Перегляд вихідного коду сторінки Іван Ґонта

{{Картка:Лідер
| ім'я = Іван Ґонта
| зображення = Іван-Гонта.jpg
| розмір_зображення = 180px
| підпис_під_зображенням = Іван Ґонта, ймовірний портрет 
| початок_терміну = ?
| кінець_терміну = 1768
| попередник = 
| наступник = 
| дата_народження = 1740
| місце_народження = с. [[Розсішки]], нині [[Христинівський район]]
| дата_смерті = 1768
| місце_смерті =  [[Серби (село)|Серби]], нині [[Гонтівка]], [[Чернівецький район]]
| громадянство = 
| національність = 
| виборчий_округ =
| дружина = 
| професія =
| релігія = [[православ'я|православний]]
| партія = 
| посада = [[сотник]]
| посада2 = Підполковник Коліївщини
| початок_терміну2 = Червень 1768
| кінець_терміну2= 26 червня 1768
| попередник2 =
| наступник2 = [[Іван Бондаренко (гайдамацький ватаг)|Іван Бондаренко]]
| президент2=
}}
{{othernames|Ґонта}}
'''Іва́н Ґо́нта''' {{lang-pl|Iwan Gonta}}; [[1740]],<ref>Хто є хто в українській історії.&nbsp;— С. 261.&nbsp;— ISBN 978-966-14-1182-0.</ref> с. [[Розсішки]], нині [[Христинівський район]]&nbsp;— [[1768]], с. [[Гонтівка|Серби]], нині [[Гонтівка]], [[Чернівецький район]])&nbsp;— [[сотник]] надвірної міліції магната [[Францішек Салезій Потоцький|Францішека Салезія Потоцького]], керівник [[українці|українського]] [[гайдамаки|гайдамацького]] руху, один з очільників [[Коліївщина|Коліївщини]]&nbsp;— повстання проти релігійного, національного та соціального гніту, що вибухнуло [[1768]]-го року на землях [[Правобережна Україна|Правобережної України]], що входила в ті часи до складу [[Річ Посполита|Речі Посполитої]].

[[Файл:Уманський сотник Гонта.jpg|thumb|200px|Уманський сотник Ґонта. Художник [[Васильківський Сергій Іванович]].]]

== Хроніка життя та діяльності ==
Іван Ґонта народився в [[Розсішки|Розсішках]]<ref>{{Cite web |url=http://ukrhistory.com.ua/pidruchnyky/novyj_dovidnyk_z_istorii_ukrainy/p91.html |title=Новий довідник історії України |accessdate=13 травня 2013 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160304140934/http://ukrhistory.com.ua/pidruchnyky/novyj_dovidnyk_z_istorii_ukrainy/p91.html |archivedate=4 березня 2016 |deadurl=yes }}</ref> (нині [[Христинівський район|Христинівського району]] [[Черкаська область|Черкаської області]], [[Україна]]) у родині селянина.

Здобув гарну освіту, добре розмовляв і писав [[польська мова|польською мовою]]. Про його освіченість [[Вероніка Кребс]]&nbsp;— дочка уманського управителя Р. Младановича&nbsp;— згадувала:
{{Цитата|Він не лише розмовляв, а й чудово писав по-польськи, а виховання його було таке, що й тепер його можна було вважати шляхтичем.|3=|4=}}

Зі спогадів Вероніки Кребс, на початку 1760-х років управитель маєтків [[Київський воєвода|київського воєводи]] [[Францішек Салезій Потоцький|Францішека Салезія Потоцького]] Рафал Младанович домігся зарахування здібного юнака до уманської козацької міліції, сформованої з місцевих селян. Згодом Ґонта став старшим сотником. Він звернув на себе увагу Потоцького, ставши його довіреною особою, одержав у володіння 2 села&nbsp;— Розсішки й [[Орадівка|Орадівку]], що давали річний прибуток 20 000 [[Злотий|злотих]]. Ф.&nbsp;С.&nbsp;Потоцький звільнив сотню Ґонти з-під командування полковників (мав 2 полки надвірних козаків), підпорядкувавши її безпосередньо губернаторові. Крім того, він обіцяв випросити в короля грамоту на шляхетство для Ґонти. 1760-го року на власні кошти він збудував церкву святої Параскеви у рідному селі. Разом із дружиною робив значні пожертвування на храм, за що обоє удостоїлися честі бути намальованими в цій церкві (зображення збереглися донині), з чого можна судити, що вони були досить заможною родиною і посідали певне місце в суспільстві.

Незважаючи на привілейоване становище, Ґонта залишився вірним своєму народові і його православній вірі.
 
Згідно думок [[Журавльов Денис Володимирович|Дениса Журавльова]], котрі він виклав у книзі ''«Хто є хто в українській історії»'', перебіг подій відбувався таким чином: у [[Лютий|лютому]] [[1768]]-го року в [[Річ Посполита|Речі Посполитій]] була створена опозиційна щодо короля [[Станіслав Август Понятовський|Станіслава ІІ Понятовського]] [[Барська конфедерація]]. Конфедерати, зайнявши частину Правобережжя, почали чинити реквізиції у місцевих землевласників, а також насильство над населенням. Ф.&nbsp;С.&nbsp;Потоцький, боячись, що його володіння зруйнують конфедерати, обіцяв відправити їм загін на допомогу. Водночас воєвода домовився з російським київським генерал-губернатором [[Федір Воєйков|Федором Воєйковим]] про співпрацю проти конфедератів. Потоцький дав Ґонті інструкції щодо поведінки козаків, але один з листів, в якому розкривалися їхні плани проти конфедератів, було перехоплено. Обурені уманські шляхтичі запропонували сотнику піти з міліції. Останній відмовився. Становище Івана Ґонти на час появи коліїв під Уманню було непросте, як і становище козацьких підрозділів&nbsp;— невизначеність їхнього правового становища в розладнаній Речі Посполитій їх не задовольняла.

Події травня 1768-го року нагадували початок Хмельниччини: проти селян-коліїв було вислано козацьку міліцію на чолі з полковниками і сотником Ґонтою, якого Младанович, схоже, вважав харизматичним ватажком, спроможним подолати бунт зброєю чи словом. Після виступу міліції з міста Рафала Младановича повідомили про об'єднання Ґонти і Залізняка у [[Звенигородка|Звенигородці]]. Причина такого кроку Ґонти точно не відома. Можливо, на переговорах із Залізняком сотник упевнився в можливості реалізації амбітного проекту відновлення козацтва на Правобережжі. Проте деякі кроки сотника змушують думати, що і тут не все було так просто&nbsp;— наприклад, він дав змогу втекти полковникам, що офіційно керували загоном, а після першої невдалої спроби гайдамаків узяти Умань [[20 червня]] саме він вів переговори про капітуляцію з Младановичем. Схоже, саме через спробу кількох шляхтичів убити «зрадника Ґонту» біля міської брами було зірвано переговори і почалася жахлива [[Взяття Умані (1768)|Уманська різанина]], жертвами якої стали, за різними даними, від 2000 до 20000 [[поляки|поляків]], [[євреї]]в, [[українці]]в. Польські мемуаристи стверджують, що Ґонта намагався хитрістю врятувати якомога більше міщан (серед них були і молодші діти загиблого Младановича), проте вгамувати розлючену масу селян він не зміг. До того ж, для більшості повсталих він залишався людиною чужою. Навіть на далекому від об'єктивності суді над Ґонтою не називалися факти вбивств, які особисто чинив сотник.<ref>{{cite book |last=Журавльов Д. В. |first= |title=Хто є хто в українській історії|year=2011 |pages=409 }}</ref>

В Умані повстанська Рада оголосила Ґонту уманським полковником і князем. Слабке польське військо було нездатне придушити визвольний рух, який швидко поширювався в [[Київське воєводство|Київському]] та [[Брацлавське воєводство|Брацлавському]] воєводствах. У кінці червня масштаби українського повстання почали турбувати російський уряд, який до того часу використовував гайдамаків для боротьби проти шляхетської Барської конфедерації. Очевидно, свою роль зіграла також спроба [[Максим Залізняк|Залізняка]] після взяття Умані відновити козацьку державу.
[[Файл:Ждаха Иван Гонта.jpg|200px|thumb|Іван Ґонта в альбомі [[Ждаха Амвросій Андрійович|Амвросія Ждахи]]]]
Російське військове командування надало полякам військову допомогу в боротьбі з [[гайдамаки|гайдамаками]].

27 червня 1768-го року російський загін оточив [[Умань]], де на той час перебували Ґонта та [[Максим Залізняк]]. Вважаючи росіян своїми союзниками у боротьбі проти поляків, близько 900 озброєних гайдамаків разом зі своїми ватажками не чинили опору і були підступно захоплені до полону військом генерала Кречетнікова. Повстання було жорстоко придушене. Полковник Гур'єв наказав покарати Ґонту батогами. За кілька днів більше 840 гайдамаків разом із Ґонтою&nbsp;— як піддані Речі Посполитої&nbsp;— були передані [[Корона Королівства Польського|коронному]] командуванню (галицькому старості [[Францішек Ксаверій Браницький|Францішеку Ксаверію Браницькому]]). Їх стратили у селі [[Кодня|Кодні]] поблизу [[Житомир]]а та в селі [[Гонтівка|Серби]] (нині село [[Гонтівка|Ґонтівка]] [[Чернівецький район|Чернівецького району]] [[Вінницька область|Вінницької області]]).

Полонених Залізняка й Ґонту після жорстокої екзекуції (кожному дісталося по 300 ударів) кинули до ями. Судив ватажків особливий інквізиційний трибунал у селі Серби поблизу [[Могилів-Подільський|Могилева-Подільського]], який після 10-денних знущань виніс присуд. Залізняка заслали на довічну каторгу до рудників Нерчинська. Ґонту засудили до страти. Страта мала тривати 2 тижні: упродовж 10-ти днів кат мав кліщами здирати з нього шкіру, на 11-й&nbsp;— відрубати ноги, на 12-й&nbsp;— руки, на 13-й&nbsp;— вирвати серце, на 14-й день&nbsp;— відтяти голову.

Шляхтич Дуклан-Охотський залишив свідчення про виняткову мужність ватажка повстання:
{{Цитата|Ґонта вийшов на страту з лицем спокійним і веселим, наче направлявся до кума на іменини. Кат здер з нього смугу шкіри, кров чвиркнула, проте обличчя гайдамаки не здригнулося; здер нову пасмугу шкіри, і тоді Ґонта сказав: «От, казали, що буде боляче, насправді ні крихти не болить!}}
[[Файл:Гонта та Залізняк. Умань.PNG|thumb|250px|Пам'ятник Залізняку і Ґонті.]]
Бачачи, що безприкладна мужність Ґонти справляє на присутніх протилежний ефект, генерал Браницький, присланий на допомогу російським військам, наказав уже на третій день відтяти йому голову і вирок виконувати на трупові.

Страта Ґонти відбулася у першій половині липня 1768-го року, але не пізніше 13-го. Сучасники розповідали, що і через багато років можна було ще бачити прибиту до шибениці голову керівника [[Гайдамаки|гайдамаків]], на якій вітер ворушив волосся.

Дружину і чотирьох дочок Ґонти доставили з Розсішок до [[Умань|Умані]], де кілька разів прилюдно відшмагали різками і відправили у заслання. Єдиного сина Ґонти гайдамацький сотник П. Уласенко зумів вивезти до [[Молдовське князівство|Молдови]]. За поширеною у Розсішках легендою, родичі Ґонти, щоб уникнути подальших переслідувань, змінили своє прізвище на Максименко, тому прізвище Ґонта нині в селі відсутнє.<ref>[https://archive.is/20130706175514/una-unso.in.ua/?p=12699 Іван Гонта: в Україну! Олекса Сопронюк]</ref>

== Іван Ґонта в літературі ==
[[Файл:Ukr-Stamp-Kazaki-2006.jpg|260px|thumb|Поштовий блок «Козацька Україна»: [[Іван Богун]], Іван Ґонта, [[Іван Підкова]], [[Іван Сірко]]]]
* Є одним з головних героїв твору [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]] [[Гайдамаки (поема)|«Гайдамаки»]];
* «Гонта» &nbsp;— повість [[Стецюк Яків Нестерович|Якова Стецюка]];
* «Великий благовіст»&nbsp;— трилогія Миколи Сиротюка.

== Вшанування пам'яті ==
* 1948 року на честь Івана Гонти перейменували на [[Гонтівка|Гонтівку]] село Серби [[Чернівецький район|Чернівецького району]] [[Вінницька область|Вінницької області]], де було страчено ватажка.
* В [[Умань|Умані]] 2015-го року було відкрито [[Пам'ятник Залізняку і Гонті (Умань)|пам'ятник Ґонті та Залізняку]].
* Персональні пам'ятники також присутні у с. Гонтівка, [[Христинівка|Христинівці]]<ref>{{Cite web |url=http://khrystynivka.com/news/vidkrittja_pamjatnika_ivanu_gonti/2009-10-25-122 |title=Відкриття пам'ятника Івану Гонті |accessdate=2017-02-06 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20170207031346/http://khrystynivka.com/news/vidkrittja_pamjatnika_ivanu_gonti/2009-10-25-122 |archivedate=2017-02-07 |deadurl=yes }}</ref>, Жаботині<ref>[http://pro-vincia.com.ua/novini/news_kultura/7377-kolovorot-pamyatnikv-u-zhabotin-na-kamyanschin-selyani-zamnili-krova-gontoyu-ta-zalili-ce-6-yaschikami-gorlki.html Коловорот пам'ятників: У Жаботині на Кам'янщині селяни замінили Кірова Гонтою]</ref>.
* Присвячено низку державних [[Поштова марка|поштових марок]] та листівок України.
* [[Вулиця Івана Гонти|Вулиці Івана Гонти]] існують у багатьох населених пунктах України, зокрема, в [[Вулиця Івана Гонти (Київ)|Києві]], [[Вулиця Гонти (Львів)|Львові]], [[Вулиця Івана Ґонти (Іллінці)|Іллінцях]].
* Провулки Івана Гонти&nbsp;— в Житомирі, Білій Церкві, Дрогобичі та інших населених пунктах.

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
* {{cite web|1=|title=Видатні історичні постаті України|url=http://ukrhistory.com.ua/istorychni_postati/zaliznyak&gonta.html|year=|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HaUyg5AZ?url=http://ukrhistory.com.ua/istorychni_postati/zaliznyak|archivedate=2013-06-23|accessdate=2019-02-18|deadurl=yes}}
* {{cite book |last=''Журавльов Д. В.'' |first= |title=Хто є хто в українській історії|year=2011 |pages=409 }}
* ''[[Ковалевська Ольга Олегівна|Ковалевська О. О]].'' Проблема іконографії І. Ґонти в контексті політик пам'яті та сучасних досліджень // /[[Український історичний журнал]].&nbsp;— 2016.&nbsp;— №&nbsp;5 (530) (верес.—жовт.).&nbsp;— С. 139—163.&nbsp;— ISSN 0130-5247.

== Література ==
* ''Смолій В. А.'' [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Gonta_I Гонта Іван] // {{ЕІУ|2|154}}

== Посилання ==
* [http://cyclop.com.ua/content/view/1021/58/1/16/#31014 Гонта] // {{Юридична енциклопедія|1}}
*[http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part2.pdf Ґонта Іван] // {{УМЕ2|сторінки=295}}
* [http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=88797264&cat_id=37841209 Урядовий портал: Лев Кудрявцев. Уманський сотник Іван Гонта]

{{DEFAULTSORT:Ґонта Іван}}
[[Категорія:Ватажки повстань]]
[[Категорія:Гайдамаки]]
[[Категорія:Персоналії:Христинівський район]]
[[Категорія:Коліївщина]]
[[Категорія:Уродженці Христинівського району]]
[[Категорія:Померли у Вінницькій області]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Люди на марках]]
[[Категорія:Страчені військовики]]