Джеймс Френсіс Едвард Кейт
Джеймс Френсіс Едвард Кейт (англ. James Francis Edward Keith), також відомий як Якоб фон Кейт (нім. Jakob von Keith) (нар. 11 червня 1696, Пітергед, Шотландія — пом.14 жовтня 1758, Гохкірх, Саксонія) — шотландський дворянин, головний командир Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду (з 6 липня 1740 по 1741 рр.) у Глухові, генерал-аншеф на російській військовій службі, прусський генерал-фельдмаршал (1747 р.) та засновник масонства в Російській імперії в 1732 році.[3]
| Яків (Джеймс) Кейт англ. James Francis Edward Keith | |||
-photo-processed~3.jpg) | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1740 — 1741 | |||
| Попередник: | Шипов Іван Опанасович | ||
| Спадкоємець: | Неплюєв Іван Іванович | ||
| |||
| з 1749 | |||
| Народження: |
11 червня 1696 м. Пітергед, Шотландія | ||
| Смерть: |
14 жовтня 1758 (62 роки) Гохкірх, Саксонія | ||
| Поховання: | Südwestkirchhof Stahnsdorfd | ||
| Країна: |
.svg){kind=small} Велика Британія  Російська імперія.svg){kind=small} | ||
| Освіта: | Единбурзький університет, Паризький університет, Абердинський університет і University of Aberdeen School of Lawd | ||
| Батько: | Вільям Кейт | ||
| Мати: | Mary Drummondd[1][2] | ||
| Військова служба | |||
| Звання: | генерал-аншеф, | ||
| Нагороди: |    | ||
Походження ред.
Походив із знатного шотландського роду, що є рідним Стюартам, мав титул графа Кінтора. Разом з родичами Джеймс Кейт намагався посадити на шотландський трон Джеймса Стюарта — сина поваленого короля Джеймса VII.[4]
Однак після придушення повстання якобітів в 1719 році втратив усі титули і маєтки та втік до Франції. З 1722 по 1725 рр. жив у Парижі і займався науковою діяльністю.
Потім переїздить до Іспанії. У 1727 році бере участь в під час війні з Англією.
Служба в Російській імперії ред.
В 1728 році Джеймс Кейт переїздить до Російської імперії та отримує звання генерал-майора. В 1730—1734 роках він керує Ізмайловським полком. В 1734 році відзначився керівництвом полком українських козаків у війні за польську спадщину з прихильниками Станіслава Лещинського.
Організація масонства ред.
Шотландець у 1734 році значиться майстром петербурзької ложі. Загалом, він вважається засновником масонства в Російській імперії.[3].
Також він бере активну участь у Російсько-турецькій (1735—1739 рр.) війні, за що отримує звання генерал-аншефа (у 1737 році). Він проявив себе в 1737 році під час захисту Очакова від облоги турецької армії. Але був поранений.[5] Джеймс Кейт мав репутацію одного з найбільш здібних офіцерів в російській армії та ліберального суспільного адміністратора.
Керівництво Лівобережною Україною ред.
У 1739—1741 рр. Джеймс Кейт стає Великим Провінційним Майстром масонерії Російської імперії.[6]
6 липня 1740 року Джеймс Кейт призначають у Глухові Головним командиром Правління гетьманського уряду. Цю посаду перший іноземець обіймає до 1741 року.[7] В цей час він посвячує до масонства представників української аристократії. В історію він увійшов, як мудрий, чесний i шляхетний керівник. Він прагне відстоювати права українців в Російській імперії, показуючи приклад гуманного правителя.
Військова доблесть на службі ред.
Виїхавши з Глухова він знову повертається на війну. Тепер — зі шведами у 1741—1743 рр.
У 1742 році Д. Кейт нагороджується орденами Андрія Первозванного та Олександра Невського.
У 1744 році призначається комендантом Ревеля (теперішній Таллінн). А через три роки у 51-річному віці (у 1747 році) виходить у відставку. Нібито через образу на російський уряд за відмову у в'їзді до Російської імперії його брата Джорджа.
Прусський період ред.
Однак, у 1747 році починає військову службу в Пруссії. Прусський король Фрідріх Великий, що також був масоном, дає йому звання прусського фельдмаршала. В 1749 році призначається губернатором Берліна. В жовтні цього року отримує Орден Чорного Орла.[8]
Одночасно, Джеймс Кейт повертається до наукової діяльності і входить до Прусської академії наук.
Загибель ред.
Не дивлячись на вік, Джеймс Кейт і надалі бере активну участь у військових діях в ході Семирічної війни. У 1757 році він командував частинами прусської армії під час битви під Прагою. Потім успішно організував оборону міста Лейпциг в умовах переважаючих сил противника.
Однак, 14 жовтня 1758 року в битві при Хохкірхе отримує смертельне поранення двома кулями і помирає на полі бою.[9]
Джерела ред.
- Кейт, Джемс (Яків) // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
- Allgemeine Deutsche Biographie, Band 15 на сайті Баварської Державної бібліотеки[недоступне посилання з серпня 2019]
- Карл Август Фарнхаген фон Ензе. Життя фельдмаршала Якоба Кейта. (Varnhagen von Ense, Karl August: Leben des Feldmarschalls Jakob Keith, Verlag von Duncker und Humblot, Berlin 1844), , M1 електронна версія
Посилання ред.
- Кейт Джемс [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 623-624. — 1000 екз.
Примітки ред.
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
- ↑ Kindred Britain
- ↑ а б Andrew MacKillop, Steve Murdoch. Military Governors and Imperial Frontiers C. 1600—1800: A Study of Scotland and Empires. Brill Academic Publishers, 2003. с. 103.
- ↑ Loyalty and Identity: Jacobites at Home and Abroad. Springer, 2009, с. 82.
- ↑ Karl August Varnhagen von Ense: Leben des Feldmarschalls Jakob Keith, 1844, S. 59.
- ↑ Исторические аспекты Вольного Каменщичества] (рос.)
- ↑ Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. — Запорожье: Просвіта, 2011. — С. 288—289.
- ↑ Liste der Ritter des Kgl. Preußischen hohen Ordens vom Schwarzen Adler, Verleihungen 1749, Decker, Berlin, 1851
- ↑ Karl August Varnhagen von Ense: Leben des Feldmarschalls Jakob Keith, 1844, S. 253 und 257.