Чотириступінчаста модель видоутворення

Чотириступінчаста модель видоутворення — модель видоутворення, запропонована Д. Леком (1947^[1]) на основі алопатричного видоутворення і симпатричного видоутворення, а також принципу конкурентного виключення Гаузе^[2]. У Ч. м. в. розрізняють наступні стадії (східці): 1) вселення виду (інвазія); 2) географічна ізоляція і зародження нових видів; 3) вторинний контакт з середовищем з посиленням ізолюючих механізмів, диференціація ніш під впливом конкуренції і природного відбору; 4) подальше географічне поширення з повторенням ранніх стадій видоутворення. Ч. м. в. можна назвати також алопатрично-симпатричним видоутворенням, ступінчастим або еколого-географічним. Одноступінчата модель видоутворення, в якій повністю ігнорувалися процеси, що йдуть в зонах вторинних контактів, привела Е. Майра до висновку, що біотопічний розподіл видів не пов'язаний з адаптаціями, а є «історичними випадковостями».

Сприйнявши ідеї Е. Майра^[3] про алопатричне видоутворення за рахунок географічної ізоляції, Д. Лек логічно і природно поєднав її з уявленнями Дж. Гакслі і Г. Ф. Гаузе про екологічну ізоляцію. Д. Лек дійшов висновку, що еволюційні зміни дуже часто починаються в умовах просторової ізоляції популяцій, але завершуються після вторинного контакту. Модель Д. Лека зняла нарешті альтернативу: алопатричне або симпатричне видоутворення, його модель можна назвати алопатрично-симпатричним видоутворенням, ступінчастим, або еколого-географічним. Ступінчаста модель видоутворення Д. Лека також формувалася ступінчасто. На підставі своїх досліджень Д. Лек запропонував чотириступінчасту модель видоутворення: вселення виду (інвазія); географічна ізоляція і зародження нових видів; вторинний контакт з посиленням ізолюючих механізмів, диференціація ніш під впливом конкуренції і природного відбору; подальше географічне поширення з повторенням ранніх стадій.

Див. також

Література

Галл Я. М. Истоки эволюционной экологии: конкуренция, естественный отбор и видообразование // Природа. — 1985. — № 11. — С. 67-75.
Лэк Д. Дарвиновы вьюрки. Пер. с англ. Н. О. Юзбашевой. С пред. Г. П. Дементьева. — М. Изд-во иностран. лит-ры, 1949. — 200 с. + 4 вкл.

Ресурси Інтернету

Галл Я. М. Дэвид Лэк: Две версии видообразования, или от нейтрализма к адаптационизму // Вавиловский журнал генетики и селекции. — 2014. — Том 18, № 3. — С. 585–598. [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]

Примітки

↑ Lack D. Darwin's finches. — Cambridge: Cambridge Univ. Press, 1947. — 208 p.
↑ Gause G.F. The Struggle forExistence. Baltimore: Willkins, 1934;2nd ed. N.Y.;London: HafnerPublising Co, 1964;3rd ed. N.Y.: Dover, 1972;N.Y.: 4th. ed. N.Y.: DoverPublising House, 2003. 163 p.
↑ Mayr E. Change of genetic environmental evolution // Evolution as Process / Eds J. Huxley, A. Hardy, E. Ford. — London: Allen & Unwin, 1954. — P. 157–180.

[1] Lack D. Darwin's finches. — Cambridge: Cambridge Univ. Press, 1947. — 208 p.

[2] Gause G.F. The Struggle forExistence. Baltimore: Willkins, 1934;2nd ed. N.Y.;London: HafnerPublising Co, 1964;3rd ed. N.Y.: Dover, 1972;N.Y.: 4th. ed. N.Y.: DoverPublising House, 2003. 163 p.

[3] Mayr E. Change of genetic environmental evolution // Evolution as Process / Eds J. Huxley, A. Hardy, E. Ford. — London: Allen & Unwin, 1954. — P. 157–180.

[1]

[2]

[3]