Школа Абен-Яшара Луцького

Школа Абен-Яшара Луцького — одна з найкращих приватних караїмських шкіл на початку XIX ст., що існувала в Євпаторії[1]. Нею керував відомий караїмський просвітитель Авраам бен-Йосиф Луцький (17921855). Його онук, Яків Дуван (18421901) — караїмський вчений і педагог, автор першого караїмського катехізису з російським перекладом.

Особливості ред.

Учнями цієї школи в основному були діти із заможних караїмських родин, однак А. Луцький не відмовляв в прийомі в школу і малозабезпеченим хлопчикам, «якщо помічав у них бажання до навчання і обдарування»[2]. Таких вихованців він навчав безоплатно. Згодом, на прохання впливових членів євпаторійської караїмської громади, А. Луцький припинив прийом платних учнів і став готувати майбутніх викладачів богослов'я і давньоєврейської літератури з числа бідних юнаків.

Учні школи «Абен-Яшар» вивчали давньоєврейську мову, Танах, удосконалювалися в богослов'ї, філософії, вивчали твори караїмських авторів середньовіччя.

Випускники ред.

  • Гелел Гелелович (1834—1920) — караїмський благодійник;
  • Давид Джигит (1839—1894) — тютюновий фабрикант;
  • Ілля Казас (1832—1912) — видатний караїмський просвітитель, педагог і поет;
  • Самуїл Крим (1835—1898) — видатний караїмський громадський діяч, педагог;
  • Юфуда Савускан (1832—1900) — газзан;
  • Юфуда Узун (1836—1893) — газзан;
  • Йосип Ісаакович Ерак (1832—1896) — поет і перекладач.

Викладачі ред.

С. Гумуш, С. Дубинський, А. Єфет, А. Кефели, А. Кокей, М. Кокізи, С. Прик

Література ред.

  1. Д. А. Прохоров. Система народного образования караимов Таврической губернии во второй половине XIX — начале XX вв. // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. Симферополь, 2007, № 13 — С. С. 541—588
  2. Прохоров Д. А. Традиционные этноконфессиональные учебные заведения караимов в Российской Империи в XIX — начале XX вв.

Примітки ред.

  1. Казас И. И. Евреи ли караимы // Новороссийский телеграф. 1869. Приложение к № 63. 16 апреля.
  2. Дуван Я. В. Мои детские и юношеские годы (Автобиография)//Караимская жизнь. 1911. № 7.С. 66