Хор (архітектура)
Хор (від грец. χορός — «місце співаків») — місце між середохрестям і апсидою у католицьких церквах, що було трохи підвищеним, відділялося огорожею або аркою із зображеннями розп'яття і предстоячих Богоматері та Івана Богослова (порівн. хори у православних церквах).[1]
Воно призначалося для півчих та духовенства, для якого влаштовувалися бокові ряди сидінь. Інколи охоплювало частину головного нефа перед середохрестям. У пізніші періоди хор розташовувався не перед вівтарною частиною, а за нею.[1]
Нерідко, особливо в соборах і монастирських церквах, хор буває розділений на дві частини: «верхній хор», що містить у собі головний вівтар, та, двома-трьома сходами нижче нього, «нижній хор», у якому з північної й південної сторін улаштовані сидіння для священиків і кліриків. Над одним з рядів цих сидінь знаходиться орган. Східний край хору або являє собою нічим не відгороджену від нього більшу напівкруглу або багатогранну нішу, або ж відокремлюється від зовнішніх стін цієї частини храму пілястрами, між якими й цими стінами є обхід з вінцем капел або без них.[2]
Примітки ред.
- ↑ а б Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К. : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. — 472 с. — ISBN 966-96284-0-7.
- ↑ Енциклопедія Брокгауза Ф.А. і Єфрона І.А. Архів оригіналу за 27 листопада 2011. Процитовано 1 листопада 2011.