Чжу Сі

Чжу Сі (кит. 朱熹 Zhū Xī 18 жовтня 1130 — 23 квітня 1200) — китайський філософ, вчений-енциклопедист, літератор, текстолог і коментатор конфуціанських канонічних творів, педагог, головний представник неоконфуціанства, що надав цьому вченню універсальну і систематизовану форму (Чен [братів] — Чжу [Сі] школа, «лі сюе» — «вчення про принцип» zh:程朱理學), в якій воно здобуло статус ортодоксальної ідеології і культурного страндарту в Китаї і сусідніх країнах, особливо в Японії і Кореї.

Чжу Сі
Народився	18 жовтня 1130(1130-10-18) Юсі (Фуцзянь)
Помер	23 квітня 1200(1200-04-23) (69 років) Каотін (Фуцзянь)
Поховання	Zhu Xi's tombd
Країна	Династія Сун
Діяльність	поет, письменник, філософ, історик, композитор
Галузь	філософія
Відомий завдяки	китайський філософ, вчений-енциклопедист, літератор
Науковий ступінь	цзіньши (1148)
Знання мов	китайська
Magnum opus	Zizhi Tongjian Gangmud
Конфесія	конфуціанство
Батько	Zhu Songd
Мати	Zhu Shid
У шлюбі з	Liu Shid
Діти	Zhu Shud, Zhu Yed і Zhu Zaid
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Пам'ятник Джу Сі перед Академією Білого оленя біля гір Люшаня

Біографія

Чжу Сі народився 18 жовтня 1130 року в Юсі, провінція Фуцзянь. Він походив з сім'ї ученого-чиновника, в 18 років отримав вищий вчений ступінь цзіньши, потім протягом 20 років займався головним чином науковою і літературною роботою.

Відбудував академію «Грот білого оленя» (див. White Deer Grotto Academy) і викладав у ній. З 1178 року, тоді на державній службі, Чжу Сі неодноразово, але не надовго призначався на високі адміністративні посади. У 1196 році за критичні настрої відносно соціальної дійсності і реформаторську діяльність позбавлений всіх чинів і звань, його учення заборонялося. У 1199 році реабілітований. Помер 23 квітня 1200 в Каотіні, провінція Фуцзянь.

Посмертно отримав титул ґо-ґун 國公 («державний князь»), в 1241 році зарахований до найвизначніших конфуціанських авторитетів, в знак чого табличка з його ім'ям розміщена в Храмі Конфуція. З 1313 року, при правлінні чужорідної (монгольської) династії Юань, його учення було офіційно включене в систему державних іспитів на вчені ступені і чиновницькі посади (кецзюй).

Вчення

Чотири книги

Чжу Сі вибрав для програми навчання майбутніх сановників Чотири книги Конфуція: Велику науку, Доктрину середини, Аналекти та Менцзі. Такий підхід був незвичним для неоконфуціанців, які до того зосереджувалися в основному на Книзі змін. Чжу Сі написав до кожної з обраних книг детальні коментарі. Хоча спочатку ці коментарі не здобули загального визнання, згодом вони лягли в основу іспитів майбутніх урядовців і зберігали таке значення до 1905 року.

Ці, лі, тайцзі

Чжу Сі стверджував, що все суще постає як сполучення двох універсальних аспектів реальності: життєвої сили ці (氣) та раціонального принципу лі (理). Джерелом лі є Верховне Вище тайцзі (太极). Щодо джерела ці Чжу Сі не дав пояснень, тому різні дослідники відносять його або до моністів або до дуалістів.

На думку Чжу Сі фізичні об'єкти і люди мають своє лі, отже, зв'язані з метафізчною сутністю тайцзі. Саме ця вища сутність проявляється в тому, що називають людською душею, розумом, духом.

Ці та лі діють разом і залежні одне від одного. Вони є різними аспектами всіх істот у світі. Ці аспекти проявляються в створенні субстанційних сутностей. Коли дія цих двох аспектів наростає, вона складається в ян, коли спадає — інь. Фази ян та інь неперервно взаємодіють між собою, то здобуваючи, то здобуваючи перевагу над своєю протилежністю. В процесі наростання та спадання цих фундаментальних коливань виникають п'ять елементів: вогонь, вода, дерево, метал та земля. Чжу Сі стверджував, що лі існувало навіть перед Небом та Землею.

Щодо лі та ці погляди Чжу Сі корелюють із буддистським вченням, хоча сам Чжу Сі та його послідовники стверджували, що вони не копіюють буддизм, а вживають поняття, що існували ще до Книги змін.

Щодо поняття тайцзі Чжу Сі стверджував, що Верховне Вище сумісне з таоїстським дао, але відрізнається від нього активністю. Тайцзі є принципом, що стверджує щось нове, тоді як дао непорушне й мовчазне, прагне до вирівнювання й нерозрізнимості. На думку Чжу Сі існує фундаментальна гармонія, яка має не статичний, а динамічний характер, і по своїй суті Верховне Вище є неперервним творенням.

Людська природа

На думку Чжу Сі людина за своєю природою добра. Навіть тоді, коли люди здійснюють аморальні вчинки, добро залишається основним і верховним регулятивним принципом їхньої поведінки. Причина аморальності в ци. Кожна особа має досконале лі. Тому люди повинні б діяти відповідно до моральних норм, однак, іншою стороною людини є ци, яке затуманює її досконалу моральну природу. Задачею морального виховання є очищення ци. Очищене й збалансоване ци спонукає до моральних вчинків.

Дослідження речей і розширення знань

Чжу Сі пропагував принцип gewu, дослідження речей. Як досліджувати і що є джерелом цих речей викликає багато дискусій. За Чжу Сі, речі — це моральні принципи, що включають в себе дослідження і книг і справ, тому що «моральні принципи абсолютно невичерпні».

Медитація

Чжу Сі практикував щоденну медитацію під назвою jingzuo подібну до, але не зовсім таку ж, як буддистська дхіани або chan ding (Wade-Giles: ch'an-ting). Медитація Чжу Сі не потребувала всіх думок, як у буддизмі; однак вона характеризувалася повною тишею, що допомагала утримувати баланс різних аспектів персональності і допомагала сфокусуватися думкам і концентрації.

Його форма медитації була від природи конфуціанською, в тому розумінні, що вона стосувалася моралі. Чжу Сі намагався розмірковувати і відчувати себе у гармонії зі Всесвітом. Він вважав, що цей тип медитації зблизить людей і принесе їм гармонію.

Досягнення Чжу Сі в каліграфії

《Thatched Hut Hand Scroll》

Література

• Чжу Сі (Чжу Юаньхуей, Чжу Чжунхуей, Чжу Хуейань) // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 712. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• J. Percy Bruce. Chu Hsi and His Masters, Probsthain & Co., London, 1922.
• Daniel K. Gardner. Learning To Be a Sage, University of California Press, Berkeley, 1990. ISBN 0-520-06525-5.
• Daniel K. Gardner. Zhu Xi's Reading of the Analects, canon, commentary, and the classical tradition Asian Studies de Daniel K. Gardner, Columbia University Press, 2003 ISBN 0-231-12864-9, ISBN 978-0-231-12864-3, тексти частково онлайн [1] [Архівовано 12 вересня 2011 у Wayback Machine.]
• Bruce E. Carpenter. 'Chu Hsi and the Art of Reading' in Tezukayama University Review (Tezukayama daigaku ronshū), Nara, Japan, no. 15, 1977, pp. 13–18. ISSN 0385-7743
• Wing-tsit Chan, Chu Hsi: Life and Thought (1987). ISBN 0-312-13470-3.
• Wing-tsit Chan, Chu Hsi: New Studies. University of Hawaii Press: 1989. ISBN 978-0-8248-1201-0
• Gedalecia, D (1974). "Excursion Into Substance and Function." Philosophy East and West. vol. 4, 443-451.
• Hoyt Cleveland Tillman, Utilitarian Confucianism: Ch‘en Liang's Challenge to Chu Hsi (1982)
• Чжу Си. Натурфилософия; Природа человека, его сознание, воля и чувства; О воспитании и знании. Перевод М. Л. Титаренко. — В кн.: Антология мировой философии, т. 1, ч. 1. М., 1969 (рос.);
• Алексеев В. М. Китайская литература. М., 1978 (рос.);
• Зайцев В. В. О формировании филоского учения Чжу Си. — В кн.: Из истории китайской философии: становление и основные направления. М., 1978 (рос.);
• Конфуцианство в Китае: проблемы теории и практики. М., 1982 (рос.);
• Буддизм, государство и общество в странах Центральной и Восточной Азии в средние века. М., 1982 (рос.);
• История китайской философии. М., 1989 (рос.);
• Чжу Си. Син. Жэнь у чжи син (Природа-син. Природа-син человека и вещей). Перевод В. В. Зайцева. — В кн.: Человек как филоская проблема: Восток — Запад. М., 1991 (рос.);
• Тиллман Х. К. Сознание Неба (Тянь) в системе воззрений Чжу Си. — В кн.: Ретроспективная и сравнительная политология, вып. 1. М., 1991 (рос.);
• Китайская философия. Энциклопедический словарь. М., 1994 (рос.);
• Голыгина К. И. «Великий предел». Китайская модель мира в литературе и культуре (I—XIII вв.). М., 1995 (рос.)

Посилання

• Чжу Сі [Архівовано 3 жовтня 2014 у Wayback Machine.](укр)
• www.cultinfo.ru(рос.)
• Энциклопедия Кругосвет [Архівовано 14 листопада 2012 у Wayback Machine.](рос.)
• Велика Радянська Енциклопедія [Архівовано 4 жовтня 2009 у Wayback Machine.](рос.)