Атараксія (грец. ἀταραξία - спокій) — термін старогрецької філософії, яким Піррон та Епікур описували блаженний безтурботний стан.

Епікур вважав атараксію єдиним насправді щасливим станом людини. Це стан спокою, що виникає тоді, коли людина відкидає віру в загробне життя, не боїться богів, бо вони далеко і байдужі до людей, уникає політики й чварливої компанії, оточує себе тільки вірними друзями, і, найважливіше, стає відкритою чесною особою, гідною довіри.

На думку Піррона людина не може відрізнити істинні й фальшиві відчуття, тому атараксія є спокоєм, що виникає при відмові від судження щодо догм і будь-чого неочевидного, не припинаючи водночас допитуватися до істини. Як художник Апеллес, розлютившись від невдалих спроб намалювати спіненого коня, жбурнув на полотно губку, якщо чистив пензлі, що створило необхідний ефект[1].


Стоїки теж часто використовували термін атараксія, оскільки прагнули до спокою в думках, але все ж віддавали перевагу слову апатія — відсутність почуттів. [2]

Примітки

  1. Sextus Empiricus, Outlines of Pyrrhonism, Translated by R.G. Bury, Harvard University Press, Cambridge, Massachusetts, 1933., p. 19, ISBN 0-674-99301-2
  2. Steven K. Strange, (2004), The Stoics on the Voluntariness of Passion in Stoicism: Traditions and Transformations, page 37. Cambridge University Press.

Дивіться також