Відкрити головне меню

Отець Іван-Діонізій Оришкевич (9 жовтня 1906 р., м. Олесько, нині Буський район Львівської області, Україна — 4 червня 1992 р., м. Парма, штат Огайо, США) — священик УГКЦ, парох у с. Куровичі Перемишлянського повіту, Лейтробі (Пенсильванія), Вілінгу і Клівленді (США), душпастир у таборах для переміщених осіб у Німеччині (1945-1949).

Іван-Діонізій Оришкевич
Народився 9 жовтня 1906(1906-10-09)
Олесько, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Помер 4 червня 1992(1992-06-04)[1] (85 років)
Парма, Каягоґа, Огайо, США
Національність українець
Діяльність священик
Alma mater Львівська духовна семінарія Святого Духа
Брати, сестри  • Оришкевич Олександр Семенович і Оришкевич Петро Семенович

ЖиттєписРедагувати

Народився 9 жовтня 1906 р. в містечку Олеську (тоді Золочівського повіту). Був найстаршою дитиною численної родини (дев'ятеро дітей) Семена Оришкевича і Кароліни з Денищуків. Один з братів, Олександр, також став священиком, згодом був репресований владою СРСР і відбував багаторічне ув'язнення в сталінських таборах.

Початкову 4-класну освіту здобув в Олеській школі за часів Австро-Угорщини і тимчасової окупації Галичини російськими військами. У час незалежної української держави (1918 р.) розпочав навчання в гімназії у Золочеві, а свідоцтво зрілості одержав у філії Державної гімназії у Львові 1927 року. Невдовзі вступив до Духовної семінарії у Львові. Закінчив Богословські студії 1931 року. Як студент гімназії та семінарії був завжди активним у громадсько-культурному житті Олеська, брав участь у постановці п'єс, проведенні концертів.

Ієрейські свячення молодий Іван Оришкевич прийняв 19 грудня 1932 р. з рук Владики Івана Бучка.

У 1932 р. одружився з Анною Будкою, яка була сиротою по блажен­ному Луці, рідному братові Никити Будки. Никита Будка – відомий церковний діяч, перший єпископ УГКЦ в Канаді, священномученик.

Отець Іван працював душпастирем-сотрудником у селах Добромірка, Терпилівка і Пітричі. Відбувши священичу практику як сотрудник, одержав призначення на пароха в село Куровичі Перемишлянського повіту. Тут він пережив першу більшовицьку окупацію, коли його насильно викинули з приходу і засудили за "підбурювання селян". Тут він перейшов також і страхіття німецької окупації, через що покинув село та подався з родиною на захід, спочатку на Лемківщину, згодом у Словаччину. По закінченні війни опинився в Німеччині в таборі для переміщених осіб у Дінґольфінґу (Баварія). Там виконував душпастирські обов'язки. З 1945 р. був душпастирем чотирьох таборів в околиці Ляндгусту.

У 1949 році виїхав до США разом із сином Юрком і дружиною Анною. Був душпастирем греко-католицької церкви в Лейтробі (Пенсильванія).

З 1957 р. служив парохом при греко-католицькій церкві у Вілінґу (Вірджинія).

У червні 1965 р. став служити у Богородичній церкві у Клівленді (Огайо), звідки 1 травня 1979 р. з огляду на стан здоров'я вийшов на пенсію. Десять років був капеланом 8-го відділу Пласту.

У 1971 році на 64-му році життя померла дружина, що стало важким ударом для о. Івана.

Отець Іван-Діонізій Оришкевич помер 4 червня 1992 р. після довгої недуги на 86-му році життя у Пармі (Огайо).

В Івана Оришкевича в США залишилися син Юрій з дружиною Мирославою, внуки Юрій, Тарас і Мотря.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати