Халдейські оракули

«Халдейські оракули» (Τα των Χαλ8αίων λόγια) — збірник гекзаметрів (близько 350 рядків за сучасними виданнями, розділені на 190 фрагментів), написані в кінці 2 ст. н. е. грецькою мовою. Відображають неоплатонічні уявлення про Божество і структуру універсуму, відмічені впливом східної теургії і магії. «Халдейські оракули», незважаючи на свою назву, не мають до історичних халдеїв ніякого відношення. Населення Римської імперії розуміло під «халдеями» представників вавилонського жрецтва, здатних через вчинення певного роду дій вступати в безпосереднє спілкування з Божеством.

Історія створення

Оракули дійшли до нас фрагментарно в складі неоплатонічних трактатів. Неоплатонічна традиція приписує їх якомусь Юліану Теургу. Візантійська середньовічна енциклопедія Суда також пише про Юліана Теурга, що жив при дворі імператора Марка Аврелія і про його батька філософа Юліана Халдея. Історію створення «Халдейських оракулів» описує Михайло Пселл, який спирався на Прокла (Appendice в вид. Des Places): Юліан Халдей міг запитувати самого Платона і фіксувати як оракули платонівські вислови, які сходили з уст Юліана сина, якого він використовував як медіума. Сама поява цього тексту в кінці 2 століття свідчить про те, що язичники оцінили значення Священного Писання християн для побудови істинного вчення і таким чином забезпечили подальший платонізм «священним текстом».

Використання неоплатоніками

«Халдейські оракули», нарівні з оракулами «Сивіли», герметичними трактатами і творами гностиків, є характерним прикладом пізньоантичного релігійно-філософського синкретизму. Це одне з найвпливовіших творів подібного роду: його авторитет визнавали всі провідні неоплатоніки, за винятком засновника школи — Плотіна.

Починаючи з Ямвліха «Халдейські Оракули» стають одним з священних текстів шкільного платонізму в Сирійській, Пергамській і Афінської школах, читання якого поряд з орфічною теогонією завершувало курс платонівської філософії. Серед філософів, які перебували під впливом оракулів, були Порфирій, Ямвліх, Арнобій Афр, Синезій, Прокл, Михайло Пселл, Георгій Геміст Пліфон.

Вже в творі Порфирія «Про сходженні душі» цитуються «Халдейські оракули». Порфирій пояснює роль халдейської теургії для очищення нерозумної частини душі і сходження її догори до рівня зірок, вищу роль відводячи філософії, яка одна здатна повністю очистити обрані душі. Крім того, Порфирію належали «Коментар на [оракули] Юліана Халдея» в 4 книгах, «Тлумачення [халдейських] оракулів» . Завдяки Порфирію «Халдейські Оракули» знають латинські автори (Арнобій Афр, Лактанцій, Марій Вікторин, Августин) і Синезій. На відміну від Порфирія, Ямвліх і Прокл, за зауваженням Михайла Пселла, визнають перевагу «Халдейських Оракулів » перед методами традиційної грецької філософії. Ямвліху належть твір про «Халдейські Оракули». Прокл вивчав тексти Порфирія і Ямвліха, присвячені «Халдейським оракулам», і сам написав до них коментарі. Найважливіші положення оракулів виявляються прямим запозиченням з грецької філософії. За словами О.Ф. Лосєва, автора «Історії античної естетики», не платоніки навчалися у халдеїв, а халдеї у платоніків. Як і в інших синкретичних вченнях, було зроблено крок до подолання розриву між філософською теорією та релігійної практикою, по справжньому життєздатне з'єднання яких згодом дало лише християнство.

Джерела

• Ю. А. Шичалин. Халдейские оракулы. [Архівовано 14 листопада 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
• А.Ф.Лосев Эпоха синкретизма. Падение и гибель античности. [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]История античной эстетики, т. 8, М.: «Искусство», 1988. (рос.)