Хрестовий корінь лікарський
Хрестовий корінь лікарський[1], кнік бенедиктинський[2], хрестовий корінь бенедиктинський[3] (Cnicus benedictus, синонім Carduus benedictus) — однорічна, рідше дворічна павутинистоволохата трав'яниста рослина родини айстрових (складноцвітих).
| Хрестовий корінь лікарський | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Айстериди (Asterids) |
| Порядок: | Айстроцвіті (Asterales) |
| Родина: | Айстрові (Asteraceae) |
| Підродина: | Carduoideae |
| Триба: | Cynareae |
| Рід: | Cnicus L. |
| Вид: | Хрестовий корінь лікарський (C. benedictus)
|
| Біноміальна назва | |
| Cnicus benedictus | |
| Синоніми | |
|
Centaurea benedicta | |
Стебло прямостояче, колюче, липкозалозисте, 30—50 см заввишки, з полеглими гілками. Листки сірувато-зелені, перистороздільні або зубчасто-лопатеві, з колючками на зубчиках; прикореневі листки до основи звужені в крилатий черешок, стеблові — чергові, сидячі.
Квітки дрібні, трубчасті, жовтаві, зібрані одиничними кошиками на верхівці стебла й кінцях гілок; обгортка з жовтавих колючих листочків. Плід — сім'янка. Цвіте у червні — липні.
Поширення ред.
Дико росте на Кавказі і в Середній Азії. В Україні рослину розводять у садах. Інколи дичавіє.
Заготівля і зберігання ред.
Для виготовлення ліків використовують траву (лат. Herba Cnici benedicti, синонім — Herba Cardui benedicti), яку заготовляють під час цвітіння рослини. Збирають верхівки стебел і прикореневі листки. Сушать на вільному повітрі в затінку або в сушарках при температурі, не вищій за 45°. Сухої сировини виходить 20—25 %. Зберігають у сухому приміщенні.
Хімічний склад ред.
Трава кніку бенедиктинського містить сесквітерпеновий лактон кніцин (0,2 % ), гіркі й дубильні речовини, смоли (5%), стерини, слиз, ефірну олію, аскорбінову кислоту.
Фармакологічні властивості і використання ред.
В науковій медицині настій трави рослини використовують як засіб, що збуджує апетит і поліпшує травлення. Ці властивості рослини зумовлені наявністю в ній глікозиду кніцину, який у терапевтичних дозах підвищує чутливість до смакових подразників, стимулює виділення шлункового соку і зменшує ферментацію в кишках; великі дози спричинюють печіння, блювання, коліки і пронос.
У народній медицині рослину використовують при подагрі, жовтяниці, запорах, атонії шлунково-кишкового тракту після запальних процесів, при бронхіальній астмі, катарах дихальних шляхів і як засіб, що стимулює нервову систему і регулює менструальний цикл. Суміш потовченої свіжої трави з хлористим амонієм використовують для лікування раку шкіри.
Примітки ред.
- ↑ Cnicus benedictus // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ Російсько-український словник ботанічної термінології і номенклатури. — К.: Вид-во АН УРСР, 1962. — 340 с.
- ↑ Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987.
Джерела ред.
- Кнік бенедиктинський // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 206. — ISBN 5-88500-055-7.
| На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |