Відкрити головне меню

Андраго́гіка (від грец. άνήρ (άνδρος) — дорослий чоловік і грец. αγωγη — вести) — одна з назв галузі педагогічної науки, що охоплює теоретичні і практичні проблеми освіти, навчання і виховання дорослих.

Поняття «андрагогіка» було введене в науковий вжиток в 1833 німецьким істориком педагогіки А. Каппом (книга «Platon's Erziehungslehre, als Pädagogik für die Einzelnen und als Staatspädagogik») і розвинуте у теорію освіти для дорослих американським педагогом Мальколмом Ноулзом[en] (19131997). Поняття Андрагогіка має поширення в спеціальній англійській і німецькій науковій літературі. Існують кафедри андрагогіки, підрозділи науково-дослідних інститутів і підручники з цієї дисципліни. В андрагогічних дослідженнях існує як емпіричний, так і теоричний (герменевтика) напрямок. Першим емпіриком вважається Едвард Торндике (Edward Thorndike), до лідерів герменевтичного напряму належить Едвард Ліндеман (Eduard C. Lindemann). Андрагогія як комплексна дисципліна пов'язана, в першу чергу, з клінічною психологією, соціологією, соціальною психологією і філософією.

Андрагогіка — це теорія навчання дорослих, яка виходить з того, що мета сучасного підходу до освіти полягає у сприянні розвитку та збагаченні цілісної особистості, прояву її самобутності, актуалізації її здібностей. Андрагогіка об'єднує знання про специфіку навчання дорослої людини з урахуванням її віку, освітніх та життєвих потреб, реальних можливостей, індивідуальних особливостей і досвіду, психіки і фізіології. Ця наука вивчає зміст, форми, методи та засоби організації навчання дорослих людей з метою полегшення їхнього навчання, вдоволення їхніх освітніх потреб, підвищення операціональності отриманої освіти під час вирішення життєвих проблем, досягнення індивідуальних цілей, самореалізації особистості.

Зміст

ФункціїРедагувати

На освіту дорослих покладається виконання низки функцій, зокрема, використання соціального досвіду й залучення до розв'язання сучасних проблем суспільства (соціальна); регулювання відносин у швидкозмінному зовнішньому середовищі (адаптивна); доступ до необхідної інформації, її пошук, відбір, систематизація, відтворення, використання (інформаційна); компенсування недоліків попередніх рівнів освіти й забезпечення балансу власної компетентності і сучасних вимог до професії (компенсаційна); оволодіння новими методами, способами дій (розвивальна функція). Водночас саме реалізація соціокультурної функції освіти дорослих уможливлює їх саморозвиток, самоорганізацію, оновлення, зміни та прогностичний вплив на соціальні процеси[1].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати