Шарль Фуке

Французький аристократ, герцог, державний діяч, маршал і пер Франції Людовика XV

Шарль-Луїс-Огюст Фуке (*Charles Louis Auguste Fouquet, 22 вересня 1684 —†26 січня 1761) — французький аристократ, 1-й герцог Бель-Іль, маршал і пер Франції, державний діяч часів правлення Людовика XV.

Шарль Фуке
фр. Charles Louis Auguste Fouquet de Belle-Isle
Псевдо Луїс-Огюст
Народився 22 вересня 1684(1684-09-22)
Вільфранш-де-Руерг
Помер 26 січня 1761(1761-01-26) (76 років)
Версаль
Країна  Франція
Діяльність політик, військовий очільник
Знання мов французька[1]
Учасник Війна за австрійську спадщину
Членство Французька академія[2]
Титул герцог
Посада Воєнний міністр Франціїd і seat 10 of the Académie françaised[2]
Військове звання маршал
Конфесія католицтво
Рід Фуке
Батько Луї Фуке
Мати Катерина Агнес Левіс
У шлюбі з Генрієта Франсуаза де Дюрфо
Марія-Казимира-Тереза-Женев'єва-Еммануель де Бетюн
Діти 1 син
Автограф
Нагороди
Герб
Герб

Життєпис ред.

Походив з відомої родини Фуке. Син Луї Фуке, маркіза Бель-Іля. Шарль Фуке був онуком відомого державного діяча Ніколя Фуке. Отримав гарну освіту. Обрав для себе кар'єру військового. Вперше відзначився під час Війни за іспанську спадщину. У 1705 році вже очолив драгунський полк. У 1706 році брав участь у битві при Турині, звитяжив при обороні Лілля у 1708 році, брав участь при укладанні Раштатського миру у 1713 році. У 1714 році був серед учасників укладання раштатського миру у 1714 році. після цього призначається губернатором Унінгу.

Потім проявив себе під час Війни четверного альянсу (1717–1720), зокрема під Фуентерабіа у 1718 році та при захопленні Сан-Себастьяна у 1719 році.

У 1727 році призначається губернатором Меца, Туля і Вердена (залишався на цій посаді до самої смерті), у 1732 році отримує звання генерал-лейтенанта. Звитяжно воює під орудою Жака Фіцджеймса під Війни за польську спадщину (1733–1734).

У 1735 році виконував дипломатичне доручення у Відні. Завдяки його вправним діям у 1736 році було укладено перемир'я, а у 1738 році Віденський мир, згідно з яким Франція отримала герцогства Бар і Лотарингію.

У 1740 році стає маршалом Франції. Того ж року виступив за підтримку претензій Карла Вітельсбаха, що спричинило війну за австрійський спадок. У 1741 році під час виборів на рейхстазі сприяв обранню Вітельсбаха імператором Священної Римської імперії. Того ж року зайняв Прагу, але невдовзі, не маючи військової підтримку, вимушений був відступити під тиском австрійських військ. У 1742 році представляв Францію під час коронації імператора Карла VII Вітельсбаха. Того ж року відважно воював під Егером. За це отримав титул герцога Бель-Іля.

у 1744 році відбув для перемовин з Фрідрихом II, курфюрстом Прусії. проте по дорозі до Берліна потрапляє у полон. Шарля Фуке було відправлено до Великої Британії. звільнився з полону лише у 1745 році.

У 1746 році з успіхом захищав Дофіне та Прованс від австро-сардинських військ, зумівши навіть перенести війну до П'ємонту. За це у 1748 році отримав титул пера Франції. Незабаром стає кавалером ордену Святого Духа.

У 1749 році обирається до Французької академії. У 1756 році призначається державним міністром, а у 1758 році державним секретарем військового департаменту. на цій посаді перебував до самої смерті у 1761 році. Під час своєї каденції провів низку реформ, спрямованих перш за все на зміцнення та підвищення якості й професіоналізму офіцерського корпусу. Під час Семирічньої війни намагався фінансово й матеріально забезпечити французьку армію. після численних поразок спрямував графа Сен-Жермена до Гааги з метою розпочати перемовини стосовно укладання миру.

Меценатство ред.

Як губернатор м. Мец був ініціатором й спонсором Королівського товариства наук і мистецтв міста Мец. Підтримував будівництві абатство Святого Глосінде, костела святих Симона і Юди (1737–1740 роки), готеля Опікунів, Оперного театру (1738–1752 роки), площі Зброї.

Родина ред.

1. Дружина — Генрієта Франсуаза де Дюрфо

Дітей не було

2. Дружина — Марія-Казимира-Тереза-Женев'єва-Еммануель де Бетюн

Діти:

  • Луї-Марі (1732–1756)

Примітки ред.

Джерела ред.

  • Michel Popoff et préface d'Hervé Pinoteau, Armorial de l'Ordre du Saint-Esprit : d'après l'œuvre du père Anselme et ses continuateurs, Paris, Le Léopard d'or, 1996, 204 p.
  • Cooper-Oakley, Isabella (1912). The Comte De Saint Germain, the Secret of Kings (2nd ed.). London: Whitefriars Press