Перегляд вихідного коду сторінки Італійський фронт Першої світової війни

{{Картка:Військовий конфлікт
|конфлікт         = Італійський фронт Першої світової війни
|partof           = [[Перша світова війна]]
|зображення       = [[Файл:Italian front (World War I).jpg|300px]]
|підпис           = Італійський фронт Першої світової війни
|дата1            = [[23 травня]] [[1915]]&nbsp;— [[4 листопада]] [[1918]]
|місце            = Північний схід [[Італія|Італії]]
|результат        = перемога [[Антанта|Антанти]], розпад [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]]
|сторони1         = {{ITAold}}<br/>{{Прапорець|FRA}} [[Третя французька республіка|Франція]] (з [[1917]]) <br/>{{Прапорець|GBR}} [[Британська імперія]] (з [[1917]]) <br/>{{USA48}} (з [[1918]])
|сторони2         = {{AUT-HUN}} <br/> {{GERold}}
|командуючий1     = {{Прапорець|ITA|1861}} [[Віктор Еммануїл III]] <br/> {{Прапорець|ITA|1861}} [[Луїджі Кадорна]] <br/> {{Прапорець|ITA|1861}} [[Армандо Діаз]] <br/> {{Прапорець|ITA|1861}} [[Луїджі Амедео]]
|командуючий2     = {{Прапорець|AUT-HUN}} [[Конрад фон Гетцендорф]] <br/> {{Прапорець|AUT-HUN}} [[Артур Арц фон Штрауссенбург]] <br/> {{Прапорець|AUT-HUN}} [[Світозар Бороєвич]] <br/> {{Прапорець|GERold}} [[Отто фон Белов]]
|сили1            = '''1 406 871''' солдат<ref>35 719 французів, 1 310 816 італійців, 3674 американців, 56 662 англійців</ref> <br/> '''7108''' гармат <br/> '''19 696''' кулеметів <br/> '''738''' літаків <br/> '''33 000''' автомобілів<ref>Мировая война в цифрах.&nbsp;— Ленинград., 1934.&nbsp;— стр. 32 {{ref-ru}}</ref> (серпень [[1918]])
|сили2            = '''1 320 000''' солдат <br/> '''7202''' гармат <br/> '''6920''' кулеметів <br/> '''450''' літаків<br/> '''17 000''' автомобілів <br/> (серпень [[1918]])
|втрати1          = 1 985 277 італійських солдат вбито, поранено та взято у полон
|втрати2          = 1 478 000 австро-угорських солдат вбито, поранено та взято у полон<ref>''Урланис Б. Ц.'' Войны и народонаселение Европы.&nbsp;— Москва., 1960., стр. 151 {{ref-ru}}</ref>
}}
{{Театри воєнних дій Першої світової війни}}
{{Італійський фронт Першої світової війни}}
{{Історія Італії}}

'''Італі́йський фронт Пе́ршої світово́ї війни́''' ― один з фронтів [[Перша світова війна|Першої світової війни]].

На Італійському фронті бились війська [[Італія|Італії]] та війська [[Антанта|союзних]] їй держав ([[Британська імперія|англійські]], [[Третя французька республіка|французькі]], [[США|американські]]) проти військ Австро-Угорщини й Німеччини. Бойові дії на Італійському фронті тривали з [[травень|травня]] [[1915]] року до [[листопад]]а [[1918]] року.

Італійський театр воєнних дій розташовувався вздовж усього австро-італійського кордону, від [[Трентіно-Альто-Адідже|Трентіно]] до [[Адріатичне море|Адріатичного моря]]. Попри те, що [[Італія]] була членом [[Троїстий союз|Троїстого союзу]], з початку війни вона зберігала [[нейтралітет]], а [[1915]] року після тривалих вагань вступила до світової війни на боці [[Антанта|Антанти]]. Головним фактором вступу Італії до війни на боці Антанти стало бажання провести значні територіальні зміни за рахунок [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]].

Після вступу до війни італійське командування планувало провести потужний наступ углиб території Австрії й захопити низку важливих міст, однак невдовзі бойові дії на Італійському театрі воєнних дій набували характеру позиційних, аналогічних до бойових дій на [[Західний фронт Першої світової війни|Західному фронті]].

[[1915]] року наступальна ініціатива була на боці Італії, однак італійське командування не змогло здійснити вдалий наступ. [[1916]] року [[Збройні сили Австро-Угорщини|австро-угорська армія]] завдає поразки [[Італійська армія|італійській армії]] у битві під Трентіно, однак італійська армія завдяки допомозі союзників зуміла зупинити просування противника. [[1917]] року [[італійська армія]] здійснює успішні літні операції, однак восени зазнає [[Битва при Капоретто|нищівної поразки при Капоретто]] й відступає на 70-110&nbsp;км вглиб Італії. Весь [[1918]] рік [[Італія]] відновлювалась після розгрому при Капоретто й восени 1918 року змогла перейти у наступ, розгромивши австрійську армію, що наполовину розпалась. [[3 листопада]] [[1918]] року бойові дії на Італійському фронті завершились.

== Перед війною ==

=== Передісторія вступу Італії до війни ===
До [[1870]] року вся північна [[Італія]] входила до складу Австрійської імперії. [[Папа римський]] керував великими територіями в центрі півострова, Південна Італія перебувала під контролем [[Франція|Франції]]. Від [[Турин]]а до франко-швейцарського кордону розташовувалося [[Сардинське королівство|герцогство]] [[Віктор Емануїл II|Віктора Еммануїла II]]. Поступово герцог Савойський домігся [[об'єднання Італії]]. Спочатку він домігся влади над [[Неаполь|Неаполем]] і [[Сицилія|Сицилією]]. Однак до відкритого протистояння з Австрійською імперією герцог намагався не вступати<ref name="загладін">Загладін М. В., Всемирная история. С древнейших времен до конца XIX века, Москва-2006, ISBN 5-94853-476-6</ref>. Але невдовзі у північних районах Італії почалась національно-визвольна боротьба проти австрійського панування. Заручившись підтримкою Франції [[Віктор Емануїл II]] вступає до війни проти австрійців. Італійські війська здобули [[Битва під Сольферіно|перемогу під Сольферіно]] й австрійці погодились на укладення миру. Тепер Віктор Емануїл II зосереджує всі зусилля з об'єднання країни до її центральних областей. Однак після того як контроль над центральною Італією було встановлено і папу римського позбавлено влади, об'єднана Італія виявилась невдоволеною умовами миру з Австрійською імперією. Угода залишала за Австрією великі території, які споконвіку були італійськими. Італійська громадськість вимагала повернення земель: [[Венеція|Венеції]], [[Істрія|Істрії]], [[Далмація|Далмації]] та ін., і створення «[[Велика Італія|Великої Італії]]». [[1866]] року Італія виступила союзником [[Королівство Пруссія|Пруссії]] у війні проти Австрії й змогла відібрати Венецію<ref name="загладін" />.

[[Австрійська імперія]] була головним суперником Італії, і бажання приєднати землі, що входили до складу Австро-Угорської імперії, зрештою і змусило вступити Італію до війни<ref name="загладін" />.

=== Вступ Італії до Троїстого союзу ===
Однак незабаром зовнішня політика Італії змінюється. До 80-х років XIX століття [[Італія]] була вже об'єднана й централізована. Італія починає претендувати на провідні ролі у [[Європа|Європі]]; оскільки у Італії не було колоній, Рим енергійно намагався це виправити. Основним регіоном колоніальної експансії Італії стала Північна [[Африка]]. Тут італійські інтереси впритул зіткнулися з колоніальними інтересами Франції. Напруженість у стосунках із Францією підштовхували до союзу з [[Німецька імперія|Німеччиною]]&nbsp;— основним суперником Франції. Італійський уряд також сподівався на те, що за допомогою дипломатичного тиску Німеччина змусить Австро-Угорщину передати Італії «споконвічні Італійські» території.

[[1882]] року доволі несподівано Італія приєднується до [[Троїстий союз|Троїстого союзу]], до якого окрім Італії увійшли [[Німеччина]] й [[Австро-Угорщина]]. Члени Троїстого союзу уклали оборонну угоду, тобто у разі нападу на одну з країн-учасниць пакту зовнішніх агресорів, держави мали здійснювати спільні оборонні дії<ref name="абв">О.&nbsp;С.&nbsp;Сорока-Цюпа, А.&nbsp;О.&nbsp;Сорока-Цюпа, Новейшая история зарубежных стран XX-начало XXI века, Москва-2005, ISBN 5-09-013940-7</ref>.

=== Вступ Італії до війни ===
[[Файл:Victor Emmanuel III of Italy.jpg|thumb|200px|Король Італії [[Віктор Еммануїл III]]]]
[[28 липня]] [[1914]] року після [[Сараєвське вбивство|вбивства ерцгерцога Франца-Фердинанда]] й «липневої кризи» [[Австро-Угорщина]] оголосила [[Сербія|Сербії]] війну. Почалась Перша світова війна. [[Австро-Угорщина]] й [[Німеччина]] одразу ж зажадали від Італії вступити до війни на боці Троїстого союзу. Однак [[3 серпня]] [[1914]] року король Італії [[Віктор Еммануїл III]], повідомив німецькому імператору [[Вільгельм II (імператор Німеччини)|Вільгельму II]], що умови виникнення війни не відповідають тим умовам угоди про Троїстий союз, за яких Італія мала вступити до війни. [[Австро-Угорщина]] першою оголосила війну, тобто, не була жертвою агресії. Того ж дня італійський уряд опублікував декларацію про нейтралітет. Однак італійське керівництво розуміло, що для того, щоб отримати бажані території країні доведеться воювати, тривалий нейтралітет у світовій війні може мати наслідки. З початком війни обидві коаліції розпочали активну діяльність із залучення Італії до війни на своєму боці. Італійський уряд це усвідомлював й намагався виторгувати у кожної сторони вдаліші умови повоєнних придбань<ref name="Італія і ПСВ">{{Cite web |url=http://www.italyproject.ru/history_primaguerramondiale.htm |title=Італія і Перша світова війна |accessdate=9 квітень 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20091004091657/http://www.italyproject.ru/history_primaguerramondiale.htm |archivedate=4 жовтень 2009 |deadurl=yes }}</ref>.

З початку війни [[Рим]] розпочав перемовини з представниками [[Антанта|Антанти]] й Центральних Держав. В результаті італійський уряд схилився до виступу у війні на боці Антанти.

[[26 квітня]] [[1915]] року в [[Лондон]]і між італійською делегацією та делегацією Антанти [[Лондонська угода 1915|було укладено угоду]]. За умовами договору [[Італія]] зобов'язувалась вступити до війни на боці Антанти впродовж найближчого місяця. У свою чергу [[Британська імперія|Велика Британія]] надала Італії кредит на суму 50&nbsp;млн фунтів стерлінгів. Італії пообіцяли низку територій, що входили до складу [[Османська імперія|Османської]] та Австро-Угорської імперій: область [[Трентіно-Альто-Адідже]], [[Трієст]], [[Больцано (провінція)|Південний Тіроль]], [[Істрія|Істрію]] та [[Далмація|Далмацію]]. Уклавши Лондонську угоду [[Італія]] відмовилась від своїх зобов'язань, взятих під час приєднання до Троїстого союзу.

У свою чергу, щоб попередити виступ Італії на боці Антанти, [[Німеччина]] домоглась від Австро-Угорщини обіцянки передати Італії після війни території, населені італійцями. Німецький посол в Італії [[граф]] [[Отто фон Белов|фон Белов]] повідомив про цю обіцянку [[Джованні Джолітті|Джолітті]], що був лідером італійських нейтралістів. Джолітті заявив у парламенті про те, що Італії необхідно зберегти нейтралітет, його підтримали 320 з 508 депутатів італійського парламенту. Прем'єр-міністр Саландра подав у [[Відставка|відставку]].

Однак у цей час в країні був популярним рух за вступ до війни на боці Антанти, який очолювали соціаліст [[Беніто Муссоліні]] й письменник [[Габріеле д'Аннунціо]]. Вони організували демонстрації проти парламенту й «нейтралістів», домагаючись вступу Італії до війни. Король [[Віктор Емануїл III]] не прийняв відставки Саландри, а Джолітті був змушений залишити столицю.

[[23 травня]] [[1915]] року [[Італія]] оголосила війну Австро-Угорщині<ref name="Італія і ПСВ" />.

=== Особливості Італійського фронту ===
Після вступу Італії до війни утворився новий фронт&nbsp;— Італійський. Ареною бойових дій ставали австро-італійські прикордонні райони. Австро-італійський кордон проходив хребтом [[Альпи|Альп]], австрійські володіння (Трентінський район) клином вдавався в італійську територію, надаючи австро-угорському командуванню дуже великі вигоди, оскільки, почавши наступ у цьому районі, австро-угорські війська могли легко вдертися до [[Ломбардія|Ломбардії]] й аж до Венеційської долини. Також важливою ділянкою Італійського фронту була долина річки [[Ізонцо]].

Гірські умови фронту диктували нові умови тактики. Наприклад, звичайне стратегічне завдання&nbsp;— обхід й атака флангів супротивника&nbsp;— вирішувалась незвичайними способами. У гірських умовах, особливо в районі Трентіно, війська перевозились та постачались за допомогою системи фунікулерів і канатних доріг, у товщі скельних порід пробивались штучні печери-укріплення. Для ведення бойових дій у горах створювались спеціалізовані елітні підрозділи: ''Alpini''&nbsp;— бойові скелелази й ''Arditi''&nbsp;— штурмові загони, що застосовувались для прориву ворожої оборони, знищення дротових загороджень і штурму укріплень. Ці підрозділи мали спеціальне обладнання, необхідне під час бойових дій в горах<ref name="Італія і ПСВ" />.

[[Файл:Soca Kobarid.jpg|thumb|left|200px|Долина річки [[Ізонцо]]]]
Також гори диктували й незвичні умови для авіації. Обмежений повітряний простір зробив звичайні двомісні літаки-розвідники вкрай вразливими. Також гірські умови вимагали від літака доброї висотності, великої дальності й доброї маневреності. Наприклад, у австрійського літака [[Österreichische Aviatik D.I]], який добре зарекомендував себе на [[Східний фронт (Перша світова війна)|Східному фронті]] в умовах Італійського фронту виявились значні проблеми з охолодженням двигуна.

Природно, що саме [[Італія]] вперше застосувала одномісні фоторозвідувальні модифікації винищувачів. Дуже показовим польотом для дальньої авіації став [[політ над Віднем]] 87-ї італійської ескадрильї під командуванням письменника [[Габріеле д'Аннунціо]] (який з початком війни пішов на фронт), здійснений у небі [[Відень|Відня]], з розкидуванням пропагандистських листівок. Також Італійський театр бойових дій змушував сторони приділяти значну увагу розвитку бомбардувальної авіації. Італійське командування приділяло значну увагу створенню важкого бомбардувальника. Ці літаки могли донести до далеких цілей більший бомбовий вантаж, ніж двомісні бомбардувальники&nbsp;— до лінії фронту. В ході бойових дій італійські бомбардувальники «Caproni» часто підтримували італійську артилерію під час підготовки наступу. Також такі літаки нерідко брали участь у «спеціальних операціях», що часто здійснювались на Італійському фронті. Зазвичай такі операції включали закидання до ворожого тилу агентів разом зі зброєю, радіостанціями чи поштовими голубами. В одній з цих операцій брав участь найрезультативніший льотчик-винищувач Італійського фронту [[канадці|канадець]] майор [[Вільям Баркер]] (46 перемог)<ref name="Італія і ПСВ" />.

== Плани й сили сторін ==

=== Плани сторін та розгортання військ ===
Виходячи з політичних завдань та враховуючи особливості театру бойових дій італійське командування розробило план, який передбачав активний наступ у долині річки [[Ізонцо]]. Також цей план передбачав стратегічну оборону [[Італійська армія|італійської армії]] на північних та північно-східних ділянках державного кордону, де розташовувалися важкодоступні Юлійські, Кадорські та Карнійські [[Альпи]]. Також, окрім головної наступальної операції, італійське командування передбачало здійснення часткової наступальної операції у [[Південний Тіроль|Південному Тіролі]] із захоплення [[Тренто]].

Таким чином, для італійців набували великого значення обидва фланги їхнього фронту. Правий фланг&nbsp;— де намічався головний наступ, і лівий фланг, який необхідно було прикривати через загрозу вторгнення австро-угорських військ до [[Ломбардія|Ломбардії]]. Ці обставини змушували італійське командування виокремити доволі значні сили з ударного угрупування й спрямувати їх на прикриття кордону поблизу Трентіно<ref name="Вілларі44">Л. Вілларі. Війна на Італійському фронті 1915—1918&nbsp;рр. {{ref-en}}</ref>.
[[Файл:Luigi Cadorna 02.jpg|thumb|200px|Командувач італійською армією [[Луїджі Кадорна]]]]

Суть плану італійського наступу полягала в такому: необхідно було скористатись тим, що основні сили австро-угорської армії навесні [[1915]] року перебували на Східному фронті й вели запеклі бої з російською армією, потім здійснити загальний наступ у долині Ізонцо й заволодіти усіма перевалами та найважливішими пунктами на державному кордоні й таким чином позбавити австрійців у майбутньому можливості здійснювати наступальні операції.

Мобілізована [[італійська армія]] розгортала чотири армії, що мали у своєму складі 12 корпусів (35 дивізій). Чисельність контингенту призовників склала 2&nbsp;млн осіб, з них половину одразу ж було призвано до діючої армії. Решта склали запас. До завершення мобілізації чисельність італійських збройних сил склала 870 тис. осіб із 1500 легкими і 200 важкими гарматами. Формально італійську армію очолював король, але фактично командувачем був начальник Генерального Штабу генерал [[Луїджі Кадорна]], який не мав достатнього досвіду командування й не мав авторитету<ref name="Вілларі44" />.
[[Файл:Svetozar boroevic von bojna.jpg|thumb|left|120px|Командувач австро-угорською армією [[Світозар Бороєвич]]]]

Із вступом Італії до війни австро-німецькому командуванню довелось розробляти план кампанії на Італійському фронті. Оскільки основна частина австрійських військ навесні [[1915]] року перебувала на Східному фронті, австрійське командування ухвалило суто оборонний план кампанії на [[1915]] рік. Попри те, що всі боєздатні сили австро-німецької коаліції вже вели операції проти англо-французьких та російських армій, було вирішено не поступатись територією італійцям, що наступали. Передбачалось прикрити кордон у найважливіших місцях, і підготувати їх до оборони від італійських частин, що вели наступ. Особливу увагу австро-німецьке командування приділяло долині річки [[Ізонцо]], де й планувався головний наступ, особливо районам Тольміно й [[Гориця (провінція)|Гориці]], де були створені передмостові укріплення. Завданням австро-угорських та німецьких військ на кампанію [[1915]] року було стримання наступу й оборона найважливіших ділянок кордону.

На кордоні з Італією було зосереджено 12 австро-угорських дивізій. Після оголошення Італією війни Австро-Угорщині, австрійське командування було змушене терміново перекинути сюди ще 5 дивізій із [[Сербський фронт (Перша світова війна)|Сербського фронту]] і 2 дивізії з [[Великий відступ (1915)|Галичини]]. Німецька армія виділила гірський корпус (1 дивізія) і важку артилерію. Таким чином, угрупування австро-німецьких військ склало: 20 дивізій, 155 батарей зведених в одну армію й 2 групи, Каринтійську й Тірольську<ref name="Вілларі44" />. Командувачем австро-угорськими військами на Італійському фронті було призначено генерала [[Світозар Бороєвич|Світозара Бороєвича]] (хорватського роду, та православний).

[[Італійська армія]] чисельно переважала австрійську, але значно поступалась останній у бойовій підготовці й технічному оснащенні. Мала місце гостра нестача кулеметів, на озброєнні артилерії були переважно легкі 75-мм гармати Круппа. Армія відчувала нестачу в авіації, інженерних засобах, боєприпасах. Тактична й теоретична підготовка вищого офіцерського складу була невисокою<ref name="Історія ПСВ82">История первой мировой войны 1914—1918 гг., Москва-1982, т.2 {{ref-ru}}</ref>.

=== Сили сторін ===
{|
|
'''Австро-Угорщина''':
* [[5-а армія (Австро-Угорщина)|5-та армія]]:
** 7-й Корпус:
*** 1-а піхотна дивізія
*** 57-а піхотна дивізія
*** 61-а піхотна дивізія
*** 20-та піхотна дивізія
*** 58-а піхотна дивізія
** 16-й Корпус:
*** 17-а піхотна дивізія
*** 18-а піхотна дивізія
*** 50-та піхотна дивізія
** 15-й Корпус:
*** 187-а піхотна бригада
*** 6-та гірська бригада
*** 16-а гірська бригада
*** 14-а гірська бригада
*** 81-а Гонведська піхотна бригада
* 39-а Гонведська піхотна бригада
* 2-а гірська бригада
* 12-а гірська бригада
* 5-а гірська бригада
* 4-а гірська бригада
* 10-та гірська бригада
* 1-а гірська бригада
* 13-а гірська бригада
* 7-а гірська бригада
* 15-та гірська бригада
* 8-а гірська бригада
* 3-я гірська бригада
'''Резерв''':
* 93-я піхотна дивізія
|
'''Італія''':
* [[2-а армія (Італія)|2-а армія]]
* [[3-я армія (Італія)|3-я армія]]
** 7-й Корпус
** 10-й Корпус
** 11-й Корпус
** 6-й Корпус
** 2-й Корпус
** 4-й Корпус
*** 13-а піхотна дивізія
*** 14-а піхотна дивізія
*** 20-та піхотна дивізія
*** 19-а піхотна дивізія
*** 21-а піхотна дивізія
*** 12-а піхотна дивізія
*** 11-а піхотна дивізія
*** 4-а піхотна дивізія
*** 3-я піхотна дивізія
*** 32-а піхотна дивізія
*** 7-а піхотна дивізія
*** 8-а піхотна дивізія
*** Снайперська дивізія
*** Альпіні групи A і B
*** половина 29-ї піхотної дивізії
'''Резерв''':
* 14-й Корпус
** половина 29-ї піхотної дивізії
** 22-а піхотна дивізія
** 28-а піхотна дивізія
** 30-та піхотна дивізія
** 23-я піхотна дивізія
** 27-а піхотна дивізія
** 33-я піхотна дивізія
** 1-а кавалерійська дивізія*** 2-а кавалерійська дивізія
** 3-я кавалерійська дивізія
|}

== Кампанія 1915 року ==

=== Початок бойових дій ===
{{main|Перша битва при Ізонцо}}
Одразу після оголошення війни, у ніч на [[24 травня]] італійська армія перейшла в наступ, не завершивши зосередження й розгортання військ. Наступ розвивався у чотирьох напрямках. Італійські армії переважали австро-угорські війська за чисельністю вдвічі, однак австрійці мали вигідніше стратегічне розташування. В артилерійській підготовці взяли участь 700 італійських гармат. Бої розгорнулись одночасно на [[Ізонцо]], у [[Карнійські Альпи|Карнійських]] та Кадорських Альпах, у Трентіно. У Трентіно, де наступ здійснювався кількома колонами, що сходились, італійським військам вдалось просунутись на лінію [[Коль-ді-Тонале]]&nbsp;— [[Рево (провінція Тренто)|Рево]]&nbsp;— [[Роверето]]&nbsp;— [[Борго-Вальсугана|Борго]]. В Кадорі частинам, що наступали, вдалося захопити [[Монте-Кроче]] і [[Кортіна-д'Ампеццо]]. У Карпінських Альпах італійці просувались особливо повільно і не змогли досягти жодних результатів<ref name="Історія ПСВ82" />.
[[Файл:Görz Brücke Isonzo.jpg|thumb|right|200px|[[Горіція]] (ліворуч) і річка [[Ізонцо]]]]

Основним напрямком наступу став район Ізонцо, де зосередилось головне угрупування італійських військ. Бої тут набули запеклого характеру. На всьому фронті наступу, від Монте-Неро до Мої-Фальконе, зав'язались важкі прикордонні бої. Незважаючи на запеклий опір австрійських частин, тим, хто наступав, вдалось переправитись через Ізонцо. Австрійське командування відвело свої частини на підготовлені оборонні рубежі. Італійцям вдалось розширити плацдарм після форсування річки біля Плави й захопити висоту Монте-Неро. Італійським частинам вдалось увійти до міста [[Горіція]], однак невдовзі їм довелось звідти відступити. Незабаром подальше просування [[Збройні сили Італії|італійських військ]] було призупинено контратаками австро-угорських військ, які отримали дві свіжі дивізії. Одним з факторів зупинки італійського наступу, окрім дій [[Збройні сили Австро-Угорщини|австрійської армії]], стали помилки італійського командування, в першу чергу, недостатня артилерійська підготовка (за нестачі артилерійських боєприпасів). Також під час пересування військ вперед артилерія не підтримувала піхоту, що вела наступ, атаки були розрізненими, дротові загородження не було знищено артилерією.

Підсумком першого італійського наступу, який отримав назву [[Перша битва при Ізонцо]], стало захоплення італійською армією незначних територій і зрив італійського плану на захоплення панівних висот на австро-італійському кордоні. Втрати італійців склали 16&nbsp;000 вбитими, пораненими й полоненими (з яких близько 2000&nbsp;— вбитими); австрійська армія втратила 10&nbsp;000 вбитими, пораненими й полоненими (з яких близько 1000&nbsp;— вбитими)<ref name="Історія ПСВ82" />.

=== Друга битва при Ізонцо ===
{{main|Друга битва при Ізонцо}}
[[Файл:Italian Front 1915-1917.jpg|right|thumb|250px|Італійський фронт у 1915—1917 роках]]
До кінця [[червень|червня]] зосередження італійських військ на театрі бойових дій було завершено. Командування італійської армії вирішило провести другий наступ у долині [[Ізонцо]]. На фронті у 90&nbsp;км було розгорнуто 19 дивізій зі 1200 гарматами, австро-угорські війська на цій ділянці мали 13 дивізій і 700 гармат<ref name="Історія ПСВ82" />. Під час підготовки нового наступу Кадорна врахував невдалий досвід першої битви. Було приділено увагу ретельнішій артилерійській підготовці, однак нестача артилерійських боєприпасів, гвинтівок, а також ножиць для знищення колючого дроту, знівелювала чисельну перевагу італійців.

[[23 червня]] почався другий наступ італійців. Бої набули запеклого характеру, потужні удари італійських військ спрямовувались головним чином проти укріплених районів Тольміно й Гориці з метою розширення плацдарму біля Плави, який було захоплено під час першого наступу. На плато Крас зав'язались запеклі рукопашні бої між італійськими та австро-угорськими військами. Ці бої були дуже кривавими, наприклад, австрійська 20-та піхотна дивізія втратила дві третини особового складу. Поблизу Тольміно й Гориці італійці зазнавали важких втрат, оскільки їхні атаки відбивались кулеметним та артилерійським вогнем австро-угорських військ, у разі вклинювання до австрійської оборони оборонці вибивали італійців сміливими контратаками. Через значні втрати й нестачу резервів [[7 липня]] наступ було припинено. Воєнні дії знову набули позиційного характеру.

[[18 липня]], перегрупувавши сили та підтягнувши резерви, італійці відновили наступ. У новому наступі чисельність італійських військ досягла 250 тис. осіб проти 87 тис. австрійців<ref name="Енциклопедія">«Энциклопедический словарь русского библиографического института Гранат», т 46</ref>. Однак і триразової переваги італійців виявилось недостатньо, слабка італійська артилерія не змогла зруйнувати загородження з колючого дроту, завдати шкоди окопам австрійців та підготувати атаку. Наступ здійснювався розрізнено та через значні втрати та нестачу боєприпасів [[3 серпня]] його було призупинено. [[Італійська армія]] втратила 43 тис. вбитими, пораненими й полоненими, австро-угорці втратили 48 тис. вбитими, пораненими та полоненими. Цей великий наступ тривав понад місяць, однак істотних результатів італійці не здобули<ref name="Історія ПСВ82" />.

Незважаючи на невдалі дії італійської армії, їй вдалось відтягнути на себе австрійські сили зі [[Східний фронт (Перша світова війна)|Східного фронту]]. Протягом усієї літньої кампанії [[1915]] року австрійське командування перекинуло зі Східного фронту до Ізонцо 8 дивізій.

=== Подальші бойові дії ===
[[Файл:Schützengraben im Karst.jpg|thumb|170px|right|Район Ізонцо. Австро-угорська піхота в обороні]]
Наприкінці кампанії [[1915]] року італійське командування здійснює ще дві наступальні операції в районі Ізонцо, щоб послабити [[Сербський фронт (Перша світова війна)|австрійський тиск на Сербію]].

Восени активні [[бойові дії]] на Італійському фронті відновлюються. Італійське командування зосередило для проведення нової операції на [[Ізонцо]] 338 батальйонів, 130 кавалерійських ескадронів зі 1372 гарматами. [[18 жовтня]] починається третій наступ італійської армії. Завдяки вдалій артилерійській підготовці італійцям з ходу вдалось захопити Плаву. Італійці спробували обійти австрійські війська поблизу Гориці з флангу, однак зіткнулись із запеклим опором австрійських військ, які отримали підкріплення із [[Сербія|Сербії]] й [[Галичина|Галиції]]. Завдяки контрманевру командувача австро-угорської армії генерала Бороєвича австрійці змогли утримати свої позиції. Затишшя на фронті тривало лише два тижні, після чого італійці почали новий наступ. Італійська армія втратила 67 100 чоловік убитими, пораненими й полоненими (з них 11 000&nbsp;— вбитими); австро-угорська армія втратила 40 400 чоловік убитими, пораненими й полоненими (з них 9000&nbsp;— вбитими)<ref name="Історія ПСВ82" />.

[[10 листопада]] почався четвертий наступ італійської армії в Ізонцо. Основним завданням нового наступу італійське командування ставило захоплення [[Горіція|Гориці]], тому основні сили 2-ї армії націлились саме на це місто, однак і на інших ділянках долини Ізонцо йшли запеклі бої. Наприклад, італійці п'ять разів атакували гору Сей-Бусі, однак всі спроби виявились марними. Жорстокі бої розгорнулись наприкінці листопада поблизу Тольміно, однак до початку грудня бойові дії стали вщухати.

[[2 грудня]] [[четверта битва при Ізонцо]] завершилась, настало сильне похолодання, яке додало проблем сторонам. [[Італія]] втратила 113 000 вбитими, пораненими й полоненими, [[Австро-Угорщина]] 70 000 вбитими, пораненими й полоненими. Для прориву позиційного фронту у італійців було катастрофічно мало важкої артилерії.

Підсумки кампанії [[1915]] року для Італії були невтішними, всі важливі у стратегічному відношенні пункти, такі як: [[Роверето]], [[Трієнт]], [[Тоблах]], [[Тарвіз]], [[Горіція]] і [[Трієст]], залишились в руках австрійців. За одну кампанію італійська армія втратила найбільш підготовлених солдат і офіцерів, загальні втрати італійців за [[1915]] рік склали 280 000 вбитими, пораненими й полоненими. При цьому італійська армія не досягла жодних стратегічних результатів. Але все ж дії італійської армії справили позитивну роль у кампанії [[1915]] року. До італійського театру бойових дій було прикуто 25 австрійських дивізій.

Австрійське командування було задоволене результатами кампанії [[1915]] року, оскільки вдалось утримати найважливіші пункти на фронті. Стурбованість австрійських генералів викликали великі втрати у військах, це змушувало австрійське командування звернутись за допомогою до союзника&nbsp;— [[Німецька імперія|Німеччини]], попри те, що на Італійський фронт було перекинуто додаткові сили. Після цього на Італійському фронті діють вже три австро-угорські армії: армія [[Віктор Данкль|Данкля]]&nbsp;— в Тіролі й на річці [[Адідже]], армія Рора&nbsp;— в Каринтії й армія Бороєвича&nbsp;— на річці Ізонцо<ref name="Історія ПСВ82" />.

=== Бойові дії на морі ===
{{main|Битва на Середземному морі (Перша світова війна)}}
Італійський фронт упирався в [[Адріатичне море]], яке також стало ареною боротьби італійського та австро-угорського флотів<ref name="Італія і ПСВ" />.

Австро-угорське командування було змушене прийняти пасивну тактику. Тобто [[Військово-морські сили Австро-Угорщини|австрійський флот]] уникав сутичок із потужнішим [[Королівські військово-морські сили Італії|італійським флотом]], який до того ж в будь-який час могли підтримати могутні англо-французькі середземноморські ескадри. Натомість модерний німецький середземноморський дивізіон&nbsp;— крейсери «Гебен» і «Бреслав», що попередньо планувалося направити на підмогу австрійському флоту, був переданий Туреччині. Для морського театру Італійського фронту характерними були морська авіація і так званий «[[москітний флот]]». Плоскодонні монітори й броньовані плавбатареї забезпечували сухопутні війська артилерійською підтримкою, діючи переважно на мілині та у вузьких місцях, що являли надмірну небезпеку для звичайних суден. Значну роль відігравали італійські швидкісні плоскодонні [[Торпедний катер|торпедні]] й [[Артилерійський катер|артилерійські катери]], що стримували невеликий, але потужний австро-угорський флот від виходу у море. В той же час цей «москітний флот» безперервно атакував ворожі якірні стоянки, охороняв свої конвої та підтримував піхоту вогнем з моря. Часто італійські кораблі підтримували численні італійські наступи в долині [[Ізонцо]].
[[Файл:Austro-Hungarian Dreadnoughts At Pula.jpg|thumb|200px|left|Австрійські дредноути в [[Пула|Пулі]]]]

Після оголошення Італією війни Австро-Угорщині [[23 травня]] [[1915]] року австрійський флот здійснив низку нападів на узбережжя Італії. [[24 травня]] значні сили австро-угорського флоту, що складались із 8 кораблів (серед них були: [[SMS Viribus Unitis|«Вірібус Унітіс»]], [[Тегетгоф (лінкор)|«Тегетгоф»]], [[SMS Prinz Eugen|«Принц Ойген»]]) [[Бомбардування Анкони|обстріляли]] деякі міста в італійській провінції [[Анкона (провінція)|Анкона]], завдавши великого збитку порту [[Анкона|Анкони]]. Окрім цього австрійським кораблям вдалось потопити кілька італійських суден, також австрійці обстріляли [[Венеція|Венецію]]. У відповідь на це [[5 червня]] чотири групи кораблів [[Антанта|Антанти]] обстріляли узбережжя [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]]. Літо [[1915]] року було успішним для австрійських підводних човнів, які завдавали великих незручностей союзним кораблям на Адріатиці<ref name="Італія і ПСВ" />.
[[Файл:Szent Istvan.jpg|thumb|thumb|200px|Австрійський лінкор «Сент Іштван».]]

З погляду союзників, вступ Італії до війни означав, перед усім, кінець вольниці німецьких підводних човнів у [[Середземне море|Середземному море]]. [[Британська імперія|Британія]] залежала від надійного постачання з колоній (перед усім&nbsp;— [[Британська Індія|Індії]] та [[Австралія|Австралії]]) через [[Суецький канал]] сировини, продуктів та військ. [[Франція]] також певною мірою залежала від своїх африканських колоній, де розташовувались ключові військово-морські бази й звідки надходили берберські й сенегальські легіонери. Коли почалася війна, [[Австро-Угорщина|Австрія]] не поспішала надавати свої військово-морські бази німецьким підводним човнам. Однак кілька разів німецькі човни заходили і виходили з цих баз, та й австро-угорські підводні човни не можна було лишати поза увагою.

Оголошення Італією війни дозволило союзникам здійснити небачену донині операцію&nbsp;— перекрити сітьовими загородженнями вхід до Адріатики, між Отранто в [[Італія|Італії]] й Албанією. Загородження захищались мінними полями й мережею гідрофонних станцій. Звичайно, цілком перекрити Адріатику не вдалось&nbsp;— море надто велике, а встановлювачів сітей («дрифтерів») надто мало, але, тим не менше, [[бараж]] суттєво підірвав можливості австрійського флоту, який протягом усієї кампанії не виходив з [[Адріатичне море|Адріатичного моря]] на середземноморські простори.

Значних бойових дій між австрійським та [[Королівські військово-морські сили Італії|італійським флотом]] не відбувалось, мали місце лише нечасті, незначні сутички.

Влітку [[1918]] року, італійцям вдалось потопити новітній австрійський лінкор [[SMS Szent Istvan|«Сент Іштван»]]. Потоплення величезного лінкору невеличким катером засвідчило підвищення бойового значення нового класу малих надводних кораблів&nbsp;— торпедних катерів. [[1 листопада]] італійські [[бойові плавці]] замінували й потопили другий австрійський лінкор&nbsp;— «Вірібус Унітіс». [[3 листопада]], після підписання з Австро-Угорщиною перемир'я, бойові дії на Адріатичному морі завершились<ref name="Італія і ПСВ" />.

== Кампанія 1916 року ==

=== Відновлення активних дій ===
{{main|П’ята битва при Ізонцо}}
План італійського командування на кампанію [[1916]] року було розроблено на союзній конференції країн [[Антанта|Антанти]] в Шантільї 6-9 грудня [[1915]] року. Цей план передбачав активний, потужний, одночасний наступ сил Антанти проти австро-німецьких військ на трьох головних театрах бойових дій: [[Західний фронт Першої світової війни|Західному]], [[Східний фронт (Перша світова війна)|Східному]] та Італійському.

За кампанію [[1915]] року італійська армія значно зменшилась. Це змусило італійське керівництво в листопаді 1915 року оголосити призов на військову службу 19-річних юнаків. Окрім цього на початку [[1916]] року, розпочався призов старшого віку, для формування робочих батальйонів і служб забезпечення тилу.

Додаткова мобілізація в Італії дозволила до квітня 1916 року сформувати чотири нових корпуса, а також велику кількість підрозділів територіальної міліції, робочих батальйонів тощо. Велику увагу італійське командування приділило й забезпеченню армії, особливо це стосувалось озброєння. До війська надійшла велика кількість кулеметів й артилерії. Наприклад, якщо в травні 1915 року в італійських військах було 350 кулеметних взводів, то до квітня 1916 року їх кількість зросла понад 1000, не враховуючи 11 кінно-кулеметних ескадронів та 6 автомобільних кулеметних взводів. Також збільшилась кількість артилерії, до військ надійшло понад 100 польових та гірських гармат. Було сформовано перші 38 зенітних батарей. Значно зросло виробництво боєприпасів.

Австрійське командування, завершивши активні наступальні операції на Східному фронті, перекинуло вивільнені дивізії на Італійський фронт, збільшивши чисельність військ і артилерії. Із настанням холодів, активні бойові дії на всій ділянці фронту припинились, відбувалися лише кволі артилерійські перестрілки й дії малих підрозділів. Більш значущі бої почались у січні 1916 року, коли австро-угорські війська раптово перейшли в атаку й захопили італійські позиції поблизу Гориці.
[[Файл:Horské dělostřelectvo na italské frontě.gif|thumb|left|220px|Австро-угорська гірська артилерія.]]

Новий великомасштабний наступ італійської армії розпочався в березні 1916 року на прохання французького головнокомандувача [[Жозеф Жоффр|Жоффра]]. Цей наступ мав на меті не дати можливості австро-німецькому командуванню перекинути війська з Італійського фронту під [[Верден]], де в цей час французька армія вела [[Битва під Верденом|запеклі оборонні бої]]. Командувач італійською армією генерал Кадорна для наступу в [[Ізонцо]] розгорнув значні сили (7 корпусів). [[11 березня]] почалась артилерійська підготовка на всій ділянці фронту від Плеццо до моря. Однак внаслідок густого снігопаду й дощу артилерійська підтримка не дала очікуваних результатів. Просування італійських військ було мінімальним, у деяких місцях австрійці самі перейшли в контратаки, бої тривали до [[29 березня]]. Цей наступ не приніс італійському командуванню жодних вигод. Ця битва не була такою кривавою, як попередні наступи італійської армії. Італійці втратили 1882 чоловіки вбитими, пораненими й полоненими, австро-угорська армія втратила 1985 чоловік вбитими, пораненими й полоненими.

Після п'ятої битви на Ізонцо, генерал Кадорна активно почав готуватись до шостого наступу, який мав стати частиною загального наступу Антанти проти військ австро-німецького блоку<ref>Зайончковський А. М.: Перша світова війна</ref>.

=== Битва під Трентіно ===
{{main|Битва біля Асіаго}}
Наступною значною операцією на Італійському фронті став наступ австро-угорських військ у Трентіно. Цей наступ (часто називається «[[битва біля Асіаго]]») був украй заманливим для австро-угорського командування, у разі його успішного здійснення італійським військам в долині Ізонцо загрожувала катастрофа, оскільки вони опинилися б відрізаними від своїх баз постачання й були б змушені капітулювати.

План австрійського наступу передбачав прорив італійської оборони в Трентіно, між озером [[Гарда (озеро)|Гарда]] і річкою [[Брента]], просування до Венеційської долини та ізоляція основного угрупування італійських військ на Ізонцо від їхніх тилових баз.

Для здійснення цього наступу головний ініціатор операції австрійський генерал [[Конрад фон Гетцендорф]] зажадав від Німеччини надіслати на Італійський театр 8 дивізій, обіцяючи ледь не виведення Італії з війни.

Однак не надто вірячи в успіх наміченого плану, німецьке командування відмовило Конраду у проханні про перекидання 8 німецьких дивізій. Однак Конрад був упевнений в успіху, в Трентіно стали перекидати австро-угорські дивізії із Сербського та Східного фронтів. До травня у Трентіно було зосереджено 18 австрійських дивізій із 2000 гармат, які було розділено на 2 армії: 3-ю генерала [[Кевесс фон Кевессгаза|Кевесса фон Кевессгаза]] й 11-у генерала Данкля, під загальним командуванням ерцгерцога Євгена.

У цей час італійське командування посилено готувалось до шостого наступу в [[Ізонцо]]. Перекидання австрійських військ в Трентіно не були таємницею для італійського командування, оскільки ці перегрупування здійснювалися дуже повільно через наявність лише однієї залізниці. Однак генерал Кадорна мало вірив в успіх австрійського наступу в Трентіно, оскільки австро-угорські війська перебували під ударом російських військ в Галичині. Вся увага верховного італійського командування також була зосереджена в Ізонцо, де готувався новий наступ, внаслідок цього флангу в Трентіно італійці приділяли мінімум уваги. На ділянці імовірного прориву австро-угорської армії італійські війська мали лише 160 батальйонів та 623 гармати.
[[Файл:Guerra Altipiani Dopo Assalto.jpg|thumb|right|220px|[[Битва біля Асіаго]]. Наслідки артобстрілу в Трентінських Альпах]]

Потужне угрупування австро-угорських військ [[15 травня]] почало перший широкомасштабний наступ австрійської армії на Італійському фронті. Потужна артилерійська підготовка знищила оборонні споруди італійців й завдала великого збитку оборонцям. Австрійській піхоті з ходу вдалось захопити першу лінію італійської оборони. У наступні дні італійців було відкинуто ще на 3-12&nbsp;км. Австро-угорські війська наступали між [[Адідже (річка)|Адідже]] та Брентою, маючи за найближчу мету захопити височину Семи Комун, яка панувала над долиною річки Брента.

Італійська армія була змушена відступати на фронті у 60&nbsp;км. Генерал Кадорна, розуміючи всю небезпеку ситуації, що склалась, терміново звернувся до генерала [[Жозеф Жоффр|Жоффра]] з вимогою, щоб останній наполіг на якнайшвидшому наступі російської армії в Галичині, раніше призначеного терміну. Тим часом енергійний австрійський наступ тривав, і [[30 травня]] [[австрійці]] захопили [[Арсьєро]] та [[Асіаго]]. Це змусило Кадорну повторно звернутись до російського командування з вимогами розпочати наступ у найближчі 24 години на Східному фронті, щоб відтягнути частину австрійських дивізій з Трентіно на себе. Ця вимога була головною причиною передчасного початку [[Брусиловський прорив|Брусиловського прориву]].

Однак невдовзі австро-угорський наступ став ущухати, австрійські війська призупинились, очікуючи на підхід важкої артилерії. Це дало змогу Кадорні перекинути значні сили до Трентіно (близько 40 000 чоловік). Австрійські війська вже втомились і їхній натиск помітно слабшав. 4 червня почався [[Брусиловський прорив]] на Східному фронті, австрійський фронт було прорвано, російська армія розгромила 4-у австро-угорську армію та захопила [[Луцьк]]. Це змусило Конрада перекинути половину сил з Трентіно до Галичини. У цих умовах ні про яке продовження наступу не могло бути й мови. Австрійські війська лишались на займаних позиціях. [[16 червня]] австрійським військам було віддано наказ припинити активні дії.

Одночасно із запеклими боями в Трентіно місцеві бої тривали й на [[Ізонцо]], де австрійське командування планувало широкі демонстративні дії: потужний артилерійський вогонь, атаки у декількох напрямках тощо. В одній з таких сутичок австрійці вперше на Італійському фронті [[Отруйні гази у Першій світовій війні|застосували хімічну атаку]], яка вивела з ладу 6300 італійських солдат.

Завдяки перекиданню в Трентіно значних сил, Кадорні вдалось сформувати нову (5-у) армію і здійснити контратаку в Трентіно. Під час кривавої битви поблизу Асіаго італійці втратили 15 000 вбитими, 76 000 пораненими, 56 000 полоненими і 294 гармати. [[Австрійці]] втратили 10 000 вбитими, 45 000 пораненими та 26 000 полоненими.

Поразка італійської армії в Трентінській операції вразила всю [[Італія|Італію]]. Хоча до цього італійська армія й не мала гучних успіхів, але вона не зазнавала важких поразок. Бойові дії розгорнулись на території Італії (в ході наступу австро-угорські війська перебували за 30&nbsp;км від [[Перуджа|Перуджі]]). Невдачі на фронті призвели до того, що [[12 червня]] пішов у [[Відставка|відставку]] уряд Саландри. Було сформовано новий уряд Паоло Бозеллі<ref>Вержховський Д.: ПМВ (1954)</ref>.

=== Подальші бойові дії на Ізонцо ===
Незважаючи на важкі наслідки [[Битва біля Асіаго|Трентінської операції]] для італійської армії, Кадорна не полишав думок про шостий наступ в районі [[Ізонцо]]. Однак зважаючи на те, що великі сили італійцям довелось перекидати в Трентіно, розмах операції був значно меншого масштабу. Планувалось зосередити основні сили біля [[Горіція|Гориці]] й заволодіти горицьким плацдармом. 3-я армія, на яку покладалась головна роль у майбутньому наступі, була посилена дванадцятьма дивізіями й великою кількістю артилерії. На цій ділянці оборону тримала 5-а австро-угорська армія, що мала лише 8 дивізій і значно поступалась італійцям в артилерії.
[[Файл:Underwood & Underwood - © 1917 - Italian Soldiers in Action, 1917.jpg|thumb|left|220px|Італійські солдати в операції на Ізонцо]]

Наступ розпочався силами 3-ї армії на фронті у 23 км [[7 серпня]]. Артилерійська підготовка дала свої результати, укріплення австрійців було зруйновано, батареї супротивника придушено. Наступ розвивався успішно, італійська піхота просунулась у деяких місцях на 4-5&nbsp;км. Переправившись через [[Ізонцо]] західніше [[Горіція|Гориці]], італійські війська [[8 серпня]] захопили місто. Але на сході [[австрійці]] встигли створити укріплену оборону й атаки італійців тут успіху не мали.
[[Файл:Italienska fronten 1916-17, Nordisk familjebok.png|thumb|220px|right|Італійський фронт. 1916—1917]]

[[17 серпня]] операцію було завершено. [[Шоста битва при Ізонцо|Шостий наступ]] на відміну від попередніх італійських спроб, здобула італійській армії результати. Було покращено становище італійських позицій. Було захоплено низку населених пунктів, зокрема й [[Нова-Гориця|Горицю]]. [[Італійці]] втратили 74 000 вбитими й пораненими, айстро-угорські війська втратили 61 000 вбитими й пораненими, 20 000 полоненими.

Успіхи військ [[Антанта|Антанти]] на Західному та Східному фронтах ([[битва на Соммі]] і [[Брусиловський прорив]]) викликали у Кадорни бажання якомога швидше відновити наступ в районі Ізонцо. Однак через виснаження сил і нестачу матеріальних засобів італійська армія могла здійснювати лише операції місцевого значення.

До завершення кампанії [[1916]] року італійцями було проведено ще три ([[Сьома битва при Ізонцо|сьомий]], [[Восьма битва при Ізонцо|восьмий]] і [[Дев'ята битва при Ізонцо|дев'ятий]]) наступи біля Ізонцо з метою захоплення східних та південних районів біля Гориці. Однак всі три наступи завершились провалом. Італійським військам не вдалось виконати поставлені завдання. В осінніх боях італійська армія втратила понад 70 000 вбитими, пораненими й полоненими. Австрійці втратили 9000 убитими, 43 000 пораненими й 23 500 полоненими.

Кампанія 1916 року на Італійському фронті не принесла очікуваних результатів жодній із сторін, лише виснаживши їх сили. За кампанію 1916 року з італійської армії вибули 483 000 чоловік, з австро-угорської 260 000 чоловік.<ref>First World War&nbsp;— Willmott, H.P., Dorling Kindersley, 2003, Page 186—187 {{ref-en}}</ref>

== Кампанія 1917 року ==

=== Літні наступи італійської армії ===
План [[Італія|італійського]] командування на кампанію [[1917]] року було розроблено разом із союзниками на міжсоюзницькій конференції в Шантільї 15-[[16 листопада]] [[1916]] року. Зважаючи на відсутність достатніх матеріальних засобів, рішучий наступ залежав від допомоги союзників.

У перші місяці [[1917]] року, коли за погодними умовами здійснити наступ було неможливо, італійське командування посилювало армію. Було сформовано 8 нових дивізій, кількість артилерії досягла 2100 гармат. Оскільки командування [[Третя французька республіка|французької]] та [[Британська імперія|британської]] армій вважали основним фронтом Західний, вони обмежились відправкою до [[Італія|Італії]] лише 99 гармат. Новий наступ на [[Ізонцо]] (вже десятий за ліком) Кадорна почав готувати, впевнившись, що австрійці не планують наступу в Трентіно. Для прориву австро-угорського фронту було зосереджено 28 дивізій, австрійці на цій ділянці мали 18 дивізій. Наступ почався [[14 травня]], артилерійською підготовкою на ділянці від Плави до Гориці. В операції також брали участь 130 італійських літаків, що бомбили австро-угорські позиції й обстрілювали їх кулеметним вогнем. Італійська піхота, перейшовши в атаку, зуміла поліпшити свої позиції, просунувшись на 2-3&nbsp;км. Було захоплено 7000 полонених та велику кількість трофеїв. Потім Кадорна спрямував головний удар південніше. Італійці зуміли захопити першу лінію оборони й низку панівних висот. Подальші бої також принесли результати італійським військам, вони просунулись ще на 2-4&nbsp;км. 29 травня їх наступальний запал пішов на спад, й вони взялися до організації оборони на захоплених ділянках.

Австрійське командування побоювалось, що італійська армія під час подальшого наступу може захопити [[Трієст]], тому 5-у армію [[Світозар Бороєвич|Бороєвича]] було посилено трьома свіжими дивізіями. Під час десятої битви при [[Ізонцо]] [[італійці]] втратили 36 000 вбитими, 96 000 пораненими і 25 000 полоненими. [[Австрійці]] втратили 100 000 убитими й пораненими та 24 000 полоненими.
[[Файл:Monte Ortigara.JPG|220px|thumb|right|Вершина гори Ортігара]]<ref>World War I. Encyclopædia Britannica from Encyclopædia Britannica 2007 Ultimate Reference Suite (2007). {{ref-en}}</ref>

Одночасно з [[10 червня]] італійське командування завдало спроби силами чотирьох корпусів поліпшити позиції південніше Трентіно. Атаки італійців тривали до [[25 червня]], але виявились безуспішними й супроводжувались тяжкими втратами. Альпійські частини італійської армії зуміли захопити вершину Монте-Ортігара, однак невдовзі були потужно атаковані альпійськими частинами австро-угорської армії. Зазнавши значних втрат, італійські частини залишили раніше захоплені позиції. Тут італійська армія втратила 23 000 вбитими й пораненими, австрійські втрати склали 9000 убитими й пораненими. За провал операції з посади було знято командувача 6-ї італійської армії генерала Мамбретті. Цей наступ увійшов до історії як [[битва при Монте-Ортігара]].
[[Файл:Bundesarchiv Bild 146-1970-073-25, Isonzo-Schlacht, Trainkolonne am Moistroka-Pass.jpg|220 px|thumb|left|Рух обозу австро-угорських військ в долині Ізонцо]]

[[18 серпня]] на [[Ізонцо]] від Тольміно до гирла річки [[Тімаво]] почався новий великий наступ італійської армії. Розпочалась одинадцята битва при Ізонцо. Метою наступу було захоплення панівних висот, які б забезпечили міцність фронту. До того ж, у липні [[1917]] року на нараді командувачів союзними арміями було висловлено бажання, щоб італійська армія до кінця 1917 року здійснила ще один великий наступ. Здійснення операції покладалось на 2-у й 3-ю італійські армії. Обидві армії мали сильний склад, разом на ділянці наступу італійці зосередили 51 дивізію (600 батальйонів) та близько 5200 гармат, було заготовлено 3 500 000 снарядів. Головний удар завдавали частини 2-ї армії на плато Байнзіцца, 3-я армія наступала у смузі від річки Віпакко до моря. Італійцям протистояла 5-а армія Бороєвича у складі 14 дивізій (250 батальйонів) із 2200 гарматами.

У ніч на [[19 серпня]] [[італійці]] стали зводити мости через Ізонцо, проте із запланованих чотирнадцяти було зведено лише шість. До ранку [[19 серпня]] італійці, форсувавши річку, атакували австрійські позиції. Наступ на ділянці 2-ї армії відбувався доволі успішно, її вдалося просунутись на 10&nbsp;км й захопити 20 000 полонених та велику кількість трофеїв. Однак, внаслідок втрат, стомленості військ та відсутності резервів [[29 серпня]] наступ було вирішено припинити.
[[Файл:Italienische Beutegeschütze 1917.jpg|thumb|220 px|left|Італійська важка артилерія]]

3-тя армія почала наступ [[19 серпня]], і, незважаючи на підтримку італійських та англійських кораблів з моря, не змогла просунутись вперед. Наступ у смузі 3-ї армії було припинено 23 серпня через великі втрати. У наступні дні відбувалися бої місцевого значення. В [[Одинадцята битва при Ізонцо|одинадцятому наступі на Ізонцо]] італійці втратили 20 000 убитими, 50 000 пораненими та 50 000 [[Зниклий безвісти|зниклими безвісти]] (з них 20 000 було взято у полон). Австрійська армія втратила 30 000 убитими, 110 000 пораненими і 20 000 полоненими. Літні наступи італійських військ поставили австро-угорську армію у складне становище. Німецький генерал [[Еріх Людендорф|Люндендорф]] у своїх згадках писав про те, що у разі нового італійського наступу австро-угорська армія могла не витримати удару. Люндендорф писав:
{{цитата|Австро-угорська армія на Італійському фронті потребувала підкріплень німецькими військами}}

=== Битва при Капоретто ===
{{main|Битва при Капоретто}}
Несприятлива для австро-угорських військ ситуація, що склалась після літніх наступів італійців, непокоїла командування. На думку австро-угорського командування врятувати положення міг лише наступ, але для його здійснення необхідні були німецькі сили.

На відміну від [[1916]] року, коли німецьке командування відмовило у допомозі союзниці, цього разу [[Німецька імперія|Німеччина]] відгукнулась на прохання австро-угорських генералів. В районі Плеццо і Тольміно було створено ударне угрупування з восьми австрійських та семи німецьких дивізій. З цих п'ятнадцяти дивізій було створено нову 14-у армію під загальним командуванням німецького генерала [[Отто фон Белов]]а. Армія була чудово оснащена артилерією: 1621 гармата, 301 міномет і 1000 газометів. Місцем прориву було обрано найслабшу ділянку італійської оборони між Плеццо і Тольміно.
[[Файл:Austro- hungarian 305 mm Howitzer.jpg|thumb|300px|left|Австро-угорська 305-мм гармата]]

Головного удару 14-а армія завдавала біля Тольміно. На 1&nbsp;км фронту перебувало від 207 до 259 гармат та мінометів, така щільність артилерії була найвищою в історії [[Перша світова війна|Першої світової війни]]. Також було заплановано допоміжний удар у Плеццо, дії 14-ї армії підтримували з флангів дві австро-угорські армії (11-а й 2-а Ізонцька). Італійському командуванню було відомо про наступ, що готувався, розвідка встановила перегрупування військ та прибуття на фронт німецьких частин. Однак необхідних заходів італійське командування не вжило, оборонні споруди зводились вкрай повільно.<ref>Reuth, R. G. Rommel: The End of a Legend, 2005 ISBN 1-904950-20-5 {{ref-en}}</ref>

О другій годині ночі на [[24 жовтня]] австрійська артилерія почала обстріл італійських позицій хімічними снарядами. Вогонь вели по шляхах сполучень, командних пунктах, артилерійських позиціях. Потім до справи узялась важка артилерія (переважно німецька), окопи й бліндажі було зруйновано, зв'язок між окопами і командними пунктами порушено. Хімічна атака загалом вдалася, оскільки засоби протихімічного захисту були недосконалими.

О восьмій годині ранку в наступ перейшла піхота 14-ї армії, італійські позиції було прорвано на двох ділянках, австро-німці просунулись до Плеццо на 6&nbsp;км і захопили Капоретто. Італійські війська під натиском супротивника були змушені відходити, до [[26 жовтня]] прорив досяг ширини близько 30&nbsp;км й глибини 10-15&nbsp;км. Зауваживши втечу 2-ї армії, Кадорна наказав усім своїм військам відступити за річку Тальяменто. Знищивши свою артилерію й запаси, вони відійшли за [[Ізонцо]]. Австро-німецькі війська вперше за всю війну вступили на італійську територію. [[29 жовтня]] наступаючі захопили [[Удіне]], звідки похапки втік штаб італійської армії.
[[Файл:Battle of Caporetto.jpg|right|300px|thumb|Битва при Капоретто]]
У багатьох італійських дивізіях панувала паніка, великий безлад у колони військ, що відступали, вносили біженці, кількість яких досягала 400 000 осіб.

Великі успіхи австро-німецьких військ на Італійському фронті стурбували союзників [[Італія|Італії]]. [[Велика Британія]] і [[Франція]] оголосили про надання допомоги італійським союзникам, [[30 жовтня]] французький та англійський генерали [[Фердинанд Фош]] і Робертсон прибули до [[Тревізо]], куди перемістився штаб італійської армії. До Італії почали прибувати англійські та французькі дивізії, загалом до [[1917]] року їх прибуло одинадцять.

Італійські війська, переправившись через Тальяменто, розраховували створити там міцну оборону й утриматись на цих позиціях.<ref>Seth, Ronald: Caporetto: The Scapegoat Battle. Macdonald, 1965 {{ref-en}}</ref> Але [[31 жовтня]] 3-я італійська армія була атакована з півночі та сходу й зазнала повної поразки, лише полоненими втративши 60 000 чоловік. Італійці були змушені продовжувати відхід ще далі, на річку П'яве. Австрійські війська наступали й у Трентіно, до [[10 листопада]] просунувшись на лінію Асіаго&nbsp;— Беллуно.

Важкі поразки італійської армії прискорили падіння італійського уряду. [[26 жовтня]] уряд Бозеллі пішов у відставку, прем'єр-міністром було призначено Орландо, новий уряд активно взявся за здійснення заходів з укріплення оборони фронту. [[8 листопада]] командувача італійською армією генерала Луїджі Кадорна усунули з посади (чого активно вимагали й союзники). Його місце посів начальник генерального штабу генерал [[Армандо Діаз]].<ref>Morselli, M. Caporetto 1917: Victory of Defeat?, 2001 ISBN 0-7146-5073-0 {{ref-en}}</ref>
Після того, як італійська армія продовжила відступати до річки [[П'яве]], австрійський наступ почав уповільнюватись. До [[7 листопада]] італійська армія досягла [[П'яви]], відійшовши від своїх початкових позицій на 70-110&nbsp;км. До [[9 листопада]] останні частини італійської армії переправились через П'яве. Італійське командування розраховувало утриматись на цій річці. Фронт скоротився на 200&nbsp;км. На новій ділянці оборони італійська армія мала 700 000 чоловік плюс 300 000 чоловік з решток 2-ї армії, небоєздатних, без зброї та служб.
[[Файл:Italiani prigionieri - Italienische-Armee Gefangene.jpg|right|220px|thumb|2-а італійська армія в [[Удіне]]]]

[[10 листопада]], підтягнувши решту частин, австро-німці відновили наступ. В ході нових боїв італійській армії удалось утриматись на зайнятих позиціях, при цьому італійське командування кидало в бій непідготовлених 18-річних новобранців ([[1899]] року народження).

З [[19 листопада]] тиск австро-німецьких військ став вщухати. До 29 листопада нова оборонна смуга на річці П'яві була готова. Англо-французькі дивізії зайняли ділянку оборони в районі Монтелло. Наприкінці грудня наступ австро-німецьких військ остаточно припинився.

Операція біля Капоретто є однією з найбільш значущих в історії Першої світової війни. В ній з обох сторін брало участь понад 2,5&nbsp;млн чоловік. Австро-німецькому командуванню вдалось здійснити одну з небагатьох в історії війни успішних операцій з прориву позиційного фронту. Поразка італійської армії під Капоретто посилила бойовий дух австро-угорської армії, відволікла 11 союзних дивізій із Західного фронту й позбавила італійську армію можливості здійснювати наступальні операції по суті аж до кінця війни.

Катастрофа під Капоретто прискорила створення об'єднаного командування Антанти. Було створено Вищу військову раду країн Антанти. До неї увійшли глави урядів і представники генеральних штабів [[Третя Республіка|Франції]], [[Британська імперія|Англії]], [[Італія|Італії]] та [[США]].

У [[Битва при Капоретто|битві при Капоретто]] італійська армія зазнала колосальних втрат: 10 000 убитими, 30 000 пораненими, 265 000 полоненими, 300 000 військовослужбовців відстали від своїх частин чи просто дезертирували. Було втрачено 3152 гармати, що становило практично половину усієї артилерії, 1732 міномети, 3000 кулеметів. 22 авіаційних парка, величезну кількість військового майна та запасів усіх виді. Втрати австро-німців склали 20 000 чоловік убитими й пораненими<ref>Світова війна в цифрах</ref>.

== Кампанія 1918 року ==

=== Битва при П'яве ===
{{main|Битва при П'яве}}
[[Битва при Капоретто|Розгром італійської армії при Капоретто]] наприкінці [[1917]] року вимагав від італійського командування напруження всіх сил, аби відновити боєздатність армії. З огляду на сумний досвід Капоретто, було переглянуто оборонну тактику, вжито необхідних заходів з укріплення оборони, забезпечено фланги, оборона стала глибоко ешелонованою<ref name="Raab, David 1918">Raab, David: Battle of the Piave: Death of the Austro-Hungarian Army, 1918. Dorrance Publishing Co., Inc., 2004. ISBN 0-8059-6389-8 {{ref-en}}</ref>.

Навесні [[1918]] року, [[Німецька імперія|німецька]] армія почала [[Весінній наступ (1918)|великомасштабний наступ]] на [[Західний фронт Першої світової війни|Західному фронті]]. Щоб прикувати на Італійському театрі якомога більше сил [[Антанта|Антанти]] й не дати союзному командуванню змоги перекинути ці сили до [[Фландрія (історична область)|Фландрії]] та [[Пікардія|Пікардії]], німецьке командування вимагало від Австро-Угоррщини здійснити наступальну операцію на італійському театрі бойових дій.
[[Файл:Popravení čeští a slovenští legionáři v Davanzo.gif|thumb|220px|right|Страчені чеські та словацькі легіонери з [[Чехословацькі легіони|Чехословацького легіону]]. Даванцо, 1918 рік]]

Однак [[Антанта]] також вимагала від італійських військ негайного наступу, щоб також прикувати якомога більше австро-німецьких сил в [[Італія|Італії]] й хоча генерал Діаз неодноразово заявляв, що італійська армія ще не готова до наступу, підготовку до операції довелось розпочати. Австро-угорські війська випередили італійців та завдали удару першими<ref name="Raab, David 1918"/>.
[[Файл:Piave Front 1918.JPEG|thumb|220px|left|Американські солдати в битві при П'яве]]

Австрійське командування призначило завдати двох головних ударів на річці Брента і [[П'яве]]. Австрійська армія мала 60 дивізій, 7500 гармат, 580 літаків, австро-угорські війська були розділені на 2 групи: західну (генерал [[Конрад фон Гетцендорф]]), від швейцарського кордону до гори Томбо, та східну (генерал Бороєвич), далі до моря. Італійська армія мала 56 дивізій (зокрема три англійські, дві французькі й одна чехословацька), 7043 польових і 523 зенітних гармати, 2046 мінометів, 676 літаків, 4 дирижаблі.

Італійська розвідка зуміла довідатись про точну дату початку наступу&nbsp;— [[15 червня]]. Того ж дня після потужної артилерійської підготовки австро-угорські війська перейшли в атаку від річки Астіко до моря. Австрійські війська у деяких місцях зуміли вклинитись в італійську оборону, однак невдовзі їх було вибито італійськими контратаками. Лише поблизу Монтелло австрійці зуміли захопити плацдарм, який у підсумку не змогли розширити.

Скупченість австрійських військ на плацдармах обмежених розмірів, відсутність резервів, ускладнення із постачанням через паводки й контратаки італійців у наступні дні локалізували первинні австрійські успіхи на [[П'яве]]. У ніч на [[23 червня]] австро-угорські війська відійшли за річку П'яве на свої початкові позиції. Відхід австрійської армії на свої позиції виявився для австро-угорських військ катастрофою. Обстріляна артилерією та авіацією, переслідувана італійськими контратаками, австрійська 5-а армія була відкинута за П'яве, втративши 20 000 полоненими й 60 гармат.

Загальні втрати австро-угорських військ у цій операції склали: 60 000 убитими, 90 000 пораненими та 25 000 полоненими. Італійці втратили 80 000 убитими й пораненими.

Австро-угорський наступ виявився повністю безрезультатним, фронт стабілізувався<ref>Книга История первой мировой войны 1914—1918 гг., т.2 {{ref-ru}}</ref>.

=== Битва при Вітторіо-Венето ===
{{main|Битва при Вітторіо-Венето}}
[[Антанта|Союзне]] командування не припиняло вимагати від італійців здійснення наступу. Однак генерал Діаз, категорично відмовлявся від усіх наступальних планів, викликаючи невдоволення генерала Фоша. Однак під впливом успіхів союзників на Західному фронті в липні-серпні, італійське командування почало підготовку до наступу.

Передбачалось завдати удару поблизу височини Граппа між річками Брента і [[П'яве]], щоб розколоти австрійські війська на річці П'яве. Італійська армія налічувала у своєму складі 57 дивізій (зокрема 3 англійські, 2 французькі, 1 чехословацьку й 1 американську), 7700 гармат і 1745 мінометів. Австро-угорська армія мала 58 дивізій і 6030 гармат<ref>Arnaldi, Girolamo: Italy and Its Invaders. Harvard University Press, 2005. Page 194. ISBN 0-674-01870-2 {{ref-en}}</ref>.

Італійський наступ було призначено на [[10 жовтня]], однак через погодні умови перенесено на [[24 жовтня]]. Цього дня наступ розпочався тільки в районі Граппа. Після артилерійської підготовки італійська піхота заволоділа деякими австрійськими позиціями. До кінця через відчайдушний опір австрійців італійці зуміли втриматись лише на деяких захоплених позиціях. У наступні дні бої за висоти в районі Граппа набули затяжного й упертого характеру, відбувалися вони зі змінним успіхом. Англо-французькі дивізії на річці Брента своїми активними діями зв'язали австро-угорські війська, не давши тим можливості перекинути частину сил в район Граппа.
[[Файл:Battle of Vittorio Veneto.jpg|thumb|220px|right|Битва біля Віторіо-Венето]]

У цих умовах у деяких частинах австро-угорської армії, особливо [[слов'яни|слов'янських]] та [[угорці|угорських]], повстали солдати, відмовляючись підкорятись наказам і продовжувати боротьбу.

Наступ на річці П'яве розпочався також [[24 жовтня]]. Італійцям вдалось форсувати річку й звести мости, однак невдовзі рівень води у річці значно піднявся. Внаслідок цього італійське командування припинило переправу військ. Військам, що переправились до [[27 жовтня]] вдалось звести кілька мостів. Цими мостами [[27 жовтня]] річку перейшли італійські війська й захопили 3 плацдарми. Однак на світанку австрійська артилерія знищила мости, а італійські частини, що переправились, виявилися відрізаними від своїх основних сил. Однак вони негайно атакували австро-угорські позиції та просунулись на 3-4&nbsp;км. Відновивши переправи, італійці кидали в бій свіжі сили. Для австрійців склалось критичне становище, у бій було кинуто останні резерви.

Лише кілька австрійських дивізій продовжували боротьбу. [[Чехи|Чеські]], [[Словаки|словацькі]] й [[Хорвати|хорватські]] солдати не бажали більше воювати. Ще [[25 жовтня]] всі [[угорці|угорські]] дивізії залишили італійський фронт під приводом необхідності захисту своєї країни, якій загрожували війська [[Антанта|Антанти]] з боку [[Сербія|Сербії]]. До [[28 жовтня]] вже 30 дивізій австро-угорської армії відмовлялись битись. Лише відбірні австрійські (тірольські) полки та -за деякими даними&nbsp;— частини, де служили русини-галичани, ще продовжували битись. У зв'язку з цим надзвичайно критичним становищем, що склалось на фронті /та деякими іншими, не менш критичними, але політичними революційними подіями у столиці Відні/ австро-угорське командування [[28 жовтня]] віддало наказ про загальний відступ австрійських військ.

До [[29 жовтня]] рівень води у [[П'яве]] знизився та італійські частини продовжили переправу через річку. Всі три плацдарми італійських військ з'єднались і вони повели загальний наступ. Кавалерія італійської армії швидким темпом наближалась до Вітторіо-Венето. [[30 жовтня]] італійські війська вступили до Вітторіо<ref>«The Battle of Vittorio Veneto during October and November saw the Austro-Hungarian forces collapse in disarray. Thereafter the empire fell apart rapidly.» Marshall Cavendish Corporation: History of World War I. Marshall Cavendish, 2002, pp. 715—716. ISBN 0-7614-7234-7 {{ref-en}}</ref>.

Австро-угорська армія була цілком деморалізована й відступала на всьому фронті, [[3 листопада]] італійці, висадивши десант, захопили [[Трієст]]. Австро-угорські війська були цілком розгромлено, вони втратили 30 000 вбитими, 100 000 пораненими і 300 000 полоненими. Італійські війська втратили 5800 убитими і 26 000 пораненими<ref>Pier Paolo Cervone; «Vittorio Veneto l'ultima battaglia»; Mursia; 1994 {{ref-it}}</ref>.

Італійський наступ в умовах розрізненості австрійських військ, виявився успішним. Було захоплено велику кількість полонених та різних трофеїв, практично цілком звільнено окуповану супротивником територію Італії.

Битва при Вітторіо-Венето завершила [[бойові дії]] на Італійському театрі воєнних дій<ref>Robbins, Keith: The First World War. Oxford University Press, 2002, page 79. ISBN 0-19-280318-2 {{ref-en}}</ref>.

== Підсумки кампаній на Італійському фронті ==

=== Австро-Угорщина ===
{{main|Розпад Австро-Угорщини}}
Передбачаючи крах імперії австро-угорський уряд ще [[5 жовтня]] направив президенту [[США]] [[Вудро Вільсон|Вільсону]] пропозицію про перемир'я. [[27 жовтня]] [[Австро-Угорщина]] звернулась до країн [[Антанта|Антанти]] з пропозицією про укладення сепаратного миру<ref name="репарації">История первой мировой войны 1914—1918 гг., т. 2, стор. 554</ref>.

[[29 жовтня]] австрійці погодились на укладення миру на будь-яких умовах. [[31 жовтня]] австро-угорська делегація прибула до Вілла-Джусті, поблизу [[Падуя|Падуї]], для ведення перемовин з представниками Антанти. [[3 листопада]] перемир'я було укладено. На момент укладення миру австро-угорська армія вже фактично припинила своє існування.

За умовами перемир'я австро-угорська армія скорочувалась до 20 дивізій. [[Австро-Угорщина]] звільняла всіх [[Військові полоненні Першої світової війни|полонених]], військово-морський флот роззброювався й передавався Антанті. Союзні війська могли безперешкодно пересуватись територією країни<ref name="Турок">В.&nbsp;М.&nbsp;Турок. Очерки исторії Австрії 1918—1929. М., 1955, стор. 302—303 {{ref-ru}}</ref>.

Військова поразка Австро-Угорщини супроводжувалась розпадом держави. Ще [[28 жовтня]] у [[Прага|Празі]] було оголошено про створення незалежної [[Чехословаччина|Чехословацької держави]]. [[5 жовтня]] в [[Загреб]]і було створено Народне Віче південних слов'ян, яке оголосило про відокремлення від Австро-Угорщини. [[28 жовтня]] від Австрії відокремились [[Польща|польські землі]], [[31 жовтня]] почалось повстання в [[Угорщина|Угорщині]]. Революційні перетворення відбувались також й у [[Галичина|Галичині]] й [[Буковина|Буковині]]. Під тиском революційного руху Національні збори у [[Відень|Відні]] [[12 листопада]] проголосили [[Австрія|Австрію]] республікою. [[Карл I (імператор Австро-Угорщини)|Імператор Карл]] залишив країну. [[Габсбурги|Габсбурзька]] імперія припинила своє існування.

На Італійському фронті в складі австро-угорської армії теж воювали тисячі українців-галичан, тоді підданих Дунайської монархії, з яких багато там і полягло, але й багатьом із тих, хто вижив, набутий військовий досвід опісля пригодився за їх участі у наших Визвольних Змаганнях 1917-23рр. в складі Галицької армії ЗУНР і армії УНР.

[[1919]] року з Австрією було укладено [[Сен-Жерменська мирна угода (1919)|Сен-Жерменську мирну угоду]]<ref name="СЖМ">«Сен-Жерменська мирна угода» {{ref-fr}}</ref>.

=== Італія ===
За підсумками війни з [[Австрія|Австрією]] було укладено Сен-Жерменську мирну угоду. За умовами угоди [[Південний Тіроль]], [[Істрія]], окремі райони [[Каринтія (герцогство)|Каринтії]] та [[Далмація|Далмації]], а також острови біля Далматинського узбережжя (за винятком острова [[Фіуме]]) увійшли до складу Італії<ref name="репарації" />. Однак окрім цього італійська делегація на мирних перемовинах висловила претензії на включення до складу Італійського королівства територій на Балканах, наприклад Далмації. В результаті по закінченню війни Італія отримала нові території. Окрім цього 10&nbsp;% всіх репараційних виплат Німеччини припадали на Італію<ref name="репарації" />.

Але значна частина балканських територій колишньої Австро-Угорщини були включені до складу утвореного [[Королівство Югославія|Королівства сербів, хорватів і словенців]]. Це викликало невдоволення в Італії й напруженість в італійсько-югославських стосунках<ref name="задохін1">Задохін-Низовський. Пороховой погреб Европы, стор. 173 {{ref-ru}}</ref>.

Будучи зацікавленою в послабленні Югославії та приєднанні частини балканських територій, Італія у наступні роки провадила діяльність з метою послаблення головного суперника на Балканах. Так ще [[1919]] року італійська сторона підтримала чорногорських повстанців, які підбурили [[Різдвяне повстання|заколот]] проти включення [[Королівство Чорногорія|Чорногорії]] до складу [[Королівство Сербія|Сербії]]. У [[1920]] році було укладено італійсько-югославську угоду, в якій Італія відмовлялась від Далмації й формально було врегульовано всі територіальні суперечки. Однак у подальшому італійсько-югославські відносини продовжували погіршуватись. Також Італія надавала підтримку хорватським сепаратистам й усіляко сприяла створенню баз [[Усташі|хорватських екстремістів]] на своїй території. Головним завданням [[Італійський фашизм|фашистського керівництва]] Італії на [[Балкани|Балканах]] став розвал Югославії на низку дрібних, слабких держав<ref name="задохін1" />.

=== Руйнування та жертви ===
У Першій світовій війні Італія зазнала вкрай важких втрат. Було убито, поранено й узято в полон близько 2 000 000 італійських солдат та офіцерів. З них близько 400 000 було вбито. Окрім військових втрат протягом бойових дій на території Італії загинуло близько 10 000 мирних мешканців. Австро-угорська армія в італійській кампанії втратила близько 1 478 000 солдат і офіцерів убитими, пораненими й полоненими. Також в ході війни на Італійському фронті близько 400 000 мирних жителів були змушені залишити свої домівки й стати [[Біженці|біженцями]]. В ході битви при Капоретто колони італійських біженців відступали разом з італійською армією<ref name="вгд">[http://scepsis.ru/library/id_2307.html Урланис Б.&nbsp;Ц.&nbsp;Войны и народонаселение Европы. Первая мировая война (1914—1918 гг.)] {{ref-ru}}</ref>.
[[Файл:Dolomites2006-071.jpg|thumb|220px|Музей під відкритим небом, присвячений Першій світовій війні в Доломітових Альпах (добре видно італійські окопи й бункери)]]

Оскільки в період з 1915 по 1917 роки бойові дії відбувались у високогірних прикордонних районах, то руйнування від них були мінімальними. Наприклад у [[Доломітові Альпи|Доломітових Альпах]], де проходили запеклі бої, італійці та австрійці створили мережу обхідних тунелів і окопів, лабіринти яких збереглись донині<ref>{{cite web|url=http://www.dolomiti.org/dengl/sd/index.html|title=Dolomites, History|publisher=dolomiti.org|accessdate=2011-04-09|language=англійською|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HZ0Q86BG?url=http://www.dolomiti.org/|archivedate=2013-06-22|deadurl=no}}</ref>. В ході австро-німецького наступу 1917 року багато територій півночі Італії постраждали від воєнних дій. У підсумку частина репараційних виплат Німеччини й Австрії припадали на долю Італії.

Більшість населення Італії була розчарована підсумками війни. У повоєнні роки в країні відбулись масові заворушення та страйки, економіка країни перебувала у тяжкому стані, оскільки 64&nbsp;% усієї італійської промисловості працювало на потреби армії<ref name="СВ в цифрах55">Світова війна у цифрах, стор. 55</ref>. До численних безробітних додалося близько двох мільйонів демобілізованих з армії солдат. Було відзначено факти захоплення робітниками заводів, селянами&nbsp;— земель. Ці умови сприяли приходу до влади фашистської партії на чолі з Беніто Муссоліні.

== Війна в культурі ==
У мистецтві найбільшої відомості Італійський фронт набув завдяки [[Література США|американському письменнику]] [[Ернест Хемінгуей|Ернесту Хемінгуею]]. Молодий Хемінгуей зумів потрапити на фронт в Італії водієм-добровольцем [[Червоний Хрест|Червоного Хреста]]. Однак невдовзі Ернест домігся переводу на лінію фронту, де доставляв продовольство в окопи італійських солдат. Пізніше, рятуючи пораненого італійського солдата, Хемінгуей потрапив під обстріл й був тяжко поранений. Спогади письменника про війну на Італійському фронті ляжуть у основу його відомого роману [[Прощавай, зброє!|«Прощавай, зброя!»]]<ref name="Хемінгуей Е">Хемінгуей Е. Зібрання творів</ref>. Сам письменник пізніше зазначить:

{{Цитата|Я був великим дурнем, коли вирушив на ту війну. Я думав, що ми спортивна команда, а австрійці — інша команда, що бере участь у змаганні.}}

За мотивами [[Пацифізм|пацифістського]] роману про італійську кампанію «Прощавай, зброє!» [[1932]] року було знято [[Прощавай, зброє! (фільм, 1932)|фільм]] з однойменною назвою режисера [[Френк Борзаж|Френка Борзажа]]. Фільм мав чотири номінації на [[Оскар (премія)|«Оскар»]]<ref>[http://www.imdb.com/title/tt0022879/ IMDb&nbsp;— A Farewell to Arms (1932)]</ref>. [[1957]] року режисер [[Чарльз Відор]] також зняв картину під назвою [[Прощавай, зброє! (фільм, 1957)|«Прощавай, зброє!»]]<ref>[http://www.imdb.com/title/tt0050379/ IMDb&nbsp;— A Farewell to Arms (1957)]</ref>. [[1996]] року режисер [[Річард Аттенборо]] створив фільм [[У коханні та війні (фільм)|«У коханні та війні»]], в якому також розповідається про першу світову війну на Італійському фронті<ref>[http://www.imdb.com/title/tt0116621/ IMDb&nbsp;— In Love and War (1996)]</ref>.

== Примітки ==
{{Примітки|2}}

== Література ==
* [[Ліддел Гарт]]: History of the WW1;
* Шацилло В. К.:ПСВ;
* Всемирная история: в 24-х тт. Т. 19. Первая мировая война/Бадан А. Н., Войнич И. Е., Волчек Н. М. и др. Мн.: Литература, 1997 {{ref-ru}};
* Мировые войны XX века: в 4 кн. Кн. 1: Первая мировая война: ист. очерк / Ин-т всеобщей исторії. М.: Наука, 2002 {{ref-ru}};
* Мировые войны XX века: в 4 кн. Кн. 2: Первая мировая война: док. и материалы / Ин-т всеобщей исторії. М.: Наука, 2002. {{ref-ru}}

== Посилання ==
{{commonscat-inline|Italian Front theatre of World War I|Італійський фронт Першої світової війни}}
* [https://web.archive.org/web/20090404051022/http://www.14-18.it/1418/ Documenti e vita dei soldati italiani nella Prima guerra mondiale]
* [http://www.worldwar1.com/itafront/dbsitaly.htm Італійський фронт Першої світової війни]
* [https://web.archive.org/web/20071027160636/http://www.potimiruvposocju.si/ Перша світова війна й Італія]
* [http://www.frontedolomitico.it/ Італійська армія]
* [http://www.hrono.info/sobyt/1900sob/1917kaporetto.html Битва при Капоретто]
* [http://www.hrono.info/sobyt/1900sob/1918vittorio.html Битва при Вітторіо-Венето]

{{Добра стаття}}

{{Перша світова війна}}
{{Портали|Перша світова війна|Історія|Італія}}

[[Категорія:Кампанії й театри воєнних дій Першої світової війни]]
[[Категорія:Битви Австро-Угорщини]]
[[Категорія:Битви Німеччини у Першій світовій війні]]
[[Категорія:Битви Великої Британії в Першій світовій війні]]
[[Категорія:Битви США]]
[[Категорія:Битви Франції в Першій світовій війні]]
[[Категорія:Битви Італії]]
[[Категорія:Битви в Італії]]
[[Категорія:Австро-Угорщина в Першій світовій війні]]
[[Категорія:Італія в Першій світовій війні]]
[[Категорія:Битви 1915]]
[[Категорія:Битви 1916]]
[[Категорія:Битви 1917]]
[[Категорія:Битви 1918]]