Хафізулла Амін
Хафізулла Амін (1 серпня 1929, Пагман, Королівство Афганістан — 27 грудня 1979, Тадж-Бек, Демократична Республіка Афганістан) — президент Афганістану (вересень—грудень 1979) до радянського вторгнення, вбитий інтервентами.
Упродовж 104 днів свого правління Амін проводив політику пуштунізації країни[2] та зближення із Пакистаном і США[джерело не вказане 4384 дні].
Ранні роки життя ред.
Хафізулла Амін народився в пуштунській родині в Пагмані. Закінчивши Кабульський університет, він продовжив навчання в Колумбійському університеті в США.[3]. Після повернення до Афганістану працював учителем. Незабаром він приєднався до лав Народної демократичної партії Афганістану (НДПА) і став одним із активних членів марксистської фракції Хальк.
Амін очолив революцію 1978 року, яка змістила Мохаммеда Дауд Хана. Після вбивства Дауда НДПА захопила владу і президентом став Нур Мухаммед Таракі, а Хафізулла Амін та Бабрак Кармаль отримали пости заступників прем'єр-міністра[4]. Спроба провести марксистсько-ленінські реформи призвела до опору й заворушень.
В лютому 1979 року був убитий посол США Адольф Дабс. Фракція Хальк стала брати гору над фракцією Парчам, і Кармаля вислали в Європу. В березні Амін отримав посаду прем'єр-міністра, хоча Таракі ще зберігав за собою інші посади. Проте сум'яття продовжувалося, і режим був змушений прохати допомоги в Радянського Союзу. На зустрічі Таракі з Леонідом Брежнєвим було досягнуто рішення усунути Аміна від влади.
Захоплення влади ред.
Повернувшись у Кабул, Таракі попросив Аміна зустрітися з ним, на що той погодився при умові гарантій безпеки з боку радянського посла Олександра Пузанова. Коли Амін прибув до президентського палацу, зав'язалася перестрілка. Амін повернувся неушкодженим, а потім знову приїхав до палацу зі своїми прибічниками, й за допомогою охоронців палацу схопив Таракі.
14 версня 1979 Амін взяв уряд під контроль. Через кілька днів було оголошено, що Таракі помер від хвороби, якої саме не повідомлялося.
Правління ред.
Правління Таракі відзначалося жорстокими чистками[5]. Радянські джерела повідомляли, що приблизно 500 членів НДПА розпрощалися з життям[джерело не вказане 4384 дні]. Для придушення заворушень Амін склав список із 18 тис. осіб, яких стратили за участь у змові з метою вбивства Таракі.
Амін не користувався популярністю. Він не забарився нажити собі численних ворогів — родичів страчених. Всі члени НДПА жили під страхом за своє життя. В цей період чимало афганців втекли до Ірану й Пакистану й почали організовувати рух проти атеїстичного режиму невірних, що захопив владу при підтримці СРСР. Пізніше, після радянського вторгнення західні джерела оголосили ці групи борцями за свободу.
В середині листопада 1979 року Амін розпочав широку військову кампанію проти Саїда Карама в провінції Пактія. Наступ був успішним, було знищено понад 1000 бійців опору, їхні родичі та прибічники змушені були втікати до Пакистану. Села, що допомагали заколотникам, зникли з лиця Землі.
Амін робив спроби змінити режим, який чимало афганців вважали антиісламським, обіцяючи більше релігійних свобод, згадуючи ім'я Аллаха в своїх промовах, і оголосивши про те, що революція була цілком і повністю здійснена на принципах ісламу. Проте афганці звинувачували Аміна в жорстких заходах, а Радянський Союз, збентежений долею своїх немалих капіталовкладень в Афганістані, збільшив кількість радників.
Смерть ред.
Амін також почав шукати міжнародної підтримки в Пакистані та США[джерело не вказане 4384 дні], нехтуючи порадами з Москви[джерело не вказане 4384 дні]. Врешті-решт компартійне керівництво Радянського Союзу не стерпіло такої незалежної політики[джерело не вказане 4384 дні] і 27 грудня 1979 здійснив вторгнення, під час якого силами спецпідрозділів КДБ СРСР Аміна вбито в своєму палаці. Разом з Аміном загинули всі члени його сім'ї, разом із жінками й дітьми, а також усі присутні на той момент у палаці урядовці. Розстрілу в палаці передувала спроба отруїти Аміна на бенкеті за день до цього таємними агентами КДБ у складі президентської прислуги — кухарів.
Виноски ред.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ Andrei Zagorski. Lessons from Soviet Experiences of Socialist Modernisation in Afghanistan (1978–89)//AFGHANISTAN:MISSION IMPOSSIBLE? /ESF WORKING PAPER NO. 25 APRIL 2007. — P. 14—22 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 грудня 2021. Процитовано 12 грудня 2021.
- ↑ OLEG KALUGIN. How We Invaded Afghanistan. Архів оригіналу за 6 липня 2013. Процитовано 9 квітня 2010.
- ↑ Ed 2002 43rd, Taylor & Francis Group. The Europa World Year Book 2003. Google Books. Архів оригіналу за 29 червня 2019. Процитовано 23 березня 2009.
- ↑ https://bintel.org.ua/uncategorized/afhanistan_na_porozi_velykykh_zmin/
Література ред.
- В. І. Головченко. Амін Хафізулла // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X