Глаукофан
Глаукофан — породотвірний мінерал класу силікатів. Лужний амфібол ланцюжкової будови.
| Глаукофан | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | перевизначений (Rd)[d][1][2] |
| IMA-номер | IMA2012 s.p. |
| Абревіатура | Gln[3] |
| Хімічна формула | ☐Na₂(Mg₃Al₂)Si₈O₂₂(OH)₂[4] |
| Nickel-Strunz 10 | 9.DE.25 |
| Dana 8 | 66.1.3c.1 |
| Ідентифікація | |
| Сингонія | моноклінна сингонія |
| Просторова група | просторова група C2/m[d][5] |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь |
небо (давньогрецька мова)[6], Зовнішній вигляд (давньогрецька мова)[7] |
 Глаукофан у Вікісховищі | |
Етимологія та історія ред.
За давньогрецькими словами Γλαύκος glaukós, мінерал був названий блискучим, світлим завдяки своєму яскраво-блакитно-сірому кольору, що означає яскравий блиск неба, моря чи людського ока.
Глаукофан вперше був знайдений та описаний у 1845 році німецьким геологом та мінералогом Йоганном Фрідріхом Людвігом Гаусманом (1782-1859). Місце першознахідки — грецький острів Сірос (Syros).
Загальний опис ред.
Хімічна формула: Na2Mg3Al3(OH)2[Si8O22] або Na2(Mg,Fe)3Al2[(OH)2|Si8O22]. Домішки: Fe2+,Fe3+,Са, К. Містить (%): Na2О — 6,98; MgO — 13,02; Al2О3 — 12,04; SiO2 — 57,73; Н2О — 2,27.
Сингонія моноклінна.
Азбестоподібна відміна глаукофану — родусит.
Кристали призматичні.
Колір темносиній, безбарвний.
Твердість 5,5-6,5.
Густина 3,1-3,3.
Спайність довершена за призмою.
Характерний мінерал глаукофанових і слюдяних кристалічних сланців. Асоціація: кросит, хлорит, епідот, лавсоніт, омфацит, жадеїт, актиноліт, барроїзит, куммінгтоніт, арагоніт.
Зустрічається у метаморфічних гірських породах. Ґлаукофанові сланці широко розповсюджені в прибережних горах Каліфорнії (США), в горах Канто (Японія), вздовж східного узбережжя Корсики, та в ряді районів Швейцарських Альп. В Україні є в Кривому Розі.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ The IMA List of Minerals (September 2014) — 2014.
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ Hawthorne F. C., R. Oberti, Harlow G. E. et al. Nomenclature of the amphibole supergroup (2012) // Am. Mineral. — Mineralogical Society of America, 1916. — Vol. 97. — P. 2031–2048. — ISSN 0003-004X; 1945-3027 — doi:10.2138/AM.2012.4276
- ↑ mineralienatlas.de
- ↑ http://www.mindat.org/min-1704.html
- ↑ Chester A. H. A Dictionary of the Names of Minerals: Including their History and Etymology — Forgotten Books. — ISBN 978-1-333-71917-3
Література ред.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Глаукофан // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Глаукофан // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
Посилання ред.
- http://rruff.geo.arizona.edu/doclib/hom/glaucophane.pdf [Архівовано 24 лютого 2012 у Wayback Machine.]