Перегляд вихідного коду сторінки Історія Фінляндії

На початку [[наша ера|нашої ери]] [[фіни|фінські]] племена, що прийшли зі сходу, розселилися у південних районах нинішньої [[Фінляндія|Фінляндії]], де змішалися з місцевим населенням. [[Саами|Саамські]] племена, нащадки більш ранніх фінно-угорських мігрантів, були відтіснені на північ. Предки сучасних фінів були [[язичництво|язичниками]], вели кочовий спосіб життя і займалися переважно [[полювання]]м та [[рибальство|рибалили]]. На південному заході жило плем'я [[суомі]], в центрі&nbsp;— плем'я [[хяме]], на сході&nbsp;— [[кар'яла]]. Згодом назва «суомі» була перенесена на всю країну.

== Середньовіччя ==
[[Фіни]] вступили в контакт зі [[шведи|шведськими]] племенами, що населяли східні райони [[Скандинавський півострів|Скандинавського півострова]], і здійснили ряд набігів на їхні землі. У відповідь на ці набіги шведи здійснили Перший хрестовий похід ([[1157]]) проти язичників-фінів. Він увінчався завоюванням південно-західної Фінляндії і поширенням там [[християнство|християнства]]. Під час Другого хрестового походу ([[1249]]-[[1250]]) були підкорені центральні райони південної Фінляндії, а під час Третього походу ([[1293]]-[[1300]]) влада шведів поширилася на східні райони. На завойованих землях були споруджені фортеці. Таким чином, шведська держава проникла до східної частини Балтійського регіону, однак на ці ж землі претендувала Новгородська Республіка, яка шукала морський вихід до Європи. У [[1323]] Орехівський мир визначив границю [[Швеція|Швеції]].
 
[[Фінляндія]] отримала деякі вигоди від об'єднання зі [[Швеція|Швецією]]. Прийняття нової релігії супроводжувалося поширенням європейських звичаїв і культури. Змішані шлюби між фінами і шведами розширили представництво фінів в органах місцевого управління. Панування династії Ваза в Швеції призвело до встановлення суворішого й ефективного правління в Фінляндії. З [[1527]] у Фінляндії проходила церковна [[Реформація]]. Поширення [[лютеранство|лютеранства]] супроводжувалося активною просвітницькою діяльністю. До цього ж часу відноситься становлення фінської літературної мови. З [[1548]] фінською стали проводитися церковні служби.

[[Файл:Grand duchy of finland 1662.jpg|thumb|300px|Карта Великого Князівства Фінляндії (1662)]]
У [[17 століття|XVII&nbsp;ст.]] [[Шведська імперія]] дещо вдосконалила адміністративну систему Фінляндії. Шведський генерал-губернатор [[Пер Бразі]] ввів апеляційний суд і заснував університет у [[Турку]], а також надав права самостійності містам. Представники Фінляндії були допущені до шведського риксдагу. Хоча ці реформи насамперед торкнулися інтересів шведської знаті, що жила в Фінляндії, місцеві селяни також мали від них деяку вигоду.

У країні порівняно рано почався розвиток ремесел і товарно-грошових відносин. Селяни нарівні з сільським господарством займалися ковальською справою, ткацтвом, смолокурінням, розпилюванням лісу. Почався видобуток корисних копалин, поміщики засновували невеликі металургійні заводи, які працювали на деревному вугіллі. Частина продукції поміщицьких і державних підприємств і виробів селянського і цехового ремесла ([[смола]], [[папір]]) йшла на експорт. Замість цього імпортувалися [[хліб]], [[кухонна сіль|сіль]] і деякі інші товари.

== Новий час ==
Під час [[Велика Північна війна|Північної війни]] ([[1700]]-[[1721]]) [[Фінляндія]] перетворилася на арену бойових дій між [[Шведська імперія|Шведською імперією]] і [[Московське царство|Московським царством]] за панування на [[Балтійське море|Балтиці]]. Війна супроводжувалася голодом та епідеміями, від яких загинула майже половина населення країни. У [[1721]] році на території Фінляндії залишилося всього 250 тис. осіб. Після перемоги в Північній війні Московське царство при [[Петро I Романов|Петрі I]] повернула за [[Ништадтський мир|Ніштадтським мирним договором]] (1721) південний захід [[Карелія|Карелії]] з узбережжям [[Фінська затока|Фінської затоки]].

Прагнучи захопити у Російської імперії землі, завойовані Петром I, Швеція оголосила їй в [[1741]]&nbsp;р. війну, але вже через рік вся Фінляндія опинилася в руках росіян. За [[Абоський мирний трактат|Абоським мирним договором]] 1743&nbsp;р. до Російської імперії відійшла південно-східна частина Фінляндії, територія до р. [[Кюмійокі]] з укріпленими містами Вільманстранд (нині [[Лаппеенранта]]) і Фрідріхсгамн ([[Гаміна]]).

На долю Фінляндії вплинуло також вороже ставлення Швеції до Наполеона. На зустрічі в Тільзіті (1807) [[Олександр І (російський імператор)|Олександр I]] і [[Наполеон I Бонапарт|Наполеон]] домовилися, що якщо [[Швеція]] не приєднається до Континентальної блокади, Російська імперія оголосить їй війну. Коли шведський король [[Густав IV Адольф]] відкинув цю вимогу, російські війська вторглися до південної Фінляндії в [[1808]]&nbsp;р. і почали просуватися на північ. Спочатку їм таланило, але потім шведи зібралися в силі і припинили наступи противника. Взяття росіянами фортеці Свеаборг, яку називали «шведським Гібралтаром на Півночі», завдало серйозного удару Швеції. Восени 1808&nbsp;р. шведи були витіснені з всієї території Фінляндії, російські війська здійснили рейди на [[Аландські острови]] і навіть на територію самої Швеції. У березні 1809&nbsp;р. король Густав IV Адольф був скинутий. Війна закінчилася повною поразкою Швеції, і за [[Фрідріхсгамський мирний договір|Фрідріхсгамським мирним договором]] [[1809]] року до Російської імперії відійшли вся Фінляндія і [[Аландські острови]].

=== У складі Російської імперії (1809—1917) ===
{{main|Фінляндське генерал-губернаторство}}
[[1809]]&nbsp;— було утворене Велике князівство Фінляндське зі своїм сеймом і створена особлива комісія у фінляндських справах (пізніше перейменована на комітет у фінляндських справах). У [[1812]]&nbsp;р. столицею князівства був оголошений Гельсингфорс ([[Гельсінкі]]).

Велике князівство Фінляндське користувалося значними пільгами і привілеями. Вона мала свою поштову службу і органи правосуддя. Лютеранська церква отримала статус державної. Фіни були звільнені від проходження обов'язкової служби в російській армії. Добробут населення зростав, а його чисельність збільшилася з 1&nbsp;млн людей в 1815 до 1,75&nbsp;млн в [[1870]] році.

Права Великого князівства Фінляндського як автономії систематично порушувалися імператорським урядом. У період з [[1809]] по [[1863]]&nbsp;рр. Фінляндський сейм взагалі не збирався, і управління країною здійснювалося сенатом при генерал-губернаторі. Перше засідання сейму для розробки конституції було скликане в 1863&nbsp;р. з ініціативи Олександра II. З 1869&nbsp;р. сейм став скликатися регулярно, оновлення його складу проводилося раз на п'ять років, а з 1882&nbsp;— раз на три роки. З 1878&nbsp;р. фінів почали закликати в армію для проходження служби в самому Великому князівстві Фінляндському.

Під час правління [[Микола II (російський імператор)|Миколи II]] була вироблена нова політика, спрямована на русифікацію Великого князівства Фінляндського. Спочатку була зроблена спроба примусити фінів пройти військову службу в російській армії. Коли сенат, який раніше йшов на поступки, відкинув цю вимогу, Фінляндський генерал-губернатор і командувач військ Фінляндського військового округу, генерал [[Бобріков Микола Іванович|Микола Бобриков]] запровадив [[військово-польовий суд|військово-польові суди]]. У відповідь на це 16 червня 1904 фінський [[патріотизм|патріот]] Ейген Шауман ({{lang-fi|Eugen Valdemar Schauman}}) застрелив Бобрикова, і в країні почалися хвилювання. Російська революція [[1905]] збіглася з підйомом національно-визвольного руху фінів, і все Велике князівство Фінляндське приєдналося до загального страйку в Російській імперії. Політичні партії, особливо соціал-демократи, взяли участь у цьому русі і висунули свою програму реформ. Микола II був змушений скасувати укази, що обмежували фінляндську автономію. 1906 року був ухвалений новий демократичний виборчий закон, що надавав право голосу жінкам. Після придушення революції в 1907&nbsp;р. імператор ще раз спробував закріпити колишню політику шляхом введення військового правління, але воно було зметене революцією [[1917]] року.

== [[20 століття|XX сторіччя]] ==
На початку [[20 століття|XX&nbsp;ст.]] у Великому князівстві Фінляндському переважно розвивалася деревообробна і целюлозно-паперова промисловість, яка орієнтувалася на західноєвропейський ринок. Провідною галуззю сільського господарства стало тваринництво, продукція якого також в основному вивозилася в Західну Європу. Торгівля Великого князівства Фінляндського з Росією скорочувалася. Під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] через блокаду і майже повне припинення зовнішніх морських зв'язків були згорнуті як головні експортні галузі, так і галузі внутрішнього ринку, що працювали на привізній сировині.

=== Перші роки незалежності (1917—1939) ===
Після [[Лютнева революція 1917|Лютневої революції в Росії]] у березні 1917&nbsp;р. були відновлені привілеї Великого князівства Фінляндського, втрачені після революції [[1905]]&nbsp;р. Був призначений новий генерал-губернатор і скликаний сейм. Однак закон про відновлення автономних прав Великого князівства Фінляндського, ухвалений сеймом [[18 липня]] [[1917]] року, був відхилений [[Тимчасовий Уряд|Тимчасовим урядом]], сейм розпущений, а його будівлю зайняли російські війська. Після повалення Тимчасового уряду Велике князівство Фінляндське проголосило свою [[День незалежності Фінляндії|незалежність]] [[6 грудня]] [[1917]].

[[Файл:G mannerheim 1918-2.jpg‎|thumb|right|[[Маннергейм Карл Ґустав|Карл Ґустав Маннергейм]], [[1918]]]]
Радикально налаштовані соціал-демократи разом з іншими лівими силами організували загони Червоної гвардії і в січні [[1918]]&nbsp;р. проголосили Фінляндію [[Фінська Соціалістична Робітнича Республіка|соціалістичною робітничою республікою]]. Уряд Фінляндії втік на північ, де лідер консервативної партії барон [[Маннергейм Карл Ґустав|Карл Густав Маннергейм]] сформував загони білої гвардії (шуцкор), щоб перешкодити поширенню революційного руху. Розгорілася громадянська війна між білими і червоними, яким допомагали російські війська, що ще залишалися в країні. Німецька імперія направила дивізію, щоб допомогти білим встановити прогерманський режим. Червоні виявилися не в змозі протистояти добре озброєним кайзерівським військам, які незабаром захопили [[Тампере]] і [[Гельсінкі]]. Останній оплот червоних [[Виборг]] упав у квітні 1918&nbsp;р. Було скликано сейм для формування уряду, і [[Свінгувуд Пер Евінд|Пер Евінд Свінгувуд]] був призначений виконуючим обов'язки глави держави.

Розорення господарства країни і блокада з боку [[Антанта|Антанти]] зробили життя в країні нестерпним, а багато політичних партій втратили довіру народу. Через деякий час партії відродилися під іншими назвами, і в роботі сейму, скликаного в квітні 1919&nbsp;р., брали участь 80 поміркованих соціал-демократів, також старофіни і представники прогресивної і аграрної партій. Була прийнята нова конституція країни. Президентом обрали [[Каарло Юго Столберґ]].

Суперечливі питання з Росією були улагоджені завдяки мирному договору, укладеному в [[Тарту]] в жовтні 1920&nbsp;р. У тому ж році Фінляндія була прийнята до Ліги націй. Конфлікт зі Швецією через Аландські острови був вирішений при посередництві Ліги націй в 1921&nbsp;р.: архіпелаг відійшов до Фінляндії, але був демілітаризований.

Мовне питання в країні було зняте шляхом визнання обох мов&nbsp;— фінської і шведської&nbsp;— державними. Почала втілюватися в життя земельна програма, вироблена соціал-демократами. У жовтні 1927&nbsp;р. був ухвалений закон про викуп земель і виплату компенсацій землевласникам. Фінляндія вступила до Скандинавського кооперативного союзу.

1932&nbsp;— підписаний договір про ненапад з СРСР.

=== Друга світова війна (1939—1945) ===

До початку [[Друга світова війна|Другої світової війни]] Фінляндія дотримувалася нейтралітету. Відносини з [[СРСР]] поступово погіршувалися, особливо після укладення [[пакт Молотова — Ріббентропа|пакту Молотова&nbsp;— Ріббентропа]] про включення Фінляндії, країн Балтії і східних районів Польщі до радянської сфери впливу. Переговори з СРСР про укладення нових військових і торгових угод були припинені, і Сталін зажадав передачі ряду земель у Карелії і військової бази на п-ові Ханко. Фінляндія виступила з проханням до шведського уряду про укріплення Аландських островів.

30 листопада [[1939]] року радянські війська вдерлися до Фінляндії. [[Радянсько-фінська війна]], що увійшла в історію під назвою «зимової», по суті, була нерівною, хоча Червона Армія на початку війни воювала неефективно і зазнала набагато більших втрат, ніж Фінляндія. Знаменита фінська оборонна лінія Маннергейма деякий час стримувала наступи Червоної Армії, але в січні 1940&nbsp;р. її було прорвано. Цьому сприяло швидке переосмислення керівництвом РСЧА особливостей ведення бойових дій при прориві довгочасових оборонних споруд в умовах надзвичайно суворої зими, колосальна міць радянської артилерії та не в останню чергу величезні людські ресурси СРСР. Фінський народ проявив нечуваний героїзм та здатність до самопожертви. Надія фінів на допомогу Великої Британії і Франції виявилася марною, і 12 березня 1940&nbsp;р. в [[Москва|Москві]] був підписаний мирний договір. Фінляндія поступилася СРСР п-овом Рибальським на півночі, частиною [[Карелія|Карелії]] з [[Виборг]]ом, північним Приладожжям, а півострів Ханко був переданий більшовикам в оренду терміном на 30 років. При цьому Фінляндія, на відміну від інших жертв радянської агресії, залишилась суверенною державою, що дало змогу фінському народу з честю вийти з Другої світової війни.

Незважаючи на оголошення 22 червня 1941&nbsp;р. Третім Рейхом війни Радянському Союзу, Фінляндія дотримувалася умов мирного договору і не втручалася у збройний конфлікт, а також відмовлялася надавати дозвіл розміщеним на її території німецьким військам на ведення бойових дій з її території. Лише після розпочатих з 25 червня 1941 [[Бомбардування Гельсінкі|масованих бомбувань радянською авіацією фінської території]] фінський уряд оголосив війну СРСР. Німецький уряд обіцяв повернути всі території, втрачені за Московським договором. У грудні 1941 після неодноразових протестів і нот британський уряд оголосив війну Фінляндії. Наступного року [[США]] зажадали, щоб уряд Фінляндії уклав мир. Однак від цього кроку стримувала надія, яка ще жевріла, на перемогу Третього Рейху. Фінський уряд постійно підкреслював, що має за мету лише повернення втрачених в результаті Зимової війни територій. 1943 наступником президента Рісто Рюті став [[Маннергейм]], який почав шукати шляхи виходу з війни.

У вересні [[1944]] Фінляндія підписала угоду про перемир'я з [[Велика Британія|Великою Британією]] і [[СРСР]] і зобов'язалася сприяти виходу з країни німецьких військових з'єднань. Контроль за виконанням умов перемир'я здійснювала [[союзна контрольна комісія|контрольна комісія союзників]].

=== Після 1945 ===
''Див. також: [[Фінляндизація]]''

У лютому 1947 між Фінляндією і [[СРСР]] підписано договір, згідно з яким СРСР окупував район [[Петсамо (регіон)|Петсамо]], Фінляндія обмінювала півострів [[Ханко]], що орендувався, на район Порккала-Удд (повернутий Фінляндії 1956) і виплачувала репарації розміром 300&nbsp;млн доларів. 1948&nbsp;— підписаний договір про дружбу з СРСР.

Військове страхове агентство за короткий строк налагодило оперативний контроль за роботою промисловості, щоб суворо дотримуватися термінів репараційних поставок в СРСР. У разі затримки за кожний місяць з Фінляндії стягувався штраф у розмірі 5&nbsp;% вартості товарів (понад 200 назв). На вимогу СРСР були встановлені такі квоти на машини, верстати і готові вироби: третину становили лісопродукти, третину&nbsp;— транспорт, верстати і машини і третину&nbsp;— судна і кабель. В СРСР прямувало обладнання для целюлозно-паперових підприємств, нові судна, локомотиви, вантажні автомобілі, підіймальні крани.

Незважаючи на необхідність виплати репарацій, життя в країні поступово налагоджувалося. Уряд надав допомогу (землею і субсидіями) 450 тис. переселенців з районів, переданих СРСР.

Відразу після війни на політичній арені проявив себе ДСНФ, в якому переважали комуністи. Він був частиною урядової коаліції, але в 1948&nbsp;р. зазнав значної поразки, головним чином через невдоволення виборців приходом комуністів до влади в [[Чехословаччина|Чехословаччині]]. На виборах 1951 і 1954&nbsp;рр. ДСНФ знову здобув значну підтримку (частково це була реакція на економічну політику уряду), але колишнього впливу йому досягнути не вдалося. На президентських виборах 1956&nbsp;р. переміг лідер Аграрного союзу Урхо Кекконен, який до 1981&nbsp;р. підтримував політику дружніх відносин з СРСР.

У 1950-х роках підвищився рівень безробіття; скасування державних дотацій на продовольчі товари спричинило підвищення цін. У 1955&nbsp;р. уряд не зміг підтримати угоду про заробітну платню, що викликало в 1956&nbsp;р. загальний страйк, який переріс у масові демонстрації і спалахи насильства. Дві партії&nbsp;— СДПФ і Аграрний союз, які перебували при владі,&nbsp;— не змогли домовитися про підтримку цін на сільськогосподарську продукцію. З 1959&nbsp;р. аграрії очолювали ряд нестабільних урядів меншини.

Вибори 1966&nbsp;р. призвели до різкого повороту в політиці Фінляндії. СДПФ і ДСНФ отримали абсолютну більшість місць у парламенті. Разом з партією центру ПФЦ (в минулому Аграрний союз) вони утворили сильну коаліцію, яка ввела суворий контроль заробітної плати і цін, щоб приборкувати зростання інфляції і балансувати дефіцит зовнішньої торгівлі. Однак у 1971&nbsp;р. ДСНФ вийшов з коаліції, і уряд пішов у відставку.

[[1975]]&nbsp;р.&nbsp;— у [[Гельсінкі]] пройшла Нарада глав 35-ти держав по безпеці і співробітництву в Європі.

На початку 1970-х років у Фінляндії стався підйом економіки завдяки торговим угодам, укладеним в 1973&nbsp;р. з [[ЄЕС]] і СЄВ. Однак в середині 1970-х років підвищення цін на нафту зумовило спад виробництва і зростання безробіття. У 1975—1977&nbsp;рр. блок з п'яти партій під керівництвом Мартті Міеттунена (ПФЦ) прийшов на зміну десятирічному правлінню соціал-демократів, якими керував Кальові Сорса. З 1979 по 1982&nbsp;рр. коаліцію з чотирьох партій (центру і лівих) очолював Мауно Койвісто. У 1982&nbsp;р. президент Урго Кекконен пішов у відставку, і на його місце був обраний [[Мауно Койвісто]]. На чолі уряду знову став Сорса. Незабаром зі складу кабінету вийшли представники ДСНФ, а інші три партії, здобувши більшість голосів, знову сформували уряд у 1983 році.

Безпрецедентний підйом економіки Фінляндії в середині&nbsp;— кінці 1980-х років обумовив її переорієнтацію на країни Заходу. Вперше за післявоєнний період партії несоціалістичної орієнтації завоювали більшість місць на виборах 1987&nbsp;р., і [[Гаррі Голкері]] з консервативної НКП сформував коаліцію з представників чотирьох партій, до яких приєдналися і соціал-демократи. Були знижені податки на фізичних осіб і компанії, і Фінляндія відкрила свої ринки для іноземних інвестицій. Лібералізація сприяла досягненню майже повної зайнятості і викликала бум у будівництві.

Після об'єднання [[Німеччина|Німеччини]] і розпаду [[СРСР]] уряд Фінляндії почав проводити політику зближення з Західною Європою, чому в минулому перешкоджали угоди, укладені з СРСР. 1991 торгівля з СРСР скоротилася на 2/3, однак при цьому виробництво в самій Фінляндії скоротилося більше ніж на 6&nbsp;%. Галузі, що мали гарантований збут в СРСР, не змогли зміцнити своє положення в економіці Заходу, де відбувалося скорочення виробництва. Договір з Росією, укладений на 10-річний термін 1992, гарантує стабільність кордонів між країнами. Обидві вони приступили до здійснення спільних проектів по боротьбі із забрудненням довкілля радіоактивними відходами.

У березні [[1991]]&nbsp;р. 72&nbsp;% виборців віддали свої голоси ПФЦ та іншим несоціалістичним партіям, які опинилися в явній більшості. Прем'єр-міністром країни став 36-річний [[Еско Аго]]. З 1985 [[Фінляндія]] була повноправним членом Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), а 1992 звернулася з проханням про прийняття до ЄС. Фінляндія стала членом [[ЄС]] 1 січня [[1995]] року.

== Див. також ==
* [[Радянсько-фінська війна]]
* [[Епоха Свободи]]

== Література ==
* ''Б.&nbsp;М.&nbsp;Гончар''. Декрет про державну незалежність Фінляндії // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т. /Редкол.:Л.&nbsp;В.&nbsp;Губерський (голова) та ін.&nbsp;— К: Знання України, 2004&nbsp;— Т.1&nbsp;— 760с. ISBN 966-316-039-X
* {{Cite book|title=Suomen historia|last=Haapala|first=Pertti|year=2007|publisher=Karttakeskus|location=Helsinki|pages=|language={{ref-fi}}|isbn=978-951-593-029-3}}
{{commonscat|History of Finland}}

{{Refimprove|date=Червень 2019}}
{{Фінляндія в темах}}
{{Історія країн Європи}}

[[Категорія:Історія Фінляндії]]