Перегляд вихідного коду сторінки Іван Виговський

{{Однофамільці|Виговський}}
{{Гетьман
| ім'я                = Іван Виговський
| титулатура          = 
| титул               = [[Гетьман України]]
| зображення          = [[Файл:Iwan Wyhowski.PNG|250px]]
| зображення_підпис   =
| правління           = [[1657]]-[[1659]]
| обрання             = [[27 серпня]] [[1657]]
| ім'я при народженні =
| інші титули         = [[Шляхтич]]<br/>[[Великий князь Руський]]<br/>[[Воєвода Київський]]
| хрещення            =
| дата народження     = бл.[[1608]]
| місце народження    = [[Овруч]]
| дата смерті         = 27.3.1664
| місце смерті        = [[Вільховець (Звенигородський район)|Вільховець]]
| місце поховання     =
| попередник          = [[Богдан Хмельницький]]
| наступник           = [[Юрій Хмельницький]]
| дружина             = NN Яблонська
| другий шлюб         = [[Олена Стеткевич]]
| третій шлюб         =
| діти                = [[Мар'яна Іванівна Виговська|Мар'яна]], [[Остап Іванович Виговський|Остап]]
| династія            = [[Виговські]]
| батько              = [[Остап Виговський]]
| мати                =
| герб                = Ioann_Wyhowski_novyj_herb.jpg
| сигнатура           = Avtogr1c.jpg
}}

'''Іва́н Виго́вський''' (бл.[[1608]]&nbsp;— [[27 березня]] [[1664]])&nbsp;— [[українці|український]] військовий, політичний і державний діяч. [[Гетьман Війська Запорозького]], голова [[Гетьманщина|козацької держави]] у [[Наддніпрянська Україна|Наддніпрянській Україні]] ([[1657]]-[[1659]]), Великий князь Руський (1658—1659). Представник [[православ'я|православного]] [[шляхта|шляхетського]] роду [[Виговські|Виговських]] гербу [[Абданк (герб)|Абданк]].

Працював у [[київ]]ському і [[луцьк]]ому судах, був [[намісник]]ом [[луцьке староство|луцького старости]]. Згодом вступив до [[Кварцяне військо|кварцяного війська]] [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], де потім став [[ротмістр]]ом. На початку [[Хмельниччина|Хмельниччини]] брав участь у [[битва під Жовтими Водами|битві під Жовтими водами]] ([[1648]]) на боці польських військ. У ході битви потрапив до [[Кримське ханство|татарського]] полону, але був викуплений гетьманом [[Богдан Хмельницький|Богданом Хмельницьким]]. Після переходу на бік козаків-повстанців працював особистим писарем гетьмана, а в [[1650]] отримав посаду військового [[генеральний писар|генерального писаря]]. Сформував і очолив козацький уряд при гетьмані&nbsp;— [[Генеральна військова канцелярія|Генеральну військову канцелярію]].

Брав участь у воєнних операціях при [[Битва під Пилявцями|Пилявцях]] ([[1648]]), під [[Облога Збаража|Збаражем]] та [[Зборівська битва (1649)|Зборовом]] ([[1649]]), [[Битва під Берестечком|Берестечком]] ([[1651]]), [[Битва під Батогом|Батогом]] ([[1652]]), [[Жванецька облога|Жванцем]] ([[1653]]), [[Охматівська битва (1655)|Охматовом]] та [[Облога Львова (1655)|Львовом]] ([[1655]])<ref name="ЕІУ"></ref>. Займався розробкою та був присутнім при укладанні [[Зборівський договір|Зборівського]], [[Білоцерківський договір|Білоцерківського]] та [[Переяславська рада|Переяславського договорів]]<ref name="ЕІУ"></ref>. У квітні [[1657]] року при тяжкохворому гетьманові та після смерті Хмельницького став [[регент]]ом при його малолітньому синові&nbsp;— гетьманові [[Юрій Хмельницький|Юрієві]]. [[26 липня]] того ж року обраний на [[Чигиринська рада|Чигиринській раді]] новим гетьманом до часу повноліття Юрія, а [[26 жовтня]] знову переобраний гетьманом на [[Корсунська рада|загальновійськовій раді в Корсуні]]<ref name="ЕІУ"></ref>. Вступив у конфлікт із [[Запорозька Січ|Запорозькою Січчю]] та [[Полтавський полк|Полтавським полком]], який [[Повстання Пушкаря і Барабаша|вилився у заколот]] під проводом [[Мартин Пушкар|Мартина Пушкаря]] і [[Яків Барабаш|Якова Барабаша]]. Як і опоненти, намагався, залучити на свій бік [[Московія|московський уряд]].

[[31 травня]] [[1658]] розбив заколотників і жорстоко покарав полтавську старшину, однак не зміг спинити подальші виступи опозиції, що поклали початок [[Руїна|Руїні]]. В умовах загрози війни з Московією, яка виступила на боці антигетьманських сил, у [[1658]] уклав [[Гадяцький трактат|Гадяцький договір]] із Річчю Посполитою, за яким козацька Україна перетворювалася на [[Велике князівство Руське (1658—1659)|Велике князівство Руське]]&nbsp;— третю складову Речі Посполитої<ref name="ЕІУ"></ref>. За договором проголошувався Руським гетьманом і [[чигиринське староство|чигиринським старостою]]. Під час [[Московсько-українська війна (1658—1659)|козацько-московської війни 1658-1659]] вщент розбив московитів у [[Конотопська битва|битві під Конотопом]] за допомоги кримського хана [[Мехмед IV Ґерай|Мехмеда IV]]<ref name="ЕІУ"></ref>. Проте поступово втратив підтримку оточення через невдоволення козаків Гадяцьким договором. У вересні [[1659]] передав булаву Юрієві Хмельницькому, після чого виїхав до Речі Посполитої.

Решту життя провів на [[Волинь|Волині]] та [[Галичина|Галичині]], займаючи посаду [[Київський воєвода|київського воєводи]] ([[1659]]—[[1664]])<ref name="ЕІУ"></ref>. У [[1660]] брав участь у [[Битва під Чудновим|Чуднівській кампанії]] у складі війська Речі Посполитої<ref name="ЕІУ"></ref>. [[1662]] року вступив до [[Львівське Успенське братство|Львівського братства]]<ref name="ЕІУ"></ref>.

У [[1663]], після зречення Юрія Хмельницького, намагався повернути собі гетьманство, але програв [[Павло Тетеря|Павлові Тетері]]. Був одним із таємних співорганізаторів антипольського повстання, що спалахнуло в [[1664]] на [[Правобережна Україна|Правобережній Україні]] під проводом [[Дмитро Сулима|Дмитра Сулими]]. Арештований поляками і козаками гетьмана [[Павло Тетеря|Павла Мошковського «Тетері»]]. Страчений у ніч з {{OldStyleDate|26|||16|}} на {{OldStyleDate|27|березня||17|}} поблизу села [[Вільховець (Звенигородський район)|Вільховець]]<ref name="ЕІУ"/>.

== Життєпис ==

=== Молоді роки ===
{{Main|Виговські}}
Іван Виговський народився на початку [[XVII століття]] на [[Овруч]]чині. Він походив з старовинної української православної шляхти, родове гніздо якої було у [[Вигів|Вигові]], що на [[Коростенський район|Коростенщині]] тодішнього [[Київське воєводство|Київського воєводства]]. Дане відгалуження роду називалося Лучичі-Виговські, оскільки було пов'язане ще й з [[Лучичі (рід)|Лучичами]].

Батько майбутнього гетьмана [[Виговський Остафій Гнатович|Остап (Остафій) Виговський]] служив у київського митрополита [[Петро Могила|Петра Могили]]&nbsp;— видатного церковного і культурного діяча [[Україна|України]] та [[Молдова|Молдови]]. Джерела вказують, що О.&nbsp;Виговський мав у своїй власності [[містечко]] [[Гоголів (Броварський район)|Гоголів]] на землях сучасної [[Київщина|Київщини]], де, можливо, й народився майбутній генеральний писар і гетьман. Остап Виговський підтримував міцні зв'язки з [[Адам Кисіль|Адамом Киселем]], котрий активно боровся у першій половині [[XVII століття]] проти дискримінації [[православ'я|православної]] церкви. Пізніше, у роки Національно-визвольної війни українського народу середини [[XVII століття]], [[Остап Виговський]] осів у [[Київ|Києві]], де став намісником Київського замку. Він мав чотирьох дорослих синів&nbsp;— Івана, [[Виговський Данило|Данила]], [[Виговський Костянтин|Костянтина]], [[Виговський Федір Остапович|Федора]] та дочку Тетяну. Після поразки І.&nbsp;Виговського й ліквідації [[Московія|Москвою]] української незалежності, до [[Сибір]]у було відправлено більшість його родичів. Остап Виговський мав двох братів&nbsp;— козацького полковника Василя і сотника Самійла Виговських.

Про молоді літá майбутнього гетьмана майже нічого невідомо. Він здобув добру освіту, ймовірно, у [[Київська братська школа|Київській братській школі]]<ref name="ЕІУ"></ref>.  чи [[Києво-Могилянська колегія|Києво-Могилянському колегіумі]], чудово володів, крім рідної [[українська мова|української мови]], ще й церковнослов'янською, [[польська мова|польською]], [[латинська мова|латинською]], непогано знав [[російська мова|російську мову]], був вмілим [[каліграфія|каліграфом]]. Згідно із [[Самійло Величко|Самійлом Величком]] Виговський був «''вивчений вільним наукам, славився за дотепного і вправного у писарських справах''». Не випадково він пізніше виступав як покровитель вище згаданого колегіуму, підкреслював своє знайомство з [[Феодосій Софонович|Феодосієм Софоновичем]]&nbsp;— [[ректор]]ом [[Києво-Могилянська колегія|Києво-Могилянського колегіуму]] в [[1653]]-[[1655]] роках, ігуменом Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у [[1655]]-[[1672]] роках, письменником, [[теолог]]ом та істориком. Не було випадковістю й те, що в ході розвитку українсько-московських відносин саме Виговському на його прохання патріарх [[Никон (московський патріарх)|Никон]] надсилав книги, а також священні посудини і ризи. З листа Виговського до Никона від [[22 серпня]] [[1653]] року довідуємося, що останні були йому потрібні для Свято-Троїцької церкви у [[Чигиринський монастир|Чигиринському монастирі]], яку генеральний писар збудував своїм коштом.

Свою військову кар'єру Виговський розпочав «товаришем» у кварцяному війську [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], з якого складався кістяк польської армії. У роки правління короля [[Владислав IV Ваза|Владислава IV]] ([[1632]]-[[1648]]) Виговський відзначився у боротьбі проти «''неприятеля святого Хреста Господного''», тобто&nbsp;— османсько-ногайсько-татарської агресії. У [[1638]] році він став писарем при [[Яцек Шемберк|Яцекові Шемберкові]]&nbsp;— комісарові Речі Посполитої над [[Військо Запорозьке|Військом Запорозьким]] у [[1638]]-[[1648]] роках. Очевидно, тоді ж Виговський познайомився та увійшов у тісніші контакти з [[Богдан Хмельницький|Богданом Хмельницьким]]&nbsp;— тодішнім генеральним писарем Війська Запорозького. Принаймні вони зустрічалися під час переговорів на Масловому Ставу (нині с.&nbsp;[[Маслівка (Миронівський район)|Маслівка]] [[Миронівський район|Миронівського району]]).

Іван Виговський був спочатку ротмістром [[кварцяне військо|кварцяного війська]] і в складі авангарду карателів, очолюваного [[Стефан Потоцький (ніжинський староста)|Стефаном Потоцьким]], брав участь у [[Битва під Жовтими Водами|битві під Жовтими Водами]]. У вирішальний момент бою біля Княжих Байраків ([[16 травня]] [[1648]]) він бився хоробро, після втрати коня пішо, але поранений знепритомнів<ref>Мицик Ю. Іван Виговський // Володарі гетьманської булави…&nbsp;— С. 195.</ref> і потрапив у полон. Тричі він тікав, але невдало, й тоді його прикували до гармати. Бранця врятував Богдан Хмельницький,<ref name="ЕІУ" /> котрий викупив його в хана [[Іслям III Ґерай|Ісляма III Ґерая]] за коня. Тоді Виговський дав гетьману присягу вірно йому служити і додержав її.

=== Військовий писар ===
[[Файл:Vygovsky.jpg|200px|thumb|Портрет Івана Виговського]]
[[Файл:Peczat8 wygovskiy.jpg|thumb|Печатка Івана Виговського]]

Став спочатку особистим писарем гетьмана та ймовірно, супроводжував [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]] у переможному поході [[1648]] року. Під час облоги [[Львів|Львова]], Хмельницький послав Виговського до трансільванського князя [[Юрій II Ракоці|Юрія II Ракоці]], про що згадував сам гетьман у своєму листі від [[27 листопада]] [[1648]]. Завдання цієї місії полягало в укладенні союзу. Це було перше українське посольство до [[Трансільванія|Трансільванії]], й у подальшому справа таки дійде до союзу з нею ([[1656]]). Будучи спочатку особистим писарем гетьмана, Виговський швидко здобуває авторитет і робить блискучу кар'єру. Брав участь й у кампанії [[1649]] року. Тоді він став головним поряд з гетьманом упорядником «''Реєстру Війська Запорозького [[1649]]&nbsp;— початку [[1650]] років''». Цей же документ згадує про Виговського вже як про генерального писаря. Новий генеральний писар виступає навіть як співавтор деяких важливих універсалів Богдана Хмельницького, нерідко сам пише їх з волі гетьмана.

За короткий час Виговський створив потужну та високоефективну [[Генеральна канцелярія|Генеральну канцелярію]]. Ця установа була по суті Міністерством закордонних справ і одночасно&nbsp;— внутрішніх. Вона стала тим самим генератором, який згідно з волею гетьмана й ради Війська Запорозького приводив у рух численні привідні пасѝ державної машини. Сюди надходила військово-політична інформація з усіх кінців України і зарубіжних держав, тут приймалися та звідси відправлялися численні посольства, ухвалювалися важливі рішення, котрі поруч з військовими перемогами визначали долю України. Щоб створити таку потужну державну машину й керувати нею, потрібний був величезний талант адміністратора та політика.

Уряд генерального писаря зусиллями Виговського був піднесений до другого після гетьмана, і не випадково західні джерела називають з цього моменту генеральних писарів канцлерами. Хоча склад та механізм функціонування Генеральної канцелярії й донині залишаються недостатньо вивченими, однак можна назвати тих, хто були найближчими співробітниками Виговського. Це М.&nbsp;Гунашевський, про якого вже говорилося, [[Мужиловський Силуян Андрійович|Силуян Мужиловський]], шляхтич Соболь, білорус [[Ярмолович]], [[П'ясецький]], ймовірно, [[Федір Погорецький]], [[Захар Шуйкевич]]&nbsp;— майбутній генеральний писар Лівобережної Гетьманщини у 60-х і 80-90-х роках [[XVII століття]]. Джерела вказують на те, що в Генеральній канцелярії працювали 12 шляхтичів, котрі перейшли на бік повстанців, але на ім'я називають лише одного. Залучали до виконання дипломатичних місій також іноземців, наприклад, грека [[Іван Мануйлов|Івана Мануйлова]] та серба Василя Данилова. Залучав Виговський до таких місій і свого батька й братів, навіть слуг та челядників.

Існують підстави вважати, що саме Виговський відіграв одну з провідних ролей у формуванні розвідки й контррозвідки України. Ще на початку [[1649]] року полковник [[Максим Нестеренко]] послав до [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] з [[Переяслав]]а 2000 розвідників. Проте пізніше керування цими справами переходить до Виговського. Не випадково агентом останнього був татарський товмач великого візира [[Сефер Кази-ага|Сефер Кази-аги]], котрий під час сепаратних польсько-кримських переговорів під [[Кам'янець-Подільський|Кам'янець-Подільським]] у грудні [[1653]] року передав генеральному писареві відомості про їхній зміст. Не випадково агентом Виговського у [[Стамбул]]і був серб [[Микола Маркевич]], посланий писарем до [[Османська імперія|Османської імперії]] наприкінці 1653 року. Таким же агентом був і грек [[Теодозій Томкевич]]&nbsp;— львівський купець та міщанин, котрий, до речі, брав участь й у дипломатичних контактах уряду з урядами Речі Посполитої та Швеції ([[1658]]). Отже, завдяки саме Виговському було створено широку агентурну мережу яка сповіщала гетьмана про все важливе, що діялося не тільки в Україні, але й у Польщі, Литві, Чехії, Моравії, Сілезії, Австрії, Османській імперії, Кримському ханстві, придунайських державах. Ця мережа української розвідки була настільки розвиненою, що навіть і через 25 років лунали скарги вельмож Речі Посполитої на те, що [[козаки]] (вже у часи [[Петро Дорошенко|Петра Дорошенка]]) знають про всі задуми короля. Вони пропонували «добре пошукати» агентів серед українців, що входили в оточення короля [[Ян ІІІ Собеський|Яна ІІІ Собеського]].

Після кампаній [[1648]]-[[1649]] брав участь у поході [[1650]] року, котрий завершився взяттям столиці [[Молдовське князівство|Молдовського князівства]]&nbsp;— [[Ясси (місто)|Ясс]]. За умовами капітуляції господар [[Василь Лупул]] мав віддати свою доньку Розанду заміж за старшого сина гетьмана&nbsp;— [[Тиміш Хмельницький|Тимофія]]. Відзначимо, що цей шлюб було взято в [[1652]] році, і весільний ескорт до Молдови очолював саме Виговський. [[1651]] року він брав участь у Берестецькій битві, причому саме його з Хмельницьким насильно забрав з поля бою хан. Вирвавшись з неволі, Виговський вжив енергійних заходів для мобілізації додаткових військ, громив під Паволоччю орду, яка поверталася до [[Кримський півострів|Криму]], обтяжена [[ясир]]ем. Рішучі дії Виговського змусили ординців прискорити відновлення союзу з Україною. Він відіграв важливу роль також в організації оборони [[Біла Церква|Білої Церкви]], та укладенні нового мирного договору ([[28 листопада]] [[1651]] року), що правда, тяжчого в порівнянні із [[Зборівський договір|Зборівським]].

У [[1652]] українська армія в битві під Батогом взяла переконливий реванш над поляками за поразку під [[Берестечко]]м, і в цій битві брав участь також Виговський. У 1653 році він відіграв активну роль у переможних [[Битва під Жванцем|боях під Жванцем]], але зрада хана не дала й тут можливості остаточно розгромити ворога. Це спонукало уряд України до посилення контактів з Московською державою та до укладення з нею військово-політичного союзу. Виговський був одним з найпалкіших прихильників такого акту, котрий було укладено у 1654 році. Хоча московсько-український договір того року є недосконалим, незавершеним і короткотривалим, він призвів до виникнення своєрідної конфедерації двох незалежних держав. Поки договір був рівноправним, доти й успішно розвивалася боротьба проти Речі Посполитої. Досить сказати, що українська армія очистила від поляків майже всю Західну Україну. московсько-українські війська дійшли до [[Люблін]]а, [[Вільнюс]]а та [[Рига|Риги]], причому генеральний писар брав участь у [[Охматівська битва 1655|Дрожипільській битві]], в поході на [[Львів]] ([[1655]] року), у битві під [[Озерна (Зборівський район)|Озерною]] ([[19 жовтня|19]]-[[22 жовтня]] [[1656]] року).

Однак після цього [[Московське князівство|Москва]] зрадила Україну й уклала сепаратне перемир'я з Річчю Посполитою у [[Вільно|Вільні]]. Це виразно показало справжні наміри Москви, далекі від братства, та змусило Хмельницького шукати нових союзників, не загострюючи до часу відносин з царем [[Олексій Михайлович|Олексієм]]. Було укладено союз з [[Швеція|Швецією]], Трансільванією і [[Бранденбург]]ом, внаслідок чого українські козаки брали участь разом із союзниками у взятті [[Варшава|Варшави]], [[Краків|Кракова]], ряду інших міст Речі Посполитої. Річ Посполита опинилася на краю загибелі, й її хроністи з жахом згадували про літа «[[Шведський потоп|потопу]]» [[1655]]-[[1660]] років. Чи варто нагадувати, що Виговський, який проводив енергійну дипломатичну діяльність, особливо, коли гетьман був тяжко хворий в останні два роки свого життя, якнайбільше прислужився до створення могутньої коаліції проти Речі Посполитої.

Однак фортуна відвернулася від керманичів Української держави. Погіршилася міжнародна ситуація, загострилися соціальні суперечності у середині українського суспільства. Москва дедалі менше прагнула перемоги над Річчю Посполитою, намагаючись знищити незалежну Україну та перетворити її в свою колонію. У цей час помер [[Богдан Хмельницький]] ([[1657]]), і це позбавило Україну загальновизнаного лідера.

=== Гетьманство ===
[[Файл:Polish Lithuanian Ruthenian Commonwealth 1658 historical map.jpg|right|thumb|200px|Польсько-литовсько-руська держава в 1658]]
[[Файл:Konotop battlle 1.png|thumb|right|200px|[[Конотопська битва]]]]

[[21 жовтня]] [[1657]] обрано гетьманом України ([[Корсунська рада]])<ref name="ЕІУ" /> в атмосфері гострих суперечностей та посилення московського тиску. В особі Виговського Українська держава мала досвідченого політика, вмілого адміністратора та дипломата, хороброго й талановитого воєначальника. І все ж він поступався Богданові Хмельницькому, хоча вмів гнучко проводити центристську лінію, особливо у гострих соціальних питаннях. Щоправда, і перехід булави до Виговського припав на складний час, коли міжнародне та внутрішнє становище України погіршувалося буквально на очах.

У [[1658]] гетьман зіткнувся з потужною опозицією, яка всіляко підтримувалася Москвою. Спочатку йому вдалося розгромити опозиціонерів, на чолі яких стояли полтавський полковник [[Мартин Пушкар]] і кошовий отаман [[Яків Барабаш]]. Побачивши крах першої опозиції, Москва все нахабніше втручається у внутрішні справи Української держави.

Це призводить до [[Російсько-українська війна (1658-1659)|московсько-української війни 1658—1659]], яка переплелася з громадянською війною в Україні. У такій ситуації Виговський круто міняє політику. Оскільки пакт 1654 року вже перестав фактично діяти, бо сама Москва його грубо порушила ще в [[1656]], гетьман уклав з Річчю Посполитою відому [[Гадяцький договір|Гадяцьку угоду 1658]]. На її підставі Україна (під назвою [[Велике князівство Руське (1658—1659)|Велике князівство Руське]]) мала входити до Речі Посполитої як рівноправний член конфедерації з Короною Польською та [[Велике Князівство Литовське|Великим князівством Литовським]].

Протидіючи викликаному союзом наступові Москви на Україну, Виговський завдав нищівної поразки стотисячній царській армії під проводом Трубецького [[9 липня]] [[1659]] у битві під [[Конотопська битва|Конотопом]]. Втрати Трубецького становили близько 40 000 осіб московського війська, близько 15 000 захоплено в полон.

{{Головна|Конотопська битва}}

Однак [[Гадяцький договір]] швидко спричинив народне повстання проти Виговського. Союз із державою, довготривале панування якої в Україні було кілька років тому повалено, вважався народом неможливим. Та й сама Річ Посполита не мала наміру дотримуватися угоди, хоча Гадяцький договір був ратифікований сеймом Речі Посполитої. Ця битва не призвела до перемоги у війні, а в Україні піднялася нова хвиля виступів опозиції, яка зробила своїм лідером молодшого сина Богдана Хмельницького&nbsp;— Юрія. Хоча останній був ще зовсім молодим, але за його спиною стояли досвідчені полковники [[Іван Богун]], [[Іван Сірко]], [[Яким Сомко]] та ін. Війни на два фронти, та ще й громадянської, Виговський не витримав і, не бажаючи подальшого кровопролиття, після однієї з [[Чорна рада|Чорних рад]], що відбулася [[11 вересня]] [[1659]] у містечку [[Германівка (Обухівський район)|Германівка]], склав булаву. На його місце обрали Юрія Хмельницького, котрий під тиском Москви підписав [[Переяславський договір]] [[17 жовтня]] [[1659]], що перетворював Україну в автономну одиницю у складі [[Московське царство|Московського царства]], причому ця автономія постійно скорочувалася.

=== Київський воєвода ===
Колишній гетьман переїхав на [[Волинь]], що перебувала тоді під контролем короля, й дістав з волі останнього Барське староство, був сенатором Речі Посполитої та Київським воєводою. Він осів у [[Бар (Україна)|Барі]] на [[Поділля|Поділлі]], куди згодом вирвалася з [[Чигирин]]а також дружина з малолітнім сином Остапом. Виговський побував у [[Львів|Львові]], вступив до [[Львівське Успенське братство|Львівського православного братства]], не полишив і політику. Також отримав [[Любомль]]ське староство<ref>Руїна: друга половина XVII&nbsp;ст.… С. 7</ref>.

У цей час починається [[Руїна]]: [[Гетьманщина]] розколюється на дві частини&nbsp;— Правобережну та Лівобережну. [[Юрій Хмельницький]] змушений був піти у відставку й постригся у ченці, а новим гетьманом (уже тільки Правобережної України) став [[Павло Тетеря]]. Останній у цей період виступив як активний прихильник Речі Посполитої, причому дуже вороже настроєний проти Виговського. Коли [[Ян II Казимир]] вдерся до Сіверської України в [[1664]], то зустрів масовий опір українців, котрі добре пам'ятали польське гноблення до [[1648]]. Похід зазнав поразки, причому агресивні дії Речі Посполитої викликали протест і опір навіть правобережних козаків та їхніх вождів. Саме через це було розстріляно полковника [[Іван Богун|Івана Богуна]]. На Правобережжі розгорталося могутнє антипольське повстання, котре було спрямоване й проти гетьмана Тетері. У відповідь той разом із своїм кумом [[Себастьян Маховський|Себастьяном Маховським]] та деякими іншими воєначальниками Речі Посполитої ([[Стефан Чарнецький]] та ін.) жорстоко придушував народні виступи.

Коли було схоплено вождя повстання на Правобережжі Дмитра Сулимку, то деякі сліди привели до Виговського, який симпатизував повстанцям і навіть був «мотором усіх нинішніх бунтів». Тому його було заарештовано й позбавлено всіх прав та привілеїв, котрі він мав у зв'язку з сенаторським титулом. Без всякого суду і слідства, навіть без королівського відома, колишнього гетьмана було засуджено до розстрілу.

Коли [[16 березня]] [[1664]] за ним прийшли, щоб повести на [[розстріл]], він читав акафіст Пресвятій Богородиці. Вирок були виконано в селищі [[Рокитне (смт, Київська область)|Рокитному]], що на Київщині. Колишнього гетьмана та його дружину поховали, як свідчить [[Чернігівський літопис]], у [[Манявський скит|Великому Скиті]], але є певні сумніви в достовірності цих свідчень пам'ятки. Доля нащадків Виговського фактично невідома. Але у [[Річ Посполита|Речі Посполитій]] другої половини [[XVII]]–[[XVIII]] столітті діяли численні Виговські, деякі з яких могли бути нащадками його сина Остапа.

== Могила Гетьмана ==
{{main|Юсиптицький монастир}}
Особливий інтерес до цієї теми історики, письменники, археологи, краєзнавці почали проявляти в другій половині XIX&nbsp;— на початку XX&nbsp;ст. Власне ця наукова дискусія виникла з моменту віднайдення заповіту гетьмана. Вперше цей документ оприлюднив професор [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]], якому вдалося відшукати його в Чернігівському літописі. Дещо пізніше заповіт Виговського будуть знаходити в інших історичних джерелах.

Подаю витяг із заповіту: «'''''Тіло моє по християнському порядку землі віддати, котре має лежати в Скиті Великому, у склепі мурованім, в церкві Воздвиження Чесного Хреста. До того ж монастиря ігуменови і братії за відправування сорокоусту соборних парастасів за відпущення моїх гріхів записую дві тисячі золотих, щоби ся сума за чотири роки з містечка мойого Руда по п'ятсот золотих на кожний рік була віддана…'''''»

Сьогодні здається, що вже в нікого не викликає сумніву, що Скит Великий в той час був другою неофіційною назвою Скиту Манявського. Але ж в той час на території колишнього родового маєтку Виговських, що на Жидачівщині, був ще один монастир, не менший ніж Скит Манявський&nbsp;— це [[Юсиптицький монастир]], в якому теж була збудована церква Воздвиження Чесного Хреста (далі ВЧХ), яка мала вольності від самого гетьмана Івана Виговського (1663&nbsp;р.). Офіційно в документах Юсиптицький скит згадується в кінці XVI&nbsp;— на початку XVII&nbsp;ст., хоча його заснування пов'язують із періодом Галицько-Волинського князівства. Тож мимоволі виникає запитання: який скит тоді мав на увазі гетьман пишучи свій передсмертний заповіт?

Дехто з дослідників схильний був вважати, що саме [[Ігумен|ігумену]] Юсиптицького монастиря і його братії заповідав гетьман І. Виговський 2000 золотих. Адже відомо, що після відходу від гетьманства (1659&nbsp;р.) Виговський часто навідувався до свого родового містечка [[Руда (Жидачівський район)|Руди]]. Цілком зрозуміло, що, як людина глибоко релігійна, він неодноразово відвідував церкву ВЧХ, яка знаходилася на території [[Юсиптицький монастир|Юсиптицького монастиря]], якій, як уже згадувалося, надав вольності гетьман. Там, мабуть, він зустрічався з монахами. Очевидно, що відвідування церкви ВЧХ в Юсиптицькому скиті та зустрічі з монахами могли стати підсвідомою домінантою при складанні передсмертного заповіту. Тобто, складаючи заповіт, гетьман не вказав назви скиту, оскільки писав про щось дуже рідне, близьке.

Проведені археологічні розкопки на поч. XXI&nbsp;ст. науково підтвердили, що саме тут, два кілометри на південь від центру с. [[Йосиповичі]] (Юсиптичі) Стрийського району, нині урочище «Бучина», стояв великий монастир.

Варто відзначити, що [[Антоній Роле|Й. Ролле]] (1830—1894)&nbsp;— автор 80 історичних монографій, що лягли в основу 21 тому його творів. Важко повірити, щоб такий досвідчений історик допускався неточностей у викладі історичних фактів. «Після довгих клопотів,&nbsp;— пише Й. Ролле,&nbsp;— їй (дружині) вдалося отримати тіло чоловіка… Виговського поховали в [[Юсиптицький монастир|монастирі]] біля [[Руда (Жидачівський район)|Руди-Гніздичівської]], в підземеллях Хрестовоздвиженської церкви».

Хоча припущень про поховання Виговського може бути досхочу, бо щоб захистити могилу від сплюндрування вони могли написати будь що, поховати зовсім в іншому місці і таких місць в володінні Виговських було багато, це і [[Йосиповичі]] та [[Руда (Жидачівський район)|Руда]] тут в монастирі або сільських церквах він міг бути і похованим, а пізніше бути перепохованим в Руді або [[Нове Село (Жидачівський район)|Новому Селі]], де він мав замок або взагалі з самого початку бути похованим в Облазницькій [[Церква святого Євстахія (Облазниця)|церкві св. Євстахія]] котра збереглась до сих пір свій вигляд якою ще її бачив гетьман а він не раз навідував цю церкву і подарував цій церкві дві патериці та богослужбові книги. Версій та теорій є багато а ось якісного археологічного дослідження так і немає.

Якщо уважно проаналізувати існуючі історичні джерела щодо місця поховання гетьмана І. Виговського, то знаходимо достатньо вагомих підстав стверджувати, що першим місцем поховання гетьмана була церква ВЧХ, яка знаходилася на території Юсиптицького монастиря.<ref>{{Cite web|url=http://newtime.lviv.ua/index.php/newtime-osobustosti-kt/1206-vuhovskuj#comment-538|title=Чи віднайдемо могилу гетьмана України Івана Виговського: версії, здогадки, аргументи|last=Administrator|website=newtime.lviv.ua|accessdate=2017-01-14}}</ref>

== Власність ==
Отримав від короля маєток у [[Деражня|Деражні]]<ref>{{SgKP|I|958|Derażnia (1), mko w pow. latyczowskim}}.— S. 958. {{ref-pl}}</ref>.

== Сім'я ==
{{main|Виговські}}

====== Батько: [[Остап Виговський]] ======
* Брат (?)&nbsp;— [[Данило Виговський]], [[бихівський полковник]].
: + [[Катерина Хмельницька]], донька гетьмана [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]]; за іншими даними, [[Кордуба Мирон Михайлович|Мирона Кордуби]],&nbsp;— [[Олена Хмельницька]]<ref>[[Кордуба Мирон Михайлович|''Korduba M.'']] Chmielnicki Bohdan Zenobi (ur. ok. 1595†1657) // [[Polski Słownik Biograficzny]].&nbsp;— Kraków, 1937.&nbsp;— T. III/1, zeszyt 11.&nbsp;— S. 329. {{ref-pl}}</ref>
* Перша дружина ([[1620]]-[[1656]])&nbsp;— NN [[Яблонські|Яблонська]]
* Донька&nbsp;— [[Мар'яна Іванівна Виговська|Мар'яна Виговська]]
: + [[Михайло Гунашевський]], православний шляхтич, автор [[Львівський літопис|Львівського літопису]]; служив у Генеральній канцелярії, виконував дипломатичні доручення Хмельницького; пізніше став київським протопопом ([[1657]]), потім перемишльським кафедральним пресвітером ([[1667]]-[[1672]]).
* Друга дружина ([[1656]]-[[1664]])&nbsp;— [[Олена Стеткевич]], донька [[новогрудок|новогрудського]] та [[мстиславль]]ського [[каштелян]]а [[Богдан Стеткевич|Богдана Стеткевича]], покровителя Києво-Могилянського колегіуму, фундатора православного [[Кутеїнський монастир|Кутеїнського монастиря]] (через свого тестя Виговський увійшов у родинні зв'язки з рядом відомих українських і білоруських князівських та шляхетських родів, наприклад, з князями [[Соломирецькі|Соломирецькими]]). Померла раптово після отримання звістки про смерть чоловіка<ref>Руїна: друга половина XVII&nbsp;ст.…&nbsp;— С. 312</ref>. Портрет є в «Музеї Івана Виговського» у селі [[Руда (Жидачівський район)|Руда]]<ref>[http://gnizdichiv.at.ua/index/muzej_ivana_vigovskogo/0-159 Музей Івана Виговського]</ref>.
* Син&nbsp;— [[Остап Іванович Виговський|Остап Виговський]] (1657&nbsp;— ?), у 1698 {{джерело|у Львові}} Остап Виговський продав Барське староство [[Єжи Домінік Любомирський|Єжи Домініку Любомирському]]<ref name="АБ76">''[[Адам Бонецький|Boniecki A]]''. [https://polona.pl/item/10355924/84/ Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich].&nbsp;— Warszawa&nbsp;: Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1912.&nbsp;— Cz. 1.&nbsp;— T. 15.&nbsp;— S. 76. {{ref-pl}}</ref>.
[[Каспер Несецький]] стверджував, що гетьман мав сина Івана, який одружувався 2 рази; з першою дружиною був батьком Івана, Костянтина та Мар'яни (її чоловік&nbsp;— Йосиф (Юзеф) Жевуський); друга дружина Завадська народила сина Станіслава, який одружився з [[Єловицькі|Єловицькою]]<ref>[[несецький Каспер|''Niesiecki K.'']] [http://www.polona.pl/item/178471/311/ Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona…]&nbsp;— Lwów&nbsp;: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.&nbsp;— T.&nbsp;4.&nbsp;— S. 614. {{ref-pl}}</ref>.

== Оцінки ==
Аналізуючи взаємовідносини Хмельницького і Виговського можна дійти висновку, що гетьман та генеральний писар діяли, як правило, узгоджено, причому кожен мав свій «імідж» і проводив відповідну лінію в ході дипломатичних контактів. Виговському, звичайно, відводилася роль «буфера», провідника нібито м'якшої, ніж у Хмельницького, лінії. Це давало змогу краще виявити наміри протилежної сторони, навіть її агентуру, створювало додаткові можливості для дипломатичного маневру Б. Хмельницького.

Звичайно, не можна говорити про повну тотожність політичних позицій гетьмана й генерального писаря. Якщо перший був представником центру, то другий тяжів до поміркованих (М. Громика, Г. Гуляницький, Г. Лісницький, генеральний суддя С. Зарудний, генеральний обозний Т. Носач та ін.), котрі прагнули досягнути компромісу з Річчю Посполитою. Через це Виговського недолюблювали представники радикальної течії (М. Кривоніс, Д. Нечай, Л. Мозиря, М. Гладкий, С. Подобайло й ін.), а також московської партії (М. Пушкар, І. Барабаш). Ці протиріччя склали передумови для гетьманства Виговського та визначили його долю. Фактично Виговський виконав волю пізнього Хмельницького, який помітив порушення [[Переяславська рада|Переяславської ради]] Москвою та шукав можливості перегляду чи розриву її. Але Виговський не мав тієї харизми, завдяки якій Хмельницький перетворив чергове повстання козаків на Визвольну війну України.

[[Микола Костомаров]] оцінював Виговського як борця за незалежність своєї батьківщини від московського панування. На думку історика гетьман початково був вірний союзу із Москвою, але згодом перейшов на антимосковські позиції через відмову царського уряду допомогти [[повстання Пушкаря|приборкати опозицію]]. Також історик відзначав вплив [[Юрій Немирич|Юрія Немирича]], що переорієнтував Виговського на союз із Варшавою<ref>Костомаров Н. И. [http://www.velib.com/book.php?avtor=k_724_1&book=9670_77_38 Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. Второй отдел: Господство дома Романовых до вступления на престол Екатерины II. Глава 6 ]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.

На думку історика [[Степанков Валерій Степанович|Валерія Степанкова]] Виговський був талановитим адміністратором, воєначальником і дипломатом. Він став першим гетьманом української козацької держави, що був страчений за участь у боротьбі за її незалежність<ref name="ЕІУ"></ref>. Історик [[Наталя Яковенко]] ставить Виговському в заслугу створення [[Генеральна військова канцелярія|Генеральної військової канцелярії]]&nbsp;— адміністративного і дипломатичного штабу Хмельницького, мозкового центру [[Хмельниччина|козацької революції]]<ref>Розділ V. Козацька ера. §&nbsp;1. Козацька революція 1648—1657&nbsp;рр. // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— Київ, 1997.</ref>

Серед критичних зауважень на його адресу лунали прорахунки у [[Внутрішня політика|внутрішній політиці]]&nbsp;— визнання верховенства [[Козацька старшина|старшинської]] [[Генеральна військова рада|ради]], що призвело до послаблення [[Централізована держава|центральної влади]] та посилення самовладдя старшин; нехтування «[[Привілей (правовий акт)|Вольностями]] [[Військо Запорозьке|Війська Запорозького]]», поширення практики оренд, усунення від боротьби зі збільшенням [[оподаткування]], спроби відновлення шляхетського землеволодіння; послаблення гетьманської влади за відсутності підтримки більшості з боку козацтва та старшини<ref>Україна крізь віки. У 15-ти тт. ‒ Т. 7: Смолій В. А., Степанков В.&nbsp;С.&nbsp;Українська національна революція (1648—1676&nbsp;рр.) / За заг. ред. В. Смолія. НАН України. Інститут історії України.&nbsp;— К.: Альтернативи, 1999.&nbsp;— 352 с. (219 ст.) ISBN: 966-7217-18-3</ref>.

== Вшанування пам'яті ==
[[Файл:Vygiv2.jpg|thumb|Пам'ятник у селі Вигові|300px]]
=== У літературі ===
* «Гетьман Іван Виговський»&nbsp;— роман [[Нечуй-Левицький Іван Семенович|Івана Нечуя-Левицького]]

* «На брата брат»&nbsp;— роман [[Мушкетик Юрій Михайлович|Юрія Мушкетика]]

* «Унія»&nbsp;— роман [[Єшкілєв Володимир Львович|Володимира Єшкілєва]]

=== У кінематографі ===
* Іван Виговський (2009)&nbsp;— документальний фільм режисера Тараса Каляндрука<ref>[https://www.youtube.com/watch?v=fs7APDho9oE]</ref>
* [[Гетьман (фільм)|Гетьман]] (2015)&nbsp;— фільм режисера [[Ямбурський Валерій Вячеславович|Валерія Ямбурського]]<ref>[https://www.youtube.com/watch?v=Th8BXA0oUkk Трейлер фільму «Гетьман»]</ref>

=== Топоніміка ===
* На честь гетьмана Івана Виговського названо вулиці у [[Вулиця Виговського (Львів)|Львові]] (з 1991 року), [[Конотоп]]і (вулиця ''Івана Виговського'', з 30 січня 1992),<ref>[http://www.05447.com.ua/news/976975]</ref> [[Житомир]]і (вулиця ''Гетьмана Виговського''),<ref>[https://www.google.com.ua/maps/place/вул.+Гетьмана+Виговського,+Житомир,+Житомирська+область/@50.3078254,28.658096,17z/data=!3m1!4b1!4m2!3m1!1s0x472c7ae7a5769507:0xe0887051c119439e Вулиця Гетьмана Виговського]</ref> [[Овруч]]і (вулиця ''Гетьмана Івана Виговського'', з 14 грудня 2015),<ref>{{Cite web |url=http://ovruch.ovruch-rayvlada.org.ua/ |title=Архівована копія |accessdate=2 березень 2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20170720215536/http://ovruch.ovruch-rayvlada.org.ua/ |archivedate=20 липень 2017 |deadurl=yes }}</ref> [[Кропивницький|Кропивницькому]] (з 2016), [[Первомайськ (Миколаївська область)|Первомайську]].
* У [[Київ|Києві]] ім'ям Івана Виговського в різні роки пропонувалося назвати [[Повітрофлотський проспект]],<ref>[https://petition.kyivcity.gov.ua/petition/?pid=4147 Петиція до Київської міської ради від 20.07.2016 «Перейменувати Повітрофлотський проспект на проспект Івана Виговського»]</ref> Московський проспект (нині&nbsp;— [[Проспект Степана Бандери (Київ)|проспект Степана Бандери]]),<ref>[https://petition.kyivcity.gov.ua//petition/?pid=2849 Петиція до Київської міської ради від 04.03.2016 «Перейменувати Московський проспект на честь гетьмана Івана Виговського»]</ref>  [[проспект Генерала Ватутіна]],<ref>[https://petition.kyivcity.gov.ua//petition/?pid=4904 Петиція до Київської міської ради від 24.10.2016 «Перейменувати проспект Генерала Ватутіна на проспект Івана Виговського»]</ref> вулицю [[вулиця Маршала Гречка (Київ)|Маршала Гречка]].<ref>[https://petition.kyivcity.gov.ua//petition/?pid=6812 Петиція до Київської міської ради від 09.10.2017 «Перейменувати вулицю Маршала Гречка, який топив у крові Угорське повстання 1956 р., на вулицю Івана Виговського»]</ref><ref>[https://uk.etcetera.media/stolitsya-kiyani-progolosuvali-za-vulitsyu-okuyevoyi-i-proti-vulitsi-dudayeva.html Столиця: кияни проголосували за вулицю Окуєвої і проти вулиці Дудаєва]</ref> Жодну з цих пропозицій не було реалізовано. У лютому-квітні 2019 відбувався збір підписів на підтримку петиції про перейменування [[Проспект Володимира Маяковського (Київ)|проспекту Володимира Маяковського]] в Києві.<ref>[https://petition.kyivcity.gov.ua/petition/?pid=8563 Петиція до Київської міської ради № 8563 від 11.02.2019 "Перейменувати проспект В. Маяковського на проспект Івана Виговського"]</ref>

=== Пам'ятники та музеї ===
* Пам'ятник у селі [[Руда (Жидачівський район)|Руда]].
* За сприяння героя України [[Возницький Борис Григорович|Бориса Возницького]] в селі [[Руда (Жидачівський район)|Руда]] ([[Жидачівський район]], [[Львівська область]]) створено Музей Івана Виговського. Вибір місця розташування музею не випадковий&nbsp;— саме тут жила родина Виговських. Залишились лише рештки замку. За планом, музей може мати площу близько 1 000 м². До музею Виговського планують перевезти церкву 1724 року із сусіднього села, яку побудував син гетьмана.<ref>[http://gnizdichiv.at.ua/index/muzej_ivana_vigovskogo/0-159 Музей Івана Виговського]</ref><ref>[http://pl.com.ua/lvivshhina-vidznachaye-360-richchya-obrannya-ivana-vigovskogo-getmanom-ukrayini/ Львівщина відзначає 360-річчя обрання Івана Виговського гетьманом України] pl.com.ua 20.07.2017</ref>
* 14 жовтня 2002 року в родовому селі [[Вигів]] [[Коростенський район|Коростенського району]] [[Житомирська область|Житомирщини]] було встановлено пам'ятник гетьману Івану Виговському.
* 24 жовтня 2010 року у місті [[Луцьк]]у під залпи козацької гармати було урочисто відкрито меморіальну дошку пам'яті гетьмана Івана Виговського. Дошку встановлено в Луцькому замку на будівлі Художнього музею. Представники духовенства освятили її. Автор&nbsp;— Микола Кумановський.
* Пам'ятник на території Германівської гімназії. Перший в Україні пам'ятник Виговському.

=== Військові формування ===
* [[58-ма окрема мотопіхотна бригада (Україна)|58-ма окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського]]
* [[540-й зенітний ракетний полк (Україна)|540-й Львівський зенітний ракетний полк імені Івана Виговського]]
* 3 курінь УПЮ імені Івана Виговського.<ref>[http://www.upu.plast.org.ua/kureni/upu3 Курінь ч. 3 ім. Івана Виговського]</ref>

=== Інше ===
* З 2015 року у Житомирі є школа імені Івана Виговського.
* На його честь названа ЗОШ №&nbsp;28 м.&nbsp;Житомира

== Примітки ==
{{reflist|2|refs=
<ref name="ЕІУ">''[[Степанков Валерій Степанович|Степанков В. С.]]'' [http://www.history.org.ua/?termin=Vyhovskyj_I Виговський Іван Остапович] // {{ЕІУ|1|502—503}}</ref>
}}

== Джерела та література ==
* ''[[Апанович Олена Михайлівна|Апанович О. М.]]'' Наступник Богдана Хмельницького&nbsp;— Іван Виговський // Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі.&nbsp;— Київ, 1993.
* ''[[Герасимчук Василь Іванович|Герасимчук В. І.]]'' Виговський і Юрій Хмельницький // [[Записки НТШ]].&nbsp;— 1904.&nbsp;— Т. 59—60.
* ''Герасимчук В. І.''&nbsp;Виговщина і Гадяцький трактат // Записки НТШ.&nbsp;— 1909.&nbsp;— Т. 87—89.
* ''Герасимчук В. І.''&nbsp;Смерть Івана Виговського // Ювілейний збірник на пошану академіка Михайла Сергієвича Грушевського.&nbsp;— Київ, 1928.
* ''Горобець В''. Виговський // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін.&nbsp;— К. : Парламентське видавництво, 2011.&nbsp;— 808 с.&nbsp;— ISBN 978-966-611-818-2.
* ''Коваленко С.'' [http://www.stiks.kiev.ua/dovidnyk/V_002.htm Виговський Іван]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} // Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Т. 1.&nbsp;— К. : Стікс, 2007.
* ''Корсак І.'' [http://simya.com.ua/books/imena/imena.pdf «Імена твої, Україно»].&nbsp;— Луцьк&nbsp;: ПВД «Твердиня», 2007.&nbsp;— C. 83—89.
* ''Кривошея В. В''. [https://web.archive.org/web/20110927055018/http://www.memory.gov.ua/data/upload/publication/main/ua/1476/krivosheya_51.pdf Козацька еліта Гетьманщини].&nbsp;— К. : ІПіЕНД імені І.&nbsp;Ф.&nbsp;Кураса НАН України, 2008.&nbsp;— 452 с.&nbsp;— ISBN 978966024850.
* ''[[Мицик Юрій Андрійович|Мицик Ю. А.]]'' [http://shron3.chtyvo.org.ua/Smolii_Valerii/Polkovodtsi_Viiska_Zaporozkoho_istorychni_portrety_Kn_1.pdf  Іван Виговський  — С. 39-52 / Полководці Війська Запорозького: Історичні портрети] // [[Інститут історії України НАН України]], [[Науково-дослідний інститут козацтва]]. Редкол.: [[Смолій Валерій Андрійович|В. Смолій]] (відп. ред.) та ін. К. : Видавничий дім «КМ Academia», 1998. Кн. 1. 400 с. ISBN 966-518-011-8
* ''Мицик Ю.'' Іван Виговський // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій.&nbsp;— К. : Варта, 1994.&nbsp;— 560 с.&nbsp;— С. 191—236.&nbsp;— ISBN 5-203-01639-9.
* Руїна: друга половина XVII&nbsp;ст. / Упоряд. і передмова О.&nbsp;І.&nbsp;Гуржія; Ред. кол. В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій (голова) та ін.&nbsp;— К. : Україна, 1996.&nbsp;— 431 с.&nbsp;— ISBN 5-319-01313-2.
* ''Сергійчук В. І''. Виговський // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т. / Редкол.: Л.&nbsp;В.&nbsp;Губерський (голова) та ін.&nbsp;— К. : Знання України, 2004&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— 760 с.&nbsp;— ISBN 966-316-039-X.
* ''Сокирко О.'' Конотопська битва 1659&nbsp;р. Тріумф в час Руїни.&nbsp;— К. : Темпора, 2008.
* ''[[Степанков Валерій Степанович|Степанков В. С.]]'' [http://www.history.org.ua/?termin=Vyhovskyj_I Виговський Іван Остапович] // {{ЕІУ|1|502—503}}
* ''Яковлева Т.'' Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття: Причини і початок Руїни.&nbsp;— Київ, 1998.
* [[несецький Каспер|''Niesiecki K.'']] [http://www.polona.pl/item/178471/311/ Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona…]&nbsp;— Lwów&nbsp;: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.&nbsp;— T.&nbsp;4.&nbsp;— 820 s.&nbsp;— S. 614. {{ref-pl}}
* ''[[Костомаров Микола Іванович|Костомаров Н. И.]]'' Гетманство Выговского // Собрание сочинений: Исторические монографии и исследования, т. 2.&nbsp;— СПб., 1872.

== Посилання ==
* [https://archive.org/stream/UkrMalaEn/kn_02_%D0%92-%D0%93#page/n29/mode/2up Виговський Іван] // {{УМЕ2|сторінки=149-151}}
* [https://history.vn.ua/book/new/45.html Гетьманування Івана Виговського] // Довжук І. В. Нова історія України (середина XVII - початок ХХ ст.): підручник / І. В. Довжук; Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2010. - 731 с.
* [https://archive.org/stream/vidatni_postati#page/n23/mode/2up Виговський Іван (?–1664)] // Михайлів Т. В., Михайлів Т. А. Видатні постаті українського державотворення. Довідник. — Xарків: Основа, 2014. — 128 с. — (Б-ка журн. «Історія та правознавство». Вип. 1 (121)). — С. 23.

{{Інші проекти
|Тема          = Іван Виговський
|Портал        = 
|Вікісловник   = 
|Вікіпідручник = 
|Вікіцитати    = Іван Виговський
|Вікіджерела   = Іван Виговський
|Вікіновини    = 
|Вікісховище   = Category:Iwan Wyhowski
|Метавікі      = 
|Проект        = 
|Родовід       = 
}}
* [[Антонович Володимир Боніфатійович|''Антонович В. Б.'']] [[s: Іван Виговський|Іван Виговський]]
* [http://tyzhden.ua/Publication/3713 Гетьман Іван Виговський, 1659&nbsp;р.] // ''[[Український тиждень]]''

=== Відео ===
* [https://www.youtube.com/watch?v=yZCT7aDZgng Іван Виговський — Програма «Велич особистості»] // ''[[Голос Свободи|Радіо Holos.fm]]'', 2014

{| style="clear:both; background-color: white; border-style: solid; border-color:blue; border-width:2px; vertical-align:top; text-align:center; border-collapse: collapse;width:100%;margin-top:3px;" cellpadding="4" cellspacing"0"
| width="25%" | Попередник<br/>[[Богдан Хмельницький]]
| width="10%" | [[Файл:Herb Viyska Zaporozkoho.svg|50px]]
| width="20%" | '''[[Гетьман України]]'''<br/>[[1657]]-[[1659]]
| width="10%" | [[Файл:Herb Viyska Zaporozkoho.svg|50px]]
| width="25%" | Наступник<br/>[[Юрій Хмельницький]]
|}
{| style="clear:both; background-color: white; border-style: solid; border-color:red; border-width:2px; vertical-align:top; text-align:center; border-collapse: collapse;width:100%;margin-top:3px;" cellpadding="4" cellspacing"0"
| width="25%" | Попередник<br/>[[Ян Собіпан Замойський]]
| width="10%" | [[Файл:POL województwo kijowskie IRP COA.svg|50px]]
| width="20%" | '''[[Воєвода Київський]]'''<br/>[[1659]]-[[1664]]
| width="10%" | [[Файл:POL województwo kijowskie IRP COA.svg|50px]]
| width="25%" | Наступник<br/>[[Стефан Чарнецький]]
|}
{| style="clear:both; background-color: white; border-style: solid; border-color:blue; border-width:2px; vertical-align:top; text-align:center; border-collapse: collapse;width:100%;margin-top:3px;" cellpadding="4" cellspacing"0"
| width="25%" | Попередник<br/>[[Ян II Казимир]]
| width="10%" | [[Файл:Alex K Kyiv Michael 2.svg|50px]]
| width="20%" | '''[[Великий князь Руський]]'''<br/>[[1658]]-[[1659]]
| width="10%" | [[Файл:Alex K Kyiv Michael 2.svg|50px]]
| width="25%" | Наступник<br/>[[Ян II Казимир]]
|}

{{Хмельниччина}}
{{Гетьмани Війська Запорозького}}
{{Руїна}}
{{Бібліоінформація}}
{{DEFAULTSORT:Виговський Іван}}
[[Категорія:Виговські|Іван]]
[[Категорія:Гетьмани Війська Запорозького]]
[[Категорія:Генеральні писарі]]
[[Категорія:Великі князі Руські]]
[[Категорія:Діячі Львівської ставропігії]]
[[Категорія:Воєводи київські]]
[[Категорія:Старости барські]]
[[Категорія:Любомльські старости]]
[[Категорія:Луцькі старости]]
[[Категорія:Учасники Хмельниччини]]
[[Категорія:Страчені гетьмани]]
[[Категорія:Патрони юнацьких пластових куренів]]
[[Категорія:Уродженці Овруцького району]]
[[Категорія:Персоналії:Бар]]
[[Категорія:Персоналії:Деражня]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]
[[Категорія:Люди на марках]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]