Вікіпедія

British Aerospace

Вживання зовнішніх посилань у цій статті не відповідає правилам та настановам Вікіпедії щодо розділу «Посилання». Будь ласка, удоскональте цю статтю шляхом вилучення надмірної кількості зовнішніх посилань або шляхом вилучення зовнішніх посилань, які є недоречними для розділу «Посилання», та конвертуйте корисні посилання у вигляді джерел-виносок у відповідній частині тексту статті. (лютий 2023)

British Aerospace plc (BAe) — британський виробник літаків, боєприпасів і оборонних систем. Його головний офіс знаходився в Warwick House в аерокосмічному центрі Фарнборо у Фарнборо, Гемпшир[1]. Створена в 1977 році, у 1999 році вона придбала Marconi Electronic Systems, дочірню компанію General Electric Company plc, що займається оборонною електронікою та морським суднобудуванням, і утворила BAE Systems.

British Aerospace plc
Тип
Форма власності акціонерне товариство і публічна компанія
Галузь Аерокосмонавтика
Доля Merged with Marconi Electronic Systems
Попередник(и)
Наступник(и)
(спадкоємці)		 BAE Systems
Засновано 29 квітня, 1977; 46 років тому (1977-04-29)
Засновник(и) Уряд Великої Британії
Закриття (ліквідація) 30 листопада 1999
Штаб-квартира Фарнборо
Продукція Повітряні суда
Дочірні компанії
bae.co.uk (archived)
CMNS: British Aerospace у Вікісховищі

Історія ред.

Компанія бере свій початок із «Закону про авіаційну та суднобудівну промисловість 1977 року», який передбачав націоналізацію та злиття British Aircraft Corporation, Hawker Siddeley Aviation, Hawker Siddeley Dynamics і Scottish Aviation. 29 квітня 1977 року нова організація була створена у Сполученому Королівстві як статутна корпорація.

Відповідно до положень Британського аерокосмічного акту 1980 року 1 січня статутну корпорацію було передано в компанію з обмеженою відповідальністю, яка потім була перезареєстрована як публічна компанія з обмеженою відповідальністю (англ. plc) під назвою «British Aerospace Public Limited Company» 2 січня. 1981[2]. BAE була приватизована у два основні етапи, перший у лютому 1981 року, включаючи 51,6 % акцій компанії, під час публічного продажу підписалися 3,5 рази, а наприкінці першого дня торгів ціни на акції були на 14 % вищими за початкову пропозицію[3]. Другий етап стався в травні 1985 року, під час якого було продано 48,4 % акцій; кількість підписок на цей продаж склала 5,4 рази, а ціна закриття першого дня була на 11 % вищою за початкову ціну пропозиції[3]. Незважаючи на цю приватизацію, британський уряд зберіг золоту акцію вартістю 1 фунт стерлінгів, що дозволило йому накласти вето на іноземний контроль над правлінням чи компанією[4].

 
Tornado IDS ВПС Німеччини в польоті, 2007 рік

До створення British Aerospace її попередники брали участь у кількох авіаційних програмах. Scottish Aviation працювала над проектом 19-місного турбогвинтового авіалайнера, модернізованої версії Handley Page Jetstream. BAE продовжила розробку та запустила Jetstream 31 у виробництво після першого польоту прототипу в березні 1980 року. У той же час виробництво бізнес-джета HS 125 Hawker Siddeley, реактивного винищувача Harrier VTOL і турбогвинтового лайнера HS 748 продовжувалося під керівництвом BAE, а також короткочасний випуск реактивного авіалайнера Trident. Подібним чином тривало низьке виробництво реактивного авіалайнера BAC 1-11 і двомісного військового реактивного навчально штурмовика British Aircraft Corporation, а також культового надзвукового авіалайнера Конкорд.

29 липня 1976 року, менш ніж за рік до створення BAE, було підписано контракт на виробництво першої партії Panavia Tornado, перспективного винищувача-бомбардувальника, здатного нести ядерну зброю[5]. Він був розроблений і виготовлений через багатонаціональну компанію Panavia Aircraft GmbH, в якій BAE була однією з кількох компаній, які брали активну участь[6][7]. 10 липня 1979 року відбувся перший політ серійного літака Tornado[8]. 5 і 6 червня 1979 року перші літаки були передані Королівським ВПС і ВПС Німеччини відповідно[9]. 25 вересня 1981 року був доставлений перший італійський Tornado[10].

Tornado буде вироблятися у великій кількості, 500-й літак, який буде завершено, був доставлений до Західної Німеччини 19 грудня 1987 року[11]. Виробництво Tornado завершилося в 1998 році, остання партія була доставлена Королівським ВПС Саудівської Аравії, які замовили в цілому 96 IDS Tornado[12]. Авіаційний автор Джон Лейк зазначив, що «Консорціум Trinational Panavia виготовив трохи менше 1000 Tornado, що робить його однією з найуспішніших післявоєнних програм бомбардувальників»[13].

У 1978 році BAE перезапустила BAe 146, короткомагістральний регіональний авіалайнер, над яким раніше працювала компанія Hawker Siddeley. Компанія продала його як тихий і економічний компактний авіалайнер з турбовентиляторним двигуном, який міг би замінити попереднє покоління фідерних літаків з турбогвинтовим двигуном[14]. У 1982 році перший готовий літак здійснив свій перший політ[15][16]. Після запуску в експлуатацію наступного року він був визнаний «найтихішим реактивним лайнером у світі»[17]. У 1993 році оновлена модель BAe 146, яку називають серією Avro RJ, замінила оригінальну; зміни включали заміну оригінальних турбовентиляторних двигунів Lycoming ALF 502 на турбовентиляторні двигуни LF 507 з більшою тягою, які були розміщені в перероблених гондолах . Серія Avro RJ також мала модернізовану кабіну з EFIS, яка замінила аналогові ADI, HSI та прилади двигуна[18]. Виробництво Avro RJ завершилося поставкою останніх чотирьох літаків наприкінці 2003 року; загалом з 1993 по 2003 рік було поставлено 173 літаки Avro RJ[19].

 
800 NAS Sea Harrier FRS1 від HMS Illustrious у схемі фарбування з обмеженою видимістю після Фолклендської війни.

Компанія BAe розробила кілька передових моделей сімейства Harrier. У 1978 році Королівський флот отримав перший BAe Sea Harrier початкового замовлення на 24[20][21]. Sea Harrier був оголошений боєздатним через три роки, спочатку його поставили на перший авіаносець класу Invincible HMS Invincible і на старший HMS Hermes[22]. Після їхньої вирішальної ролі у Фолклендській війні 1982 року деякі уроки, винесені з конфлікту, сформували нову програму модернізації флоту, затверджену в 1984 році, в результаті чого був Sea Harrier FRS.2 (пізніше відомий як FA2). Перший політ прототипу відбувся у вересні 1988 року, а в грудні того ж року був підписаний контракт на 29 модернізованих літаків. Sea Harrier FA2 був оснащений радаром Blue Vixen, який був описаний як одна з найдосконаліших імпульсних доплерівських радарних систем у світі[23].

У серпні 1981 року BAe та американський виробник літаків McDonnell Douglas підписали меморандум про взаєморозуміння щодо McDonnell Douglas AV-8B Harrier II[24]. Згідно з цією угодою, BAe була фактично субпідрядником, а не повноправним партнером, отримуючи 40 відсотків частки роботи над планером у вираженні людино-годин[24]. Виробництво відбувалося на підприємствах McDonnell Douglas у передмісті Сент-Луїса, штат Міссурі, а виробництво здійснювалося компанією BAe на підприємствах у Кінгстоні та Дансфолді в Сурреї, Англія[25]. Варіант, закуплений для Королівських ВПС, який був відомий як BAe Harrier II, мав багато відмінностей, включаючи авіоніку, озброєння та обладнання; крило GR5 мало передню кромку з нержавіючої сталі, що надавало йому відмінні характеристики гнучкості від AV-8B[26]. У грудні 1989 року перша ескадрилья Королівських ВПС, оснащена Harrier II, була оголошена боєздатною[27].

У 1979 році BAe офіційно приєдналася до багатонаціонального виробника літаків Airbus і придбала 20 % частки в підприємстві[28][29], цей крок фактично скасував рішення, прийняте десять років тому, згідно з яким уряд Великої Британії відмовився від підтримки консорціуму Airbus. Перший літак Airbus, A300, був отриманий з невеликим початковим попитом[30], але замовлення на авіалайнер піднялися наприкінці 1970-х років[31]. До 1979 року консорціум мав 256 замовлень на A300[32], і Airbus випустила свій другий авіалайнер, A310, менш ніж за 12 місяців до офіційного приєднання BAe до консорціуму[29]. З плином часу ставало зрозуміло, що Airbus більше не є тимчасовою кооперацією для створення єдиного дизайну відповідно до початкової місії; він став довгостроковим брендом для розвитку наступних літаків. Наприкінці 1980-х років почалася робота над парою нових широкофюзеляжних авіалайнерів, найбільших, які вироблялися на той момент під назвою Airbus; вони будуть випущені в 1990-х як Airbus A330 і Airbus A340[33][34].

 
British Aerospace EAP на авіасалоні у Фарнборо, 1986 рік

Під час Паризької авіашоу 1983 року було оголошено про запуск експериментальної авіаційної програми (EAP) для розробки та польоту передового демонстратора технологій винищувача; на цьому етапі зусилля передбачалося як партнерство між Великою Британією та кількома її європейськими сусідами, включаючи Західну Німеччину та Італію[35][36]. Літак, отриманий у результаті, British Aerospace EAP, зрештою був розроблений BAe як приватне підприємство; він ліг в основу багатонаціонального винищувача Eurofighter Typhoon. У 1986 році спільно з Alenia Aeronautica, CASA та DASA BAe створила Eurofighter GmbH для розробки та виробництва Eurofighter[37]. Головний офіс багатонаціональної організації було засновано в Халбергмусі, Баварія, Німеччина[38]. Перший політ прототипу Eurofighter відбувся в Баварії 27 березня 1994 року під керуванням головного льотчика-випробувача DASA Пітера Вегера[39]. 30 січня 1998 року було підписано перший контракт на виробництво Eurofighter між Eurofighter GmbH, виробником двигунів Eurojet, і НАТО Eurofighter and Tornado Management Agency, організацією, створеною для управління закупівлями літаків[40].

Продукти ред.

Виробництво літаків ред.

 
Літак BAe 146—300 компанії Buzz
 
Harrier GR5
 
BAe Nimrod MRA4
 
Sea Harrier FA2 зависає
 
BAe побудувала дослідницький літак Eurofighter

Виготовлення крил авіалайнера ред.

 
Приклад крила першої моделі Airbus A300

Ракети ред.

 
Вертикально запущена ракета Sea Wolf
 
Звукова ракета Skylark
  • ALARM
  • Рапіра
  • Морський дротик
  • Морський орел
  • Морський поморник
  • Морський вовк
  • Skyflash
  • PAAMS
  • Звукова ракета Skylark
  • S225XR

Безпілотні літальні апарати ред.

Космічна техніка ред.

 
Художнє зображення HOTOL
  • Зонд Джотто
  • HOTOL
  • Олімп-1
  • Орбітальний тестовий супутник
  • Skynet (супутники)

Системи безпеки ред.

  • CONDOR Contraband DetectOR
  • Вантажні рентгенівські системи

Розслідування та критика корупції ред.

Були твердження, що контракти з Al Yamamah були результатом хабарів («douceurs») членам королівської сім'ї Саудівської Аравії та урядовцям. Деякі звинувачення припускають, що син колишнього прем'єр-міністра Марк Тетчер міг бути замішаний; він рішуче заперечував отримання платежів або використання зв'язків своєї матері у своїх бізнес-операціях[41]. Національна аудиторська служба перевірила контракти і досі не оприлюднила своїх висновків — це єдиний звіт НАО, який коли-небудь замовчували. BBC Newsnight зауважив, що дивно, що колись секретний звіт про будівництво штаб-квартири MI5 Thames House і MI6 Vauxhall Cross було оприлюднено, але звіт Al Yamamah все ще вважається надто делікатним. 

У документальному фільмі 2007 року "Ласкаво просимо на борт авіакомпанії Toxic Airlines " містилися докази того, що в 1999—2000 роках Сенат Австралії розслідував питання охорони здоров'я та безпеки польотів, пов'язані з випарами нафти на літаку British Aerospace 146. У фільмі також є промова австралійського сенатора про гроші, які BAe сплачує за мовчання щодо проблеми диму.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ «Sites.» British Aerospace. Retrieved 31 August 2011. «British Aerospace plc Warwick House, Farnborough Aerospace Centre, Farnborough, Hampshire GU14 6YU.»
  2. ↑ Certificate of Incorporation on Re-Registration as Public Limited Company
  3. ↑ а б British Aerospace UK Heritage.
  4. ↑ Written Answers — British Aerospace. Hansard. 17 грудня 1980. Архів оригіналу за 14 січня 2009. Процитовано 23 березня 2008. col. 179
  5. ↑ Long, Wellington. «Swing-Wing Wonder Weapon Is Going Into Production.» Ludington Daily News,24 August 1976.
  6. ↑ Segell 1997, p. 124.
  7. ↑ Morris, Joe Alex Jr. «Messerschmitt Back in Business». St. Petersburg Times. 30 April 1969.
  8. ↑ Nations – United Kingdom. Panavia Aircraft GmbH. Процитовано 5 березня 2019.
  9. ↑ Middleton, Drew. «Military Analysis: West Germany Is Modernizing Military Forces.» The New York Times, 23 September 1979. Retrieved 23 September 1979.
  10. ↑ Parsons, Gary. «TTTEnd of an era.» airsceneuk.org.uk. Retrieved 19 January 2011.
  11. ↑ Taylor 1987, p. 58.
  12. ↑ Jackson et al. 1998, p. 241.
  13. ↑ Lake 2002, pp. 446, 455.
  14. ↑ Hewish 1982, p. 857.
  15. ↑ Velupillai 1981, p. 1244.
  16. ↑ Hewish 1982, p. 858.
  17. ↑ «Coming: Smaller Jetliners.» Popular Mechanics, September 1984. 161(9), p. 98.
  18. ↑ VLM Introduces Jet Aircraft. Velocity. May 2007. Архів оригіналу за 29 June 2008. Процитовано 2 січня 2008.
  19. ↑ «Commercial Aircraft Directory — Avro RJ-85ER.» Flight Global, Retrieved 14 November 2012.
  20. ↑ Bull 2004, p. 120.
  21. ↑ Grove 1987, pp. 319—320.
  22. ↑ Ford, Terry (1981). Sea Harrier – A New Dimension. Aircraft Engineering and Aerospace Technology. Bradford, England: Emerald Group Publishing. 53 (6): 2—5. doi:10.1108/eb035729. ISSN 1758-4213. Архів оригіналу за 5 квітня 2012.
  23. ↑ Hoyle, Craig (9 травня 2006). Harrier high. Flightglobal. Архів оригіналу за 1 January 2014. Процитовано 31 грудня 2013.
  24. ↑ а б Wilson 2000, p. 26.
  25. ↑ Gaines 1985, p. 148.
  26. ↑ «Aerospace, Volume 20.» Royal Aeronautical Society, 1993, p. 14.
  27. ↑ Nordeen 2006, p. 68.
  28. ↑ Rinearson, Peter (19 червня 1983). A special report on the conception, design, manufacture, marketing and delivery of a new jetliner—the Boeing 757. The Seattle Times.
  29. ↑ а б History – Technology leaders. Airbus. Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 30 вересня 2009.
  30. ↑ Now, the Poor Man's Jumbo Jet. Time. 17 жовтня 1977. Архів оригіналу за 15 грудня 2008.
  31. ↑ Witkin, Richard (7 квітня 1978). Eastern accepts $778 million deal to get 23 Airbuses. The New York Times.
  32. ↑ The Airbus fight to stay ahead. BBC News. 23 червня 2000. Процитовано 4 вересня 2011.
  33. ↑ Frawley, Gerald. «Airbus A330-200». «Airbus A330-300». The International Directory of Civil Aircraft, 2003/2004. Aerospace Publications, 2003. ISBN 1-875671-58-7.
  34. ↑ Airbus faces critical decision in coming months. Reuters. 26 грудня 2001.
  35. ↑ «BAe EAP ZF534: Museum Accession Number X005-5992.» Royal Air Force Museum Cosford, Retrieved: 22 June 2019.
  36. ↑ «BAe EAP.» BAE Systems, Retrieved: 22 June 2019.
  37. ↑ Cowton, Rodney (7 June 1986). «Eurofighter partners: West Germany, Britain, Italy and Spain». The Times.
  38. ↑ Impressum: Eurofighter Jagdflugzeug GmbH Am Söldnermoos 17 D-85399 Hallbergmoos Germany. Eurofighter. Процитовано 17 вересня 2011.
  39. ↑ «1994: Maiden flight for future fighter jet.» BBC News, 27 February 1994. Retrieved: 19 March 2008.
  40. ↑ BBC «Euro-fighter contracts signed.» BBC News, 30 January 1998. Retrieved: 18 September 2007.
  41. ↑ Submission from the Campaign Against Arms Trade to the International Development Committee's Inquiry into corruption. Campaign Against Arms Trade. September 2000. Архів оригіналу за 19 June 2006. Процитовано 19 серпня 2006.

Література ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=British_Aerospace&oldid=41867444