Арабські числа — десять цифр: 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 and 9. Термін також часто застосовують до десяткового числа що записується із використанням цих цифр, що на сьогодні є найбільш загальною системою для символічного представлення чисел в світі. Ці числа також називаються Індо–Арабськими числами.[1][2]

Хоча Індо-арабська система числення (тобто десяткова) була винайдена Індійськими математиками[en] близько 500 р н.е.,[3] вона набула свого розвитку у відомі нам сьогодні арабські числа дещо пізніше, і відбулося це на території північної Африки. А саме у південноафриканському місті Беджая, де італійський вчений Фібоначчі вперше зустрів ці числа; його робота була визначальною, саме після неї ці числа стали відомі в Європі. Європейська торгівля, книжки і Колоніалізм сприяли популяризації і прийняттю арабських чисел у вжиток по всьому світу. Ці числа знайшли своє застосування не тільки в країнах, що використовують латинську абетку[en], але стали частиною систем письма в тих регіонах де раніше застосовувалися інші варіанти Індо-арабських цифр, наприклад в Китаї та Японії[en].

Термін Арабські числа початково міг використовуватися для чисел, що використовувалися в Арабському письмі, до таких як східно-арабські числа[en] .

Історія

Походження

 
Цифра "нуль" фігурує в двох числах (50 і 270) на написі знайденому в місті Гваліор, Індія. Датується 9-ми століттям.[4][5]

Десяткова індо-арабська система числення із присутнім в ній числом нуль з'явилася в Індії близько 700 р. н.е.[6] Розвиток був поступовим, і охоплює декілька століть, але вирішальний внесок ймовірно здійснив Брамагупта, коли сформулював поняття нуль як числа в 628. До часів Брамагупти, нуль використовували у різних формах, але він розглядався як 'порожня цятка' (sunya sthana) при записуванні позиційного числа. Він використовувався лише математиками (ganakas—люди що виконують розрахунки) в той час як для загальних потреб використовувалися традиційні Брахмі-цифри[en]. Після 700 р., десяткові числа, серед яких був і нуль, замінили Брахмі-цифри. Система обмежила кількість окремих цифр у використанні до десяти, що було революційним кроком.

 
Числа що зустрічаються у Бахшалійський рукопис[en], що датується близько між 3-ім і 7-ми століттям н.е..

Ця система числення стала відомою Аббасидському халіфату, де такі відомі математики як перський математик Аль-Хорезмі, що написав книгу Про розрахунки за допомогою Індійських чисел (араб. الجمع والتفريق بحساب الهندي‎) у 825 році, а за ним арабський математик Аль-Кінді, що написав чотири томи, Про застосування Індійських чисел (Ketab fi Isti'mal al-'Adad al-Hindi) у 830, зробили її відомою в арабському світі. Їх робота була вирішальною і саме через них індійська система чисел була запозичена і поширена на Близькому Сході і на Заході.[7]

В 10-му столітті, математики з Середньому Сході розширили десяткову систему числення і додали до неї дроби, як записано в трактаті сирійського математика Абуль-Хассан аль Евклідісі[en] в 952–953. Дотацію із десятковим розділювачем запропонував математик Сінд ібн Алі[en], який написав найдавніший трактат про арабські числа.

Походження символів написання арабських цифр

За відомостями Аль-Біруні, в Індії існувало декілька форм написання чисел, і "Араби вибрали серед них ті, що задавалися найбільш придатними". Аль-Насаві на початку одинадцятого століття писав, що математики не мали згоди щодо форми цифр, але більшість з них погодилася щодо навчання із використанням форм цифр, що зараз називаються східно-арабськими числами[en].[8] Найдавніші зразки написання цих цифр віком 873–874 рр. були знайдені в Єгипті, і з них можна побачити три форми написання цифри "2" і дві форми написання цифри "3", і ці різновидності в написані показують розбіжності, які були між тим що згодом стало відомо як Східні Арабські числа та (Західні) Арабські числа.[9]

Розрахунки в ті часи виконувалися за допомогою піщаної (пилової) дошки (арабською тахт, латинською: табула), на якій символи писалися паличкою, а потім стиралися, що також було частиною розрахунку. Абуль-Хассан аль Евклідісі[en] згодом винайшов систему розрахунків із чорнилом на папері "без дошки і стирання" (bi-ghayr takht wa-lā maḥw bal bi-dawāt wa-qirṭās).[10] Використання піщаних дошок також стало причиною розбіжностей у термінології: хоча індійський спосіб розрахунку називали хісаб аль-хінді на сході, то на заході його називали хісаб аль-губар (дослівно, "розрахунки із пилом/піском").[11] Числа самі по собі на заході називалися ashkāl al‐ghubār (фігури на піску, у Ібн аль-Ясамін) або qalam al-ghubår (пильові літери).[12]

Примітки

  1. Schipp, Bernhard; Krämer, Walter (2008). Statistical Inference, Econometric Analysis and Matrix Algebra: Festschrift in Honour of Götz Trenkler. Springer. с. 387. ISBN 9783790821208. 
  2. Lumpkin, Beatrice; Strong, Dorothy (1995). Multicultural science and math connections: middle school projects and activities. Walch Publishing. с. 118. ISBN 9780825126598. 
  3. Bulliet, Richard; Crossley, Pamela; Headrick, Daniel; Hirsch, Steven; Johnson, Lyman (2010). The Earth and Its Peoples: A Global History, Volume 1. Cengage Learning. с. 192. ISBN 1439084742. «Індійські математики винайшли поняття нуля і розробили "Арабські" числа, а також систему позиційної нотації, що використовується зараз по всьому світу» [неякісне джерело]
  4. Smith, David Eugene; Karpinski, Louis Charles (1911). The Hindu-Arabic numerals. Boston, London, Ginn and Company. с. 52. 
  5. For a modern image
  6. O'Connor, J. J. and E. F. Robertson. 2000. Indian Numerals, MacTutor History of Mathematics Archive, School of Mathematics and Statistics, University of St. Andrews, Scotland.
  7. The MacTutor History of Mathematics archive
  8. (Kunitzsch, The Transmission of Hindu-Arabic Numerals Reconsidered, 2003, с. 7): "Les personnes qui se sont occupées de la science du calcul n'ont pas été d'accord sur une partie des formes de ces neuf signes; mais la plupart d'entre elles sont convenues de les former comme il suit."
  9. Kunitzsch, The Transmission of Hindu-Arabic Numerals Reconsidered, 2003, с. 5.
  10. Kunitzsch, The Transmission of Hindu-Arabic Numerals Reconsidered, 2003, с. 7–8.
  11. Kunitzsch, The Transmission of Hindu-Arabic Numerals Reconsidered, 2003, с. 8.
  12. Kunitzsch, The Transmission of Hindu-Arabic Numerals Reconsidered, 2003, с. 10.

Посилання