Шляхта на Україні (пол. Szlachta na Ukrainie) (Повна назва: Шляхта на Україні: її участь у житті українського народу на тлі його історії) — політичний трактат українського політичного діяча, публіциста В'ячеслава Липинського, що присвячений полонізованій українській шляхті заради навернення до української ідеї. Виданий у 1909 році в Кракові.

Шляхта на Україні
пол. Szlachta na Ukrainie
Обкладинка першого видання 1909 року
Жанр трактат
Автор В'ячеслав Липинський
Мова польська
Видання 1909
Опубліковано українською 2015
Переклад Галина Сварник, Іван Сварник, Петро Таращук, Леся Білик (2015)

Причини та реакція ред.

З 1908 року Липинський займається громадсько-політичною діяльністю спрямованою до навернення польської та полонізованої шляхти Правобережжя до українства.

За спогадами Дмитра Дорошенка:

Ця книжка наробила великого розголосу, — поляки її скуповували по книгарнях і нищили.

Після виходу брошури на В'ячеслава Липинського у польських газетах поширювались фальшиві свідчення щодо «пруських грошей» у тому сенсі, що він робить це за інтереси інших країн. Проте, Липинський обстоював свою гідність. І подавав позови до юридичних установ та громадських судів, відкриті листи в пресі стали його зброєю в боротьбі за чесне ім’я і власну праведну ідею.

Сутність ред.

За твором Липинського шляхта має бути не народом, а має удосконалювати його культурний та загальний рівень. При цьому, наприклад присвячені у зверенні в роботі у більшості поляки або полонізовані українці не мають відмовлятись від свого походження, рідної мови, але разом із тим переходити на українську культуру, мову, літературу тощо заради ідеї спільності проживання в Україні та подальшого формування України як держави.

Цитати з твору ред.

Адже від тих, яким багато дано, багато й вимагається, і шляхта, якщо вона хоче залишатись на своїй позиції, якщо хоче бути шляхтою, то має бути не джурами походу народів до світла й культури, а мусить іти у їхніх перших лавах!.
І нехай нам не кажуть, що ми, повертаючись до свого народу, до свого материнського кореня, воюємо з Польщею; адже ми поборюємо в собі не польськість, а лише свої польсько-шляхетські пережитки, які зробили нас «колоністами» не лише на цій нашій землі, а навіть в історії Польщі; і в цьому скиданні з себе дірявого історичного лахміття ми йдемо на Польщу, власне, правдиву.

Див. також ред.

Література ред.