Кененії
| Кененії Час існування: Пліоцен— дотепер | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||
| ||||||||||||
Родини і роди
| ||||||||||||
| ||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||
|
Кененії або Щупальцехідні (Palpigradi) — невеликий ряд дрібних ґрунтових арахнід. Це дуже своєрідні форми і не випадково типовий представник ряду названий кененія дивна (Koenenia mirabilis). Серед паукоподібних кененії демонструють примітивний біологічний тип дрібного мешканця шпар ґрунту, пристосованого до життя в насиченому вологою ґрунтовому повітрі — тип, властивий також нижчим ґрунтовим кліщам. Завдяки такому способу життя в організації кененій збереглися багато архаїчних рис, чим вони становлять чималий інтерес для розуміння еволюції арахнід. На жаль, ми ще мало знаємо про цих дивних істот.
Опис ред.
Тіло кененій подовжене, усього 0,5 — 2 мм довжиною, дуже розчленоване[1] . Сегменти хеліцер, педипальп і двох передніх пар ніг покриті зверху головним щитом, а сегменти двох задніх пар ніг розчленовані й мають самостійні тергити. Розчленована й грудина (стернум). Веретеновидне черевце складається з 12 сегментів, передстатевий сегмент добре виражений. Кінцеві сегменти черевця поступово зменшуються й закінчуються довгою гнучкою членистою ниткою, що грає роль дотикального церка при пересуванні в шпарах ґрунту. Хеліцери довгі, 3-членикові, із клешнями. Тонкі довгі педипальпи подібні до ніг і беруть участь у ходінні, звідки й поширена назва ряду «щупальцехідні». Жувальних відростків на тазиках педипальп немає, а рот розташований на вершині невеликого сосочка між основами хеліцер — особливість, невластива іншим арахнідам й, очевидно, вторинна. Тулуб і придатки багато оснащені чутливими волосками, причому дотик надзвичайно розвинений, що, мабуть, дуже важливо при пересуванні між часточками ґрунту. Ряд примітивних рис зберігся у внутрішній будові кененій. Явно виражена метамерія мускулатури тулуба, а також кишечнику; видільними органами служать коксальні залози.
Оформлених органів дихання немає, кененії дихають через покриви, що пов’язане з життям у вологому повітрі. Лише в деяких видів є зародкові трахеї. Особливість кененій полягає в тому, що на сегментах черевця в них зберігся набір коксальних органів, що являють собою рудименти черевних кінцівок. Це парні мішечки, що випинаються, на восьмому — дванадцятому сегментах, добре виражені в молодих особин й,очевидно , грають роль органів почуттів, що сприймають вологість (гигрорецептори). Наявність таких рудиментів черевних кінцівок вказує на те, що черевні ніжки тут ніколи не були перетворені в легені, тобто що при виході на сушу кененії відразу пристосувалися до життя в ґрунті й шкірного подиху, минувши стадію легеневого подиху, властиву еволюції більшості інших арахнід. Аналогічним шляхом ішли кліщі ряду Acariformes.
Поширення ред.
Вони поширені в країнах з теплим і вологим кліматом, знайдені в Південній Європі (Південна Франція, острови Середземного моря), в Африці, Південно-Східній Азії, Північній і Південній Америці, Австралії. Відомі знахідки в теплицях ботанічних садів Західної Європи, куди вони попадають із ґрунтом при транспортуванні тропічних рослин. В Україні кененії не відзначені, але їхнє знаходження в Криму, а також завезення в ботанічні сади не виключені.
Спосіб життя ред.
Кененій можна знайти у ґрунті, під каменями, зануреними в ґрунт, деякі види виявлені в печерах.[2] Вони віддають перевагу повітрю, насичений водяними відпарами. У той же час краплинна волога для них згубна, тому що покриви легко змочуються. У вологу пору року вони можуть з’являтися на поверхні ґрунту, але більшу частину часу проводять приховано, а в міру просихання ґрунту йдуть углиб. Будучи сліпі, кененії різко негативно ставляться до світла й поспішно тікають у затінені вкриття. Харчування кененій недостатньо вивчене. Відомо, що вони можуть висмоктувати яйця дрібних членистоногих: ногохвосток, камподей, багатоніжок, які також живуть у щілинах ґрунту й подібні до кененій. Своєрідність ротового апарата вказує на якийсь особливий спосіб харчування, і, бути може, кененії дійсно являють собою специфічних «яйцеїдів», тим більше що в їхньому кишечнику жовток знаходили не раз.
Розмноження ред.
Кладка яєць не сезонна й багаторазова, яйця відкладаються по одному, причому в тілі самки звичайно видно тільки два зрілих яйця. Молодь, що вилупилась, схожа на дорослу тварину, розвиток нетривалий, супроводжується незначним ростом, декількома линьками й змінами в деталях будови (число волосків, черевних мішечків і т. ін.).
Класифікація ред.
Колись кененій включали в збірний ряд джгутоногих. По деяких ознаках кененії дійсно нагадують цих арахнід, особливо дрібних тартарид, але в той же час подібні до акариформних кліщів й почасти із сольпугами, так що їхня самостійність як ряду не викликає сумнівів. Описано близько 80 видів кененій, що відносяться до 6 родів[3].
Примітки ред.
- ↑ Peter Ax (2000). Palpigradi – Holotracheata. Multicellular animals. The phylogenetic system of the Metazoa. Volume II. Springer. с. 120—121. ISBN 978-3-540-67406-1.
- ↑ Olav Geire (2009). Palpigradi (Arachnidae). Meiobenthology: the microscopic motile fauna of aquatic sediments. Springer. с. 205—206. ISBN 978-3-540-68657-6.
- ↑ Mark S. Harvey (2003). Order Palpigradi Thorell. Catalogue of the smaller arachnid orders of the world: Amblypygi, Uropygi, Schizomida, Palpigradi, Ricinulei and Solifugae. CSIRO Publishing. с. 151—174. ISBN 978-0-643-06805-6.