Вікіпедія

9 Метіда

астероїд

9 Меті́да[4] або 9 Метида[5] (9 Metis) — один із найбільших астероїдів головного поясу, відкритий в 1848 році. Складається з силікатів і металевого нікель-залізного сплаву і може бути залишком ядра великого астероїда, який був знищений в результаті давнього зіткнення[6]. Метида містить трохи менше половини відсотка загальної маси поясу астероїдів[7].

9 Метіда 
Зображення Флори, отримане VLT
Відкриття
Відкривач Ендрю Ґрем
Місце відкриття Обсерваторія Маркрі
Дата відкриття 25 квітня 1848
Позначення
Позначення 9 Metis
Названа на честь Метіда
Тимчасові позначення 1974 QU2
Категорія малої планети Астероїд головного поясу
Орбітальні характеристики[1]
Епоха 23 травня 2014 (2 456 800,5 JD)
Велика піввісь 2,386143840095 а. о.
Перигелій 2,094011184198 а. о.
Афелій 2,678276495992 а. о.
Ексцентриситет 0,122428770214
Орбітальний період 1346,304684320 д
Середня орбітальна швидкість 0,267398609090 °/д
Середня аномалія 156,2346946838°
Нахил орбіти 5,574912352229°
Довгота висхідного вузла 68,94557096330°
Аргумент перицентру 5,849920187881°
Фізичні характеристики
Розміри 190 км
Маса 1,13× 1019 кг
Середня густина 4,12±1,33 г/см³
Прискорення вільного падіння на поверхні ~0,070 м/с²
Друга космічна швидкість ~0,11 км/с
Період обертання 5,079 год
Альбедо 0,118
Температура ~173 K
макс: 282 K (+9° °C)[2]
Спектральний тип S (Толен)
Видима зоряна величина 8,1[3] до 11,83
Стандартна зоряна величина 6,28
Кутовий розмір 0,23" до 0,071"
CMNS: 9 Метіда у Вікісховищі
Не плутати з Метіда (супутник).

Відкриття та найменування ред.

Метіда була відкрита Ендрю Ґремом 25 квітня 1848 року в обсерваторії Маркрі в Ірландії. Це було його єдине відкриття астероїда[8]. Це також був єдиний астероїд, відкритий в результаті спостережень з Ірландії до 7 жовтня 2008 року, коли через 160 років Дейв Макдональд з обсерваторії J65 виявив астероїд (281507) 2008 TM9[9]. Його назва походить від міфологічної Метіди, титанки та океаніди, дочки Тетії та Океана[10]. Назва «Фетіда» також була розглянута та відхилена (пізніше вона перейде до астероїда 17 Фетіда).

 
Порівняння розмірів перших 10 астероїдів і Місяця. Метіда — номер 9

Характеристика ред.

Напрямок обертання Метіди наразі невідомий через неоднозначність даних. Аналіз кривої блиску вказує на те, що полюс Метіди спрямований на екліптичні координати (β, λ) = (23°, 181°) або (9°, 359°) з невизначеністю 10°[11]. Це дає осьовий нахил 72° або 76° відповідно.

Зображення Метіди отримані за допомогою космічного телескопа «Габбл»[12] і аналізу кривих блиску[13] узгоджуються з тим, що Метида має неправильну витягнуту форму з одним загостреним і одним широким кінцем[13]. Радіолокаційні спостереження теж свідчать про наявність значної плоскої області[14].

Склад поверхні Метіди оцінюється як 30–40 % металовмісного олівіну та 60–70 % залізо-нікелівого сплаву[15].

Дані кривої блиску Метиди натякіли на існування супутника, однак подальші спостереження не підтвердили це припущення[16][17]. Пізніші пошуки за допомогою космічного телескопа «Габбл» у 1993 році супутників не знайшли[18].

 
Форма Метіди, отримана з її кривої блиску

Зв'язок з іншими астероїдами ред.

Колись Метіду вважали членом сім'ї астероїдів, яку називали сім'єю Метіди[19], але подальші пошуки не підтвердили існування такої сім'ї.

Однак спектроскопічний аналіз виявив сильну спектральну подібність між Метідою та 113 Амальтеєю, і існує припущення, що ці астероїди можуть бути залишками дуже старої динамічної родини (віком принаймні 1 млрд років), менші члени якої були зруйновані в зіткненнях або викинуті збуреннями. Передбачуване батьківське тіло, за оцінками, мало діаметр від 300 до 600 км (розмір Вести) і було диференційованим[20]. Метида могла б бути відносно неушкодженим залишком ядра (хоча й меншим, ніж 16 Психея), а Амальтея — фрагментом мантії, причому 90 % первісного тіла було втрачено[20]. За збігом обставин і Метіда, і Амальтея мають тезок серед внутрішніх супутників Юпітера.

Покриття ред.

У 1984 році покриття зорі Метідою дало сім хорд, які Крістенсен використав для отримання еліпсоїдального профілю тіні астероїда розміром 210 × 170 км[21]. 6 серпня 1989 року Метіда покрила зорю величиною 8,7, і вдалось отримати п'ять хорд і розрахувати діаметр 173,5 км[21]. Спостереження покриття 11 лютого 2006 року дало лише дві хорди, що вказували на мінімальний діаметр 156 км[22]. Усі три покриття відповідають еліпсоїду 222×182×130 км, запропонованому Бером[23].

7 березня 2014 року Метіда закрила зорю HIP 78193 (величиною 7,9) над частинами Європи та Близького Сходу[24][25].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ База даних малих космічних тіл JPL: 9 Метіда (англ.) . Процитовано 2014.05.12. Останнє спостереження 2014.04.06.
  2. ↑ L. F. Lim et al., Thermal infrared (8–13 µm) spectra of 29 asteroids: the Cornell Mid-Infrared Asteroid Spectroscopy (MIDAS) Survey, Icarus Vol. 173, p. 385 (2005).
  3. ↑ Donald H. Menzel and Jay M. Pasachoff (1983). A Field Guide до the Stars and Planets (вид. 2nd). Boston, MA: Houghton Mifflin. с. 391. ISBN 0395348358.
  4. ↑ ВУЕ
  5. ↑ Астрономічний календар ГАО НАН України
  6. ↑ Kelley, Michael S; Michael J. Gaffey (2000). 9 Metis and 113 Amalthea: A Genetic Asteroid Pair. Icarus. 144 (1): 27—38. Bibcode:2000Icar..144...27K. doi:10.1006/icar.1999.6266.
  7. ↑ Jim Baer (2010). Recent Asteroid Mass Determinations. Personal Website. Архів оригіналу за 2 July 2013. Процитовано 13 лютого 2011.
  8. ↑ Graham, A.; New Planet, Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, Vol. 8, No. 6 (dated 14 April 1848!), p. 146 (signed 29 April 1848; the discovery was first announced on 27 April)
  9. ↑ Amateur Astronomer Becomes Second Ever to Discover Asteroid from Ireland, After 160 Years. International Year of Astronomy in Ireland. 10 жовтня 2008. Архів оригіналу за 21 July 2011. Процитовано 2 березня 2009.
  10. ↑ Graham, A.; Metis, Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, Vol. 8, No. 7 (dated 12 May 1848), pp. 147—150
  11. ↑ J. Torppa et al., Shapes and rotational properties of thirty asteroids from photometric data [Архівовано 2015-11-06 у Wayback Machine.], Icarus Vol. 164, p. 346 (2003).
  12. ↑ A. D. Storrs et al., A closer look at main-belt asteroids 1: WF/PC images, Icarus Vol. 173, p. 409 (2005).
  13. ↑ а б J. Torppa et al., Shapes and rotational properties of thirty asteroids from photometric data [Архівовано 2015-11-06 у Wayback Machine.], Icarus Vol. 164, p. 346 (2003).
  14. ↑ D. L. Mitchell et al., Radar Observations of Asteroids 7 Iris, 9 Metis, 12 Victoria, 216 Kleopatra, and 654 Zelinda, Icarus Vol. 118, p. 105 (1995).
  15. ↑ Kelley, Michael S; Michael J. Gaffey (2000). 9 Metis and 113 Amalthea: A Genetic Asteroid Pair. Icarus. 144 (1): 27—38. Bibcode:2000Icar..144...27K. doi:10.1006/icar.1999.6266.
  16. ↑ research at IMCCE [Архівовано 12 червня 2002 у Wayback Machine.] (in French)
  17. ↑ «other» reports of asteroid companions
  18. ↑ Hubble Space Telescope observations [Архівовано 30 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
  19. ↑ J. G. Williams, Asteroid Families — An Initial Search, Icarus Vol. 96, p. 251 (1992).
  20. ↑ а б Kelley, Michael S; Michael J. Gaffey (2000). 9 Metis and 113 Amalthea: A Genetic Asteroid Pair. Icarus. 144 (1): 27—38. Bibcode:2000Icar..144...27K. doi:10.1006/icar.1999.6266.
  21. ↑ а б Kissling, W.M; Blow, G. L.; Allen, W. H.; Priestley, J.; Riley, P.; Daalder, P.; George, M. (1991). The Diameter of 9 Metis from the Occultation of SAO:190531. Proceedings of the Astronomical Society of Australia. 9 (1): 150—152. Bibcode:1991PASA....9..150K. doi:10.1017/S1323358000025352.
  22. ↑ Occultation of TYC 0862-00695-1 by (9) Metis 2006 February 11. Royal Astronomical Society of New Zealand. Архів оригіналу за 27 August 2008. Процитовано 6 грудня 2008.
  23. ↑ Jim Baer (2010). Recent Asteroid Mass Determinations. Personal Website. Архів оригіналу за 2 July 2013. Процитовано 13 лютого 2011.
  24. ↑ Asteroid Occulations [Архівовано 6 березня 2014 у Wayback Machine.]
  25. ↑ Map [Архівовано 6 березня 2014 у Wayback Machine.]

Посилання ред.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=9_Метіда&oldid=41318393