Казарка білощока
Каза́рка білощо́ка[1] (Branta leucopsis) — водоплавний птах родини качкових (Anatidae). В Україні рідкісний залітний вид.
| Казарка білощока | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Гусеподібні (Anseriformes) |
| Родина: | Качкові (Anatidae) |
| Рід: | Казарка (Branta) |
| Вид: | Казарка білощока (B. leucopsis)
|
| Біноміальна назва | |
| Branta leucopsis (Bechstein, 1803)
| |
| |
| Поширення білощокої казарки | |
Морфологічні ознаки ред.
За статурою нагадує гуску невеликих розмірів. Маса тіла 1,1—2,3 кг, довжина тіла 58—70 см, розмах крил 132–145 см. У дорослого птаха лоб, щоки, покривні пера вух і горло білі або жовтуваті; решта голови, шия і воло чорні; пера спини і покривні пера крил сірі, з чорною верхівкою і білою верхівковою облямівкою, через що ці частини тіла смугасті; поперек чорний; на сірих боках тулуба чіткі білуваті смуги; груди і черево спереду світло-сірі; задня частина черева, надхвістя і підхвістя білі; махові пера чорні, зверху з сірою зовнішньою частиною; стернові пера чорні; дзьоб і ноги чорні. У молодого птаха чорні частини оперення з бурим відтінком; через око до тім'я проходить темно-бура смуга; на боках тулуба смугастість нечітка[2].
Поширення та місця існування ред.
Білощока казарка гніздиться на північно-східному узбережжі Гренландії, островах Шпіцберген, Вайгач і Нова Земля. Гніздові колонії також зустрічаються в арктичній тундрі. На місцях гніздування притримується гірського ландшафту півночі — скелястих берегів та узбережжя, крутих схилів, що чергуються з пониженнями, вкритими соковитими травами, берегів скелястих струмків і озер.
Зимують в Нідерландах, а на початку зими зустрічаються також на крайньому північному заході Німеччини. Невелика кількість птахів у холодні зими зустрічається також на прилеглих частинах Бельгії і Франції.
З місць зимівель мігрують вузькою смугою вздовж узбережжя. Фронт прольоту охоплює північно-західні райони Німеччини, основу півострова Ютландія та південні данські острови; далі пролітають над морем біля південного узбережжя Швеції. На острові Готланд, а згодом в Західній Естонії казарки зупиняються на тривалий відпочинок. Наступний відрізок шляху казарки долають без посадок. На півострові Канін знову відпочивають і наступним кидком досягають місць гніздування — островів Вайгач і Нова Земля. Шляхи осінньої міграції подібні до весняної.
Гніздування ред.
Гніздяться окремими нещільними колоніями, які нараховують від 5—50 до 150 пар (Snow and Perrins 1998). Відстань між гніздами становить декілька десятків метрів. Гніздо на землі. Повна кладка складається з 4—5 яєць. Пташенята виводкові. Після вилуплення пташенят у дорослих птахів у період середина липня — середина серпня відбувається линяння, коли вони втрачають здатність до польоту. Линяння триває 3—4 тижні[3].
Живлення ред.
Білощокі казарки травоїдні, їхній раціон складається з листя, стебел і насіння трав'янистих рослин, водних рослин, мохів і кущів (зокрема, арктична верба Salix arctica). У зимовий період живляться на полях зерновими і овочевими культурами[4].
Див. також ред.
- 8436 Леукопсіс — астероїд, названий на честь білощокої казарки.
Примітки ред.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-Х.
- ↑ BirdLife International 2012. Branta leucopsis. In: IUCN 2012. IUCN Red List of Threatened Species. Version 2012.2. <www.iucnredlist.org>. Downloaded on 19 December 2012 (англ.) . Архів оригіналу за 25 вересня 2013.
- ↑ Josep del Hoyo, Andrew Elliott, Jordi Sargatal. Handbook of the Birds of the World. — Volume 1: Ostrich to Ducks. — Lynx Edicions, 1992. — 696 с. — ISBN 8487334091.
Посилання ред.
- Казарка білощока на сайті Хребетні тварини Росії(рос.)
- http://www.rspb.org.uk/birds/guide/b/barnaclegoose/index.asp [Архівовано 16 травня 2008 у Wayback Machine.]
- Branta leucopsis, відео, фото, голос [Архівовано 1 листопада 2011 у Wayback Machine.]