DSS Repository.jpg|border|Депозитарій проб морського ґрунту в Ламонт-Догерті, США
</gallery></small>

[[1899]] року на [[Міжнародна океанографічна конференція|Міжнародній океанографічній конференції]] у [[Стокгольм]]і було ухвалено приступити до створення [[Батиметричні карти|батиметричної карти]] океану в масштабі 1:10 000 000 (перші карти такого типу з'явилися ще в середині XIX століття). У першій половині XX століття Німеччиною ([[Експедиція «Метеора»|«Метеор»]] 1925—1927 років), Британією, США і Росією ([[Експедиція «Витязя»|«Витязь»]] 1949—1979 років) було здійснено ряд наукових експедицій, за підсумками яких учені отримали детальне уявлення про [[Серединно-Атлантичний хребет]]. [[1968]] року американське судно [[Гломар Челленджер|«Гломар Челленджер»]] провело дослідження підводних тріщін у земній корі. Впродовж 1971—1980&nbsp;років була успішно реалізована програма [[Міжнародна декада океанографічних досліджень|Міжнародної декади океанографічних досліджень]]. Багаторічні океанографічні дослідження проводяться на американській геофізичній обсерваторії [[Колумбійський університет|Колумбійського університету]] в [[Ламонт-Догерті (обсерваторія)|Ламонт-Догерті]] та [[Гідрографічне бюро США|Гідрографічним бюро]] [[Військово-морські сили США|ВМС США]]<ref name="USN-2001">{{Harvnb|U.S. Navy|2001}}</ref>.

== Геологія ==
{{main|Геологія Атлантичного океану}}
Атлантичний океан&nbsp;— наймолодший океан Землі. На його дні відсутні гірські породи [[Палеозойська ера|палеозойської ери]]. Вік гірських порід на дні океану збільшується від осі серединно-атлантичного хребта до берегів, від свіжевилитих базальтових лав до порід віком 150&nbsp;млн років поблизу берегів Північної Америки і Європи{{sfn|ГЕС|2004|c=40}}. [[Ложе океану]] утворилось внаслідок [[Тектонічні рухи|тектонічніх розколів]] прадавнього суперконтиненту [[Пангея]]. Уздовж серединної лінії дна океану на 17 тис. км протягнулась частина планетарної системи [[Серединно-океанічний хребет|серединно-океанічних хребтів]]{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}. Вершини хребта сягають висоти до 4000&nbsp;м, окремі вершини підіймаються вище рівня води і утворюють на нетривалий час (у [[Геологічний вік|геологічному розумінні]]) [[вулканічні острови]]{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}. У центральній частині хребта&nbsp;— [[рифт]]ова долина, межа між [[Літосферна плита|літосферними плитами]] ([[Північноамериканська літосферна плита|Північно-]] і [[Південноамериканська літосферна плита|Південноамериканською]] із заходу, [[Євразійська літосферна плита|Євразійською]] і [[Африканська літосферна плита|Африканською]] зі сходу, [[Антарктична літосферна плита|Антарктичною]] з півдня){{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=4-5}}. Тут відбувається [[спрединг]] (розсування) літосферних плит, що супроводжується активною [[Вулканізм|вулканічною діяльністю]] (підводне виверження [[Базальт|базальтових лав]] нарощує краї плит, що поступово рівномірно розсуваються одна від одної, приблизно зі швидкістю росту людських нігтів&nbsp;— 2&nbsp;см на рік) [[землетрус]]ами, [[Гідротерми|гідротермальними]] проявами ([[Чорний курець|чорні]] та [[Білий курець|білі курці]]){{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}. Хребти також порізані повздовжними до центральної рифтової долини розломами земної кори ([[Атлантіс (розлом)|Атлантіс]], [[Романш (жолоб)|Романш]]).

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Pangea animation 03.gif|border|Розкол [[Пангея|Пангеї]], внаслідок якого сформувався Атлантичний океан
Oceanic Crust Sphere Map1.jpg|border|[[:Файл:Legend-for-Oceanic-Crustal-Map.jpg|Геологічний вік]] дна океану
Bárðarbunga Volcano, September 4 2014 - 15145875322.jpg|border|Вулканізм на Ісландії, вулкан [[Бардарбунґа]]
Blacksmoker in Atlantic Ocean.jpg|border|Чорний курець
</gallery></small>

=== Рельєф дна ===
[[Дно океану|Рельєф дна]] Атлантичного океану складний. Рельєф дна Атлантичного океану, як і [[Тихий океан|Тихого]], є продовженням рельєфу [[материк]]ів. Наприклад, на [[шельф]]і [[Ґренландія|Ґренландії]] поширені давні форми рельєфу, створені [[Льодовиковий рельєф|льодовиком]]. Численні затоплені річкові долини простежуються також на дні океану. Особливе місце посідає [[океанічні хребти|серединно-океанічний хребет]], який перетинає океан з півночі на південь і складається з чотирьох окремих [[Підводний хребет|частин]]: [[Рейк'янес (хребет)|Рейк'янеса]], [[Північноатлантичний хребет|Північно-]] і [[Південноатлантичний хребет|Південноатлантичного]], [[Африкансько-Антарктичний хребет|Африкансько-Антарктичного]]. В плані воно має S-подібну форму<ref name="УРЕ"/>. Пересічна глибина над хребтами від 900 до 2700&nbsp;м<ref name="УРЕ"/>. Майже через увесь серединно-океанічний хребет простягається величезна поздовжня розколина земної кори&nbsp;— [[рифт]]. Його глибина досягає майже 2&nbsp;км, ширина&nbsp;— до 30&nbsp;км. Він розчленований численними поперечними розколинами, найглибша з яких&nbsp;— близько 8&nbsp;км. До них тяжіють центри [[землетрус]]ів та [[підводний вулканізм|підводних]] [[вулкан]]ів, які часто височіють над поверхнею океану, як вулканічний острів [[Географія Ісландії|Ісландія]].

Обабіч серединно-океанічної системи хребтів лежать глибокі океанічні [[Улоговина|улоговини]] (4000–6000 м){{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}. На західній половині (з півночі на південь): [[Лабрадорська улоговина|Лабрадорська]], [[Ньюфаундлендська улоговина|Ньюфаундлендська]], [[Північоамериканська улоговина|Північоамериканська]], [[Карибська улоговина|Карибська]], [[Бразильська улоговина|Бразильська]], [[Аргентинська улоговина|Аргентинська]]. На східній: [[Західноєвропейська улоговина|Західноєвропейська]], [[Іберійська улоговина|Іберійська]], [[Канарська улоговина|Канарська]], [[Улоговина Зеленого Мису|Зеленого Мису]], [[Гвінейська улоговина|Гвінейська]], [[Ангольська улоговина|Ангольська]], [[Капська улоговина|Капська]] і [[Улоговина Агульяс|Агульяс]]{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}. На півдні, уздовж 60-ї паралелі простягається [[Африкансько-Антарктична улоговина]] з глибиною 5—5,8&nbsp;тис.&nbsp;м. На відміну від [[Тихий океан|тихоокеанських]], атлантичні улоговини мають рівнішу поверхню, тут мало [[підводні гори|підводних гір]]. Це пояснюється великою кількістю [[Осадові гірські породи|осадових відкладів]], накопиченню яких сприяє незначна кількість [[океанічний жолоб|глибоководних жолобів]] у перехідній зоні Атлантики. Глибина улоговин у західній частині океану більша<ref name="УРЕ"/>. Посеред рівнинних масивів підводних улоговин зрідка височать підводні гори вулканічного походження. Вершини старих вулканів вирівняні [[Екзогенні процеси|екзогенними силами]] в пласкі майданчики, утворюються [[гайот]]и.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
|border|
Atlantic Ocean laea relief location map.jpg|border|Рельєф дна
Atlantic bathymetry.jpg|border|Рельєф дна 
Atlantic-trench.JPG|border|Батиметрія Пуерториканського жолобу
</gallery></small>

У межах Північноамериканської улоговини лежить найглибша в Атлантичному океані [[Океанічний жолоб|глибоководна западина]] [[Пуерто-Рико (жолоб)|Пуерто-Рико]] з відміткою&nbsp;— 8742&nbsp;м (глибина Мілуокі). На схід від [[Південні Сандвічеві острови|Південних Сандвічевих островів]] розташована [[Південно-Сандвічів жолоб|однойменна]] глибоководна западина з максимальною глибиною 8262&nbsp;м.

У порівнянні з іншими океанами, в Атлантиці досить широкий [[континентальний шельф]], особливо біля північних берегів Європи (ширина шельфу в Північному морі сягає 400 км{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}) і Північної Америки, півдня Південної Америки{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}. Загалом на шельф припадає 7&nbsp;% акваторії океану{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}.

=== Донні відклади ===
Потужність донних відкладів в Атлантичному океані симетрично збільшується від осі серединно-атлантичного хребта до берегів від 0 до 1 км{{sfn|ГЕС|2004|c=40}}. Близько 67&nbsp;% поверхні дна Атлантичного океану вкрито [[біогенни мул|біогенними мулами]]{{sfn|ГЕС|2004|c=40}}. У глибоководних западинах глинисті мули&nbsp;— так звані «червоні глини»{{sfn|ГЕС|2004|c=40}}.

=== Корисні копалини ===
{{main|Корисні копалини Атлантичного океану}}
У солянокупольних структурах Мексиканської затоки добувається [[сірка]]{{sfn|ГЕС|2004|c=40}}. На шельфі розвідані значні запаси [[залізна руда|заліза]], [[Олов'яні руди|олов'яних руд]], [[вугілля]], [[фосфорити|фосфоритів]], розсипища [[ільменіт]]у, [[рутил]]у, [[циркон]]у, [[монацит]]у, [[золото|золота]] та [[алмаз]]ів{{sfn|ГЕС|2004|c=40}}. У глибоководних донних відкладах&nbsp;— [[залізо-марганцеві конкреції]]{{sfn|ГЕС|2004|c=40}}.

== Гідрографія ==
Площа океану&nbsp;— 91,7&nbsp;млн&nbsp;км², середня глибина&nbsp;— 3926&nbsp;м<ref name="УРЕ"/>, об'єм&nbsp;— 337&nbsp;541&nbsp;тис.&nbsp;км³. Атлантичний океан видовжений по широті, тягнеться майже паралельно до берегів у вигляді S-подібної смуги, завширшки в кілька тисяч кілометрів<ref name="УРЕ"/>. Протяжність Атлантичного океану з півночі на південь близько 16&nbsp;тис.&nbsp;км. Максимальна ширина океану вимірюється від берегів [[Мексиканська затока|Мексиканської затоки]] та східного узбережжя [[Чорне море|Чорного моря]] становить близько 13,5&nbsp;тис.&nbsp;км. Без урахування внутрішніх морів&nbsp;— 9&nbsp;тис.&nbsp;км. Мінімальна ширина океану вимірюється від [[Сан-Роке (мис)|мису Сан-Роке]] ([[Бразилія]]) до західного узбережжя [[Африка|Африки]] (порт [[Монровія]] в [[Ліберія|Ліберії]])&nbsp;— трохи більше 2,8&nbsp;тис.&nbsp;км.

=== Межі ===
[[Файл:Atlantic Ocean - uk.png|міні|Межі Атлантичного океану, [[Міжнародна гідрографічна організація]], 2002 рік]]
Східною межею Атлантичного океану є береги [[Євразія|Євразії]] та [[Африка|Африки]], західною&nbsp;— [[Північна Америка|Північної]] та [[Південна Америка|Південної Америки]], південною&nbsp;— [[Антарктида|Антарктиди]]. Також на сході межує з [[Індійський океан|Індійським океаном]], на заході&nbsp;— з [[Тихий океан|Тихим]], на півночі&nbsp;— з [[Північний Льодовитий океан|Північним Льодовитим]].

[[Міжнародна гідрографічна організація]] встановила такі межі між Атлантичним та іншими океанами:

'''На півночі''' Атлантичний океан і його моря змикаються з морями [[Північний Льодовитий океан|Північного Льодовитого океану]]:
* між узбережжям [[Канада|Канади]] і південним краєм [[Ґренландія|Ґренландії]] атлантичне [[море Лабрадор]] межує з [[Дейвісова протока|Дейвісовою протокою]] (розмежувальна лінія між морем і протокою проходить від узбережжя півострова [[Лабрадор (півострів)|Лабрадор]] 60° пн. ш.);
* від [[Мис Ведель|мису Ведель]] на східному узбережжі [[Ґренландія|Ґренландії]] (крайня північна точка 68°37'25"&nbsp;пн. ш.) пряма лінія до [[Мис Стреймнес|мису Стреймнес]] на північному заході [[Ісландія (острів)|Ісландії]] розмежовує Атлантичний океан і [[Ґренландське море]] [[Північний Льодовитий океан|Північного Льодовитого океану]];
* від [[Мис Барднесходн|мису Барднесходн]] на сході [[Ісландія (острів)|Ісландії]] проходить ламана лінія межі між Атлантичним океаном і [[Норвезьке море|Норвезьким морем]]&nbsp;— через північний край [[Війой (острів)|острова Війой]] (крайня північ [[Фарерські острови|Фарерських островів]]) і точку на 61-й паралелі північніше [[Анст|острова Анст]] ([[Шетландські острови]]). Далі 61° пн. ш. до самого узбережжя [[Норвегія|Норвегії]] межа між [[Норвезьке море|Норвезьким морем]] [[Північний Льодовитий океан|Північного Льодовитого океану]] і атлантичним [[Північне море|Північним морем]] (у районі протоки [[Согнешеан (протока)|Согнешеан]] біля південного входу в [[Согне-фьорд]]).

'''На південному заході''' Атлантичний океан межує з [[Тихий океан|Тихим океаном]], до якого відносять [[Магелланова протока|Магелланову протоку]], від крайньої південної точки [[Південна Америка|Південної Америки]] ([[мис Горн]]) меридіаном 67°&nbsp;15'&nbsp;зх. д.

'''На південному сході''' біля берегів [[Африка|Африки]] Атлантичний океан межує з [[Індійський океан|Індійським океаном]]. Межа між океанами проходить меридіаном 20°&nbsp;сх. д. від [[мис Голковий|мису Голкового]].

'''На південь''' від Атлантики виділяють [[Південний океан]], що оточує [[Антарктида|Антарктиду]]. Його умовна межа встановлена по паралелі 60°&nbsp;пд. ш. Фізична ж межа [[Південний океан|Південного океану]] з Атлантичним проходить значно північніше&nbsp;— по дузі від Південної [[Африка|Африки]] до південного краю південноамериканського архіпелагу [[Вогняна Земля]].

=== Узбережжя ===
[[Берегова лінія]] материків, що омиваються водами Атлантичного океану, дуже розчленована в Північній півкулі (численні внутрішні&nbsp;— Середземне, Чорне, Балтійське, окраїнні моря&nbsp;— Північне, Лабрадор), у Південній відсутні значні виступи півостровів, береги згладжені{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}.

=== Моря і затоки ===
В акваторії Атлантичного океану умовно виділяють 17 окремих морів, що займають близько 16&nbsp;% його площі. Найбільше море, що не має берегів&nbsp;— [[Саргасове море|Саргасове]] (від 3,5 до 6,75&nbsp;млн км²), [[Карибське море|Карибське]] (2,75&nbsp;млн км²), [[Середземне море|Середземне]] (2,51&nbsp;млн км²), [[Аргентинське море|Аргентинське]] (1&nbsp;млн км²), [[Лабрадор (море)|Лабрадор]] (841 тис. км²), [[Море Ірмінгера|Ірмінгера]] (780 тис. км²), [[Північне море|Північне]] (575 тис. км²), [[Чорне море|Чорне]] (436 тис. км²), [[Балтійське море|Балтійське]] (377 тис. км²), [[Кельтське море|Кельтське]] (300 тис. км²), [[Гебридське море|Гебридське]] (47 тис. км²), [[Ірландське море|Ірландське]] (46 тис. км²), [[Азовське море|Азовське]] (39 тис. км²) і найменше [[Мармурове море]] (11,35 тис. км²){{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}{{sfn|Атлас світу|2005}}. Окрім того до Атлантичного океану відносять антарктичні моря&nbsp;— [[Море Ведделла|Ведделла]] (2,91&nbsp;млн км²), [[Море Скоша|Скоша]] (1,3&nbsp;млн км²) і [[Море Лазарєва|Лазарєва]] (335 тис. км²)<ref name="УРЕ"/>. Більшість морів сконцентровано у Північні Атлантиці, особливо на сході, у берегів Європи{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}. Як окремішні частини Середземного моря виділяють [[Лівійське море|Лівійське]] (350 тис. км²), [[Левантійське море|Левантійське]] (320 тис. км²), [[Тірренське море|Тірренське]] (275 тис. км²), [[Егейське море|Егейське]] (214 тис. км²), [[Іонічне море|Іонічне]] (169 тис. км²), [[Балеарське море|Балеарське]] (150 тис. км²), [[Адріатичне море|Адріатичне]] (138 тис. км²), [[Критське море|Критське]] (95 тис. км²), [[Лігурійське море|Лігурійське]] (80 тис. км²) та [[Море Альборан|Альборан]] (53 тис. км²){{sfn|Атлас світу|2005}}.

Найбільші затоки океану: [[Гвінейська затока|Гвінейська]] (2,35&nbsp;млн км²), [[Мексиканська затока|Мексиканська]] (1,55&nbsp;млн км²), [[Затока Святого Лаврентія|Святого Лаврентія]] (226 тис. км²), [[Біскайська затока|Біскайська]] (223 тис. км²) і [[Мен (затока)|затока Мен]] (93 тис. км²){{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}{{sfn|Атлас світу|2005}}.

Частинами більших акваторій є ряд виразних заток значної площі і морів: північна частина Балтійського моря&nbsp;— [[Ботнічна затока]] (116,3 тис. км²), частини Середземного моря&nbsp;— [[Сідра (затока)|затока Сідра]] (57 тис. км²) і [[Ліонська затока|Ліонська]] (15 тис. км²), південна частина Карибського моря&nbsp;— [[Венесуельська затока]] (17,8 тис. км²), південна частина Мексиканської затоки&nbsp;— [[Кампече (затока)|затока Кампече]] (16 тис. км²), південно-східна частина Північного моря&nbsp;— [[Ваттове море]] (10 тис. км²){{sfn|Атлас світу|2005}}.

=== Острови ===
Островів в Атлантичному океані порівняно мало, а ті, що є, зосереджені переважно в північній частині океану. Найбільші за площею острови&nbsp;— [[материкові острови|материкові]]: [[Гренландія]] (водами океану омивається південна частина), [[Велика Британія (острів)|Велика Британія]], [[Ірландія (острів)|Ірландія]], [[Ньюфаундленд]], [[Великі Антильські острови]] ([[Куба (острів)|Куба]], [[Гаїті (острів)|Гаїті]], [[Пуерто-Рико (острів)|Пуерто-Рико]], [[Ямайка (острів)|Ямайка]]) тощо{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}. До [[вулканічні острови|вулканічних островів]] належать: [[Ісландія (острів)|Ісландія]], [[Азорські острови|Азорські]], [[Канарські острови|Канарські]], [[Малі Антильські острови]], [[Острів Святої Єлени]], [[Острів Вознесіння|Вознесіння]], [[Тристан-да-Кунья]] тощо{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}. У тропічних широтах присутні [[коралові острови]]: [[Бермудські острови|Бермуди]], [[Багамські острови|Багами]] тощо{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}.

Найбільші півострови: [[Лабрадор (півострів)|Лабрадор]], [[Скандинавський півострів|Скандинавський]], [[Піренейський півострів|Піренейський]], [[Апеннінський півострів|Апеннінський]], [[Балканський півострів|Балканський]], [[Юкатан]], [[Флорида (півострів)|Флорида]] та інші{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}.

== Клімат ==
{{main|Клімат Атлантичного океану}}
Меридіонально витягнутий Атлантичний океан лежить майже в усіх [[кліматичний пояс|кліматичних поясах]] Землі, окрім полярних, отже й кліматичні умови над його поверхнею дуже різноманітні{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}. Приполярні райони розташовані в полярних і субполярних широтах, мають суворий клімат з морозними температурами більшу частину року{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}. Внаслідок охолоджуючого чинника крижаної Антарктиди південні райони холодніші за північні{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}<ref name="УРЕ"/>. Великий кліматотворний вплив також здійснює водообмін з Північним Льодовитим океаном, морями Антарктики і внутрішнім Середземним морем. Для поверхневих вод характерний їх поступове охолодження в міру віддалення від екватора до високих широт, хоча наявність потужних течій обумовлює значні відхилення від зональних температурних режимів. Потужними носіями теплової енергії виступають кругові поверхневі течії, що розташувалися по обидві сторони від екватора.

Кліматичні умови над поверхнею океану визначає циркуляція повітряних мас під впливом чотирьох основних атмосферних центрів: [[Гренландський максимум|Ґренландського]] і [[Антарктичний максимум|Антарктичного максимумів]], [[Ісландський мінімум|Ісландського]] і [[Антарктичний мінімум|Антарктичного мінімумів]]. Крім того, в субтропіках постійно діють два антициклони: [[Азорський антициклон|Азорський]] і [[Південноатлантичний антициклон|Південноатлантичний]]. Сильний вплив справляють також сезонні зимові [[антициклон]]и: [[Канадський антициклон|Канадський]], [[Сибірський антициклон|Сибірський]], [[Південноафриканський антициклон|Південноафриканський]] і [[Південноамериканський антициклон|Південноамериканський]].

Для [[Екваторіальний кліматичний пояс|екваторіальної зони]] низького тиску (менше за 760&nbsp;мм ртутного стовпчика), де цілий рік панують [[екваторіальні повітряні маси]], характерні незначні сезонні коливання температури, значно менші за добові, середній показник&nbsp;— 20&nbsp;°C{{sfn|ФГАМ|1964|с=20}}{{sfn|Довідковий атлас|2010|с=50}}. Перевалюють слабкі вітри, цілий рік волого, майже щодня по обіді йдуть дощі, часто зливи з [[гроза]]ми{{sfn|ФГАМ|1964|с=20}}. У [[Зона внутрішньотропічної конвергенції|зоні внутрішньотропічної конвергенції]] випадає найбільше опадів (понад 2000&nbsp;мм на рік){{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}. Тут, на північ від екватора, біля африканських і південноамериканських берегів в смузі 10-15° пн. ш. зароджуються [[Тропічний циклон|тропічні циклони]], які за сприятливих умов розвитку над перегрітими водами Карибського моря можуть перетворитись на потужні урагани (оркани), що руйнівною стихією проходять Антильськими островами і південно-східним узбережжям США{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}<ref name="УРЕ"/>. У цих атмосферних вихорах швидкість вітру досягає декількох сотень кілометрів на годину.
 
На північ і південь від екватора розташовані [[Субекваторіальний кліматичний пояс|субекваторіальні пояси]] з помітнішими сезонними (від 10&nbsp;°C взимку до 20&nbsp;°C влітку) і добовими коливаннями температур, опади тут випадають переважно влітку. Влітку переважають [[екваторіальні повітряні маси]], взимку&nbsp;— [[Тропічні повітряні маси|тропічні]]{{sfn|ФГАМ|1964|с=20}}. Влітку вітри дмуть від, а взимку до [[екватор]]а. У літнє-осінній період проходять руйнівні [[Тропічний циклон|тропічні циклони]]{{sfn|ФГАМ|1964|с=20}}.

У [[Тропічний кліматичний пояс|тропічних широтах]] спекотливий і посушливий клімат формують східні [[пасати]]{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020}}. Увесь рік панують [[тропічні повітряні маси]]{{sfn|ФГАМ|1964|с=20}}. Сезонний хід температури повітря чітко відстежується, температури повітря сягають +30 °С{{sfn|ФГАМ|1964|с=20}}. Достатнє зволоження, але найбільший дефіцит вологи у порівнянні з іншими кліматичними поясами{{sfn|ФГАМ|1964|с=20}}. У теплий сезон проходять [[Тропічний циклон|тропічні циклони]]{{sfn|ФГАМ|1964|с=20}}.

У зоні [[Субтропічний кліматичний пояс|субтропіків]] влітку переважають [[тропічні повітряні маси]] з ясною тихою [[антициклон]]ічною погодою, взимку&nbsp;— [[помірні повітряні маси|помірні]] з похмурою дощовою досить вітряною [[циклон]]ічною{{sfn|ФГАМ|1964|с=20}}. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу [[Атмосферні опади|атмосферних опадів]], можливе випадіння [[сніг]]у{{sfn|ФГАМ|1964|с=20}}. Найхолоднішого місяця температура знижується до 10&nbsp;°C, взимку холодні повітряні маси з полярних областей низького тиску приносять рясні опади{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020}}.

У [[Помірний кліматичний пояс|помірних широтах]] головним кліматоутворюючим чинником є [[західні вітри]], що викликають багато зимових [[шторм]]ів&nbsp;— «ревучі сорокові широти»{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020}}<ref name="УРЕ"/>. Перевалюють [[помірні повітряні маси]] цілий рік, західний масоперенос{{sfn|ФГАМ|1964|с=20}}. Відносно тепла зима з нестійкою погодою, [[шторм]]овими вітрами, можливий [[сніг]]овий покрив. Відносно прохолодне літо з більш [[антициклон]]ічною погодою{{sfn|ФГАМ|1964|с=20}}. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Середні температури самого теплого місяця тримаються в межах 10-15&nbsp;°C, а самого холодного −10&nbsp;°C. Значні добові перепади температур. Для помірного поясу характерні досить рівномірні протягом року опади (близько 1000&nbsp;мм), що сягають максимуму в осінньо-зимовий період{{sfn|ФГАМ|1964|с=20}}. У місцях стику охолоджених і прогрітих повітряних мас над західними акваторіями (Ньюфаундлендська та Патагонська банки) часті [[туман]]и<ref name="УРЕ"/>.

У приполярних регіонах ізотерма +10&nbsp;°C визначає кордони [[Субполярний кліматичний пояс|приполярних поясів]]. У Північній півкулі ця межа проходить в широкій смузі між 50 ° (Лабрадор) і 70 ° пн. ш. (північне узбережжя Норвегії). У Південній півкулі приполярна зона починається у нижчих широтах&nbsp;— приблизно 45—50 °. Температурний мінімум повітря над поверхнею океану (−34&nbsp;°C) був зареєстрований в [[море Ведделла|морі Ведделла]].

== Гідрологічний режим ==

=== Водні маси ===
{| class="wikitable collapsible collapsed floatright" style="font-size: 0,9em; text-align: center;"
|+ Термохалінна характеристика водних мас Атлантики{{sfn|Emery & Meincke|1986|c=385}}
|-
 ! Водна маса !! Температура (°C) !! Солоність (‰)
|-
 ! colspan="3" | Поверхневі води<br /><small>(до глибин 500 м)</small>
|-
 | align=left | [[Атлантичні субарктичні поверхневі води|Атлантична субарктична поверхнева]]<br /><small>({{lang-en|Atlantic Subarctic Upper Water;}} ASUW)</small> || 0,0..+4,0 || 34,0–35,0
|-
 | align=left | [[Північно-західні центральноатлантичні води|Північно-західна центральноатлантична]]<br /><small>({{lang-en2|Western North Atlantic Central Water;}} WNACW)</small> || +7,0..+20,0 || 35,0–36,7
|-
 | align=left | [[Північно-східні центральноатлантичні води|Північно-східна центральноатлантична]]<br /><small>({{lang-en2|Eastern North Atlantic Central Water;}} ENACW)</small> || +8,0..+18,0 || 35,2–36,7
|-
 | align=left | [[Південні центральноатлантичні води|Південна центральноатлантична]]<br /><small>({{lang-en2|South Atlantic Central Water;}} SACW)</small> || +5,0..+18,0 || 34,3–35,8
|-
 ! colspan="3" | Проміжні води<br /><small>(500—1500 м)</small>
|-
 | align=left | [[Арктичні проміжні води|Арктична проміжна]]<br /><small>({{lang-en2|Arctic Intermediate Water;}} AIW)</small> || −1,5..+3,0 || 34,7–34,9
|-
 | align=left | [[Західноатлантичні субарктичні проміжні води|Західноатлантична субарктична проміжна]]<br /><small>({{lang-en2|Western Atlantic Subarctic Intermediate Water;}} WASIW)</small> || +3,0..+9,0 || 34,0–35,1
|-
 | align=left | [[Східноатлантичні субарктичні проміжні води|Східноатлантична субарктична проміжна]]<br /><small>({{lang-en2|Eastern Atlantic Subarctic Intermediate Water;}} EASIW)</small> || +3,0..+9,0 || 34,4–35,3
|-
 | align=left | [[Середземноморські води|Середземноморська]]<br /><small>({{lang-en2|Mediterranean Water;}} MW)</small> || +2,6..+11,0 || 35,0–36,2
|-
 ! colspan="3" | Глибинні та придонні води<br /><small>(глибше за 1500 м)</small>
|-
 | align=left | [[Арктичні придонні води|Арктична придонна]]<br /><small>({{lang-en2|Arctic Bottom Water;}} ABW)</small> || −1,8..−0,5 || 34,85–34,94
|-
 | align=left | [[Північноатлантичні глибинні води|Північноатлантична глибинна]]<br /><small>({{lang-en2|North Atlantic Deep Water;}} NADW)</small> || +1,5..–4,0 || 34,80–35,00
|-
 | align=left | [[Антарктичні придонні води|Антарктична придонна]]<br /><small>({{lang-en2|Antarctic Bottom Water;}} AABW)</small> || −0,9..–1,7 || 34,64–34,72
|}

Температури поверхневих вод Атлантичного океану, через вузькість тропічної смуги, де вони можуть прогрітися, значно нижчі за температури поверхневих вод у Тихому та Індійському океанах на аналогічних широтах. Найтепліші води Атлантики в екваторіальних і тропічних широтах&nbsp;— +26 °С, на північ і південь вони поступово знижуються{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}.

=== Морські течії ===
[[Морська течія|Морські течії]] в Атлантичному океані утворюють два великих витягнутих у меридіональному напрямку кругообіги{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}. Вони характеризуються надзвичайною активністю переміщення водних мас з одних широт до інших. Морські течії, викликані атмосферною циркуляцією, утворюють складну систему руху поверхневого шару вод Атлантичного океану<ref name="УРЕ"/>. Завдяки [[пасат]]ам виникають [[Північна Пасатна течія|Північна]] та [[Південна Пасатна течія|Південна Пасатні течії]], що, внаслідок дії [[Сила Коріоліса|сили Коріоліса]], несуть свої води у західному напрямку<ref name="УРЕ"/>.

У Північні Атлантиці [[Гвіанська течія]] приносить прогріті на екваторі водні маси Південної пасатної течії до Карибського басейну, де вони поєднуються з теплими водами зі сходу, що їх несе Північна Пасатна течія{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}. З Карибського моря [[Карибська течія]] жене теплі води до напівзамкненої і з меншими глибинами Мексиканської затоки, де вони за тропічних умов продовжують прогріваютись. Ця перегріта вода із затоки через вузьку [[Флоридська протока|Флоридську протоку]] потужним [[Гольфстрим]]ом прямує на північний схід уздовж північноамериканських берегів{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}. Далі до Західної Європи від широти 40° вона вже доходить під назвою [[Північноатлантична течія|Північноатлантичної течії]], яка робить клімат на цій території більш теплим вологим і м'якішим{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}<ref name="УРЕ"/>. Різниця в кліматичних умовах [[Лабрадор (півострів)|Лабрадору]] і [[Німеччина|Німеччини]], південних льодовиків [[Гренландія|Гренландії]] та [[Санкт-Петербург]]а зумовлена дією саме теплої «течії із затоки»{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}. Загалом над теплими океанічними течіями формуються тепліші й вологіші [[повітряні маси]], часто виникають хмари, опади, розвиваються [[циклон]]и. Західний масоперенос в атмосфері поширює їхню дію далеко на схід континенту [[Євразія]]. На східному узбережжі Північної Америки навпаки, холодна [[Лабрадорська течія]] несе холодні води з Північного Льодовитого океану і значно понижає температуру повітря в прилеглих районах{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}. Тому в [[Нью-Йорк]]у, що лежить на широті [[Мадрид]]а і [[Неаполь|Неаполя]], взимку часті [[Мороз (температура)|морози]] і [[снігопад]]и. Уздовж західного узбережжя Європи й Африки з високих широт до низьких несе свої холодні води [[Канарська течія]], що в районі [[Острови Зеленого мису|островів Зеленого Мису]] замикає Північний океанічний кругообіг{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Oceanic gyres.png|border|П'ять основних планетарних кругообігів океанічних вод
Circulacion termohalina.jpg|border|Глобальна [[термохалінна циркуляція]] Світового океану
Gulf Stream Sea Surface Currents and Temperatures NASA SVS.jpg|border|Потоки морської течії Гольфстрим (кольором показано температурний градієнт)
North Atlantic Circulation.gif|border|Схема морських течій Північної Атлантики
</gallery></small>

Південний кругообіг також формується прогрітими водами Південної Пасатної течії з меншою густиною, що біля берегів [[Бразилія|Бразилії]] повертають на південь [[Бразильська течія|Бразильською течією]]. Зустрівшись над Аргентинською улоговиною із потужними потоками холодної води з [[Протока Дрейка|протоки Дрейка]] ([[Фолклендська течія]]), вода поступово охолоджується й захоплюється в довколоантарктичний колообіг холодної [[Течія Західних вітрів|течії Західних вітрів]]{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}. На сході води холодної [[Бенгельська течія|Бенгельської течії]] сприяють посушливому клімату західної тропічної околиці Африки, де утворюється пустеля [[Наміб]], і в районі екватора замикають кругообіг, вливаючись в рух на захід Південної Пасатної течії{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}. Завдяки відкритій південній частині океану охолоджуючий вплив Антарктики набагато сильніший, ніж арктичний вплив на Північну Атлантику<ref name="УРЕ"/>.

=== Припливи і відпливи ===
Для Атлантики властива найбільша висота добових [[приплив]]ів, у районі затоки [[Фанді]], що на сході Північної Америки, припливна хвиля досягає 18 м{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}<ref name="УРЕ"/>. У відкритому океані припливна хвиля не перевищує 1&nbsp;м<ref name="УРЕ"/>.

=== Температура ===
Гідрологічний режим зумовлюється в основному кліматом. Розподіл температур води в цілому аналогічний розподілу температур повітря. З морськими течіями зв'язаний розподіл температур води. В Північній півкулі завдяки Гольфстріму температури води значно вищі, ніж у Південній, де позначається охолоджуючий вплив Антарктиди. Температура поверхневих вод поблизу екватора влітку (у серпні на півночі, в лютому на півдні)&nbsp;— +26&nbsp;°C, а взимку (лютий на півночі, серпень на півдні)&nbsp;— +27&nbsp;°C. У приполярних областях (в районі 60°) від 0&nbsp;°C біля берегів Північної Америки до +7&nbsp;°C поблизу Норвегії, +1&nbsp;°C в Антарктиці. Середній показник температури вод Атлантичного океану&nbsp;— +16,5&nbsp;°C.

=== Солоність ===
Пересічна [[Солоність морської води|солоність океанічних вод]] Атлантичного океану&nbsp;— 35,4&nbsp;%. Найбільша солоність (37,5&nbsp;‰) спостерігається в тропічних широтах на північ та південь від екватора, де значне [[випаровування]] з поверхні й мала кількість опадів{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}<ref name="УРЕ"/>. Максимум солоності у замкненому басейні Середземного моря&nbsp;— 39&nbsp;‰. У прибережних водах Антарктиди і Гренландії солоність знижується до 33&nbsp;‰ через опріснення внаслідок танення [[Льодовиковий щит|льодовикового покриву]]. Найменшу солоність вод (18&nbsp;‰) мають райони океану поблизу впадіння великих річок. Наприклад, Амазонка опріснює океан на десятки кілометрів від свого гирла{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}. З глибиною температура води знижується, солоність води зменшується. В придонному шарі температура води від 0 до +2°, а солоність 34,6—34,9&nbsp;%.

Атлантичний океан має найбільшу площу водозбірного басейну і збирає близько 60&nbsp;% всіх материкових вод{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}. До нього збирають воду такі великі річки: [[Амазонка]], [[Токантінс (річка)|Токантинс]], [[Сан-Франсиску]], [[Оріноко]], [[Парана (річка)|Парана]], [[Магдалена (річка)|Магдалена]] і [[Ріо-Колорадо]] Південної Америки; [[Ніл]], [[Конго (річка)|Конго]], [[Нігер|Ніґер]], [[Сенегал (річка)|Сенегал]] і [[Оранжева]] Африки; [[Міссісіпі (річка)|Міссісіпі]], [[річка Святого Лаврентія]] і [[Ріо-Гранде]] Північної Америки; [[Дунай]], [[Рейн]], [[Луара]], [[Ельба]], [[Дніпро]], [[Дон]] і [[Дністер]] Європи.

{{Див. також|Велика солонісна аномалія}}

=== Льодовий режим ===
[[Морський лід]] у вигляді берегового [[Припай|припаю]] відомий тільки в Антарктиді<ref name="УРЕ"/>. Більше поширена плавуча крига морського та континентального походження, яка може запливати у середні широти<ref name="УРЕ"/>. Особливістю Атлантичного океану є численні [[айсберг]]и, гороподібні у північній та столоподібні у південній частині. Щовесни холодна Лабрадорська течія виносить від берегів Ґренландії до західного узбережжя Північної Америки сотні великих плаваючих крижаних гір, що є великою загрозою для морських суден на цій жвавій ділянці морського судоходства. Найвідомішою трагедіює, що сталась внаслідок зіткнення з айсбергом, була загибель навесні 1912 року найбільшого на той час пароплава «[[Титанік]]»{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}. Щоб запобігти подібним аваріям було створено [[Міжнародний льодовий патруль]]{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}. У XXI столітті моніторинг айсбергів здійснюється за допомогою [[Космічний супутник|космічних супутників]], великим айсбергам присвоюють власні номери{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}.

== Біологія ==
{{main|Біологія Атлантичного океану}}
Фауністичний і флористичний склад Атлантичного океану значно бідніший за [[Індо-Пацифіка|Індо-Пацифіку]], що пояснюється [[Геохронологічна шкала|геологічною молодістю]] океану{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}. Океан розташований майже в усіх [[Природна зональність|природних поясах]] планети{{sfn|Атлас. Материки і океани|2020|c=18}}. Найбільше фауністичне різноманіття припадає на екваторіальні і тропічні води, але з обмеженою кількістю особин, у помірних і холодних зонах&nbsp;— навпаки, обмежена кількість видів утворює величезні зграї<ref name="УРЕ"/>. Своєрідні природні комплекси утворились в окремих затоках і морях, особливо внутрішніх&nbsp;— Середземному, Чорному, Північному, Балтійському тощо{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}. Найбільшим розвитком життя відзначаються смуги стику холодної і помірної зон, вони є основними рибопромисловими районами: [[Ньюфаундлендська банка]], [[Доггер-банка]], ісландські води, антарктичні райони китобійних промислів Південної півкулі<ref name="УРЕ"/>.

=== Флора ===
Поширені різні [[водорості]]: [[Червоні водорості|червоні]], [[Зелені водорості|зелені]], [[Бурі водорості|бурі]] (серед яких [[Саргасові водорості|саргасові]]). [[Бентос|Донна рослинність]] представлена різними водоростями, які поширені у прибережній зоні до глибини 100&nbsp;м. [[Фітопланктон]] у помірних і холодних широтах поширюється до глибини 50&nbsp;м, у тропіках&nbsp;— до 50—80&nbsp;м<ref name="УРЕ"/>. У товщі води домінує фітопланктон, що складається з [[динофлагеляти|динофлагелят]] і [[діатомові водорості|діатомових водоростей]]. У розпал їх сезонного цвітіння води біля берегів [[Флорида (півострів)|Флориди]] забарвлюється в яскраво-червоний колір, а в літрі морської води містяться десятки мільйонів одноклітинних рослин. Донна флора представлена бурими ([[фукус]]и, [[ламінарія|ламінарії]]), зеленими, червоними водоростями і деякими [[Судинні рослини|судинними рослинами]]. У [[гирло річки|гирлах річок]] росте [[зостера морська]], а в тропіках переважають зелені ([[Каулерпа|каулерпи]], [[валонія]]) і бурі ([[саргасум]]) водорості. Для південної частини океану більш характерні бурі водорості ([[фукус]], [[лесонія]], [[електус]]).

=== Фауна ===
[[Зоопланктон]] населяє всю товщу води, але найбурхливіше життя спостерігається в її верхніх шарах. Характер фауни змінюється також з широтою. Тваринний світ відрізняється більшим&nbsp;— близько сотні&nbsp;— числом біполярних видів, що мешкають тільки в холодних і помірних поясах і відсутніх в тропіках. У тропічних широтах живуть [[морські їжаки]], [[коралові поліпи]], [[медузи]], [[краб]]и, різні види [[акула|акул]], [[летючі риби]], [[риби-папуги]] і [[риби-хірурги]], [[баракуда]], [[спиноріг]], [[риба-метелик]], [[Морські риби-ангели|риба-ангел]], [[морські черепахи]]{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}.

Найсприятливіші умови для життя багатьох промислових видів риб ([[тріска]], [[оселедець]], [[морський окунь чорний]], [[скумбрія]], [[сардини]], [[сардинелла]], [[мойва]], [[тунець]], [[шпрот]]и) склались у північній і північно-західній частинах океану; у південних районах промислове значення мають [[нототенія]] та [[анчоус]]и. Тут змішуються потоки теплих і холодних течій, води збагачуються [[Апвелінг|висхідними потоками]] мінеральних речовин і розчиненим киснем холодних вод, що створює сприятливі умови для розвитку фіто- і зоопланктону яким живляться численні зграї риб{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}. Північна Атлантика дає понад половину світового вилову тріскових видів риб. У [[1970-ті|1970-х]] роках внаслідок перелову деяких видів риб обсяги промислу різко скоротилися, але після введення суворих лімітів рибні запаси поволі відновлюються. Саргасове море є унікальним місцем нересту річкових [[Морський вугор|вугрів]] Європи і Північної Америки{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}. Окрім того поширені [[лососеві]] і [[камбалові]].

Морські ссавці представлені [[Китові|китовими]] ([[гренландський кит]], [[фінвал]], [[косатка]], [[кашалот]], [[Дельфінові|дельфіни]]), [[Ластоногі|ластоногими]] ([[Морський лев|морські лев]], [[Морський леопард|леопард]], [[Морський слон південний|слон]] і [[Морський котик|котик]], [[Тюленеві|тюлені]]). Ендеміком Атлантики є [[Ламантин африканський|африканський ламантин]].

На узбережжях численні місця гніздування [[Морські птахи|морських птахів]] ([[Мартин (птах)|мартини]], [[Кайра|кайри]], [[Фаетон (птах)|фаетони]], [[альбатрос]]и з [[Пінгвіни|пінгвінами]] численні на півдні).

== Екологія ==

=== Екологічні проблеми ===
У зв'язку з господарською діяльністю людини, води Північної Атлантики є дуже забрудненими, особливо у прибережній шельфовій зоні. Уздовж шляхів транспортування нафти багатокілометрові нафтові плями{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}. Екологічні катастрофи спричинюють й аварії на нафтовидобувних підприємствах ([[Вибух нафтової платформи Deepwater Horizon|Deepwater Horizon]] у Мексиканській затоці 2010 року){{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}. Неврегульований вилов риби й промисел морських тварин спричинили значне скорочення їх запасів. Атлантичний океан уже не в змозі самоочищуватись і відновлюватись, тому збереження [[Біопродуктивність|продуктивності]] його біоресурсів, як традиційної харчової бази для багатьох прибережних народів є міжнародною справою{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}.

=== Охорона природи ===
Із [[Забруднення океану|забрудненням вод]] розвинені країни намагаються боротися забороною скидання у територіальних водах неочищених вод та сміття з промислових підприємств і суден (лише у Північному морі раніше щорічно викидалось 20 тис. тонн сміття{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}), підвищенням [[Штраф (адміністративне стягнення)|штрафів]] і ліцензуванням господарської діяльності у [[Виключна економічна зона|виключній економічній зоні]].

== Економіка ==
В економічному і політичному відношенні Атлантичний океан має велике міжнародне значення. Це вузол важливих економічних і стратегічних морських шляхів сполучення. Найбільш важливі лінії: північноатлантична (між Європою, США і Канадою), далекосхідна (між Європою і Азією та [[Австралія (континент)|Австралією]]), середньо-атлантична (між Європою, Карибами і Південною Америкою). Природними ресурсами Атлантичного океану користується переважна більшість країн світу. У [[Енергетика Франції|Франції]], поблизу [[Сен-Мало]] було споруджено експериментальну [[Припливна ГЕС на річці Ранс|припливну електростанцію на річці Ранс]]{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Panama Canal Gatun Locks.jpg|border|Шлюзи Панамського каналу
Mubarak Peace Bridge.jpg|border|Суецький канал і міст Мубарака
Barrage de la Rance.jpg|border|Припливна електростанція на річці Ранс
</gallery></small>

=== Риболовля і морські промисли ===
Північна Атлантика з давніх-давен стала місцем промислового [[Рибальство|рибальства]], [[звіробійний промисел|звіробійного промислу]] ([[кит]]и, [[Тюлень|тюлені]], [[морж]]і), видобутку морепродуктів ([[краб]]ів, [[кальмар]]ів, [[омар]]ів, [[лангуст]]ів, [[Устриці|устриць]], водоростей), а в наші часи розвивається [[аквакультура]]{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}. Головними традиційними районами риболовлі є мілини на континентальному шельфі Європи ([[Доггер-банка]], [[Кельтський шельф]]), Північної Америки ([[Велика Ньюфаундлендська банка]], [[Романш (банка)|банка Романш]], [[Багамська мілина]]), Африки ([[Агульяс (мілина)|мілина Агульяс]]) та Південної Америки ([[Патагонська мілина]]).

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Kanstadsamlingen - NMF010005-01347.jpg|border|Промисел тріски в Норвегії
Time series for collapse of Atlantic northwest cod.png|border|Колапс вилову північноатлантичної тріски
Northeast Atlantic bathymetry.png|border|Європейський континентальний шельф
StLawrence Gulf bathymetry.jpg|border|Ньюфаундлендський континентальний шельф
Bahamas.A2001138.1550.250m.jpg|border|Багамська мілина
Agulhas Bank NOAA ETOPO1.jpg|border|Мілина мису Голкового
</gallery></small>

На берегах [[Левант]]у можна знайти залишки древніх майданчиків із випарювання морської солі. Нині такий промисел поширений у більшості прибережних країн теплого поясу{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}.

=== Транспорті шляхи ===
Через Атлантичний океан пролягають найжвавіші морські шляхи (між 35-40° та 55-60° пн. ш.) як між провідними економіками світу ([[Економіка США|США]], [[Економіка Канади|Канада]], [[Економіка Великої Британії|Велика Британія]], [[Економіка Європейського Союзу|Євросоюз]]), так і між головними сировинними регіонами&nbsp;— він став головним водним шляхом людства{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=247-251}}. Найважливішими транспортними магістралями є: північноатлантична (Північна Америка&nbsp;— Європа), далекосхідна (Європа&nbsp;— Азія), близькосхідна (Євпропа&nbsp;— Західна Азія, Північна Африка), середньоатлантична (Європа&nbsp;— Латинська Америка, Тропічна Африка)<ref name="УРЕ"/>. Водами Атлантики також курсують численні пасажирських судна, що перевозять [[Туризм|туристів]] до курортів Європи, Карибських островів, США і Південної Америки. Північна Атлантика з'єднана з Індійським океаном [[Суецький канал|Суецьким]] (1869), а з Тихим&nbsp;— [[Панамський канал|Панамським каналом]] (1914), які значно скоротили морські шляхи і пожвавили мореплавання. На атлантичних узбережжях материків виникли найбільші морські порти світу. Через Північну Атлантику пролягають головні повітряні маршрути між Північною Америкою і Європою з Близьким Сходом, що поєднують найбільш завантажені аеропорти світу.

=== Морські порти ===
Головні морські порти Атлантичного океану та морів його басейну: [[Одеса]] ([[Україна]]), [[Амстердам]], [[Роттердам]] ([[Нідерланди]]), [[Лондон]], [[Ліверпуль]] ([[Велика Британія]]), [[Гамбург]] ([[Німеччина]]), [[Марсель]] ([[Франція]]), [[Кейптаун]] ([[ПАР]]), [[Лагос]] ([[Нігерія]]), [[Дакар]] ([[Сенегал]]), [[Буенос-Айрес]] ([[Аргентина]]), [[Ріо-де-Жанейро]] ([[Бразилія]]), [[Галіфакс]] ([[Канада]]), [[Бостон]], [[Новий Орлеан]], [[Нью-Йорк]], [[Х'юстон]] ([[Сполучені Штати Америки|США]]), [[Генуя]] ([[Італія]]), [[Санкт-Петербург]] ([[Росія]]).

=== Видобуток корисних копалин ===
На континентальному шельфі Північного і Карибського морів, Мексиканської та Гвінейської заток значні поклади [[Нафта|нафти]] і [[Природний газ|природного газу]], що їх активно видобувають у [[Гірнича промисловість Венесуели|Венесуелі]], [[Гірнича промисловість Анголи|Анголі]], [[Гірнича промисловість Нігерії|Нігерії]], [[Гірнича промисловість Екваторіальної Гвінеї|Екваторіальній Гвінеї]], [[Гірнича промисловість США|США]], [[Гірнича промисловість Великої Британії|Великій Британії]], [[Гірнича промисловість Данії|Данії]], [[Гірнича промисловість Норвегії|Норвегії]]{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}. Підводні родовища [[Кам'яне вугілля|кам'яного вугілля]] розробляють Велика Британія і Канада. На узбережжі [[Намібія|Намібії]] на осушених ділянках видобувають [[алмаз]]и{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=243-247}}.

=== Рекреаційні ресурси ===

== Прибережні країни ==
Країни світу, що мають безпосередній вихід до вод Атлантичного океану, або морів його акваторії.

;Європа
{{ALB}}, {{BEL}}, {{BUL}}, {{BIH}}, {{UK}}, {{GRE}}, {{DEN}}, {{EST}}, {{IRL}}, {{ISL}}, {{ESP}}, {{ITA}}, {{LIT}}, {{LAT}}, {{MLT}}, {{MON}}, {{NED}}, {{DEU}}, {{NOR}}, {{POL}}, {{POR}}, {{RUS}}, {{ROM}}, {{SLO}}, {{UKR}}, {{FIN}}, {{FRA}}, {{CRO}}, {{MNE}}, {{SWE}}.

''{{flag|Azores}} [[Азорські острови|Азори]], {{GGY}}, {{GIB}}, {{JEY}}, {{IOM}}, {{FRO}}.''

;Азія
{{GEO}}, {{ISR}}, {{CYP}}, {{LBN}}, {{SYR}}, {{TUR}}.

''{{flag|UK|local}} [[Акротирі і Декелія]], {{PAL}}''

;Африка
{{AGO}}, {{BEN}}, {{GAB}}, {{GMB}}, {{GHA}}, {{GIN}}, {{GNB}}, {{GNQ}}, {{CMR}}, {{CPV}}, {{COD}}, {{COG}}, {{CIV}}, {{LBR}}, {{MRT}}, {{MAR}}, {{NAM}}, {{NGA}}, {{ZAF}}, {{STP}}, {{SEN}}, {{SLE}}, {{TGO}}.

''{{flag|Canary Islands}} [[Канарські острови|Канари]], {{flag|Madeira}} [[Мадейра (архіпелаг)|Мадейра]], {{SHN}}, {{ESH}}.''

;Північна Америка
{{ATG}}, {{BHS}}, {{BRB}}, {{BLZ}}, {{HTI}}, {{GTM}}, {{HON}}, {{GRD}}, {{DMA}}, {{DOM}}, {{CAN}}, {{CRI}}, {{CUB}}, {{MEX}}, {{NIC}}, {{PAN}}, {{VCT}}, {{SKN}}, {{LCA}}, {{USA}}, {{TTO}}, {{JAM}}.

''{{VIR}}, {{AIA}}, {{ABW}}, {{VGB}}, {{BMU}}, {{flag|Guadeloupe|local}} [[Гваделупа]], {{GRL}}, {{CYM}}, {{CUR}}, {{flag|Martinique|local}} [[Мартиніка]], {{MSR}}, {{PRI}}, {{MAF}}, {{flag|BLM|local}} [[Сен-Бартельмі]], {{SXM}}, {{flag|Saint Pierre and Miquelon|local}} [[Сен-П'єр і Мікелон]] {{TCA}}.''

;Південна Америка
{{ARG}}, {{BRA}}, {{VEN}}, {{GUY}}, {{COL}}, {{SUR}}, {{URU}}, {{CHI}}.

''{{SGS}}, {{flag|French Guiana|local}} [[Французька Гвіана]], {{FLK}}.''

== Див. також ==
* [[Трансатлантичний телефонний кабель]]

== Примітки ==
{{notelist|2}}

== Джерела ==
{{reflist|2|refs=
<ref name="vehi">[http://www.vehi.net/istoriya/grecia/gerodot/01.html Геродот, Історія, Книга Перша.]</ref>

<ref name="hbar">{{Cite web |url=http://hbar.phys.msu.ru/gorm/ahist/pliny.htm |title=Пліній. Природнича історія |accessdate=20 жовтень 2011 |archiveurl=https://www.webcitation.org/67nOIoKpn?url=http://hbar.phys.msu.ru/gorm/ahist/pliny.htm |archivedate=20 травень 2012 |deadurl=yes }}</ref>

<ref name="правопис1929">{{Cite web |url=http://www.r2u.org.ua/data/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20%281929%29.pdf |title=Правописний словник 1929 року |accessdate=20 червень 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20101222225840/http://r2u.org.ua/data/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20(1929).pdf |archivedate=22 грудень 2010 |deadurl=yes }}</ref>

<ref name="УРЕ">''Гансон П. П.'' [https://leksika.com.ua/11401221/ure/atlantichniy_okean Атлантичний океан] // {{УРЕ}}</ref>

<ref name="NOAA-how-big">{{Harvnb|NOAA: How big is the Atlantic Ocean?}}</ref>

<ref name="Britannica">{{Cite encyclopedia|title=Atlantic Ocean|encyclopedia=Encyclopædia Britannica|url=https://www.britannica.com/place/Atlantic-Ocean|accessdate=December 20, 2016|archiveurl=https://web.archive.org/web/20170215072935/https://www.britannica.com/place/Atlantic-Ocean|archivedate=15 February 2017|url-status=live|df=dmy-all}}</ref>
}}
{{Refbegin|30em}}
* Атлантичний океан // {{ГЕС3}}
* {{Стаття |автор=Emery, W.J.; Meincke, J. |назва=Global water masses-summary and review |посилання=http://archimer.ifremer.fr/doc/00110/22090/19731.pdf |archiveurl= |archivedate= |видання=Oceanologica Acta |тип= |місце =  |видавництво = |рік=1986 |місяць= |том=9 |номер=4 |сторінки=383-391 |issn= |doi= |мова=en |ref=Emery & Meincke }}
* {{ШГА|ДНВП7}}
* {{ШГА|ДНВП10}}
* {{книга |автор= Бойко В. М., Міхелі С. В. |заголовок= Географія : підруч. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закл. |посилання= https://lib.imzo.gov.ua/wa-data/public/site/books2/pidruchnyky-7-klas-2020/15-geography-7kl/Geografy-7kl-Boyko-Mikheli.pdf |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}}; {{comment|Ірпінь|Ірпінь}} |видавництво= ТОВ «Видавницвто Перун» |рік= 2020 |сторінок= 272 |серія= |тираж= |isbn= 978-617-7709-56-4 |ref= Бойко В. М. }}
* {{книга |автор= Кобернік С. Г., Коваленко Р. Р. |заголовок= Географія : підруч. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закл. |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= Грамота |рік= 2015 |сторінок= 288 |серія= |тираж= |isbn= 978-966-349-528-6 |ref= Кобернік С. Г. }}
{{Refend}}

== Література ==
;Українською
* {{книга |заголовок= Атлас світу |посилання= |відповідальний= голов. ред. [[Руденко Ірина Станіславівна|І. С. Руденко]] ; зав. ред. [[Радченко Вероніка Вікторівна|В. В. Радченко]] ; відп. ред. [[Вакуленко Олена Володимирівна|О. В. Вакуленко]] |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= [[ДНВП «Картографія»]] |рік= 2005 |сторінок= 336 |сторінки= |isbn= 9666315467 |ref= Атлас світу }}
* {{книга |автор= |заголовок=Довідковий атлас світу |посилання= |відповідальний=відп. ред. Молочко В. В. |місце={{comment|К.|Київ}} |видавництво=ДНВП «Картографія» |рік=2010 |сторінок=328 |тираж=3000 |isbn=978-966-475-507-5 |ref=Довідковий атлас }}
* {{книга |автор=[[Хільчевський Валентин Кирилович|Хільчевський В. К.]], [[Дубняк Сергій Сергійович|Дубняк С. С.]] |посилання=http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis64r_81/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=VFEIR&P21DBN=VFEIR&Z21ID=&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=DOC%2FREP0000745%2EPDF |заголовок=Основи океанології : підручник |видання=2-ге вид. |місце={{comment|К.|Київ}} |видавництво=ВПЦ «Київський університет» |рік=2008 |сторінок=255 |серія= |тираж= |ref=Хільчевський і Дубняк}}

;Англійською
* {{ref-en}} {{книга |автор=[[Саймон Вінчестер|Winchester, Simon]] |заголовок=Atlantic: A Vast Ocean of a Million Stories |посилання= |відповідальний= |місце={{comment|L.|Лондон}} |видавництво=HarperCollins UK |рік=2010 |сторінок= |isbn=978-0-00-734137-5 |ref=Winchester S. }}

;Російською
* {{ref-ru}} {{книга |автор=[[Крузенштерн Іван Федорович|Крузенштерн И. Ф.]] |заголовок=Путешествие вокруг света в 1803, 1804, 1805 и 1806 годах на кораблях «Надежда» и «Нева» |посилання= |місце={{comment|М.|Москва}} |видавництво=Дрофа |рік=2007 |сторінок= |тираж= |isbn= |ref=Крузенштерн И. Ф. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Истошин Ю. В. |заголовок=Океанография |посилання= |відповідальний= |місце={{comment|Л.|Санкт-Петербург}} |видавництво=Гидрометеоиздат |рік=1956 |сторінок= |ref=Истошин Ю. В. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Назаров В. С., Муромцев А. М. |заголовок=Океанография |посилання= |відповідальний= |місце={{comment|Л.|Санкт-Петербург}} |видавництво=Гидрометеоиздат |рік=1954 |сторінок= |серія= |тираж= |ref=Назаров и Муромцев }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор= |заголовок=Океанографическая энциклопедия |посилання= |відповідальний= |місце={{comment|Л.|Санкт-Петербург}} |видавництво=Гидрометеоиздат |рік=1974 |сторінок= |ref=Океанографическая энциклопедия }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор= |заголовок=Открытие, экспериментальное исследование и разработка теории течения Ломоносова |посилання= |місце={{comment|Севастополь|Севастополь}} |видавництво= |рік=1968 |сторінок= |ref= }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Хлыстов Н. 3. |заголовок=Структура и динамика вод тропической Атлантики |посилання= |відповідальний= |місце={{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік=1976 |сторінок= |ref=Хлыстов Н. 3. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Циргоффер А. |заголовок=Атлантический океан и его моря |посилання= |відповідальний= |місце={{comment|М.|Москва}} |видавництво= |рік=1975 |сторінок= |ref=Циргоффер А. }}

== Посилання ==
{{Вікіпосилання}}
* {{Cite web |url=http://oceanographer.navy.mil/atlantic.html |title=Atlantic Ocean Facts |publisher=U.S. Navy |archive-url=https://web.archive.org/web/20010302140751/http://oceanographer.navy.mil/atlantic.html |archive-date=2 March 2001 |access-date=12 November 2001 |ref={{Harvid|U.S. Navy|2001}}}}

{{Земля}}
{{Регіони світу}}
{{Моря}}
{{Океанські течії}}
{{Authority control}}

[[Категорія:Атлантичний океан| ]]