Ямна Горішня
Ямна Горішня (пол. Jamna Górna) — неіснуюче нині село, що лежало на прадавніх українських землях, в долині потічка Ямнянки, притоки річки Вігор, яка в свою чергу є притокою р. Сян. Нижче по течії Ямнянки знаходилися також села Ямна Долішня та Трійця, а найближчими містами були Риботичі та Арламів.
Село
 Координати 49°36′ пн. ш. 22°37′ сх. д. / 49.600° пн. ш. 22.617° сх. д.Координати: 49°36′ пн. ш. 22°37′ сх. д. / 49.600° пн. ш. 22.617° сх. д.
|
Історія ред.
Найстарший документ, що розповідає про заселення берегів Вігора а також його приток, датується 1367 роком. Потік Ямнянка в різних джерелах називається також Ямніцею, Ямнічою, Ямною. Назва походить від слова яма — потік творить заглиблення серед пагорбів. Назва Горішня було додано для відокремлення від заснованої раніше Ямни Долішньої. Перші мешканці прибули з Макової і поселилися на цій землі за волоським правом за сприяння князя Федка Русина. Це були мисливці та бортники (бджолярі). Перші згадки про них на цих теренах маємо в документі від 15 листопада 1511 року, де згадуються бортнарі королівської Ямни Горішньої. У 1565 році в селі проживало 24 господаря на 18 ланах (близько 300 га). Громада мала власного священика. З 1628 року село перебувало у власності Адама Островського та його дружини Софії з роду Шоніковських. А з 1651 року Миколая Оссолінського, при якому війтом був Еліаш (Ілля) Лещинський. З 1674 року відлучена від староства Перемишльського і визначена як власність королівська. У наступні 100 років часто змінювала власника. До 1772 року входила до складу Перемишльської землі Руського воєводства Королівства Польського.
У 1772 році після першого розподілу Польщі відійшла до власності державної скарбниці імперії Габсбургів, входила до провінції Королівство Галичини та Володимирії, пізніше була продана у приватні руки. У 1812 році за 31000 злотих купив Павло Тишковський, власник маєтку в Риботичах. В руках роду Тишковських гербу Ґодзава частина Ямни та навколишніх земель перебувала до 1920 року. Після смерті Павла Тишковського (17 вересня 1920 року) згідно з його заповітом маєток передано Польській академії знань у Кракові. Під час Галицького повстання 1 березня 1846 року знищено панський двір у селі. В 1848 р. на знак знесення панщини змуровано придорожню капличку (зруйнована в 1950-х роках).
Недалеко від Ямни Горішньої при границі з селом Грузова функціонувала закладена наприкінці XIX століття гута скла, що діяла до 30-х років XX століття. Поряд стояв млин та парова лісопильня, що належали М. Сегалу. З кінця XVIII до середини XX століття діяла також водяна лісопильня.
У 1905—1913 рр. емігрували до США щонайменше 11 осіб. 24 жителі села воювали під час Першої світової війни, 5 загинули, 9 були в російському полоні.
Після розпаду Австро-Угорщини і утворення 1 листопада 1918 р. Західноукраїнської Народної Республіки це переважно населене українцями село Надсяння було окуповане Польщею. З 1936 р. в селі діяла читальня «Просвіти». В 1937 громада збудувала простору школу з 6 класами. На 1.01.1939 в селі було 930 жителів, з них 890 українців-грекокатоликів, 10 українців-римокатоликів, 15 поляків, 15 євреїв[1]. Село входило до ґміни Риботиче Добромильського повіту Львівського воєводства.
Після початку Другої світової війни (8 осіб воювали, 2 загинули) 13 вересня 1939 року війська Третього Рейху увійшли в село, та після вторгнення СРСР до Польщі 27 вересня увійшли радянські війська і Ямна Горішня, що знаходиться на правому, східному березі Сяну, разом з іншими навколишніми селами відійшла до СРСР та ввійшла до складу утвореної 27 листопада 1939 року Дрогобицької області УРСР (обласний центр — місто Дрогобич).
З початком німецько-радянської війни 27 червня 1941 року село було зайняте військами вермахту. 21 особа вивезена до Німеччини на примусові роботи, а 1 ув'язнена до Освенциму й там загинула.
28 липня 1944 року німці покинули цю територію. Від 30 липня до 2 серпня в селі формувалася сотня УПА. Село на наступні 3 роки стало «повстанською столицею». 19 серпня село оточило НКВД і примусово мобілізувало 23 українців до Червоної Армії (4 стали інвалідами, 8 загинуло і 2 пропали безвісти).
В березні 1945 року Ямну Горішню, як і весь Бірчанський район з районним центром Бірча, Ліськівський район з районним центром Лісько та західна частина Перемишльського району включно з містом Перемишль зі складу Дрогобицької області передано Польщі.
Церква ред.
Перша церква Св. Михаїла згадується вже в 1565 році, наступна була збудована в 1843 і простояла до 1946 року, коли була зруйнована. Ця церква належала до парафії у с. Трійця Добромильського деканату Перемишльської єпархії УГКЦ. В селі також був греко-католицький цвинтар, закладений у XVI столітті, діяв до 1946 року, в 1955 р. зруйнований бульдозером. В 2004 році на місці давнього цвинтаря з'явились два безіменні хрести, а весною 2006 їх налічувалося вже три. Ці хрести встановлені на згадку про похованих повстанців УПА, родин Боровських (жили в Ямні з кінця XVIII ст.) і Шміликів.
Демографія ред.
- 1565 — 24, священник К. Вольський
- 1785—373 греко-католики, 12 римо-католиків, 22 юдеї
- 1840—601 греко-католик
- 1859—515 греко-католиків
- 1879—518 греко-католиків
- 1890—609 греко-католиків, 29 юдеїв
- 1921—678 греко-католиків, 24 римо-католика, 39 юдеїв (112 дворів)
- 1929—736 греко-католиків
- 1939—890 греко-католиків
Виселення ред.
9 вересня 1944 р. між Радянським Союзом та тимчасовим урядом Польщі було підписано договір про прийняття так званої Лінії Керзона як польсько-українського кордону. Згідно з ним частина земель з переважно українським населенням відходила до Польщі (Підляшшя, Холмщина, Надсяння і Лемківщина). По той бік кордону опинялися близько мільйона українців. У вересні-жовтні 1944 почалося добровільне переселення, яке в 1945 році стало примусовим. Спроба виселення наприкінці вересня була упереджена УПА в ході кількагодинного бою в лісі Пасіка і польське військо змушене було повернутися до Арламова. 11-12 жовтня 1945 відбулася наступна спроба виселення українців з села Ямна Горішня, частину яких вигнали на територію СРСР, де більшість чоловіків були ув'язнені, а решта оселилися переважно в с. Калинів Самбірсього району Дрогобицької області та в с. Звенигород Бучацького району Тернопільської області в оселі виселених німців. Але значна частина людей ще перед прибуттям 30 полку піхоти Війська польського сховалась у лісі та в сусідньому селі Арламові, котре було виселене раніше, та незабаром повернулися в село. 5 листопада спорожнілі хати виселених українців, ймовірно, спалені УПА задля недопущення поселення поляків.
10 квітня 1947 року в село прибули польські військові й арештували кількох юнаків і кількох дівчат. 1 травня Корпус Внутрішньої Безпеки зігнав жителів до Арламова і кілька днів проводив переслухування з садистськими побоями. Двох українців ув'язнили до Явожна, а поляк солтис Ямни Грабовський після повернення з Явожна не тільки зрікся свого польського походження, але й відмовлявся розмовляти польською мовою. 10-15.05.1947 78 родин (337 осіб) були депортовані на ті території в західній та північній частині польської держави (так звані повернені території), що до 1945 належали Німеччині[2]. Вночі 20 вересня 1947 р. згоріло 65 порожніх хат, ймовірно, спалені УПА задля недопущення поселення поляків.
У 1950-х роках всі будівлі села були зруйновані, розібрана церква, бульдозерами зрівняли з землею не тільки селянські подвір'я, але й цвинтар. З кінця 1950-х безлюдна територія села разом з територіями інших навколишніх виселених сіл належала до відпочинкового комплексу Ради Міністрів, а з 1990-х територія колишніх сіл Ямна Горішня та Ямна Долішня ввійшли до ландшафтного парку «Перемишльське Підгір'я».
Примітки ред.
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 17.
- ↑ Акція «ВІСЛА»: Список виселених у ході операції сіл і містечок. Архів оригіналу за 30 липня 2017. Процитовано 2 жовтня 2017.
Посилання ред.
Джерела ред.
- Jamna Dolna i Górna (2) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 391. (пол.)
- Свинко Йосип Михайлович. Ямна: знищене село Перемишльського краю (історія, спогади) — Тернопіль, 2005 [Архівовано 23 березня 2014 у Wayback Machine.]