Відкрити головне меню

Інтерференційний експеримент Юнга

Версія від 07:30, 21 листопада 2012, створена 46.211.183.214 (обговорення) (Створена сторінка: '''Інтерференційний експеримент Юнга''' ('''Young's interference experiment''') також названий '''Інтерферо...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Інтерференційний експеримент Юнга (Young's interference experiment) також названий Інтерферометер на подвійних щілинахоптичний прилад, запропонований в 1802 році Томасом Юнгом[1]}} для спостереження явища інтерференції когерентних світлових хвиль. Цей експеримент зіграв головну роль в прийнятті хвильової теорії світла[2] На думку самого Юнга, цей експеримент був найвищим досягненням його життя.

Малюнок Томаса Юнга для інтерференції від двох щілин, який спостерігався на поверхні води. [3]

Даний прилад складається з двох вузьких щілин S1 та S2, які виконують роль двох когерентних джерел світла. Справа в тому, що через них проникають два когерентні промені світла від основного джерела світла S. Відстань між щілинами рівна . Віссю інтерференційної схеми Юнга є лінія, проведена від основного джерела світла через середину відстані між щілинами. База інтерферометра – це відстань від площини щілин до площини інтерференційного поля (екрану). На екрані виникає інтерференційна картина у вигляді паралельних до щілини еквідистантних світлих та темних смуг. По ширині інтерференційної смуги можна визначити довжину хвилі світла.


Дивись також

Примітки

  1. Thomas Young (1807). A course of lectures on natural philosophy and the mechanical arts, Volume 1. Johnson (original from Princeton University). Процитовано 2011-10-23. 
  2. OS Heavens & RW Ditchburn, Insight into Optics, 1991, John Wiley & sons, Chichester.
  3. Rothman, Tony (2003). Everything's Relative and Other Fables in Science and Technology. New Jersey: Wiley. ISBN 0-471-20257-6. 

Література

  • Ландсберг Г. С. Оптика. — М. : Физматлит, 2010. — 848 с.
  • Сивухин Д. В. Оптика // Общий курс физики. — М. : Физматлит, 2006. — Т. 4. — 792 с.