Відмінності між версіями «Атараксія»

душевний спокій
[неперевірена версія][перевірена версія]
 
(Не показано 3 проміжні версії 2 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
'''Атараксія''' (грец. αταραξία - «незворушність, холоднокровність, спокій») - душевний спокій, незворушність, безтурботність, що, на думку деяких давньогрецьких філософів, досягається мудрецем.
+
'''Атараксія''' (грец. αταραξία — «незворушність, холоднокровність, спокій») — душевний спокій, незворушність, безтурботність, що, на думку деяких давньогрецьких філософів, досягається мудрецем.
   
 
'''Атараксія''' ({{lang-el|ἀταραξία}} — спокій) — термін старогрецької філософії, яким [[Піррон]] та [[Епікур]] описували блаженний безтурботний стан.
 
'''Атараксія''' ({{lang-el|ἀταραξία}} — спокій) — термін старогрецької філософії, яким [[Піррон]] та [[Епікур]] описували блаженний безтурботний стан.
Стан атараксії - найбільше, чого може досягти людина в житті, - це звільнити себе від страхів та неприємних відчуттів,отримувати від життя насолоди, серед яких найбільша - уміння запобігати стражданням та зберігати душевну рівновагу, незворушність і безпристрасність.
 
   
 
Стан атараксії — найбільше, чого може досягти людина в житті, — це звільнити себе від страхів та неприємних відчуттів, отримувати від життя насолоди, серед яких найбільша — уміння запобігати стражданням та зберігати душевну рівновагу, незворушність і безпристрасність.
Епікур вважав атараксію єдиним насправді щасливим станом людини. Це стан [[спокій|спокою]], що виникає тоді, коли людина відкидає віру в [[загробне життя]], не боїться [[бог]]ів, бо вони далеко і байдужі до людей, уникає політики й чварливої компанії, оточує себе тільки вірними друзями, і, найважливіше, стає відкритою чесною особою, гідною довіри.
 
   
 
Епікур вважав атараксію єдиним насправді щасливим станом людини. Це стан [[Мир|спокою]], що виникає тоді, коли людина відкидає віру в [[Життя після смерті|загробне життя]], не боїться [[бог]]ів, бо вони далеко і байдужі до людей, уникає політики й чванливої компанії, оточує себе тільки вірними друзями, і, найважливіше, стає відкритою чесною особою, гідною довіри.
На думку Піррона людина не може відрізнити істинні й фальшиві [[відчуття]], тому атараксія є спокоєм, що виникає при відмові від судження щодо [[догма|догм]] і будь-чого неочевидного, не припиняючи водночас допитуватися до істини. Як художник [[Апеллес]], розлютившись від невдалих спроб намалювати спіненого коня, жбурнув на полотно губку, коли чистив пензлі, що створило необхідний ефект<ref>[[Секст Емпірик|Sextus Empiricus]], ''Outlines of Pyrrhonism'', Translated by R.G. Bury, Harvard University Press, Cambridge, Massachusetts, 1933., p. 19, ISBN 0-674-99301-2</ref>.
 
   
 
На думку Піррона людина не може відрізнити істинні й фальшиві [[відчуття]], тому атараксія є спокоєм, що виникає при відмові від судження щодо [[Догмат|догм]] і будь-чого неочевидного, не припиняючи водночас допитуватися до істини. Як художник [[Апеллес]], розлютившись від невдалих спроб намалювати спіненого коня, жбурнув на полотно губку, коли чистив пензлі, що створило необхідний ефект<ref>[[Секст Емпірик|Sextus Empiricus]], ''Outlines of Pyrrhonism'', Translated by R.G. Bury, Harvard University Press, Cambridge, Massachusetts, 1933., p. 19, ISBN 0-674-99301-2</ref>.
[[Стоїки]] теж часто використовували термін ''атараксія'', оскільки прагнули до спокою в думках, але все ж віддавали перевагу слову [[Апатія (філософія)|апатія]]&nbsp;— відсутність пристрастей. <ref>Steven K. Strange, (2004), ''The Stoics on the Voluntariness of Passion'' in ''Stoicism: Traditions and Transformations'', page 37. Cambridge University Press.</ref>
 
  +
 
[[Стоїцизм|Стоїки]] теж часто використовували термін ''атараксія'', оскільки прагнули до спокою в думках, але все ж віддавали перевагу слову [[Апатія (філософія)|апатія]]&nbsp;— відсутність пристрастей<ref>Steven K. Strange, (2004), ''The Stoics on the Voluntariness of Passion'' in ''Stoicism: Traditions and Transformations'', page 37. Cambridge University Press.</ref>.
   
 
== Див. також ==
 
== Див. також ==
 
* [[Нірвана]]
 
* [[Нірвана]]
  +
==Література==
  +
* Атараксія // {{ФЕС}}
   
 
== Примітки ==
 
== Примітки ==
  +
{{примітки}}
<references/>
 
 
{{philo-stub}}
 
{{philo-stub}}
   
 
[[Категорія:Давньогрецька філософія]]
 
[[Категорія:Давньогрецька філософія]]
  +
[[Категорія:Ніщо]]

Поточна версія на 13:52, 16 травня 2018

Атараксія (грец. αταραξία — «незворушність, холоднокровність, спокій») — душевний спокій, незворушність, безтурботність, що, на думку деяких давньогрецьких філософів, досягається мудрецем.

Атараксія (грец. ἀταραξία — спокій) — термін старогрецької філософії, яким Піррон та Епікур описували блаженний безтурботний стан.

Стан атараксії — найбільше, чого може досягти людина в житті, — це звільнити себе від страхів та неприємних відчуттів, отримувати від життя насолоди, серед яких найбільша — уміння запобігати стражданням та зберігати душевну рівновагу, незворушність і безпристрасність.

Епікур вважав атараксію єдиним насправді щасливим станом людини. Це стан спокою, що виникає тоді, коли людина відкидає віру в загробне життя, не боїться богів, бо вони далеко і байдужі до людей, уникає політики й чванливої компанії, оточує себе тільки вірними друзями, і, найважливіше, стає відкритою чесною особою, гідною довіри.

На думку Піррона людина не може відрізнити істинні й фальшиві відчуття, тому атараксія є спокоєм, що виникає при відмові від судження щодо догм і будь-чого неочевидного, не припиняючи водночас допитуватися до істини. Як художник Апеллес, розлютившись від невдалих спроб намалювати спіненого коня, жбурнув на полотно губку, коли чистив пензлі, що створило необхідний ефект[1].

Стоїки теж часто використовували термін атараксія, оскільки прагнули до спокою в думках, але все ж віддавали перевагу слову апатія — відсутність пристрастей[2].

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Sextus Empiricus, Outlines of Pyrrhonism, Translated by R.G. Bury, Harvard University Press, Cambridge, Massachusetts, 1933., p. 19, ISBN 0-674-99301-2
  2. Steven K. Strange, (2004), The Stoics on the Voluntariness of Passion in Stoicism: Traditions and Transformations, page 37. Cambridge University Press.