Перегляд вихідного коду сторінки Атлантичний океан

{{Мовні помилки|дата=вересень 2017}}
{{Картка
 |ім'я          =Атлантичний океан
 |стиль_тіла    = 
 |назва         = Атлантичний океан
 |стиль_назви   = 
 |підзаголовок  = [[Океани|Океан]]
 |підзаголовок2 = 
 |стиль_підзаголовок = 
 |зображення    = [[Файл:Atlantic_ocean_ukr.png|275px]]
|lat_dir = N|lat_deg = 0|lat_min = 0|lat_sec = 0
|lon_dir = W|lon_deg =25 |lon_min =0 |lon_sec =0 
|CoordScale = 10000000

 |підпис        = Межі Атлантичного океану
 |заголовок5 = 
 |мітка5    =Площа
 |текст5    =91,7&nbsp;млн. км²
 |заголовок6 = 
 |мітка6    = Найбільша глибина
 |текст6    = 8&nbsp;742 м
 |заголовок7 = 
 |мітка7    = Середня глибина
 |текст7    = 3&nbsp;926 м
 |заголовок8 = 
 |мітка8    = Впадаючі річки
 |текст8    = [[Амазонка]], [[Міссісіпі (річка)|Міссісіпі]], [[Нігер (річка)|Нігер]], [[Конго (річка)|Конго]]
 |мітка9    = Об'єм
 |текст9    = 337&nbsp;541&nbsp;тис. км³
}}
{{Otheruses|Атлантика}}
{{Океани}}'''Атланти́чний океа́н''', раніше '''Атланті́йський океа́н'''<ref name="правопис1929">{{Cite web |url=http://www.r2u.org.ua/data/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20%281929%29.pdf |title=Правописний словник 1929 року |accessdate=20 червень 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20101222225840/http://r2u.org.ua/data/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20(1929).pdf |archivedate=22 грудень 2010 |deadurl=yes }}</ref>&nbsp;— другий за величиною та глибиною, після [[Тихий океан|Тихого океану]], [[океан]] на [[Земля|Землі]]. Займає приблизно п'яту частину поверхні планети.

== Загальні характеристики ==
Східною межею Атлантичного океану є береги [[Євразія|Євразії]] та [[Африка|Африки]], західною&nbsp;— [[Північна Америка|Північної]] та [[Південна Америка|Південної Америки]], південною&nbsp;— [[Антарктида|Антарктиди]]. Також на сході межує з [[Індійський океан|Індійським океаном]], на заході&nbsp;— з [[Тихий океан|Тихим]], на півночі&nbsp;— з [[Північний Льодовитий океан|Північним Льодовитим]]. В цих межах площа океану&nbsp;— 91,7&nbsp;млн.&nbsp;км², середня глибина&nbsp;— 3&nbsp;926&nbsp;м, об'єм&nbsp;— 337&nbsp;541&nbsp;тис.&nbsp;км³. Атлантичний океан видовжений по широті. Він тягнеться майже паралельно до берегів у вигляді S-подібної смуги, завширшки в кілька тисяч кілометрів. Протяжність Атлантичного океану з півночі на південь близько 16&nbsp;тис.&nbsp;км. Найбільша ширина океану понад 9&nbsp;тис.&nbsp;км, найменша 2&nbsp;830&nbsp;км (в екваторіальних водах). Берегова лінія Атлантичного океану в північній півкулі дуже порізана. Тут зосереджені моря Атлантичного океану ([[Балтійське море|Балтійське]], [[Північне море|Північне]], [[Середземне море|Середземне]], [[Чорне море|Чорне]], [[Карибське море|Карибське]]) та затоки ([[Біскайська затока|Біскайська]], [[Гвінейська затока|Гвінейська]], [[Мексиканська затока|Мексиканська]]). У південній півкулі береги порізані мало (є лише одне відкрите море [[Веделла море|Веделла]]). Внутрішні та окраїнні моря займають близько 16&nbsp;% площі.

[[Файл:Pangea animation 03.gif|thumb|Анімація, що демонструє поділ [[Пангея|Пангеї]], внаслідок якого сформувався Атлантичний океан]]

=== Умовні межі ===
[[Міжнародна гідрографічна організація]] встановила такі межі між Атлантичним та іншими океанами [7] [8]:

'''На півночі''' Атлантичний океан і його моря змикаються з морями [[Північний Льодовитий океан|Північного Льодовитого океану]]:
* між узбережжям [[Канада|Канади]] і південним краєм [[Ґренландія|Ґренландії]] атлантичне [[море Лабрадор]] межує з [[Дейвісова протока|Дейвісовою протокою]] (розмежувальна лінія між [[море Лабрадор|морем Лабрадор]] і [[Дейвісова протока|Дейвісовою протокою]] проходить від перетину 60-й паралелі з [[узбережжя]]м [[півострів|півострова]] [[Лабрадор (півострів)|Лабрадор]]);
* від [[Мис Ведель|мису Ведель]] на східному узбережжі [[Ґренландія|Ґренландії]] (крайня північна точка 68°&nbsp;37'&nbsp;24.9"&nbsp;пн.ш.) пряма лінія до [[Мис Стреймнес|мису Стреймнес]] на північному заході [[Ісландія (острів)|Ісландії]] розмежовує Атлантичний океан і [[Ґренландське море]] [[Північний Льодовитий океан|Північного Льодовитого океану]];
* від [[Мис Барднесходн|мису Барднесходн]] на сході [[Ісландія (острів)|Ісландії]] проходить ламана лінія межі між Атлантичним океаном і [[Норвезьке море|Норвезьким морем]]&nbsp;— через північний край [[Війой (острів)|острова Війой]] (крайня північ [[Фарерські острови|Фарерських островів]]) і точку на 61-й паралелі північніше [[Анст|острова Анст]] ([[Шетландські острови]]). Далі по 61-й паралелі до самого узбережжя [[Норвегія|Норвегії]] триває межа між [[Норвезьке море|Норвезьким морем]] [[Північний Льодовитий океан|Північного Льодовитого океану]] і атлантичним [[Північне море|Північним морем]] (у районі [[протока|протоки]] [[Согнешеан (протока)|Согнешеан]] біля південного входу в [[Согне-фьорд]]).

'''На південному заході''' Атлантичний океан межує з [[Тихий океан|Тихим океаном]], до якого відносять [[Магелланова протока|Магелланову протоку]]
* від крайньої південної точки [[Південна Америка|Америки]] ([[мис Горн]]) межа між океанами проходить по меридіану 67°&nbsp;15'&nbsp;з.д.

'''На південному сході''' біля берегів [[Африка|Африки]] Атлантичний океан межує з [[Індійський океан|Індійським океаном]]
* межа між океанами проходить по меридіану [[мис Голковий|мису Голкового]]&nbsp;— 20°&nbsp;с.д.

'''На південь''' від Атлантики виділений особливий [[Південний океан]], що оточує [[Антарктида|Антарктиду]]
* його умовна межа встановлена по паралелі 60°&nbsp;пд.ш. Фізична ж межа [[Південний океан|Південного океану]] з Атлантичним проходить значно північніше&nbsp;— по дузі від Південної [[Африка|Африки]] до південного краю [[Вогняна земля|Вогняної Землі]].

=== Ширина ===
'''Максимальна ширина'''
* від берегів [[Мексиканська затока|Мексиканської затоки]] та східного узбережжя [[Чорне море|Чорного моря]] становить близько 13,5&nbsp;тис.&nbsp;км;
'''Мінімальна ширина'''
* від [[Сан-Роке (мис)|мису Сан-Роке]] ([[Бразилія]]) до західного узбережжя [[Африка|Африки]] (порт [[Монровія]] в [[Ліберія|Ліберії]])&nbsp;— трохи більше 2,8&nbsp;тис.&nbsp;км.

== Рельєф дна ==

[[Рельєф географічний|Рельєф]] [[дно океану|дна океану]] складний. З півночі на південь Атлантичний океан перетинає підняття, яке складається з трьох [[підводні хребти|підводних хребтів]]: [[Рейк'янес]]а, [[Північно-Атлантичний хребет|Північно-Атлантичного]] і [[Південно-Атлантичний хребет|Південно-Атлантичного]]. В плані воно теж має S-подібну форму. Пересічна глибина над хребтами від 900 до 2700&nbsp;м, середня глибина&nbsp;— 3332&nbsp;м.

На захід і схід від серединного підняття розташовані глибокі [[котловина|котловини]]: у східній частині Атлантичного океану&nbsp;— [[Північно-Африканська котловина|Північно-Африканська]], [[Гвінейська котловина|Гвінейська]], [[Ангольська котловина|Ангольська]] та [[Капська котловина|Капська]], у західній&nbsp;— [[Північно-Американська котловина|Північно-Американська]], [[Бразильська котловина|Бразильська]] та [[Аргентинська котловина|Аргентинська]]. Глибина котловин в західній частині океану більша, в межах [[Північно-Американська котловина|Північно-Американської котловини]] лежить найглибша в Атлантичному океані глибоководна западина [[Пуерто-Рико (жолоб)|Пуерто-Рико]] з відміткою&nbsp;— 9&nbsp;218&nbsp;м (глибина Мілуокі). На схід від [[Південні Сандвічеві острови|Південних Сандвічевих островів]] розташована однойменна глибоководна западина з максимальною глибиною 8262&nbsp;м. На півдні, вздовж 60-ї паралелі простягається [[Африкансько-Антарктична котловина]] з глибиною 5—5,8&nbsp;тис.&nbsp;м.

[[Рельєф географічний|Рельєф]] [[дно океану|дна]] Атлантичного [[океан]]у, як і [[Тихий океан|Тихого]], є продовженням [[Рельєф географічний|рельєфу]] [[материк]]ів. Наприклад, на [[шельф]]і [[Ґренландія|Ґренландії]] поширені давні форми [[Рельєф географічний|рельєфу]], створені [[льодовик]]ом. Численні затоплені річкові долини простежуються також на [[дно океану|дні океану]]. На відміну від [[Тихий океан|Тихого океану]], в Атлантиці мало [[підводні гори|підводних гір]]. Особливе місце посідає [[океанічні хребти|серединно-океанічний хребет]], який перетинає океан з півночі на південь. Майже через увесь [[океанічні хребти|серединно-океанічний хребет]] простягається величезна поздовжня розколина земної кори&nbsp;— [[рифт]]. Його глибина досягає майже 2&nbsp;км, ширина&nbsp;— до 30&nbsp;км. Він розчленований численними поперечними розколинами, найглибша з яких&nbsp;— близько 8&nbsp;км. До них тяжіють центри [[землетрус]]ів та [[підводний вулканізм|підводних]] [[вулкан]]ів, які часто височіють над поверхнею океану. Яскравим прикладом є [[вулканічні острови|вулканічний острів]] [[Ісландія (острів)|Ісландія]]. Крім [[океанічні хребти|серединно-океанічного хребта]] на [[дно океану|дні океану]] існують й інші підняття. Разом вони розділяють ложе Атлантики на окремі [[улоговина|улоговини]]. На відміну від [[Тихий океан|тихоокеанських]], атлантичні [[улоговина|улоговини]] мають рівнішу поверхню. Це пояснюється великою кількістю [[Осадові гірські породи|осадових відкладів]], накопиченню яких сприяє незначна кількість [[океанічний жолоб|глибоководних жолобів]] у перехідній зоні Атлантики.

=== Острови ===

Островів в Атлантичному океані порівняно мало, а ті, що є, зосереджені переважно в північній частині океану. Найбільші [[материкові острови|материкові]]: [[Велика Британія]], [[Ірландія]], [[Ісландія]], [[Ньюфаундленд]], [[Великі Антильські острови]] та ін.; до [[вулканічні острови|вулканічних]] належать: [[Азорські острови|Азорські]], [[Тристан-да-Кунья]], [[Острів Святої Єлени]], [[Малі Антильські острови]] та інші.

== Клімат ==
Різноманітність кліматичних умов на поверхні Атлантичного океану визначається його великою меридіональною протяжністю і циркуляцією повітряних мас під впливом чотирьох основних атмосферних центрів: Ґренландського і Антарктичного максимумів, Ісландського і Антарктичного мінімумів. Крім того, в субтропіках постійно діють два антициклони: Азорський і Південно-Атлантичний. Сильний вплив на клімат справляють сезонні зимові [[антициклон]]и: Канадський, Азіатський, Південно-Африканський і Південно-Американський.

Найбільший вплив на температурний режим Атлантичного океану надає не тільки його велика меридіональна протяжність, але і водообмін з Північним Льодовитим океаном, морями Антарктики і Середземним морем. Для поверхневих вод характерний їх поступове охолодження в міру віддалення від екватора до високих широт, хоча наявність потужних течій обумовлює значні відхилення від зональних температурних режимів.

Потужними носіями теплової енергії виступають кругові поверхневі течії, що розташувалися по обидві сторони від екватора: такі, наприклад, Північна і Південна пасатні течії. Холодні води несе Канарська течія, а також протягом Західних Вітрів. В Атлантичному океані існує кілька ярусів глибоководних течій. Температура поверхневих вод на екваторі влітку (у серпні на півночі, в лютому на півдні)&nbsp;— 26&nbsp;°C, а взимку (лютий на півночі, серпень на півдні)&nbsp;— 27&nbsp;°C. На 60 ° с.ш.&nbsp;— Від 0&nbsp;°C біля берегів Північної Америки до 7&nbsp;°C на сході, а на 60 ° пд.ш.&nbsp;— 1&nbsp;°C. Середній показник&nbsp;— 16,5&nbsp;°C. Найбільша солоність поверхневих вод у відкритому океані спостерігається на екваторі&nbsp;— 38&nbsp;‰ (максимум у Середземному морі&nbsp;— 39&nbsp;‰), у решті кліматичних зонах вона на 1-3&nbsp;‰ нижче. Середній показник солоності становить 35,4&nbsp;‰.

На просторах Атлантики представлені майже всі кліматичні пояси планети. Для тропічних широт характерні незначні сезонні коливання температури (середній показник&nbsp;— 20&nbsp;°C) і рясні опади. На північ і південь від тропіків розташовані субекваторіальні пояса з помітнішими сезонними (від 10&nbsp;°C взимку до 20&nbsp;°C влітку) і добовими коливаннями температур, опади тут випадають переважно влітку. Часте явище в субекваторіальній зоні&nbsp;— тропічні [[Тропічний циклон|урагани]]. В цих атмосферних вихорах швидкість вітру досягає декількох сотень кілометрів на годину. Найпотужніші тропічні урагани лютують у Карибському басейні: наприклад, в Мексиканській затоці і на островах Вест-Індії. Вест-Індії тропічні урагани формуються в західній частині океану в районі 10-15 ° пн.ш. і переміщаються до Азорських островів та Ірландії. Далі на північ і південь слідують зони субтропіків, де в самому холодному місяці температура знижується до 10&nbsp;°C, а взимку холодні повітряні маси з полярним областей низького тиску приносять рясні опади. У помірних широтах середня температура самого теплого місяця тримається в межах 10-15&nbsp;°C, а самого холодного −10&nbsp;°C. Тут також відзначають значні добові перепади температур. Для помірного поясу характерні досить рівномірні протягом року опади (близько 1000&nbsp;мм), досягаючи максимуму в осінньо-зимовий період, і часті люті шторми, за що південні помірні широти прозвані «ревучими сороковими». Ізотерма 10&nbsp;°C визначає кордону Північного і Південного приполярних поясів. У Північній півкулі ця межа проходить в широкій смузі між 50 ° пн.ш. (Лабрадор) і 70 ° пн.ш. (узбережжя Північної Норвегії). У Південній півкулі Приполярна зона починається ближче до [[екватор]]а&nbsp;— приблизно 45—50 ° пд.ш. Найнижча температура (−34&nbsp;°C) була зареєстрована в [[море Ведделла|морі Ведделла]].

== Гідрологічний режим ==
[[Файл:Atlantic bathymetry.jpg|thumb|250px|Фізична карта Атлантичного океану]]
Гідрологічний режим зумовлюється в основному кліматом. Течії, викликані атмосферною циркуляцією, утворюють складну систему руху поверхневого шару вод Атлантичного океану. Завдяки пасатам виникають [[Північна Екваторіальна течія|Північна]] та [[Південна Екваторіальна течія|Південна Екваторіальні течії]], які мають західний напрям. Далі, у тропіках і помірних широтах вони утворюють кільця антициклонального кругообігу. Складовою частиною кільця в Північній півкулі є теплі течії [[Антильська течія|Антильська]] та [[Гольфстрім]]. Відгалуження Гольфстріму утворює Канарську холодну течію. На північному заході в Атлантичний океан вливаються холодні течії [[Східно-Гренландська течія|Східно-Гренландська]] та [[Лабрадорська течія|Лабрадорська]]. Береги Бразилії омиває однойменна тепла течія. Відхиляючись на схід, вона вливається в дрейфову течію Західних Вітрів. Біля південно-західних берегів Африки її північне відгалуження утворює холодну Бенгельську течію. З течіями зв'язаний розподіл температур води. В Північній півкулі завдяки Гольфстріму температури води значно вищі, ніж у Південній, де позначається охолоджуючий вплив Антарктиди. Розподіл температур води в цілому аналогічний розподілу температур повітря. Пересічна солоність Атлантичного океану 35,4%. Найвища солоність спостерігається в тропічних та субтропічних широтах обох півкуль, де мало опадів та велике випаровування. З глибиною температура води знижується, солоність води зменшується. В придонному шарі температура води від 0 до +2°, солоність 34,6&nbsp;— 34,9&nbsp;%. В широких межах змінюється амплітуда припливів у Атлантичному океані. У відкритому океані вона не перевищує 1&nbsp;м. У затоці Фанді відомі припливи до 18&nbsp;м, які є максимальними для світового океану. Лід у вигляді берегового припаю відомий тільки в Антарктиді. Більше поширена плавуча крига морського та континентального походження, яка може запливати у середні широти.

До Атлантичного океану впадають: [[Амазонка]], [[Дніпро (річка)|Дніпро]], [[Дон]], [[Дунай]], [[Конґо]], річка [[Річка Святого Лаврентія|Св. Лаврентія]], [[Маккензі (річка)|Маккензі]], [[Міссісіпі (річка)|Міссісіпі]], [[Нігер|Ніґер]], [[Ніл]], [[Оріноко]], [[Парана (річка)|Парана]], [[Рейн]] та інші, віддаючи разом близько 60&nbsp;% маси материкових вод, що стікають до світового океану.

== Рослинний і тваринний світ ==
Рослинний і тваринний світ у тропічній зоні відзначається різноманітністю видів, але обмеженою кількістю особин, в помірних і холодних зонах&nbsp;— навпаки. Донна рослинність представлена різними [[водорості|водоростями]], які поширені у прибережній зоні до глибини 100&nbsp;м. [[Фітопланктон]] у помірних і холодних широтах поширюється до глибини 50&nbsp;м, у тропіках&nbsp;— до 50—80&nbsp;м. У товщі води домінує [[фітопланктон]], що складається з [[динофлагеляти|динофлагелят]] і [[діатомові водорості|діатомових водоростей]]. У розпал їх сезонного цвітіння море біля берегів [[Флорида (півострів)|Флориди]] забарвлюється в яскраво-червоний колір, а в літрі морської води містяться десятки мільйонів одноклітинних рослин. Донна флора представлена [[Бурі водорості|бурими]] ([[фукус]]и, [[ламінарія|ламінарії]]), [[Зелені водорості|зеленими]], [[Червоні водорості|червоними водоростями]] і деякими [[Судинні рослини|судинними рослинами]]. У [[гирло річки|гирлах річок]] росте [[зостера морська]], а в тропіках переважають [[Зелені водорості|зелені]] ([[Каулерпа|каулерпи]], [[валонія]]) і [[бурі водорості|бурі]] ([[саргасум]]) водорості. Для південної частини океану характерні [[бурі водорості]] ([[фукус]], [[лесонія]], [[електус]]).

[[Зоопланктон]] населяє всю товщу води, але найбурхливіше життя спостерігається в її верхніх шарах. Характер фауни змінюється також з широтою. Тваринний світ відрізняється більшим&nbsp;— близько сотні&nbsp;— числом біполярних видів, що мешкають тільки в холодних і помірних поясах і відсутніх в тропіках. У першу чергу це великі морські звірі,&nbsp;— [[кит]]и і [[ластоногі]] ([[тюлені]], [[Північний морський котик|котики]]) і океанські птиці. З риб&nbsp;— [[оселедцеподібні]], [[тріскові]], [[камбалові]] та ін. У тропічних широтах живуть [[морські їжаки]], [[коралові поліпи]], [[медузи]], [[краб]]и, різні [[акула|акули]], [[летючі риби]], [[морські черепахи]], [[риби-папуги]] і [[риби-хірурги]]. У водах Атлантики часто зустрічаються [[дельфіни]], які часто супроводжують великі і малі судна та іноді, на жаль, потрапляють під леза гвинтів. Корінними жителями Атлантики є [[Ламантин африканський|африканський ламантин]] і найбільший [[ссавці|ссавець]] планети&nbsp;— [[синій кит]].

Найбільшим розвитком життя відзначаються смуги стику холодної і помірної зон. Вони і є основними рибопромисловими районами: Ньюфаундлендська банка, Ісландські води, Північне море та райони китобійних промислів Південної півкулі.

Найбільше промислове значення мають [[оселедцеподібні|оселедцеві]], [[тріскові]], і [[лососеві]] риби. Понад половину світового улову [[атлантична тріска|тріски]], [[Оселедець|оселедця]], [[Скумбрія атлантична|макрелі]], [[тунець|тунця]] і [[Сардини|сардин]] видобувається в північній частині Атлантичного океану. У [[1970-і|1970-х]] рр. внаслідок перелову деяких видів риб обсяги промислу різко скоротилися, але після введення суворих лімітів рибні запаси поволі відновлюються.

== Економічно-політичне значення ==
В економічному і політичному відношенні Атлантичний океан має велике міжнародне значення. Це вузол важливих економічних і стратегічних морських шляхів сполучення. Найбільш важливі лінії: північно-атлантична (між Європою, США і Канадою), далекосхідна (між Європою і Азією та Австралією, через Суец), середньо-атлантична (між Європою, Вест-Індією і Південною Америкою). Природними ресурсами Атлантичного океану користується переважна більшість країн світу. Головні порти Атлантичного океану та морів його басейну: [[Одеса]] ([[Україна]]), [[Амстердам]], [[Роттердам]] ([[Нідерланди]]), [[Лондон]], [[Ліверпуль]] ([[Велика Британія]]), [[Гамбург]] ([[Німеччина]]), [[Марсель]] ([[Франція]]), [[Кейптаун]] ([[ПАР]]), [[Лагос]] ([[Нігерія]]), [[Буенос-Айрес]] ([[Аргентина]]), [[Ріо-де-Жанейро]] ([[Бразилія]]), [[Галіфакс]] ([[Канада]]), [[Бостон]], [[Новий Орлеан]], [[Нью-Йорк]], [[Х'юстон]] ([[США]]), [[Генуя]] ([[Італія]]), [[Санкт-Петербург]] ([[Росія]]).

=== Країни узбережжя ===
==== Європа ====
{{div col|cols=5}}
* ''{{flag|Azores}}'' 
* {{BEL}}
* {{DEN}}
* ''{{FRO}}'' 
* {{FRA}}
* {{DEU}}
* ''{{GGY}}''
* {{ISL}}
* {{IRL}}
* ''{{IOM}}''
* ''{{JEY}}''
* {{NED}}
* {{NOR}}
* {{POR}}
* {{ESP}}
* {{UK}}
{{div col end}}

==== Африка ====
{{div col|cols=5}}
* {{AGO}}
* {{BEN}}
* ''{{BVT}}'' 
* {{CMR}}
* ''{{flag|Canary Islands}}''
* {{CPV}}
* {{COD}}
* {{GNQ}}
* {{GAB}}
* {{GMB}}
* {{GHA}}
* {{GIN}}
* {{GNB}}
* {{CIV}}
* {{LBR}}
* ''{{flag|Madeira}}'' 
* {{MRT}}
* {{MAR}}
* {{NAM}}
* {{NGA}}
* {{COG}}
* ''{{SHN}}''
* {{STP}}
* {{SEN}}
* {{SLE}}
* {{ZAF}}
* {{TGO}}
* ''{{ESH}} 
{{div col end}}

==== Південна Америка ====
{{div col|cols=5}}
* {{ARG}}
* {{BRA}}
* {{CHI}}
* {{COL}}
* ''{{FLK}}''
* ''{{flag|French Guiana|local}}'' 
* {{GUY}}
* ''{{SGS}}''
* {{SUR}}
* {{URU}}
* {{VEN}}
{{div col end}}

==== Північна і Центральна Америка ====
{{div col|cols=5}}
* {{BLZ}}
* ''{{BMU}}''
* {{CAN}}
* {{CRI}}
* ''{{GRL}}'' 
* {{GTM}}
* {{HON}}
* {{MEX}}
* {{NIC}}
* {{PAN}}
* ''{{flag|Saint Pierre and Miquelon|local}}'' 
* {{USA}}
{{div col end}}

==== Кариби ====
{{div col|cols=5}}
* ''{{AIA}}''
* {{ATG}}
* ''{{ABW}}''
* {{BHS}}
* {{BRB}}
* ''{{Flag|BQ-BO}} Бонайре''
* ''{{VGB}}''
* ''{{CYM}}''
* {{CUB}}
* ''{{CUR}}''
* {{DMA}}
* {{DOM}}
* ''{{flag|Guadeloupe|local}}'' 
* {{GRD}}
* {{HTI}}
* {{JAM}}
* ''{{flag|Martinique|local}}'' 
* ''{{MSR}}''
* ''{{flag|Saba}}''
* ''{{PRI}}'' 
* ''{{flag|BLM|local}}'' 
* {{SKN}}
* {{LCA}}
* ''{{SXM}}''
* ''{{MAF}}'' 
* {{VCT}}
* ''{{flag|Sint Eustatius}}''
* {{TTO}}
* ''{{TCA}}''
* ''{{VIR}}'' 
{{div col end}}

== Дослідження ==
[[Файл:Atlantic Ocean to Africa.ogv|міні|Океан з борту [[МКС-2|МКС]]]]
Першим з філософів античності слово «Атлантичний» вжив у своїх творах грецький історик Геродот, який писав, що «море, по якому плавають елліни, і те, що за Геркулесовими стовпами, називається Атлантичним»<ref>[http://www.vehi.net/istoriya/grecia/gerodot/01.html Геродот, Історія, Книга Перша]</ref>. Термін «Атлантичний океан» зустрічається в працях Ератосфена Киренського (III століття до н.&nbsp;е.) і Плінія Старшого (I століття н.&nbsp;е.)<ref>{{Cite web |url=http://hbar.phys.msu.ru/gorm/ahist/pliny.htm |title=Пліній. Природнича історія |accessdate=20 жовтень 2011 |archiveurl=https://www.webcitation.org/67nOIoKpn?url=http://hbar.phys.msu.ru/gorm/ahist/pliny.htm |archivedate=20 травень 2012 |deadurl=yes }}</ref>, але в тому, яку саме акваторію він позначав в давнину, вчені не впевнені досі. Можливо, так іменували акваторію між Гібралтарською протокою і Канарськими островами.
[[Файл:Atlantic Ocean - uk.png|міні|[[Міжнародна гідрографічна організація]] встановила у 2002 р. сучасні межі Океану]]
Задовго до епохи великих географічних відкриттів простори Атлантики борознили численні судна вікінгів, карфагенян, фінікійців, норманів і басків. Наприклад, плем'я басків оселилося на Піренейському півострові ще до появи на континенті індоєвропейських народів. Годуючись з рибальського промислу, але не маючи доступу до тихих бухт Середземного моря, баски досконально вивчили бурхливу Біскайську затоку. Не можна виключити, що за кілька століть до Колумба вони досягли «Землі в'яленої риби» (о. Ньюфаундленд) по той бік Атлантики: тамтешні води й донині відомі великими рибними запасами. У X–XI&nbsp;ст. нову сторінку у вивчення північної частини Атлантичного океану вписали нормани. На думку більшості дослідників доколумбових відкриттів, скандинавські вікінги першими і не раз перепливали океан, досягнувши берегів Американського континенту (вони називали його Вінландом) і відкривши Гренландію і Лабрадор.

Через кілька століть експедиції Христофора Колумба нанесли на карту багато островів Карибського басейну і величезний материк, пізніше названий Америкою. Англійці не забарилися спорядити до північно-східних берегів Нового Світу декілька дослідницьких експедицій, які зібрали дуже цінні відомості, а в 1529&nbsp;р. іспанські картографи склали карту північної частини Атлантики, що омиває західні береги Європи і Африки, і позначили на ній небезпечні мілини й рифи.

Наприкінці XV століття суперництво між Іспанією і Португалією за панування в Атлантиці загострилося настільки, що в конфлікт був змушений втрутитися Ватикан. У 1494 році був підписаний договір<ref>{{cite web|url=http://www.vostlit.narod.ru/Texts/Dokumenty/Spain/Ferdi_Isabel/1494.07.06.dogovor.htm|title=Тордесильясский договор между королями Испании и Португалии о разделе мира 7 июня 1494 г.|publisher=Восточная литература|accessdate=2009-03-13|archiveurl=https://www.webcitation.org/616Jrt034?url=http://www.vostlit.narod.ru/Texts/Dokumenty/Spain/Ferdi_Isabel/1494.07.06.dogovor.htm|archivedate=2011-08-21|deadurl=no}}</ref>, яким уздовж 48—49 ° західної довготи встановлювався «Папський меридіан». Усі землі на захід від нього були віддані Іспанії, а на схід&nbsp;— Португалії. У XVI столітті в міру освоєння колоніальних багатств Атлантику почали регулярно борознити кораблі, що перевозили до Європи золото, срібло, дорогоцінні камені, перець, какао та цукор. В Америку тим же шляхом доставляли зброю, тканини, спиртне, продукти і рабів для плантацій бавовни та цукрової тростини. Відтак, в XVI–XVII&nbsp;ст. в цих краях поширилися піратський промисел і каперство, а багато відомих піратів, таких як [[Джон Гокінс]], [[Френсіс Дрейк]] і [[Генрі Морган]], вписали свої імена в історію.

На картах європейських мореплавців, складених в XVII столітті, фігурує назва «Ефіопське море», а топонім «Атлантика» повернувся лише наприкінці XVIII століття.

Перші спроби вивчення морського дна були зроблені в 1779 році поблизу берегів Данії, а початок серйозним науковим дослідженням поклала в 1803—1806 роках перша російська навколосвітня експедиція під керівництвом морського офіцера Івана Крузенштерна<ref>Крузенштерн И. Ф.,"Путешествие вокруг света в 1803, 1804, 1805 и 1806 годах на кораблях «Надежда» и «Нева»" (М.: Изд. дом «Дрофа», 2007)</ref>. Учасники подальших походів провели заміри температури та питомої ваги води на різних глибинах, взяли проби прозорості води і встановили наявність підводних течій.

Не бажаючи відставати, англійці в ті ж роки зробили цілий ряд успішних наукових експедицій. У 1817—1818 рр. Джон Росс здійснив плавання на судні «Ізабелла», а в 1839—1843 рр. його племінник Джеймс тричі плавав в Антарктику на суднах «Еребус» і «Терор». Переломною подією в історії підводних досліджень стала поява в 1845 році нового донного зонда, сконструйованого [[Джон Мерсер Брук|Джоном Бруком]]. Протягом 1868-76 рр. Королівське географічне товариство Великої Британії організувало ряд океанографічних експедицій під керівництвом професора Единбурзького університету лорда Чарльза Томсона. У другій половині XIX і початку XX&nbsp;ст. були проведені систематичні дослідження в Мексиканській затоці і Карибському морі. Не менш цінні наукові результати принесла експедиція Еріха фон Дрігальського на судні «Гаус» (1901–1903), учасники якої провели ретельні вимірювання в північно-східній та південно-східній частині Атлантики. У 1899 році на міжнародній океанографічній конференції у Стокгольмі було ухвалено приступити до створення батиметричної карти океану в масштабі 1:10 000 000 (перші карти такого типу з'явилися ще в середині XIX століття). У першій половині XX століття Німеччиною, Британією, США і Росією було здійснено ряд наукових експедицій, за підсумками яких учені отримали детальне уявлення про Серединно-Атлантичний хребет. У 1968 році американське судно «Гломар Челленджер» провело дослідження підводних тріщин у земній корі, а в 1971—1980 рр. була успішно реалізована програма Міжнародної декади океанографічних досліджень.

Історію дослідження Атлантичного океану поділяють на 3 періоди. Перший період&nbsp;— до [[1749]] року (плавання [[фінікійці]]в, [[карфаген]]ян, [[Христофор Колумб|X.&nbsp;Колумба]], [[Джон Кабот|Дж.&nbsp;Кабота]], [[Фернан Магеллан|Ф.&nbsp;Магеллана]] та ін.), коли зібрані відомості лише про розподіл [[Суходіл (географія)|суходолу]] і [[море|моря]]. Другий період,&nbsp;— [[1749]]—[[1873]],&nbsp;— одержані перші дані про температури води на різних глибинах ([[Джеймс Кук|Дж.&nbsp;Кук]], [[Крузенштерн Іван Федорович|І.&nbsp;Ф.&nbsp;Крузенштерн]], [[Лисянський Юрій Федорович|Ю.&nbsp;Ф.&nbsp;Лисянський]] та ін.). Третій період&nbsp;— період комплексних [[океанографія|океанографічних]] досліджень з кінця [[19 століття]] триває й тепер. Сюди відносять [[Наукова експедиція|експедиції]] на кораблях «Челленджер» (1872–1876), «Витязь» (1886—1889), «Метеор» (1925—1927, 1929—1938), «Діскавері II» (з 1931), дослідження вчених СРСР, проведені під час [[Міжнародний геофізичний рік|Міжнародного геофізичного року]] 1957/58 на кораблях «Обь», «Севастополь», «Ломоносов», та ін.

== Див. також ==
* [[Трансатлантичний телефонний кабель]]
* [[Геологія та мінеральні ресурси Атлантичного океану]]

== Примітки ==
{{Вікіцитати1}}
{{reflist|1}}

== Джерела ==
{{commonscat|Atlantic Ocean}}
* {{УРЕ}}
* [[Хільчевський Валентин Кирилович|Хільчевський В.К.]], Дубняк С.С. [http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis64r_81/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=VFEIR&P21DBN=VFEIR&Z21ID=&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=DOC%2FREP0000745%2EPDF Основи океанології] [Електронний ресурс]: підручник.&nbsp;— 2-ге вид.&nbsp;— К.: ВПЦ "Київський університет", 2008.&nbsp;— 255 с.
* ''Истошин&nbsp;Ю.&nbsp;В.'' Океанография.&nbsp;— Л., 1956. {{ref-ru}}
* ''Назаров&nbsp;В.&nbsp;С., Муромцев&nbsp;А.&nbsp;М.'' Океанография.&nbsp;— М., 1954. {{ref-ru}}

{{Земля}}
{{Моря Атлантичного океану|nocat=1}}
{{Регіони світу}}
{{Authority control}}

[[Категорія:Атлантичний океан|*]]