Перегляд вихідного коду сторінки Азербайджанська Демократична Республіка

{{Історична держава
|назва                         = Азербайджанська Демократична Республіка
|самоназва                     = Azərbaycan Xalq Cümhuriyyəti
|статус                        = 
|прапор                        = Flag of Azerbaijan.svg
|опис_прапора                  = [[Прапор Азербайджану|Прапор]] <small> (з [[9 листопада]] [[1918]]) </small>
|герб                          =
|опис_герба                    = 
|карта                         = Azerbaijan Democratic Republic 1918 20.png
|опис                          = Мапа Демократичної Республіки Азербайджану ([[1918]]-[[1920]])
|p1                            = Закавказька Демократична Федеративна Республіка
|flag_p1                       = Flag of the Transcaucasian Federation.svg
|p2                            = Диктатура Центрокаспію
|flag_p2                       = Flag of the Centrocaspian Dictatorship.svg
|p3                            =
|flag_p3                       =
|p4                            =
|flag_p4                       =
|утворено                      = [[28 травня]] [[1918]]
|ліквідовано                   = [[28 квітня]] [[1920]] <ref> Завоювання Баку [[РСЧА]] </ref>
|s1                            = Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка
|flag_s1                       = Flag of Transcaucasian SFSR.svg
|s2                            =
|flag_s2                       =
|s3                            =
|flag_s3                       =
|s4                            =
|flag_s4                       =
|девіз                         =
|столиця                       = [[Гянджа]] <small> (до [[17 вересня]] [[1918]]) </small>, [[Баку]]
|мова                          = [[Азербайджанська мова|Азербайджанська]]
|площа                         =
|населення                     =
|форма_правління               = [[Парламентська республіка]]
|династія                      =
|титул_правителів              = 
|правитель1                    = 
|рік_правителя1                = 
|титул_правителів2             =
|правитель2                    = 
|рік_правителя2                = 
|титул_правителів3             = 
|правитель3                    = 
|рік_правителя3                = 
|титул_правителів4             = 
|правитель4                    = 
|рік_правителя4                = 
|титул_правителів5             = 
|правитель5                    = 
|рік_правителя5                = 
|титул_правителів6             =  
|правитель6                    = 
|рік_правителя6                = 
|релігія                       =
|додатковий_параметр1          =
|вміст_параметра1              =
|Етап1                         =
|Дата1                         =
|Рік1                          =
|Етап2                         =
|Дата2                         =
|Рік2                          =
|Етап3                         =
|Дата3                         =
|Рік3                          =
|Етап4                         =
|Дата4                         =
|Рік4                          =
|Етап5                         =
|Дата5                         =
|Рік5                          =
|Етап6                         =
|Дата6                         =
|Рік6                          =
|додатковий_параметр2          = Гімн
|вміст_параметра2              = «[[Гімн Азербайджану|Azərbaycan Marşı!]]»
|до                            =
|д1                            =
|д2                            =
|д3                            =
|д4                            =
|д5                            =
|д6                            =
|д7                            =
|після                         =
|п1                            =
|п2                            =
|п3                            =
|п4                            =
|п5                            =
|п6                            =
|п7                            =
|прим                          =
}}
'''Азербайджанська Демократична Республіка (АДР)''' ({{lang-az|Azərbaycan Xalq Cümhuriyyəti (AXC)}}), 1918–1920&nbsp;— незалежна держава, проголошена Тимчасовою Національною Радою мусульман Закавказзя<ref> ''збори всіх колишніх членів Закавказького Сейму&nbsp;— мусульман… одностайно вирішили взяти на себе правління Східним Закавказзям, проголосивши себе Тимчасовою Національною Радою мусульман Закавказзя.'' Протоколи засідань мусульманських фракцій Закавказького Сейму й Азербайджанської Національної Ради 1918&nbsp;р.&nbsp;— Баку, 2006, с.118 </ref> 15 (28) травня 1918 року у [[Тбілісі|Тифлісі]] під час припинення існування [[Закавказька Демократична Федеративна Республіка|Закавказької федерації]]<ref> Tadeusz Swietochowski. Russia and Azerbaijan: A Borderland in Transition. New York: Columbia University Press, 1995. ISBN 0-231-07068-3, p. 129 </ref>.

Азербайджанську Демократичну Республіку було проголошено в межах переважно населених мусульманами територій колишнього [[Кавказьке намісництво|Кавказького намісництва]]&nbsp;— [[Бакинська губернія|Бакинської]], [[Єлизаветпольська губернія|Єлизаветпольської]] губернії, а також [[Закатальський округ|Закатальського округу]]<ref name="Заяц">http://geo.1september.ru/2001/28/3.htm {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090607105616/http://geo.1september.ru/2001/28/3.htm |date=7 червень 2009 }} Д.&nbsp;В.&nbsp;Заяц. Зміни адміністративно-територіального поділу союзних республік</ref>. У період з травня до жовтня [[1918]] року на більшій частині території АДР перебували османські війська, з листопада 1918 року до серпня [[1919]] року&nbsp;— в [[Баку]] та східній частині країни перебували британські війська.

[[27 квітня]] [[1920]] року частини 11-ї Армії [[РСЧА]] перетнули кордон АДР і [[28 квітня]] увійшли до Баку. АДР припинила своє існування, й було проголошено [[Азербайджанська РСР|Азербайджанську Соціалістичну Радянську Республіку]].

== Державна символіка ==

=== Прапор ===
{{main|Прапор Азербайджану}}
[[Файл:Flag of the Democratic Republic of Azerbaijan.png|thumb|left|Перший прапор Азербайджанської Демократичної Республіки<ref name="абв"> Енциклопедія Азербайджанської Демократичної Республіки (Azərbaycan Xalq Cümhuriyyəti Ensiklopediyası), Баку-2004, ISBN 9952-417-14-2 </ref>]]
21 червня 1918 року урядом у місті Гянджа було прийнято постанову про прапор:
<blockquote>''«Визнати прапором Азербайджану прапор, виготовлений із червоної матерії із зображенням білого півмісяця та білої восьмигранної зірки на червоному тлі»''<ref name="ReferenceA"> Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Законодавчі акти. (Збірка документів).&nbsp;— Баку, 1998, С.188 </ref>. </blockquote>

9 листопада 1918 року на основі доповіді голови уряду [[Фаталі Хан Хойський|Фаталі Хан Хойського]] було затверджено прапор, що складався з горизонтальних рівновеликих блакитної, червоної та зеленої смуг із зображенням в центрі білих півмісяця і 8-конечної зірки:
<blockquote>''«Національним прапором визнати прапор, що складається із зеленого, червоного і блакитного кольорів з білим півмісяцем та восьмигранною зіркою»''<ref name="ReferenceA"/>. </blockquote>
У своєму виступі Хойський сказав, що півмісяць символізує іслам, 8-кінечна зірка вказує 8 літер назви «Азербайджан» (у арабській абетці)<ref name="irs-az.com"> [http://www.irs-az.com/pdf/1277199894570253595.pdf Ахмедов Сабухі. Державний прапор Азербайджанської Республіки. IRS-Спадщина, №&nbsp;2(44), 2010, С.23] </ref>.

[[Файл:Azerbaijan Parlament.jpg|230px|thumb|Перше засідання парламенту Азербайджанської Демократичної Республіки, на якому вивішено трикольоровий прапор. [[7 грудня]] [[1918]] року. ]]
7 грудня 1918 року новий прапор було підтверджено парламентом<ref>{{Cite web |url=http://www.prints-4-u.com/store/images/F151191/F1511910342.jpg |title=Прапор на фотографії першого засідання парламенту АДР |accessdate=15 травень 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120112031823/http://www.prints-4-u.com/store/images/F151191/F1511910342.jpg |archivedate=12 січень 2012 |deadurl=yes }}</ref> й піднято над будівлею парламенту<ref name="irs-az.com"/>. У своїй промові на засіданні парламенту [[Мамед Емін Расулзаде]] відзначав: «…цей трикольоровий прапор, що символізує незалежний Азербайджан, піднятий Національною радою і означає тюркську свободу, ісламську культуру й сучасність, буде завжди майоріти над нами…»<ref name="irs-az.com"/>.

[[17 листопада]] [[1990]] року трикольоровий прапор було затверджено державним прапором [[Нахічеванська Автономна Республіка|Нахічеванської Автономної Республіки]]<ref> [http://www.vexillographia.ru/azerbaij/nahic.htm Прапори Нахічевані </ref>, а [[5 лютого]] [[1991]] року&nbsp;— затверджено як державний прапор [[Азербайджан|Азербайджанської Республіки]]<ref> [http://www.vexillographia.ru/azerbaij/az1918.htm Прапори Азербайджану у 1918–1920 роках] </ref>.

=== Герб ===
[[30 січня]] [[1920]] року уряд АДР ухвалив постанову про оголошення конкурсу на подання проектів національного гімну, державного герба й печатки:<blockquote> ''«Доручити міністру народної просвіти оголосити конкурс на подання проектів національного гімну, державного герба й печатки з премією у 50 тис. карбованців першому і 25 тис.&nbsp;— другим»''<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Законодавчі акти. (Збірка документів).&nbsp;— Баку, 1998, с. 399–400 </ref>. </blockquote>
Однак, в результаті падіння [[28 квітня]] [[1920]] року Азербайджанської Демократичної Республіки герб не було прийнято.

=== Гімн ===
Слова державного гімну АДР написав азербайджанський поет [[Ахмед Джавад]], який у радянські часи став жертвою [[Сталінські репресії|сталінських репресій]]. Мелодію до слів гімну АДР написав видатний композитор, основоположник азербайджанського оперного мистецтва [[Узеїр Гаджибеков]]. Поряд із прапором та гербом, гімн АДР також є елементом державної символіки сучасної Азербайджанської Республіки.

== Передісторія ==
[[File:Russia1918.png|thumb|300px|right|АДР на карті розпаду Російської імперії (вересень 1918)]]
Після [[Лютнева революція в Росії|Лютневої революції]] 1917 року мусульманський тюрко-татарський національний рух переходить від постановки й обговорення на сторінках друку проблем в основному національно-культурного характеру до висування й вирішення суто політичних задач. Панівне положення серед мусульман у [[Бакинська губернія|Бакинській]] та [[Єлизаветпольська губернія|Єлизаветпольській]] губерніях у нових умовах посідає партія «[[Мусават]]», створена [[1911]] року, що з самого свого зародження поставила собі за мету відбудову принципу самовизначення закавказьких тюрків-мусульман.

Наприкінці жовтня 1917 року в [[Баку]] відбувся перший з'їзд партії «Мусават», що ухвалив нову програму, яка включала такі вимоги:
<blockquote>
1. Державний устрій Росії має бути у формі федеративної демократичної республіки, на засадах національно-територіальної автономії.
<br/>
2. Свобода слова, совісті, друку, союзів, зібрань, страйків мають бути затверджені конституцією й гарантовані державою.
<br/>
3. Всі громадяни, незалежно від віросповідання, національності, статі й політичних переконань рівні перед законом. Паспортна система скасовується. Будь-кому надається повне право пересування як у межах своєї країни, так і виїзд за межі держави без усяких спеціальних на те дозволів.
<br/>
4. Для всіх службовців та працівників встановлюється восьмигодинний робочий день.
<br/>
5. Усі казенні, [[Удільні землі|удільні]], дворянські та приватні землі роздаються селянам безкоштовно й безповоротно.'''''
<br/>
6. Суди підпорядковуються лише законам й у подальшому, до затвердження постанов повноважних судових органів, жоден громадянин не може бути покараний.
<br/>
7. Загальна, безкоштовна та обов'язкова початкова й вища освіта.
<br/>
(Державний архів Азербайджанської Республіки, ф.894, оп.1, од.зб.56, арк.5).
</blockquote>

За тиждень після [[Жовтнева революція в Росії|збройного перевороту]] у Петрограді, 31 жовтня (13 листопада) 1917 року, на розширеному засіданні Бакинської ради робітничих, селянських і солдатських депутатів [[Бакинська Рада]] на пропозицію її керівника [[Степан Шаумян|Степана Шаумяна]], незважаючи на опір [[есери|есерів]] та [[меншовики|меншовиків]], оголосила себе місцевим правомірним революційним законодавчим органом і ухвалив резолюцію про визнання влади Раднаркому Російської Республіки. Степан Шаумян був обраний головою виконкому Бакинської Ради.

За межі Бакинського повіту влада Ради, однак, фактично не розповсюджувалась. Решта частини [[Закавказзя]] управлялась коаліційним [[Закавказький комісаріат|Закавказьким комісаріатом]], створеним 15 (28) листопада 1917 року представниками націоналістичних та соціал-демократичних партій. До Закавказького уряду, який очолював [[Євген Гегечкорі]], увійшли й представники Азербайджану&nbsp;— [[Фаталі Хан Хойський]], [[Маммед Юсіф Джафаров]], Х. Хасмамедов і [[Худадат-бек Мелік-Асланов]].

Бакинська Рада заявила Гегечкорі про невизнання влади комісаріату й наполягала на визнанні влади РНК Радянської Росії. 16 грудня Шаумян декретом РНК Радянської Росії був призначений тимчасовим надзвичайним комісаром у справах [[Кавказ]]у.

[[18 січня|5 (18) січня]] [[1918]] року у Москві відкрились [[Всеросійські Установчі збори]], більшість членів яких склали представники соціал-демократів&nbsp;— меншовиків та соціалістів-революціонерів. Установчі збори більшістю голосів проголосили Росію [[Російська демократична федеративна республіка|демократичною федеративною республікою]], відмовились визнати владу Ради Народних Комісарів і декрети II Всеросійського з'їзду Рад. У відповідь на це більшовики припинили роботу Установчих зборів.

За тиждень, [[25 січня|12 (25) січня]], Закавказький комісаріат, обговоривши питання про політичне становище, прийняв рішення про створення [[Закавказький сейм|Закавказького сейму]] як законодавчого органу Закавказзя. [[23 лютого|10 (23) лютого]] у Тифлісі відбулось перше засідання Сейму, до складу якого увійшли члени Всеросійських Установчих зборів, що повернулись із Петрограда, обрані від Закавказького виборчого округу, і представники політичних партій та громадських організацій (більшовики від участі у роботі Закавказького Сейму відмовились). Мусульманська фракція Сейму складалась із 44 депутатів, що представляли партії «[[Мусават]]», «[[Іттіхад]]», «[[Гуммет]]» та мусульманський соціалістичний блок, лідером фракції був [[Мамед Эмін Расулзаде]]<ref> Протоколи засідань мусульманських фракцій Закавказького Сейму та Азербайджанської Національної Ради 1918&nbsp;р.&nbsp;— Баку, 2006, с. 53 </ref>.


[[3 березня]] 1918 року [[РРФСР|Радянська Росія]] підписала [[Брестський мир]], за яким, зокрема, до Османської імперії відходили області [[Батумська область|Батума]], [[Карсська область|Карса]] й [[Ардаган]]а, анексовані Росією в результаті [[Російсько-турецька війна 1877—1878|Російсько-турецької війни 1877–1878 років]].

Османські війська, порушивши перемир'я на Кавказькому фронті, що тривало з [[18 грудня|5 (18) грудня]] 1917 року, перейшли у наступ. [[11 березня]] пав Ерзерум, [[13 квітня]]&nbsp;— Батум. Тим часом Воєнно-революційний комітет Кавказької армії, що переїхав із Тифліса до Баку, розгорнув роботу зі створення радянських збройних сил. 30 березня&nbsp;— 1 квітня у Баку відбулись [[Березневі події у Баку (1918)|криваві міжетнічні сутички]], після яких влада перейшла до рук [[Бакинська комуна|Бакинської Ради народних комісарів (РНК)]]. РНК, у якій були представлені більшовики та [[ліві есери]], була утворена [[25 квітня]] на засіданні Бакинської ради. Головою РНК став [[Степан Шаумян]].

Військові невдачі на османському фронті змусили закавказький уряд прохати про відновлення мирних перемовин, але Османська імперія як попередню умову зажадала офіційного проголошення незалежності Закавказзя й виходу його зі складу Росії. [[22 квітня]] 1918 року Закавказький сейм ухвалив резолюцію про проголошення Закавказзя [[Закавказька Демократична Федеративна Республіка|незалежною, демократичною та федеративною республікою]], а [[26 квітня]] було сформовано новий уряд Закавказзя під керівництвом [[Аркадій Чхенкелі|Акакія Чхенкелі]]. До складу цього уряду увійшли 5 представників Азербайджану: [[Фаталі Хан Хойський]] (міністр юстиції), [[Худадат-бек Мелік-Асланов]] (міністр шляхів сполучення), [[Насіб-бек Усуббеков]] (міністр просвіти), [[Маммед Гасан Гаджинський]] (міністр торгівлі й промисловості) та І. Гейдаров (міністр державного контролю).

Закавказзя, що залишилось без єдиної сильної влади, було охоплено анархією. Міжнаціональна ворожнеча досягла свого апогею у колишній [[Ериванська губернія|Ериванській губернії]]. 80 тисяч місцевих жителів-мусульман стали біженцями.

Тим часом турки продовжували просування, зайнявши за два місяці [[Карс]], [[Ардаган]], [[Батумі]], [[Озургеті]], [[Ахалцихе]]. Уряд Закавказзя, не маючи сил для протидії наступу, був змушений піти на переговори з османським командуванням (за посередництва [[Німеччина|Німеччини]]). Перемовини, що тривали у Батумі з [[11 травня]] до [[26 травня]], виявили гострі зовнішньополітичні протиріччя між національними фракціями у Закавказькому сеймі, що в решті решт призвело до розпуску Сейму та розпаду федерації. На перемовинах Османська імперія висунула ще більш важкі умови, ніж це передбачав Брест-Литовський договір&nbsp;— Закавказзя мало поступитись Османській імперії двома третинами території Ериванської губернії, Ахалциським та Ахалкалакським повітами [[Тифліська губернія|Тифлської губернії]], а також контролем над [[Закавказька залізниця|Закавказькою залізницею]]. У цій ситуації [[Національна рада Грузії]] звернулась за допомогою й покровительством до Німеччини. Німецьке командування охоче відгукнулось на це звернення, оскільки Німеччина ще у квітні 1918 року підписала з Османською імперією таємну угоду про розподіл сфер впливу у Закавказзі, відповідно до якої Грузія й без того перебувала у сфері впливу Німеччини. Німецькі представники порадили Грузії негайно проголосити незалежність та офіційно прохати Німеччину про покровительство, щоб уникнути османської навали й загибелі. 24-25 травня 1918 року на засіданні виконкому Національної ради Грузії цю пропозицію було прийнято. 26 травня Закавказький сейм оголосив про саморозпуск.

== Азербайджанська Демократична Республіка ==

=== Проголошення незалежності ===
[[Файл:Azeri parlament.jpg|thumb|250px|Зала засідань першого парламенту Азербайджану, 1918]]
[[Файл:Plaque commemorating the establishment of the First Azerbaijan Democratic Republic.jpg|thumb|250px|Меморіальна дошка у залі колишнього Палацу намісника на Кавказі у Тбілісі, де було проголошено незалежність Азербайджану]]

[[27 травня]] члени мусульманської фракції [[Закавказький сейм|Закавказького сейму]] на своєму засіданні ухвалили рішення проголосити незалежність Азербайджану, оголосивши себе Тимчасовою [[Національна Рада Азербайджану|Національною радою Азербайджану]]<ref>{{Cite web |url=http://www.azerbaijan.az/_History/_Middle/middle_03_r.html |title=Азербайджанська Народна Республіка (Азербайджан Халг Джумхуриййети) — перша парламентська республіка на Сході (травень 1918 р. — квітень 1920 р.) |accessdate=15 травня 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20110523093953/http://www.azerbaijan.az/_History/_Middle/middle_03_r.html |archivedate=23 травня 2011 |deadurl=yes }}</ref>. Тим самим було закладено основу для майбутньої [[парламентська республіка|парламентської республіки]]. На цьому зібранні було обрано президію та голову Національної ради Азербайджану, яким став [[Мамед Емін Расулзаде]].<ref> Протоколи засідань мусульманських фракцій Закавказького Сейму та Азербайджанської Національної Ради 1918&nbsp;р.&nbsp;— Баку, 2006, с.117-119 </ref>

[[28 травня]] була проголошена самостійна Азербайджанська Демократична Республіка (АДР).<ref> Протоколи засідань мусульманських фракцій Закавказького Сейму та Азербайджанської Національної Ради 1918&nbsp;р.&nbsp;— Баку, 2006, с. 123–125 </ref> В Акті про незалежність, прийнятому Національною радою Азербайджану, йшлося таке:
# Віднині азербайджанський народ є носієм суверенних прав, а Азербайджан, що охоплював Східне та Південне Закавказзя,&nbsp;— повноправною незалежною державою.
# Формою політичного устрою незалежного Азербайджану встановлюється Демократична Республіка.
# Азербайджанська Демократична Республіка прагне встановити добросусідські відносини з усіма членами міжнародного спілкування, й особливо із суміжними народами та державами.
# Азербайджанська Демократична Республіка гарантує у своїх межах громадянські й політичні права всім громадянам незалежно від національності, віросповідань, соціального положення і статі.
# Азербайджанська Демократична Республіка всім народностям, що населяють її територію, надасть широкий простір для вільного розвитку.
# До скликання Установчих зборів на чолі управління всім Азербайджаном стоїть Національна Рада, обрана народним голосуванням, і Тимчасовий уряд, підзвітний Національним зборам<ref> [http://www.mct.gov.az/?/ru/azerbaijan/2000/24 Міністерство Культури й Туризму Азербайджанської Республіки. Азербайджанська Народна Республіка (1918–1920). Декларація незалежності] </ref>.

Того ж дня [[Фаталі Хан Хойський]], якому було доручено сформувати перший уряд АДР, оголосив його склад:
# Голова Ради Міністрів та міністр внутрішніх справ&nbsp;— Фаталі Хан Хойський, безпартійний;
# Військовий міністр&nbsp;— [[Хосров-бек Султанов]], «Іттіхад»;
# Міністр закордонних справ&nbsp;— [[Маммед Гасан Гаджинський]], «Мусават»;
# Міністр фінансів та міністр народної просвіти&nbsp;— [[Насіб-бек Усуббеков]]
# Міністр юстиції&nbsp;— Халіл-бек Хасмамедов, «Мусават»;
# Міністр торгівлі й промисловості&nbsp;— [[Маммед Юсіф Джафаров]], безпартійний;
# Міністр землеробства та міністр праці&nbsp;— [[Акпер Ага Шейх-уль-Ісламов]], «Гуммет»;
# Міністр шляхів сполучення та міністр пошт і телеграфу&nbsp;— Худадат-бек Мелік-Асланов, «Мусульманський соціалістичний блок»;
# Державний контролер&nbsp;— Джамо бек Гаджинський, «Мусульманський соціалістичний блок»<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Законодавчі акти. (Збірка документів).&nbsp;— Баку, 1998, с. 10—11 </ref>.

{{Вікіджерела|en:Azerbaijan Democratic Republic Declaration of Independence|Декларація Незалежності АДР}}

=== Османський наступ на Баку ===
{{main|Битва за Баку}}
До того часу передові частини османської 5-ї Кавказької дивізії вже стояли в [[Гянджа|Єлизаветполі]], куди вони вступили ще 25 травня. Того ж дня туди прибув османський генерал [[Нурі-паша]] і приступив до формування Кавказької ісламської армії, яка мала провести операцію із взяття Баку<ref> ''Мехман Сулейманов.'' Кавказька ісламська армія та Азербайджан.&nbsp;— Баку, 1999, с. 106 </ref>.

[[Файл:Nuri Killigil.jpg|160px|thumb|Командувач Кавказької ісламської армії [[Нурі-паша Кіллігіль]]]]
[[4 червня]] було укладено угоду про мир і дружбу між АДР і [[Османська імперія|Османською імперією]], відповідно до якої Османська імперія зобов'язувалась «''надавати допомогою збройною силою уряду Азербайджанської Республіки, якщо така буде необхідною для забезпечення порядку й безпеки у країні''»<ref name="azerb"> Азербайджанська Демократична Республіка (1918–1920). Зовнішня політика. (Документи й матеріали).&nbsp;— Баку, 1998, с. 16 </ref>. Вже наступного дня османська армія вступила до Єлизаветполя. [[6 червня]] збройні формування [[Бакинська комуна|Бакинської Ради народних комісарів]] почали наступ на Єлизаветполь. Уряд АДР звернувся за військовою допомогою до Османської імперії на підставі щойно підписаної угоди про дружбу. Османська імперія задіяла з цією метою Кавказьку ісламську армію під командуванням генерала [[Нурі-паша|Нурі-паші]], до складу якої разом з 5-ю Кавказькою і 15-ю Чанахгалинською османськими дивізіями увійшов Мусульманський корпус, сформований урядом АДР<ref name="Мустафа-заде"> Мустафа-заде Рахман С., Дві республіки: Азербайджансько-російські відносини у 1918–1922&nbsp;рр., М.-2006, ISBN 5-87902-097-5 </ref>. Об'єднані османсько-азербайджанські війська розгромили під Геокчаєм частини 1-го Кавказького корпусу Червоної армії.

[[16 червня]] уряд АДР і Національна рада переїхали з Тифлісу до Єлизаветполя, що став тимчасовою столицею АДР ([[30 липня]] місту повернено ітсоричну назву&nbsp;— Гянджа). [[17 червня]] відбулось засідання Національної ради Азербайджану, яка під тиском османського командування сформував новий уряд і саморозпустився. Законодавча й виконавча влада до скликання Установчих зборів перейшла до другого Тимчасового уряду такого складу:
* Голова Ради міністрів&nbsp;— Фаталі Хан Хойський;
* міністри&nbsp;— [[Мамед-Гасан Гаджинський]], Насіб-бек Усуббеков, Алімардан-бек Топчибашев, [[Бейбут Ага Джаваншир]], Халіл-бек Хасмамедов, [[Хосров-бек Султанов]], Худадат-бек Рафібеков, Худадат-бек Мелік-Асланов, Ага Ашуров, Абдул Алі-бек Амірджанов, Муса-бек Рафієв<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Законодавчі акти. (Збірка документів).&nbsp;— Баку, 1998, с. 11—12 </ref>.

[[27 червня]] державною мовою Азербайджанської Республіки була проголошена тюркська (азербайджанська) мова<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Законодавчі акти. (Збірка документів).&nbsp;— Баку, 1998, с. 201 </ref>.

[[9 липня]] поразкою військ Бакинського Раднаркому завершились триденні бої за [[Кюрдамир]].

[[Файл:ADR army ossicers.jpg|300px|left|thumb|Офіцери армії АДР]]
[[20 липня]] частини Кавказької ісламської армії вибили війська Бакинського Раднаркому із [[Шемаха|Шемахи]], а за тиждень підійшли до Баку на відстань 16&nbsp;км. Поразки у боях проти Кавказької ісламської армії, гостра продовольча криза у Баку та невдоволення політикою [[Бакинська комуна|Бакинської комуни]] призвели до зміни влади у місті. Уряд бакинських комісарів був не здатний самостійно переломити ситуацію, а необхідного воєнного підкріплення з Радянської Росії не надійшло у зв'язку зі складним становищем на інших фронтах. [[25 липня]] на надзвичайному засіданні Бакинської Ради опоненти більшовицького уряду&nbsp;— блок [[Партія соціалістів-революціонерів|есерів]], меншовиків та [[Дашнакцутюн|дашнаків]]&nbsp;— провели більшістю голосів резолюцію «Про запрошення до Баку англійців і утворення влади з представників усіх соціалістичних партій». Більшовики відмовились від участі у коаліції і [[31 липня]] заявили про складання своїх повноважень. Таким чином, влада у Баку перейшла до рук [[Диктатура Центрокаспію|«Диктатури Центрокаспію і Президії комітету Ради робітничих і солдатських депутатів»]]. Однак нова влада у Баку також була не сила зупинити Кавказьку ісламську армію. Деморалізовані війська Диктатури Центрокаспію зазнавали поразки за поразкою. У цій ситуації керівництво Диктатури Центрокаспію звернулось за допомогою до британців, які направили до Баку з [[Ензелі]] ([[Персія]]) експедиційний корпус чисельністю близько 1000 чоловік. Основні сили британців були перекинуті морем до [[17 серпня]].

Прибуття нечисленного британського контингенту не змогло змінити становище на фронті, і [[15 вересня]] османсько-азербайджанська армія під командуванням генерала Нурі-паші увійшла до Баку, після чого у місті почались [[Різня вірменів у Баку (1918)|масові убивства й грабежі]] серед вірменського населення у помсту за убивства мусульман у березні<ref name="Сміт">{{Cite web |url=http://www.sakharov-center.ru/publications/azrus/az_004.htm |title=Азербайджан і Росія. Суспільства і держави. Майкл Сміт. Пам'ять про втрати і азербайджанське суспільство |accessdate=15 травень 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20110310011358/http://www.sakharov-center.ru/publications/azrus/az_004.htm |archivedate=10 березень 2011 |deadurl=yes }}</ref>.

[[17 вересня]] уряд АДР перебрався з Гянджі до Баку.

Завершення бойових дій проти військ Бакинської комуни дозволило уряду АДР приступити до розв'язання іншої проблеми&nbsp;— зміцнення своєї влади у [[Карабах]]у й [[Зангезур]]і, де вірменське населення категорично відмовлялось підкоритись владі АДР. [[22 липня]] 1918 року у [[Шуша|Шуші]] було скликано Перший з'їзд вірменів Карабаху, який проголосив [[Нагірний Карабах]] незалежною адміністративно-політичною одиницею й обрав власний Народний уряд (з вересня 1918 року&nbsp;— Вірменська національна рада Карабаху). Ще на початку вересня командувач османськими військами [[Нуру-Паша Килигин|Нурі-паша]] висунув Національній раді Карабаху ультиматум про визнання влади АДР, однак Другий з'їзд вірменів Карабаху, скликаний [[6 вересня]], відкинув його. Після взяття Баку звідси на Карабах вирушила османська дивізія. Османські війська зайняли Шушу, роззброївши вірменські частини та здійснивши масові арешти серед місцевої інтелігенції. Збройний опір османським військам продовжився у гірських районах.

=== Введення британських військ ===

[[30 жовтня]] представниками [[Антанта|Антанти]] й Османської імперії було підписано так зване [[Мудроське перемир'я]], яке, зокрема, передбачало евакуацію османських військ із Закавказзя й надання державам [[Антанта|Антанти]] права окупувати Баку і Батум.

[[16 листопада]], після відходу османських військ, було відновлено роботу Національної ради Азербайджану. Наступного дня у Баку висадились частини 39-ї британської піхотної бригади під командуванням генерал-майора В.&nbsp;М.&nbsp;Томсона, що оголосив себе військовим губернатором Баку і вимагав виведення військ АДР зі столиці. З цього часу до квітня 1919 року військове міністерство АДР, створене [[7 листопада]], розташовувалось у Гянджі<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Армія. (Документи й матеріали). Баку, 1998, с. 6-7 </ref>.

Рештки османських військ, однак, ще довго перебували на території Карабаху, частково злившись із армією АДР. Наприкінці листопада проти них висунувся зі своїм загоном вірменський генерал [[Андранік Озанян]], що укріпився у Зангезурі; біженці-мусульмани полинули до [[Агдам]]у<ref>[http://genotsida-net.narod.ru/az/kopiya.htm Доповідь урядові міністра внутрішніх справ АДР]{{Недоступне посилання|date=лютий 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.

Вірменське населення Карабаху розраховувало на те, що наступ загону Андраніка завершиться об'єднанням Карабаху з Вірменією, однак, не дійшовши до Шуші, Андранік на вимогу британців повернув назад, наказавши карабахцям «''негайно призупинити бойові дії проти татар і турків''»<ref>{{Cite web |url=http://www.karabakh-doc.azerall.info/ru/arxdoc/ad019.htm |title=Наказ Андраніка |accessdate=15 травень 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20060924064616/http://karabakh-doc.azerall.info/ru/arxdoc/ad019.htm |archivedate=24 вересень 2006 |deadurl=yes }}</ref>. Вірменська національна рада Карабаху була відновлена і знову взяла у свої руки управління регіоном, хоча обстановка була далекою від нормальної. В районі залишались азербайджанські і частково османські війська; грабежі, розбій та вірменсько-мусульманські сутички тривали<ref> [http://birlik.ru/index.php?stype=azerb&slevel=3&sid=86] </ref>. Ситуацію ускладнювала велика кількість біженців, яких, за оцінкою генерала Томсона, накопилось у всьому Карабаху до 40 тисяч&nbsp;— 30 тис. вірменів і 10 тис. мусульман<ref> Нагірний Карабах у 1918–1923 роках: збірка документів та матеріалів. Єреван, 1992, стор. 141, документ №&nbsp;86 </ref>.

=== Парламент ===
[[Файл:Azerbaijan Parlament.jpg|230px|thumb|Перше засідання парламенту Азербайджанської Демократичної Республіки]]
[[19 листопада]] 1918 року було прийнято закон про утворення азербайджанського парламенту<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Законодавчі акти. (Збірка документів).&nbsp;— Баку, 1998, с. 13—16 </ref>. [[7 грудня]] відкрився парламент Азербайджанської Демократичної Республіки, що первинно складався з 97 депутатів. Головою парламенту став [[Алімардан-бек Топчибашев]], випускник юридичного факультету [[Санкт-Петербурзький державний університет|Петербурзького університету]], дипломат, що намагався відстоювати незалежність Азербайджану, автор праці «Дипломатичні бесіди у Стамбулі»<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Парламент. (Стенографічні звіти). Баку, 1998, с. 28 </ref>.

У парламенті було представлено 11 фракцій і груп. Состав парламенту дещо змінювався, але загальна кількість депутатів не перевищувала ста чоловік. Наприкінці [[1919]] року 96 депутатів розподілялись між фракціями таким чином: «[[Мусават]]»&nbsp;— 28, «Іттіхад»&nbsp;— 13, «Ехрар»&nbsp;— 6, «Соціалістичний блок»&nbsp;— 8, «Гуммет»&nbsp;— 5, безпартійні&nbsp;— 18, «Слов'яно-руське товариство»&nbsp;— 3, «Національні меншини»&nbsp;— 4, «Вірменська фракція»&nbsp;— 5, «[[Дашнакцутюн]]»&nbsp;— 6 чоловік.<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Парламент. (Стенографічні звіти). Баку, 1998, с. 13—14 </ref>

=== Внутрішня та зовнішня політика ===
[[Файл:Parade_of_the_Army_of_Islam_in_Baku.jpg|thumb|300px|Парад армії АДР у Баку, 29 жовтня 1919 року]]
[[Файл:Khoysky.jpeg|thumb|[[Фаталі Хан Хойський]]]]
[[22 грудня]] 1918 року було сформовано третій кабінет міністрів у такому складі:

* Міністр-голова та міністр закордонних справ&nbsp;— Фаталі Хан Хойський,
* Міністр внутрішніх справ&nbsp;— Х.-б. Хасмамедов,
* Міністр фінансів&nbsp;— І.&nbsp;М.&nbsp;Протасов,
* Міністр шляхів сполучення та віросповідань&nbsp;— [[Насіб-бек Усуббеков]],
* Міністр пошти, телеграфу й праці&nbsp;— А.-б. Сафікюрдський,
* Міністр землеробства&nbsp;— Хосров-бек Султанов,
* Військовий міністр&nbsp;— [[Самедбек Мехмандаров]],
* Міністр нагляду&nbsp;— Р.-Х. Хойський,
* Міністр народного здоров'я&nbsp;— Є.&nbsp;Я.&nbsp;Гіндес,
* Міністр продовольства&nbsp;— К.&nbsp;П.&nbsp;Лізгар,
* Міністр торгівлі й промисловості&nbsp;— М. Асадуллаєв і контролер М.-Г. Гаджинський<ref name="Векілов">[http://www.elibrary.az/docs/vekilov.pdf Р. Векілов, Історія виникнення Азербайджанської Республіки]{{Недоступне посилання|date=лютий 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.

[[28 грудня]] генерал-майор В.&nbsp;М.&nbsp;Томсон зробив заяву про визнання уряду Фаталі Хан Хойського єдиною законною владою в Азербайджані.

[[8 січня]] 1919 року було прийнято Закон про політичну амністію.<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Законодавчі акти. (Збірка документів).&nbsp;— Баку, 1998, с. 19—20 </ref> [[15 січня]] було створено головний штаб Збройних сил Азербайджанської Республіки.

У березні пішов у відставку кабінет міністрів Ф. Хойського. [[14 квітня]] було оголошено новий (четвертий) кабінет у такому складі<ref name="Векілов" />:
* Міністр-голова і міністр внутрішніх справ&nbsp;— Насіб-бек Усуббеков
* Міністр фінансів&nbsp;— Алі Ага Гасанов
* Міністр торгівлі й промисловості&nbsp;— Ага Амінов
* Міністр закордонних справ&nbsp;— М.-Ю. Джафаров
* Міністр шляхів сполучення&nbsp;— X.-б. Мелік-Асланов
* Міністр пошти й телеграфу&nbsp;— Д ж.-б. Гаджинський
* Міністр юстиції й праці&nbsp;— А.Сафикюрдський
* Військовий міністр&nbsp;— генерал [[Самедбек Мехмандаров]]
* Міністр здоров'я&nbsp;— Дастаков
* Міністр просвіти й віросповідань&nbsp;— Рашид Хан Капланов
* Міністр землеробства&nbsp;— Аслан Кардашев
* міністр без портфеля&nbsp;— Х. Амаспюр
* Міністр контролю&nbsp;— [[Наріман-бек Наріманбеков]].
[[Файл:Azerbaijani delegation in Paris.jpg|thumb|300px|Азербайджанська делегація в Парижі у готелі Гларідж під час [[Паризька мирна конференція|Паризької мирної конференції]], [[1919]]]]

[[24 квітня]] на території Мугані почалось більшовицьке повстання проти «білого» уряду області, створеного ще в серпні 1918 року, який визнав владу денікінського уряду Півдня Росії. [[15 травня]] тут було проголошено [[Муганська Радянська Республіка|Муганську Радянську республіку]], що проіснувала до [[23 липня]].

[[9 червня]] було започатковано Комітет державної оборони у складі голови Ради міністрів Насіб-бека Усуббекова, військового міністра, міністра шляхів сполучення, міністра закордонних справ та міністра юстиції.<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Законодавчі акти (Збірка документів).&nbsp;— Баку, 1998, с. 325 </ref>

[[11 червня]] на території Азербайджану було введено воєнний стан<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Армія. (Документи й матеріали). Баку, 1998, с. 105–108 </ref>. [[16 червня]], зважаючи на очікуваний наступ, [[Добровільча армія|Добровільчої армії]] генерала [[Денікін]]а на Азербайджан, з одного боку, й на Грузію&nbsp;— з іншого, було укладено воєнно-оборонну угоду між Азербайджаном та Грузією на таких умовах: <blockquote> 1. Держави, що домовляються, зобов'язуються виступати спільно усіма збройними та військовими силами й засобами проти усілякого нападу, що погрожує незалежності чи територіальній недоторканості однієї чи обох республік. …10. Третій закавказькій республіці&nbsp;— Вірменії надається право у двотижневий термін з дня офіційного повідомлення дійсної угоди заявити про свою згоду приєднатись до цієї угоди<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918–1920). Зовнішня політика. (Документи й матеріали).&nbsp;— Баку, 1998, с. 269–271 </ref> </blockquote>
Однак керівництво Вірменії надало перевагу таємному військовому союзу з Денікіним.<ref>[http://www.hayastan.ru/Vestnik/vestnik.phtml?var=Arkhiv/1998/1/statya16&number=%B91%201998%E3. ''Олександр Іголкін''. Незалежне Закавказзя: Уроки 1917–1921 років]{{Недоступне посилання|date=лютий 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.

[[11 серпня]] було прийнято Закон про азербайджанське громадянство.<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Законодавчі акти. (Збірка документів).&nbsp;— Баку, 1998, с. 95—98 </ref> [[19 серпня]] було укладено британсько-перську угоду, за якою Персія відмовилась від територіальних претензій до Азербайджану.

[[24 серпня]] 1919 року почалась евакуація британських військ з Баку.
 
[[11 січня]] 1920 року Верховна рада союзних держав&nbsp;— переможниць у [[Перша світова війна|Першій світовій війні]] прийняла рішення про визнання де-факто незалежності Азербайджану<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Парламент. (Стенографічні звіти). Баку, 1998, с.851-858 </ref><ref> Фаталі Хан Хойський. Життя та діяльність. (Документи й матеріали). Баку, 1998, с.140-141 </ref><ref> Stefan Talmon. Recognition of Governments in International Law: With Particular Reference to Governments in Exile. Oxford University Press, 1998. ISBN 0-19-826573-5, 9780198265733, стор. 61 </ref>.

=== Вірмено-азербайджанська війна ===
{{main|Вірмено-азербайджанська війна (1918—1920)}}

Ще [[8 січня]] 1919 року було започатковано Карабаське генерал-губернаторство, і британське військове командування затвердило призначення [[Хосров-бек Султанов|Хосров-бека Султанова]] генерал-губернатором Карабаху й Зангезура<ref> Нагірний Карабах у 1918–1923 роках: збірка документів та матеріалів. Єреван, 1992, стор. 62, документ №&nbsp;38 офіційне повідомлення британської військової місії населенню Зангезура й Карабаху від 15 січня 1919 року </ref><ref> [http://www.armeniaforeignministry.com/fr/nk/nk_file/article/3.html Circular by colonel D. I. Shuttleworth of the British Command]</ref><ref>Tim Potier. Conflict in Nagorno-Karabakh, Abkhazia, and South Ossetia: A Legal Appraisal. ISBN 90-411-1477-7</ref><ref>Tadeusz Swietochowski, Russia and Azerbaijan: A Borderland in Transition. ISBN 0-231-07068-3 </ref>, однак депутати IV і V Карабаських вірменських національних з'їздів, що пройшли у лютому та квітні, відмовились із ним співпрацювати<ref> Нагірний Карабах у 1918–1923 роках: збірка документів та матеріалів. Єреван, 1992, стор. 79, документ №&nbsp;49 Лист голови IV Карабасьького вірменського національного з'їзду бакинській вірменській національній раді від 19 лютого 1919 року </ref><ref name=autogenerated3> Нагірний Карабах у 1918–1923 роках: збірка документів та матеріалів. Єреван, 1992, стор. 167, документ №&nbsp;109. </ref>. В резолюції V з'їзду йшлося: «''Азербайджан завжди виступав посібником та спільником у звірствах, що здійснювались Туреччиною стосовно вірменів взагалі і карабаських вірменів зокрема, таке ставлення зберігається й донині. (…) Розбій, грабіж, убивства, полювання за вірменами на дорогах&nbsp;— все це є нормальними засобами для досягнення Азербайджаном своєї мети». В резолюції була оголошена неприйнятною «будь-яка адміністративна програма, що мала будь-який зв'язок із Азербайджаном''»<ref> Нагірний Карабах у 1918–1923 роках: збірка документів та матеріалів. Єреван, 1992, стор. 162–164, документ №&nbsp;105 </ref>. Зі свого боку, уряд Республіки Вірменії призначив генерал-губернатором Карабаху й Зангезура капітана Арсена Шахмазяна, не визнаного британською військовою владою, яка вимагала його відкликання<ref> Нагірний Карабах у 1918–1923 роках: збірка документів та матеріалів. Єреван, 1992, стор. 202, документ №&nbsp;129 </ref>.

[[4 червня|4]]-[[5 червня]] генерал-губернатор Карабаху й Зангезура Хосров-бек Султанов організував у [[Шуша|Шуші]] та її околицях різню вірменів. Одночасно курдськими та азербайджанськими кочівниками під предводительством брата генерал-губернатора було вирізано вірменське селище [[Гайбалу|Гайбаллу]] (Кайбалікенд). Вірмени інших селищ, що зазнали нападів, організувались і дали відсіч<ref> Нагірний Карабах у 1918–1923 роках: збірка документів та матеріалів. Єреван, 1992, стор. 257, документ №&nbsp;171 </ref>.

[[22 серпня]] VII з'їзд вірменського населення Карабаху визнав (тимчасово, до рішення Паризької мирної конференції) владу генерал-губернатора Султанова.<ref> Нагірний Карабах у 1918–1923 роках: збірка документів та матеріалів. Єреван, 1992, стор. 323–326, документ №&nbsp;214. </ref>

У [[Зангезур]]ському повіті азербайджанська адміністрація так і не була встановлена, і влада зберігалась у руках Вірменської національної ради, що визнавала владу [[Республіка Вірменії|Республіки Вірменії]], з якою свого часу доводилось рахуватись і британській військовій владі<ref name="Вірмени"> Доповідь начальника штабу командувача військами військовому міністру Республіки Вірменія від 20 квітня 1920 року, //Нагірний Карабах у 1919–1923 роках: збірка документів та матеріалів. Єреван, 1992, стор. 427 </ref><ref> [http://armenianhouse.org/zolyan/nf-ru/karabakh/2.html [[Золян Сурен Тигранович|Сурен Золян]]. Нагірний Карабах: Проблема і конфлікт] </ref>.

На спроби британської військової місії змусити Зангезур визнати владу Азербайджану голова вірменської обласної ради відповідав: «За весь період турецько-азербайджанської авантюри Зангезур був самостійним. Союзне командування визнало це становище чинним. Усяке зазіхання на нашу самостійність з будь-чийого боку&nbsp;— є порушення статусу кво»<ref> Нагірний Карабах у 1919–1923 роках: збірка документів та матеріалів. Єреван 1992, стор. 184. </ref>

Влада АДР, однак, планувала приєднання Зангезура й після уходу британців приступила до зосередження військ у цьому районі.

Відповідно до доповіді начальника штабу армії Вірменії, [[5 листопада]] 1919 року вірмени у Зангезурі зупинили натиск азербайджанських військ під [[Горіс]] і [[6 листопада]] перейшли у контрнаступ, відкинувши азербайджанців у Карабах і захопивши при цьому 13 кулеметів, понад 150 полонених й багато поранених. Після цього [[10 листопада]] на Зангезурському фронті настало затишшя<ref name="Вірмени"/>.

[[23 листопада]] 1919 року в Тифлісе між Азербайджаном та Вірменією було укладено угоду, відповідно до якої сторони зобов'язались припинити усі збройні сутички, відкрити дороги, що ведуть до Зангезура, й вирішити всі спірні питання, включаючи питання про кордони, мирним шляхом.<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Армія. (Документи та матеріали). Баку, 1998, с. 389 </ref> Тим не менше бойові дії у Зангезурі тривали<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918–1920). Зовнішня політика. (Документи й матеріали).&nbsp;— Баку, 1998, с. 520 </ref>. [[14 грудня]] 1919 року азербайджансько-вірменська конференція, що відкрилась у Баку, не принесла позитивних результатів.

[[22 січня]] Азербайджан направив ноту Вірменії, звинувативши її в тому, що [[19 січня]] вірменські війська почали наступ із Зангезура на Шушинський повіт.<ref>{{Cite web |url=http://karabakh-doc.azerall.info/ru/arxdoc/ad023.htm |title=Р.Скотланд Лідделл. Війна з мусульманами: вірмени знову нападають |accessdate=15 травень 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20090926144120/http://karabakh-doc.azerall.info/ru/arxdoc/ad023.htm |archivedate=26 вересень 2009 |deadurl=yes }}</ref>. Зі свого боку, вірменський уряд у ноті у відповідь та внутрішньому листуванні зазначав, що не має про події в Зангезурі жодних відомостей, і прохав у свого представника в Азербайджані з'ясувати подробиці. Представник Вірменії у Грузії припустив, що «Азербайджан готується роззброїти Карабах і відряджає війська, для чого розповсюджує чутки про безчинства»<ref> Нагірний Карабах у 1919–1923 роках: збірка документів та матеріалів. Єреван, 1992, стор. 366. </ref>. Того ж дня, 22 січня, за даними представника Вірменії в Азербайджані, генерал-губернатор Карабаху Султанов поспіхом виїхав з Баку до Карабаху для введення військ у Варанду й Зангелан.

[[19 лютого]] генерал-губернатор Карабаху [[Хосров-бек Султанов]] звернувся до Національної ради карабаських вірменів з категоричною вимогою негайно вирішити питання «остаточного входження Карабаху до Азербайджану як нерозривної економічної його частини». У районах, прилеглих до Нагорного Карабаху, почалось зосередження азербайджанських військ та ополченців. До Шуші як військовий радник прибув османський генерал Халіл-паша, один з організаторів [[геноцид вірменів|геноциду вірменів у Туреччині]]<ref> [http://www.genocide.ru/enc/halil.htm Халіл Паша Кут] </ref><ref>[http://www.hrono.info/biograf/bio_h/halil_pasha.html Халіл Паша Кут] </ref>. 23 лютого азербайджанським урядом було прийнято постанову про надання матеріальної допомоги постраждалим та нужденним біженцям-мусульманам у Вірменії.<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Законодавчі акти. (Збірка документів).&nbsp;— Баку, 1998, с. 406–407 </ref>

[[8 березня]] Вірменія направила ноту Азербайджану, звинувативши його в тому, що «азербайджанськими військовими частинами у Ханкендах і Агдамі без усілякої причини перебито до 400 осіб мирного вірменського населення, майно яких і будинки пограбовано. Дорога Агдам&nbsp;— Шуша закрита для використання вірменським населенням, й останньому оголошено економічний бойкот». [[16 березня]] [[Список міністрів закордонних справ Азербайджану|міністром закордонних справ]] АДР Фаталі Ханом Хойським була направлена нота у відповідь міністру закордонних справ Вірменії<ref> Азербайджанська Демократична Республіка (1918–1920). Зовнішня політика. (Документи й матеріали).&nbsp;— Баку, 1998, с. 568 </ref>

В середині березня Азербайджан, після висунутого ультиматуму, приступив до роззброєння вірменів Карабаху; одночасно азербайджанські сили вторглись до Зангезура<ref name="Вірмени"/>.
[[Файл:Shusha.jpg|thumb|250px|Руїни м. Шуші у березні 1920 року]]

У ніч з [[22 березня|22]] на [[23 березня]], під час свята Новруз, вірменські збройні загони здійснили напад на Ханкенді й Аскеран й атакували азербайджанський гарнізон у Шуші.

Татари відповіли [[Шушинськ різня|поголовною різнею]] в Шуші (22 березня було вирізано 8000 чоловік) і загальним наступом на Зангезур. Вірменську частину Шуші було цілком спалено, вірменське населення, що вціліло, вигнано<ref name=autogenerated1> Richard G. Hovannisian. The Republic of Armenia, Vol. III: From London to Sèvres, February-August 1920 </ref><ref name=autogenerated1 /><ref name="deWaal">[http://news8.thdo.bbc.co.uk/hi/russian/in_depth/newsid_4674000/4674027.stm Том де Ваал. Чорний сад. Глава 12. Шуша. Остання цитадель]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref><ref> Great Soviet Encyclopedia, vol. 17, London, Collier Macmillan, 1973, p. 301. ISBN 90-411-1477-7 </ref>.

25-26 березня у Зангезурі вірменські сили зупинили азербайджанський наступ на [[Кафан|Капан]] та Горіс, відкинули супротивника і прорвали азербайджанський фронт; вранці 31 березня зангезурці з'єднались із карабахцями. Карабах, окрім [[Ханкенди|Ханкендів]] й Шуші, де були блоковані азербайджанські війська, опинився у руках вірменів<ref name="Вірмени"/>. До Карабаху було перекинуто майже всю азербайджанську армію. Наприкінці березня азербайджанці, закінчивши концентрацію військ, почали наступ трьома напрямками: на [[Аскеран]]&nbsp;— Шушу; на Ванклу (Хачен); на [[Карачінар]] (на півночі). [[3 квітня]] азербайджанці зайняли Аскеран, зумівши відновити зв'язок із Шушею та Ханкендами, і, спираючись на Шушу, повели загальний наступ. Наступ був зупинений вірменами [[12 квітня]] на півночі&nbsp;— під [[Чайкенд]]ом, на півдні&nbsp;— під [[Кешишкенд]]ом. У Хачені азербайджанці взагалі не просунулись. До [[16 квітня]] бої припинились<ref> Нагірний Карабах у 1919–1923 роках: збірка документів та матеріалів. Єреван, 1992 стор. 435. </ref>.

[[23 квітня]] IX з'їзд вірменів Карабаху анулював постанову VII з'їзду про підпорядкування Азербайджану і проголосив приєднання Карабаху до Вірменії<ref> Текст постанови з'їзду: ЦДІА Вірменії, ф. 220, оп. 1, д. 581, арк. 98. [http://www.karabakh-online.narod.ru/khurshudian.html Істина&nbsp;— єдиний критерій історичної науки. Єреван, 1989] </ref>.

=== Падіння Азербайджанської Демократичної Республіки ===
{{main|Бакинська операція (1920)}}
[[Файл:Красная армия в Баку, май 1920 г..jpg|thumb|250px|Червона армія у Баку, травень 1920 року]]

У той самий час, в середині квітня, частини 11-ї Армії РСЧА, розбивши рештки військ [[Денікін]]а, підійшли до північних кордонів Азербайджану. Скориставшись тим, що Азербайджан перекинув практично всі свої війська до Карабаху, [[27 квітня]] частини 11-ї Армії перетнули азербайджанський кордон і, не зустрівши опору, [[28 квітня]] увійшли до [[Баку]].<ref> Michael P. Croissant. The Armenia-Azerbaijan conflict: causes and implications. Greenwood Publishing Group, 1998. ISBN 0-275-96241-5, 9780275962418, стор 18 </ref> АДР припинила своє існування, і було створено [[Азербайджанська РСР|Азербайджанську РСР]].

== Примітки ==
{{Примітки|2}}

== Посилання ==
* [http://www.azeri.ru/az/history/adr90/ Історія Азербайджану у датах та подіях]
* [http://www.elibrary.az/docs/vekilov.pdf Р. Векілов, Історія виникнення Азербайджанської Республіки]{{Недоступне посилання|date=лютий 2019 |bot=InternetArchiveBot }}

{{Азербайджан у темах}}
{{Центральні держави}}
{{Перша світова війна}}
{{Розпад Російської імперії}}
{{ВП-портали|Перша світова війна|Історія}}
[[Категорія:1918 в Азії]]
[[Категорія:Азербайджанська Демократична Республіка]]
[[Категорія:Азербайджанські республіки]]
[[Категорія:Колишні новітні держави Азербайджану]]
[[Категорія:Державні утворення XX століття]]
[[Категорія:1920 в Азії]]