1-й Зимовий міст
1-й Зимовий міст — міст через Зимову канавку в Центральному районі Санкт-Петербурга, з'єднує 1-й і 2-й Адміралтейські острови. Пам'ятник інженерного будівництва другої половини XVIII століття[1]. Форми і силует моста збереглися в первісному вигляді[2][3].
| 1-й Зимовий міст | |
|---|---|
 | |
| 59°56′29″ пн. ш. 30°19′07″ сх. д. / 59.9414583333607780° пн. ш. 30.318644444471779309° сх. д.Координати: 59°56′29″ пн. ш. 30°19′07″ сх. д. / 59.9414583333607780° пн. ш. 30.318644444471779309° сх. д. | |
| Країна |
 Росія |
| Розташування | Санкт-Петербург |
| Перетинає | Winter Canald |
| Відкрито | 1720 і 1785 |
| Охоронний статус | об'єкт культурної спадщини РФ федерального значенняd |
  1-й Зимовий міст 1-й Зимовий міст (Росія) | |
 | |
 1-й Зимовий міст у Вікісховищі | |
Розташування ред.
Розташований по осі Мільйонної вулиці. Поруч з мостом розташовані Новий Ермітаж і Двірцева площа.
Вище за течією знаходиться Ермітажний міст, нижче за течією — 2-й Зимовий міст. Найближча станція метрополітену — Адміралтейська.
Назва ред.
20 квітня 1738 року міст отримав назву Німецький[4] внаслідок перебування в цьому районі Німецької слободи. З 1770 до 1828 року міст називався Мільйонним, Зимовим (з 1829 до 1930-тих років), з 1940 року — 1-й Зимовий міст.
Історія ред.
Перший дерев'яний підйомний міст на цьому місці був побудований в 1718-1720 роках, одразу після прокладання каналу поблизу Зимового палацу Петра I. В середині XVIII ст. він був замінений дерев'яним балковим мостом, який складався з трьох прольотів. У 1783—1785 роках на це місце було перенесено гранітний арковий міст, зведений у 1768 році, із засипаного Червоного каналу[3][5]. Авторами проекту, ймовірно, були архітектори І. Л. Россі та Ю. М. Фельтен[6]. Будівельними роботами керував Т. І. Насонов.
У 1955 році проводився ремонт мосту за проектом інженера Б. Б. Левіна, в ході якого було частково відремонтовано кам'яне склепіння та проїжджа частина мосту[1].
Конструкція ред.
Міст арковий, складається з одного прольоту, зведеного у вигляді суцільного кам'яного безшарнірного склепіння параболічної форми. Опори мосту змуровані способом бутової кладки, на пальовій основі, облицьовані гранітними плитами. Фасади мосту облицьовано гранітом. Загальна довжина мосту — 15,6 м, ширина — 21,2 м[3].
Міст призначений для руху автотранспорту та пішоходів. Проїжджа частина включає в себе 2 смуги для руху автотранспорту. Покриття проїзної частини — асфальтобетон, на тротуарах викладено гранітні плити. В якості огородження встановлено глухі гранітні парапети. Тротуари мосту і набережних пов'язані сходами.
Примітки ред.
- ↑ а б 1-й Зимний мост//СПб ГБУ «Мостотрест». Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 5 травня 2020.
- ↑ Мосты Ленинграда, 1986, с. 62.
- ↑ а б в Мосты и набережные Ленинграда, 1963, с. 185.
- ↑ Петров П. Н. История Санкт-Петербурга с основания города, до введения в действие выборного городского управления по учреждениям о губерниях. 1703-1782. — СПб., 1884. — С. 342.
- ↑ Степнов, 1991, с. 12.
- ↑ Зимние мосты//Энциклопедия Санкт-Петербурга. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 5 травня 2020.
Література ред.
- Бунин М. С. Мосты Ленинграда. Очерки истории и архитектуры мостов Петербурга — Петрограда — Ленинграда. — Л. : Стройиздат, 1986. — 280 с.
- Горбачевич К. С., Хабло Е. П. Почему так названы? О происхождении названий улиц, площадей, островов, рек и мостов Ленинграда. — 3-е изд., испр. и доп. — Л.: Лениздат, 1985. — С. 446. — 511 с.
- Горбачевич К. С., Хабло Е. П. Почему так названы? О происхождении названий улиц, площадей, островов, рек и мостов Санкт-Петербурга. — 4-е изд., перераб. — СПб.: Норинт, 1996. — С. 312. — 359 с. — ISBN 5-7711-0002-1.
- Новиков Ю. В. Мосты и набережные Ленинграда / Сост. П. П. Степнов. — Л. : Лениздат, 1991. — 320 с.
- Тумилович Е. В., Алтунин С. Е. Мосты и набережные Ленинграда. Альбом. — М. : Издательство Министерства Коммунального Хозяйства РСФСР, 1963. — 298 с.
Посилання ред.
- 1-й Зимовий міст [Архівовано 28 вересня 2020 у Wayback Machine.] // СПб ДБУ «Мостотрест»
- Зимові мости [Архівовано 26 січня 2020 у Wayback Machine.] // Енциклопедія Санкт-Петербурга