Центрипеталізм
Центрипеталізм, який у деяких джерелах називають інтегративним розподілом влади (назва походить від фізичного терміну доцентрова сила – centripetal force), є моделлю демократичних інститутів для розділених суспільств (як правило, за етнічною, релігійною чи соціальною ознакою), метою якої є заохочення партій до поміркованої та поступливої політики, а також зміцнення центру поляризованого політичного спектру. Як теорія, центрипеталізм розвинувся з критики консоціоналізму Дональдом Л. Горовіцем та іншими науковцями. Обидві моделі надають інституційні рекомендації для розділених суспільств. В той час, коли консоціоналізм націлений на включення та представництво кожної етнічної групи, центрипеталізм має на меті деполітизувати етнічність та заохотити багатоетнічні партії. [1] .
Інструменти ред.
Центрипеталізм пов’язаний з інструментами, які заохочують стягування голосів виборців (vote pooling). Стягування голосів виборців відбувається, коли політикам потрібно залучити виборців з різних груп, щоб перемогти на виборах. Наприклад, якщо якась етнічна група недостатньо велика, щоб обрати власного етнічного політичного представника, виборці з цієї групи радше віддадуть перевагу поміркованим, аніж радикальним політикам іншої етнічної групи. У цій теоретичній моделі, стягування голосів виборців дає переваги поміркованим політикам, які прагнуть залучити голоси інших груп, за допомогою виборчої системи, що дозволяє виборцям вказувати не тільки свій основний вибір, але й наступні пріоритети. Виходячи з цієї логіки, центрипеталісти віддають перевагу таким системам голосування, як альтернативне голосування, додаткове голосування, система єдиного перехідного голосу [2] .
Приклади ред.
Центрипетальні установи та системи голосування досить рідкісні, а прикладів їх використання не так багато. Найвідомішіми прикладами використання центрипетальних інституцій є політичні системи Австралії, Естонії, Фіджі, Північної Ірландії, Папуа-Нової Гвінеї, Шрі-Ланки [1], Республіки Сербської, Індонезії, Кенії, Нігерії [3], Південної Родезії [4].
Критика ред.
Однією з основних проблем теорії є відсутність емпіричних доказів, що підтверджують ефективність центрипеталізму [2]. Центрипетальні установи не працюють у виборчих системах, в яких виборчі округи є однорідними за складом, оскільки в цих випадках політики не заохочені створювати багатоетнічні партії, оскільки їм не потрібно звертатися до виборців поза своєю групою [5]. Деякі дані свідчать про те, що центрипетальні установи призводять ще до більшої нестабільності та екстремізму [3]
Література ред.
Horowitz, Donald L. 1985. Ethnic Groups In Conflict. Berkeley, Calif. u.a.: Univ. of Calif. Press.
Sisk, T.D. (1996) Power-sharing and International Mediation in Ethnic Conflicts (Washington, DC: United States Institute of Peace Press).
Примітки ред.
- ↑ а б Reilly, Benjamin (June 2012). Institutional Designs for Diverse Democracies: Consociationalism, Centripetalism and Communalism Compared. European Political Science (англ.). 11 (2): 259—270. doi:10.1057/eps.2011.36. ISSN 1680-4333.
- ↑ а б Bogaards, Matthijs (December 2019). Consociationalism and Centripetalism: Friends or Foes?. Swiss Political Science Review (англ.). 25 (4): 519—537. doi:10.1111/spsr.12371. ISSN 1424-7755.
- ↑ а б McCulloch, Allison (June 2013). Does Moderation Pay? Centripetalism in Deeply Divided Societies. Ethnopolitics (англ.). 12 (2): 111—132. doi:10.1080/17449057.2012.658002. ISSN 1744-9057. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 9 жовтня 2020.
- ↑ Coakley, John; Fraenkel, Jon (June 2014). Resolving conflict in bipolar societies: The fate of political settlements in Fiji and Northern Ireland. Political Science (англ.). 66 (1): 23—45. doi:10.1177/0032318714531979. ISSN 0032-3187.
- ↑ Bogaards, Matthijs (November 2003). Electoral choices for divided societies: Multi-ethnic parties and constituency pooling in Africa. Commonwealth & Comparative Politics (англ.). 41 (3): 59—80. doi:10.1080/14662040412331310201. ISSN 1466-2043.