Чепура тихоокеанська
| Чепура тихоокеанська | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Темна морфа
 Світла морфа
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Egretta sacra (Gmelin, 1789) | ||||||||||||||||
 Ареал виду Проживання впродовж року Зимування | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Ardea sacra Gmelin, 1789 Demigretta sacra (Gmelin, 1789) Ardea jugularis Wagler 1827 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Чепура тихоокеанська[2] (Egretta sacra) — вид птахів родини чаплевих (Ardeidae). Мешкає в Океанії, Східній та Південно-Східній Азії.
Опис ред.
Тихоокеанські чепури — птахи середнього розміру, які досягають довжини 57-66 см. Їх середня вага становить 400 г, а розмах крил — 90-110 см. Забарвлення тихоокеанських чепур існує у двох морфах: одні птахи мають повністю біле забарвлення (світла морфа), а інші — темно-сіре забарвлення (темна морфа). Молоді птахи мають тьмяне, коричнювате забарвлення.
У тихоокеанських чепур лапи дуже короткі, жовті. У темних птахів на горлі і підборідді є біла смуга. Дзьоб коричневий, очі золотисто-жовті.
Підвиди ред.
Виділяють два підвиди:[3]
- E. s. sacra (Gmelin, JF, 1789) — більша частина ареалу;
- E. s. albolineata (Gray, GR, 1859) — Нова Каледонія і острови Луайоте.
Поширення і екологія ред.
Тихоокеанські чепури зустрічаються по всій Південно-Східній і Східній Азії (від Бангладеш до Японії, Філіппін та Індонезії). Мешкають в Австралії, на Новій Гвінеї та на островах Мікронезії[4][5]. Також тихоокеанські чепури зустрічаються на заході Полінезії, зокрема у Фіджі[6], Французькій Полінезії[7] і Тонзі[8], однак не гніздяться на Ніуе. Нещодавно птах почав гніздитися на фіджійському острові Ротума[9].
Нова Зеландія лежить на південній межі поширення виду[10]. У цій країні тихоокеанські чепури є досить рідкісними й найчастіше зустрічаються в регіоні Нортленд.[11]
Тихоокеанські чепури живуть на узбережжях, в мангрових заростях, в гирлах рік з солонуватою і солоною водою, на коралових рифах і на пляжах.
Поведінка ред.
Тихоокеанські чепури живляться різноманітною океанічною рибою, ракоподібними, молюсками і червами[12]. Розмножуються впродовж всього року, можуть утворювати колонії. В кладці 2-3 зеленувато-блакитних яйця. Інкубаційний період триває 23 дні. Пташенята залишаюься під батьківською опікою протягом п'яти тижнів.
Збереження ред.
В Новій Зеландії тихоокеанська чепура класифікована як вид, ящо знаходиться під загрозою зникнення[13].
Галерея ред.
-
Тихоокеанські чепури світлої і темної морфи -
Молодий птах темної морфи -
Птах темної морфи -
Тихоокеанська чепура з рибою
.jpg)
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Egretta sacra. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 25 вересня 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Ibis, spoonbills, herons, Hamerkop, Shoebill, pelicans. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 5 жовтня 2021. Процитовано 25 September 2021.
- ↑ Lavery, Tyrone H.; Watson, Justin J.; Leung, Luke K.-P. (2012). Terrestrial vertebrate richness of the inhabited Torres Strait Islands, Australia. Australian Journal of Zoology. 60 (3): 180—191. doi:10.1071/ZO12043. Архів оригіналу за 17 серпня 2017. Процитовано 30 січня 2020.
- ↑ Wiles, Gary J. (2005). A checklist of the birds and mammals of Micronesia. Micronesia. 38 (1): 149—189.
- ↑ Watling, Dick (2001). A guide to the birds of Fiji & Western Polynesia. Suva, Fiji: Environmental Consultants Fiji. с. 99.
- ↑ Beaune, David; Ghestemme, Thomas; Raust, Philippe; Blanvillain, Caroline (2018). Herons of French Polynesia: threats, status and conservation (PDF). Journal of Heron Biology and Conservation. 3. Архів оригіналу (PDF) за 30 січня 2020. Процитовано 30 січня 2020.
- ↑ Steadman, David W. (1993). Biogeography of Tongan birds before and after human impact. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 90 (3): 818—882. Bibcode:1993PNAS...90..818S. doi:10.1073/pnas.90.3.818. PMC 45761. PMID 11607357.
- ↑ Cibois, Alice; Thibault, Jean-Claude; Watling, Dick (2019). Birds and bats of Rotuma, Fiji (PDF). Notornis. 66 (3): 139—149. Архів оригіналу (PDF) за 26 листопада 2020. Процитовано 30 січня 2020.
- ↑ Bell, Mike (2010). A census of reef herons (Ardea sacra) in the Marlborough Sounds (PDF). Notornis. 57 (3): 152—155. Архів оригіналу (PDF) за 5 серпня 2019. Процитовано 30 січня 2020.
- ↑ Chambers, Stuart (2009). Birds of New Zealand: locality guide (PDF) (вид. 3rd). Orewa, New Zealand: Arun Books. с. 91. Архів оригіналу (PDF) за 28 грудня 2021. Процитовано 25 вересня 2021.
- ↑ Reef heron Egretta sacra. New Zealand Birds Online. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 29 травня 2021.
- ↑ McArthur, Nikki; Ray, Samantha; Crowe, Patrick; Bell, Mike (August 2019). A baseline survey of the indigenous bird values of the Wellington region coastline (PDF) (Звіт). с. 19. Архів оригіналу (PDF) за 4 січня 2021. Процитовано 25 вересня 2021.
Джерела ред.
- Eastern Reef-Heron. HeronConservation (англ.). The IUCN-SCC Heron Specialist Group. Процитовано 21 лютого 2020.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |