Вікіпедія

Ян Жижка

Ян Жи́жка (чеськ. Jan Žižka; близько 1360, Троцнов — 11 жовтня 1424, Пршибислав) — чеський полководець, діяч гуситського руху, національний герой чеського народу.

Ян Жижка
Jan Žižka
Ян Жижка
Народження 1360[1]
Троцнов
Смерть 11 жовтня 1424(1424-10-11)[2][3][1]
Пршибислав
чума
Країна Чехія
Звання отаман
Війни / битви Битва при Судомержі, Битва на Вітковському пагорбі
CMNS: Ян Жижка у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Жижка.

Про більшу частину життя Яна Жижки з Троцнова скільки-небудь докладних відомостей не збереглося. Відомо лише, що він народився близько 1360 року на півдні Чехії й походив із небагатого дворянського роду. Більшість істориків схиляється до думки, що одне око він втратив у результаті травми в дитинстві або ранній юності, іншого ж позбувся вже під час гуситських війн. Тому на портретах, що зображують полководця на початку його кар'єри, ганчірка зазвичай закриває його ліве око, на пізніших — вже обидва.

Біографія ред.

Чим саме займався Жижка приблизно до 1405 року, достеменно невідомо. Є згадки про купівлю-продаж ним декількох невеликих маєтків у південній Чехії. Є дані про те, що Жижка був одружений, його дружина рано померла, але в них була донька, яку батько пізніше видав за одного з нащадків знатного роду панів з Дубе.

Розбійницька діяльність ред.

У перші роки XV століття згадки про Яна Жижку з Троцнова з'явилися в чеських хроніках та інших документах, які розповідають про розгул розбійницьких банд на дорогах королівства, яке при нерішучому і схильному до алкоголізму Вацлаві IV прийшло в неабиякий занепад. З чеських документів тих часів відомо про напади загону Жижки на купців в околицях міста Чеське Будейовіце. Треба зауважити, однак, що в ті роки розбій не був серед збіднілих дворян чимось незвичайним, ним промишляли десятки бродячих лицарів і сотні їхніх помічників-простолюдинів.

 
Ян Жижка у битві при Грюнвальді з картини Яна Матейка

У 1409 році будейовіцьким городянам вдалося зловити й повісити багатьох розбійників, які орудували в околицях міста. Ця ж доля мало не спіткала й Жижку. Але тут відбулося несподіване: за лицаря-розбійника заступився сам король Вацлав. Невідомо, на якій підставі на Яна Жижку поширилася королівська амністія — можна лише припустити, що ще раніше він встиг обзавестися впливовими покровителями при дворі.

Мандри ред.

Вийшовши на свободу, Жижка поїхав до Польщі, де, за деякими відомостями, взяв участь влітку 1410 року у знаменитій битві при Грюнвальді. У ній польсько-литовське військо короля Владислава Ягайла та великого князя Вітовта завдало поразки лицарям Тевтонського ордену. На боці поляків бився і невеликий чеський загін, у складі якого перебував Ян Жижка. У тій битві дві хоругви (загони) Яна Жижки відзначилися на лівому крилі союзної армії, де були розгромлені хрестоносці під командуванням Ліхтенштейна. Деякі історики також приписують Жижці участь у битві при Азенкурі між англійським та французьким військами. На боці останніх і бився, правда невдало, Ян Жижка.

Повернення на батьківщину і участь у гуситському русі ред.

Повернувшись на Батьківщину, Жижка почав придворну кар'єру, входив до свити дружини Вацлава IV — королеви Софії. Не виключено, що саме в цей час він потрапив під вплив прихильників релігійної реформи, очолюваних популярним празьким проповідником Яном Гусом. Вчення Гуса було відгуком теорій англійського теолога Джона Вікліфа, який закликав церкву до нестяжательства і наполягав на тому, що єдиним джерелом релігійних істин є Святе Письмо. «Вірний християнин, шукай правду, слухай голос правди, вчися правді, люби правду, кажи правду, тримайся правди і захищай правду до смерті», — закликав своїх парафіян Ян Гус. У 1415 році за рішенням собору католицької церкви в Констанці він був оголошений єретиком і відправлений на вогнище. Але релігійні ідеї празького проповідника стали моральним орієнтиром для тисяч незадоволених соціальною несправедливістю і посиленням впливу в Чехії заможних німецьких колоністів. Соціальне, релігійне та національне бродіння призвело до революційного вибуху.

30 липня 1419 року в Празі спалахнули заворушення. Після того, як міська управа з презирством відкинула вимоги реформаторів під проводом молодого проповідника Яна Желівського, натовп узяв штурмом ратушу в Новому місті й викинув членів управи з вікон — прямо на списи та піки збройних демонстрантів. Хроніка повідомляла, що Ян Жижка був учасником цих подій. Ймовірно, він не тільки брав участь, але і був одним із лідерів повстання, інакше не був би незабаром призначений керівником празького війська. Тим часом помер Вацлав IV. Прихильники гуситського вчення і взагалі всі незадоволені не знайшли спільної мови з його консервативним і деспотичним наступником — Сигізмундом Угорським на прізвисько «Рудий Лис». Чехія стала на шлях непокори.

Наприкінці 1419 року між королівськими військами та повстанцями було укладено перемир'я, але Жижка не дотримався його, воліючи покинути Прагу і перебратися в Пльзень. Гусити розправилися з католицькими поміщиками, нападали на монастирі, частково знищуючи, а частково роздаючи їхнє майно. У відповідь проти них зібрав війська новий король, багаті вельможі та іноземні лицарі. Битви слідували одна за одною, і в них виявився військовий талант Жижки. Уже в першій своїй великій битві при Судомержі в березні 1420 року, він успішно застосував улюблене укріплення гуситів із перекинутих і скріплених разом возів — вагенбург (чеськ. vozova hradba). Через кілька місяців, в липні, після того, як папа Мартин V оголосив хрестовий похід проти гуситів, військо хрестоносців вступило в бій із загонами Жижки на тому самому Вітковському пагорбі під Прагою, де зараз стоїть пам'ятник полководцю. І знову успіх був на стороні Жижки — несподіваною контратакою він примусив противника до втечі. До того часу Жижка увійшов до складу ради 12 гетьманів — фактичного уряду повстанців.

Головнокомандувач таборитів ред.

Усі останні роки життя Жижка безперервно воював, причому не тільки з королівським військом і хрестоносцями, але і з супротивниками в лавах самого гусистського табору. У 1421 році він очолив каральні операції проти пікартів і адамітів — двох радикальних гуситських сект. Жижка вмів бути безжальним: страчені та спалені були десятки людей. Одночасно гусити продовжили переслідування католицького духовенства, особливо монастирської братії. У руках Жижки зосередилася дедалі більша влада.

З кінця 1420 року він — одноосібний військовий вождь таборитів, як називали найбільш організовану і послідовну частину гуситського руху, центром якої було місто Табор, перетворений на військово-релігійний табір.

У червні 1421 року при облозі містечка Рабі Жижка був поранений в єдине око. Він остаточно осліпнув, але не перестав організовувати все нові походи, відбиваючи вторгнення лицарських загонів із Саксонії та Баварії. Слава Жижки була така, що в кількох випадках противник волів відступати, навіть не вступаючи з його військами у бій. Бойові дії являли собою заплутаний клубок походів і переслідувань, в яких брали участь загони різних міст, вельмож, лицарських орденів, окремих гуситських ватажків і королівських воєначальників. Але фігура Жижки завдяки його військовому хисту підноситься над усіма. Сили потроху залишили сліпого полководця — йому вже було за 60, для тих часів це глибока старість, — але він ще встиг у червні 1424 року біля Малешової завдати нищівної поразки ворогам, що переслідували його військо: армії католиків і чашників, що з ними з'єдналася. При цьому його військо захопило і спалило Кутну Гору — один із найбільших у тодішній Чехії центрів ремесел і торгівлі.

Восени 1424 року почалися вкотре переговори про загальне перемир'я в королівстві. Але Яну Жижці не судилося дочекатися їх закінчення: під час облоги міста Пршибислав 11 жовтня 1424 він помер від чуми, так і не програвши жодної битви. Його солдати в знак скорботи почали називати себе «сирітками». За легендою, щоб завжди чути голос Яна, який кликав до перемоги, з мертвого Жижки зняли шкіру, натягнули на барабан і таким чином, наче «оживили» померлого воїна[4].

Гуситські війни тривали ще добре десятиліття після смерті Жижки. Його поховали у церкві Святого Духа в Градець-Кралове, пізніше останки перенесли до міста Часлав. У 1620 році, після того, як католики здобули перемогу над протестантами в битві на Білій Горі, останки гуситського ватажка були заховані. Знову їх виявили лише в 1910 році.

Військові надбання ред.

У 1423 році Ян Жижка розробив перший у Західній Європі військовий статут, який чітко визначав правила поведінки воїнів у бою, в поході та на відпочинку.

Армія гуситів була навчена вести бойові дії вдень і вночі, в будь-яку погоду. Згідно з військовим статутом, польові укріплення зі зчеплених між собою возів мали впиратися в природні перешкоди та по можливості встановлюватися на високих місцях.

Гусити в битві зазвичай вичікували атаки лицарської кінноти й зустрічали її вогнем своєї численної артилерії, кулями аркебуз і пищалей, стрілами з тупими бронебійними наконечниками. Коли справа доходила до рукопашної сутички, то тут в бій вступали ціпники зі списоносцями. Розбитого ворога гусити переслідували та знищували, в той час, як лицарі після виграного бою не переслідували ворогів, які втікали, а грабували убитих, поранених і полонених противників.

Сучасні чеські історики так оцінюють заслуги Яна Жижки з Троцнова: «Він створив постійну діючу армію з певним порядком організації, значно удосконалив ведення оборонних операцій із застосуванням возів і регулярно використовував артилерію. Ім'я Жижки пов'язане з оборонною фазою гуситської революції та зі зміцненням створюваних у її ході державних структур. До честі сліпого полководця служить і той факт, що, вмираючи, він не мав у своєму розпорядженні майже жодного майна. Ян Жижка по праву вважається найвидатнішим військовим талантом у чеській історії».

Пам'ять ред.

У 1880 році виникло товариство зі збору коштів на встановлення пам'ятника Яну Жижці на пагорбі Вітков, де в 1420 році гусити обороняли Прагу і завдали поразку армії хрестоносців. Але грошей забракло і в 1901 році на вершині Віткова встановили макет монумента, який зруйнувало бурею.

За Габсбургів і в роки Першої республіки увічнити пам'ять Жижки так і не вдалося. Величезна кінна статуя вождя гуситів була встановлена як частина комплексу національного пам'ятника тільки у 1950 році[5].

На його честь названо історичний район Жижков у Празі, декілька вулиць.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Czech National Authority Database
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Encyclopædia Britannica
  4. ↑ Преподобний Феодор, князь Острозький (+1483)[недоступне посилання з серпня 2019]
  5. ↑ Buchbesprechungen. PSYCHE. Т. 71, № 07. 2017-07. с. 617—632. doi:10.21706/ps-71-7-617. ISSN 0033-2623. Процитовано 18 січня 2020.

Джерела ред.

Література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ян_Жижка&oldid=41745917