Перегляд вихідного коду сторінки Іваничі (смт)

{{Otheruses|Іваничі}}
{{Смт|  
  назва              = Іваничі
| прапор             = Прапор-Іваничі.jpg
| опис прапора       = Прапор Іванич
| герб               = Герб-Іваничі.jpg
| опис герба         = Герб Іванич
| область            = [[Волинська область]]
| район              = {{Вл-Ів}}
| рада               = [[Іваничівська селищна рада]]
| код КОАТУУ         = 0721155100
| засноване          = [[1545 в Україні|1545]]
| населення          = {{збільшення}} {{Formatnum:7183}} <small>(01.09.2017)</small><ref>{{UKR-EnumPopEstimate2017}}</ref>
| площа              = 23,6
| магдебурзьке право =
| агломерація        =
| щільність          = 287,5
| поштовий індекс    = 45300
| телефонний код     = 3372
| висота             = 206
| координати         = {{coord|50|38|23|N|24|21|37|E|scale:100000|display=inline,title}}
   | lat_deg = 50 | lat_min = 38 | lat_sec = 23
   | lon_deg = 24 | lon_min = 21 | lon_sec = 37
| станція            = [[Іваничі (станція)|Іваничі]]
| відстань           =
| фізична р          =
| залізниця р        =
| автошлях р         =
| фізична о          =
| ref-фізична о      =
| залізниця о        =
| автошлях о         = 83,4
| адреса             = 45300, смт Іваничі, вул. Грушевського, 13; тел.(03372) 2-11-83
| голова             = [[Войтюк Федір Васильович]]
}}

'''Іва́ничі'''&nbsp;— [[селище міського типу]] в [[Україна|Україні]], центр [[Іваничівський район|Іваничівського району]] [[Волинська область|Волинської області]]. Розташоване на південному заході області. Населення 7183 особи. &nbsp;

== Історія ==

Перша згадка про Іваничі в історичних документах належить до [[1545]] року. У цей час село перебувало під владою [[Велике князівство Литовське|Литовського князівства]]. Після [[Люблінська унія|Люблінської унії]] [[1569]] року село переходить під владу шляхетської [[Польща|Польщі]]. Згідно з поборними реєстрами [[1629]] року, на цей час, в селі знаходилось 68 [[дим]]ів. Після [[Поділи Речі Посполитої|третього поділу Польщі]] в [[1795]] році Іваничі разом з усією західною Волинню увійшли до складу [[Російська імперія|Російської імперії]]. У [[1899]] році в селі було відкрито першу церковно-парафіяльну школу, яку в [[1911]] році відвідувало 36 учнів. У ході [[Перша світова війна|Першої світової війни]] Іваничі були захоплені австро-німецькими військами, які перебували тут до кінця [[1918]] року. З 22 січня Іваничі входять до складу нової незалежної держави&nbsp;— [[УНР|Української Народної Республіки]]. А на початок [[1919]] року Іваничі знову ж-таки переходять під владу Польщі. [[20 вересня]] [[1939]] року село, як і уся Західна Україна, захоплена радянськими військами. У [[1940]] році в Іваничах почала працювати сільська рада народних депутатів трудящих.

'''Іваничі'''&nbsp;— порівняно молоде селище міського типу. В категорію містечок було включене вже у повоєнний час. Адміністративний центр Іваничівського району, який було створено 1940 року. Селище розташоване у південній частині Волинської області за 89&nbsp;км від обласного центру. Залізнична станція з однойменною назвою знаходиться на лінії Ковель-Львів. Селище має автобусне сполучення шосейними дорогами з містами Нововолинськ, Володимир-Волинський, Горохів, Луцьк.

Іваничівській селищній раді підпорядковані населені пункти Долинка і Романівна [3,212]. Чисельність населення селища становить близько 7,1 тис. чоловік. Площа, згідно з матеріалами про визначеннямеж селища, становить 605 га. Територія Іванич була заселена здавна. На околиці селища виявлено поселення доби бронзи (II тис. до н.&nbsp;е.), де знайдено крем'яні ножі, кам'яну сокиру, посуд [6, 16]. Село Володимирського повіту Порицької волості, 31 кілометр від Володимира на південь, при малому ставі і річці, '''притоці річки Луги''' [7], як свідчать археологічні дані, виникло вже у той час, коли навколишні землі увійшли до складу Київської держави. Назва ж села дозволяє більшконкретизувати час його виникнення&nbsp;— це епоха повного утвердження християнства в побуті волинян&nbsp;— XI—XII століття, а то й пізніше. Перша згадка про Іваничі в історичних документах належить до 1545року, коли Волинська земля входила до складу Великого князівства Литовського.

Пов'язана ця згадка з роботою урядової комісії, що розглядала скаргу про стягнення мита власниками деяких сільських маєтків на торгових шляхах Луцького та Володимирського повітів [5, 249]. У цей період село не було великим і належало родині волинських землян Іваницьких. У 1545 році Іваничі належали до Ходора, в 1570 році до Лаврина Іваницького, а в 1583&nbsp;— до вдови '''Лаврина Іваницького''' [7]. Наприкінці 16 століття власник Іванич сплачував податки за 15 домів, 6 городників та вітряний млин. Але менш як за сто років кількість домів зросла майже вдвічі. Подружжя '''Богушевишів-Іваницьких''' належало до відомого шляхетського волинського роду, знаного своєю доброчинністю та щедрими вкладами в православні храми. Відомо, що син Іваницьких&nbsp;— Лазар Іваницький&nbsp;— обіймав посаду [[Володимир-Волинський|володимирського]] міського судді, і зокрема, його ім'я фіксується серед суддів князя [[Острозькі|Острозького]]. Онук Лаврентія і син Лазаря&nbsp;— '''Матвій Іваницький'''&nbsp;— був володимирським коморником та володимирським міським писарем. Його сестра Федора (в інших джерелах Тереза) стала дружиною власника сусідніх маєтностей шляхтича '''Григорія Киселя Низкиницького''' і матір'ю відомого політичного діяча Адама Киселя. Інший син Лаврентія та МотрониІваницьких Гаврило, володимирський підстароста, покровительствував [[Социніанство|социаністам]], як і онуки Матвій, Павло, Товій та невістка Федора Чапличівна були вже не православними, а социаністами. В Іваничах під їхнім патронатом діяла потужна социаністська община.

Павло Іваницький набув відомості як протестантський письменник [1, 123]. Від перших власників&nbsp;— землянського роду Іваницьких, в селі залишилась на околиці Загребелля збудована ними дерев'яна церква, рукописне Євангеліє 17 ст., пам'ятковий хрест з чашею та ікона Благовіщення Пресвятої Богородиці. Хрест з чашею та ікона на початку XX століття з Іванич були перевезені до Володимирського хранилища старожитностей. Іваничівська '''ікона Благовіщення Пресвятої Богородиці''' (1579&nbsp;р.) сьогодні знаходиться в експозиції Харківського художнього музею [4, 52]. Дерев'яний різьблений хрест у срібній оправі, датований 1576 роком, єнайбільш раннім з усіх досі відомих українських різьблених хрестів і знаходиться в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві [8].В 17 столітті Іваничі переходять до Красницьких, від них до Чацьких, власників сусіднього містечка Порицьк. У цей період деякі зміни в житті селян були викликані не так зміною господарів, як проведенням неподалік села державного кордону.

Після входження Волині внаслідок розподілу Польщі д оскладу Російської імперії, кордон з Австро-Угорщиною пройшов по річці Буг, яка отримала додаток '''«Західний»''' до назви, та по сухопутному рубежевіз колишнім Белзьким воєводством. Близькість кордону по-різному відображалася на долі села: це і контрабанда товарів, і допомога тим, хто тікав від кріпацтва (адже за кордоном в Австро-Угорщині воно було ліквідованераніше). У 1861 році, на час [[Селянська реформа 1861|звільнення селян від кріпацтва]] в [[Російська імперія|Російській імперії]], в селі Іваничі налічувалося 67 дворів. Після реформи в Іваничах швидко наростають зміни. Ще не остаточно викуплені земельні наділи селяни почалиділити між своїми дітьми, тому кількість садиб у селі росте. Колишній власницький маєток (фільварок) було розділенона частини і розпродано. Більшість його ділянок викупили чеські колоністи, які організували тут взірцеву рільничу господарку. Іваничі на початку XX століття&nbsp;— значне село, що нараховувало понад 168 садиб, а жителів понад тисячу. В селі була парафыяльна школа, два млини&nbsp;— водяний і вітряк, влаштовано ставки для розведення риби. На початку Першої світової війни до Іванич було прокладено залізничну лінію, яка з'єднала село з містом Володимир-Волинський і в той час мала стратегічне значення. Цю роботу виконував спеціальний військовий залізничний батальйон з Росії разом з навколишніми селянами. Одразу, коли залізниця почала функціонувати, Іваничі були захоплені австро-німецькими військами, що перебували тут до кінця 1918 року. Селище ввійшло до складу Волинського округу, утвореного з центром у [[Володимир-Волинський|Володимирі-Волинському]].

Внаслідок боїв, які відбувалися влітку 1915 року між російськими та австро-німецькими військами, село було дуже зруйноване[3, 216]. Наприкінці 1915 року залізничну гілку з Іванич було проведено до [[Сокаль|Сокаля]] і з'єднано з напрямком до [[Львів|Львова]]. Завдяки цьому німецький підприємець Рутман у 1916 році споруджує в селі лісопильний завод, основна продукція якого залізницею вивозилась на Захід: в [[Австро-Угорщина|Австрію]] та [[Німеччина|Німеччину]]. З утворенням у Володимирі комітету [[Українські січові стрільці|Українських січових стрільців]], а згодом Окружної шкільної Ради, що керували українськими приватними школами, Іваничі потрапляють у сферу їхньої культурно-просвітницької діяльності. Приміщення залізничного вокзалу споруджено у 1915 році. Воно було дерев'яне і мало дерев'яний перехід через колії. У приміщенні вокзалу в 1919 році розташовувався штаб '''13-ї сотні [[Українська Галицька Армія|Української Галицької Армії]]'''. Сотня вела складні бої з польськими військами, сили яких суттєво переважали. Побачивши, що не вдасться утримати приміщення, оскільки багато стрільців було вбито, командир дав наказ на відступ у напрямку села Ляхів (тепер Старосілля). Потім сотня переправилась через Буг і з'єдналась з основними силами Українських Січових Стрільців у місті Сокалі [2, 5]. Теперішнє муроване приміщення станції збудували поляки в 1925—1926 роках.

За [[Ризький мир (1921)|Ризьким мирним договором]] Волинь, у тому числі й Іваничі, входить до складу [[Польська Республіка (1918—1939)|Польської республіки]]. Більшість мешканців Іванич займається сільським господарством. У селі, за даними 1931 року, було 278 господарств, збудоване приміщення для початкової школи і народного дому.

У вересні [[1939]] року, згідно із [[пакт Молотова-Ріббентропа|пактом Молотова-Ріббентропа]], село захоплено військами СРСР. Замість початкової школи було відкрито семирічну, організовано два колективних господарства. У 1940 році почала працювати Іваничівська селищна рада. Незабаром відкрили поліклініку і відділення зв'язку.

Подальші зміни були припинені у зв'язку з початком [[німецько-радянська війна|німецько-радянської війни]]. 20 липня 1944 року війська 3-ї армії [[Перший Український фронт|1-го Українського фронту]] знову захопили Іваничі і відновили радянську владу. Це стало початком нової сторінки біографії села. У зв'язку з тим, що сусіднє містечко [[Павлівка (Іваничівський район)|Порицьк]], яке було районним центром, окупанти зруйнували майже повністю, районні організації та установи розташовувалися в Іваничах. Цьому посприяло декілька факторів: значні розміри села, наявність у ньому громадських будов для різних районних організацій та головне&nbsp;— залізничний зв'язок. Так Іваничі стали тимчасовим центром '''Порицького району''', а з червня 1946 року вже постійним центром Іваничівського району. Це значною мірою зумовило перетворення села в селище міського типу.

Насамперед, було відбудовано і розширено наявні приміщення підприємств та громадських закладів: школи, лікарні, клубу, пошти. Через декілька років в селищі почали діяти дві середні школи, школа-інтернат, дитячий садок, зведено нові адміністративні корпуси, приміщення для інших закладів. Значно зростає і кількість підприємств, найвагомішим з яких стає цукровий завод, що дав свою першу продукцію 9 січня 1957 року і був одним із перших на Волині. Будівництво цукрового заводу сприяло виникненню нового селища зі своїми мікроструктурами, як-от: школа, клуб, поштове відділення. Сьогодні завод знаходиться в приватній власності і має назву «Європацукор». Основу господарського комплексу сучасного селища Іваничі складають промисловість, сільськогосподарське виробництво, капітальне будівництво, зовнішній транспорт, склади та бази. У селищі працює мале акціонерне виробництво «Труби». Протягом останніх років стабільно розвивається малий бізнес. Це, в основному, малі та середні підприємства, які займаються торговельною діяльністю. Малі підприємства створені також у деревообробнійі будівельній галузях. Підприємницькою діяльністю в селищі займається понад 300 жителів. В Іваничах функціонуєпонад 50 магазинів, 12 закладів громадського харчування. Селище забезпечене інженерною інфраструктурою, має централізоване газо-, водо-, електропостачання та каналізацію. Сучасні Іваничі розділені річкою Лугою та її заплавою на дві частини: південна&nbsp;— давні, старі Іваничі, і північна- селище цукрового заводу. Вся заселена територія селища витягнутим прямокутником простягнулась вздовж залізничної лінії. Центр композиції старих Іванич пов'язаний із залізничним вокзалом, із площі перед спорудою розходяться основні вулиці містечка, а також вулиця, що об'єднує обидві частини селища. Забудова містечка малоповерхова, переважно садибна. Декілька поверхових будинків є на основних вулицяхта селищі цукрового заводу.

Перший план розбудови селище Іваничі отримало в 1969 році, коли кількість населення складала близько 5 тисяч. У найближчій перспективі план передбачав збільшення населення до 6 тисяч, подальшому&nbsp;— до 8 тисяч. Це максимальна демографічна перспектива, оскільки попри значну кількість підприємству селищі, їх явно недостатньо для того, щоб довести збільшення населення до категорії міста.

З [[24 серпня]] [[1991]] року селище входить до складу незалежної [[Україна|України]].

У 1995 році селище відзначало 450-річний ювілей з часу його заснування. Того ж року рішенням селищної ради затверджено герб та прапор Іванич, за основу якого взято елементи з родинного герба перших власників села- Іваницьких. Основним аспектом міжнародного співробітництва є співпраця з іншими містами за кордоном. Сьогодні Іваничі розвивають активні відносини з гміною Конськоволя Люблінського воєводства Республіки Польща та містом Ерцгаузен Федеративної Республіки Німеччина. В процесі такої співпраці періодично здійснюються зустрічі з метою обміну досвідом, навчальні візити, культурні заходи, реалізація спільних проектів.

== ЗМІ ==
* Газета «Колос (Іваничі)»

== Клімат ==
* Клімат Іванич [[Континентальний клімат|помірно-континентальний]], зима відносно м'яка з частими відлигами, літо помірно тепле та вологе, весна і осінь затяжні<ref name="Кравчук">{{РВ 93}}, с. 27
</ref>. Середньорічна температура повітря становить 7,4 °С, найнижча вона у [[Січень|січні]] (мінус 4,9 °С), найвища&nbsp;— в [[Липень|липні]] (18,0 °С)<ref name="Клімат">[[селище міського типу|дані Володимира-Волинського на сайті]][[Україна|«www.meteoprog.ua»]]
</ref>.
Найменша [[хмарність]] спостерігається в [[Серпень|серпні]], найбільша&nbsp;— в [[Грудень|грудні]]. Найбільшу повторюваність в місті мають [[Вітер|вітри]] із [[Захід|заходу]], найменшу&nbsp;— з [[північ]]ного [[Схід|сходу]]. Найбільша швидкість вітру&nbsp;— у [[листопад]]і, найменша&nbsp;— [[Літо|влітку]]. У [[Січень|січні]] вона в середньому становить 4,1 м/с, у [[Липень|липні]]&nbsp;— 2,8 м/с<ref name="Клімат2">[[1569|дані Володимира-Волинського на сайті]][[Польща|«www.meteoprog.ua»]]
</ref>.

{{Клімат міста||Бер_сер = 0.9|Бер_сер_макс = 3|Бер_сер_мін = -1|Бер_сер_опади = 27|Вер_сер = 13.3|Вер_сер_макс = 17|Вер_сер_мін = 9|Вер_сер_опади = 56|Гру_сер = -2.0|Гру_сер_макс = 0|Гру_сер_мін = -4|Гру_сер_опади = 38|Джерело = [http://www.meteoprog.ua/ua/climate/VladimirVolynskij/ Кліматичні дані Іванич на сайті''«www.meteoprog.ua»'']|Жов_сер = 7.9|Жов_сер_макс = 11|Жов_сер_мін = 4|Жов_сер_опади = 37|Кві_сер = 8.0|Кві_сер_макс = 11|Кві_сер_мін = 3|Кві_сер_опади = 39|Лип_сер = 18.0|Лип_сер_макс = 22|Лип_сер_мін = 14|Лип_сер_опади = 76|Лис_сер = 2.6|Лис_сер_макс = 4|Лис_сер_мін = 0|Лис_сер_опади = 36|Лют_сер = -3.5|Лют_сер_макс = -1|Лют_сер_мін = -6|Лют_сер_опади = 31|Рік_сер = 7.4|Рік_сер_макс = 10|Рік_сер_мін = 3|Рік_сер_опади = 560|Сер_сер = 17.4|Сер_сер_макс = 22|Сер_сер_мін = 12|Сер_сер_опади = 61|Січ_сер = -4.9|Січ_сер_макс = -2|Січ_сер_мін = -7|Січ_сер_опади = 31|Тра_сер = 13.8|Тра_сер_макс = 18|Тра_сер_мін = 8|Тра_сер_опади = 60|Чер_сер = 16.8|Чер_сер_макс = 20|Чер_сер_мін = 11|Чер_сер_опади = 68|Місто_род = Іванич}}

== Герб ==
Сучасний герб затверджений рішенням сесії селищної ради за N6/2 від 2 жовтня 1995&nbsp;р. В червоному полі золотий млин і срібний з хрестом місяць над ним. Щит обрамований декоративним картушем.

Місяць із хрестом&nbsp;— герб Повня&nbsp;— був знаком волинської шляхетської родини Іваницьких, які володіли поселенням ще у XVI&nbsp;ст. та сприяли його розвитку. Вітряк указує на поширений давніше мірошницький промисел.

== Пам'ятки ==
* [[Павлівський (загальнозоологічний заказник)|Павлівський заказник]]&nbsp;— загальнозоологічний заказник місцевого значення.

== Славні земляки ==
* [[Гергель Оксана Василівна]], чемпіонка світу з вільної боротьби 2015 року.
* [[Лелюков Юрій Миколайович]]&nbsp;— учитель, який ціною свого життя врятував життя 26 школярів Іваничівської середньої школи №&nbsp;2<ref>[http://bug.org.ua/news/ivanychi/30-rokiv-tomu-vchytel-ivanychivskoji-shkoly-yurij-lelyukov-vryatuvav-26-uchnivskyh-zhyttiv-12817/ 30 років тому вчитель іваничівської школи Юрій Лелюков врятував 26 учнівських життів]</ref><ref>http://moury.ru/4s/4sec.html Перша статтю про Лелюкова в радянський пресі (Комсомольська правда, 1985)</ref><ref>[http://www.volynnews.com/news/volyn/uchytel_lelyukov_vartyy_heroya_ukrayiny_vin_pidirvav_sebe_ryatuyuchy_ditey/ Учитель Лелюков вартий Героя України. Він підірвав себе, рятуючи дітей]</ref>.
* [[Мацерук Григорій Гнатович]], український письменник і журналіст, який навчався в Іваничівській школі-інтернаті.
* [[Янчук Валерій Леонтійович]]&nbsp;— солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
;Персоналії

*'''Скребцов Іван Дмитрович''' народився в 1922 році в Луганській області. У 1941 році був призваний на фронт. Брав участь в боях під Курською дугою. Військове звання - рядовий. На передовій солдат Скребцов був зв'язковим.

Після закінчення війни вступив до Ворошиловградського інституту і в 1950 році після закінчення направили в Іваничівську МТС Волинської області на посаду головного агронома.

'''Нагороджений:'''

[[Орден Слави|орденом Слави ІІІ ступеня]];

[[Ювілейна медаль «Двадцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»|ювіленою медаллю "40 років у Великій Вітчизняній війні1941-1945рр".]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела та література ==
* ''В.&nbsp;В.&nbsp;Головко''. [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Ivanychi Іваничі] // {{ЕІУ|3|398}}
* ''В.&nbsp;Г.&nbsp;Березюк, І.&nbsp;Є.&nbsp;Спиридон''. [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=14208 Іваничі] // {{ЕСУ}}
* Бондар Н. Ікона Благовіщення майстра Федуска 1579&nbsp;р. з Іваничів в контексті дослідження донаторської діяльностіволинських шляхтичів Іваницьких.// Волинська ікона: дослідження та реставрація. Науковий збірник. Випуск 15. Матеріали XV міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 25-26 вересня 2008&nbsp;р.&nbsp;— Луцьк, 2008.-218 с.
* Гоманюк С. В Іваничах.// Літопис червоної калини.&nbsp;— 1936&nbsp;р.- 06 червня.
* Клімаш І.&nbsp;С.&nbsp;Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область.&nbsp;— Харків, 1969.&nbsp;— с.747.
* Куль Л. З історії іваничівської ікони Благовіщення Пресвятої Богородиці.// Волинська ікона: дослідження і реставрація. Науковий збірник. Випуск 15. Матеріали XV міжнародної наукової конференції, 25-26 вересня 2008&nbsp;р.&nbsp;— Луцьк, 2008.- 218 с.
* П'ясецький В. З історії районних центрів Волинської обл.// Минуле і сучасне Волині і Полісся: історія сіл і містЗахідного Полісся. Маневиччина. Матеріали XIII Волинської наукової історико-краєзнавчої конференції смт Маневичі&nbsp;— с. Кукли.- Луцьк, 2004, с.271.
* Свєшніков І.&nbsp;К.&nbsp;Підсумки дослідження культур бронзової доби Прикарпаття і Західного Поділля. -Львів, 1958, с.16;Записки наукового товариства ім.. Шевченка, т.154, с.229.
* Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. В 2-х т. Кн.1.&nbsp;— Вінніпег, 1984&nbsp;р.
* http://www.mundm.kiev.ua/RARITETS/LARION.HTM - Колекція Національного музею українського народно годекоративного мистецтва.

== Посилання ==
* [http://www.ivanychi.com.ua Веб-сторінка]
* [https://web.archive.org/web/20111223105900/http://iv-orthodoxy.volyn.net/ Офіційний сайт Іваничівського благочиння Володимир-Волинської єпархії УПЦ]
* [http://gska2.rada.gov.ua/pls/z7502/A005?rdat1=24.06.2008&rf7571=4893 Облікова картка]{{Недоступне посилання|date=лютий 2019 |bot=InternetArchiveBot }}

{{Іваничівський район}}
{{Населені пункти Волинської області}}
{{Історичні місця Волинської області}}

[[Категорія:Селища міського типу Волинської області]]
[[Категорія:Районні центри Волинської області]]
[[Категорія:Іваничі]]
[[Категорія:1545 в Україні]]